№№ 44-45 від 10-12 червня 2009 року
СУЧАСНІ
ТЕХНОЛОГІЇ — ПЕРЕДУМОВА УСПІХУ
ДІВЧАТА – ДО ВІЙСЬКА ЗА КОНТРАКТОМ
СУЧАСНІ ТЕХНОЛОГІЇ — ПЕРЕДУМОВА УСПІХУ
Близько сорока керівників
сільськогосподарських підприємств та фермерських господарств Київщини й
Черкащини приїхали у минулу п’ятницю в село Стайки, аби на власні очі
пересвідчитися у ефективності запровадження в місцевому сільгосппідприємстві
новітніх технологій заготівлі й зберігання силосу та сінажу. Семінар проходив на
базі ПОСП “Дніпро”, яке очолює Анатолій Ворона. Участь у ньому взяли, окрім
аграріїв, і керівники Кагарлицького району - голова райдержадміністрації Тамара
Телеш, її заступник Іван Шевченко, начальник
управління агропромислового розвитку РДА Олексій Харченко.
Тамара Телеш, відкри-ваючи семінар,
відзначила високий професіоналізм керівника ПОСП “Дніпро”.
- Анатолій Ворона, - зазначила вона, -
ніколи не зупиняється на досягнутому. Він постійно працює над тим, аби в
господарстві була нова техніка, 
запроваджувалися
новітні технології. А якщо керівник — справжній професіонал, то й підлеглим
легше працювати.
Голова РДА побажала усім учасникам
семінару ефективно і з користю для себе провести час на Кагарличчині, вона
також висловила сподівання, що ця зустріч в Стайках стане поштовхом до
запровадження у якомога більшої кількості сільгосппідприємств сучасних та
ефективних технологій заготівлі й зберігання силосу та сінажу.
Анатолій Ворона подякував усім
присутнім за те, що вони знайшли час відвідати його господарство та коротко
проаналізував роботу ПОСП “Дніпро” за останні роки. Особливо він відзначив
високу ефективність австрійської техніки, яка використовується в господарстві
вже не один рік.
- Нині, - наголосив Анатолій Ворона, -
дуже важливо, щоб люди, які працюють у сільському господарстві, мали постійну
роботу, були впевнені у завтрашньому дні, щоб оплата їхньої праці була
належною. Це не так легко зробити за сучасних умов. Адже фахівці чудово
розуміють, що тваринництво в наш час
важко назвати прибутковою галуззю сільського господарства. Проте, незважаючи ні
на що, ми продовжуємо вкладати кошти в цю галузь, постійно працюємо над
покращенням якості продукції тваринництва. Сьогодні вкрай важливо вчасно
перейти на нові стандарти, адже без модернізації техніки та запровадження нових
технологій важко бути конкурентоздатним на ринку. І в цьому нам значно
допомагають австрійські партнери з фірми “Пьоттінгер”.
Побачити в роботі
австрійські косарки, ворушилки, валкоутворювачі та причепи-підбірники гості
мали змогу невідкладно, відвідавши поля ПОСП “Дніпро”. Швидкість та якість роботи техніки всіх приємно вразила.
Відповідальний за сервісну службу фірми
“Пьоттінгер” Максиміліан Шалькмаєр під час практичної частини семінару
ознайомив аграріїв із особливостями роботи австрійських сільськогосподарських
машин. Він особливо наголосив на тому, що “Пьоттінгер” гарантує стовідсоткове
забезпечення належним сервісом та запчастинами власної техніки як в Україні,
так і за кордоном, детально зупинився на перевагах косарок та
причепів-підбірників, які виготовляються на
заводах “Пьоттінгер” у різних країнах Європи.
- Як ви щойно пересвідчилися, -
зазначив пан Шалькмаєр, - корм для тварин заготовляється швидко і якісно. При
цьому не пошкоджуються як дернина, так і машина. Кут скошувального блоку можна
легко регулювати. А невеличкі ротори ворушилок забезпечують чисту обробку усієї
поверхні зеленого килиму. Завдяки ж причепу-підбірнику врешті-решт реалізовано
мрію кожного практика — перевозити великі обсяги сінажу з рівномірним(!)
наповненням. Адже саме це є передумовою якісного ущільнення, а отже і значного покращення умов
зберігання сінажу або ж силосу.
Учасники семінару мали змогу також
ознайомитися і з технологією закладання силосу та сінажу за допомогою плівки,
обговорити з представниками “Пьоттінгера” умови взаємовигідної співпраці.
На знімках:
Максиміліан Шалькмаєр розповідає учасникам семінару про особливості скошування сінажу, показує,
як досить точно можна визначити вологість скошеного сіна, не використовуючи
спеціальних пристроїв; саме за допомогою цієї
сучасної техніки у ПОСП “Дніпро” заготовляють сінаж.
Олексій АДАМЕНКО.
Прийшла літня пора й
принесла з собою чергу випусків учнів навчально-виховних закладів. Вже
відшуміли такі свята в районному Центрі дитячої та юнацької творчості,
дитсадках. Прийшла черга й до вихованців
ра-йонної Школи мистецтв. Минулої середи тут вручали дипломи 14 її випускникам.
Винуватців свята вітали їх викладачі на чолі із директором
закладу Миколою Громиком, батьки, рідні й друзі.
Вітання від районної державної
адміністрації передала випускникам начальник відділу культури та туризму
райдержадміністрації Надія Співак. Вона
подякувала дітям за те, що вони гідно представляли наш район на різноманітних
фестивалях та конкурсах, виборюючи призові місця та гран-прі. «Велика заслуга в
цьому й викладачів,- зазначила Надія Михайлівна. -Тож їхня робота високо
оцінена як на рівні області, так і району».
По цьому вона вручила педагогам Школи мистецтв подяки від управління
культури та туризму обласної держадміністрації та грамоти від відділу районної держадмін
істрації, а
саме: Миколі Громику, Тетяні Голдобіній,
Наталії Кукош, Ігорю Ільченку, Людмилі Скляровій, Наталії Сінгаєвській, Наталіі
Колисан, Сергію Шевченку, Олегу Даниленку.
Випускники ж вітали своїх педагогів
теплими словами та квітами. Вітальні виступи перепліталися із концертними
номерами у виконанні Народного інструментального оркестру «Колорит», ансамблю
гітаристів, Ольги Шостак, Андрія
Чоповського, Олександри Галайдюк,
Валерії Мацібури, Аліси П‘ятенко та Євгенії Хміль.
Валентин ВЛАДІМІРОВ.
Фото автора.
ДІВЧАТА – ДО ВІЙСЬКА ЗА
КОНТРАКТОМ
І все-таки дивні зустрічі влаштовує
мені життя й журналістська робота! Живеш
у цьому світі й часом не підозрюєш, які люди тебе оточують: мужні,
харизматичні, часом навіть дивакуваті. І це не просто слова, повірте мені!
Сьогоднішня розповідь – про Катерину
Іванченко з Буртів.
Ця дівчина змінила черевички на
підборах на берці, молодіжний топік і гламурну спідничку на камуфляжну форму
кольору хакі, додавши до неї ще й чорну кепку. Ні, вона не з династії
військових. І служити вона пішла зовсім не з феміністичних поглядів. Її з
чоловіком Сергієм привертає увагу стабільна, хоча й не така висока зарплата,
впевненість у завтрашньому дні і шанс на отримання житла.
ЗА ЧОЛОВІКОМ – ХОЧ… В АРМІЮ!
Старший сержант Катерина Іванченко – дизайнер середовища,
закінчила інститут реклами. Але працювати за улюбленою професією не довелося –
нема роботи. Тож півтора року потому
Катя почала освоювати нову професію – телеграфіста. Посприяв цьому дівчині її
чоловік Сергій, який після служби в армії пішов на «контракт» і проходить його
вже 5 років.
- Я
знаю, що колись буду працювати за спе-ціальністю, яку здобула в інституті, -
розповідає моя героїня. – Зараз
напрацьовую своє портфоліо, потихеньку виконую замовлення (а можливості
у мене для цього є). Чи жалкую про свій крок? Ні, ні про що не жалкую. Армія –
це життєва школа не тільки для юнаків, а й для дівчат. Особливо це було
відчутно, коли я поїхала на «учебку» в Полтаву, де нікого з рідних нема…
- Надійся на саму себе…
- Звичайно, нас було 98 жінок в одній
казармі!
- Мама мія…
- (Сміється). Пов-ністю відчули, що
таке стройова служба…
- Все ж рішення піти
в армію ви прийняли через чоловіка – куди він, туди і ви?
- Можна сказати й так.
(Батьки Каті на заваді дочки не
ставали. Вона – доросла, заміжня, тому й свої рішення у житті приймати тільки
їй. Мама дівчини – Алла Олексіївна – вчитель образотворчого мистецтва, майстер
петриківського розпису, батько – Василь
Петрович – токар. В армії, до речі, не
служив. Брат Сергій – різьбяр).
- Як ви познайомились з чоловіком, Катю? Ви
земляки? – запитую.
- Ні.
Він з Обухова. Познайомились, коли працювали разом на заправці.
- Уявляю вас, якою ви були королевою
бензоколонки…
- (Сміється).
Потім через 2 роки знову зустрілися. Через 3 тижні – пропозиція руки і серця.
Через місяць – ве-сілля.
- А як він зреагував на ідею приєднатися до
його армійського життя?
-
Нормально. Він, до речі, запропонував
сам. Нам на території частини дали житло – кімнату. Ми «кинули» туди трохи грошей і зробили з неї нормальну
житлову квартиру…
- Вона вже ваша?
- Поки
служимо – так.
- А як строк контракту закінчиться –
«естафету» передаєте іншим?
-
Так.
- Чи є перспектива закріпити житло за собою?
Мати пільги?
- Ми
стоїмо на черзі. Далі – життя покаже. В нас троє чоловік прослужили в частині
по 12 років і вже мають власне житло.
- А яка зарплата у вас, якщо не секрет?
- Біля
півтори тисячі гривень. Буває більше, буває менше – залежить від надбавок.
- Все ж, півтори тисячі для Києва – не
гроші…
- Так.
Але ми не винаймаємо житло. Не платимо
за нього і за послуги – світло, газ…
КОСМЕТИКА ОБОВ’ЯЗКОВА!
- Катя, а ваша робота вам подобається?
- Я
б не сказала, що це «моє». Але я поряд з чоловіком – і цим все сказано. А ще,
повторююсь, - це стабільна зарплата і впевненість у завтрашньому дні. Чому?
Тому що не треба боятися кризи і що тебе скоротять!
- Що входить в обов’язки телеграфіста?
- Ми
як зв’язківці. Приймаємо й надсилаємо телеграми, з’єдну-ємо на комутаторі…
- Опишіть свій робочий день – вранці встала,
привела себе в порядок, одягнула форму, пішла на роботу, о 18-й звільнилася,
займаюся домашніми справам?..
- Так.
Це як звичайна робота. У нас ще бувають
польові виходи на 10 діб. Ми виїжджаємо
у поле, проходимо навчання і проживаємо в наметах. Такі навчання
проходять 2 рази на рік. І цікаво, і важкувато – не приховую. В основному
періоди, коли проходять навчання, це весна і осінь – уявіть: мокро, сніг… Три
дні у нас йдуть радіотренування, 7 днів – підготовка до них. Зараз служба
проходить в Києві. Це головне управління розвідки.
- Чи важко бігати в берцях?
- Важкувато.
Особливо було так спочатку. Пізніше нам дозволили замінити форму на спортивні
костюми. Та ще й підйом о 5.30…
- Що давалося найважче, що найлегше? Може,
стріляти? Для мене постріляти в тирі – одне задоволення… Якісь нормативи
потрібно здавати?
- Звичайно,
потрібно здавати різні нормативи. Якщо стріляти – важливо вибити всі очки. А ще
нас вчили справі телеграфіста – «всліпу» друкувати на комп’ютерній клавіатурі,
причому швидко…
- А як військовий комісар відреагував, коли
ви, молода дівчина, прийшли проситися в армію?
- Здивувався
(сміється). Я принесла Володимиру Швецю
документ від командира частини, що мене беруть на службу…
- Тож
краще попередньо домовлятися з військовими роботодавцями?
- Так.
Відбір, правда, йшов довго. Мабуть, з півроку. Це ж розвідка (куди я йшла), це
зрозуміло. Тож перевіряли мене довго.
Знайшли навіть моїх закордонних родичів, про існування яких я навіть не
здогадувалася!
- А косметикою користуватися можна?
- У
нас командир такий хороший… Якщо дівчина чи жінка не підфарбована, не має
якихось бантиків – він навпаки – незадоволений.
- Чи є якісь вікові обмеження для дівчат,
які хочуть піти служити в армію за контрактом? Ось я, наприклад, у свої 33
можу піти служити?
- Звичайно.
- Тобто, дівчатам-жінкам дорога в армію
відкрита?
- Так.
Тим більше, що жінок там зараз не вистачає.
МАЙБУТНІЙ ТАТО СПІВАЄ ЩЕ НЕНАРОДЖЕНОМУ МАЛЮКОВІ…
СТРОЙОВИХ ПІСЕНЬ
- Катя, невдовзі ви станете мамою, чекаєте
на немовля…
- Так
(посміхається), маю 8 місяців вагітності…
- А на УЗД цікавилися хто буде – хлопчик чи
дівчинка?
- Хлопчик.
- Будете виховувати сина як майбутнього
солдата?
- Доживемо
– побачимо (посміхається). Але чоловік над моїм животом вже співає…
- Колискові?
- Ні
(сміється). Армійські стройові!
- Зараз,
коли ви в декреті, про що най-більше згадуєте?
- Про
те, що веселих історій в армійському житті вистачає…
- До речі, коли військові йдуть на пенсію?
- Здається,
повинно бути 25 років військового стажу.
- А у вас вже цих трудових військових
скільки років? Півто-ри?
- Так
(сміється). Про пенсію ще рано говорити. В нас
жінки до пен- сії не досиджують. В
основному три контракти по три роки, інколи п’ять.
- Чим же жінки займаються по закінченні
контракту, не бажаючи продовжувати військову службу?
- У
нас в частині одна жінка дослужує до пенсії. Їй 45 років. І вона буде вдома – чоловік у неї генерал.
- Все ж таки, відверто, чи не жалкуєте ви
про свій вчинок піти до армії на контрактну службу, адже тримати в руках зброю аж ніяк
не жіноча справа?!
- Ні.
Абсолютно.
- А житло вам «світить» в Києві?
- Швидше
за все в Броварах. Ми самі захотіли, щоб
нас перевели в броварський гарнізон, там швидше отримати житло… В Києві довше,
велика черга.
Кожному доля
влаштовує свої випробування, стеле свою дорогу. І важливо, мабуть, як ти
пройдеш нею... А ще - як ти побудуєш сьогодення. Що заплануєш на майбутнє... Ми
можемо перевдягатися і навіть перевтілюватися, але бути Людиною з властивими їй
добрими справами зобов’язані.
Наталія
КРАВЕЦЬ.
Ось і закінчився ще один навчальний
рік... Для учнів нашого класу він був особливий. Адже ми з молодших школярів
спочатку боязко й несміливо, а потім впевнено і рішуче перетворилися на учнів
середньої ланки ліцею. І ми пишаємося, що склали гідну конкуренцію старшим
товаришам та здобули аж 10 пелюсток - ознак наших перемог в різних конкурсах -
всього на одну менше від 8 класу - переможців!
Закінчуємо ми навчання з міцними
знаннями та хорошими оцінками. І завжди беремо активну участь в позакласному
житті ліцею.
Учні нашого класу є активними
учасниками літературної студії «Гренада», якою керує Н.Є. Баскевич. Там ми
маємо змогу творити та друкувати свої перші поезії. Так, взимку відбулося
виїзне засідання клубу в село Сущани, де більшість учнів нашого класу
декламувала свої вірші. На поетичні рядки нас надихає зоряне небо. Учні нашого
класу успішно склали моніторинг з астрономії. А Аліна Соломченко зайняла І
місце в районно- му етапі конкурсу
знавців української мови імені Петра Яцика.
Відповідально поставилися ми до
підготовки свята Нового року. Так, ми підготували чудовий вальс, який захопив
усіх присутніх. На конкурсі «Збережи ялинку» ми представили багато виробів, які
закликали берегти живе вічнозелене деревце і обійтися на свято без нього.
Учні нашого класу брали активну участь
у проведенні лінійок: до Тижня іноземних мов, Тижня географії, Свята 8 березня.
Піснями та гуморесками вітали дівчата хлопців і до 23 лютого.
Багато серед нас є і справжніх митців.
Єгор Громико, учень Кагарлицької районної школи мистецтв, зайняв І місце в
обласному конкурсі баяністів. Дівчата, учасниці танцювального гуртка ліцею під
керівництвом Є.В.Разбейкової, є постійними лауреатами різноманітних конкурсів
та улюбленцями сцени Кагарлицького центру культури і дозвілля.
Захоплюються наші однокласники і
роботою в гуртках районного Центру дитячої та юнацької творчості, і там мають
свої перемоги. Денис Курінний зайняв І
місце на виставці виробів-оберегів гуртка “Берегиня” та є ведучим на багатьох концертах.
Розуміємо ми і важливість збереження
природи та примноження її багатств. Беручи участь в заході «Юні друзі Кагарлицького парку» ми
посадили 2 яблуньки на при-шкільній ділянці та не раз упорядковували територію
Кагарлицького парку.
Не залишатися осторонь людської біди
вчать нас наші вчителі та старші учні. І ми з радістю спішимо допомогти всім,
кому можемо. Так, ми активно збирали кошти для незрячих дітей в акції «Від
серця до серця» - і кожен, хто отримав за зібрані кошти символічне сердечко, з
гордістю приклеїв його до щоденника чи шкільної форми.
Урочисто 9 травня вітали ми наших
ветеранів. Квітами, добрими побажаннями, повагою віддячували їм за мирний
сьогоднішній день. Відвідали ми і ветеранів, які за станом здоров’я не
змогли прийти на свято. Ми привітали їх
квітами та листівками.
Дуже весело і цікаво було проведено родинне свято «Моя
класна родина», де і учні нашого класу, і наші рідні, запрошені на це свято, відчули себе однією
великою дружною родиною.
І кожен день в кожній справі з нами -
наш класний керівник Галина Іванівна Карпенко. Підкаже, порадить, підтримає,
допоможе. З нею ми завжди відчуваємо натхнення і сили, впевнено долаємо
проблеми.
І хоч як нам було важко спочатку, ми
згадуємо минулий навчальний рік з вдячністю.
Нас постійно залучали до подій шкільного життя, не боялися довіряти
важливі доручення, відповідальні завдання, помічали наші таланти, заохочували
за вдало виконану роботу. Для наших батьків
пос-тійно проводилися психолого-педагогічні семінари за участю шкільного
психолога, а вони вдома теж допомагали
нам ставати дорослішими, навчали бути більш організованими. Нам здається, що ми
вдало змогли пройти цей нелегкий 5 клас і тепер, спільними зусиллями всього
шкільного колективу, стаємо гідною зміною для старших учнів.
Дякуємо і своїй першій вчительці
Світлані Миколаївні Рябокінь, адже це саме вона навчила нас бути в кожній
справі першими.
І ось, нарешті, - останній дзвінок. Ми
так його чекали! Але чомусь на серці - легкий смуток, адже пройшов один з найцікавіших років нашого
ліцейного життя - 5 рік. Такого вже не буде...
Та наступний рік ми будемо чекати з
нетерпінням. І намагатимемося знову доводити всім, що ми - у всьому перші!
Ярослава Візьонок,
учениця 5 класу
Кагарлицького районного ліцею.