Сьогодні, коли ріст
цін на все набагато випереджає зростання розміру заробітних плат і пенсій,
для кожної людини кілька додаткових “червінців” - вагома підмога для
сімейного бюджету. Багато громадян, зокрема, які не користувалися
санаторно-курортними путівками, сподівалися на грошову компенсацію за них,
починаючи з 2004 року. Та, на жаль, сподівання ці
виявилися даремними. Чому саме? - про це розповідає головний спеціаліст відділу з
надзвичайних ситуацій РДА Ольга БЕРЕЗОВА.
-
Ще торік, коли фінансування проводилося із державного,
а не з обласного, як нині, бюджету, ми проводили виплати за невикористані
путівки на підставі листа Міністерства з питань надзвичайних ситуацій та у
справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи від 08. 11.
2005 р. В ньому, зокрема, зазначалося, що виплати компенсації проводяться
навіть тоді, коли “постраждала особа до відповідного органу не подавала заяву про отримання путівки”. Таким чином
у листопаді-грудні ми провели розрахунки по виплаті компенсації частині
громадян за 2004 рік.
Однак
в цьому році ситуація змінилася. Відповідно до вимог бюджетного законодавства
та постанови Кабміну України від 16. 05. 2000 р. № 800
“Про затвердження Положення про організацію оздоровлення громадян, які
постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, нам надійшов лист від 17. 04.
2006 р. від Міністерства фінансів
України, в якому визначено новий перелік обов’язкових
документів для проведення виплат компенсації. Це - письмова заява громадянина у
наш відділ про виділення санаторно-курортної путівки; довідка для її отримання (форма 070) із ЦРЛ; копії
чорнобильського посвідчення та паспорта. Тим, хто не подав цих
документів у попередні роки, компенсація не виплачуватиметься ні за 2004-й, ні
за 2005-й рік. Більше того, щоб одержати кошти хоча б
за нинішній рік, всім громадянам району (із чорнобильської зони) слід передати
нам вищезазначені документи до 15 жовтня
ц. р. Це стосується дорослого населення.
Схожа
ситуація і з дітьми віком від 3 до 10 років, батьки
яких письмово не звернулися у відділ для отримання путівки матері та дитини.
Ними теж з відомих причин втрачено право на одержання коштів за два попередніх
роки, а для того, щоб мати цьогорічну компенсацію, батькам (за умови наявності
посвідчення постраждалого від аварії на ЧАЕС у матері
і дитини) необхідно знову ж таки
написати заяву у наш відділ, взяти у лікарні довідку форми 070 та зробити
копію посвідчення.
І лише в сім’ях, де є діти
шкільного віку, можуть бути спокійними. Компенсація цій категорії юні буде
виплачена, починаючи з 2004 року. Для цього треба терміново написати заяву на
оздоровлення на ім’я директора школи, де навчається дитина,
та взяти у ЦРЛ довідку форми 070.
Михайло СЛАВСЬКИЙ.
У неділю - професійне
свято працівників ветеринарної медицини. З цієї нагоди наш кореспондент
зустрівся з головним ветлікарем району Олексієм БАТУРЕВИЧЕМ і попросив його відповісти на кілька запитань.
-
Олексію Васильовичу, не секрет, що протягом останніх років кількість великої
рогатої худоби в районі тенден-ційно зменшується. Виходить, що й
роботи у ветеринарних працівників поменшало. Чи не
так?
-
Ні. обсяги робіт залишилися такими ж, а то й
збільшилися. Маю на увазі, насамперед, профілактику нових захворювань, як от високопатогенного
грипу птиці. На щастя, поки що по
всій Україні немає необхідності у
щепленнях проти цієї хвороби, хоча ми регулярно проводимо моніторингові
дослідження крові птахів на грип у власній лабораторії. Бо, як відомо, краще і
ефективніше займатися профілактикою, чим безпосередньо лікувати хвороби.
Втім,
одним грипом кількість захворювань птиці не обмежується. З метою профілактики нині, наприклад, проводимо щеплення проти
хвороби Ньюкасла або псевдочуми по-народному. І дуже хотілося б, щоб господарі
садиб своєчасно зверталися за нашою допомогою у разі загибелі птахів. І не
відмовлялися від тих заходів, які ми пропонуємо по попе-редженню захворювань.
Щодо
епізоотичної ситуації з великою рогатою худобою, то вона стабільна. У районі відсутня така небезпечна хвороба як
туберкульоз, не зареєстровано випадків ні торік, ні в цьому році сказу. Гірші
справи з лейкозом. Маємо 6 сільгосппідприємств, неблагополучних саме по цьому
захворюванню ВРХ. Хоча постійно проводимо різноманітні
заходи по оздоровленню тварин. Як результат, у нинішньому році знято
карантинні обмеження по лейкозу корів у
Ставах, плануємо оздоровити стадо і в
Шпендівці. Великий обсяг профілактичних робіт
здійснюємо у Буртах і Стайках, де утримується найбільша кількість корів.
-
Приємно відзначити, що зменшення поголів’я
тваринники району прагнуть компенсувати нарощуванням його
продуктивності. Зокрема, з року в рік маємо вагомий приріст надоїв від корови. Зрозуміло, що в цих досягненнях є заслуга і
працівників ветеринарної медицини...
-
Безперечно. Більше того, хочу зазначити,
що без ветеринарних працівників можна
було б взагалі не говорити про ріст продуктивності
корів. Адже, від чого, крім кормів,
залежить велике молоко? Від грамотного відтворення стада, збереження тварин, їх здоров’я. Тобто, від факторів, якими
якраз і опікуються працівники ветслужби.
Не
хочу образити інших фахівців галузі, але, як кажуть, факти є факти. Нещодавно
зустрічався з колегами із Чехії та Франції. Так ось у цих країнах
тваринництвом займаються виключно фермери і ветлікарі. Втім, навіщо далеко
ходити. Запитайте у будь-якого селянина, який із фахівців тваринницької галузі
їм потрібен. Відповідь, думаю, буде однозначною...
-
Незважаючи на важливість професії ветеринарного
лікаря, все ж вона не се-ред популярних, особливо у молоді. Чи є кадрова
проблема з фахівцями ветмедицини в районі?
-
Відразу відзначу, що державна служба повністю укомплектована кадрами. Тим
більше відрадно, що в район прийшло
багато молодих спеціалістів. Повністю сформовані штати
районної ветеринарної лікарні, лабораторії,
периферійних підрозділів. Хоча ще чотири роки тому у нас була проблема
із фахівцями. На жаль, не знята вона і по сьогодні у сільгоспвиробників різних форм власності. Зокрема, немає ветлікарів у ПСП
“Росава”, Ставівському і Шпендівському
господарствах, СТОВ “Колос”. Гадаю, що
керівникам названих сільгосппідприємств треба краще працювати в цьому напрямку,
особливо ж щодо створення належних умов для праці і проживання ветпрацівників.
-
Олексію Васильовичу, знаю, що некоректно виділяти когось із чималої кількості
ваших підлеглих. Але традиція є традиція. Назвіть кращих працівників ветмедицини в районі.
-
Колектив ветпрацівників у нас дійсно хороший. Всі
добросовісно виконують свої обов’язки, недбайливим
просто не знайшлося б місця. Хоча, звичайно, і серед
кращих є кращі. До таких я б відніс
ветеринарних лікарів Олександра Вчорашнього із ПОСП “Дніпро”, Миколу Корнієнка
із СТОВ “Леонівське”, із державної
служби - Анатолія Артеменка та Софію Василенко із Стрітівки.
Добрим словом хотілося б згадати і ветеринарних санітарів, зокрема, Уляну
Сегеду та Олену Піскову із Буртів.
На багатьох працівників ветеринарної
медицини району ми надіслали подання в районну і обласну державні
адміністрації, свій департамент про відзначення їх з
нагоди професійного свята. Для всіх же
працівників плануємо організувати поїздку в знаменитий парк “Софіївка” в Умані. Щоб людям
запам’яталося свято, яке вони заслужили.
Станіслав МИХАЙЛОВСЬКИЙ.
На
78-му році життя пішов у вічність Валентин Іванович
Зноба - скульптор, народний художник України, лауреат Шевченківської премії,
майстер монументальної, станкової скульптури та портрета.
Народився
Валентин Іванович 10 січня 1929 року у с. Софіївці на
Дніпропетровщині. Закінчив Дніпропетровське художнє училище, Київський
державний художній інститут.
Його
скульптури прикрашають не лише вулиці міст України, а
й Парижа, Брюсселя, Едінбурга. Серед них: “Бокораш” (відзначена золотою медаллю
на Всесвітній виставці у Брюсселі),
пам’ятник Мєчнікову в Парижі, математику
Джону Нейпіру в Едінбурзькому університеті, В. Поріку
в Енен-Льєтарі (Франція) та неперевершені скульптурні композиції на тему
Великої Вітчизняної війни (монументи
Слави у Херсоні, Хмельницькому, на Букринському плацдармі).
Валентина
Івановича завжди цікавила історія Київської Русі, козацтва, а також образи, в яких немов завмерла історія України: Кармелюк,
Остап Вересай, Бокораш... Козаків Валентина Зноби
можна побачити навіть в Осло.
Народний
художник України, академік трьох європейських і американської академій мистецтв, почесний громадянин Києва, орденоносець Валентин Іванович Зноба
завжди вражав усіх своєю надзвичайною
працелюбністю. Він був постійно в
роботі. Його очі мали чарівну властивість
проникнути у внутрішній світ людини, бачити в
кожному з нас ті якості, про які ми і не
підозрювали раніше.
Вічна
Вам пам’ять, Великий Скульпторе!
* * *
(Зі спогадів
Валентина Зноби в книзі Павла Малєєва
“Балико-Щучинська гора”).
Меморіальний
комплекс ‘”Букрин-ський плацдарм”- найбільш вистраждана, улюблена моя робота.
З
Букрином було так. Мої друзі, а здебільше
Віктор Володимирович Білодід, просили проконсультувати щодо більш
монументального відтворення подвигу
героїв форсування Дніпра.
Балико-Щучин-ську
гору, ліси, долини, яруги ми з дружиною - відомою художницею Тетяною Голембієвською сходили пішки,
як кажуть, вздовж і впоперек. Бачили, як у День Перемоги,
роковини форсування Дніпра тут відбуваються стихійні народні тризни. На
поминання з’їжджалися люди з усіх республік колишнього СРСР. Тут я дізнався, що понад п’ятсот воїнів удостоєно на Букрині
звання Героя Радянського Союзу. Із багатьма з
них познайомився. Героїчна тема Букрина заволоділа, всим моїм творчим
єством. Відвідав архіви в Києві, Москві, інших містах.
Виконав ряд скульптурних портретів яскравих особистостей букринців...
Так
у душі виношувався задум майбутнього меморіалу: як у матері, яка чекає дитину,
виношується під серцем плід.
А
вже здійснювався задум спільно з архітекторами Ю. І
Платоновим, С.Л. Захаровим, В.О. Корнєвим. Військовий консультант-учасник
форсування і боїв на плацдармі В. В. Білодід...
У
створенні скульптурних образів воїнів-букринців мені
багато сприяли безпосередні учасники тих подій.
Вибрав відповідні натури для окремих скульптур і композицій. Ось горельєф: на чолі передового загону
воїнів-штурмовиків легендарна постать капітана В.С. Петрова. Того
Петрова, який був поранений у дві руки,
але продовжував командувати групою бійців, які утримували плацдарм. Після бою
йому ампутували руки. Та В.С. Петров
повернувся в стрій, закінчив війну на Ельбі командиром
полку, згодом став генералом...
А тут - зосереджена дівчина-санінструктор
Марія Щербаченко, яка виявила особливу муж-ність і відвагу, рятуючи поранених..
А
там танкіст Сагайдачний, партизан Лавриненко...
Конкретні трудівники війни і в композиції “Атака”, інших скульптурах.
Кращі риси мужнього воїна-патріота втілені у центральному монументі- фігурі
солдата з Прапором Перемоги. На відповідних стелах
увічнені схеми бойових дій військ Першого Українського
фронту, назви військових формувань і
з’єднань, що брали участь у боях на плацдармі.
Без перебільшення, кожна,
навіть найдрібніша, деталь меморіалу вистраждана, виконана з особливою любов’ю. Інакше
я не міг...
Мої різноманітні
роботи знайшли свою постійну прописку в різних державах різних частин світу.
Але Букрин-улюблене моє дитя, моя вічна любов, яскрава зоря моєї творчості.