№ 5 від 23
січня 2007 року
Прочитавши статтю депутата Кагарлицької міської ради “На чиєму ж боці правда”, що
була надрукована у “Віснику Кагарличчини” № 4 від 19 січня 2007 року, мимоволі
перед собою ставиш запитання: “Що хотів Автор донести до читачів?” Можливо,
думку про те, що робота фракції БЮТ в
Кагарлицькій міській раді поставлена незадовільно і, так би мовити,
“недосвідчені” депутати піддаються на провокації ззовні, що негативно впливає
на імідж БЮТу? Але чому ж тоді пан Тарас,
будучи обраним заступником керівника фракції БЮТ у Кагарлицькій міській раді,
не доклав жодних зусиль для виправлення
цього недоліку? Чи можливо, він хотів
донести думку про “клановість” партійної організації ВО “Батьківщина” в
Кагарлицькому районі? Тоді просте логічне запитання: “Хто стояв
біля витоків організації ВО
“Батьківщина” в м. Кагарлику і районі?
Ті ж “родичі” та “близькі друзі”, які , починаючи з 2000 року організовували роботу,
не піддаючись на пресинги та провокації
з боку влади. В той же час такі, як Автор та йому подібні, вступили в ряди блоку тільки взимку 2006 року (незадовго до виборів) та “привели” із собою
дружину, чоловіка, батька. То про чию “клановість” він говорить? Тепер же ці,
так би мовити, “родичі” “колотять” партійну
організацію району та міста і ми
вбачаємо їхню основну мету - розколоти ряди Блоку Юлії Тимошенко та
посіяти чвари й суперечки. А
може це політичне рейдерство?
В статті пан Тарас намагається показати себе таким
собі Прометеєм, який самотужки захищає
інтереси народу. Чому ж тоді він під час перерви на сесії Кагарлицької міської
ради від 26. 12. 2006 р. не спробував
переконати своїх колег у необхідності
проігнорувати поради обласної партійної
організації ВО “Батьківщина”? Більше
того, він просто втік з пленарного засідання, не повернувшись після перерви до
сесійної зали. І не треба маніпулювати
фактами і термінами “єдина команда”, “солідарне голосування”. Тому що ні Ви, ні Ваші “однодумці” нічого не зробили,
щоб виправити помилки, які були допущені на цій сесії. А керівник районної партійної організації ВО
“Батьківщина” та голова фракції, зробивши висновки та порадившись із членами
фракції і головою міста, вирішили
продовжити сесію та розглянути всі земельні питання, надіславши до
міського голови письмове звернення. Тому не вводьте в оману виборців, що
тільки Ви та Ваші “однодумці” так
переймаються бюджетом міста та дбають про нагальні потреби жителів.
Наступного дня, Ви та ще двоє депутатів, яких взагалі
не було на даному пленарному засіданні
сесії, почали збирати підписи під
заявою про зняття з себе відповідальності за зрив сесії і покладення її
(відповідальності) на голову Кагарлицької районної партійної організації ВО
“Батьківщина”, та про створення власної
фракції в Кагарлицькій міській раді під гучною назвою “Справедливість”, що звучить з деякою іронією, і ввійшло в неї
тільки три депутати (чомусь?).
Мабуть, пан Тарас переплутав роботу депутатів міської ради з роботою депутатів Верховної Ради і забув, що в місті
ти повинен допомагати вирішувати проблеми тих людей, які проживають в ньому.
Тим часом, факти говорять самі за себе:
кагарличани, які проживають на масиві “Новобудови”, до цього часу так і не знають, хто на
їхніх вулицях депутат, тому що пан
Тарас жодного разу не був там. Навіть збори, які організували самі люди і створили свій вуличний комітет, відбувалися без нього. І по допомогу вони
ходять до інших депутатів БЮТу. До тих,
які хочуть і можуть конкретно чимось допомогти. Чи, може, Вам хтось
заважає працювати “на покращення соціально-економічного життя жителів міста”,
як ви написали у своєму матеріалі, а самі не прикладаєте до цього жодних зусиль?
Ще треба Вам нагадати, що голова фракції був не
“призначений”, а вибраний із членів Блоку Юлії Тимошенко на засіданні фракції,
яке відбувалося 25 квітня, на якому
були присутні і Ви, і голосували теж Ви. А заступником було обрано Вас.
Про це, напевно, Ви теж забули. І проголошено про створення фракції БЮТ на
сесії міської ради секретарем ради Байдою В. В. А переймаєтесь Ви про положення про депутатську фракцію в
Кагарлицькій міській раді, нам здається, тільки зі своїх меркантильних міркувань. “В інших якихось фракціях” голові та заступнику платять
гроші(!) (і не малі). Треба мати
докази, інакше подасть до суду! Так, хочемо Вам нагадати, що у фракції БЮТ за роботу депутата, яка є роботою на громадських засадах, гроші не платять. І якщо Ви йшли в депутати
тільки за “довгим карбованцем”, то Ви не ту партію обрали.
Мимоволі згадується сюжет з відомого кінофільму “За
двома зайцями”, коли головного персонажа викрили в нещирості, то він заявив:
“Да я на Вас в газету”. Тоді знову ж виникає запитання: “За що? За правду?”.
Хоча, на нашу думку, ця стаття була і
викликана зовсім іншими, більш
“приземленими” мотивами. Адже тих депутатів, які підписували вищезгадану заяву, виключили із фракції БЮТ,
а Вас, пане Ігнатенко, ще й із партії
ВО “Батьківщина”, що в світлі останніх подій, зокрема, прийняття Верховною
Радою України Закону “Про імперативний мандат” загрожує даним депутатам втратою депутатських мандатів, про що вони, здається, дуже
переймаються.
А Ви, пане Тарасе, не забувайте про те, що казала
Юлія Тимошенко: “Ми будемо позбавлятися
тих депутатів, які випадково, а не з ідейних переконань, потрапили в списки
БЮТ. Якими б номерами вони не були - першими чи останніми”.
Депутати міської ради фракції БЮТ
ПОПИЛЬНИЦЬКИЙ О. М., ВАСИЛЕНКО В. О.,
РОГАЧОВ В. М., ЛИСЕНКО О. О.
На посаду голови села Жовтневого минулорічної весни
претендували аж 4 кандидати. Серед них - і два колишні керівники громади.
Та сельчани несподівано віддали
перевагу наймолодшій з претендентів - Ользі Бевзі, яка хоч і жила в Жовтневому, але працювала в
Кагарлику, в дитячій бібліотеці.
- Ви самі висунули свою кандидатуру на таку досить
відповідальну посаду, чи це зробила котрась із партій? - запитую Ольгу
Миколаївну.
- Партії,
причому, аж дві, - сміється голова села. - Вчителі-однопартійці села із
“Нашої України” рекомендували мою особу, а “бютівці” - підтримали на виборах.
Звичайно, що могла відмовитися із самого початку, але подумала: а чому б не
спробувати? Село і людей знаю, їх
проблеми також, треба ж комусь їх
вирішувати... І ось з 12 квітня 2006 року я - голова рідного села...
- Перші враження від нової роботи?
- Розчарування. Від пустої каси сільради і безлічі
невідкладних проблем. По правді кажучи,
руки опускалися, коли із-за найменшої
дрібниці доводилося когось просити про допомогу. Але, зрештою, подумала: не для
себе ж випрошую, для людей, які тобі довірилися. Пригодилися і певні знання із
попередньої роботи. Зокрема, фольклору. Пам’ятаєте народне: “Хто стукає, тому й
відчиняють...”. Ось відразу ж після виборів і почала стукати...
У день мого перебування в Жовтневому у сільський
дитячий садок завезли холодильник -
подарунок від підприєм-ців та фермерів села -Володимира Семченка, Марії Піхало,
Анатолія Вінника та Валентини Сукач. Ще один за їх же кошти придбано для школи.
Та все ж головною опорою для голови села у
вирішенні соціальних проблем є ПОСП
“Дніпро” і, зокрема, його керівник Анатолій Ворона. Він не тільки вчасно
розраховується за оренду землі, а й не шкодує коштів на відродження соціальної
сфери села.
Найбільшим досягненням в цьому плані в Жовтневому є
газифікація дитячого садка. Якщо раніше дітки перебували тут ледве не у
валянках через холод, то нині тут дуже
тепло. А проведений силами самих працівників ремонт створює атмосферу
домашнього затишку. Газифіковано кухню, одне слово, сьогодні дитсадок в
Жовтневому можна ставити за приклад.
Є домовленість з Анатолієм Петровичем дати тепло в
ФАП. Зокрема, там будуть встановлені
електроконвектори. Поки ж що на зимовий період він перенесений у приміщення
сільської ради.
А тим часом зроблено ремонт у колишній конторі
колгоспу з розрахунку, щоб туди перейшла сільська рада, натомість у її
примі-щенні планується розмістити бібліотеку, адже клуб у селі давно в аварійному стані.
Завдяки тому ж таки Вороні проведено опалення у
шкільний спортзал.
Вирішено питання з харчуванням діток у дитячому
садку, які ще не мають чорнобильських посвідчень. Воно фінансується із бюджету
сільської ради, а продукти закупляються
у місцевому магазині, з господарем якого укладено відповідну угоду.
Одне слово, розвалена до основ соціальна сфера села
поступово піднімається з руїн. А, отже, і в самого села з’являється майбутнє.
Михайло СЛАВСЬКИЙ.
(Іронічний
шкіц)
Сьогодні повсюдно можна зустрітися з дорогим
товаришем, пересічним службовцем совкового розливу. Найцікавіше те, що він
залишився попри всі реформотворчі зміни у владних кабінетах, керівних
установах, адміністраціях. І, властиво, все тому, що тримав ніс за вітром. Пригадується знаменита мініатюра Аркадія
Райкіна про клопів та динозаврів. Коли другі давно вимерли, бо випендрювалися,
то перші вчасно поховалися і масово вижили, на разі існують і є
конкурентоздатними.
За совдепії
дорогий товариш тримав у лівій
нагрудній кишені партквиток і був апологетом невмирущого і вічно
молодого вчення. У його мовленні проскакували фрази-кліше “рішення з’їзду”,
“виконання програми”, “комуністична мораль”, “передова ідеологія”. А на ознаку
того, що й він належить до номенклатурних кадрів, називав генсека партії
“дорогим товаришем”.
Прийшли часи незалежності. Дорогий товариш
повністю викинув з ужитку цю фразу в
зв’язку зі зміною ситуації. Квитка у внутрішній кишені як і не було. Палив
принципово лише “Л енд М”, його ж і цитував, коли зрушень у роботі не
відчувалося, незважаючи на потуги і фінансування. “Маємо те, що маємо”, - казав
він і силкувався кожного разу приймати
двоїсте невизначене рішення, щоб не
бути крайнім у разі невдачі. Упадок колгоспів та закриття і банкрутство
підприємств, розпродаж флоту вважав майже благом перехідного періоду і
марив перспективою ринкової економіки,
яку сприйняв усім своїм єством...
Але вийшло “не так”. Ринкова економіка по-українськи
виродилася у страхітливе явище з іменем “базарна тусовка”. “Кравчучок” у
польсько-турецько-китайських “човників” дорогий товариш вперто і послідовно не
помічав. За це залишився при ділах в
апараті, хоча доходив пен-сійного віку.
Незворушним залишався він і тоді, коли
“кравчучки” трансформувалися в
“кучмовози”. Незворушним в тому, що не чув і не сприймав цієї провокаційної
назви. Ця ж незворушність дозволила бути незворушним у кадровій обоймі попри пенсійний
вік, який звалився на незмінного,
незворушного дорогого товариша.
Марку сигарет він тепер обирав нову кожних півроку,
але відданість справі реформ залишалася незворушною. Партійну приналежність
змінював у відповідності з вимогами
згори: то часом народний демократ, то соціал-демократ, то член аграрного
партформування... Звичайно, став віруючим, але тієї конфесії, яку вибрали, знову ж таки, зверху. Навчився
класти хресне знамення, майже вивчив напам’ять “Отче наш”. Палко підтримував
ідею третього президентського терміну.
Став “профі” у проведенні “правильної” виборчої кампанії і відряджався на найбільш неблагонадійні виборчі дільниці для
“корекції” процесу в потрібне русло...
Відбулася
помаранчева революція. Дорогий товариш згадав і анонсував, що він син “ворога народу”, репресованого НКВД,
стоїть, будучи безпартійним, за надання статусу ветеранів-борців для вояків
ОУН-УПА, чим сильно розчулив
помаранчеву адміністрацію і був залишений на посаді попри вельми поважний вік і
порох років, що сипався з нього. Після такого політичного кульбіту став
знову вживати фразу “дорогий товариш”
до інших, але в негативному значенні. Щоб завуальовано повідомити відвідувача,
а особливо прохача, що той не дорогий і
не товариш, і може ні на що не розраховувати...
Отож, коли заходите у владний кабінет і чуєте фразу:
“А-а-а! Дорогий товариш Ім’ярек!” - будьте пильними. На вас не розраховують, ви
“реrsоnа nоn grаtа”. І дорогий товариш
зовсім не ви, а цей темпераментний молодіючий дідусь глибокого пенсійного віку.
Микола АНДРУЩЕНКО,
с. Слобода.
ОБ’ЄДНУЙМОСЬ!
Моя душа іще в Карпатах,
А я там ніби й не була!
Схиливши голову на паперть
Твого високого чола,
Примружую лукаво очі
І згадую, як ти колись
Казав: “Так-так, поїхать хочеш...
Ну, їдь, та тільки вже не злись”.
...А я там бігала босоніж,
Лежала на м’якій траві,
Листи писала всім “на совість”
І вірші бавила нові.
Пила джерельну чисту воду,
Вслухалася у шум смерек
І вірила: з таким народом
Я наберу ще повний глек
Добра і щастя, бо надія,
Хоч як вбивали, не вмира...
На східних й західних нас ділять -
Об’єднуймось! Давно пора.
Світлана ПОТЕРА,
м. Кагарлик.
ЗГАСАЄ ДЕНЬ
Згасає день у темряві безкраї...
Я не люблю вечірньої пори.
Вона мені болючо серце крає,
Бо того дня не повернути - ні.
А ось коли народжується ранок,
Купає сонце промені в росі,
Тоді весь світ,
мов золотий серпанок,
Радію незбагненній цій красі.
Стою і радо дивосвіт стрічаю
І чую його дотик, тихий дзвін.
Як ніжно він всю землю обіймає,
Її дарує яснооку синь.
Немов душа народжується знову
І в ній пульсує радості життя.
Я з ним знаходжу добру,
спільну мову.
Ця мить чудова хай не зна кінця.
Галина ЯСЮК,
с. Стайки.