Інтерв’ю з головою районної державної адміністрації Тамарою ТЕЛЕШ
-
Тамаро Сергіївно, Україна вже втретє
відзначає День державної служби. Що для Вас
значить це свято?
-
Насамперед, як поцінування великої ролі державних службовців у високоорганізованому, демократичному, правовому та результативному державному
управлінні. Адже від
сумлінності, відповідальності,
фахової компетентності працівників
державної служби, органів державної
влади загалом залежить поступальність
розвитку країни, успіх масштабних
перетворень, ефективне вирішення нагальних соціально-економічних завдань, а,
отже, і поліпшення життя людей. Я б сказала, що діяльність державних службовців на всіх рівнях, їх моральне обличчя - це авторитет влади. Там, де пріоритетами для
держслужбовців є чесність і служіння народу, патріотизм і високий
професіоналізм, там і влада в пошані, і проблем менше. І, відповідно, навпаки.
-
У багатьох людей виробився стереотип, що державний чиновник, це людина, зациклена виключно на паперах, такий собі
бюрократ-крючкотворець, до якого важко доступитися...
-
Єдине, в чому вони праві, так це в тому, що ми дійсно
маємо справу з великою кількістю паперів. Щоб не бути голослівною, наведу
кілька цифр. З початку року райдержадміністрація одержала вже 1200 листів вхідної
кореспонденції. У свою чергу, підготувала біля 700
екземплярів вихідної. Крім того, мною
підписано тільки за цей час майже 400 розпоряджень райдержадміністрації. Однак
мушу зауважити, що кожен одержаний і відправлений лист, є не просто папірцем, а
документом, виконання якого обов’язково
спонукає до конкретних і практичних дій. Будь-то
кореспонденція від вищестоящих органів, підприємства
чи від окремої людини. Про виконання кожного з таких документів ми маємо
інформувати адресата. Ось, власне, через це і утворюється великий паперовий
потік. І чим він більший, тим, повірте, більше роботи і в держслужбовців, і в
голів сіл, і в керівників підприємств та організацій.
Не паперової, а саме практичної.
Втім,
чисто “паперовою” роботою в нас займаються тільки окремі відділи. Більшість же держслужбовців працюють безпосередньо з
людьми. Наприклад, з початку року на
прийомі у голови адміністрації вже
побувало понад 100 громадян. За цей же час
проведено 28 виїзних прийомних днів по населених пунктах району. Майже в
кожному
селі пройшли сходи громадян. Під час проведення
цих заходів вирішено сотні найрізноманітніших
як масштабних питань, так і проблем окремих громадян. Адже, як зазначив
у торішньому Зверненні до державних
службовців Президент України Віктор Ющенко,
“довіра до влади починається з людини, яка вирішує свої повсякденні проблеми”. Я з цим цілком погоджуюсь і саме на це націлюю всіх працівників
райдержадміністрації. Наведу тільки один приклад з цього приводу. За
неповних п’ять з половиною місяців до
райдержадміністрації надійшло 260 письмових звернень від
населення району, 47 з яких - про надання матеріальної допомоги. І як не
скрутно сьогодні з фінансами і в бюджетах, і на підприємствах та в господарствах,
34 прохання ми вже задовольнили на загальну суму понад 12 тисяч гривень.
Вважаю це великим досягненням.
Проте, ми прекрасно розуміємо, що
“манна небесна” буває тільки в казках.
Стабільність держави, району, добробут людей залежать від економіки. Це - прописна істина. Тому
повсякденно працюємо і в цьому напрямку. Створення сприятливих умов для реєстрації та діяльності
представників малого бізнесу, залучення інвестицій у сільське
господарство, відкриття нових підприємств, а, відповідно, і нових робочих
місць, виготовлення державних актів для власників земельних паїв - ось далеко
не повний перелік паритетів нашої роботи
в галузі економіки. І це дає позитивні результати. Маємо зростання обсягів
виробництва промислової продукції. Нарощують продуктивність худоби наші
тваринники. Дуже гарні показники, незважаючи на погодні умови, одержують
хлібороби. Зрозуміло, що зростають й надходження до
бюджетів.
Це,
в свою чергу, дозволяє вирішувати цілий ряд соціальних
питань. За допомогою обласної влади, спонсорів, наприклад, в нинішньому році
у Центральній районній лікарні відкрито
відділення інтенсивної терапії, придбано два нових автомобілі “швидкої допомоги”, закуплено медичне обладнання. “Шкільний автобус” для підвезення дітей в навчальні заклади, інших необхідних цілей
одержали наші освітяни (до кінця року плануємо одержати ще один). Стараємося, щоб не в загоні була і культурно-просвітницька
галузь, де також намітилися позитивні зрушення.
Звичайно,
що я далека від того, аби ідеалізувати стан справ у
районі. Зокрема, підвищення заробітної плати для працівників бюджетної сфери,
тарифів на енергоносії по суті знівелювали прийнятий райбюджет на нинішній рік. Але ж жити треба.
І жити краще, ніж сьогодні. Тому будемо
вишукувати резерви, всі можливості для
того, щоб не зупинятися на досягнутому,
досягати позитиву у всіх сферах.
І,
на закінчення, ще один нюанс. Є в
райдержадміністрації відділ внутрішньої політики. Його представник щодня
інформує вищестоящі органи про нашу роботу. Так ось,
не було такого випадку, щоб його
інформація складалася менше, ніж з 4 пунктів. Адже кожного дня я і мої
заступники, представники відділів і служб РДА
проводимо “живу” роботу з людьми. Наради, зустрічі, прийоми, об’їзди, семінари,
навчання, обмін досвідом, участь у
обласних і державних заходах - ось тільки деякі її форми, і, власне, моя
відповідь скептикам на запитання, хто ж такі державні службовці і чим вони займаються.
-
Наскільки мені відомо, традиційними проблемами державної служби є повільне омолодження кадрів, низька
зарплата і висока плинність кадрів. Чи характерно це для Кагарлицької
райдержадміністрації?
-
Відразу зазначу, що Законом України “Про державну службу” встановлено віковий
ценз для державних службовців: для чоловіків - це 60
років, для жінок - 55. Так що
престарілих у нас немає. Хоча й зовсім
юним штат райдержадміністрації не назвеш. Маємо, так би мовити, “золоту середину”, тобто, сплав молодості і досвіду. На
жаль, молодих людей ще відлякує від роботи у органах виконавчої влади як висока
відповідальність за прийняті рішення, складність та інтенсивність праці,
публічний характер діяльності та підзвітність перед громадськістю, так і низька
зарплата. Сьогодні вони
прагнуть мати все і відразу, не докладаючи
для цього особливих зусиль. Хоча
варто відмітити і позитивну тенденцію. Якщо, наприклад, раніше на
заміщення вакантної посади держслужбовця нам подавали
заяви не більше 1-2 чоловік, то тепер - 3-4.
Щодо плинності кадрів,
то, гадаю, вона не висока. Так, із зміною влади закономірно відбулася певна їх
перетрубація, уже в ході роботи з різних причин
довелося де з ким розпрощатися, дехто сам пішов на “легші хліба”, але на
сьогодні колектив сформований і я задоволена
його роботою.
Про зарплату. Вона аж ніяк
не відповідала тій праці, яку зазвичай виконують державні службовці. Тому не
секрет, що немало людей ідуть у органи державної виконавчої влади тільки із
надією одержати не мінімальну, а дещо пристойнішу пенсію. Правда, із 1
січня нинішнього року Постановою
Кабінету Міністрів України заробітну плату державним
службовцям підвищено. Хоча, особливо для рядового складу, не настільки, щоб підняти престиж цієї професії, а чиновникам не думати про
присадибну ділянку чи домашнє господарство. Втім, це біда не лише державних
службовців, а більшості людей, яких аж ніяк не задовольняють сьогоднішні розміри ні пенсій, ні зарплат. Хоча, не можна
не відмітити тенденцію до їх зростання протягом останнього часу.
- Тамаро Сергіївно, і останнє запитання. Що
б Ви побажали у день професійного свята своїм підлеглим,
колегам?
- Насамперед, хочу подякувати всім
працівникам районної державної адміністрації, державним службовцям
територіальних громад, працівникам, які
прирівняні до цього статусу, за їх під час
непомітну і невдячну, але вкрай важливу і відповідальну роботу з
соціально-економічного розвитку району, вирішенню людських проблем та завдань
держави.
Щиро вірю, що кожен з них і надалі з
глибокою відповідальністю виконуватиме свої державні обов’язки, а державна
служба в Україні досягне європейського рівня на благо суспільства і в ім’я Бать-ківщини.
Бажаю всім творчої наснаги і життєвих
гараздів, здоров’я та особистого щастя,
усвідомлення своєї великої ролі
в державному управлінні та успіхів на цьому поприщі.
Із святом, шановні колеги!
Розмову вів
Станіслав МИХАЙЛОВСЬКИЙ.
Нещодавно
в Білій Церкві відбулася регіональна науково-практична
конференція “Християнська етика – шлях духовно-морального оздоровлення
суспільства”. До участі в ній були запрошені науковці,
педагоги та духовенство Київщини.
На
конференції було узагальнено досвід та проблеми
викладання християнської етики у загальноосвітніх школах області, обговорювалися шляхи створення
необхідних умов для подолання в суспільстві моральної кризи.
Лише
християнська етика, зазначали доповідачі, може стати загальною основою системи
виховання у сучасній школі. Це не означає, наголошували вони, що всі слухачі стануть святими, але
вони, принаймні, будуть в змозі розрізнити, що таке зло, що добро і свідомо у
цьому протистоянні вибрати бік добра.
Звісно,
що системне впровадження православно-орієнтованого навчального предмету в школі може реалізуватися лише за
наявності відповідної програми. Тож ще 1999 року при Білоцерківській
єпархії Української православної церкви було створено авторський колектив з
духовенства та педагогів Київщини для розробки програм для середньої
загальноосвітньої школи “Біблійна історія та християнська етика”. У грудні 2005
року удосконалену програму “Біблійна історія та християнська етика” було
дозволено Міністерством освіти та науки України. Шестирічний досвід роботи у цьому напрямку переконав усіх у необхідності її
якомога повнішої реалізації. Адже одним із завдань навчального курсу є сприяння
глибокому пізнанню світу, самопізнанню, розкриттю та реалізації потреби дітей
творити добро. Так, у минулому навчальному році викладанням християнської етики
було охоплено понад 180 шкіл Білоцерківської єпархії,
в тому числі і Кагарличчини.
Учасники
конференції обговорили шляхи забезпечення подальшого викладання курсу “Біблійна
історія та християнська етика” в школах області. А саме: розширення мережі
навчальних закладів; вивчення курсу з урахуванням інтересів і побажань учнів та
їхніх батьків; сприяння матеріально-технічному та методичному забезпеченню
викладанню курсу; створення в кожному районі відповідних методичних об’єднань.
Особливо
акцентувалася увага присутніх на необхідності дотримання при впровадженні
вивчення курсу принципів поступовості та добровільності. Адже не можна
порушувати даний людям Богом дар – свободу волевиявлення особистості.
На
конференції було відзначено роботу деяких педагогів Київщини. Так Почесними
грамотами митрополита Київського і Всієї України, предстоятеля УПЦ Володимира
“За старанні труди на славу святої Церкви і заслуги у викладанні курсу
“Біблійна історія та християнська етика”
було нагороджено методиста райметодкабінету відділу освіти і науки
Кагарлицької РДА Світлану Чередник, директора
Кагарлицької ЗОШ №2 Ірину Горбач та викладача Ржищівської ЗОШ №1 Наталію
Погребенну.
Також
зібрання звернулося до єпископа Білоцерківського і
Богуславського Серафима з проханням створити науково-методичний центр при
управлінні духовної освіти Білоцерківської єпархії та паломницький центр.
Все
це, на думку учасників конференції, повинно сприяти утвердженню системи освіти
християнських духовних цінностей і моральних якостей, тим самим перешкоджаючи
духовній, фізичній та культурній загибелі українського
народу.
Кагарлицьким
районним відділом внутрішніх справ за період з 1 по 15 червня цього року зареєстровано 98 повідомлень
про скоєння злочинів та пригод. Оперативними службами міліції здійснено 67
виїздів
на місця пригод.
Дорожньо-транспортні
пригоди
12
червня на автошляху в с. Липовець водій
автомобіля “Опель-Омега” скоїв наїзд на пішохода, в
результаті чого 14-річна дівчина отримала
тілесні ушкодження.
7
червня у водоймищі с.Стави виявлено труп невідомого чоловіка. На місце
пригоди виїхала слідчо-оперативна група міліції.
В ході проведення огляду ознак насильницької смерті не виявлено. Труп належить безвісти зниклому
66- річному жителю
Києва, котрий 16 січня цього року залишив дачний будинок в с. Горохуватка
і пішов у невідомому напрямку.
5
червня під час пожежі в с.Зікрачі, що виникла в
результаті загорання будинку-вагончика, загинула 76-річна жителька м.Узин,
причини загорання встановлюються.
За
грубе порушення громадського порядку співробітниками Кагарлицького районного
відділу міліції притягнуто до адміністративної відповідальності 69 осіб, з них
за
скоєння дрібної крадіжки:
жителя
с. Халча Стецюка В.В.;
за
вчинення насильства відносно членів сім’ї: жителів м.Кагарлик
- Курбета І.І., с.Стайки - Невідемського
В.М., с. Ліщинка - Голика О.В., с. Горохове - Шнуренка В.О., с. Бурти -
Негрея І.М., с. Слобода - Дикого О.М.,
с. Стави - Бащенка О.В., Габрин В. І.;
за
вчинення дрібного хуліганства:
жителів
с. Мирівка - Варлама А.М., с.Жовтневе - Геращенка О.В., с. Демівщина - Машуренка В.М.,
с. Горохове - Ковальчука Б.Д., с. Слобода -
Швидкого В.П., с. Кадомка- Гордій С.М.
Михайло БАРЧЕНКО,
інспектор
ПРНГФ ст. лейтенант міліції.
Федорі Сергіївні Коробенко із Зорівки пішов вже 87-й рік.
Народилася
під час громадянської війни, пережила світову, голод і
холод, відбудову і перебудову і... дожилася. Гадала, що на старість
догляне єдина донька, але вийшло навпаки. У 58-річної дочки - атрофія кінцівок.
Останнім часом зовсім прикута до ліжка. Так що помочі від неї ніякої, одні клопоти. Бо навіть пенсія по
інвалідності витрачається практично вся на ліки. Живуть на материну пенсію. Господарства не тримають, бо хто ж
його доглядатиме. Раніше держали 60 сотих
гектара городу, сьогодні відмовилися й від 10
соток. Через ту ж причину.
Не
боюсь скривдити господарок садиби (вони в цьому не
винні), але в хату страшно заходити. Покрівля
протікає,
стіни, одяг вкриті шаром сажі та кіптяви від грубки. Повітря - не
продихнути. Як вони перезимували в таких умовах, одному Богу відомо.
Було
б ще гірше, якби не добрі люди. Практично щодня провідує тітку її небога, яка й харчує сім’ю. Один із сільських
умільців підремонтував
грубку, від якої раніше у хаті не вибувала димова завіса. Тільки на добре слово
заслуговує й со-ціальний працівник. Вона доглядає не
тільки бабцю, а й
дорослу дочку, хоч та й не прописана до матері.
Але
ні добрі люди, ні державна соціальна служба не в
спромозі вирішити більш масштабні
проблеми сім’ї. Скажімо, з тим же
перекриттям даху, із забезпеченням паливом, бо
тонною вугілля, яке виділяє
держава, особливо не нагрієшся...
І
хай би Федора Сергіївна, як кажуть, пробайдикувала вік,
лінощами заслужила гірку старість. Та ж ні. Все життя пропрацювала в колгоспі, в тому числі й на
таких фізично
важких ділянках, як у ланці, на телятнику. Більше того, вийшовши на
пенсію, ще десять років топтала стежку на колгоспні поля і
ферми.
Товариство
з обмеженою відповідальністю “Переможець” - так по-новому уже тривалий час
називається господарство, в якому
трудилася бабця Федора. Не стверджую, а
лише припускаю, що, можливо, від цієї “обмеженої відповідальності” породилася у окремих
керівників таких формувань і “обмежена увага” до своїх колишніх працівників,
таких як Федора Сергіївна.
Втім, директора товариства ще можна зрозуміти. Його першочергове завдання - це виробництво, створення людям
належних умов для праці. Турбота ж про
пенсіонерів - тільки на його совісті. Проте ніяк не можна виправдати з цього приводу бездіяльність колишнього
голови села, службовий обов’язок якого
якраз і полягає у турботі про кожного
члена громади, особливо ж з числа малозабезпечених. Та, видно, не
“доходили” руки чи ноги керівника громади до
відділкової Зорівки.
Як
відомо, нинішній рік
Президентом України проголошено Роком села. Але всім зрозуміло, що одними
словами покращити життя селян - справа марна. Потрібні кардинальн зміни у його
розвитку на рівні держави, а також щоденна, кропітка
турбота про людей з боку органів
місцевої влади. У Зорівці проблем вистачає. Ходять
чутки, зокрема, що з дня на день через відсутність продавця закриється магазин-
тільки до осені збирається працювати 70-річна завідуюча ФАПом. Без цих закладів
селяни, в тому числі й такі, як бабця Федора, залишаться зовсім безпомічними, а саме село -
безперспективним.
Раніше
до Зорівки відносилися три хутори - Олександрівка, Богданівка і Калинівка. Двох
перших уже давно немає.
Невже така доля чекає і на саме село?
Станіслав МИХАЙЛОВСЬКИЙ.