Сузір’ям квітів та імен цвів Леглич
ЛЮДИНА
І ЕКОЛОГІЯ
ГИНУТЬ ПТАХИ НЕ ВІД
ГРИПУ
Пташиний грип
наробив багато шкоди і переполоху по
всій Україні. На щастя, страшна хвороба не дійшла до нашої території. Але, на жаль, птахи гинуть і в нас. І не від
грипу.
Початок літа, як
відомо, виводковий період у диких птахів. Повсюдно на річках і ставках у цей час можна побачити лебедів, качок, курочок та інших представників
пернатих зі своєю малечею. Однак, подолавши
тисячі кілометрів, переборовши
протягом тривалого перельоту
надзвичайні труднощі, спорудивши гніздо
і висидівши молодняк, частина дичини у рідних краях втрачає своє потомство
із-за недбалості та хижацьких дій людини.
Сумна подія, зокрема,
нещодавно сталася на центральному
ставку в селі Стави. У браконьєрські сіті потрапило троє маленьких лебедів. Їх
першими помітили діти, які й сповістили
про нещастя дорослих. Завдяки совісливому рибалці, одне з пташенят вдалося
врятувати. А ось ще двоє загинуло.
Прикро, але це
непоодинокий випадок саме на Ставівському ставку, в якого немає господаря.
Через його відсутність, на водоймі
процвітає браконьєрство. Тільки під час
проведення одного рейду працівниками екологічної служби і міліції навесні нинішнього року було виявлено і знешкоджено
десятки кілометрів сіток. У них-то
переважно заплутується і гине пташиний молодняк.
Втім, не набагато
безпечніше почувають себе представники пташиного царства і на орендованих
водоймах. І хоча в договорах про оренду
зазначено пункт про дотримання вимог екологічного законодавства, фактично він
не виконується. Є інформація, зокрема, про відстріл орендарями ставків чайок,
які нищать зарибок, випалюються очерети і осока, що також ускладнює
життєдіяльність птахів.
Недбале, споживацьке
ставлення до флори і фауни уже дає свій
негативний результат. Змінюється клімат, завдає шкоди здоров’ю забруднення води і грунтів, відновлюються
давно забуті інфекційні захворювання. Знищення ж птахів призведе до нових,
непередбачуваних катаклізмів.
Тому хотілося б
звернути увагу на це, насамперед,
представників екологічної служби району та з питань надзвичайних ситуацій, які
без належного матеріального забезпечення (транспорт, човни тощо) обмежують свою
діяльність лише справним виготовленням інформаційних паперів. Своє
вагоме слово порушникам екологічного
законодавства та різної масті браконьєрам мають сказати голови сільських
громад, депутати. Не споглядальну, а активну
позицію захисників природи, її багатств повинен мати і кожен з нас. Бо
природа, екологія - наш спільний дім, який має бути чистим, багатим і красивим.
Микола
ДУМАНСЬКИЙ, голова районної організації УТМР.
ЩОСЬ ІЗ ПАМ’ЯТТЮ У НАС СТАЛОСЬ...
22 червня - трагічна і водночас героїчна сторінка в історії нашої держави.
Розпочалася фашистська навала і вже у
перший її день загинули сотні тисяч
людей. Не випадково в Україні ця дата визнана Днем скорботи і вшанування
пам’яті жертв війни.
Напередодні цієї події
разом із заступником голови
районної ради Петром Бурим, перебуваючи
у окремих населених пунктах, не по
службі, а з суто моральних міркувань
вирішили відвідати священні місця цих сіл - братські могили. І побачили,
на жаль, далеко не привабливу картину.
Враження таке, що востаннє сюди навідувалися ще в травні - на День Перемоги.
Свідченням цьому - вигорілі на сонці вінки і корзини із штучними квітами,
окремі з яких від вітру попадали на землю. На майданчиках біля меморіальних комплексів, викладених
бетонними плитами, до колін проросла
трава. Рясні дощі полущили і змили
побілку на стелах. В одному ж із сіл територія меморіалу всіяна пляшками - скляними і пластиковими, з-під
води мінеральної і “води” з градусами. Як пізніше розповів нам голова громади,
на святому місці було встановлено
лавки, щоб громадяни, які прийдуть
вшанувати пам’ять загиблих, могли довше побути біля меморіалу, де викарбувані
прізвища їх загиблих дідів, батьків, братів, просто колишніх ровесників.
Натомість, лавки і територія біля них незабаром перетворилися у своєрідні
“бари” на відкритому повітрі. “Не встигали прибирати скло і пластикову тару”, -
з сумом інформує нас голова села. Тож
об’єкти для сидіння незабаром
прибрали, хоча, як ми переконалися,
туди й понині не заросла “народная тропа”.
Традиційно шефство над братськими могилами і
пам’ятниками закріплювалось за навчальними закладами. До того ж, меморіали у
більшості населених пунктів знаходяться в кількох метрах від шкіл. На час нашого перебування у селах, навчальний
рік у закладах освіти ще не закінчився. Діти здавали екзамени, проходили практику. Тим більш дивує той факт, що
педагогічні колективи не використали дану можливість для наведення порядку біля
братських могил перед канікулами, перед скорботною датою в історії України.
Ми навмисне не називаємо ні сіл, ні прізвищ керівників їх громад. Адже подібну картину, на
жаль, можна побачити у ці дні не в
одному населеному пункті району. Це тим більш прикро, що 22 червня відбулося
урочисте і красиве загальнорайонне
відзначення Дня скорботи у Балико-Щучинці і Кагарлику. У цих заходах взяли
участь і голови сіл, і керівники
підприємств. І, невже, після цього нікому з них не спало на думку, хай
набагато скромніше, але все ж таки
вшанувати пам’ять загиблих земляків, а то й рідних людей. Щось із пам’яттю у
нас сталось?
Станіслав МИХАЙЛОВСЬКИЙ.
Сузір’ям квітів та імен цвів Леглич
Першого липневого дня під
гаслом “Ржищеву-855” у місті пройшов ІV фольклорно-етнографічний археологічний фестиваль
“Ржищівський вінок”, приурочений 112-й річниці
відкриття Трипільської культури. Міська влада, щоб не завдавати собі зайвого
клопоту, вирішила об’єд-нати два свята
в одне.
Програма фестивальних заходів була розлогою і включала, зокрема, роботу ржищівських музеїв
з виставками живопису та археології,
виставку-продаж виробів декоративно-прикладного мистецтва майстрів
Ки-ївщини, знайомство з аматорськими колективами художньої
самодіяльності багатьох районів області. Відвідувачів вражали ювелірно
різьблені по дереву вироби стайківчанина Анатолія Євлогієва, якочості і в числі
інших відзначено дипломом фестивалю та сувеніром.
Урочиста хода від Трипільського скверу до зеленої
галявини біля Леглича відкрила
найзмістовнішу частину свята. В
колоні - столичні гості свята, керівництво Ржищева і нашого району,
представники трудових колективів міста. В числі гостей прибули начальник
облуправління культури Віктор Шлапак, народний депутат Уляна Мостіпан
(БЮТ), народні артисти Дмитро Гнатюк і Мар’ян Гаденко, керівник КД ТРК “Київ” Віктор Пасак, колишні ржищівські мери Володимир Ярошкевич,
Зіновій Лялюк і Микола Спичак. Далі в
колоні йшли аматори пісні й танцю
Київщини, вони співали, танцювали,
просуваючись до галявини. Ходу і
урочистої, і веселої водночас колони можна вважати прологом до дійства, яке розгорнулося на галявині.
А перед його початком міський голова Віктор Ремез
привітав ржищівчан і приїжджих зі святом, представив столичних гостей, і вони також зверталися до глядачів і учасників свята з теплими словами. Дмитро
Гнатюк проникливо виконав аж чотири
здавна улюблені народом пісні, зірвавши
шквал аплодисментів. Окремі
підприємства Ржищева та майже всі
аматори Київщини - учасники традиційного фестивалю - були відзначені
міськрадою. Серед них знайомі нам
гурти: народної музики “Звенигород” із Ржищева (керівник Сергій Кайнов) і
діводачами, що заповнили навколишні пагорби, розгортається театралізоване
дійство “Ой на Івана, ой на Купала”. Не один десяток художніх колективів
Київщини своїми виступами ніби вплели власні квітки у загальний барвистий
вінок вистави. Її складали веселі й
ліричні пісні купальські, запальні танці і романтичні хороводи, перемовки і
комедійні сцени... Коли посутеніло, Віктор
Ремез запалив купальське вогнище. Його іскри, здавалося, злітали аж до хмар. На воду Леглича опустилися дівочі віночки.
А “заспівувачами” дискотеки-концерту того вечора стали
Мар’ян Гаденко і ведучий передачі “Прем’єра пісні” на українському радіо
Володимир Драпак.
Людмила
ДОБРОВОЛЬСЬКА.
Серед численних мов світу українська мова за багатством
словникового складу посідає гідне місце
- друге після італійської. Проте, століття
денаціоналізації, позбавлення
українців національної пам’я-ті були спрямовані на те, щоб відкинути українську мову на узбіччя життя. Вороги української
державності знали: доки народ має рідну мову, яка ввібрала генетичний код, історичну пам’ять - його неможливо знищити.
...Знову
повертається із небуття валуєвщина і
“...не было, нет и быть не может малороссийского
языка”. Грізним наступом на державність української мови можна назвати вимогу Партії регіонів надати статусу
регіональної російській мові. Причому
ці політики посилаються на Європейську Хартію
регіональних мов і мовних меншин, невірно трактуючи її основні положення, спекулюючи її окремими
твердженнями.
Сьогодні російській
мові в Україні ніщо не загрожує. Багато людей у східних областях розмовляють
російською мовою, мають всі можливості
одержувати освіту рідною їм мовою; ЗМІ і телебачення у цих областях на 95% русифіковані. Про який
захист російської мови можна говорити?
І яку мову слід утверджувати на теренах
України?! Чи ж шлях утвердження української мови в нашій державі проводиться
витісненням та придумовна
проблема є однією зі складових національної безпеки і прямою загрозою
суверенітету України.
Не випадково такою гострою була реакція української
інтелектуальної еліти на грубе порушення статті 10 Конституції України з боку
деяких керівників областей. Нещодавно
пройшли письменницькі форуми, відбулися засідання Ради НСПУ, “Просвіти”, інших громадських організацій,
на яких обговорювалася гостра мовна ситуація в країні, лунали вимоги створити Департамент мови.
Сьогодні
кожен з нас повинен захищати рідне слово, утверджувати його велич і красу. І до
цього процесу повинні долучитися всі педагогічні колективи Кагарличчини. Утвердженню української
мови сприяв Всеукраїнський конкурс української мови імені Петра Яцика, у якому
взяли участь мільйони школярів.
Хотілося б, щоб серед переможців ми
бачили більше кагарличан. Добре було б проводити і районні конкурси знавців
мови, конкурси юних художників, у бібліотеках створювати стенди, присвячені рідному слову, його
історії, видатним діячам Слова. Всі ці заходи сприятимуть шанобливому ставленню
до державної мови.