«НАША ДУМА, НАША ПІСНЯ, НЕ ВМРЕ, НЕ ЗАГИНЕ...»

НА ЧЕСТЬ 193-Ї РІЧНИЦІ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ ВЕЛИКОГО КОБЗАРЯ У ЄДИНІЙ У СВІТІ ШКОЛІ КОБЗАРСЬКОГО МИСТЕЦТВА, ЩО У СТРІТІВЦІ КАГАРЛИЦЬКОГО РАЙОНУ КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ, ПРОЙШЛА ЗУСТРІЧ СТУДЕНТІВ НИНІШНЬОГО СКЛАДУ З ВИПУСКНИКАМИ, ВИКЛАДАЧАМИ, ПОЕТАМИ І ХУДОЖНИКАМИ. НАПЕРЕДОДНІ СВЯТА СТУДЕНТИ ЗАКЛАДУ ВІДВІДАЛИ БАТЬКІВЩИНУ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА.

На захід було запрошено учнів загальноосвітньої школи, жителів та гостей села, представників ЗМІ республіканського та місцевого значення.

Концерт, що складався з вокальних та драматичних виступів, залишив глибокі враження у кожного присутнього. Втім, наш фотооб’єктив зафіксував деякі фрагменти дійства...

Бандура... Кобза... Запитайте українця у будь-якому куточку земної кулі, що він відчуває, як почує казкові акорди її срібних струн? І почуєте: “Бандура і кобза, спів кобзарів - та це ж символ самої України, невмирущості її славних духовних і мистецьких традицій, символ української музики!”.

Але, на жаль, якщо в діаспорі ви не знайдете жодного українського гуртка, де б не бриніла бандура, - то в сучасній Україні, і навіть в Києві вона скоро перетвориться на екзотику. У пересічного молодого громадянина інформація про цей національний музичний інструмент або зовсім відсутня, або досить поверхова. А почути її звучання можна тільки на концертах Національної капели бандуристів. Де ж дізнатися молоді про кобзарство та гру на бандурі глибше, або навіть навчитися цьому старовинному мистецтву?!

...Мелодійним дзвоном бандур, потужними юнацькими голосами зустріла нас Вища педагогічна школа кобзарського мистецтва, що у с. Стрітівка Кагарлицького району. І це не дивно, адже саме тут вже впродовж 18-ти років талановита юнь з усієї України має можливість оволодіти грою на бандурі, азами народного співу, познайомитися із традиціями українського кобзарства, творчо розвинути себе, щоб нести їх у майбутнє.

... Ми запросили викладачів кобзарської школи розповісти про її сьогоднішній день, про перспективи розвитку цієї незвичайної, єдиної на Україні школи фольклорного типу.

Керівник школи впродовж всіх років її існування Заслужений вчитель України, вчитель-методист Галина Іванова:

- Вся наша шкільна родина із задоволенням сьогодні підводить попередні підсумки роботи за 2006-2007 навчальний рік. Ми пережили складний, але дуже плідний успішний рік. В багатьох напрямках працював наш дружний, згуртований професорсько-викладацький колектив.

Ми приймаємо на навчання юнаків після 9-го класу, що мають вокальні здібності та палке бажан-ня навчитись співати народних пісень та пропагувати кобзарське мистецтво в сучасному суспільстві.

Так, наприклад, на якісно новий рівень було піднято методичну роботу, документацію оформлено згідно з новими стандартами, що дозволило нам успішно виконати вимоги МОН України про чергову акредитацію школи, як ВНЗ І рівня, та поновити ліцензію. У цьому - велика заслуга всього колективу ВПШКМ, та зокрема, заступників директора - Світлани Колосовської, Наталії Добровольської, музикантів-науковців - Заслуженого діяча мистецтв України Володимира Кушпета, молодого аспіранта НМАУ ім. Чайковського Тараса Яницького.

Завдяки підтримці Головного управління освіти і науки Київської обласної державної адміністрації ми змогли розпочати капітальний ремонт гуртожитку, де проживають наші студенти - посланці всіх областей України.

Є в нас і практичні плани - поновити у цьому році роботу нашої шкільної майстерні по виробленню старовинних народних інструментів - кобзи, ліри, старосвітської бандури. Адже тільки в нашій школі можна навчитися грати на них. Старовинний кобзарський репертуар під керівництвом відомого виконавця і педагога, засл. діяча мистецтв України В. Кушпета. Але інструментів на сьогодні одиниці і немає можливості їх закупити. Наша майстерня працювала 6 років і студенти для себе могли виготовити інструмент за індивідуальними кресленнями. Дякуючи спонсорам - народним депутатам України Володимиру Мокієнку та Олександру Скібінецькому ми маємо кошти на обладнання такої майстерні на сучасному рівні. Цю роботу вестимуть високопрофесійні майстри із Спілки кобзарів України.

До розмови залучається викладач СВПШКМ по класу бандури та старосвітських інструментів Володимир Кушпет:

- На сьогодні наша школа є єдиним в Україні навчальним закладом, який дає змогу отримати музично-педагогічний фах юнакам із сільської міс-цевості, що не мали можливості отримати початкову музичну підготовку.

Музика, пісня, так само як мова, є одним з найважливіших виразників повноцінного життя нації. Проте в Україні збереженням чи скоріше порятунком етномузичної виразності, на жаль, не займаються. Саме тому етномузичний еталон України настільки замулений псевдонародною музичною інформацією, що його можуть розпізнати тільки фахівці-фольклористи. Але для визначення самобутності народу мелос має не меншу значущість, ніж мова. Впродовж кількох століть національний мелос витіснявся із побуту українців. Дослідники з XIX початку XX ст. залишили нам достатньо інформації, щоб сьогодні відновити істину стосовно кобзарів та лірників, реконструювати старовинну кобзарську традицію та повернути втрачені Україною позиції у світовій народно-музичній культурі. Істина поруч...

Розповідь про сьогодення школи продовжує заступник директора, вчитель-методист Наталія Добровольська:

- В той час, як в середній школі та училищах про індивідуально-орієнтований підхід до студента заговорили тільки недавно, не слід забувати, що вся система музично-мистецької професійної освіти в Україні, що має славні традиції впродовж декількох століть, ґрунтувалася саме на цьому. Адже основа виховання музиканта - саме індивідуальний урок, де особистість юного митця формується безпосередньо під впливом Майстра, у високому духовному полі його мистецької аури...

Я абсолютно впевнена, що становлення повноцінної Творчої Особистості відбувається не за комп’ютером і не під час вивчення обліку та аудиту. Тільки мистецтво і народна музика здатні облагородити душу дитини, вивести її на вічні шляхи Добра, Любові і Краси. А без цього неможливо мислити про перспективи нашого суспільства... От і в цьому навчальному році ми вже встигли зробити багато цікавих справ, які пожвавили життя школи, позначили нові мистецькі здобутки студентів та викладачів.

Так, осінь було відмічено великою активністю концертної роботи солістів і колективів школи. Великою честю для нас було провести такі відповідальні концерти, як: концерт - привітання для вчителів області з нагоди Дня Вчителя, що відбувся у приміщенні Київського театру ім. І. Франка; презентація-концерт в Обласному інституті вдосконалення вчителів (м. Біла Церква); концерт-привітання лауреатам премії УФК ім. І. Нечуя-Левицького, серед яких наймолодшим був наш викладач, відомий вже бандурист-виконавець Т. Яницький (нині володар Гран-прі II Міжнародного конкурсу ім. Г.Китастого).

Надзвичайно цікавими, повчальними для сучасної молоді стали мистецькі заходи, що їх організувала “Молода Просвіта”, яку очолює наш випускник Віталій Мороз. Так, в листопаді ми прослухали наукову лекцію про Трипільську культуру, а в грудні доктор мистецтвознавства, науковий співробітник ІМФЕ ім. М.Рильського В. Кузик розповіла нам про творчість видатного фольклориста Дмитра Ревуцького, та подарувала його надзвичайно цінну збірку “Українські думи та пісні історичні”.

В лютому цікавою подією для нас стала участь у науково-практичній конференції студентів та викладачів в Богуславському гуманітарному коледжі ім. І.Нечуя-Левицького. Там студенти ВПШКМ представили дослідження із музичного фольклору і гідно проілюстрували їх власним співом під бандуру.

Новою формою роботи для нас є і більш тісна творча співпраця із колективами провідних мистецьких вищих навчальних закладів ІІІ-ІV рівня, де потім продовжують навчання наші випускники.

Викладачі профільних кафедр надають нам ґрунтовну методичну допомогу. Ми плануємо також багато мистецьких зустрічей, циклів лекцій та майстр-класів досвідчених викладачів, залучення наших кращих студентів до справжньої дослідницької роботи в їхніх бібліотеках та фондах.

Безперечно, такі зустрічі надихають молодь на глибоке оволодіння скарбами рідної пісні, кобзарського мистецтва, дають напрям на подальшу роботу. А попереду ще неміряне поле цікавої роботи із пропаганди кобзарського мистецтва, народної пісні серед широких кіл слухачів та молоді по всій Україні. Нехай же щастить нашим дітям на нелегких кобзарських стежках!

Зореслава ЗУБКО, позаштатний кореспондент.

ШКОЛА СТАЛА ВІДОМОЮ ЗА МЕЖАМИ УКРАЇНИ

Стрітівська вища педагогічна школа кобзарського мистецтва на Київщині розпочала свій 17-й навчальний рік, прийнявши у свої стіни 15 першокурсників. Вони прийшли на зміну 11-ти випускникам, що понесли людям дзвінкий голос бандури і свої пісні.

Загалом, з часу створення, школа випустила 160 юних кобзарів, стала знаною і відомою не лише в Україні, а й за її межами.

Професорсько-викладацький склад школи забезпечує сучасний рівень здобуття студентами музично-педагогічної освіти за кваліфікацією “Молодший спеціаліст”, їх досконале опанування бандурою та вокальним співом. Серед тих, хто плекає кобзарську юнь, - Заслужений діяч мистецтв України Володимир Кушпет, Заслужений артист України Михайло Нагорний, кандидат мистецтвознавства Євгенія Ігнатенко, професор Київської національної музичної академії України НМАУ ім. П. Чайковського Едуард Сенько, народний артист України, професор Анатолій Паламаренко, соліст оперної студії НМАУ імені П. Чайковського, дипломант Міжнародних конкурсів Маркіян Свято та інші.

Духовність та творчий розвиток особистості є наскрізними темами всього навчально-виховного процесу, яким вміло керує незмінний директор школи, Заслужений вчитель України Галина Іванова. Ця жінка гідно несе адміністраторську і творчо-виховну ношу шкільного життя.

Творчі концерти, виступи, участь у мистецьких заходах від районного до всеукраїнського масштабів стали невід’ємними складовими формування кобзарської майстерності студентів. Вони були неодноразовими переможцями і лауреатами відомих пісенно-мистецьких конкурсів. Жителі Київщини, інших областей України, Києва знають стрітівських співаків-бандуристів: тріо братів Шпаків - Святослава, Мирослава і Ярослава, дуети братів Морозів- Віталія та Романа, Богдана та Костя Фастівців, солістів Євгена Дигаса, Ігоря Рідоша, Анатолія Шмітька, Руслана Пасічника, солістів Національної капели бандуристів Максима Куценка та Сергія Захарця, майстра виготовлення музичних народних інструментів Руслана Козленка та ін.

Школа тісно співпрацює з Українським фондом культури. Його голова, поет-академік Борис Олійник – частий гість школи, опікується її проблемами.

Для багатьох випускників школи гра на бандурі стала мистецьким покликанням, станом душі. Де б вони не були, яких би не досягли високих сходинок у своєму житті, а думками линуть до Стрітівки, до своєї духовної альма-матер. І не лише думками, а й часто приїжджають, вже збагачені життєвим досвідом, змужнілі і мудріші, передають свої знання молодим.

Світлана КОЛОСОВСЬКА, заступник директора з навчально-виховної роботи

Стрітівської вищої педагогічної школи кобзарського мистецтва.

МОЄ ПОКЛИКАННЯ – НЕСТИ ЛЮДЯМ ПІСНЮ

Основне покликання кобзарів - нести людям пісенне слово. Виступаючи перед різними аудиторіями, я відчув, що кобзарі завжди бажані гості. Нас зацікавлено слухають представники різних поколінь.

За роки навчання мені довелось брати участь у багатьох концертах, конкурсах, виступати на різних сценах. Особливо запам’ятався виступ у Львові. Тоді ми приїхали на 750-річчя міста і дуже легко знайшли шанобливу аудиторію. Також мені запам’ятався концерт на честь 138-ї річниці “Просвіти”, який проходив у Тернополі. Його організувала “Молода Просвіта”.

Щороку я їжджу в Запоріжжя на фестиваль козацьких бойових мистецтв.

Наша школа бере участь у багатьох концертних заходах. Вони залишають сильний відбиток на наших поведінці і спілкуванні, тут ми формуємо нашу кобзарську душу.

Данило НОСКО, студент IIІ курсу, м. Донецьк.

ШЛЯХ ДО КОБЗАРСЬКОГО МИСТЕЦТВА ВІДКРИВСЯ Й ДІВЧАТАМ

Я щаслива від того, що маю дві батьківщини - Україну й Білорусь. На Україні - народилася, а в Білорусі - виховувалася. Завдяки матусі і бабусі я люблю Україну, її традиції, мову, пісні.

У 2006 році я приїхала на IV Всесвітній форум українців. Там лунала українська пісня і захоплював бадьорий танець. Продовженням вражень від форуму була екскурсія по Києву. Найбільше запам’ятався Андріївський узвіз. Саме там я почула дивні звуки, схожі до арфи. Але це був національний український інструмент - бандура. Я не стрималася, щоб не підійти і не поцікавитися, де можна навчитися грати і так чарівно співати. Про це мені розповіли випускники Стрітівської вищої педагогічної школи кобзарського мистецтва В’ячеслав Сазонов і Максим Воловоденко, а про навчальний процес - завуч по музичному вихованню Наталія Добровольська.

Приїхавши на навчання, я зрозуміла, що потрапила у незвичайний заклад, де заховалася та чарівна частинка минулого, якого зараз не багато де знайдеш.

Протягом вісімнадцяти років в цій школі навчалися тільки хлопці. З 2006-2007 навчального року були зараховані перші три «ластівки» - дівчата-кобзарі.

Анастасія КОШЕЛЮК, студентка І курсу,

м. Брест, Білорусь.

НАШ ЗАКЛАД – СПРАВЖНЄ ДИВО

Стрітівка. Мальовничий край… Влітку тут зеленіють сади, квітне природа. Прислухавшись, можна почути спів пташок, вітру в діброві, шелест трав. Кожен, хто завітає сюди, – завжди втамує фізичну й духовну спрагу.

У цьому прекрасному місці знаходиться єдина на Україні школа кобзарського мистецтва. Стрітівка відродила духовну красу нашого народу - кобзаря. Хлопці, які тут вчаться, цікавляться історією України та фольклором.

Стрітівську кобзарську школу можна порівняти хіба що із Запорозькою Січчю. Як і козаки, кобзарі намагаються боронити духовну міць нашої держави.

Наш заклад – справжнє диво. Тут звучить срібний дзвін бандур. Він заворожує. Його чує Стрітівка, а з нею і вся Україна.

Ілля КЛЮЄНКОВ, студент ІІ курсу,

м. Біла Церква.

ТРАДИЦІЯ ВІЧНОСТІ

Вперше про Кобзарську школу я дізнався від брата, який в ній навчався. Брат розповідав і про школу, і про село. Та згодом і я став її студентом. Завдяки викладачам я можу вільно грати та співати під бандуру.

Студенти Кобзарської школи мають змогу отримати великий багаж знань, які будуть використовувати в своїй творчій діяльності. Саме тут відроджуються традиції українського народу, а з тим – традиція кобзарського мистецтва, що передавалася від покоління до покоління, з рук в руки, з вуст в уста. Вона пройшла крізь сиву далеч віків, славну Запорозьку Січ, крізь Базар і Крути, Голодомор, Чорнобиль та гніт радянської влади. Проте вона живе і продовжує розцвітати. Ми є співучою нацією і повинні пишатися цим.

Тож співаймо, друзі, в гурті і на самоті, співаймо сумних і веселих!

Співаймо, бо Україна без пісні - не Україна!

Тарас СЛІПАК, студент II курсу,

Полтавська область.

ЧЕРЕЗ ПІСНЮ ПРОПАГУВАТИМУ НАШЕ, РІДНЕ…

Як кажуть, молоді роки - золоті роки. Це найцікавіший, найактивніший, найяскравіший період в житті людини. Це той час, коли відбувається її становлення, як особистості, коли вона шукає і обирає собі шлях на майбутнє життя.... Я щасливий з того, що саме ці роки я проводжу в унікальній, єдиній в світі Стрітівській вищій педагогічній школі кобзарського мистецтва.

Мені, хлопцю з Києва, який завдяки матері з дитинства пізнавав історію українського народу, образотворче мистецтво, літературу, музичну та пісенну творчість, традиції та свята наших пращурів, втілював все це в життя, не відчуваючи особливої підтримки з боку своїх однолітків, заангажованого інформаційного простору та взагалі міського бурхливого темпу життя, було особливо приємно потрапити в прекрасне, затишне невеличке село в оточення творчих людей мистецтва.

На сьогодні в закладі створені гарні умови для навчання, яке є в основному індивідуальним та безкоштовним. Викладачі тут високого рівня, є гуртожиток, безкоштовне харчування та стипендія. За період навчання я опанував бандуру та опановую кобзу - унікальні, що існують тільки в Україні, народні музичні інструменти, вивчив чималу кількість українських пісень, дізнався багато цікавого з історії українського фольклору, кобзарського мистецтва, класичної та духовної української музики. На ІІІ-ІV-му курсах з’являється ще багато цікавих предметів, таких, як педагогіка, практика, психологія, соціологія, філософія, культурологія та ін.

Крім цього, в нашій школі проводиться активна концертна діяльність, починаючи з шкільних заходів, вечорів і закінчуючи виступами в Київській області, м. Києві, Тернополі, Львові, Донецьку та інших містах України. 56 концертів ми дали у минулому році.

Я радий, що можу через українську музику, пісню, слово пропагувати наше, рідне.

Ярослав ДЖУСЬ, студент III курсу, м. Київ.

БУТИ КОБЗАРЕМ - ПРЕСТИЖНО

Поштовхом вступу в Стрітівську школу було бажання пізнати кобзарське мистецтво, а саме - гру на бандурі і, звичайно, навчитися вокалу.

Про заклад мені розповів брат, який чотири роки тому його закінчив. Він повідав мені про кобзарське мистецтво, про викладачів, про природну красу села… Мені дуже хотілося навчитись співати і грати на бандурі. Тому після закінчення 9 класів я вступив до кобзарської школи. Зараз я на II курсі і поступово пізнаю культурне багатство нашого народу, вчуся гри на бандурі та співу. У нашій школі викладають різні теоретичні предмети, а ще такі, як фортепіано, хор, ансамбль, сценічне мовлення.

Після закінчення кобзарської школи я планую надалі навчатись в одному з університетів. Адже після отримання диплому зі спеціальністю викладача бандури, вокалу, керівника капели бандуристів, вчителя співів у середній школі, мені відкривається величезний пріоритет при вступі.

Останніми роками в нашій країні кобзарське мистецтво поступово відроджується, все більше людей пізнають такий народний інструмент, як бандура. Тому бути кобзарем, на мою думку, - дуже престижно.

Сергій ШЕРШУН, студент II курсу, Вінниччина.

ДЗВІН БАНДУРИ ПОВЕЗУ НА ДОНЕЧЧИНУ

Про Стрітівську вищу педагогічну школу кобзарського мистецтва я дізнався від свого тата, а той, в свою чергу,- від свого друга, що раніше навчався в Стрітівці.

Після батькової розповіді я довго вагався, тому що ніколи не бачив і не чув бандури. А ще – не мав попередньої музичної освіти…

Нині я – студент II курсу цієї славетної школи і можу вільно грати на бандурі й співати. Познайомився з багатьма цікавими людьми, і свого життя без бандури просто вже не уявляю. Її дзвін я повезу до свого донецького краю.

Іван ФЕДОРОВСЬКИЙ, студент II курсу,

Донецька область.

У НАШІЙ ШКОЛІ - ЦІКАВО

До Стрітівської кобзарської школи я вступила, щоб досконало навчитись гри на бандурі.

Тут цікаво. Після вивчення української драматургії XIX століття ми побували у театрі імені І. Франка в м. Києві, де подивились виставу за п’єсою М.Старицького “За двома зайцями”.

Були ми і в Українському домі на врученні щорічних національних премій імені І.Нечуя-Левицького кращим кобзарям України. Серед нагороджених - і наш викладач вокалу Тарас Яницький.

Цікаво у нашій школі пройшли українські вечорниці на свято Андрія. Ми «хватали калиту», а ще - танцювали старовинні народні танці: ойру, крако-в’як, карапет, польку. Опанувати танцями нам допомогли стрітівчани, а також наші вчителі Галина Тищенко та Олександр Хоменко. Зокрема, Олександр Миколайович чудово грає на гармошці.

До Шевченківських днів ми готували велике дійство.

Ольга КАРБУН, студентка І курсу,

Київщина.

БАНДУРА ЧИ КОБЗА?

Яка відмінність між цими давніми інструментами? Чи взагалі є?

Мушу сказати, що до вступу на навчання у Стрітівську кобзарську школу я плутав ці інструменти через дещо схожу форму. Але, виявляється, вони відрізняються не лише формою, а й конструкцією, строєм і способом гри. Під час навчання я опанував обома цими інструментами.

Справжнім подвижником кобзарського мистецтва є наш викладач Володимир Кушпет – дослідник кобзарсько-лірницької традиції, виконавець на старосвітських музичних інструментах, лауреат мистецької премії ім. І. Нечуя-Левицького, Заслужений діяч мистецтв України.

Саме він навчає нас відрізняти народний мелос від псевдонародної музичної інформації. Протягом кількох століть національні музичні інструменти – кобза і бандура – витіснялися з побуту і культури українців. Але вони посідають важливе місце як музична пам’ятка України.

І особливо зараз, в час становлення нашої держави, потрібно не тільки не забувати про них, а й відроджувати ці інструменти та гру на них. Ми це і робимо у нашій школі.

Дмитро БАЧИНСЬКИЙ, студент IV курсу,

м. Тетіїв.

Повернутися