№№ 27-29 від 7-14 квітня 2009 року
ПЛОЩІ ПІД ЦУКРОВІ БУРЯКИ - НА РІВНІ МИНУЛОРІЧНИХ
ЯКЩО ФІНАНСИ “СПІВАЮТЬ РОМАНСИ”…
ПЛОЩІ ПІД ЦУКРОВІ БУРЯКИ - НА РІВНІ МИНУЛОРІЧНИХ
Ще не так давно на запитання, які будуть площі посіву цукрових буряків на Кагарличчині, навіть в
райдержадміністрації не наважувалися давати однозначної відповіді. І це попри
те, що район має давні і славні традиції виробництва цукру. Проблема полягала в тому, що Кагарлицький
цукровий завод міг призупинити свою діяльність. На
сьогоднішній день вже повністю припинили роботу 9 таких підприємств
Київщини. Причина банальна - процвітаюча раніше галузь сільськогосподарського
виробництва, на жаль, стала малоефективною. Адже
третій рік поспіль вона працює збитково і стала непривабливою для виробників
цукросировини та цукру, і тому власники цукрових заводів відмовляються
займатися «солодким» бізнесом і починають закривати цукроварні.
Проте - невизначеність подолано. Завод у
Кагарлику все ж працюватиме. Розпочато й процес укладання угод про співпрацю на
цей рік між ним і сільгосппідприємствами району.
Значну роботу в цьому напрямку проводила
районна держадміністрація. Тож
сьогоднішнім нашим співрозмовником є начальник управління агропромислового
розвитку Кагарлицької РДА Олексій ХАРЧЕНКО.
- Олексію Костянтиновичу, чи можна
сьогодні з упевненістю сказати, що проблеми, пов’язані з посівом
цукрових буряків, вже вирішено?
- Звісно, що всі
проблеми вирішити, на жаль, неможливо, проте з головними ми впоралися. Адже
ситуація щодо посівних площ довгий час була
невизначеною і це було пов’язано з тим, що ми до останнього часу не знали, чи
продовжить у цьому році працювати цукровий завод, чи ні. Щоб позитивно вирішити
це питання, ми неодноразово запрошували на спільні наради і власників заводу, і
ке-рівників сільгосппідприємств району. Врешті-решт,
було досягнуто домовленості про співпрацю на 2009 рік. І нині можна з
впевненістю сказати, що у цьому році Кагарлицький завод функціонуватиме, а
сільгосппідприємства згідно із затвердженими планами працюватимуть, як і
раніше, над вирощуванням буряків
- Які площі заплановані під посів цукрових буряків у цьому році?
- Станом на 8 квітня низка сільгосп-підприємств
вже уклала договори із нашим цукрозаводом на посів
цукрових буряків загальною площею
- Відомо, що в інших регіонах щороку
зростає кількість сільськогосподарських підприємств,
які відмовляються від вирощування цукрового буряка. Які заходи вживаються, щоб
не допустити цього на Кагарличчині?
- Наші можливості обмежені. Багато що в цьому
напрямку залежить від уряду та Верховної Ради.
Потрібно, щоб держава створила такі умови, аби сільгоспвиробники були
зацікавлені розвивати свої успіхи в цій галузі. На жаль, за останні роки
половина підприємств району безповоротно втратили
технічне забезпечення, технологічні навички та кадровий потенціал
буряківництва. Тому на робочій нараді керівників бурякосіючих підприємств та
цукрового заводу було прийнято рішення звернутись до народного депутата України Віктора Сінченка з проханням посприяти у вирішенні найбільш
важливих і проблемних питань. Ми дуже розраховуємо на його підтимку
у Верховній Раді. Сподіваємося також, що уряд найближчим часом остаточно затвердить розмір дотації на
виробни-цтво цукрового буряка. Очікуємо,
що цей механізм якнайшвидше запрацює, і ми зможемо
відразу після посіву запросити усіх керівників для того, щоб спільно
підготувати пакети документів на отримання дотації.
- Яких ще конкретно змін
у законодавстві потребує галузь?
- Працівники галузі чекають того часу, коли буде
відмінено спеціальний режим оподаткування сільськогосподарських підприємств, установлений ст.8 Закону України “Про ПДВ”,
відповідно до якого, починаючи з січня 2009 року, продукція, що отримана від
переробки цукрового буряка на давальницьких умовах, підлягає оподаткуванню в
повному об’ємі. Для недопущення різкого зростання цін
на цукор було б доцільно запровадити і обмеження ціни на газ та тарифи на
залізничні перевезення на рівні тих, що діють для металургів та працівників
хімічної галузі.Вирішення цих та цілої низки інших питань допоможе створити
більш сприятливі умови для підприємств, що займаються буряківництвом, в т.ч.
забезпечення їх насінням, мінеральними добривами, паливно-мастильними матеріалами. Вважаю, що лише спільними зусиллями
законодавців, урядовців, пра-цівників сільського
господарства можна відродити втрачені з часом позиції буряківництва та
забезпечити ефективну діяльність цієї галузі.
Розмову вів
Олексій
АДАМЕНКО.
Першого квітня, як відомо, відзначався День
сміху. І хоча в умовах фінансової кризи більшості людей, надто ж селянам, не до
цього, голова села Мирівки Віктор Мисник із своїм
активом вкотре довів, що людина живе “не хлібом єдиним”. Саме в цей день у Мирівці було організовано
зустріч спочатку учнів місцевої школи, а
потім й інтелігенції села з надзвичайно
цікавою людиною, хіміком-науковцем і
водночас поетом Іваном Чернишем. Як
виявилося пізніше, Іван Григорович вже кілька років,
як купив під дачу невеличку хатинку в даному населеному пункті, і було б просто
великим гріхом, на думку голови громади,
не скористатися можливістю використати його потенціал для культурного та духовного розвитку односельчан,
профорієнтаційної роботи зі шкільною молоддю. У свою
чергу, хімік і літератор дістав нагоду
презентувати перед чималим загалом свої
перші збірки віршів, випущених торік, -
“Лебедине зізнання” на українській мові
та “Сквозь сердце и время” - на російській. Відразу відзначу: було дуже цікаво
і дітям, і дорослим. І якщо приводів для сміху під час
зустрічі було небагато, то ось естетичну насолоду від спілкування із знаменитою людиною присутні одержали
сповна.
Про неординарність особистості Івана Черниша і в школі, де
зібралися учні 7-11 класів, і в сільській бібліотеці за “солодким столом” у
своєму вступному слові повідав сам Віктор Мисник, розповівши його біографію.
Родом з Полтавщини, по закінченні
хімічного факультету Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка Іван
Черниш працював в Інституті напівпровідників
Академії наук України. Потім закінчив аспірантуру при Інституті проблем матері-алознавства
АН України, захистив дисертацію на
здобуття вченого ступеня кандидата хімічних наук. Працював старшим викладачем,
доцентом, заступником декана Київського
інституту народного господарства (нині КНЕУ). Далі був запрошений в Інститут
фізичної хімії імені Л. В. Пісаржевського АН України
на посаду заступника директора
спеціального конструкторсько-технологічного бюро, де проводив
науково-технологічні розробки на замовлення Міністерства оборони СРСР та
організацій космічно-ракетного комплексу. Керував розробкою
дослідно-промислової технології одержання радіопоглинаючих матеріалів для
створення літака-невидимки, дослідний зразок якого виготовлений у Росії. Був одним
із організаторів Інституту хімії поверхні АН України, запровадив технологію
одержання терморозширеного графіту.
З 2001 року і понині
- професор Національного технічного університету України “Київський політехнічний інститут”. Доктор
технічних наук, автор понад двохсот друкованих праць, восьми навчальних посібників,
шістдесяти авторських свідоцтв і патентів.
Вірші почав писати ще у студентські
роки, друкував їх у газетах “Економіст”, “Київський вісник”, “Від вуха до вуха” тощо. У минулому
році випустив частину їх у двох вищезгаданих збірках.
Зрозуміло, що такий послужний список
звань і посад Івана Григоровича не міг
не викликати у аудиторії закономірне запитання: як же
так сталося, що успішного науковця, хіміка і фізика потягнуло на лірику? На що
Черниш лаконічно відповів: “Вірші - це те, що з неба, з серця падає. Тому не
обов’язково треба мати філологічну чи журналістську освіти”. Прикладом цього
він назвав лі-каря і водночас сатирика-гумориста
Степана Руданського, хіміка і композитора Бородіна, вченого і поета Ломоносова.
А ще, зазначив Іван Григорович, більшість літераторів складають вихідці із села. Бо село
ототожнює живий зв’язок людини з природою, викликає натхнення, а самі вірші
лікують душу. Сам - вихідець із
полтавського села, він і сьогодні віддає перевагу сільській місцевості.
“У Мирівці я
відпочиваю душею, - повідав він дітям. - У вас велике і гарне село, у якому
зберігаються традиції. Тому гордіться своєю малою
батьківщиною, примножуйте її красу і славу”.
До речі, ряд своїх творів
літератор написав саме на мирівській
землі, в тому числі і “Пісню про Мирівку”, яку будуть
виконувати на районному конкурсі художньої самодіяльності “Калиновий віночок”
мирівські школярі.
А ось почитати свої поезії Івану Григоровичу не довелося. За нього це
зробили самі учні, чим, без сумніву,
приємно вразили і потішили його самолюбство.
Втім, ще більший сюрприз чекав на
“новоспеченого мирівчанина” у сільській бібліотеці, де зібралася культурна еліта Мирівки. Художній керівник міс-цевого Будинку культури Володимир Друзенко поклав на
музику відразу чотири його твори, а
саме: “Україно, матінко моя”, “Світанкові
зорі”, “Пісня про Мирівку” та “Лебедине зізнання”. Ці
пісні в ході зустрічі за святковим столом із солодощами виконали під
акомпанемент музичних інструментів учасники художньої самодіяльності села,
які одностайно включили їх у свій
репертуар.
По закінченні кожної із зустрічей
Іван Черниш подарував закладам свої книги з автографами, буклети про навчання в
КПІ, а вдячні слухачі йому - квіти і щире захоплення його життям і творчістю.
Станіслав
МИХАЙЛОВСЬКИЙ.
ЯКЩО ФІНАНСИ “СПІВАЮТЬ РОМАНСИ”…
У житті кожної
людини трапляються моменти, коли гроші, як кажуть, потрібні “позаріз” – терміново і готівкою.
Звичайно, що всяк вирішує цю проблему по- різному.
Одні позичають кошти у рідних чи друзів, інші
звертаються за кредитом у банки, треті щось продають із домашнього
господарства. Втім, є ще один варіант виправити своє фінансове становище. Це – ломбарди.
“Ломбард, - читаємо у енциклопедії, - є кредитною установою, що надає грошові
позички за певний відсоток під заставу цінних речей, рухомого майна”. Вперше подібні
установи з’явилися у Франції за Людовика ХІ (1461-1483) і були засновані лихварями, вихідцями із Ломбардії (Італія),
через що, власне, й одержали свою назву. З часом вони поширилися
по всьому світу, а п’ять років тому завдяки
розвитку малого бізнесу ломбард з’явився і в Кагарлику.
Невеличка його
кімнатка розташована в центрі Кагарлика. А господарює в ньому з дня
заснування скупник-товарознавець за
посадою Олена Немержицька, яка й погодилася на розмову з нашим
кореспондентом.
- Олено Анатоліївно, яким чином у Кагарлику
відкрився ломбард і як ви стали
скупником-товарознавцем в ньому?
-
По закінченні технікуму я одержала фах бухгалтера. Але роботи за професією у
Кагарлику не знайшла. Від знайомих дізналася про
відкриття в райцентрі ломбарду, вони ж познайомили мене з його засновником.
Обговоривши умови з роботодавцем, погодилася на його пропозицію. Тим більше, що
дана робота за багатьма параметрами підходить під
здобуту професію.
Ломбард же у Кагарлику відкрився п’ять років тому завдяки підприємцю з Обухова. Він має цілу мережу подібних закладів,
зокрема, в Обухові, Українці,
Броварах.
- І як сприйняли кагарличани новинку? Чи є
попит на подібні послуги?
- Ви
знаєте, в бізнесі працюють розумні люди. Перш ніж
започатковувати якусь справу, вони глибоко вивчають ситуацію, в тому числі й щодо попиту населення. Одержавши підтвердження, що дані послуги потрібні жителям в
рідному Обухові, мій роботодавець тільки
тоді взявся за розширення мережі.
Звичайно, що спочатку напливу мас до ломбарду не спостерігалося. Як правило, кількість застав
в місяць не перевищувала 20. На сьогодні ця цифра становить вже понад 100. Багатьох приваблює
до нашої установи простота в оформленні кредиту, можливість повернути заставлену річ.
Дала свої наслідки і світова фінансово-економічна криза. Чимало людей залишилися без роботи, а, от-же, й без
зарплати, різко
піднялися ціни на всі види товарів, банки не тільки відмовляють у
наданні кредитів, а подекуди не виплачують навіть депозити.
Тому у багатьох жителів міста і району постійно виникають проблеми з фінансами, за вирішенням яких вони
звертаються до ломбарду.
- Цікаво, що ж
заставляють кагарличани?
- В основному - мобільні телефони. Приймаємо також золото та
вироби з нього.
- Як проводяться розрахунки за заставлені речі?
-За мобілки ми випла-чуємо 35% від
вартості тих, що вже були у використанні. Якщо, наприклад, ваш мобільний
телефон коштує 1200 гривень, можете
розраховувати на кредит у розмірі 35% від 600 гривень.
Як товарознавець і скупник, грошову оцінку речей проводжу я особисто.
Золото ж приймається з розрахунку 87,75
гривні за грам.
- На який термін можна зробити у вас
заставу?
- Максимальний
термін - 2 місяці. А так - за бажанням клієнта. Це може бути і місяць, і 10 днів, і тиждень.
- А бувають випадки, що окремі громадяни не
викупляють заставлені речі? І які дії в такому випадку
здійснює господар ломбарду?
- Зазвичай,
громадяни, що звертаються до нас,
розраховують на повернення собі заставленого телефону, персня і т. д.
Одні сподіваються заробити у визначений час необхідну суму, інші покладають
надію одержати зарплату чи пенсію. Хоча дехто при цьому потрапляє й у
безвихідь. У таких випадках через 5
днів, після закінчення
визначеного угодою строку, ми здаємо
застави у “Київскарбницю”, яка повертає нам кошти за видані кредити.
- І останнє
запитання, Олено Анатоліївно. Що потрібно для того, щоб зробити заставу?
- Тільки ваш паспорт.
Станіслав
МИХАЙЛОВСЬКИЙ.
РАДУЄ ЛЮДЕЙ “ДОЛЯ”
У нинішньому році Переселенський будинок
культури відзначився низкою художніх номерів, які успішно продемонстрували таланти села на щорічних конкурсах “Червона калина” та “Таланти твої,
Кагарличчино”. Та найважливіше, напевне, те, що
усі добрі намагання переселенців були помічені глядачами. Вони й відмітили, що саме в Переселенні найкращий чоловічий
співочий гурт, де участь бере навіть сам голова села Михайло Довгопол.
Пам’ятається, таким активістом в культурній сфері є ще один сільсь-кий голова - в Мирівці -
Віктор Мисник. До речі, до гурту чоловіків, окрім голови, входить і художній
керівник Юрій Король, і директор Будинку культури Микола Савченко, і активіст села - нинішній
пенсіонер, який і співає, і радує людей гуморесками - Петро Сарапин.
Особливо подобається глядачам у їх виконанні пісня
“Козацьке весілля”. Майже щодня чоловіки збираються на репетиції. Варто додати,
що у нинішньому році Юрія Короля було відзначено Грамотою управління культури Київської ОДА та
цінним подарунком.
А ось жіночий гурт
“Доля” складається із 11 жінок віком від 40 років: Поліни Доценко, чотирьох
Ольг - Черненко, Зварич, Запорожець і Скрипки, трьох Тетян - Литвин, Жайворонок
і Макарової, Валентини Міщенко, Наталії Осінської, Любові Жигадло.
Гурток
художнього слова у селі відвідує 5 осіб.
- У
нас в художній самодіяльності всі люди старшого віку,
- ділиться з нами художній керівник Юрій Король. - Це добре.
Але дуже хотілося б долучати до культури і молодь, і школярів. Сподіваємося, що
директор місцевої школи дасть поштовх і молодим
вчителям, і учням в цьому напрямку.
У Переселенському будинку культури, як, напевне,
і в багатьох закладах району, сценічні костюми віджили вже свій
вік, тому учасники художньої самодіяльності сподіваються, що все-таки колись
дочекаються нових. Можливо, місцеве господарство зробить добре
діло для культури села. Голова села оплачує фонограми і вирішує транспортні
питання. Плекає надію художній керівник, що з‘явиться у
закладі і новий музичний інструмент - баян, і апаратура (з старої
“доброзичливці” вирвали динаміки).
Наталія КРАВЕЦЬ.
Фото
автора.
РАЙСЬКИЙ КУТОЧОК СУЩАН
“Під
тихими красунями- берізками
Й замріяними вербами навколо
Стоїть
така близька і мила всім
Сущанська рідна школа…”
“Наша школа – маленька, в ній вчиться
небагато дітей. Через невелику кількість
учнів ми всі знаємо один одного. Мені дуже
подобається, коли вчитель, вітаючись зі мною, називає мене на ймення, а не на прізвище…” Це – рядки з творів учнів, які 
навчаються в одній з найвіддаленіших шкіл району - Сущанській ЗОШ І-ІІ ступенів.
Історія цього навчального закладу сягає
в глибину століть. У січні 2008 року школа відзначила
своє 130-річчя. Напевне, й старожилам сьогодні невідомо, де знаходився перший
навчальний заклад в селі – церковно-парафіяльна школа, але для будівни-цтва сучасної її будівлі 41 рік тому хтось вибрав
справді райський куточок. Можна тільки уявити собі, як гарно тут буде,
коли зацвітуть дерева, зазеленіє трава. Адже з півночі
від школи знаходиться великий став із “замріяними вербами” і лісополосою чи то
тополь, чи осик. Відразу біля водойми
розкинулося смарагдовим килимом
футбольне поле. А на сході через тиждень-другий буйно розквітне розкішний сад.
Він ще плодоносить, хоча вже й відживає своє.
Передбачаючи це, випускники 2004-2005 навчального року заклали поруч новий. За
свої гроші склалися на саджанці і залишили про себе добру пам’ять.
А ось безпосередньо перед фасадом закладу виструнчилися рівною
шеренгою “красуні берізки”.
Приміщення ЗОШ вибудоване у формі
літери “П”, до якого примикають окремі споруди шкільної їдальні і котельні. У самій школі з
тильного від фасаду боку
знаходиться сільський дитсадок. Його
офіційна назва – до-шкільний навчальний заклад “Чарівний світ
легенд” тільки підкреслює близькість за своїм призначенням обох закладів і їхню спільну мету. Є у школі і свій спортзал. Він – невеличкий, але
достатньо комфортний для того, щоб діткам займатися фізичною культурою
цілорічно. Приємне враження залишають шкільні кабінети. Їх тут 8, а саме: фізики, хімії і біології,
україн-ської мови та літератури, математики і основ інформатики та три -
початкових класів. Всі класи гарно обладнані, світлі і
теплі. Школу за сприяння райдерж-адміністрації гази-фіковано однією з перших у
селі - ще у 1997 році. Є у навчальному закладі також методичний кабінет, бібліотека, побутова
кімната для вчителів. Стіни школи прикрашають
різноманітні і інформаційно цікаві стенди. Наприклад, “Наша школа: минуле і
сучасне”, на якому, по суті, відображена вся історія закладу, фотографії всіх
її вчителів та розповіді про них.
Оригінально облаштовано вестибюль
приміщення. Колись за сприяння керівника
місцевого колгоспу тут було побудовано фонтан з басейном для рибок. З часом він своє
віджив, натомість вчителі з учнями створили тут своєрідний зимовий сад. Басейн
засипали землею, насадили там різноманітних квітів і
кущів, поруч облаштували стінку з вазонами. Отож навіть взимку тут можна
помилуватися тро-пічними краєвидами.
У школі діють різноманітні гуртки. Зокрема, з інформатики. Для цього придбано 7
комп’ютерів, обладнано комп’ютерний клас. Сьогодні директор закладу Галина
Сахно працює над тим, щоб дітям стала
доступною мережа Інтернет. Молодий педагог
Мирослава Гончарук організувала танцювальний колектив “Лайф”, який
у цьому році візьме участь у районному конкурсі
художньої самодіяльності
“Калиновий віночок”.
Як і у всіх
навчальних закладах району, у Сущанах організовано харчування учнів. Продукти
завозяться централізовано районним шкільним “Громхарчем”, а сніданки (після першого уроку) і обіди (після
четвертого) готуються безпосередньо
у шкільній їдальні. До речі, у день мого
перебування в Сущанах, сюди завезли нові меблі за рахунок спонсорської
допомоги.
З недавнього часу за
сприяння районних органів влади юні
сущанці одержали можливість поглиблювати свої знання, займатися спортом чи
іншими улюбленими заняттями у районних
дитячо-юнацьких закладах – СДЮШ, Центрі дитячої та юнацької творчості, Школі
мистецтв тощо. Для цього щосереди у село заїжджає
“Шкільний автобус”.
Нині кожна школа намагається
знайти своє “обличчя”. Дуже важливо в
цій гонитві за іміджем не втратити
головне – людину, особистість, яка не
тільки має знання з фізики чи математики, а й здатна
розуміти і відчувати прекрасне, а значить, співчувати, допомагати іншим людям.
У пошуках і педагогічний колектив Сущанського навчального закладу. З 2000-2001 навчального року в школі було започатковано
впровадження проблемно-модульної технології навчання. За сприяння районного
відділу освіти вчителі початкової ланки Наталія Семененко, Галина Штаненко та
вчитель української мови та літератури
Людмила Ріпа пройшли курсову перепідготовку,
після чого в ході дискусій під час семінарів виробили своє бачення перебігу
навчального модульно-розвивального процесу. Для апробації було обрано один
предмет – українську мову. За результатами такого нововведення у школярів стало помітне пожвавлення інтересу до навчання.
На жаль, в умовах недостатнього бюджетного
фінансування з минулого навчального року в початкових класах створено класи-комплекти і дальше
впровадження цього експерименту стало неможливим.
Відомо, що дорога
розпочинається з перших кроків, будівля – з фундаменту, а становлення
особистості – із сім’ї. Розуміючи, що у відродженні родинної практики виховання
дітей школа має стати просвітителем батьків, педколектив націлився на створення
“школи-родини”, вживаючи цей термін у
такому значенні:
“Школа-родина” – форма координації
зусиль батьків і педагогів у вихованні дітей.
“Школа-родина” – установа, яка для
дітей-сиріт, напівсиріт, дітей із неповних або ж неблагонадійних сімей стає будинком
радості, будинком захисту прав,
який діти шанують в такій же мірі, як рідну домівку.
“Школа-родина” – навчальний заклад, у
якому всі без винятку діти знаходяться у центрі уваги, а батьки, вчителі – їх справжні
наставники й піклувальники.
З цією метою батьки
залучаються до всіх шкільних заходів, зокрема, до проведення зустрічей з
цікавими людьми, різноманітних конкурсів, організації і проведення виставок, різного роду анкетувань,
засідань круглих столів. Запам’яталися всім вечір “Зустріч трьох поколінь”,
конкурс стінних газет “Світ захоплень моєї сім’ї”, спортивне свято “Тато, мама і я – спортивна
сім’я” та інші. Постійними учасниками таких заходів є
багатодітні сім’ї Василя Трохименка, Павла Глушка, а також родини Дмитра Артюха, Анатолія Козакевича,
Сергія Самоткала, Олександра Коваленка, Віталія Мудрика. Таким чином,
адміністрація школи, узгоджуючи
діяльність учительського, батьківського, учнівського колективів, розробляє, вдосконалює,
коригує їхню діяльність, спрямовуючи її на досягнення позитивного
результату у навчанні і вихованні підростаючого покоління.
Школа, як і інші бюджетні
організації, потребує фінансування. Щоб
вижити та утвердитися в суспільстві, навчальний заклад має розвиватися
адекватно до суспільного прогресу. Оскільки бюджетних грошей не вистачає, існує єдиний вихід – організація позабюджетних надходжень і використання їх на
розвиток установи. Це нині одне з основних стратегічних завдань керівника
навчального закладу Галини Сахно. Тому за останні два роки за кошти, надані ЗАТ
“Агрофорт” (директор Володимир Онука) було
проведено ремонт опалення в їдальні школи; скооперувавши кошти, виділені
райдерж-адміністрацією на матеріали, та роботу, проведену працівниками ЗАТ
“Агрофорту” і батьками, було зроблено
капітальний ремонт підлоги
в спортивному залі школи. За батьківські кошти закупили спортивне обладнання, а
за кошти сільської ради – музичний центр.
Одне з основних
завдань на всіх етапах розвитку освіти – підвищення
рівня професійної майстерності педагогів. Навчальному закладу потрібен учитель,
який би постійно вдосконалював зміст своєї педагогічної діяльності. Над пошуком
оптимальних форм удосконалення майстерності
педагога працюють 10 вчителів цього
навчального закладу. Вісім із них мають вищу
педагогічну освіту. Вчитель початкових класів Мирослава Гончарук навчається
заочно в Київському педуніверситеті імені М. Драгоманова. Вчитель зарубіжної
літератури Ніна Баскевич має педагогічне
звання “Вчитель-методист”, трьом
вчителям присвоєно вищу кваліфікаційну категорію – (тій же Ніні Баскевич,
Людмилі Ріпі, Галині Сахно), двом – першу (Наталії
Прус та Наталії Семененко). Два педагоги школи – Галина Сахно і Людмила Ріпа нагороджені знаком “Відмінник освіти України”.
І хоча більшість сущанських освітян –
не місцеві (7 із 10), однак це аж ніяк не позначається на рівні
знань, які вони передають сільським дітям. Свідченням
цьому є участь юних сущанців і їх перемоги у різноманітних шкільних
олімпіадах, конкурсах, змаганнях. У березні нинішнього року, наприклад, п’ятикласник Діма Трохименко виборов 1 місце у
обласному конкурсі з трудового навчання, який проходив у Білій Церкві. А ось
восьмикласниця Сніжана Соколова стала другою у змаганні між ерудитами району.
Ще помітнішими і значимішими є
досягнення колишніх випускників
Сущанської школи, яка за свою історію дала
путівки в життя 1071 юнакам і дівчатам. Так, гордістю школи і села є доктор
медичних наук Михайло Трохименко, кандидати технічних наук Варвара Семененко і
Олександр Сахно, орденоносці Федір Кравець та Степан Терещенко. Зі стін цього закладу, тоді ще однокласної
церковно-парафіяльної школи, вийшов у світ і всесвітньовідомий Народний художник України, професор Карпо Дем’янович
Трохименко, на честь якого в ЗОШ
встановлено меморіальну дошку.
І хочеться вірити, що цей список буде
продовжуватися нинішнім і майбутніми поколіннями юних сущанців,
а сама школа і надалі залишатиметься
райським куточком, освітнім, культурним і духовним центром Сущан.
* * *
Відповідно до наказу Головного управління освіти і науки
Київської ОДА від 05. 02. 2009 р. № 35, виданому на підставі рішення
Регіональної експертної ради з питань
ліцензування та атестації навчальних закладів від 04.
02. 2009 р. (протокол № 100) Сущанську ЗОШ І-ІІ ступенів визнано атестованою за
достатнім рівнем, про що видано свідоцтво про атестацію. Строк дії свідоцтва
до 5 лютого 2019 року.
Станіслав
МИХАЙЛОВСЬКИЙ.
На
знімках: такий вигляд має Сущанська ЗОШ; з 1987 року
її беззмінним директором працює Галина САХНО; сущанські хлопчаки снідають у
шкільній їдальні по-сол-датськи, щоб встигнути під час
перерви ще й погратися.