№№ 70-72 від 8 вересня­­­ - 15 вересня 2009 року

 

 

 

Читайте у номері:

 

 

 

ДІЯТИ ОПЕРАТИВНО І УВАЖНО

 

СТИЛЬ ЖИТТЯ – НАВЧАТИСЯ ПО-МАКСИМУМУ

 

НАШЕ МІСТО – ДРЕВНЄ Й ВЕЛИЧНЕ

 

«ПАТРІОТ» ІЗ СТАВІВ – СПРАВЖНІЙ КОЗАЦЬКИЙ ГАРТ!

 

РИТУАЛЬНИЙ П’ЄДЕСТАЛ

 

 

 

  

До головної сторінки:

 

 

 

 

 

ДІЯТИ ОПЕРАТИВНО І УВАЖНО

 

Постанова Кабінету Міністрів України від 05.08.09 р. №844 «Деякі питання реалізації права власності на землю громадянами України у 2009 році», якою, зокрема, передбачено і визначено порядок безоплатних оформлення та видачі громадянами України у 2009 році державних актів на право власності на земельні ділянки, викликала не тільки радісні емоції у селян, а й цілий ряд неясностей у її реалізаторів. Зокрема, органів місцевого самоврядування, яким, власне, й належить виконати основний обсяг роз’­яснювальної, організаційної і документальної роботи з виконання зазначеного документа. Ось чому у минулий вівторок на чергову нараду (на першій відбулося ознайомлення з документом) голів сіл, секретарів виконкомів і землевпорядників сільських рад були запрошені працівники архівних установ, керівники державних землевпорядних організацій та окремих районних служб.

Зібрання відбулося у формі діалогу. На запитання учасників наради почергово відповідали заступник голови райдержадміністрації Іван Шевченко та начальник управління Держкомзему РДА Андрій Баскевич.

Зокрема, багатьох представників сіл цікавило питання, чи підпадають під дію вказаного документа громадяни, які вже одержали рішення сесії сільської ради про приватизацію земельної ділянки і передали документи землевпорядній організації на виготовлення державного акта. І одержали ствердну відповідь. Право на безкоштовну приватизацію мають всі жителі села, в тому числі і дачники, хто ще не скористався ним раніше.

Окремо розібратися пообіцяв головам сіл Андрій Баскевич по громадянах, які замовляли виготовлення державних актів у товаристві «Абрис-Альфа». Для цього треба скласти списки таких людей і передати їх в управління, наголосив він.

І найголовніше. Безоплатні оформлення та видача громадянам України державних актів надається тільки на право власності на земельні ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських бу­дівель, ведення особистого селянського господарства в межах населених пунктів та садівництва у розмірах, ви­значених ст.121 Земельного кодексу України.

Враховуючи невеликий термін з реалізації постанови Кабміну (до 1 січня 2010 року) і великий обсяг роботи (по району треба виготовити 12370 примірників технічної документації), заступник голови РДА Іван Шевченко підкреслив, що до виконання даного документа треба братися негайно. Насамперед, скласти списки людей, зібрати від них заяви на приватизацію земельних ділянок і майна, не раз в квартал, а по необхідності проводити сесії сільської ради, де приймати необхідні рішення і передавати пакети документів у районне управління Держкомзему. «Райдерж­адміністрація буде контролювати цей процес, проводити моніторинг, збирати вас кожного тижня, щоб кожен житель району, хто має це право, скористався ним», - зазначив він на закінчення.

Для прискорення даної роботи і рівномірного навантаження на виконавців на окремому засіданні з представниками землевпорядних організацій (Кагарлицький, Ржи­щівський ДЗК, ДП «Головний інститут землеустрою» та ДП «Інститут землеустрою імені Дороша») було розподілено між ними всі 49 населених пунктів району.

У нараді взяли участь голова РДА Тамара Телеш та голова районної ради Роман Коваленко, керівник апарату, заступник голови РДА Надія Черничко.

 Станіслав МИХАЙЛОВСЬКИЙ.

 

 

 

 

 

 

 

Вгору

 

 

 

 

 

 

 

 

СТИЛЬ ЖИТТЯ – НАВЧАТИСЯ ПО-МАКСИМУМУ

 

Кагарличанин Максим Сушко понад усе ставить навчання, щоб в недалекому майбутньому стати банкіром. Обожнює географію й економіку, найкраще готує смажену картоплю, «проковтнув» гору енциклопедій. Зачитується творами Жуля Верна і щиро засмучується, коли бачить несправедливість, байдужість, зверхність у людських відношеннях. Мріє об’­їхати світ і доторкнутись до побуту різних народів, відтак скуштувати якусь національну страву, що притаманна тій чи іншій країні світу разом з телеведучим Михайлом Кожуховим. Знає чому професія перекладача най­краща. І найбільше любить… свою оселю.

 

Одинадцятикласник Максим Сушко за 10 років навчання у міській школі №1 зумів показати багатьом педагогам та однокласникам свої неабиякі жагу до навчання, дисциплінованість, цілеспрямованість і працелюбність. Доказом цього є велика кількість нагород (дипломів і почесних грамот) районного та обласного значення, які просто не помістилися на столі для фотознімку. А ще те, що Максиму призначені стипендії голови Кагарлицької районної держадміністрації та народного депутата України Уляни Мостіпан.

У початкових класах Максимкові подобалася математика. Першій вчительці Світлані Івановій справді вдалося захопити хлопчика цифрами й усілякими підрахунками. З 5 класу уподобання Макса дещо змінилися – українська й англійська мови, історія, а особливо географія й економіка стали не просто захопленнями, а й курсом на майбутню професію. Причому, за словами юнака, подобаються не тільки предмети, а як їх подають викладачі. А таких у школі №1 вистачає. Української мови вчить Максима й його однолітків Валерій Зінченко. Причому, Валерій Вікторович ще й класний керівник Макса. Історії навчає Юлія  Лісова, англійської мови – Альона Потеря. Географії й економіки–Галина Карпенко. Вони, як висловлюється хлопчина, знають і люблять свій предмет. До речі, з усього курсу географії Максу, як і багатьом його ровесникам, сподобалася географія країн світу, їх економіка тощо. На власні очі юнак мріє побачити Німеччину й Великобританію, Італію, Сполучені Штати Америки та інші країни. Хоча канікули любить проводити в селі, на свіжому повітрі, де із задоволенням допомагає по господарству і читає книжки. Додаткову художню літературу зараз читає мало, бо вже напружено готується до тестів з географії, української мови й історії. Хоча й не перестає захоплюватися пригодницькими та історичними творами. Найбільше сподобався роман Жуля Верна «Таємничий острів» через те, що, потрапивши на безлюдний острів, герої не занепали духом, а продовжували боротися, щоб вижити. По суті, не занепасти духом, боротися з усілякими негараздами, ніколи не відступати і досягати своєї мети вчить Макса мама – Людмила Володимирівна. Причому, по-максимуму. Як кажуть, повністю виправдовуючи ім’я сина. Юнак бачить себе через 5-10 років банкіром, бо, як сам каже, душа лежить до економіки, фінансів, розрахунків, курсів валют. От тільки не в райцентрі, а у великому місті.

Коли я запитала у героя мого матеріалу, чим його можна порадувати, юнак відповів: «Я щиро радів, коли мені вручали нагороди, коли в області називали багато дітей з нашого райо­ну, які відзначилися чудовими результатами й гарними знаннями, коли мій однокласник Веніамін Якименко зайняв перше місце в області з англійської мови. Все ж найбільша радість для мене – купити нову книжку, енциклопедію, яка мене захопить». Саме книга, як зізнається за сина мама Людмила Володимирівна, є для Макса найцін­нішим подарунком. Тому й нерідко буває сім’я в столиці на книжковому ринку, щоб задовольнити усі Максові смаки і бажання із пізнавальної літератури, яку хлопець називає просто скарбом. З малих років мама привчала сина до самостійності – і вчити літери, і читати. Відтак, хлопчина почав читати все, що викликало інтерес і не лише рідною українською, а й російською мовою. Завдяки цьому вже в початкових класах Макс мав найвищу техніку читання серед однокласників. Із телевізійних передач любить дивитися новини, «Навколо світу» з Михайлом Кожуховим, відомі кінокомедії Рязанова та різноманітні історичні кінофільми про Велику Вітчизняну війну. Як і улюблений ведучий, мріє ознайомитися із звичаями та побутом різних країн. За щастя попрактикував би з Кожуховим – подивився кілька країн, з задоволенням спробував би якусь національну страву, що притаманна тій чи іншій країні світу. Професію перекладача називає найкращою – і світ пізнаєш, і працюєш! Засмучує юнака несправедливість, байдужість, зверхність у людських відношеннях.

Щоб зрозуміти Максові ідеали, запитую у хлопчини, чи є така людина, якою він захоплюється, хто для нього є взірцем? Або з якою відомою людиною (не дивлячись на час) йому хотілося б поспілкуватися за обі­дом? Якщо у більшості молодих людей уподобання пов’язані з музикою і вони б назвали мені імена різної величини зірок української і зарубіжної естради, то Макс вважає, що було б приємно поспілкуватися з тими людьми, хто багато подорожує. Ще – з вже названим вище Михайлом Кожуховим. А також Кусто та іншими, які зробили значний внесок в історію та розвиток науки й техніки.

Девіз Максима – завжди досягай своєї цілі!

До речі, знаєте улюблене місце Макса у місті? Власна оселя! Юнакові вдома гарно й спокійно. А затишок, який панує в його квартирі, спроможна зробити тільки мама.

 

Наталія КРАВЕЦЬ,  фото автора.

.

 

 

Вгору

 

 

 

 

 

 

 

НАШЕ МІСТО – ДРЕВНЄ Й ВЕЛИЧНЕ

 

У суботу кагарличани та гості міста відсвяткували 867-му річницю Кагарлика.

Святковий день розпочався із змагань рибалок-аматорів на Пасківському ставку. Протягом дня працювали дитячі атракціони. Турнір з футболу між школами міста на міському стадіоні на честь Кагарлика зібрав вболівальників. Капітани команд-переможниць на святковому дійстві в Будинку культури отримали нагороди.

Усі бажаючі мали змогу оглянути виставку майстрів декоративно-прикладного мистецтва. А вітав усіх кагарличан та гостей міста духовий оркестр міського Будинку культури (керівник Ігор Ільченко).

Першокласники міських шкіл та вихованці дошкільних закладів проявили свою творчість у конкурсі малюнку на асфальті «Місто очима дітей», який організували та провели працівники міського Центру соці­альних служб для сім’ї, дітей та молоді.

На урочистій частині міський голова Микола Бойченко привітав усіх кагарличан із святом та вручив ряд нагород. Тож, визнання мера цього разу отримали Світлана Волкова - завідуюча ДНЗ «Ромашка» (нагороджена почесною відзнакою Кагарлицької міської ради «За заслуги перед містом»). Почесними грамотами та цінними подарунками: Марія Богуцька - вчитель молодших класів Кагарлицької ЗОШ №3; Валентина Павловська - завідуюча поліклінічним відділенням ЦРЛ; Петро Громадський - перший заступник генерального директора ПСП «Расава»; Микола Пусто­вий - голова квартальною комітету «Новобудови», голова міської спілки рибалок-аматорів; Раїса Воловен­ко - завідуюча  ра­йон­ною державною но­тарі­аль­ною конторою; Володимир Миколюк - вчитель районної ди­­тя­чої Школи  мистецтв,  кон­цертмей­стер міського Будинку культури; Світ­лана Трохименко - заступник начальника управління Пенсійного фон­­ду в Кагарлицькому районі; Олександр Гриценко - начальник цеху телекомунікаційних послуг №23 Київської обласної філії ВАТ «Укртелеком»; Микола Рященко - директор ТОВ СП „Котедж”.

З привітальним словом до присутніх у залі звернулися народний депутат України, Почесний громадянин міста Віктор Сінченко та народний депутат Уляна Мостіпан. Вітали кагарличан і голова Кагарлицької райдержадміністрації Тамара Телеш та голова районної ради Роман Коваленко. Тамара Сергіївна  подарувала кагарличанам книгу - ексклюзивний екземпляр видання Лаврентія Похилевича  “Сказания о неселенных местностях Киевской губернии”, місце якій буде у міській бібліотеці для дорослих. Серед запрошених також були голова Київського обласного відділення спілки юристів України Микола Матьора та заступник головного отамана Київського обласного козацького товариства УРК Яків Коваль.

Свої художні номери дарували землякам вихованці дитсадка «Ромашка» (завідуюча Світлана Волкова), хореографічний колектив «Барви» міського Будинку культури (керівник Валентина Гонтарєва), вокальний ансамбль «Зорецвіт» (керівник Яна Зарічна), народний ансамбль української пісні (керівник Анатолій Климак), учениця районної Школи мистецтв Ілона Радченко.  Вела  кон­церт­ну програму та радувала присутніх співом Леся Чоповська,  худож­ній керівник  заходу – Ірина Ігнатенко.

Порадували кагарличан виступи заслужених артистів України співаків Дмитра та Назарія Яремчуків, поета-гумориста Володимира Шинкарука. Свято завершилося дискотекою та феєрверком.

 

***

У міській бібліотеці для дорослих пройшла зустріч бібліотекарів міської книгозбірні для дорослих з членами клубу «Сучасник», присвячена Дню міста. Захід мав назву «Хай осяває доля величава благословенне місто Кагарлик!», на нього було запрошено місцеву поетесу Надію Вегеру-Предченко.

Наталія КРАВЕЦЬ, фото автора.

 

 

Вгору

 

 

 

 

 

 

 

«ПАТРІОТ» ІЗ СТАВІВ – СПРАВЖНІЙ КОЗАЦЬКИЙ ГАРТ!

 

Нещодавно у м.Переяслав-Хмельницький на базі клубу «Юних моряків» пройшов І молодіжний історико-патріотичний польовий вишкіл «Козацький гарт». У ньому взяли участь 10 команд з різних районів Київщини, серед яких і  команда Кагарлицького ра­йону «Патріот» з с. Стави. Це – Микола Анкуца, Вадим Бащенко, Юрій Корж, Максим Лісовий, Владислав Матюшок, Іван Саєнко, Юлія Ступак, Яна Ступак та керівник групи Микола Шепелявенко. До складу     команд входила молодь віком 14-16 років.

Місце збору та реєстрація учасників відбулася у музеї Гетьманства у м.Києві. Проведена там екскурсія  нагадала дітям про незламність духу українського народу, вчинки славетних гетьманів та їх любов до рідної землі. Після екскурсії відвідали справжні­сіньку армійську частину, де також для учасників заходу провели екскурсію. Ставівчани пройшлися по справжніх полігонах, відвідали казарму, побачили танки і, звичайно, багатьох солдат. Після цього відбувся переїзд до місця розташування табору.

Наш табір знаходився у м.Переяслав-Хмельницький на березі Дніпра. Кожний день відкривав для всіх багато нового та цікавого. Наказний осавул В.Шевченко проводив для нас бесіди: «Витоки українського козацтва», «Заснування Запорізької Січі», «Устрій козацького війська», «Козаки - характерники та козаки - пластуни», «Морські походи козаків. Козацька чайка» і т.д. Нас навчали вільної боротьби, орієнтуванні на місцевості, медичної підготовки, стрільби з пневматичної гвинтівки та подолання смуги перешкод. Лекції на теми: «Види козацької зброї. Оволодіння технікою бою. Методи тренувань», «Козацька пісня», «Дорога на Січ» були цікаві усім учасникам заходу, серед яких проводилися змагання. Невдовзі розпочиналося вечірнє козацьке коло, нарада старшин,  шикування, вечірня перевірка та підготовка до сну.

Програма вишколу поді­лялася на два види - конкурсна та військово-спортивні змагання.

Одними з улюблених у таборі були змагання з футболу та волейболу.

Нагородження команд відбувалося 21 серпня в центрі міста Переяслав-Хмельницький. Того ж дня місту виповнилося 1100 років. Наш вишкіл взяв також участь у святкуванні дня міста. Всі команди марширували та виконували стройові пісні в центрі Переяслава. Ройовому нашої команди Івану Саєнку вручили диплом за активну участь команди «Патріот». Юлія Ступак зайняла перше  індивідуальне місце зі стрільби з пневматичної гвинтівки, вона була нагороджена дипломом.

За весь час нашого перебування в козацькому вишколі нам також провели безкоштовну екскурсію в м. Переяслав-Хмельницький в один з його мальовничих музеїв — музей під відкритим небом. Екскурсія всім дуже сподобалася і наша команда рада з того,що відвідала таке чудове місто. Журналісти міського телебачення Переяслава дуже часто брали в нас інтерв’ю та знімали на камеру моменти з наших змагань, тому ми розуміємо, яким важливим для міста та організаторів був І молодіжний історико-патріотичний польовий вишкіл «Козацький гарт».

Важливо зазначити, що вишкіл проводився з метою розвитку почуття патріотизму в молодіжному та підлітковому середовищі, виховання любові до Батьківщини та готовності до її захисту, відродження національних традицій та культурної спадщини українського козацтва, формування всебічно розвинутої особистості, виховання в неї почуттів відповідальності та високої духовності, засвоєння підлітками та молоддю знань, умінь та навичок, необхідних їм у армійському та повсякденному житті.

На долю України випало багато випробувань та лихоліть, долаючи які, вона здобула свою безсмертну славу. Українці з давніх-давен прагнули поетично осмислити ці події, власну історію - минуле і сучасне, заглянути в майбутнє. Величним подвигам своїх співвітчизників присвячували вони балади, легенди, перекази, казки, думи, пісні - ці унікальні перлини із скарбниці української літератури. Із покоління в покоління вони передавалися нащадкам, зберігши для нас дух подій тих далеких епох. Вишкіл «Козацький гарт» переніс нас в ті далекі часи - часи козацтва. Ми переконалися в незламному духові нашого народу. Історія України розповідає нам про козацькі подвиги, але саме участь в цьому вишколі переконала всіх учасників в силі свого народу. Ми є продовженням славного роду. З цим переконанням, усвідомленням власної гідності, з вдячною пам’яттю про славне минуле буде крокувати україн­ський рід у своє майбутнє.

Від команди «Патріот» щиро дякуємо районній державній адміністрації в особі Людмили Кононенко та головного освітянина району Юрія Плюти за допомогу в організації транспорту, командуючому Північним козацьким округом генералу-лейтенанту М.Архипенку, наказному отаману вишколу Ю.Пустовій, наказному осавулу вишколу В.Шевченку за вірну підтримку та активну участь у проведенні вишколу, а також начальнику відділу культурно-просвітницьких програм та популяризації здорового способу життя КЗКОР «Центр сприяння молоді Київської області» Н.Топчій, начальнику управління у справах сім’ї та молоді Київської обласної державної адмі­ністрації М.Вітер, директору КЗКОР «Центру сприяння розвитку молоді Київської області» О.Бебешко та нашому вчителю Ставівської ЗОШ - Миколі Шепелявенку за організацію вишколу «Козацький гарт».

 

Юлія Ступак,

учениця 9-го класу Ставівської школи.

 

 

Вгору

 

 

 

 

 

РИТУАЛЬНИЙ П’ЄДЕСТАЛ

 

«У повітовому місті N було так багато перукарень і бюро похоронних процесій, що здавалося, жителі міста народжуються, щоб поголитись, постригтись і відразу померти. А насправді в повітовому місті N люди народжувались, голились і помирали досить рідко». Цьому прологу до нашої публікації понад вісім десятків літ, котрі, втім, не затьмарили слави «Дванадцяти стільців» Ільфа і Петрова. І все ж саме цей невмирущий абзац пригадуєш, коли трапляється неквапно пройти центром нашого міста. Судіть самі.

Неподалік входу в магазин «Зебра» цегляну стіну споруди міського Будинку культури «прикрашають» похоронні вінки. Продукція добротна, вигляд має гарний. Але породжує асоціації з кремлівською стіною в Білокам’яній, де ховали урни з прахом найвидатніших в СРСР.

Переходимо вулицю і прямуємо до Індекс-банку. Ти ба! Вхід у магазин «Посуд. Кераміка» теж ознаменований вінками і корзинами квітів. І ці товари виглядають цілком пристойно, відповідно до призначення. Вибирай, скорботна душа, що тобі до вподоби для вшанування пам’яті дорогих покійних.

Минаємо Індекс-банк і вхід у райСТ, залишаючи ліворуч приміщення Пенсійного фонду. Погляд не може не впертися у ... так, знов у вінки, які цілком логічно висять на торговельно-сервісній малій архітектурній формі з написом «Ритуальні товари». Що й казати, автори синтетичних квіткових витворів продуктивно використали небідну фантазію. А поряд, дивись, можна іноді побачити й катафалк, що застиг в очікуванні звичної сумної роботи. Його ще недавно мали приємність бачити всі ті, хто проходить повз або працює в адмінбудинку і чиї службові кабінети виходять вікнами на схід сонця.

Що, ваш настрій не поліпшився від такої прогулянки? Але тримайтеся, це ще не все. Йдемо на Критий ринок за різною всячиною, від мила до м’яса. Ліворуч від входу на ринок - магазин «Квіти». Його персонал час від часу пропонує землякам скорботну рекламу у вигляді... еге ж, похоронних вінків.

От і спадає на думку паралель про жителів ільфо-петровського міста  N   і Кагарлика, бо не обділений наш славний райцентр і перукарнями. Недарма кажуть: історія повторюється!

Особисто я не маю нічого проти згаданих торгових точок. Там є багато різних, справді хороших товарів, необхідних і в дні радості, і в дні скорботи, і просто в повсякденні. Але ж, зауважмо, практично більше ніхто в місті, крім «ритуальників», не рекламує свої товари так предметно. Скажімо, багато чого цікавого й гарного могли б показати реалізатори жіночої білизни, — не тільки в жіноцтва, а й в чоловіків очі б заблищали від споглядання шедеврів інтимного жіночого щастя, втіленого в текстиль.

Підлітків і молодь неабияк зацікавили б різні «мобільні» штучки - від аксесуарів до сучасних «Нокій».

А уявіть собі, приміром, таку собі шикарну пляшку пива «Рогань», «Оболонь» або «Чернігівського» (непастеризованого!), і не звичайну, а величиною з людський зріст, а поряд мужній здоровань поглядом і жестом закликає споживати саме «Рогань» (або «Оболонь», «Чернігівське»...). При цьому гарантуються неймовірне задоволення, цікаві пригоди, нові відчуття...Словом, як по телевізору: «З пивом «Рогань» друзі зроблять для тебе що завгодно».

Але названі та ще більше неназваних корисних товарів так нав’язливо, як похоронні вінки, не рекламуються. Мимоволі закрадається думка, що саме реалізаторам скорботної продукції притаманні якісь особливі реалізаторські якості, котрі й спонукають вивищувати на товарний п’єдестал похоронні вінки й корзини. А чи заслужено?

Людмила Добровольська.

 

 

 

Вгору