№№ 46-48 від 16-23 червня 2009 року
НАЙМОЛОДШЕ, НАЙПРИВАБЛИВІШЕ, НАЙВІДПОВІДАЛЬНІШЕ...
Візит єврокомісара
Минулої середи наш район
відвідала комісар ЄС з питань сільського господарства та сільського розвитку
Маріанна Фішер Боель, міністр аграрної політики України Юрій Мельник. На Кагарличчині
гостей зустрічали голова районної
держадміністрації Тамара Телеш та голова районної ради
Роман Коваленко. Гості
оглянули виробництво ТОВ «Дан-фарм-Україна»,
яке розміщене в селі Халча, поспілкувались із його менеджерами.
Окрім «Дан-фарму», Фішер
Боель відвідала кілька фермерських господарств різного профілю (вирощування
зернових, птахівництво, тваринництво і виробництво молочної продукції) в
Київській та Черкаській областях.
Основною метою дводенного візиту єврокомісара
в 
Україну є питання
співробітництва між нашою державою та ЄС в сільському
господарстві з огляду на перспективи укладення Угоди про асоціацію.
Як відзначають в Єврокомісії, співпраця
в галузі сільського господарства між Європейським союзом і Україною має
позитивну тенденцію до зростання. Згідно з даними
Євростату, загальний обсяг імпорту сільськогосподарської продукції з України в
країни Євросоюзу склав 0,38 млрд. євро в 2007 році і 1,04 млрд. євро в 2008
році, тоді як обсяг експорту з ЄС в Україну досяг 1,05
млрд. євро і 1,49 млрд. євро відповідно.
На знімках: голова районної ради Роман Коваленко, голова районної
держадміністрації Тамара Телеш та
єврокомісар Маріанна Фішер Боель;
делегація оглядає цех по виробництву комбікормів.
НАЙМОЛОДШЕ,
НАЙПРИВАБЛИВІШЕ, НАЙВІДПОВІДАЛЬНІШЕ...
Характеризуючи
реанімаційне відділення Центральної районної лікарні, просто неможливо обійтися
без використання префікса “най”. Судіть самі. Дане відділення - наймолодше в
ЦРЛ, адже утворене тільки в березні 2006
року. Тоді, три роки
назад, замість примітивної палати реанімації у Кагарлику, першому серед районів
області, за участю губернатора Київщини було урочисто відкрито сучасне
відділення інтенсивної терапії.
Коментуючи цей факт, тодішній начальник обласного управління охорони здоров’я
Ігор Басистюк зазначив, що подібні відділення
є ключовим елементом будь-якої районної лікарні. Без них районні
заклади - неповноцінні. Тобто, за його ж словами, реанімаційне відділення є
найвідповідальнішою і найважливішою ділянкою ЦРЛ.
Зрештою, створення підрозділу
в наші дні позитивно позначилося на інтер’єрі приміщень, естетичному їх
оформленні, що дає підставу називати
реанімацію найкрасивішим і найпривабливішим серед відділень Центральної
лікарні.
Специфіка цього
відділення пов’язана з його назвою. В перекладі на
українську мову “реанімація” означає “відродження, відновлення чогось, штучне
відновлення деяких життєво важливих функцій орга-нізму, який перебуває в стані
клінічної смерті”. Іншими cловами, у відділенні інтенсивної терапії не лікують,
а рятують життя людини із важким недугом
чи після складної
операції, а нерідко й воскрешають її буквально у прямому
значенні цього слова. Сюди доставляють хворих в найтяжчому стані з усіх відді-лень ЦРЛ, потерпілих у ДТП та інших аваріях незалежно від
прописки і віку і роблять все, щоб людина залишалася жити. Не завжди це
вдається, але в багатьох випадках саме кагарлицькій реанімації деякі громадяни
завдячують нинішньому існуванню на білому світі або ж
другому народженню.
Чесно кажучи, вважав, що реанімація
чимало часу пустує, адже, на щастя, не щодня у межах
району трапляються аварії і проводяться складні операції. Виявилося, що глибоко
помилявся. Без пацієнтів відділення буває максимум
годину. В середньому ж тут щодня перебуває 3 чоловіка, чиє життя знаходиться під загрозою. Хоча бували випадки, коли за добу через реанімацію проходило і 12
хворих, або вдвічі більше, від можливостей відділення (6 ліжок). Дехто
з тяжкохворих “прописується” тут надовго - до трьох і більше тижнів. Тим радіснішою у таких
випадках і для пацієнта, і для персоналу відділення стає перемога над смертю.
Врятувати і зберегти
життя людині нереально без відповідних ліків і
медобладнання та апаратури. Тому відділення інтенсивної терапії є найблагополучнішим в цьому плані серед
інших підрозділів ЦРЛ.
- Ми завжди маємо все необхідне для
надання першої допомоги потерпілим, - розповідає старша медсестра реанімації Ольга
Кулініченко. - І кров, і плазму, і ліки та апаратуру.
Цілодобово на своїх місцях знаходяться
наші фахівці. Так що про зволі-кання не може
бути і мови. Так же як і розподілу на “своїх” і
“чужих”. Саме завдяки таким принципам відділення виправдовує своє
призначення - рятує життя багатьох людей.
Якщо раніше при поступленні в лікарню в
нічну пору тяжкохворого чи травмованого чоловіка фахівці
збиралися по телефону чи “швидкою допомогою”, що займало немало часу, то із
відкриттям відділення інтенсивної терапії допомога надається миттєво. А це
позначається і на її ефективності та якості. Нова ж сучасна апаратура дозволяє
медпрацівникам постійно відслідковувати всі параметри функціонування організму
людини і відповідно реагувати на їх стан. Серед найбільш примітних апаратів
можна виділити кардіомонітор, пульсоксиметр, дефібрилятор, електрокардіограф,
аналізатор. Втім, за словами лікаря-анестезіолога Валентини Поліщук,
обланднання все ж не вистачає. Життєво необхідними для
реа-німації є, насамперед, придбання нового дихального апарату та
електровідсмоктувача.
Цілодобове чергування у відділенні,
постійна нервова напруга, фізичне навантаження
персоналу компенсуються належними виробничими і побутовими умовами. У
реанімації є ординаторська та сестринська кімнати, кабінет старшої медсестри,
лабораторія, ізолятор для інфекційних
хворих, санвузол з душем, три просторні палати для хворих. Встановлення бойлера
дозволяє постійно мати теплу воду, а
автономне джерело електроструму - обходитися без проблем під
час його відключення у електромережі. Приємно, що свою долю у створення
комфорту у відділенні інтенсивної терапії внесли спонсори із числа підприємств району. Зокрема, ЗАТ “Фірма “Кагма” придбала для потреб відділення пральну
машину-автомат, ряд сільгосппідприємств (“Росава”, “Перемога”, “Переселенська”,
“Сло-бідська”, “Переможець”, “Мир”) - частину меблів, ФГ “Лідія” - телевізор,
депутат районної ради від БЮТ Ігор Мінєєв - холодильник. А ось депутат райради
від Партії Регіонів Віктор Бевз (ЗАТ “Агромарс”) допоміг у обладнанні кабінету старшої
медсестри для зберігання медикаментів.
Втім, естетика, забезпеченість ліками,
наявність сучасної апаратури хоч і відіграють свою
роль у діяльності відділення, все ж головний його потенціал складають люди. У
реанімації працює 26 осіб на чолі з Володимиром
Погребним, до речі, єдиним тут чоловіком. Серед них 4 лікарі-анестезіологи,
включаючи завідуючого, старша медсестра,
10 медсестер-анестезістів, 5 молодших медсестер і стільки ж лаборантів, а ще сестра-господарка. Кожного з них можна
наділити масою гарних епітетів щодо професійних і людських якостей, хоча
найбільша сила кожного криється саме в
колективізмі.
Уже згадувана старша
медсестра Ольга Кулініченко перед
реанімацією понад 25 років пропрацювала у хірургічному відділенні, але краще
почувається саме на новому місці роботи.
- Дуже дружний колектив, - пояснює
вона. - І поза роботою, коли разом
відзначаємо свята, виїжджаємо на екскурсії, відпочинок, і в стінах відділення, де
кожен готовий підстрахувати один одного,
виручити за складної ситуації, де панує атмосфера колективної відповідальності.
Не дивно, що навіть за низької зарплати
і незначних пільг
за шкідливі умови роботи при великому
навантаженні і такій же відповідальності колектив реанімації відзначається стабільністю. Якщо
хто й залишає відділення, то тільки з
двох причин: через вихід на пенсію або ж декретну
відпустку.
У минулому році через відділення
інтенсивної терапії “пройшло” 394 тяжкохворих, в нинішньому - ще 174. І з
кожним днем ця цифра зростає. Для багатьох пацієнтів,
повторююсь, перебування тут
запам’ятається на все життя, як другий день народження, як свято воскресіння.
Пару років тому у межах району у ДТП
розбилися люди з Миронівки і Василькова. І хто знає,
як би все закінчилося, якби не кагарлицькі реаніматори. Саме вони
врятували життя потерпілим, проявивши при цьому оперативність, майстерність,
відповідальність і людяність. З тих пір щороку на
Великдень миронівчани привозять у
відділення красиві паски (ма-ють свою пекарню), а на День медичного працівника
влаштовують для кагарличан відпочинок на лоні природи. Не має сумніву, що
традицію буде збережено і післязавтра...
На знімках: лікар-анестезіолог Валентина ПОЛІЩУК і старша медсестра Ольга КУЛІНІЧЕНКО
знайомляться з справою чергового пацієнта; чистоту і порядок в палатах, комфорт
для пацієнтів забезпечує молодша медсестра Алла ПЕТЛЕНКО (внизу зліва);
лаборант Світлана ГРИГОРЕНКО біля аналізатора; медичні сестри-анестезісти Тетяна ТЕСЛЕНКО і
Ольга ШЕВЧЕНКО (внизу справа)
по-материнськи дбають про кожного хворого.
Станіслав МИХАЙЛОВСЬКИЙ.
***
МЕДИЦИНА РАЙОНУ: ЦИФРИ І ФАКТИ
Одним із основних чинників, який впливає на розвиток і
якість медичного обслуговування, є фінансування галузі. Протягом минулого ро-ку із районного бюджету на
розвиток охорони здоров’я бу-ло виділено 13427,7 тис. грн., або в середньому
375 грн. на одного жителя. У 2007 році ця цифра складала 290 грн.
Традиційно на підтримку
галузі було задіяно спонсорську допомогу, яка склала торік 462897 грн. Вона
включила в себе допомогу паливно-мастильними матеріалами (понад 18 тис. грн.), медичним обладнанням та майном (біля 225 тис. грн.), проведення
капітального ремонту інфекційного відділення (біля 100 тис. грн.). Особливо в
цьому плані слід відмітити таких спонсорів, як СВК “Агрофірма
“Перемога”, ЗАТ “Кагма”, АФ “Слобідська”, фермерські господарства Мазура,
Широкоступа, Ружанського.
* * *
Незважаючи на дефіцит бюджетних коштів, в районі немало робиться для
по-ліпшення матеріально-технічної бази
закладів охорони здоров’я. Торік за рахунок коштів районного бюджету для Центральної районної лікарні
придбано інфрачервоний опромінювач із
повивальним столиком типу “Аист” вартістю 8980 грн., два холодильники,
обладнання до реанімобіля і апарату ЕКГ. Проведено капітальний ремонт
буфету та душової кімнати в
акушер-гінекологічному відділенні та ремонт рекреаційних приміщень хірургічного
комплексу (всього на суму біля 135 тис. грн.).
За кошти державного бюджету придбано
рентгенівський діагностичний комплекс КРД-50 вартістю
422,5 тис. грн.
* * *
У районі функціонує 201 стаціонарне
ліжко, із них 186 - в ЦРЛ, 15 - в Стайківській дільничній
лікарні, що складає 56,2 ліжка на 10
тисяч населення.
Продовжується робота по розвитку денних
стаціонарів, як ефективної і економічної форми лікування.
Кількість лі-жок денного стаціонару зросла з 69 до 74
за рахунок збіль-шення їх на сільських лікарських дільницях. Показник
забезпеченості ліжками денного стаціонару - 20,5 на 10 тис.
населення. Збільшилася кіль-кість пролікованих хворих: 1643 проти 1628 у 2007
році.
* * *
Перспективою розвитку медичного
обслуговування в районі є створення закладів сімейної
медицини. На сьогодні амбулаторії загальної практики сімейної медицини відкрито в селах Черняхів,
Бурти, Переселення, Шубівка, Мирівка. Планується відкриття подібних закладів на базі медичних амбулаторій сіл Стави та Балико-Щучинка.
* * *
Станом на 01. 01. 2009 р. в районі
працювало 74 лікарі, 292 працівники
середнього та 149 молодшого
медперсоналу. Всього 515 чоловік, тоді як у 2007 їх налічувалося 539.
На жаль, укомплектованість
лікарськими кадрами по району складає лише 64,4%, середнім медперсоналом -
93,9. Відсутні лікарі-терапевти на Шубівській,
Б.-Щучинській, Ставівській, Переселенській лікарських дільницях, немає
фельдшерів у ФАПах сіл Яблунівка, Онацьки, Демівщина, Зікрачі.
* * *
Із 74 лікарів в
районі 21 має вищу кваліфікаційну категорію, 19 - першу. Із 292 серед-ніх
медпрацівників вища категорія присвоєна 104, перша - 43.
На 30 ФАПах працює 22 фельдшери, 4
акушерки та 22 санітарки. Серед фельдшерів 11 мають першу категорію кваліфікації.
* * *
У кінці квітня
цього року серед 50 кагарличан, які одержали нові квартири, ордер отримав і
лікар Центральної райлікарні Володимир Спіленко.
* * *
Значна увага медпрацівниками району
приділяється охороні материнства та дитинства. Так, протягом всього часу
здійснюються виїзди педіатрів разом із суміжними спеціалістами на місця, де
проводяться огляди дітей до 1 року, а також дітей
старших вікових груп. Дитячі лікарі тісно співпрацюють із службами сім’ї та
молоді РДА, керівниками дошкільних дитячих закладів та директорами
загальноосвітніх шкіл. Протягом минулого року було оздоровлено 3684 дітей.
* * *
Поліпшується робота відділення швидкої
допомоги. На сьогодні тут працює три бригади. Кількість обслужених ними
викликів торік становила понад 8,5 тисячі.
Всі 15 фельдшерів відділення відповідно
проатестовані. Вищу категорію мають 13, решта - першу і другу.
Нещодавно 9 жителів
Кагарличчини влилися в когорту козацтва України.
Посвята у козаки пройшла у Миронівському храмі, куди з 4 районів - Кагарлицького,
Канівського, Переяслав-Хмельницького і, звичайно, Миронівського, прибули
новобранці і козаки вже, як кажуть, зі стажем...
Кагарличчину представляли два Миколи -
Купрійчук і Доценко, два Івани - Пушкар і Дідович, Дмитро Возний, Руслан
Книжников, Олександр Гаврись, Сергій Владіміров і єдина
жінка - Олена Пушкар. Серед них - пенсіонери, колишні військові, медики,
працівники заправок тощо. Усі вони після молитви
священиків урочисто й велично
проголошували присягу: “...присягаю Господу, що буду вірним сином матері-
України, вірним
товаришем братам-козакам..., ніколи не зрадити Українське Реєстрове Козацтво,
відстоювати споконвічні цінності українського народу: духовність, патріотизм,
любов до Бога, любов до людини і всього живого, шанувати батьків, сприяти вихованню молоді, виконувати закони України.., своїм життєвим
прикладом, вчинками та словами сприяти
відродженню у людей поваги до козацтва.., до останнього подиху служити
Богу, народу, Україні...” А потім у знак вірності
словам цілували шаблю у генеральських руках.
Варто нагадати читачам, що основною
метою діяльності Українського Реєстрового Козацтва є
сприяння розбудові України як суверенної, самостійної та незалежної,
демократичної і правової держави, з козацькою моделлю демократії, яка
гармонійно поєднує вольності і свободи з дисципліною та порядком у державі. У минулому році, до речі,
посвята у козаки для жителів нашого району пройшла у Кагарлицькому фізкультурно-оздоровчому комплексі, куди з такої нагоди
прибули Олексій Кармацьких, Володимир Гришко, Алла Кудлай та ін.
Чи свідомо йдуть у козаки наші земляки?
Дмитро Возний, м.
Кагарлик:
- Бути козаком, на мою думку, -
почесно. Хто ж сумнівається - раджу погортати сторінки підручника
з історії. У козаки я пішов без вагань.
Руслан Книжников, с.
Жовтневе:
- Перш ніж прийняти таке рішення - іти в козаки чи ні - я довго думав і дискутував із
знайомими. Ми згадали імена відомих козаків, що прославили Україну, - Богдана Хмельницького, Петра
Сагайдачного, Івана Мазепу... Тому приєднатися до козацького полку для мене
було великою честю. Я свідомо
прийняв рішення бути гідним звання
козака України.
Олена Пушкар, м.
Кагарлик:
- Мій батько завжди казав:
“Дочко, тобі за вдачу треба було хлопцем народитись -
козаком!” Тому з цього дня я гордо ношу
титул Берегині.
По закінченні урочистостей козаки відвідали
козацького кулішу. Під час трапези від наших земляків
звучали думки - от би так нам наших дітей в армію відправляти: урочисто,
велично, яскраво!
На
знімках: ось така колона з прапорами і духовим
оркестром пройшла центральними вулицями
Миронівки (з прапором зліва - наш земляк Микола Купрійчук); присягу в кагарличанки Олени Пушкар
приймає радник Гетьмана УРК з політичних і соціально-економічних
питань та патріотичного виховання молоді, генерал-майор УРК Олександр Карпенко;
наказний гетьман, начальник навчально-наукового відділу розвитку української
методології і національної ідеї на засадах педагогіки, маршал козацтва Валерій
Міхєєв посвячує у козаки кагарличанина Дмитра ВОЗНОГО.
Наталія КРАВЕЦЬ.
Фото
автора.
22 червня
виповнилося 40 років з дня відкриття пам’ятника радянським воїнам, загиблих під час кровопролитних боїв на Букринському плацдармі.
Пропонуємо увазі читачів спогади Віктора Білодіда - командира артилерійської
батареї, безпосереднього учасника бойових дій поблизу села Балико-Щучинка - про
події далеких 60-х років, коли споруджувався пам’ятник героям Букринського
плацдарму, записані ним у 1983 році.
“... Восени 1963 року я привіз підрозділ курсантів
на околицю Балико-Щучинки показати майбутнім офіцерам місця запеклих боїв,
розповісти про героїв Букринського плацдарму,
де мені довелося бути командиром артилерійської батареї. Схвильовані
поверталися ми до машин. Неподалік дороги помітили горбочок,
далі - ще і ще. Це були поодинокі
могилки полеглих у тих боях визволителів. Кожного вразило 
гостре почуття
провини перед їх пам’яттю і їхали ми мовчки.
Назавтра комсомольці скликали збори і постановили: перезахоронити останки героїв у братську
могилу. Начальник училища і політвідділ підтримали
комсомольців. Було визначено склад групи на чолі з капітаном С.Шуваловим (тепер - полковник). Того разу у братській
могилі захоронили перенесених з поодиноких поховань 35 воїнів, серед яких і старшого сержанта - дівчину. В пам’яті залишилися МАЗ і труни на ньому, червоні з чорним, мірний крок ескорту, квіти, мідь оркестру, трикратний салют і карбований
крок почесного караулу. Пізніше в офіційній довідці про спорудження пам’ятника
запишуть: “У період І964-1968 рр. слухачі Київського
вищого військового авіаційного інженерного училища перепоховали останки
більше трьох тисяч радянських
воїнів, які полягли в боях під с.Балико-Щучинка, в
братську могилу... В 1966 р. комсомольці одного з факультетів запропонували
спорудити на братській могилі обеліск Воїнської Слави. Ініціативу комсомольців
училища підтримали комсомольці і молодь Київського
інженерно-будівельного інституту. На
конкурсі студентів-архітекторів переміг проект Е. Лещенка, що на
громадських засадах був дороблений Республіканськими науково-реставраційними
майстернями. Розрахункову частину проекту виконали архітектор
Г. Синяков та інженери В.Савилов і Е.Биков - співробітники Державного інституту
проектування міст“.
У 1967-1968 роках курсанти і офіцери училища
організували збір коштів на спорудження пам’ятника.
Благородна справа, почата від душі, знайшла відгук у серцях людей. Сім підприємств та
організацій Києва і області безкоштовно і з високою відповідальністю працювали
над створенням пам’ятника. Так, комсомольці,
молодь заводу “Ленінська кузня” в позаробочий час виготовили 16-метровий обеліск з нержавіючої сталі у
вигляді багнета. Дарницький ком-бінат будматеріалів і конструкцій і
Богуславський гранітний кар’єр виділили для
спорудження пам’ятника бетонні плити й гранітні стели. Будівельні
роботи виконали Київські спеціальні науково-реставраційні виробничі майстерні при постійній активній участі курсантів училища, молоді
Кагарлицького району. Ржищівське
автогосподарство виділило на будівельний майданчик десятки тонн будматеріалів.
Ґрунтовий шлях, “пробитий”
бульдозером під
час перших перезахоронень на крутому схилі безіменної висоти, виключав підвіз 6-тонного обеліска
традиційними транспортними засобами. Нам
допомогли ВПС - виділили вертоліт МІ-6.
Трапилось так, що саме тоді, коли вертоліт з підвішеним
вантажем завис над фундаментом,
вибухнула гроза. Зв’язок з екіпажем
(командир майор А.Лін) було втрачено.
І все ж екіпаж зумів виконати завдання,
Обов’язок перед пам’яттю полеглих за щастя
сьогодення спонукав кожного, хто був
причетний до спорудження пам’ятника, виявляти ініціативу, енергію. Швидко вирішувалися усі
питання, чого я свідок, бо разом з комсоргом курсантів
офіцером-комуністом О. М. Кошлачовим мені доручили очолити організацію і ведення робіт по
проектуванню і спорудженню пам’ятника.
22 червня 1969 року пам’ятник
був відкритий. На урочистості прибули родичі п’ятисот з полеглих тут воїнів.
Пам’ятник, який ще при спорудженні почав “працювати” на виховання
молоді, став осередком ідейно-морального виховання. Так,
працівники райвійськкомату і
червоні слідопити встановили за цей час
раніше не відомі імена 868 полеглих
героїв. День Перемоги
збирає біля обеліска сотні і сотні юних
і ветеранів. Увінчана обеліском безіменна висота стала місцем зустрічей
ветеранів боїв на Букринському плацдармі”.
* * *
3 травня 1985 року у Балико-Щучинці на
місці пам’ятника було відкрито меморіальний комплекс
“Букринський плацдарм”. З того часу відбулося ще кілька перепоховань загиблих
воїнів: 22 вересня 1992 року – 119 осіб, у квітні 1995
року – 47 осіб, 22 червня 2006 року – 40 осіб. За останніми даними, в Братській
могилі поховано 3229 бійців, з яких 1742 – відомі. Пошукова робота триває
постійно. Вона ніколи не припиняється, як ніколи не згасне і пам’ять про воїнів-визволителів, про героїв Букринського плацдарму.
На
знімках: 1960 рік. Через
9 років на цьому місці височітиме пам’ятник; пам’ятник героям Букринського
плацдарму, 1970 рік.
Наталія МИНЕНКО,
директор
музею-меморіальний комплекс “Букринський плацдарм” .
Фото з архіву Кагарлицького районного
історико-краєзнавчого музею.