№ 2 від 9 січня 2009 року
Новий рік - свято, яке з нетерпінням
чекають і дорослі, і діти. Неабияк готувалися до його зустрічі і в Переселенській
ЗОШ. Педагог-організатор та класні керівники, використовуючи найрізноманітніші
форми і методи виховної роботи, залучили дітей до
участі у конкурсах: краща новорічна газета, ікебана, костюм, номер художньої
самодіяльності тощо.
Новорічний ранок для
учнів 1-6 класів і провели Дід Мороз (Сергій Нечеполюк) та Снігуронька (Юлія Пасько), а
“заважали” його проведенню казкова Баба Яга (Катерина Субота) та її найліпші
друзі-бісенята (Віталій Савченко та Вадим Владіміров). Біля красуні-ялинки лунали пісні, вірші, водили хороводи.
Новорічний бал-маскарад для
старшокласників пройшов не менш цікаво. Ведучі вечора Юлія
Король та Оксана Бокова створювали святкову атмосферу, а веселий настрій у
присутніх викликали “Снігурка” (Антон Яцкевич, учень 9 класу) та Олександр
Савченко (учень 10 класу), який зіграв роль Діда Мороза. Пісня
“Новий рік” у виконанні учениць 7 класу Олесі Владімірової,Тетяни Вашеки та
Ірини Жайворонок створили присутнім піднесений настрій.
Завітали на свято й герої з казки
“Чудасії новорічної ночі” (учні 8 класу), молодіжна група “Ранетки” з 7 класу
(на знімку), танцювальна група у складі учениць Руслани Вознюк, Світлани Владики, Олени Губенко, Вероніки Сегеди, Ані
Чорненької, ін. Пісня “Різдвяна ніч” у виконанні учениць 10 класу Ірини
Скринської, Оксани Бокової та Анастасії Воловик стала завершальним акордом
заходу.
А яке свято без
призів, подарунків і музичного оформлення? Про це подбали наші шефи з агрофірми
“Переселенська”: директор Петро Божко та голова піклувальної
ради школи Галина Лісова, випускники школи Михайло Довгопол та Олександр
Ситник. Щиро дякуємо їм за піклування про дітей та
надання матеріальної допомоги для проведення новорічних свят.
Ніна КАСЯНЕНКО.
Ні, це не традиційне привітання з
побажаннями щастя, здоров’я, добробуту і т.п., які, хоч в більшості своїй і не
формальні, а такі, що від щирого серця, але залишаються лише побажаннями,
оскільки реалії життя залежать не від побажань.
Від чого? Саме про це хочу і повести
розмову на сторінках нашої районної газети як засобу не тільки подання чи
отримання певної вузькомістечкового рівня інформації, але й спілкування та
вираження особистих думок мешканців району. І якщо редакція газети, як
співвидавець, нарівні з адміністративними органами різних форм влади району,
буде формувати рівень свідомості громадян, то видання, на мою думку, лише
збільшить кількість своїх постійних читачів. А щоб читачі, нарівні з колективом
редакції усвідомили ціну різного роду залежності,
зверніться до заголовка, що в №99 газети “ВК”: “Будь-яка
залежність - зло, адже це - контроль над
людиною”.
Розпорядники бюджетів різної формації не є його форматорами, вони також знаходяться на утриманні тих же
бюджетів, які формуються платниками податків
творцями матеріальних цінностей (людьми праці). Якраз з цього і усвідомлення
своєї значущості як людини-громадянина, особистості, що своєю діяльністю та життєвою позицією заслуговує на повагу. Отже,
висловлювання “найменш захищена категорія населення” має зникнути з ужитку як
факт, що суперечить основам людських прав. Тим більше в
державі, Основним Законом якої є Конституція, де в ст. 21 задекларовано: “Усі
люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах”, а в
ст.24 заперечується прояв дискримінації, тобто обмеження або позбавлення
будь-яких людських прав.
Він, 2009 рік
від народження Христа, літочислення за яким веде відлік часу й наше
суспільство, повинен стати роком значних змін в нашій свідомості, а значить, -
і в житті. Повинен тому, що він ще й 18-й у нашому житті як громадян (хоч до
цього часу то було лише декларативно) незалежної, демократичної, соціальної, правової держави Україна (ст.1 Конституції). А 18 років,
навіть для людини-громадянина, - вік, що вимагає усвідомлення всієї своєї
відповідальності за свою діяльність та вчинки. Мірою ж
відповідальності в суспільстві є Закон -
правило співіснування суспільства. Тож вислів: “Закон обов’язковий для
всіх” повинен перетворитися в догму (беззаперечність за будь-яких умов).
До цього часу в нашому, з досить
складною та трагічною історією, суспільстві Закон існує лише у вигляді
декларативної форми маскування під цивілізацію та
демократію. Владу вершили статки, статус і сила. У цьому не важко впевнитися
навіть не заглиблюючись в історію, оскільки все на поверхні сьогодення.
Зневага до Закону проявляється вже в законодавчому органі - Верховній Раді.
Особливо це кидається в вічі, коли йде процес
голосування, тобто процес зміни проекту в закон. Ст. 84 Конституції України
говорить: “Усвідомлюючи відповідальність перед Богом, власною совістю,
попередніми, нинішніми та прийдешніми поколіннями”, … “голосування здійснюється
народними депутатами України особисто”. Тож як, окрім зневаги до всього
вищесказаного, можна назвати процес голосування депутатами в сесійній залі
Верховної Ради України? І так не тільки ст.84, так
майже вся Конституція для “виразників” волі народу. А звідси і звинувачення як
в порушенні Закону, так і в зловживанні своїм службовим становищем. Як на мене,
- це парадокс у повному своєму значенні.
Новий рік - лише зміна в часі, в періоді стану природи,
руху планет. Та з часом все змінюється в нашому житті.
А ось чомусь вже протягом багатьох років залишається
незмінною наша сутність. Процес еволюції змінює навіть істотність, що, на думку
деяких представників людської істоти, притаманне лише статусу та статкам, а
наша сутність бути залежним від когось, чогось залишається незмінною.
Тож чи не час позбутися впливу різного виду дурману, відмовившись від його споживання, та
прийти до тями і відчути себе людиною?
Саме час. І це залежить лише від кожного з нас і більше ні від кого і ні від чого. З милим
і в курені рай, а багаті теж плачуть. Щастя та здоров’я в любові. В любові до
всього. До ближнього свого, до навколишнього середовища, яке є основою нашого
життя, і до себе. Без вас, якщо ви вже з’явились на світ, він, світ, буде вже не таким.
Хто його знає,
скільки років минуло з того часу, коли в цьому земному світі з’явилася істота,
що має самовизначення - людина розумна. Але якщо вона з’явилася і вважає те
визначення відповідним, відповідно належить і жити. Дійсність і реальність
вимагають від людини саме розумної діяльності,
оскільки емоції - то прояви затьмареного розуму.
Юрій ЦИГАНОК.
На рахунку хірурга Анатолія ВИГОВСЬКОГО більше 15
тисяч врятованих життів
У хірургії завідуючий хірургічним
відділенням Кагарлицької центральної районної лікарні Анатолій Виговський вже
33 роки. У нашому матеріалі висококласний
хірург розповість як сам ставиться до життя, коли і чому лікарі дивуються, радіють, плачуть, моляться
за хворих і хрестять їх перед операцією,
про що мріють, якому відпочинку надають перевагу і що полюбляють читати, а ще
за що лікарю хочеться, як кажуть, зняти капелюх перед хворим.
Спілкуватися з Анатолієм Виговським одне задоволення. Спокійний голос, приємний
вираз обличчя і повна відвертість. Крім того, дивна
енергетика. Тому виникає бажання спілкуватися з людиною, внутрішній світ якої справді глибокий, знову й знову. Але до хірургії
краще йти з такою місією, як я, аніж за тим, що несе в собі пряме її
призначення.
ВИПАДОК З БАТЬКОМ
Родом Анатолій Виговський з Київщини, а саме з Рокитного. У батьків ріс єдиним сином. Після
закінчення школи, у 17-річному віці
відразу вступив до медичного інституту.
Але до 10 класу про медицину не думав
зовсім. Більше подобалися географія, історія й біологія. Тому й бажання
вступити на географічний чи біофакультет і займатися
природою переважало над іншими. Випадок
з батьком змінив ставлення Анатолія до медицини. “Батькові стало погано, - згадує Анатолій Анатолійович. - Ми викликали “швидку”. Чергував по лікарні
мій товариш (ми грали в одній футбольній команді). Він
на той час вже закінчив медінститут і працював. Коли лікар оглянув батька, той попросив маму вийти. Залишився я з батьком
наодинці. “Синок, я помираю. Ти
залишаєшся сам. І в тебе мама…” На щастя,все
минулося, але от після цього хлопець
твердо вирішив йти у медицину. Вчився непогано, хоч і не був медалістом.
ПЕРША ОПЕРАЦІЯ
За свій вік
Анатолій Анатолійович зробив не менше 15 тисяч операцій (і великих, і малих).
“Коли питають, яка найскладніша і яка найлегша операція, відповідаю: апендицит, - розповідає хірург. - Бо воно так і є. До
прикладу, ось поступила до нас людина, в
неї може бути апендицит на фоні перетоніту. А може бути й гінекологія. Тому на
операцію йдемо з гінекологом”.
Великих операцій у
лікаря половина названої цифри.
“Ось ви кажете “врятоване життя”, -
пояснює мені мій співбесідник, - а ви знаєте, що
значить 100-відсотково врятоване життя? Кожна операція по гострій хірургічній патології це, в принципі, ти рятуєш людині життя. Але є
захворювання, які навіть при операції дають 93-95% смертності. Така статистика
скрізь. Відрадно, що у нас в Кагарлику, маючи такі патології, люди пішли після операції, як
кажуть, своїми ногами. Зовсім
недавно, перед моєю відпусткою,
такий чоловік залишив стіни
нашого відділення. І я однозначно можу сказати, що чоловік цей щасливий. Він попав
у ці 5 осіб із 100. Щасливий і я як
хірург, як людина, бо я його врятував”.
Свою першу операцію лікар пам’ятає дуже добре. Ще й прізвище хлопчика
років 12 називає - Заєць. Апендицит
оперував дитині абсолютно сам, бо не було асистента. Все успішно.
На мої питання, що відчуває лікар
(хірург), коли його пацієнт на
операційному столі помирає? Анатолій Анатолійович відповів: “Не можу
говорити за всіх, скажу лише за себе. Мені дуже жаль
людей”. А ось про любителів оковитої
висловився зовсім по-іншому: “Але є така
категорія, як алкоголіки. До них у мене немає душевного тепла і ніхто мене не заставить їх любити.
До них у мене суто професійне ставлення”.
Якщо у людини онкозахворювання і шанси жити їй зовсім
незначні, Виговському, як він зізнався,
важко заходити до палати, дивитися в очі хворому, підбадьорювати
і вселяти віру в чудо. Морально важко. “Лежала в мене жіночка одна, - згадує
герой моєї розповіді, - їй за 60 років, перенесла 3
інфаркти міокарда. Сталося так, що тромб закрив судини кінцівки і наступила
гангрена. Їй треба було відрізати ноги. Обидві.
Одну до середини, другу аж у самому паху.
Сам я їй так і не сказав про це. Сказав дітям, внукам,
родичам, мовляв, якщо дійдете згоди, тоді до хворої піду і я. Просто
зайвої травми їй не хочу наносити…”
Дуже шкода, як
висловився Виговський, що в медінституті не вчать людяності і співчуття, яких
би не завадило багатьом медикам. Адже ці
риси повинні бути у будь-якої
людини і особливо у лікаря. Терапевт лікує практично без
болю (поставили крапельницю, пропунктували грудну клітку). Але це не те, що
робить хірург: розрізає,
виконує саме операційне втручання, зашиває тощо. Перев’язки взагалі робляться
без наркозу (хоча й рідко, але інколи роблять з
наркозом). “Хворому, роблячи перев’язку, хочу я того
чи не хочу, але роблю боляче, -
розповідає про свою роботу Анатолій Анатолійович. - Іншого варіанта просто
нема. Звикнути до того, що людина кричить від болю, не
можна. У мене, принаймні, не виходить. Тому, коли
людина молодша за мене, можу сказати: “Заєнька, потерпи. Я розумію, що тобі боляче…”
Людину треба підтримувати,
заспокоювати, говорити, що ти її розумієш, як їй болить, але я знаю, що роблю
ці дії для того, щоб вона видужала. Хірург не повинен
боятися і сумніватися в тому, що він
робить. У нього на першому місці голова,
аж потім руки.
І ніяк не навпаки”.
2:1 НА КОРИСТЬ ХВОРОГО
-Чи були за вашої практики чи в Кагарлику, чи в Рокитному такі пацієнти, перед якими хотілося зняти капелюх
за велике бажання жити, за силу волі, за стійкість?
- запитую.
-Так, - пожвавішав лі-кар.
- Є люди, які знають про свої болячки і
абсолютно свідомо оцінюють свій стан,
при цьому, як кажуть, не
здаються, і хоч невеликими кроками, але долають свою хворобу. Є й інша сторона
медалі. Візьму апріорі: людина була здорова і тут апендицит, або німа виразка. Тут вона
здорова, нічого не болить, а тут бах! або кровотеча, або перфорація. Оперуєш
людину, перетворивши її на їжака (бо
скрізь стирчать трубки, як в їжака голки), а та впадає в
паніку. Я часто кажу таку фразу: “Розумієте, нас троє: я (лікар), ви (хворий) і хвороба. Коли ми будемо разом (лікар і хворий), рахунок
буде 2:1 на нашу користь. Коли ж ви підете
на бік хвороби і я один буду боротися,
мені буде набагато важче - вас двоє, а я
один. Хворі в дуеті з лікарем мають більші шанси
проскочити проблеми у їхньому здоров’ї.
І ще приклад: погана хвороба гангрена кін-цівок. Ногу потрібно від-різати. Це те саме, що вся крона дерева зелена, а одна
гілка суха. Точно так, як садівнику
доводиться відрізати
суху гілку на дереві, так і мені
мертву ногу в людини. І зовсім не тому,
що мені хочеться її від-різати. Я взагалі не люблю цю операцію. Бо розумію, що роблю
людину калікою. По-іншому не можна. Є такі люди, втративши ногу, опускаються, занепадають
духом, а є й інші, які, втративши ногу,
ставлять перед собою ціль: я встану, у мене буде протез, я буду ходити. Ось
такі люди заслуговують на повагу і від лікарів. Буває,
зовсім молода людина, яка просто тоне у
своїй хворобі, іншими словами, складає
руки. Але потрібно переборювати і хворобу, і
біль, і операцію, і самого себе. Бо на цьому світ не закінчується. Є світло в кінці тунелю і потрібно
рівнятися на нього, повзти туди, йти,
бігти як завгодно!
Ось у мене була пацієнтка - бабуся 90 років. Хвороба
невтішна, я оперував її. Але через певний час бабуся пішла
додому, як кажуть, своїми ногами. Я просто захоплювався нею. Коли я до неї
прийшов на другий день після операції, запитав, як почувається, почув: “Добре, синок”. Я наставляю її: “Вам потрібно підніматися, крутитися”. А вона мені: “Добре,
я обов’язково робитиму це”. Тож все, що їй говориш, вона виконує. Якщо
сказали, що можна з’їсти столову ложку супу - вона з’їсть рівно ложку, і аж
ніяк не банку. Розумієте про що я? Пам’ятаєте притчу, де попали дві жаби в молоко? Одна втопилася, а друга почала бити
лапками, поки не збила шматочок масла і по ньому вискочила. Ось так і тут: за життя потрібно боротися.
Наталія КРАВЕЦЬ.
(Далі буде).
Шановні платники
податків!
Законом України від
31. 10. 2008 № 639-VІ “Про першочергові заходи щодо запобігання негативним
наслідкам фінансової кризи та про внесення змін до деяких законодавчих актів
України” запроваджується спеціальний
режим оподаткування діяльності у сфері
сільського лісового господарства та рибальства. Зміни набирають чинності
з 01. 01. 2009 р. Як суб’єкти спеціального режиму
оподаткування можуть бути зареєстровані юридичні особи, які є резидентами
України. Для реєстрації суб’єктом спеціального режиму оподаткування
сільськогосподарське підприємство подає заяву про таку
реєстрацію з 01. 01. 2009 р. до 20. 01. 2009 включно. Для підтвердження
достовірності даних про види діяльності до заяви додається витяг із Єдиного
державного реєстру юридичних осіб.
НЕ ПОТРАП ДО
“ПОДАТКОВОЇ ЯМИ”!
„Податкові ями” - підприємства,
створені для мінімізації сум сплачених податків та податкових зобов’язань,
формування віртуального податкового кредиту з податку на додану вартість та
незаконного одержання із державного бюджету ПДВ. Суб’єкти господарювання, які
не декларують та не сплачують до бюджету
належні податкові зобов’язання з ПДВ, а створені для отримання „податкової
вигоди”, виконують роль „податкових ям”. „Податкові ями” функціонують
нетривалий час - один-три місяці.
Удосконалення звітності з податку на
додану вартість та впровадження з квітня поточного
року автоматизованої системи співставлення розшифровок податкового кредиту та
податкових зобов’язань у розрізі контрагентів дає можливість податковим органам
у стислі терміни виявляти фірми - так звані „податкові ями”, які задіяні у
схемах розкрадання ПДВ.
Своєчасно були виявленні три фірми - „податкові ями”. Всі вони
більше не функціонують.
За шість місяців роботи (квітень - жовтень) регіональними ДПА встановлено
вигодонабувачів на суму 1,6 млрд. грн., порушені кримінальні справи, по
завершених справах документальними перевірками вже донараховано 400 млн.
гривень.
Шановні платники податків, Державна
податкова адміністрація України застерігає Вас від
використання фірм - „податкових ям” і пропонує ретельно перевіряти своїх нових
партнерів на доброчесність у сплаті податків.