"Вісник Кагарличчини"

№ 9 від 6 лютого 2007 року

У КОХАННІ ТА ЗЛАГОДІ – ДО КОРОННОГО ВЕСІЛЛЯ

ОЗИМІ ПОКИ ЩО В ПОРЯДКУ

Лише в останні дні січня зима нарешті нагадала про себе. Пішов сніг, розпочалися морози. А до цього і грудень, і січень нагадували собою, скоріше, пізню осінь чи ранню весну. Як це вплинуло на стан озимини - основної зернової культури в районі? З таким запитанням наш кореспондент звернувся до головного агронома управління агропромислового розвитку РДА Бориса ХОМЕНКА. Ось що він розповів.

- Згідно з відповідними правилами, є графік, коли потрібно відбирати моноліти для визначення стану озимих. Це 20 число кожного зимового місяця. Так от відібрані у січні моноліти (до морозів і снігопадів) засвідчили таку ситуацію. Із 12645 гектарів озимої пшениці на зерно в доброму стані вона перебувала на 9230 га або на 73 відсотках площі, в задовільному - на 3280 га (26 відсотків) і слабкі, зріджені посіви, які потребували б підсіву чи пересіву весною, займали лише 135 га, або 1 відсоток.

Але, нагадую, що це було до настання морозів і снігопадів. Як вплинуть ці фактори на стан озимини, ми точно можемо сказати тільки після 20 лютого, коли знову відбиратимуться моноліти. Сьогодні ж говорити про стан посівів, также як і робити якісь прогнози щодо майбутнього врожаю, ще рано.

Однак як фахівець, як практик з великим стажем, можу із впевненістю стверджувати, що 2003 рік, коли загинула майже вся озимина, не повториться. Як відомо, ідеальними умовами для нормальної перезимівлі пшениці є спочатку, щоб земля замерзла при невеликих морозах, а потім посіви покрив сніг. Власне, так трапилося і в нинішньому році. Хоча із великим запізненням.

Практично до кінця січня озимі продовжували вегетувати, що не бажано для їх перезимівлі. Непокоїть і утворення на полях після частих відлиг льодової кірки, яка ускладнює доступ до рослин повітря. Ось ці два фактори безсумнівно погіршать наведені вище показники стану озимих, хоча, гадаю, не настільки, щоб опускати руки. Сподіваюся, що з озиминою буде все добре. Хоча давайте почекаємо все ж таки 20 лютого.

Станіслав МИХАЙЛОВСЬКИЙ.

Вгору

“МАЛЬВИ” СВЯТКУВАЛИ 15 РОКІВ

Нещодавно концертний зал районної Школи мистецтв зібрав шанувальників української пісні. Саме там відбувся святковий звітний концерт з нагоди 15-ої річниці з часу заснування Народного аматорського етнографічного колективу “Мальви” Горохуватського сільського клубу.

Його учасники у складі 16 чоловік на чолі з керівником Григорієм Бабичем (на фото) - жителі сіл Іванівка та Горохуватка - радували присутніх своїм співом. У народних піснях відображалися найрізноманітніші прояви трудового народу - його нелегка, але героїчна історія, тривала й запекла боротьба з чужоземними поневолювачами, побут та уподобання, кохання. Колектив умістив у собі учасників різних вікових категорій. Відтак, найстарший учасник налічує 68 літ, наймолодший - 15. Найвищою нагородою й досягненням вважають артисти виступи на головній державній сцені - у Палаці культури “Україна” (м. Київ) й присвоєння колективу звання Народного.

Начальник відділу культури і туризму РДА Наталія Візьонок привітала учасників колективу з ювілеєм, вручила квіти, Подяку та грошову винагороду.

Наталія Яценко, Тетяна Спасіба, Ніна Тонковид, подружжя Бабичів - Григорій та Лідія, Марія Йовхимищ, Анастасія Довгопол, Василь Довгопол, Софія Касьян, Борис Злобенко, Марія Парієнко, Ганна Гула, Катерина Кононок, Анастасія Бабич, Сергій Цівун, Галина Семенець збираються на репетиції 2 рази на тиждень. Вони дуже люблять співати і добре знають, що українська пісенна культура - одне з найцінніших духовних надбань народу за багатовікову його історію.

Наталія КРАВЕЦЬ.

Вгору

СОРОМ НЕБЛАГОДІЙНИКАМ!?

Схожі за змістом, а головне - за висновками матеріали з’явилися в обох місцевих газетах: районній - “Вісник Кагарличчини” і міській - “Рідне місто”, і стосувались вони благодійності. Відшуміли свята як приводи для доброчинства, і можна неупереджено поглянути на це питання.

“Добро породжує добро”, матеріал у № 101 за 8 грудня 2006 року в районці. Інформація про те, як провели Міжнародний день інваліда у РЦДТ, запросивши на акцію дітей з фізичними вадами, далі перераховуються спонсори, їм належно дякують... І фінальна фраза: “А підприємцям, які не відгукнулись на прохання (стати спонсорами. - Авт.), хай стане соромно”.

Матеріал “Добро повернеться сторицею” в № 22 “Рідного міста” за 2006 р. запрошує порадіти за наших дітей і сім’ї, яким підприємці міста допомогли перед святками хто грішми, хто продуктовими наборами.

Це, справді, потрібна й корисна справа, бо держава не завжди може дотягтися увагою до кожного маленького громадянина, обділеного долею чи батьками. І ця публікація закінчується схоже: “Були такі, хто відмовився і від підписання угоди (про надання шефської допомоги. - Авт.), і від благодійності на користь знедолених дітей. Не хочеться називати цих людей”. Мовляв, сором їм. Сором, що добровільно не схотіли віддавати свої зароблені гроші.

Почнемо з простого, як шкірка апельсина, питання. Чи віддають автори цих статей щось із своїх зарплат на благодійність? Можливо. А якщо ні - сором їм, виходить?

А ви, читачу, берете участь в благодійних акціях? За відомих обставин, - як же вам не соромно, чи що?

Створюється враження, що у авторів публікацій неадекватне уявлення про підприємницькі заробітки: у бізнесменів грошей кури не клюють, мовляв. Ніби забувається, що оті ПП (приватні підприємці) платять податки, платежі в Пенсійний фонд тощо, поповнюють бюджет міста й району так само, як і всі працюючі. І якщо вчитель, лікар, культпра-цівник платить із своєї зарплати у Пенсійний фонд копійки (бо суму, що дорівнює понад 30% його заробітку, платить за них установа), то ПП сам сплачує отих “понад 30%” із заробленого у його фірмі, а частіше це - фірмочка.

За дужками лишимо хабарі чи, як мінімум, інші “неправедні” платежі гурту перевіряльників: санстанція, пожежна, екологія, податкові перевірки і - головне - товариство по захисту прав споживачів. Не від хорошого життя зачиняються багато магазинів чи інших ПП, коли наскочать у місто інспектори-”захисники”. Злі язики кажуть: з планами по штрафах...

Захищати ПП у мене особливих причин нема. Але якщо і я, зізнаюсь, не надаю благодійної допомоги сиротам, - то й мені соромитись, виходить, треба.

Благодійність - справа добровільна. Слів подяки, а може, й низького поклону заслуговують доброчинники, котрі комусь допомагали. На сторінках місцевої преси не раз дякували різним ПП міста й сіл за допомогу в проведенні свят, облаштуванні якихось куточків, придбанні необхідного дітям з проблемних сімей. І, скажімо, навіть “добровільно-примусове” залучення ПП до вирішення проблем благоустрою центра Кагарлика можна зрозуміти, адже грошей у казні обмаль.

Але чи правильно стригти всіх під один гребінець і звинувачувати людей у “неблагодійництві”? Пристати на пропозицію чи відмовитись від неї - право людини.

Що й казати, роль спонсорства в окремих подіях чи проектах значна. За великим рахунком, багаті повинні ділитися з бідними. На Заході держава це заохочує, відповідно зменшуючи податки спонсорам, меценатам. А в нас навпаки, вимагають знов і знов без належного стимулу.

Донеччанин Ринат Ахметов не просто багатий, його статок складає 2,4 мільярда доларів. А гама-ніж для лікування раку коштує 5 мільйонів доларів. Тобто ця сума складає лише 0,2% ахметовського багатства. Але ніхто не ганьбить Рината Леонідовича за те, що він іще досі не купив для України той украй потрібний прилад.

Із тисячі гривень 0,2% - це усього 2 гривні. Покажіть мені, хто добровільно платить хоча б стільки на благодійництво, не чекаючи спонукань? От і не варто поспішати із докорами на адресу “неблагодійників”, а пригадати криловське: “не лучше ль на себя, кума, оборотиться”. Вони й так позбавляють себе найголовнішої, можливо, нагороди: вдячності людей і відчуття задоволення від зробленого тобою добра.

І наостаток: а ви, читачу, прагнете такої нагороди?

Людмила ДОБРОВОЛЬСЬКА.

Вгору

У КОХАННІ ТА ЗЛАГОДІ-

ДО КОРОННОГО ВЕСІЛЛЯ

Ця найважливіша подія в житті за одну мить перетворює дві “самотності” на подружжя. Що чекає на молодят • покаже час. Ми ж бажаємо їм дожити у коханні і злагоді від ситцевого до коронного весілля.

СИТЦЕВЕ весілля святкується після першого року спільного життя і називається так тому, що будні вже увійшли у життя молодят. За традицією вони дарують одне одному ситцеві носові платочки.

ДЕРЕВ’ЯНЕ-5 років шлюбу, подружжю дарують вироби з дерева.

ЦИНКОВЕ - 6 з половиною років. Воно нагадує, що шлюб повинен блищати, мов цинк.

МІДНЕ - 7 років. Подружжя обмінюється мідними перстнями, обдаровують одне одного мідними монетами - символом дзвінкого щастя.

ЖЕРСТЯНЕ -8 років. Цього дня дарують домашні речі.

ДЕНЬ ТРОЯНД - так називається 10-річчя спільного життя.

НІКЕЛЕВЕ ВЕСІЛЛЯ - 12 з половиною років - попереджує подружжя про те, щоб вони не забували підтримувати блиск у своїй домівці й у своїх відносинах.

СКЛЯНЕ - 15 років шлюбу. Ясними і прозорими повинні бути стосунки між подружжям. Цей ювілей нагадує, що через стільки літ спільного життя стосунки між ними можуть бути й найбільш нестійкими, тому потрібно уважно ставитися одне до одного, щоб не розбити крихке скло кохання.

ФАРФОРОВЕ - 20 років. Стіл сервірують посудом із фарфору. Вважається, що на цей час подружжя вже змогло завести такий дорогий посуд.

СРІБНЕ - 25 років. На це весілля запрошуються всі близькі та знайомі. Поруч із золотими обручками одягаються срібні.

ПЕРЛИННЕ - ознаменовує 30-й рік подружнього життя. Чоловік дарує дружині (якщо може) перлове намисто.

ПОЛОТНЯНЕ - в день 35-річчя подружжю дарують рушники і простирадла, натякаючи цим на неослабний потяг їх одне до одного.

АЛЮМІНІЄВЕ - 37 з половиною років. Засвідчує міцне подружнє щастя.

РУБІНОВЕ - відзначається через 40 років. Чоловік (знову-таки, якщо може) дарує дружині перстень із каменем кохання й вогню - рубіном.

ЗОЛОТЕ - 50 років. Подружжя обмінюється новими золотими обручками, тому що пальці, на яких носили старі, змінилися, а самі обручки стерлися.

АЛМАЗНЕ (ДІАМАНТОВЕ) - 60 років. Засвідчує, що вже ніщо не може розлучити подружжя.

ЗАЛІЗНЕ - 65 років.

КАМ’ЯНЕ-67,5 років.

БЛАГОРОДНЕ - 70 років.

КОРОННЕ ВЕСІЛЛЯ - 75 років.

Вгору