Наші земляки на сторінках довідника
“Краєзнавці країни”
Чисте довкілля – проблема спільна
30 травня у приміщенні
Кагарлицької райдержадміністрації відбулося виїзне засідання координаційної
ради з питань розвитку підприємництва при Київській облдержадміністрації. До
участі в ньому були запрошені заступник голови ОДА Юрій Ковбасюк, голова Кагарлицької
РДА Тамара Телеш, голова представництва Держпідприємництва у Київській області
Леонід Мішньов, заступник начальника головного управління економіки ОДА Тетяна
Ревенко, директор ТОВ “Київська обласна аграрна дорадча служба” Микола
Гриценко, члени координаційної ради РДА, представники служб та малого бізнесу
району.
У вступному слові Юрій
Ковбасюк відзначив провідну роль малого підприємництва у створенні нових
робочих місць, зростанні заробітної плати та подоланні проблеми бідності.
Аналізуючи фактичні надходження до місцевих бюджетів, він наголосив на тому, що
понад 31 відсоток всіх коштів складають саме надходження від малого
підприємництва.
Голова Кагарлицької
райдержадміністрації Тамара Телеш доповіла присутнім про основні тенденції
співпрації адміністрації з підприємцями. Зокрема, вона наголосила на тому, що з
перших днів нової влади питання підтримки та розвитку малого і середнього
бізнесу знаходиться на постійному контролі. Обсяги реалізованої продукції,
робіт, послуг по малих підприємствах району у 2005 році склали 32871 тис. грн.,
що більше рівня 2004 року на 9,6 відсотка.
Значну роль в
торговельному забезпеченні району відіграє районне споживче товариство, яке
об’єднує 12 споживчих товариств у торгівлі, та 1 - в громадському харчуванні.
Доповідач також
зазначила, що якщо в попередні роки суб’єкти підприємницької діяльності тяжіли
до торговельно-посередницької діяльності, то на сьогоднішній день відбуваються
структурні зміни. Підприємництво розвивається все більше у виробничих галузях.
Успішно працюють приватні підприємства в будівництві, промисловості, транспорті
та інших галузях. В першу чергу, це КП “Успіх”, ПП “Декор”, ЗАТ “Расава”, МП
“Факел”, ПП Обельчак В.П., ПП Зверєв В. Б. та інші.
Також вона наголосила
на тому, що з метою нарощування обсягів виробництва промислової продукції
райдержадміністрація постійно працює над залученням в економіку ра-йону як
вітчизняних, так і іноземних інвестицій.
Зокрема, ТОВ “Фірма АРТ
- ПАК - ЛТД” м. Київ на придбаних потужностях АТ “Агросервіс” Ка-гарлика вже налагодило виробництво
вакуумної упаковки для продуктів харчування.
На орендованих
потужностях Кагарлицької міжрайбази Облспоживспілки підприємством “Комстар ЛТД”
(м. Київ) створено ТОВ “ТМС - ЛТД”, де за рахунок вітчизняних інвестицій проводяться
ремонтні роботи та розпочато виробництво зі складання корпусів комп’ютерів.
До кінця 2006 року ТОВ
“Профісор” (м.Київ) планує ввести в дію Дослідний завод з переробки полімерів в
альтернативне паливо, виробничою потужністю 100 т/добу.
З метою налагодження
виробництва м’яса свинини, підприємцями з Данії викуплено тваринницький
комплекс в с. Халча. Іноземці вкладають у це виробництво майже 150 млн. грн.
Загалом, зазначила
Тамара Телеш, чисельність працюючих в малому бізнесі становить понад 12 % трудових
ресурсів, зайнятих в народному господарстві району. Всього ж на Кагарличчині за
минулий рік створено 630 нових робочих місць.
Проте, наголосила
Тамара Телеш, в районі існує і низка проблем, які необхідно вирішити вже
найближчим часом. Серед них - активізація роботи із залучення інвестицій, а
також існуючих громадських організацій.
Окремо зібрання обговорило питання покращення стану реєстрації суб’єктів
господарювання за принципом „Єдиного вікна”.
Микола Гриценко запропонував зібранню активізувати зусилля щодо створення
на Кагарличчині мережі сільських кредитних спілок, третейських судів, а також
с/г кооперативів. Все це повинно сприяти створенню аграрних бізнес-центрів, за
якими, як наголосив доповідач, – майбутнє сучасного села.
Інф. “ВК”.
СПІВАЄ ГОЛДОБІНА
БАБУСИНА ШКОЛА
Оте давнє традиційне прислів’я, що, мовляв, у сім’ях
народжується спочатку нянька, а тоді
вже - лялька, поставило тверду печатку на
Таниному дитинстві. Їй, старшенькій, довелося нянькувати і сестричку
Надійку, і братика Василька, залишаючись дома за господиню, бо батьківство ж від світання до смеркання
мусило працювати на передовому фронті
соціалістичного будівництва. Ой те дитяче нянькування-господарювання: воно
часто закривало дівчинці доступ до
всього навколиш-нього світу. І шкільні уроки доводилося не раз пропускати,
принаймні в кіно чи на вулицю не встигнеш... Хіба, що - спів...
Важко тепер прослідкувати за корінням генеалогічного родового дерева і
об’єктивно визначити кого першого Бог наділив золотим голосом, тонким слухом,
любов’ю до єднання слова й мелодії, що
впродовж віків ставало душею українського народу - піснею. Та, до недавнього
часу, в нашій державі це було й не
прийнято. А тим більше - у Жовтневому. Мабуть тому Таня Швидка витоки свого таланту ладна
започаткувати від бабусі Надії
Денисівни. Її спів зачаровував не тільки односельчан. Дівчинці чомусь запам’ятався
такий епізод. Виходять вони з бабусею із двору й прямують вулицею. А назустріч
дядько. Привітались. Ось він зупинився
та й каже:
- Бабо Надю, ви, знаю, так гарно співаєте: як умрете - віддайте мені свій
голос...
Надія Денисівна любила і жаліла старшу внучку, тож при першій-ліпшій
нагоді відпрошувала її до себе, бо,
мовляв, після смерті діда Олександра їй самотньо одній. Але самотньою майже ніколи не була, бо до хати вчащали і дочки - Зіна,
Люба, Галя, Віра, і сусідки:
гуртом поспівати. Як заведуть, було:
“Ой гиля, гиля, гусоньки, на став.
Добрий вечір, дівчино, бо я ще й не спав...”, або “Ой, журавко, журавко...”.
Голосно, гармонійно, широко... До того багатоголосся і Таня вплітає свій дзвінкий дискант.
А довгими зимовими вечорами ведуть з бабусею дуети. Дівчинці тоді
най-більше до душі припадало оте: “Била мене мати березовим прутом...”. З цього
приводу в родині переказували
бувальщину.
Так склалося, що Таня ніколи не залишалася в хаті сама: то - з меншими, то - з старшими родичами... А то якось
запросили Надію Денисівну на весілля куховарити (мала жінка ще й такий,
і неабиякий, талант). Пішла вона ще
вдосвіта, залишивши сплячу Тетяну одну. І коли та вранці прокинулася і
побачила, що вона - одненька вдома, та ще й
замкнута, то, звичайно, злякалася... Була осінь. Вже посіяли озимі,
городи повпорювали, й настала пора
холодних дощів і, звісно, - багнюки. Дівчинка схопила молоток, і, вибивши шибку, та насилу вибравшись зі
скляного полону, босоніж побігла на те
весілля. Приправивши травмовану склом і замерзлу дитину додому, бабця побігла
до сусіда - дядька Петра - просити, щоб той негайно засклив вікно.
- Вертаюсь, - любила потім
розповідати Надія Денисівна, - дивлюсь, а воно, бідолашне дівча, сидить,
поклавши ногу на ногу, все у засохлій вже крові, і співає, виявляючи протест: “Би-ила мене мати березовим
прутом...”.
- Та бабусина школа, - говорить Тетяна Павлівна, - заклала в моїй душі міцний фундамент саме народного
співу, привчила до української пісні.
Скільки тоді імпровізованих дворових “концертів” ми з подругою Олею Лисенко
дали у своєму селі, що й не злічити...
НАД КУБАННЮ-РІЧКОЮ
Де тільки не доводилося працювати Зінаїді Олександрівні, щоб доточити якусь
копійку до сімейного бюджету: і в
колгоспі, і в дитсадку, і в школі... Хотілося, щоб діти були не гірші за ровесників. Це - дома. А щодо дальшої,
післяшкільної, їхньої долі певних перспектив не бачила. Особливо
переживала за Таню: вона першою після
закінчення школи має вилетіти з родинного гнізда. А куди? Приваблює дівчину
мистецтво. Не на жарт. Але як
достукатися до тих рідкісних, таких особливих мистецьких шкіл? Та ще з
такої глухомані, як оця колишня Зану-дівка, чи то пак - Жовтневе, чи й з Липовця, куди згодом переїхала родина, або
Кагарлика... На ті роздуми нагодився
лист від сестри Віри. Запрошувала в гості до Краснодара...
До місцевого училища культури на диригентсько-хорове відділення, незважаючи
на солідний конкурс і мовний бар’єр,
Таня вступила з першого заходу. Самотужки, завдячуючи гарним знанням, здобутим у школі, і, звичайно, професійним
даним. В процесі ж навчання до її голосу стали пильно прислухатися. Він, поряд
ще з кількома голосами однокурсниць, вигідно виокремлювався. Одного разу
оголосили: “Пітюцкая, Ганічкіна, Швидка - на прослухування”. То були “свати” з
Кубанського козачого народного хору. Безумовно, що Таню вони відібрали, але з умовою - залишити навчання... Не
погодилася. А іншого разу, коли проходила практику у цьому прославленому
колективі, і його керівник, професор Віктор Захарченко по-доброму шкодував, що
голос у Тані вже був поставлений на академічний спів на відміну від того, коли
“сватали”, - народного...
Училище Тетяна Швидка закінчила з
відзнакою. Це давало змогу, так би
мовити, автоматичного вступу до
інституту...
ДЕСЯТЬ РОКІВ ЩАСТЯ
Працювати за фахом
розпочала в Палаці культури. З часом там
створили академічний хор, який захистив звання народного. Майже всю
Центральну Росію об’їздив цей колектив з гастролями. У Тані, крім хорового, накопичувався і власний сольний матеріал
естрадного характеру. І ось одного разу...
Був День медичного працівника. Для людей цієї високоблагородної професії у
Краснодарі давали святковий концерт.
Таня виконувала ряд пісень, а серед них - “Эхо любви” з репертуару
легендарної Анни Герман: “Тебя я услышу
за тысячи верст: мы эхо, мы доброе эхо друг друга”, - линуло в принишклому
залі. То, до речі, була улюблена його пісня. Тож і не дивно, що після концерту,
на банкеті, він сів поруч з юною артисткою. У нього, виявилося, був своєрідний чистий голос: співали за
столом разом. Познайомилися. І відтоді
понад півтора роки зустрічалися. По
тому одружилися, і Тетяна Швидка
стала дружиною відомого в Краснодарі молодого хірурга Олександра Голдобіна (згодом кандидата медичних наук). До нього на
операції (мав золоті руки) з’їжджалися хворі з усіх усюд...
Десять щасливих
років пролетіли, як день. З’я-вилася на
світ донечка Маша: ще дружнішою стала родина. Як кажуть, жити б та у Бога
здоров’я просити. Та, бач, доля розпорядилася по-своєму... Слухаючи розповідь
Тетяни Павлівни, мимоволі згадав долю відомого українського поета Степана
Руданського, який, працюючи в Ялті міським і карантинним лікарем, ніколи
нікому, в будь-який час дня чи ночі, не
відмовляв у допомозі. Так і згорів у молоді ще роки, ліквідовуючи вогнище холери: безліч людей врятував від смерті за
рахунок власного життя...
- Ми ще з Сашею, - згадує Тетяна Павлівна, - обговорювали
думку щодо переїзду в Україну, ну, а після того, як Саші не стало, я з донечкою Марійкою й повернулася додому...
“ЖИТТЯ ІДЕ І КОРОВАЇ
МІСЯТЬСЯ”
Впам’ятку, як Голдобіна вперше вийшла на сцену
Кагарлицького будинку культури. Її
виступ відразу покорив слухачів, а між тим подумалося, мовляв, ось ще одна
професіоналка буде культивувати у нас культуру сусідньої держави, прилучати до
неї й дітей...
- Я і не сумніваюсь, що такі думки могли виникнути, адже я
привезла з собою російський репертуар,
з яким і виступала. Та не всім було
відомо, що я - українка, і українську народну пісню полюбила ще з дитинства, а
точніше - ввібрала з молоком матері, бо і мама, і тітки, й бабуся були
хранителями народної пісні. Хоч, ради справедливості додам, що у моєму
репертуарі - набір пісень багатьох народів.
Про творчу манеру, уподобання, стиль, високу виконавську майстерність нашої
героїні говорити зайве: її полюбили на
Кагарличчині, на кожному концерті глядачі з нетерпінням чекають, коли
ведучий оголосить:
- Виступає Тетяна Голдобіна!
І це - найвища оцінка її творчості. А вже про педагогічну
діяльність Тетяни Павлівни свідчать добрі відгуки батьків її вихованців, самих
дітей, і, звичайно, - академічні
концерти, перемоги в конкурсах, оглядах, грамоти та дипломи... Все це радує, як
і радують успіхи доньки: гарно вчиться, вже теж відзнаки одержує за музичну майстерність.
- Мені завжди везло на добрих людей - і в Росії, і дома, -
засвідчує Тетяна Павлівна. - Тут, у районній Школі мистецтв, всі для мене стали
рідними, ніби ми - з одної родини.
Разом здобули під началом Олега Даниленка звання Народного ансамблю “Ретро”.
Радіємо за вихованців Миколи Громики: дитячий ансамбль баяністів став
“зразковим”. У колективі вважаю себе
щасливою.
Ми розмовляли в перервах
між записом супроводу для чергової хореографічної композиції. Концертмейстер Сергій Шевченко, який
постійно спів-працює з Тетяною Павлівною, домагався забезпечити високу якість фонограми, проте досягти цього було
нелегко через відсутність комп’ютера (приніс свій, але він вже старенький),
акустичного оформлення в кімнатці-студії, акумуляторних батарей...
- Треба б
спонсорів знайти для вирішення цих проблем, - висловлюю припущення.
Хочеться вірити,
що в районі знайдуться люди, які змогли б і в наш час продовжувати традиції давніших українських меценатів - Терещенків, Семиренків, Чикаленків,
Яциків...
А поки що, як писав поет, “життя іде і короваї місяться...”. І в цьому житті ми себе не уявляємо
без Слова й Пісні, без Музики, яка бере за душу, без Мистецтва взагалі, як
і без Майстрів Мистецтва, подібних до
нашої героїні.
Павло МАЛЄЄВ.
У СВІТІ КНИГ
НАШІ ЗЕМЛЯКИ НА СТОРІНКАХ
ДОВІДНИКА
“КРАЄЗНАВЦІ УКРАЇНИ”
Цей унікальний довідник вийшов у світ ще два
роки тому під егідою Всеукраїнської
спілки краєзнавців. Як зазначено в
анотації: “В книзі представлені
акти-вісти сучасного краєзнавства в Україні, які своєю працею внесли великий вклад у розвиток
теоретичного і прикладного краєзнавства,
сприяли комплексному поглибленому
дослідженню свого краю, відродженню духовних підвалин українського суспільства. Рекомендована для краєзнавчих
осередків, науковців, освітян, музейних, бібліотечних працівників, для всіх,
хто цікавиться сучасним станом краєзнавчого руху в Україні”.
На близько 270
сторінках подано стислі біографічні, бібліографічні відомості понад 400
подвижників історико-культурної спадщини нашого народу. Є серед них і
представники Кагарличчини, яких і
називаємо в цій інформаційній кореспонденції. Ось вони.
Грайченко Лука
Терентійович. Народився у с.
Липовці. Працював у Кагарлицькій заочній
середній школі. Автор понад 200 краєзнавчих праць.
Григор’єва Тетяна
Федорівна. Народилася у
Стайках. Працювала у Київському науково-дослідному інституті історії та
перспективних проблем радянської архітектури, в Інституті історії АН УРСР.
Кукоба Яків
Євдокимович. Народився у
Слободі, вчителював у Сло-бідській, Ставівській школах. Дослідник історії цих
поселень, автор ста статей.
Моїсеєнко Віктор
Прокопович. Народився у
Ржищеві. Архітектор-художник. Автор
низки проектів фортифікаційних споруд,
збудованих під час Великої Вітчизняної війни. Співавтор розробки
історико-архітектурних опорних планів Чернівців, Умані, Української
сільгоспакадемії в Києві та ін.
Орел Кузьма Гордійович. Закінчив
Ржищівську учительську гімназію. Засновник і перший директор
Кагарлицького районного народного університету пам’яток історії та культури.
Салій Олександр
Олександрович. Народився у Кагарлику, закінчив філ-фак Київського педуніверситету. Автор відомих книг про Кагарлицький парк і його засновників.
Скомаровський Анатолій
Михайлович. Народився і
працював у Стайках, зокрема -
директором місцевої школи. Працював
над історичним дослідженням рідного села.
Силкін Степан
Дементійович. Працював вчителем
у педучилищі Ржищева. Ініціатор, організатор і директор історико-краєзнавчого
музею, у співавторстві з Н. М.
Силкіною підготував працю про
історію м. Ржищева.
Ткаченко Любов
Петрівна. Народилася в
Кагарлику, здобула фах учительки української мови і літератури. Загальновідомий
директор Кагарлицького історико-краєзнавчого музею.
Шестопал Олексій
Олексійович. Народився у
Стайках. Керував легендарним сіль-ським хором. Писав вірші і пісні, викладав
рідну мову і літературу в місцевій школі. Автор низки музичних творів. Ім’ям
Шестопала названа одна з вулиць у Стайках.
У довіднику також
представлена Наталія Петрівна Булаєвська, яка народилася на Вінниччині.
Заступник голови Київської організації УТОПІК. З Кагарличчиною зв’язана через
чоловіка - Салія О. О.
На завершення варто
додати, що довідник “Краєзнавці України” має невеликий наклад - всього
тисячу примірників. У нашу бібліотеку
потрапила як подарунок від Ради
Київської обласної організації Українського Товариства охорони пам’яток історії
та культури завдяки клопотам пані Булаєвської.
Неля МАЛЄЄВА,
завідуюча міською
бібліотекою для дорослих.
ЧИСТЕ ДОВКІЛЛЯ - ПРОБЛЕМА СПІЛЬНА
Одвічна єдність людини з
природою увійшла в протиріччя з цивілізацією. Надто довго у нашій
свідомості панувало почуття
зверхності над природою, коли ми
вважали, що не треба чекати від неї
милостині, а лише брати, брати і брати...
Прогноз комісії ООН з
проблем навколишнього середовища
свідчить, що в найближчі 30 років під впливом людської діяльності на планеті
Земля відбудуться незворотні зміни: деформовано 75% земної поверхні, щезне чверть видів фауни, стане дефіцитом чисте повітря і питна вода.
Україна - одна з найбільших за територією, чисельністю населення та
економічним потенціалом держав Європи.
На її території зосереджені величезні природні багатства, але суто
колонізаторський підхід і безгосподарність призвели не тільки до порушення, а й до руйнування природної збалансованості.
Надмірна концентрація сільськогосподарського виробництва та промисловості
зумовила катастрофічне забруднення повітря, води та грунту. Це
створює реальну загрозу життю та здоров’ю громадян України, її національній
безпеці. Як відомо, здоров’я людини за даними Всесвітньої організації охорони
здоров’я, залежить на 50 відсотків від
соціально-економічних умов, на 20 - від екології, ще на 20 - від генетики
(спадковості) і лише на 10 відсотків - від рівня медичного обслуговування. І
хоча частка екології в середньому не така велика, все ж у деяких регіонах вона за останні роки має тенденцію до
зростання. Це стосується і нашої рідної Київщини, де на одного жителя за рік припадає
понад 40 кілограмів забруднюючих речовин, а на квадратний кілометр території
- близько 3 тонн.
Чимало шкідливих факторів, які впливають на здоров’я людини, є і в нашому
районі. Підчас важко порівняти, що шкідливіше - десятки тонн побутових відходів
поблизу водойм, у лісосмугах та на околицях населених пунктів - чи радіаційне
забруднення 29 населених пунктів від Чорнобильської трагедії. Але Чорнобильська
катастрофа - це незаживаюча рана України, всесвітня трагедія, яка ще
шкодитиме людям сотні років. А боротьба із стихійними сміттєзвалищами -
це проблема місцева і залежить від
свідомості населення та принципового відношення органів місцевого
самоврядування.
Кагарлик, Бурти, Слобода, Сущани - це майже і весь список, де
керівники місцевої влади стараються хоч щось зробити по покращенню
довкілля. Невтішні справи у цьому питанні в Гребенях, Черняхові, Півцях, Халчі,
Жовтневому та ряді інших.
Цьогорічна виборча кампанія
показала, що населення може впливати на зміну місцевої влади. Але потрібно ще підтримувати і сільських голів у наведенні елементарного порядку у своїх дворах, на вулицях, у
населених пунктах. Це в значній мірі стосується і проблем забруднення
атмосферного повітря, особливо весною і восени, в період масового спалювання сухої рослинності. Тут не можна навести жодного позитивного прикладу високої свідомості громадян і керівників сільгоспформувань. Досі не вирішено проблему
нейтралізації залишених у “спадщину”
від славнозвісних радянських часів
невідомих, заборонених і таких, які
прийшли в повну непридатність для цільового використання,
отрутохімікатів, яких у нашому районі
на сьогодні ще є близько 280 тонн. Найгірше такі залишки зберігаються у
ПОСП “Дніпро”, сільгоспформуваннях в Ставах, Гороховому...
Викликає стурбованість
і відношення до джерел підземного
водоспоживання. У 70-80-х роках минулого століття в кожному колгоспі було
збудовано артсвердловини, а де і декілька для потреб водопостачання
тваринництва. Тепер, коли колгоспи ліквідовані, тваринницька галузь занепала, а занедбані, залишені напризволяще
свердловини залишились і перетворилися
в джерела забруднення підземних водоносних горизонтів.
Це лише окремі напрямки,
які вимагають термінового
втручання і, зрозу-міло, фінансування,
заради збереження чистого
довкілля у майбутньому.
Потрібно, щоб Всесвітній день охорони навколишнього природного середовища не залишив байдужим до
нашого з вами дов-кілля - від школяра до керівників районної ланки і народних
депутатів. І лише спільними зусиллями ми зможемо підняти свідомість суспільства до належного ставлення
до такого надзвичайно важливого питання, як збереження навколишнього
середовища.
Михайло ЮРАШ,
начальник Кагарлицької екологічної районної інспекції.