№№ 101,102
від 8,12 грудня 2006 року
ОПОЗИЦІЙНІ ШАРАДИ РАЙОННОЇ РАДИ
ХВАЛИТИСЬ МИ ВМІЄМО. А МУЗЕЙ - АВАРІЙНИЙ
ОПОЗИЦІЙНІ ШАРАДИ
РАЙОННОЇ РАДИ
Ма йже рік
Україна живе в умовах конституційних
змін, суть яких звелась зусиллями можно-владців до банального перерозподілу
повноважень між різними гілками влади.
Які ці зміни і до чого вони вже призвели, судити не буду. Є своя логіка в тих, хто заперечує необхідність
таких змін, є вона і у їх прихильників.
До чого це вже призвело на районному
рівні, поділюся декількома спостереженнями. На жаль, політичне структурування районної ради таки відбулося, хоч, на
моє глибоке переконання, на районному, сільському рівні це зайве. У ра-йонній
раді повинні бути представники громад, які мають у них найвищий рейтинг довіри.
У Кагарлицькій районній раді сьогодні є 21 член районної орга-нізації партії
“Бать-ківщина”, 9 - “Народного союзу “Наша Україна”, 6 членів фракції
“Соціалісти Кагарличчини”, 5 представників Народної партії, ще по два
представники Партії регіонів та Української народної партії.
Судячи з того, як розгортаються події у районній раді
останнім часом, про свої передвиборні
обіцянки і домовленості
більшість депутатів вже не па-м’ятають, а про те, що йдеться в програмах
районних партійних організацій, ніхто і не згадує. На це вже немає часу.
Адже протягом вересня - грудня цього року рада розділилася на дві частини, одна
з яких вимагала відставки заступника голови
П.М. Бурого, а інша за цим
спостерігала. Звертає на себе увагу те, що за Бурого, при обранні на посаду, було віддано 35 голосів із 45, на
позачерговій сесії його відставки вимагав 21 депутат, причому 9 з них - це члени районної організації партії
“Батьківщина”, лідером якої він є.
Як відомо, Блок Юлії Тимошенко заявив про свою
парламентську опозиційність, “Наша
Україна” - про опозиційність
європейського типу, Народна партія також в опозиції. У районній раді
народилась опозиція в опозиції. Унікальне явище. А що думаєте з цього приводу
Ви, шановні виборці? Запрошую до дискусії.
Микола НАБОК, депутат Кагарлицької районної ради фракції “Соціалісти Кагарличчини”.
ХВАЛИТИСЬ МИ ВМІЄМО.
А МУЗЕЙ - АВАРІЙНИЙ
Постійно передплачую районну газету. І помічаю: із зміною керівних осіб на посадах з’являються і нові публікації, а в них - нові обіцянки, пропозиції. Та коли поворушити архів районки - все повертається “на круги своя”.
Ось стаття Ю. Циганка “Чому ми бідні і беззахисні?” в номері за 10 листопада ц. р. Я поділяю думки автора. Візьмемо освітлення вулиць: скрізь, окрім центра міста, його як не було, так і немає.
Якось осіннім вечором добиралася я в центр з Кагарлик-2 пішки, і вирішила зайти до знайомих на вул. Челюскіна. Дорога в багнюці, світла на вул. Фрунзе за Першотравневою нема, як і на Будівельників та Челюскіна. Ці вулиці і зимою не розчищаються від снігу.
Казано-переказано про транспортне сполучення центру зі станцією Кагарлик-2, а віз і нині там. Якби чиновники їздили до столиці електричкою, - впевнена, ситуація б змінилася.
У тому ж номері вашої газети - оптимістичне інтерв’ю зі спеціалістом відділу культури та туризму РДА В. Полозовим “Є що показати, є чим похвалитись” про розвиток туризму в районі. Ця справа - потрібна й перспективна. Але чому ж замовчується справжня ситуація з районним музеєм? Стан приміщення катастрофічний. Треба віддати належне директорові музею Л. Ткаченко за її терпіння, за ентузіазм колективу. Роботу музеїстів гідно оцінять нащадки. Та в якого Сірка позичає очі Л. Ткаченко, приймаючи відвідувачів (а деякі з них приїжджають здалеку) в аварійному приміщенні, з потрісканими стінами і поганим освітленням?! Чи відомо це працівникам відділу культури?
Так, на землях біля Балико-Щучинки, в Трипільському музеї є чим похвалитись, як і співом ансамблю “Мальви”, і вихвалятись ми вміємо. Але ж ті здобутки - результат зусиль жителів сіл, і, звичайно, їх треба підтримувати.
Всі державні установи сьогодні працюють у нормальних (щоб не сказати гарних і комфортних) умовах, на те гроші завжди знаходяться. А багатостраждальний музей - не державна установа? Збереження пам’яті поколінь, виховання майбутніх громадян на традиціях славних предків - не державна справа?
Гірко стає від того, що і п’ять років тому, і сьогодні, і, можливо, через рік написане в цьому, в деякій мірі, сумбурному листі зберігає свою актуальність.
Ольга ОСАДЧА, м. Кагарлик.
3 початку року загальна сума заборгованості із
виплати заробітної плати по області збільшилася на 1,4% або на 426,0 тис.грн. і
становила 29,9 млн.грн. Значна частка (35,1%) загальної суми боргу припадала на
сільське господарство, 25,9 - на будівництво, 23,8% - на промисловість.
Сума боргу Кагарлицького району в структурі
заборгованості по області склала 1,5% або 459,9 тис.грн. Порівняно з початком
року сума боргу зменшилася на 23,0%,але у жовтні ц.р. вона збільшилася на 5,0%
або на 22,1 тис.грн.
У загальній сумі заборгованості по району значна
частина припадала на підприємства-банкрути -80,3%, або 369,2 тис.грн., на
економічно неактивні (тобто ті, які призупинили свою виробничо-господарську
діяльність у попередніх роках)-13,4 %, або 61,6 тис.грн. та 6,3% або 29,1 тис.
грн. на економічно активні підприємства.
У порівнянні з минулим місяцем сума та структура
боргу підприємств-банкрутів зменшилася на 1,9% і становила 369,2 тис.грн. Із 10
підприємств-банкрутів 6 або 60% мають заборгованість із виплати заробітної
плати.
По економічно неактивних підприємствах впродовж
жовтня місяця ніяких змін не відбулося. Водночас, по економічно активних
під-приємствах(з місцевого бюджету) сума боргу склала 29,1 тис. грн.
На 1 листопада 2006 року вчасно не отримали заробітну
плату 9,2 тис.штатних працівників області, що становило 2,3% загальної
кількості працівників, зайнятих в економіці. Кожному із зазначених працівників
не виплачено в середньому 1463,53 грн., що перевищило середній розмір заробітної
плати по економіці на 332,96 грн.
Кількість працівників Кагарлицького району,які
своєчасно не отримали заробітну плату за жовтень місяць, становила 26 осіб.
Кожному із них не виплачено в середньому по 1119,23 грн., що перевищило
середній розмір зарплати по району на 35,9% або на 295,92 грн.
Надія КОНОВАЛЕНКО, начальник відділу статистики у Кагарлицькому
районі.
Кілька слів
про “амазонок”?
Серед легенд про амазонок укорінилося, що мешкали вони в південноамериканських джунглях на берегах найбільш повноводної ріки світу Амазонки. Проте є й свідчення, що, мовляв, саме іспанські конкістадори нарекли могутню ріку цим іменем тому, що, опинившись на новій землі, зустрілися там з озброєними жінками. Вони були схожі на класичних, відомих їм раніше, “амазонок”, назва яких пішла від двох древньогрецьких слів: “а” (без) та “мазос” (груди): класичні амазонки спеціально видаляли собі праву грудь, щоб не мішала стріляти з лука. Ці діви були відомі ще в Х-VІІ століттях до нашої ери... Зокрема, древні поховання їх виявлені в трикутнику... Запорізької, Дніпропетровської та Херсонської областей - по умовному кордону центру Скіфії: ніби професіональні жінки-воїни обороняли цю територію від ворогів... Це стверджують цілий ряд науковців.
“...Відправлялись чоловіки у воєнні походи, на чиїх руках залишалися діти і старики? Хто брав на свої плечі турботи про охорону пасовищ, житла, худоби від зазіхань невгамовних сусідів? Це ставало прерогативою тільки “військовозобов’язаних жінок”. Ось ще й така версія...
Головна
тема життя
Більшу частину свого життя я віддав Кагарличчині. Тут народилися, навчалися мої діти, побачили світ онуки. Це - моя друга батьківщина. А перша, де я народився і ходив до школи, це - Херсонщина. Моє село Бабине мало тоді понад дві тисячі дворів, але не було ні світла, ні водогону, ні шосейної дороги. Та з часом, “завдяки” штучному Каховському морю, поселення ще більш занепало: пішло під воду кілька вулиць, пасовища, угіддя. Близько двохсот пристарілих доживають там свого віку. Тож візити, як мої, так і моїх односельців, до своєї колиски - різні. Зате як радіємо, коли інколи зустрінемось! Так сталося і навесні минулого року, коли через кілька десятиліть доля знову звела мене з колишнім шкільним товаришем Костянтином Сушком.
До щирого слова він прошкував дуже довго: робітничий хліб, армія, здобуття диплому філолога у Запорізькому пед-інституті, журналістська праця, зокрема редактором у запорізьких виданнях. Тут побачили світ і його книжки: “Міраж”, “Заповідне Запоріжжя”, “Наодинці з Хортицею”, “В степу заповідному”, “Я вибираю Хортицю”. Вони сприяли вступу до Спілки письменників України. Про все це я довідався з публіцистичних книг, які мені відразу після зустрічі надіслав Костянтин до Кагарлика з коротенькою листівкою: “Далекий, але незабутній Миколо! Надсилаю тобі дещо із мого доробку. Читай! ...Коріння - з Бабини...”. Зокрема, з книги “Тіні забутих міст” я дізнався і про “амазонок”.
Звичайно, про все це не варто було б писати для кагарлицьких чита-чів, якби не головна тема К. Сушка, що стосується відомого острова Хорти-ці: колиски запорізьких козаків, історико-краєзнавчого заповідника нині, а ще - зазіхань сучасних олігархів на всенародну святиню. З цього приводу мій товариш публічно зізнався: “Клопоти про день сущий Хортиці, а надто про її день прийдешній, вважаю головним у своєму житті”.
Проблеми
творчості
Хортиця - це близько двох з половиною тисяч гектарів
землі, з усіх боків оточених водою. У
довжину - дванадцять кілометрів, у ширину в середньому - два з половиною, із Дніпрових островів найбільший.
Півтори тисячі гектарів сільгоспугідь, півдесятка селищ, добрячий шмат
залізниці разом із станцією. Три кладовища. Мережа баз відпочинку,
профілакторіїв, санаторіїв, піонерських
таборів. Обнесені високими парканами, під охороною собак, маєтності небагатьох,
обраних. Лісництво. Скелі, байраки,
балки - 327 га. Все глибше пускала коріння у хортицьку землю підсобна база
дніпробудівців... А де ж пам’ятка природи
місцевого значення, якою оголошено острів ще в 1958 році? Де вона? Натомість
-нав’язливі варіанти колишніх партноменклатурників будівництва мостів через
Хортицю вартістю ...два мільярди
гривень. Звідки взяти ці гроші? Держава
- бідна, місцевий бюджет ще бідніший.
Залучити інвесторів? Зару-біжних,
звичайно? А чим розраховуватись? Ділянками на благословенній землі Хортиці для
довічного власного використання? З молотка? Щоб національна святиня стала
розмінною монетою? А з нею - і держава? І незалежність? Ці проблеми хвилюють мого земляка і він, як може -
словом і ділом - захищає нашу Хортицю.
І щодо збереження плавнів та озер, ландшафту в цілому і гір зокрема, флори і
фауни, укріплення берегів, боротьби з браконьєрами і “авторами” сміттєзвалищ, про обладнання місцевою владою так
званого середовища мешкання не заради вгамування забаганок жалюгідної меншості, а задля зручності і певного комфорту
переважної більшості громадян. Хай щастить йому у його благородній праці!
Микола ШУСТЬ,
лікар-інфекціоніст, .м. Кагарлик.