"Вісник Кагарличчини"

№ 3 від 16 січня 2007 року

НЕБЕЗПЕКУ ЛІКВІДОВАНО

Минулої п’ятниці о 9.45 в чергову частину РВ ГУ МВС України в Київській області надійшло повідомлення про розлив ртуті на межі міського парку та житлових будинків по вулиці Шевченка. На місце розливу негайно виїхали фахівці Кагарлицького РВ ГУ МВС України в Київській області, РВ ГУ МНС України в Київській області відділу з питань надзвичайних ситуацій райдержадміністрації, районної санепідемстанції та екологічної служби.

Звідки взялася ртуть і чому вона виявилась розлитою в міському парку - на ці питання відповідь дадуть слідчі органи. Ртуть було розлито трьома плямами на грунті, а загальна її кількість складала 500-700 мл (приблизно 5-6 кг). Вищезгадані служби позначили місце розливу, ртуть зібрано, проведено демеркуризацію (знешкодження) грунту за допомогою сірки. Після цього тонкий шар грунту та сірки було знято і разом із зібраною ртуттю відправлено в Київ для подальшої утилізації. Для контролю стану навколишнього середовища токсикологічною лабораторією санепідемстанції відібрані проби грунту на дослідження.

Враховуючи оперативність реагування районних служб на подію, своєчасність проведених заходів щодо ліквідації розливу ртуті небезпеки для мешканців міста та екології парку вже не існує. З метою остаточного підтвердження безпечності цього місця, лабораторія райсанепідстанції деякий час буде контролювати стан навколишнього середовища в міському парку.

Олег СОКОЛЬЦОВ,

начальник відділу з питань надзвичайних ситуацій РДА.

Вгору

НОВИНИ

У РУСЛАНА Й ЛЮДМИЛИ НАРОДИВСЯ ЯРОСЛАВ

Дім, куди прилітає лелека, Новий рік розпочав з хлопчиків.

Найпершою на Кагарличчині народила сина Оксана П’яна зі Стайок. Ця знаменна для сім’ї подія сталася 6 січня о 22-й годині. 7 січня, на Різдво, лелека приніс хлопчика жительці Ржищева Арміні Петрасян. А 9 січня побачив світ маленький кагарличанин - синок-первісток подружжя Руслана й Людмили Висоцьких. Хлопчик народився вагою 3,900 кг та зростом 57 см. Його молоді батьки назвали Ярославом.

За традицією мер міста Микола Бойченко привітав щасливого батька, жителя міста (на фото), побажав усіляких гараздів і подарував пральну машину.

Крім того, міський голова висловив думку щодо подарунку у наступних роках на честь першого новонародженого у новому році у вигляді... квартири. Чи не тому, щоб спровокувати демографічний вибух в місті, адже отримати житло багато бажаючих?!

ДІТЕЙ ВІТАЮТЬ ВОЛОНТЕРИ

Тридцять дітей-кагарличан - інваліди, сироти та позбавлені батьківської опіки - нещодавно отримали вітання з Новорічно-Різдвяними святами у вигляді театралізованого дійства та солодощів від волонтерів, групи добровільного об’єднання молоді при Кагарлицькому міському центрі служби сім’ї, дітей та молоді.

Наталія КРАВЕЦЬ.

Вгору

ВЕЧІР ПЕРЕД РІЗДВОМ

Є на що подивитись і є про що поговорити мешканцям села Горохуватка після проведеного тематичного вечора під назвою “Святвечір”. Прототипом виставки, яка була організована завклубом Тамарою Оленіч та завідуючим бібліотекою Григорієм Бабичем у сільському клубі, став звичай проведення вечора у сім’ях Тамари Олексіївни та Григорія Івановича. Сама виставка виглядає так: старовинні лава, скриня, стіл накриті домотканими настільниками. На покуті красується кутя, на столі усі 12 пісних страв, які спробувати міг кожен охочий. Тут й ікони, і вишиті рушники, лампадки, горщики, підсвічники - все як у традиційно впорядкованій українській хаті. А в центрі уваги - манекени діда з бабою (на фото), які зручно вмостилися за столом і ніби живі чекають на гостей. Якщо придивитися, то можна сказати, що вони і є клонованими затійниками передріздвяного таїнства, але дещо старші. Щоб мати уявлення як відбувався тематичний вечір, слід відзначити деякі моменти цього обряду. Отже, глава родини спершу закликав Мороза їсти вкупі з усіма кутю. Він відчиняв двері і звертався до нього: “Мороз, Мороз, іди до нас куті їсти... Не хочеш - не треба! Тоді й не морозь наш урожай, нашу худобу, наше добро!”. Так люди намагалися захистити посіви, рослини і тварин від не-очікуваних заморозків. Ще один приклад дає змогу дізнатися, який урожай чекає на них у році новому. Для цього батько, тричі спробувавши куті, підкидав її до стелі. Якщо крупинки там залишалися - буде добрим урожай.

Словами не передати настрою, який панував на Святвечорі, але з гордістю можу сказати одне - всім, мешканцям села дуже сподобалося. Коли ти заходиш у зал, то уявляєш, ніби сам приніс вечерю стареньким, скуштував куті, вшанував пам’ять померлих і виніс звідти частинку того життя, яким дихали наші батьки та дідусі з бабусями.

Галина ЄГОРКІНА.

Вгору

ЖИТТЯ ЗА ТРЬОХ

Її старшій дочці - 82 роки, молодшій - 60. Вона має 5 внуків, 9 правнуків і 4 праправнуки.

Вона - це Катерина Овсіївна Гордон з Жовтневого, яка нещодавно пересягнула своє сторіччя.

Як і у всіх селян, життя Катерини Овсіївни не було легким. Виростала у бідній сім’ї, тож з дитячих років долучалася до роботи. А потім була виснажлива праця в колгоспі. Майже все життя, до 60 років, трудилася в ланці - під пекучим сонцем і в листопадові заморозки.

У 18 років вийшла заміж за місцевого сільського хлопця Якова Гордона. На щастя, тут їй повезло. Яків Ількович виявився добрим і господарем, і сім’янином. У свій час був ланковим, бригадиром і навіть головою колгоспу. Воював і на фінській війні, і з фашистами.

Разом виростили і виховали трьох дітей. Старша дочка Євдокія, як і батьки, по закінченні війни і поверненні з Німеччини, працювала в колгоспі - на свинофермі, в ланці. А ось молодші діти були облаштовані краще. Син Микола (67 років) закінчив будівельний інститут. Працював тривалий час майстром-виконробом в Донецьку, потім переїхав у Білу Церква, де проживає й нині.

Найдалі ж від батьків доля закинула молодшу Віру. Разом з чоловіком - військовим сама перебувала на військовій службі, в тому числі 12 років на знаменитому Байконурі. Нині проживає в Росії.

Уже більше 17 років, як Якова Ільковича не стало. Тому останні роки Катерина Овсіївна проживає у добротному будинку разом із старшою дочкою Євдокією, яка й доглядає за матір’ю. Втім, довгожителька й сама тримається молодцем. Сама себе обходить, при ясному розумі. Влітку з ціпком виходить ще й на вулицю. Цікаво, що в свої сто років Катерина Овсіївна ні разу не була в лікарні, не прийняла жодного уколу чи таблетки. Не скаржиться на здоров’я й нині, хіба що - на головокружіння.

В чому ж секрет довголіття цієї сільської жінки? Може, у родовому корінні? Та ж ні, довгожителів у родині не було. Чи вірить Катерина Овсіївна у Бога? Як і всі, помірно, без фанатизму. Може, харчується особливо, постить? “Та яке там особливе, - заперечують в сім’ї. - Їмо те, що і всі селяни, а постити заставляє саме скрутне життя”.

У сім’ї, в якій виростала Катерина Овсіївна, народилося четверо дітей, залишилася ж тільки вона. Троє померло ще маленькими від різних захворювань. Ось, очевидно, за них, як компенсацію, і дав Бог довголіття Катерині Овсіївні Гордон. І хай воно триває й далі.

На ювілей матері з’їхалися всі діти, внуки і правнуки. Було багато подарунків, вітань. Отримала їх Катерина Овсіївна й від голови ПСП “Дніпро” Анатолія Ворони та сільської ради. Як сумлінна в минулому трудівниця, як добра мати, як найстарша жителька села.

Станіслав МИХАЙЛОВСЬКИЙ.

Вгору