№ 3 від 16 січня 2009 року

ДОРОГУ ЗДОЛАЄ ТОЙ, ХТО ЙДЕ

НАЗУСТРІЧ БЕЗРОБІТНИМ

СКАРБИ ДАВИДА МАРМОРОША

ЗА ЖИТТЯ ПОТРІБНО БОРОТИСЯ

До головної сторінки:

ДОРОГУ ЗДОЛАЄ ТОЙ, ХТО ЙДЕ,

або САМООРГАНІЗАЦІЯ НАСЕЛЕННЯ=САМОПОРЯТУНКУ

ПРЕТЕНЗІЇ ЧИ ПРОПОЗИЦІЇ?

Питання майже риторичне: чи всі ми, члени територіальних громад, мешкан-ці міста й сіл, цілком задоволені станом середовища нашого проживання? У біль-шості в запасі-чималий перелік претен-зій до влади, до комунальних служб. А в кого є хоча б скромний перелік пропозицій по вирішенню проблем бодай з натяком на власну участь у суспільній справі?

Активізувати оту “власну участь” і поставити її на службу самим же людям взялися в Кагарлицькій міській раді, створивши в березні 2007-го відділ під-тримки муніципальних ініціатив та інвестицій. Кінцева мета, звісно, більш далекосяжна: для реалізації пунктів соціально-економічної програми, ініціатив щодо сталого розвитку міської громади залучити міжнародну технічну та фінансову допомогу. Шлях до цього відкривала Програма Розвитку ООН і Муніципальна програма врядування та сталого розвитку (ПРООН/МПВСР).

ХТО ПЛАТИТЬ І ЧИЯ “МУЗИКА”

ПРООН підтримує не міську раду, не владу взагалі, а органи самоорганізації населення, хай і створені за порадою тієї ради, читай: відділу підтримки муніципальних ініціатив та інвестицій. Процес пішов доволі активно, і вже на кінець 2008-го в Кагарлику зареєстровано один квартальний, 12 вуличних, 2 будинкових комітети, 6 об’єднань спів-власників багато-квартирних будинків (ОСББ). І це не паперові утворення, в активі кожного вирі-шені проблеми, реалізовані конкретні справи.

Але перш ніж сказати, які саме, акцентуємо увагу, мабуть, на найсуттєвішому: хто оплачує втілення благих намірів? Тріумвірат! Тобто трійка зацікавлених: ПРООН, міськрада і самі жителі. До прикладу.

Вуличний комітет “Житломасив Бджолопром” збудував 460 м дороги з асфальтовим покриттям по вул. Нектарній (2007 рік) загальною вартістю 139 тис. грн., внесок жителів - 19 тис. грн. Вулком “Карла Лібкнехта” збудував 240 м дороги з асфальтовим покриттям загальною вартістю 91 тис. грн., внесок жителів - 22 тис. грн.

Вулком “Мічу-рінський”: реконструкція зовнішнього освітлення за кошти спонсорів (16 тис. грн.), сумарний внесок жителів - 2 тис. грн.

Будинковий комі-тет “Надія”: реконструкція житлового будинку по Комунарській, 22. Загальна вартість проекту - 56,7 тис. грн., внесок жителів фінансовий і нефінансовий разом - 7,5 тис. грн., вклад ПРООН+ міської ради - майже 51 тис. грн. Спільно з міськрадою на умовах співфінансування (30:70) проведено й підключено газ до будинку № 22.

Вулком “Софія”: будівництво на вул. Шевченка 480 м дороги з асфальтовим покриттям та 260 м - з бітумним. Загальна вартість робіт 177,5 тис. грн., сумарний внесок жителів 42,4 тис. грн.

Зупинимо перелік, бо він довгий. Та висновок очевидний: грошові внески людей у фінансуванні проектів від-носно невеликі, але вони повинні бути обов’язково. Бо тіль-ки за наявності зареєстрованих орга-нів самоорганізації населення (ОСН) та отих їхніх внесків ПРООН і міськрада фінансово підтримують ініціативи мешканців. Ясно, чому в назві міськрадівського відділу поєднано “ініціативи” й “інвестиції”.

КАГАРЛИЧАН ПРОСЯТЬ ПОКВАПИТИСЬ

Спеціалісти відділу провели близько 70 зустрічей із жителями міста, і в ході зібрань та між ними скеровували зусилля кагарличан на створення ОСН, розробляли спільно з людьми плани, проекти, кошториси робіт, підтримували зв’язок з ПРООН/МПВСР для залучення міжнародних інвестицій. І хоч не минуло й двох років від створення відділу, а результати його діяльності вельми наочні: й за названими адресами, й за тими, що ми не назвали через брак місця на газетних шпальтах. На грудневій сесії міськради спеціаліст відділу підтримки муніципальних ініціатив та інвестицій Оксана Федорченко мала про що доповідати.

Та про спочинок на лаврах мови нема. Попереду - планів громаддя! Створювати й далі ОСН, продовжувати партнерство з підприємцями у сфері благоустрою міста, допомагати громадським радам дитсадків міста ви-рішувати матеріально-технічні проблеми закладів…

Таки недарма ПРООН витратила 10,5 тис. грн., повністю забезпечивши відділ оргтехнікою. Загальна сума інвестицій, залучених для благоустрою та різних ремонтно-будівельних робіт у місті, становить 264,5 тис. грн.

З тих чи інших причин реалізовано не всі проекти, заплановані ОСНами. А вже подають заявки на фінансування і новостворені комітети, і “досвідчені”. Так що кваптесь, кагарличани: маєте можливість зайняти пер-ші номери в черзі (уявіть, вже й така з’являється!) на реалізацію ваших на-мірів покращити своє життя в місті. Але, нагадаємо, за умов, коли ви самоорганізуєтесь і готові робити внески (фі-нансові, матеріальні, робочою силою, ін.).

Не всі, але багато хто вже зрозумів: досить чекати манни небесної (чи ласки мера, чи погоди з моря, чи… - продовжіть синонімічний ряд!). Дорогу (проблему) здолає той, хто йде (працює).

Людмила ДОБРОВОЛЬСЬКА,

депутат міської ради.

Вгору

НАЗУСТРІЧ БЕЗРОБІТНИМ

20 грудня 2008 року уряд прийняв важливе рішення щодо посилення соціального захисту громадян в умовах економічної кризи. Адже втрата роботи громадянами внаслідок скорочення виробництва призводить до різкого зменшення сукупного доходу їх сімей, витрат на утримання дітей, унеможливлює своєчасну оплату житлово-комунальних послуг.

З метою наближення в часі набуття права на призначення соціальної допомоги і житлових субсидій для громадян, які внаслідок економічної кризи втратили роботу з незалежних від них обставин і визнані в установленому порядку безробітними, постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 2008 р. № 1084 „Деякі питання визначення сукупного доходу сім’ї для окремих видів соціальної допомоги” змінено порядок обчислення сукупного доходу для сімей безробітних.

Урядовим рішенням встановлено, що за бажанням цих громадян сукупний дохід їх сімей для призначення всіх видів со-ціальної допомоги обчислюється не за шість місяців, як це передбачено діючим законодавством, а за три попередніх місяці. До сукупного доходу сім’ї замість заробітної плати за попередні місяці буде враховуватись розмір призначеної допомоги по безробіттю у місяці звернення за призначенням допомоги.

При цьому житлові субсидії, державна соціальна допомога малозабезпеченим сім’ям та державна допомога сім’ям з дітьми також призначатимуться на 3 місяці, а не на шість місяців, як це передбачено діючим порядком.

Застосування такого порядку обчислення сукупного доходу сім’ї дозволить забезпечити державну підтримку малозабезпеченим сім’ям для оплати житлово-комунальних послуг, утримання дітей вже у перші місяці після втрати членами сім’ї роботи внаслідок фінансової кризи.

Оксана ДЯЧОК,

заступник начальника УПСЗН.

Вгору

СКАРБИ ДАВИДА МАРМОРОША

Наприкінці минулого року ветерану Великої Вітчизняної війни Давиду Марморошу виповнилося 90 літ. З нагоди ювілею та новорічних свят голова районної ради ветеранів Іван Дідович завітав до Давида Йосиповича з привітаннями і гостинцями. Розчулений бувалий солдат радо зустрів гостей, а його зять Анатолій Дяченко (на фото посередині) гостинно запросив до святкового столу. Ось тут і почались спогади...

Давид Йосипович родом із Івано-Франківщини. У 1940 році пішов служити в армію. “Ешелон зібрали у Львові, - згадує дідусь, - а у Саратові стояла наша частина і по розподілу я потрапив у піхоту”. Війна застала молодого солдата на польових заняттях.

Всю війну Давид Йосипович пройшов чесно й добросовісно в лавах піхоти. Після Перемоги військову частину Мармороша направили відбудовувати Ульяновськ, потім Куйбишев. Аж у 47-му Давид повертається до рідного Франківського краю. «Пам‘ятаю, як зараз, був Великдень,- згадує він. - Приходжу, а на місці, де стояла наша хата, - пусто. Це просто жах: хати, де жив, нема!”

Під час війни загинули всі рідні Давида Йосиповича: і батько з матір‘ю, і два брати, і сестра. Залишився живим тільки він. Дах над головою дали на перших порах знайомі. “Я в них помився, поїв, відпочив, - розповідає дідусь. - Вийшов у центр, зустрів інших знайомих. Вони кликали до себе. То так я й ходив місяців три від хати до хати у Коломийському районі”.

Згодом Давид влаштувався працювати у міліцію і ніс службу в конвойному взводі. Вражали начальство не тільки солідний зріст Мармороша у метр вісімдесят п’ять, а й добросовісне ставлення до своєї роботи. “ Я розкрив за три роки 55 крадіжок, - не приховує задоволення ветеран і вдається до розповіді про тонкощі та подробиці своєї тодішньої роботи.

Невдовзі Давид створює сім’ю. До Кагарлика з дружиною Марією Семенівною переїжджають у 1960 році. Тут і жили, працювали, виховали 5 дітей : Олю, Розу, Таню, Раю і Йосипа. Прожило подружжя разом 51 рік. Причому жили гарно, в любові. Нині Марія Семенівна спочиває за вічною межею. Найбільший же скарб старого Мармороша - це діти, дев‘ять внуків і чотири правнуки.

Нині Давид Йосипович проживає з дочкою Раєю, зятем Анатолієм і онуком Ігорем. Живе, каже, непогано, всім забезпечений. Потроху виходить на вулицю, читає газети - “Вісник Кагарличчини”, “Вечерний Киев”, “Київську правду” і обов’язково “Факти”. Причому робить це без окулярів, так що тут йому й молодий позаздрить. А ще - дивиться телевізор. От тільки скаржиться на поганий слух, та й ноги підводять. Але це не заважає ветеранові бувати на славному святі Перемоги у міському парку та на БаликоЩучинській горі.

Секрет довголіття Давида Йосиповича простий - він стосується харчування: перевагу ветеран надає чорному хлібові, а на свята дозволяє собі чарку оковитої. У свої 90 заводить мову і про молодичок. До цього часу має гарну пам’ять, без зусиль згадує імена тих, з ким служив, - і простих солдатів, і офіцерів.

Іван Дідович, неприховуючи своєї зацікавленості, із задоволенням слухає колись молодого і гарного піхотинця. А мене огортає сум: живих легенд, таких, як Давид Марморош, залишились поміж нас одиниці...

Наталія Кравець.

Фото автора.

Вгору

ЗА ЖИТТЯ ПОТРІБНО БОРОТИСЯ

На рахунку хірурга Анатолія ВИГОВСЬКОГО більше 15 тисяч врятованих життів

“У НАС НЕ КАМ’ЯНИЙ ВІК”

В операційній лікування не закінчується. Лікар, який оперує, як кажуть, виходжує хворого. “У хірургії спочатку йде голова, потім руки, потім знову голова, - пояснює мені лікар Виговський. - Коли ти закінчив роботу в операційній, далі вже бачиш розвиток подій хвороби, призначення. Я ніколи після операції, особливо важкої, не призначаю лікування на 2-3 дні, тільки на 1. Потім оглядаю хворого, його аналізи, роблю корекцію: “це відмінити, це додати”. По-іншому просто не можна”.

У нашому районі Анатолій Виговський вже 5 років. Щосуботи і щонеділі, не говорячи вже за будні дні, він о 9-й годині завжди у відділенні. Причому, немає значення - є “важкі” після операції чи нема. Він щодня оглядає своїх хворих. “У нас не кам’яний вік, тому і хірург, і операційна повинні бути напоготові цілодобово, - вважає Анатолій Анатолійович. - Чому має їздити “швидка” і шукати хірурга, адже він повинен бути на місці?!” Крім того, розуміє завідуючий хірургічним відділенням і те, що на місці працюють і молоді хірурги (мають 5, інший - 6 років стажу, 1 взагалі перший рік після ординатури). Вони завжди можуть розраховувати і на досвід старшого товариша, і на його пораду. Де б не був лікар, його можуть викликати. Тому і повинна вчитися молодь, а завідуючий бути у курсі всіх справ, що проходять у відділенні.

МОЛОДЬ НЕ ОЧЕРСТВІЛА

За роки своєї практики Анатолію Виговському і його підлеглим доводилося бачити і вірність, і відданість, і турботу членів родини один за одного. “Причому, це сьогодні й не рідкість, - сказав співрозмовник. - Навіть при всьому тому, що ми скептично ставимось до молоді. І я б не сказав, що вони очерствіли. Звичайно, якщо не враховувати тих людей, які надто опустились і випивають. Там важко чекати турботи.

А от чи є таке, що чоловіки доглядають за хворими жінками, так як жінки за чоловіками, то справді є. Бабуся в нас тут була, прізвище не пам’ятаю, - згадує лікар, - якій було глибоко за 80, якщо не за 90. Я її прооперував по гострій хірургічній патології. З реанімації її перевели в палату. У бабці дід років на 20 молодший. Він весь час був біля неї. Ви не уявляєте, як він убивався за бабою! Як він за нею доглядав! Усе відділення було шоковане. І сидів біля баби, і їсти носив, а палата ж жіноча… Я йому кажу: “Тут же інші жінки лежать, у кожної свої потреби…” Головне, це ж не тільки женився чи вийшла заміж і, як кажуть, на піку почуттів бігаєш та крутишся… Скільки людям років, а вони одне за одного… У таких стареньких людей я не назвав би це любов’ю, але оці теплі почуття і турбота вражають. Ще я помітив, що внуки гарно ставляться до своїх стареньких бабусь та дідусів. Бувають й інші випадки. Одного року у лютому були сильні морози. Молодий чоловік, взявши у батька гроші, напився, впав і обморозив пальці на обох руках. Обморожені пальці відрізають. То батько був біля цього дорослого сина стільки, скільки лежав син і поки все не загоїлося. Згодом виявляється, що у батька рак нирки. Але цьому сину, як кажуть, “по барабану”. Та батько свого часу, коли син був у лікарні, біля нього вибігав. Тож сказати, що всі ми такі “хоч до рани прикладай” не можу. Але, мабуть, відсотків 70 людей залишаються людьми. Ось я дивився “Дискавері”: ведмежа полізло і впало з дерева. Ведмедиця схопила ведмежа, обняла. Дитинча також обіймає маму. Але ж це тварина! А ми - люди. Тому й повинні мати в душі щось тепле, світле, людське”.

“МОЖНА, Я ПОМОЛЮСЬ?”

- Чому хірурги перед операцією піднімають руки, що значить цей своєрідний жест?

- Це не жест, а чисто наші хірургічні прийоми не більше, не менше. Ми помили руки перед операцією і вони в нас стерильні. Нам дають стерильний рушничок, потім одягаємо стерильний халат і ми вже не маємо права опускати руки нижче пояса.

- Ваші рідні теж працюють в медицині?

- Ні (посміхається), діти йти в медицину не захотіли. Вони в мене вже дорослі. Дочці Світлані 31 рік, подарувала мені онука Андрійка, чекаю поки зробить мене у січні дідусем вдруге. Живуть вони у Вишгороді. А сину моєму Сергію 25, женився недавно. Пішли мої діти зовсім іншими шляхами. Коли ми переїхали до Кагарлика, дружина працювала в поліклініці. Потім я сказав, що одного медика достатньо в сім’ї і вона пішла в педагогіку - нині працює в дитячому садку.

- Чула, що деякі лікарі-хірурги, гінекологи моляться перед операцією. А ви як?

- Я можу перед операцією хворого перехрестити. Можу сказати: “Господи, поможи”. Це не трафарет і не звичка, це все щиро. Все залежить від того, яка ситуація. Деякі хворі у нас перед операцією просяться: “Можна, я помолюсь?” Будь ласка. В основному це старші люди. А загалом лікарю нема різниці, хто до нього потрапить - чи християнин, чи мусульманин… Я оперував різних людей, бо працював і в Алжирі 3 роки, і у Франції…

- У нас, як, напевне, і всюди, є різні релігійні течії зі своїми правилами і переконаннями. Дехто забороняє переливання крові, дехто і самі операції…

- Слава Богу, за ці 5 років, які я тут, з подібним не стикався. Правда, були такі, що приходили, просили дозволу, щоб проповідувати. Була у нас не одна секта, а от представників православної віри, на жаль, не було. Лікар не завжди може вкласти в голову те, що пити горілку - це погано, а комусь і взагалі не можна. Непогано було б, щоб батюшка провів з певним контингентом відповідні бесіди і направив таких людей на вірний шлях.

ЛІФТ, ОПЕРАЦІЙНИЙ СТІЛ І ЛАМПА

- Чи всього вистачає у хірургічному відділенні?

- Якби ж то… Почну з того, що проблема донорської крові на Україні, та й за її межами, велика. Донорство не тільки медична проблема. Якби “нагорі” хоч трохи спускалися на землю і долучалися до проблем медицини, причому самі не лікувалися у Швейцарії й Англії, не народжували дітей у закордонних клініках, а у наших районних лікарнях, припустимо, доньки чи Тимошенко, чи Ющенка, то державні керманичі прийшли б у відділення і побачили, як воно працюється, коли багато чого нема, може, й покращився б стан.

Нещодавно дивився проспекти “Медицина” і відмітив, що ми не маємо багато чого найнеобхід-нішого. За 5 років моєї роботи ми зробили дуже хорошу планову операційну і з новою безтіньовою лампою, і з новим наркозним апаратом, новими вікнами. Далі розганятися не можемо, бо все упирається в кошти. Ми із задоволенням поставили б кондиціонер, але у нас немає грошей. Уявіть собі, як можна оперувати, коли температура 300С? (конди-ціонер коштує близько 9 тис. грн. - Авт.). Новий операційний стіл нам теж треба, причому 2. Ці столи, які у нас є, вже не тільки фізично, а й морально застаріли. Вони вже просто вийшли з ладу. Для лікарні таку суму не оплатити, для району, мабуть, також, але ж люди дорожчі. За проспектом, найдешевший операційний стіл коштує 54 тис. грн. Причому, мова йде за механічний - руками я його розкладаю, ногою піднімаю і опускаю, ручки стола повертаю у потрібний бік й ін. Це позиції, які потрібні при операції. При операції на жовчному потрібно, щоб хворий лежав відповідно, якщо на нирках чи легенях - по-іншому, на боку. Операційний стіл - це не просто якась дошка, на яку можна лягти і на цьому все. Добре, якщо хворий худенький, а якщо людина з великою масою - отака гора! - то хворого потрібно опустити, бо тоді нічого не залишається, як порхати, як колібрі, і заглядати в рану. А стіл у плановій операційній не опускається і не піднімається, стоїть на одному місці і все.

Дякуючи і лікарні, і спонсорам, ми зробили ремонт у плановій операційній. Та, на жаль, не завершили - закінчилися гроші. Щоб його закінчити нам потрібно 200 тис. грн. Але найнеобхідніший для нас ліфт. Взагалі казнити потрібно когось за те, що лікарню свого часу прийняли без ліфта. Але зробити його можна, бо ліфтна шахта є. Винести на собі хвору людину нашим працівникам справді дуже важко. Близько 250 тис. грн. коштує, щоб поставити ліфт. Хірургічний налобний освітлювач, який дає додатковий промінь світла, посилює поле зору огляду хірурга і коштує 800 гривень, також дуже необ-хідна річ. У нас є схожі лампи 70-х років випуску, але вони вкрай незручні.

Наталія КРАВЕЦЬ.

(Далі буде).

Вгору