№ 87 від 20
жовтня 2006 року
ШІСТЬ ЗАПИТАНЬ ДО КОМУНАЛЬНИКІВ
Зустріч голови Київської обласної державної адміністрації Віри Ульянченко з керівниками регіональних та районних ЗМІ минулого понеділка відбулась в повній відповідності задекларованій назві заходу: “Проблеми ЗМІ є також проблемами влади. Вирішимо їх спільно.” Сам же формат спілкування з представниками мас-медіа коротко можна охарактеризувати так: без недомовок, натяків і блюзнірства. Вже з самого початку Віра Іванівна запропонувала відкинути весь формалізм і серйозно поговорити про проблеми комунальних засобів масової інформації, щоб мати змогу органам влади обласного та районного рівнів, як і поточно так і в перспективі, максимально сприяти їх вирішенню. Адже стосунки влади і преси повинні будуватись так, щоб друга була для першої “одночасно й конструктивним партнером, і опозицією”. “ Нам не потрібна кишенькова преса, ви маєте писати правду,- зазначила Віра Іванівна. Одначе й журналістам не варто плутати критику з критиканством, не вдаватись до “поливання гряззю”. Адже рейтинг довіри читача до місцевої преси у Київській області досить високий. Журналісти регіональних та районних ЗМІ постійно перебувають поміж людей, добре володіють ситуацією на своїй території , тримають на вістрі пера все, що турбує жителів районів. Саме ці видання, добре володіючи ситуацією в регіонах, широко висвітлюють хід реформ, показують і позитивний досвід роботи, і недоліки, інформують своїх читачів про економічний, фінансовий, соціально-політичний стан у містах, районах, трудових колективах, порушують проблемні теми, допомагають керівництву області і регіонів у вирішенні тих чи інших питань.”
Одначе є в преси й проблеми. Про них, узагальнивши думку своїх колег, розповів голова Ради редакторів Київщини Павло Смовж. Зокрема, викликає стривоженість керівників редакцій переведення районок на загальну систему оподаткування, недостатнє фінансування видань, забезпечення папером, комп’ютерною технікою, транспортом тощо.
Є проблеми й іншого характеру. Так, в Баришівському, Фастівському, Сквирському районах загострилися стосунки між владою і газетами, тому що останні воліють біле називати білим, а чорне - чорним.
Голова обладміністрації вислухала всі проблеми, пообіцявши посприяти у їх вирішенні.
Підтвердженням серйозності намірів керівника області стало прийняття рішення за результатами зустрічі. Ним, зокрема, передбачено продовження практики проведення в обласній державній адміністрації, обласній раді, районних державних адміністраціях прес-конференцій, брифінгів, зустрічей, інших заходів за участю перших керівників області, районів, міст, начальників управлінь облдержадміністрації з представниками регіональних засобів масової інформації; створення при раді редакторів Київщини Фонду розвитку регіональних ЗМІ із залученням спонсорів, меценатів; започаткування обласного конкурсу серед засобів масової інформації на краще висвітлення життя Київщини (в трьох номінаціях - газета, радіо, телебачення); сприяння редакціям обласної, міських, міськрайонних та районних газет в оснащенні їх оргтехнікою та комп’ютерним обладнанням.
Ознайомила Віра Ульянченко журналістів із перспективними проектами розвитку області, як в економічному, так і соціальному плані. Це – і будівництво кільцевої дороги навколо Києва, створення технопарку, логістичного центру європейського рівня, торгівельно – розважального комплексу, спорудження ряду промислових підприємств тощо.
ШІСТЬ
ЗАПИТАНЬ ДО КОМУНАЛЬНИКІВ
Як ми вже повідомляли, 13 жовтня ц. р.
відбувся прямий телефонний зв’язок
працівників відділу містобудування,
архітектури та житлово-комунального господарства райдержадміністрації з
жителями району. Останніми було задано
6 запитань, відповіді та роз’яснення на які давали працівники відділу,
керівники міської ради та комунальних служб міста.
Пропонуємо деякі з них, які цікавлять широке
коло населення.
Красуцька
Г. М., с. Кадомка:
-
В чиї обов’язки входить обрізування
дерев біля опор електропостачання?
-
Яренко В. А., начальник Держархбудконтролю:
-
Лінії електропередач - власність Обленерго. Тому саме їх працівники мають тримати в порядку своє господарство.
Правда, на сьогодні у цій організації не вистачає людей, тому вони йдуть на
різні афери, аби підготувати лінії до роботи в зимовий
період. Наприклад, відключають струм на вулиці і примушують людей самим обрізувати гілля біля ліній
електропередач, мовляв, це - обов’язок власників садиб. Звичайно, що це
неправильно. Повторюю, що це справа тільки
працівників Обленерго і це їхні
проблеми, як справитися із очищенням ЛЕП від
насаджень.
Гоцманюк
М. П., м. Кагарлик:
-
Чи будуть вилучатися земельні ділянки по вул. Степовій під забудову?
-
Пурій О. А., перший заступник міського голови:
-
Так, будуть. Але не сьогодні, і не завтра. На даному масиві ми виділили ближче
до АТП біля 80 ділянок під забудову, нарізали 4 вулиці. Однак будівництво
ведеться надто повільно. Зведено 3 чи 4 будинки, під декілька закладено
фундамент. Тому нами прийнято рішення, якщо протягом трьох років громадянин не
здійснює будівництва, ділянка у нього відбиратиметься і передаватиметься тим,
хто хоче будуватися. Скільки це займе часу, звичайно, передбачити важко, тому
основна частина земельного масиву на Степовій і надалі використовуватиметься
під городні ділянки кагарличан.
Терещенко
В. І., м. Кагарлик:
-
Що робиться в місті для поліпшення якості води у мережах водопостачання?
-
Пурій О. А., перший заступник міського голови:
-
Споруджується станція водоочищення. Для
введення її в дію потрібно ще 50 тисяч гривень. Ця сума була закладена в
обласний бюджет нинішнього року, а закінчення будівництва станції включено в
перелік об’єктів соціально-економічного розвитку області. Але потім ситуація
змінилася і “наші” гроші використали на інші цілі. Своїх же коштів для
завершення спорудження станції знезалізнення і знезараження води у міськради
немає. Тому ми сьогодні буквально
“бомбардуєм”, як і райдержадміністрація, різні інстанції, щоб одержати
заплановані на будівництво цього об’єкта кошти.
Однак
навіть спорудивши станцію, ми вирішимо
тільки половину проблеми поліпшення якості води. Інша її частина заключається в
стані водопро-відної системи міста. Вона зносилася, як кажуть, до нуля. Якщо
експлуатаційний строк металевих труб складає 10 років, а чавунних - 30, то в
нас їх “вік” уже пересягнув відповідно 25 і 43 роки. На окремих ділянках ми
замінюємо металеві труби на пластикові, але основні водогони залишаються
чавунними і замінити їх на пластикові
ми знову ж таки не маємо можливості із-за відсутності коштів. Вода ж, вступаючи
в реакцію з металом, руйнує труби, втрачає свою якість. Тож, як бачимо, проблема поліпшення якості води у мережах
водопостачання надзвичайно складна,
хоча, звичайно, ми працюватимемо над її вирішенням.
Станіслав МИХАЙЛОВСЬКИЙ.
Сьогодні осінь повновладно заявила про свої права холодом та непривітним дощем. А от минулої п‘ятниці, коли бабине літо ще літало в повітрі і ми раділи теплим сонячним дням, у Кагарлицькому районному ліцеї був справжній осінній бал - тут обирали Королеву Осені. Це було справжнє свято! 9 конкурсанток боролись за право стати Королевою. Віта Комлик (7 клас), Олександра Поліщук (7 клас), Валерія Візьонок (8 клас), Ілона Радченко (8 клас), Марія Голдобіна (9 клас), Галина Панченко (9 клас),Ольга Наріжна (І курс), Яна Чумак (І курс) та Євгенія Задорожня (II курс) продемонстрували всебічність своїх талантів, змагаючись за корону переможниці. А завдання були дуже складні. Необхідно було не лише представити себе та продемонструвати свою вроду. Дівчатам доводилось і складати вірші, і освідчуватись в коханні (наприклад, англійською мовою чи по-діловому), і виявити здібності до моделювання сучасного одягу в стилі «Осінь-2006», і спробувати себе в ролі організатора дозвілля. Наші красуні були на висоті! Ох і важко ж довелося поважному журі, яке очолював директор ліцею Василь Мамій! Спробуйте вибрати кращого модельєра, коли костюм Євгенії Задорожньої змайстровано з розкішних... шпалер, Марії Голдобіної - зі справжнього осіннього кленового листя, Валерії Візьонок - з барвистого штучного листя та живих квітів. А почули б ви, як співали наші конкурсантки! Усі учасниці одержали букети квітів та стрічки лауреатів «Міс Чарівність», «Міс Грація» і т.д. Титул «Золотий голос ліцею» дістався Валерії Візьонок, а сяючу корону Королеви Осені та головний приз одержала Ілона Радченко. По закінченні свята дівчата з радістю позували для фото на згадку з режисером цього чудового дійства педагогом-організатором Лесею Чоповською та головою журі, директором ліцею Василем Мамієм.
Ми з нетерпінням чекаємо грудня — перед Днем Збройних Сил України будуть змагатись наші джентльмени. За яке звання - це поки що творча таємниця.
Олег МИХАЙЛОВСЬКИЙ,
президент Ліцейської Учнівської Веселкової Республіки.
ТРАДИЦІЇ
ПРОСТО ТАК НЕ ЗАБОРОНИШ
«Ініціативи православних священиків» - таку назву мало повідомлення, опубліковане у №67 «Вісника Кагарличчини». Настоятелі православних храмів району звернулися до голови РДА з кількома пропозиціями. З огляду на «тишу й благодать», які донедавна панували в означеній царині щодо ініціативності священнослужителів, пропозиції явищем ординарним я б не назвала.
У першій з них пропонується розглянути можливість “зменшення пишності святкування так званого «Івана Купала». Чи не переплутане слово «пиш-ність» із «велелюддям»? А якщо під пишністю мається на увазі участь високих посадовців міста, то в нинішньому році міський голова зі святкової сцени не вітав. Дійсно, Купала – одне з улюблених свят українців, а кагарличан зокрема. І міська влада сприяє створенню святкового настрою, «ідучи назустріч побажанням трудящих». Обрамлений лапками зворот прийшов до нас із радянських часів, але у даному випадку він відповідає дійсності на всі сто. Ну, а як було ра-ніше,ми пам’ятаємо.
Священнослужителі мотивують свою пропозицію тим, що Купала – свято язичницьке, а переважна більшість населення ідентифікує себе як православні християни. Дозволю собі відзначити, що після розкуркулювання, розкозачування, насильницького насадження атеїзму – а це тривало десятиліттями – не так багато істинно, глибоко віруючих лишилося з-поміж нас. І, гадаю, їхній вірі ніщо не загрожує. Ніхто нікого і нікуди (а тим більше на свята) ходити вже не примушує. До того ж це свято не має абсолютно ніякого релігійного забарвлення – для абсолютної більшості його учасників це своєрідний фестиваль, що визначає середину літа, не більше не менше. А з огляду на “намішаних” в нього “водяників”, стовпів із подарунками, конкурсів від самого істино купальського дійства залишилось лише вогнище - саме в пору висловлювати своє невдоволення прихильникам язичництва.
Тож чи правильно позбавляти очікування свята і самого дійства сотні й сотні кагарличан і гостей міста – тільки тому, що свято це не вписане в православний календар? Православна церква не пропонувала ж зменшити пишність Жовтневих свят, справді організовану, а не добровільну. Хоча давно відомо: більшовики пройшлися по народу і, зокрема, по священнослужителях, вченню Христа, та й взагалі – моралі таким руйнуванням храмів, таким котком репресій і вбивств, що ми до цього часу як слід не оговтались.
Можна, звісно, закинути організаторам і провідникам купальських дійств щодо якихось сценарних похибок, рівня виконання художніх номерів, якості програми й таке інше, адже, як кажуть, краще – ворог хорошого. А народу кагарлицькому (і боюсь, не тільки кагарлицькому) дорікнути за прагнення неодмінно оросити свято чарчиною. Не без того, щоб хтось і закімарив під кущем теплої літньої ночі. А вже що комунальникам на ранок 7 липня вистачає роботи з прибирання наслід-ків святкування, - так то вже наш менталітет, а точніше, невихованість, безкультур’я, зневага до себе, і до оточуючих.
Чи позбавимось усього цього, якщо «зменшити пиш-ність» свята? Сумнівно. Традиції – і хороші, і не дуже – живучі. Та й взамін священнослужителі нічого конкретного зі свого боку не пропонують. А просто – «зменшити пиш-ність». Невже хтось сподівається, що тоді більше людей піде до церкви?
Настали інші часи. Вже давно на Заході пастори використовують на своєму поприщі музику, ритми якої наближені до... – страшно сказати! – сучасної поп-, рок - музики, стилю кантрі. А все для того, щоб молодь привертати. Тобто, догми поступаються місцем вимогам сьогодення, інтересам та смакам потенційної пастви.
І приклад з кагарлицький теренів. Чи стільки молоді відвідувало б зібрання релігійної громад «Істина життя» чи «Церква Голгофи», якби там не було можливості прилучитися до сучасної музики, хоч і з текстами відомого змісту?
ЛЮБИ, БОЖЕ, ПРАВДУ. І В БАЗАРНІ, І В РОБОЧІ ДНІ
Парадоксально: церква, відділена офіційно від держави, звертається до держави ж з проханням про застосування, по суті, адмінметодів у справі встановлення базарних днів в Кагарлику. Це – зміст другої пропозиції з назвами «Ініціатив». Чи це знову не те ж намагання перенесенням базару з неділі на інші дні вирішить... питання відвідання церкви прихожанами. Дивна паралель. Важко уявити справді віруючу людину, якій похід на ринок завадив би сходити до церкви. Це моральний бік справи. Економічний – значно складніший. Більшість людей чекають саме недільних базарів, коли найбільший асортимент і продуктів, і живності, і реманенту, і товарів ширвжитку... А тепер уявімо, що неділя – вихідний на центральному ринку. Не одна сотня працюючих кагарличан та й жителів сіл у робочий день посеред тижня кидають (відпрошуються, прогулюють тощо) свою роботу в пошуках необхідного товару. Або ж у той же вихідний вирушають в мандри по базарах Білої Церкви чи Миронівки, вкладаючи свої крев-ні в кишеню сусідів. Наскільки це доцільно з точки зору економіки і раціональ-ного використання робочого часу?
І, нарешті, рекомендується сільсь-ким головам сесіями місцевих рад відзначити храмові дні на території громад і, по можливості, зробити їх вихідними.
Запитайте думку щодо останнього в керівників агроформувань у селах. Боюсь, наразитись у кращому випадку на саркастичний сміх, бо в храмові дні й так у селах більше звичайного п’ють оковитої, у тім числі – й трактористи, доярки, водії, а це вже загроза порушення виробничих технологій. Якщо ж у селі того дня вихідний буде ще й узаконеним місцевою радою, про наслідки можна лише здогадуватись. А уроки в школі? Робота пошти, магазинів? Прийом у ФАПі чи амбулаторії? Створюється враження, що селянам надається цього дня можливість пожити духом святим, зовсім забувши про мирські турботи. Але, будьте певні, «причастяться» храмувальники добряче: день-бо великий...
Повторюся: прийшли інші часи. Сьогодні священнослужителі, напевно, повинні САМІ йти до «дійсної» і потенційної пастви, щоб навертати людей до слова і храму Божого; можливо, виходити в народ з якимись доброчинними, загальнокорисними ініціативами, на які відгукнуться і віруючі і «пасивні споглядальники». Пасивні – в сенсі віри і відвідання храму, а до хорошої справи, дивись, рукава й закачають. А потім, чого доброго, і на службу зазирнуть, спочатку просто з цікавості, а там і за внутрішнім покликом.
Наскільки конструктивною є позиція вичікування і намірів через державні органи збільшувати кількість прихожан, діючи, по суті, методами обмежень і заборони світських, мирських заходів – питання риторичне.
І наостанок – емоційний штрих. Чомусь Купала назвали «так зване свято». Чому ж «так зване», - якраз найреальніше, збережене упродовж багатьох століть поколіннями українців?! Але ж ніхто з посадовців навіть не осмілиться сказати, приміром, «так звана Покрова» тощо, на тому підґрунті, що ці свята не стоять в ряду державних.
А сподобались мені в усій цій історії два моменти. По-перше, що діалог влади з церквою можливий і ведеться на рівних. За радянських часів «під-звітність» релігійних діячів світським була безсумнівною. І, по-друге, що районна газета опублікувала «Ініціативи...», керуючись принципом «люби, Боже, правду».
Людмила ДОБРОВОЛЬСЬКА.