№№ 53-54 від 10-14 липня 2009 року
СТАВІВЧАНИ НЕ ЗБАВЛЯЮТЬ
АКТИВНОСТІ
ПАВЛО
МАЛЄЄВ: “УВАГУ ПРИВЕРНЕ СПРАВЖНЯ УКРАЇНСЬКА
ЛІТЕРАТУРА”
СТАВІВЧАНИ
НЕ ЗБАВЛЯЮТЬ АКТИВНОСТІ
Слідом за Мирівкою, першу Грантову угоду з проектом
ЄС/ПРООН (Програма розвитку ООН “Місцевий розвиток, орієнтований на громаду)
підписала громадська організація Ставів. І це при тому, що ставівчани тільки в останній момент в ході конкурсного
відбору були включені в число 4 сільських рад району - реалізаторів проекту.
“Саме ініціативність активу села стала
запорукою того, що сільська рада Ставів, яка не була включена навіть в резервний список претендентів для
участі в Проекті, дістала це право, - зазначив у виступі на зібранні громадської
організації координатор Проекту ООН в
Київській області Сергій Чуткий. - Тим приємніше, що з останніх вони стали одними з
перших, хто почне реалізацію своїх планів. І ми дуже сподіваємось, що таку ж
активність ставівчани проявлятимуть і надалі”.
А плани у громадської організації
Ставів полягають у тому, щоб, як і в Мирівці,
замінити в школі старі вікна на металопластикові. Загальна вартість
такого проекту поліпшення
енергозбереження складає близько 148 тисяч гривень, половину з яких ставівська організація одержить від ООН. Фінансування
здійснюватиметься трьома траншами, перший з яких має надійти через місяць
після підписання Грантової угоди.
“Школі вже тридцять
років. Більшість вікон потрухли, деформувалися, що позначалося на
температурному режимі закладу у зимовий період, - зазначив директор ЗОШ і
керівник громадської організації Анатолій Глобенко. - Таких великих
коштів на їх заміну ми б не одержали ні з районного, ні, тим паче, із
сільського бюджетів. Тому мені хочеться подякувати і представникам ООН, і керівникам районної
влади, і активу села, який допоміг керівникам
зібрати від громади 5 відсотків коштів від
визначеної суми, за те, що спільними
зусиллями нам удається вирішити дану проблему. Як
і багатьох інших”.
Із щирими вітаннями з приводу неординарної події в
селі, а також з побажаннями успішно довести реалізацію проекту до кінця перед
присутніми виступили заступник голови,
керівник апарату РДА Надія Черничко та голова села
Володимир Михайленко.
Кульмінацією ж події стало підписання Грантової угоди. Від
ставівчан це зробив голова громадської організації села, директор школи
Анатолій Глобенко.
- Справу, за яку ви взялися, ви робите
для себе, для своїх дітей, - зазначив на закінчення
зібрання координатор Проекту ООН в Київській області Сергій Чуткий. - Тому найголовнішим завданням громади має стати
постійний контроль за витрачанням коштів і якістю робіт. Виділені гроші
мають використатися з найбільшою
ефективністю і користю для дітей.
Крім цього, він наголосив, що за
використання кожного траншу громадська організація, її
виборчі органи мають прозвітуватися перед представниками ООН. Від того, як грамотно, чітко і вчасно це буде зроблено,
залежатимуть терміни надходження наступних
після першого грантів.
У свою чергу, голова громадської
організації села Анатолій Глобенко проінформував присутніх, що для реалізації
проекту на тендерній основі визначено виконавця робіт із заміни вікон, підготовлено від-повідні документи і т. д.
На знімках: угоду від
ставівської ГО підписує її керівник Анатолій ГЛОБЕНКО; президія зборів.
Станіслав
МИХАЙЛОВСЬКИЙ.
ПАВЛО МАЛЄЄВ: “УВАГУ ПРИВЕРНЕ СПРАВЖНЯ УКРАЇНСЬКА
ЛІТЕРАТУРА”
Пам’ятаю, у 2000
році розмовляв із учителем української мови і літератури Сущанської
школи Людмилою Ріпою. Після
обговорення нових надходжень до шкільної бібліотеки, мова пішла про
письменників Кагарличчини, їхню творчість. Я, в свою чергу, сказав, що у нашому
невеличкому колективі редакції газети “Ржищів” працює член Спілки письменників
України Павло Малєєв, що він готує до друку книгу
“Букринські монологи” і поцікавився у Людмили Борисівни, чи знайома вона з цим
письменником, його творчістю. “Так, - почув у відповідь. – Я читала багато його
творів. Пам’ятаю і цікаві зустрічі з ним під час
педагогічних конференцій, коли Павло Терентійович учителював у Кадомці, а ще -
його неперевершені поетичні експромти: влучні та щирі... Добре було б запросити
його в нашу школу на творчу зустріч…”
Ця розмова запам’яталася мені надовго, і я пообіцяв собі
обов’язково написати нарис про письменника, або ж опублікувати в газеті інтерв’ю з ним. Проте, як це часто трапляється, завжди були якісь
перепони. До того ж Павло Терентійович незабаром повернувся у редакцію “Вісника Кагарличчини”,
в газету, якій віддав багато років свого життя, де був і завідуючим відділом, і
заступником редактора, і редактором... Нині ж Павло Малєєв
- на творчій роботі у Спілці письменників України. У травні видав нову книгу -
“Зікрачі”, в якій описано не лише історію цього населеного пункту, а й поселень
Київщини, України, людські характери, котрі, після
детального аналізу прочитаного, можуть стати близькими читачеві зі своїми
болями і радостями, мріями та розчаруваннями... Сподіваюся, читачам буде цікаво
почути з перших вуст про творчі плани письменника,
ознайомитися із маловідомими сторінками біографії.
- Павле
Терентійовичу, нещодавно вийшла з друку Ваша чергова книга - “Зікрачі”. Коли у
Вас виник задум написати про одне з сіл Кагарличчини?
-
Цієї книги могло й не бути. В усякому разі плин життя показував на те,
що село Зікрачі мусило б поступово обезлюдніти, зарости у своїх ярах
чагарниками і здичавіти, як трапилося з багатьма, так званими “неперспективними”,
селами. А за селом, як правило, вмирає етнос: мова, звичаї, культурні надбання,
професії за родом занять місцевих умільців тощо. До
того все і йшло.
Та, як кажуть, не було б щастя, та
нещастя допомогло: постала у Зікрачах колонія з контингентом у кількасот колоністів: згідно з чинним законодавством, треба відновлювати
сільраду – орган місцевого самоврядування, різні комуні-кації… І село почало
оживати. За тим з’явилася міська людність у пошуках зон відпочинку. За
дачниками прибула й інша категорія поселян, які зажадали звести в рукотворній
оазі власні гнізда, започаткувати родинні помістя і творити вже новітню історію… До них належить і Антон Коломієць – порівняно молода
людина, меценат видань кількох книжок, зокрема, “Отаман Зелений” та “Таємниця
отамана Зеленого” відомого отаманознавця Романа Коваля. На презентації одного з
цих видань пан Антон висловив ідею написання книги про Зікрачі. Його підтримав заступник голови райради Петро Бурий і
запропонував цю роботу мені…
- І Ви відразу погодилися?
- Розумієте, я дуже
добре знайомий із художником та поетом Борисом Дегтярьовим, який родом саме з
Зікрачів. Тоді й подумалося, що тема дослідження села неможлива без присутності
такої постаті.
Тож першими “винуватцями” народження цієї
книги є автор 
проекту, меценат
Антон Коломієць і оберігач пам’яті рідного села в
поезії і живопису Борис Дегтярьов.
Багато людей, з ким доводилося зустрічатися в процесі роботи, хвалилися, що
могли б дещо оповісти з історії, але не мають відповідного хисту, то й пропонували: “Я розповім, а ви послухайте і
запишіть...”. Що ж, для журналістів і письменників відомий
цей стереотип. Таким чином нашими оповідачами стали майже
стодволітня Ганна Олександрівна Клименко та дев’яностолітня Марія Степанівна
Колесник, колишній в’язень сумління Володимир Степанович Перебийніс,
багаторічний сільський голова, а нині пенсіонер, Микола Федосійович Ситник,
цілий ряд згаданих у книзі імен. Допомагала і голова села Ірина Білик:
крім організаційних заходів, вона запропонувала для публікації ряд власних світлин, як і заступник голови Кагарлицької райради
Петро Бурий. Багато фотографій невідомих
авторів віднайдено в “сільських архівах” завдяки
активності Віталія Коноплянка… Вважаю за необхідне подякувати за сприяння у
написанні книги і їм, і працівникам Кагарлицької міської бібліотеки для
дорослих, архівного відділу Кагарлицької РДА, редакції газети “Вісник Кагарличчини”,
службовцям Кагарлицьких райради і райдержадміністрації, депутатам Халчанської і
Зікрачівської сільських рад, а в цілому всім, хто згаданий так чи інакше у цій
книзі. Кажуть, що відбудеться з часом презентація видання, тоді, сподіваюся,
книга потрапить і до бібліотек району. Для мене дуже
важливо, щоб жителі Кагарличчини зберігали найцін-ніше - людську пам’ять про
своїх батьків, дідів, земляків... І я намагався
донести цю думку через “Зікрачі”, спонукати
читачів до роздумів про долю інших сіл, районів, України в цілому. Наскільки це
мені вдалося зробити - вирішувати їм.
- Павле
Терентійовичу, повідайте, будь ласка, що
стало поштовхом до того, що Ви взялися за перо? З чого почалася Ваша творча діяльність?
- Любов до слова у мене ще від бабусі - нині покійної Дарії Захарівни Климченко, в
заміжжі Афанасьєвої. У неї було 12 дітей, але у війнах та голодовках вижило
тільки троє: дочка (моя мама) та двоє синів Іван і Данило (згодом - доктор
біологічних наук). Батьки батька померли від голоду у
33-му році, сам він врятувався, поїхавши на Донбас. Під
час війни бабуся осліпла. І от після
війни, коли мені було ще 3-4 роки, бабуся зверталася до мене: “Павлику, відведи
до церкви”. Для неї Божий храм був єдиною відрадою. Я
покірно вів її навпрошки по горбах та калюжах (ще ж
зовсім малим був). Бабуся за це мені віддячувала фольклором: розповідала казки та всілякі бувальщини. Вона ж навчила
мене молитися Богу. Оце такими були перші уроки усної літературної творчості.
Тож першою книгою, яку я купив за зібрані за колядування
та щедрування гроші, була “Українські народні казки”.
Окрім цього, як уже підріс,
то став зі своїми однолітками пастушкувати на острові Салгані. В одних були
кози, в інших – корови, у третіх – козенята. Були з нами і старші хлопці. Вони
вже навчалися у середній школі Новомиргорода. І ось після
тирла (це тоді, коли худоба в обідню пору вже видоєна і кучкується на
відпочинок) ми бігали купатися. Поплававши вдосталь, хлопці лягали на животи, клали перед собою книги і читали. Переважно, це були твори
зі шкільної програми для читання на літніх канікулах.
Я зі своїми однолітками заздрісно дивився в цей час на старших хлопців. І тоді
у мене визрів план: попросив свого товариша Рудіка Тарана, який вже ходив у
перший клас і умів читати, навчити
розписуватися, щоб і мені в бібліотеці видавали книги… Не пам’ятаю, чи здійснився цей план,
чи ні, але, як тільки навчився читати, то відразу ж записався до шкільної
бібліотеки. А згодом разом з друзями, братами Третьяковими - Борею і Геною -
обійшли усі книгозбірні, які були на той час у нашому місті,
і скрізь нам оформляли читацькі формуляри. Тож не дивно, що завжди у нашій хаті було чимало книжок. З друзями змагалися, хто більше прочитає.
Таким чином розширяли світогляд…
- Але, разом з цим,
мабуть, намагалися висловлювати свої думки й на папері...
- Вперше я спробував римувати у
четвертому класі. Але справжній, як на мене, вірш був написаний через рік по цьому під впливом художнього фільму “Два капітани”.
Звичайно, російською мовою, адже Новомиргород - колишнє військове поселення,
начальство було, переважно, росій-ськомовне. Вірш помітили вчителі російської
мови і літератури Лідія Миколаївна Сомова та Галина
Василівна Громова, вони й почали мене всіляко заохочувати до писання... З
дев’ятого класу активно друкувався у пресі. Цей період і вважається початком
творчої діяльності. Перша публікація була пов’язана із
Днем птахів. Я тоді грав у духовому оркестрі. Традиційно під час усіляких
заходів у парку збиралося багато людей, переважно, молодь, влаштовувалися
танці. Тоді хтось і запропонував мені: “Павле, напиши
в газету про сьогоднішнє свято”. Я прийшов додому, вирвав із зошита два аркуші
і написав. Поніс до редакції і згодом допис та вірш без правок опублікували одним блоком - на три
колонки. Пізніше отримав ще й гонорар – десь
карбованців із шістнадцять. Відразу купив дві книги, а решту віддав матері на хліб. З того часу за мною надовго в школі
закріпилося прізвисько: “Письменник”.
- Для Вас це було
почесно?
- Звичайно. Адже з нашої школи вийшли
такі відомі письменники, як Юрій Мокрієв, Євген Поповкін, Петро Біба, Юрій
Коваль. І я намагався бути на
них теж чимось схожим. І коли до мене звертався тоді ще працівник районки Юрій
Коваль: “Павле, я не встигаю, допоможи, напиши щось до 
газети”, для мене це
було теж почесно, я намагався його ніколи не підвести.
Та й, зрештою, було цікаво писати. А те, що редактор брав мої дописи із задоволенням, тільки додавало
снаги й бажання творити.
Пам’ятаю, коли Юрій Мокрієв приїхав до
Новомиргорода з Києва разом із молодою дружиною, я з
друзями (тоді ще юнаки) ходили за ним і намагалися не пропустити жодне його
слово. А оскільки Мокрієв був веселої вдачі, то й
склалося у нас таке враження, що письменницька робота - це щось особливе,
напрочуд цікаве. Тож цілком логічним стало, що після
закінчення служби в армії, я опинився перед вибором - навчатися на
журналістському чи філологічному факультеті. Після другого курсу навчання на
загальнонауковому факультеті Кіровоградського педагогічного інституту, мав
змогу перейти до київського вузу за спеціальністю “Журналістика”, та після
довгих вагань вирішив, що краще стати філологом. І, як
згодом пересвідчився, вибір зробив правильний. Адже доля склалася таким чином,
що доводилося не лише працювати у пресі, а й у школі.
- Нещодавно Ви
повернулися зі столиці, де очолювали журі конкурсу молодих авторів у жанрах друкованих ЗМІ, телебачення і радіо “Журналістський
першоцвіт”. Чи не розчарувала Вас молодь? Роботи,
представлені на конкурс юними журналістами Київщини, були цікаві?
- Травень для
мене був взагалі насичений багатьма подіями.
Спочатку брав участь у щорічних
весняних заходах “Веселка над Київщиною”, приурочених
пам’яті Тараса Шевченка. Цього року обласна організація
Спілки письменників України вирішила провести їх у Яготині. Письменники Київщини
упродовж чотирьох днів зустрічалися з жителями райцентру і сіл, зі школярами,
юними літераторами, обмінювалися між собою враженнями, аналізували твори
сучасників. По цьому я відбув у Київ на конкурс “Журналістський
першоцвіт”. Всього на розгляд журі було представлено близько 150 робіт, які
пройшли попередній відбір у районах, містах. Те, що
молодь не ігнорує подібні заходи, намагається самовиразитися, лише підтверджує тезу, що література у нашій державі
розвивається, що любов до слова у молодого покоління є, що учителі спрямовують
школярів у належному напрямку. Це видно і по роботі у нашому районі.
Результати конкурсу свідчать,
що в області є великий потенціал творчої молоді. А оскільки село, периферія
споконвіку оберігали етнос, мову, то саме з “глибинки” й слід очікувати появи
нових геніїв, нових літераторів. Не вмирає слово в Україні. Є всі підстави
вважати, що література може розвиватися ще краще, адже нинішня молодь
грамотніша, скажімо, від мого покоління, освіченіша у
кілька разів, зважаючи на сучасні досягнення техніки, та й на загальний
розвиток загалом.
- Якої літератури сьогодні не вистачає на книжкових полицях?
- Української! А зокрема - справжньої
української літератури. Не можна сказати, що її немає взагалі, вона є, але її дуже мало. Як приклад такої літератури можу
назвати твори свого сучасника, який минулого травня залишив цей світ, Миколи Кравчука. Його новели порівнюються із творчістю
Василя Стефаника, Михайла 
Коцюбинського,
Григора Тютюнника, Едгара По врешті-решт. А він жив
скромно і непримітно у Тетієві, вражаючи всіх
поціновувачів слова своїм витонченим пером. Після його
смерті у газеті “Літературна Україна” було опубліковано некролог, де
написано: “Пішов із життя український гранослов-новеліст…” Саме ці слова, на мою думку, найяскравіше
характеризують його творчість. Євген Гуцало у листі до Миколи Кравчука свого
часу писав: “Миколо, бажаю тобі гарного завтра”. Не сьогодні, а
саме завтра, тому що так уже заведено: для письменників все
настає завтра, тобто тоді, коли їх вже не буде на цьому світі. Впевнений, що і про Миколу Кравчука будуть говорити з
часом все більше і більше як про визначного новеліста радянської та
пострадянської епох. Я нещодавно завершив роботу над есе “Там, де Роська мала
сиву Рось доганя”. Після звістки про смерть Кравчука
вирішив обов’язково доповнити есе ще одним розділом, присвяченим особистості і
творчості цього неповторного письменника, пригадати все краще, що я знаю про цю
людину. Сподіваюся, що з часом у читачів зникне бажання купувати “модні” книги,
де процвітає насилля та розпуста, і їхню увагу приверне справжня українська
література.
- У
рецензії на Вашу збірку прози “Полудень” професор і літературознавець Леонід Куценко, який
досліджував свого часу і творчість Маланюка та Винниченка, написав про Вас, що
“… перед нами письменник чесний і некон`юнктурний”. Редакція “Вісника
Кагарличчини” цілковито приєднується до його слів і,
вітаючи Вас із 50-річним ювілеєм творчої
діяльності, бажає ще багато років плідно
працювати, видати не один десяток книг,
а ще - здоров’я та добробуту на
многії літа!
На знімках: Зліва направо: Микола Кравчук, Григір Тютюнник, Павло Малєєв. Тютюнник
і Малєєв розігрують сценку з “закрійником”...;
Павло Малєєв: дружній шарж українського
художника Василя Березового;
Спогад
про зустріч 1971 року в Новомиргороді: (зліва направо) Микола Суржок, Микола Вінграновський, Павло Малєєв.
Олексій АДАМЕНКО,
Фото з архіву П.Т.Малєєва.
По-справжньому світла подія днями трапилася в райцентрі: відкрито ще один
торговий заклад. На цей раз, слава Богу, не для фізіологічного,
а для
духовного забезпечення потреб кагарличан і жителів району. Із 6 липня
неофіційно (офіційне відкриття заплановано через тиждень-другий) прийняв перших
відвідувачів невеличкий, але симпатичний магазин “Світ книги”, що біля міської ЗОШ № 1.
- Ми щиро вдячні міській раді, що,
зрештою, дотримала свого слова і
виділила місце для розташування торгового закладу, - розповідає начальник ра-йонного відділення ТОВ “Київоблпреса” Наталія Мельник. - Місце дуже хороше і
зручне як для нас, так і для любителів книги. Адже поруч знаходяться стаціонарні відділення
районної лікарні, а їх пацієнти є потенційними
читачами. Біля павільйону розташовані також міська школа і ліцей і ми
дуже розраховуємо на читацький інтерес саме учнів. Зрештою, повз магазин веде
дорога до Центрального ринку, найлюдніша в
Кагарлику...
На трьох із чотирьох стін
приміщення розташовані стелажі і полиці з книгами. На прилавках знаходяться також свіжа періодика і супутні товари, розраховані на пацієнтів лікарні. Серед книг багато дитячої літератури 
та сучасні
“бестселери” - любовні, пригодницькі романи.
- Щоб книги не залежувалися і не були
баластом, наголос при обслуговуванні
будемо робити на індивідуальних замовленнях покупців. Тобто, кожен з
відвідувачів може придбати те, що він хотів би почитати чи купити для домашньої
бібліотеки, - проінформувала Наталія Мельник.
До речі, такі замовлення вже надходять.
При мені, зокрема, один із любителів гумору побажав
придбати “Тореадори з Васюківки”.
Поки що у новому
магазині із зрозумілих причин відвідувачів
негусто. Нелегко йому буде на рівні конкурувати
за клієнта також із численнішими генделиками. Але заклад не минають. І ті, хто
в нього заходить, дають тільки позитивну оцінку щодо його відкриття. І це радує. І додає оптимізму у відродженні духовності, особливо серед
молоді. Бо у декого вона - нижче нуля. Що засвідчила неприємна подія: уже в
першу ніч після робочого дня невідомі особи, напевне
ж, не при своєму розумі, розбили фасадне скло у “Світі книг”.
На знімках: за прилавком - начальник районного відділення
ВАТ “Київоблпреса” Наталія МЕЛЬНИК; загальний вигляд нового магазину.
Станіслав
МИХАЙЛОВСЬКИЙ.
БІЛИК
Анатолій Григорович – начальник Головної державної інспекції з карантину рослин
України – Головний державний інспектор з карантину рослин України, кандидат
сільськогосподарських наук, Заслужений працівник сільського господарства
України.
Щорічне
збільшення об’ємів імпорту і транзиту продуктів рослинного походження, особливо
із країн, які маловивчені у карантинному відношенні, створює постійну загрозу
ввезення на територію України нових адвентивних видів шкідників, хвороб рослин
і бур’янів. Своєчасно виявити і перешкодити їх проникненню та розповсюдженню на
території країни – головне завдання Державної служби з карантину рослин
України.
Історія розвитку
карантинної служби бере свій початок ще з першої половини 19 століття. Після
розпаду СРСР, у 1991р., Служба карантину рослин України перейшла під юрисдикцію
Мінагропрому. Офіційна дата створення Національної служби з карантину рослин
України – 30 червня 1993р., у цей день Верховна Рада України прийняла Закон
України «Про карантин рослин».
В основу
діяльності Державної служби з карантину рослин України входить:
- охорона
території України від занесення карантинних організмів;
-
виявлення, локалізація і ліквідація карантинних організмів;
-
запобігання проникненню карантинних організмів з карантинної зони до регіонів
України, де вони відсутні;
-
здійснення державного контролю за дотриманням карантинного режиму і проведенням
заходів з карантину рослин при вирощуванні, заготівлі, вивезенні, ввезенні,
транспортуванні, зберіганні, переробці, реалізації та використанні рослин і
продуктів рослинного походження.
З 1994р.
Україна є членом Європейської та Середземноморської Організації з Карантину та
Захисту Рослин (ЄОКЗР), а у 2006р. – приєдналася до Міжнародної конвенції
захисту рослин (МКЗР). З моменту вступу до ЄОКЗР та МКЗР Україна активно бере
участь у роботі зазначених організацій. Міжнародна діяльність нашої держави в
галузі карантину рослин спрямована на поступову гармонізацію українського
фітосанітарного законодавства у відповідності до міжнародних норм в галузі
карантину рослин, обмін інформацією, координацію діяльності і.т.д.
Враховуючи
те, що Україна нещодавно стала членом Світової Організації Торгівлі (16.05.08),
та у зв’язку з тривалими євроінтеграційними процесами, фітосанітарне
регулювання в Україні здійснюється у відповідності до Закону України «Про
карантин рослин».
Положення
Закону України «Про карантин рослин» адаптовані до вимог Угоди СОТ щодо
застосування санітарних і фітосанітарних заходів, положень Міжнародної
конвенції захисту рослин, а також норм Міжнародних стандартів з фітосанітарних
заходів (МСФЗ).
На сьогодні
в Україні триває процес гармонізації національних стандартів відповідно до
міжнародних вимог.
Так, у
2005р. в Україні офіційно запроваджений МСФЗ №15 «Керівництво щодо регулювання
дерев’яних пакувальних матеріалів у міжнародній торгівлі» і затверджені
«Фітосанітарні правила ввезення через кордон, перевезення в межах країни, експорту
і виробництва дерев’яного пакувального матеріалу».
З
01.01.07р. вступив в дію новий «Перелік регульованих шкідливих організмів для
України», розроблений науковими організаціями України на основі аналізу
фітосанітарного ризику (АФР), сформований Головною державною інспекцією з
карантину рослин України.
У 2008-2009 роках спеціалісти Державної
служби з карантину рослин України пройшли навчання по проведенню аналізу
фітосанітарного ризику в рамках декількох міжнародних проектів та тренінгів:
американського, голландського і семінару–тренінгу для російськомовних країн з
АФР з використанням програми «Клаймекс», який проводився у Росії за участю
експертів ЄОКЗР. Після проходження навчання спеціалісти отримали сертифікати і
набули практичних навичок по проведенню АФР і, таким чином, зараз самостійно
можуть проводити АФР для шкідливих організмів відповідно до міжнародних
стандартів.
Також, при
виявленні порушень або невідповідностей імпортованих вантажів заявленим
фітосанітарним вимогам спеціалісти служби керуються положеннями МСФЗ №13
«Керівництво щодо нотифікації стосовно невідповідності і екстреній дії».
З метою
розширення доступу української сільськогосподарської продукції на ринки
держав-членів ЄС, фітосанітарною службою України виконуються дії щодо розробки
і підписання міжнародних двосторонніх угод стосовно співробітництва у сфері
карантину і захисту рослин між Україною і країнами Євросоюзу.
Зараз
Україна уклала двосторонні угоди в галузі карантину рослин з 17 країнами:
Росія, Білорусь, Молдова, Литва, Грузія, Узбекистан, Азербайджан, Польща,
Болгарія, Канада, Нідерланди, Чехія, Словаччина, Угорщина, Монголія, Лівія,
Киргизія. З 29 країнами такі угоди знаходяться у стадії погодження: Єгипет,
Йорданія, Македонія, ОАЕ, Китай та інші. Ці угоди дозволяють скоротити до
мінімуму ризик взаємного ввезення шкідливих для рослин організмів.
Охорона
території і рослинних ресурсів кожної країни від занесення та розповсюдження
карантинних шкідливих організмів може бути успішно вирішена за умовою
координації зусиль цілого ряду країн – торговельних партнерів.
Необхідно
відмітити, що міжнародне співробітництво Державної служби з карантину рослин
України з національними службами в галузі карантину і захисту рослин сприяє
вирішенню багатьох проблем і більш ефективному здійсненню карантинних заходів,
спрямованих на попередження ввезенню і розповсюдженню карантинних і інших
небезпечних організмів.
У зв’язку
зі вступом до СОТ і тривалими євроінтеграційними процесами в Україні, Державна
служба з карантину рослин проводить гармонізацію фітосанітарних процедур за
допомогою реалізації проектів міжнародної технічної допомоги.
На початку
2008р. свою роботу розпочав голландський проект технічної допомоги G2G «Підтримка ефективного розвитку
фітосанітарного регулювання в Україні у відповідності до європейського
законодавства». Мета проекту полягає у сприянні створенню відповідних умов для
ефективного розвитку карантинної служби, подальшій гармонізації українського
законодавства до європейських вимог і активізації співробітництва між Україною
і Голландією у галузі фітосанітарії. В рамках відміченого проекту відбулися
зустрічі голландських експертів Служби захисту рослин Голландії з українськими
спеціалістами. З метою обміну досвідом проведені навчальні семінари по
інспектуванню імпортованих вантажів з рослинами і продуктами рослинного походження
та проведення аналізу фітосанітарного ризику у відповідності до вимог
міжнародних стандартів і Директиви 2000/29/ЕС. Крім того, на початку квітня
2009р. українські спеціалісти взяли участь у навчальних семінарах у Нідерландах
з питань фітосанітарного інспектування і діагностики.
Крім того,
з метою подолання мовних перешкод під час спілкування з іноземними колегами,
керівництво Укрголовдержкарантину вирішило проводити курси вивчення англійської
мови для спеціалістів Державної служби з карантину рослин України. Так, з
2008р. в Укрголовдержкарантині і у всіх обласних інспекціях з карантину рослин
проводяться курси вивчення англійської мови.
З метою
попередження ввезення в Україну карантинних та інших небезпечних організмів, на
державному кордоні створені та функціонують прикордонні пункти з карантину
рослин (ПКР), через які ввозяться насіння, рослини і продукти рослинного
походження. Такі пункти створені у морських та річних портах, на прикордонних
залізничних станціях, автодорогах і автостанціях, аеропортах і міжнародних
поштамтах. Після розпаду СРСР виникли нові державні кордони з колишніми
союзними республіками, на яких необхідно було створювати та облаштовувати
пункти з карантину рослин: з Росією, Молдовою, Білорусією. На сьогоднішній день
в Україні функціонують більше 170 прикордонних пунктів з карантину рослин.
Щодо
обсягів роботи карантинної служби свідчать такі цифри. За 2008р. до України
було завезено та інспектовано 2,3 млн. тонн імпортних рослин і продуктів
рослинного походження, які надійшли із 87 країн світу. При цьому у пунктах
пропуску на державному кордоні виявлено 9 видів карантинних організмів у 194
випадках. Крім того, у пунктах пропуску на державному кордоні доглянуто 6 млн.
тонн транзитних вантажів, у яких було виявлено 4 види карантинних організмів у
110 випадках.
Найбільш
заражена карантинними організмами продукція надійшла із Єгипту, Туреччини,
Угорщини, Сирії, Греції, Молдови та інших країн.
За останні
роки із країни-імпортера Україна перетворилася у країну-експортера, що, в свою
чергу, підвищує її відповідальність і імідж на міжнародному ринку. За 2008р. у
пунктах пропуску на державному кордоні доглянуто 24 млн. тонн експортних
вантажів, у яких виявлено 3 види карантинних організмів, обмежено
розповсюджених на території України у 437 випадках.
З початку
маркетингового року експортовано зернових та олійних культур понад 27 млн.
тонн, в тому числі пшениці – 12,2 млн. тонн, ячменю – 6,2 млн. тонн, кукурудзи
– 5,2 млн. тонн, ріпаку – 2,5 млн. тонн, сої – 273 тис. тонн, соняшнику – 645 тис.
тонн. Крім того, перевезено транзитом через територію України з подальшим
реекспортом майже 2,5 млн. тонн зернових культур.
Важливим
етапом у розвитку Державної служби з карантину рослин України є підвищення
кваліфікації інспекторів та навчання спеціалістів лабораторії. Так, у 2008р.
238 осіб пройшли курси підвищення кваліфікації на базі Інститутів
післядипломної освіти Національного університету біоресурсів і
природокористування (м. Київ) та Харківського національного аграрного
університету.
Протягом
2008р. на базі зональних карантинних лабораторій України пройшли стажування 81
спеціаліст карантинних лабораторій за напрямками: ентомологія, мікологія,
фітогельмінтологія, гербологія, а також завідуючі карантинними лабораторіями.
Організоване
і проведене стажування бактеріологів карантинних лабораторій на базі
Закарпатського територіального центру карантину рослин ІЗР УААН.
Значна
робота проводиться з метою посилення ролі карантинних лабораторій. Це пов’язано
із збільшенням обсягів імпорту і експорту рослин і продуктів рослинного
походження, розширенням географії країн – постачальників, появою нових
карантинних організмів. Якщо декілька років тому в Україні існувало 6 зональних
карантинних лабораторій (крім Центральної науково-дослідної карантинної лабораторії)
і 2 обласних, то сьогодні додатково створені і працюють ще 17 обласних і 6
міських карантинних лабораторій.
Також хочу
відмітити, що важливим завданням для Державної служби з карантину рослин
України сьогодні є покращення аналітичних і діагностичних можливостей
карантинних лабораторій, оснащення їх сучасним лабораторним обладнанням,
підвищення професійного рівня спеціалістів і на перспективу проведення
міжнародної атестації лабораторій у відповідності до міжнародних вимог.
Саме тому,
Укрголовдержкарантином при підтримці Міністерства аграрної політики України
було прийнято стратегічне рішення відносно будівництва нового сучасного
приміщення Центральної науково-дослідної лабораторії і теплиці, яке розпочали у
липні 2008р.
У зв’язку з
цим, для нас зараз важливі питання, які стосуються покращення роботи
карантинних лабораторій, особливо впровадження нових сучасних методів
діагностики.
На
сьогоднішній день серед проблемних питань карантинної служби - технічне
забезпечення лабораторій, прикордонних і міжрайонних пунктів на сучасному
технологічному рівні. Зараз проводиться активна робота щодо створення єдиної
комп’ютерної мережі, що дозволяє значно збільшити швидкість збору необхідної
інформації, доступ до неї і можливості її використання.
Великий
обсяг робіт виконують спеціалісти міжрайонних пунктів з карантину рослин.
Тільки протягом 2008р. для встановлення фітосанітарного стану території держави
обстежено 4,2 млн. га.
Небезпечне
розповсюдження набуває карантинний організм амброзія полинолиста. Площа
засмічення карантинним бур’яном за останні 5 років збільшилась вдвічі.
Починаючи з
1993р. постійно здійснюється моніторинг посівів кукурудзи для виявлення
західного кукурудзяного жука. У 2001р. за допомогою феромонних пасток вперше
відловили імаго самців у 2 районах Закарпатської області на відстані 1-
З метою
удосконалення існуючих і використання нових, науково-обгрунтованих методів і
технологій виявлення, ідентифікації, локалізації та ліквідації карантинних
організмів, система органів Державної служби з карантину рослин України
співпрацює з науково – дослідними організаціями.
Хотів би
наголосити, що при підтримці Державної служби з карантину рослин України на
базі української науково-дослідної станції з карантину рослин УААН у жовтні
2008р. у м. Чернівці відбулася «Європейська фітосанітарна конференція по
картоплі та інших продовольчих культурах». Актуальність теми конференції
викликала настільки велику зацікавленість, як у представників фітосанітарних
служб світу, так і у вчених, що у роботі цієї конференції взяли участь близько
200 осіб із 30 країн світу. Спеціалісти Головної державної інспекції України
представили доповіді і прийняли безпосередню участь у цій конференції.
Важливою ланкою
у фітосанітарному законодавстві є «Перелік регульованих шкідливих організмів
для України», який, за необхідністю, може поновлюватися і покращуватися.
Складання
переліку пов’язано з проведенням аналізу різносторонньої інформації з біології,
систематики, географічного розповсюдження, шкідливості, економічного значення,
можливості ввезення, методики виявлення, ідентифікації і т.д.
Таким
чином, оцінка карантинного значення відсутніх на території України шкідливих
організмів при імпорті рослин і продуктів рослинного походження достатньо
складна і потребує наявності інформації відносно їх розповсюдження у країнах
світу, шкідливості, біологічних особливостей (кількість поколінь, гідротермічні
кордони розвитку, біологічні та інші фактори обмеження їх чисельності і т.д.),
можливості ввезення з рослинами та продуктами рослинного походження і т.д.
Не менш
важливим у нових умовах є виконання міжнародних вимог по сертифікації рослин і
продуктів рослинного походження при експорті, що передбачає наявність інформації
про фітосанітарний стан території України, проведення встановлення карантинного
стану рослинної продукції у відповідності до міжнародних стандартів і виконання
фітосанітарних вимог країн-імпортерів.
Все це
потребує організаційних рішень і наукового обґрунтування карантинних заходів по
охороні території України від ввезення і розповсюдження економічно небезпечних
карантинних шкідливих організмів. У зв’язку з цим, у першу чергу, необхідно
відповідне матеріально-технічне забезпечення карантинної служби, створення
національного комп’ютерного банку даних та програм аналізу природнокліматичних,
трофічних і інших факторів в початкових ареалах виникнення адвентивних видів і
їх відповідності для території України.
Ми повністю
усвідомлюємо, що маємо виконати ще більший обсяг роботи, що зараз основний
наголос потрібно зробити на розвиток та модернізацію карантинних лабораторій,
тому що тільки своєчасна і точна діагностика з подальшою ідентифікацією
карантинних організмів дає можливість вчасно здійснити необхідні карантинні
заходи.
Крок за
кроком Державна служба з карантину рослин України наближується до максимально
ефективної організації роботи з фітосанітарії відповідно до міжнародних
стандартів.
І яку нішу
Державна служба з карантину рослин України посяде у системі фітосанітарних
служб світу, залежить тільки від нас.