№№ 73-74 від 18 вересня 2009 року
У БІЙЦІВ СДПЧ-29 ПОЧЕСНА МІСІЯ РЯТУВАТИ
ФІЗКУЛЬТУРА Й СПОРТ – ПОЄДНАЙТЕ ПРИЄМНЕ З КОРИСНИМ
ЯК БОРОТИСЯ З ГОРОДНИМИ КРАДІЯМИ – звернутися
до міліції чи влаштувати самосуд?
СОРОК
РОКІВ ПО ЖИТТЮ ІЗ ШАШКАМИ
У
БІЙЦІВ СДПЧ-29 ПОЧЕСНА МІСІЯ РЯТУВАТИ
Рятувати людину може не тільки лікар. А якщо до цього
додати ще й майно...
Чому рятувальники вибрали для себе ризиковану роботу, яка
аж ніяк не співвідноситься
з їх низькою заробітною платнею? Що засмучує їх у роботі і чим вони займаються, крім гасіння пожеж? Чому в
СДПЧ-29 немає місця
боягузам і чому пожежники більше люблять дощ, аніж спекотну погоду?
Щоб
з’ясувати усі “чому”, ми й відвідали працівників районного відділу МНС
напередодні їх професійного свята - Дня рятувальника.
НАВЧАВСЯ НА МОТОРИСТА, ЗА ПОКЛИКОМ ДОЛІ -
РЯТУВАЛЬНИК
Володимир Мусієнко у пожежній службі з
1988 року. Потрапив сюди випадково, але по сьогодні, каже, не жалкує. За спеціальністю - моторист. Хоча доля привела Володимира Віталійовича саме в рятувальники. “Працював тут мій
однокласник - Саша Пікуль, - розповідає чоловік. - Він
і запропонував прийти до них у частину
на роботу”. До того, що робота пов’язана з ризиком для
життя і здоров’я, Мусієнко ставиться нормально, як справжній чоловік.
Спілкуєшся - і відразу бачиш, що мій співбесідник не з боязкого контингенту.
Має Володимир Віталійович сім’ю, сина. Юнак відслужив в армії. Чи піде в рятувальники - покаже час. Хоча така думка,
за словами батька, у хлопця є. Втім, він дорослий і
вирішувати йому самому.
За час роботи в
частині Володимиру Віталійовичу довелося не раз гасити пожежу. Прикро, що діти часто обирають
для ігор сірники, що й стає у немалій
кількості причиною пожежі. Пам’ятає командир відділення Му-сієнко не один
випадок, коли доводилося ліквідовувати
сумні наслідки дитячих пустощів. Один з них - у Землянці. Хлоп’я
запалило на городі папірець, який вітер пригнав до сараю, де старанно було
складено дрова. Зрозуміло, загорілися і дрова, і сарай.
Їхати з Кагарлика до Землянки не так вже й близько.
Роботу свою, звичайно, зробили. А от про те, що
сірники - не іграшки, у більшості своїй пояснюють дітям
не батьки, а пожежники.
Пам’ятає Володимир Віталійович
і минулорічний прикрий випадок з людьми із “Водоканалу”. Не забули, напевне,
про це і жителі міста. Два чоловіки полізли у каналізаційний колодязь щось
лагодити і отруїлися аміачними випарами. Один із них
залишився живий, другого ж врятувати не вдалося. Кажуть, полізли в коло-дязь без засобів захисту. До речі,
його глибина була близько 4 метрів. “На вірьовці спустили мене хлопці. Я обхватив нею чоловіків, по черзі
витягли одного, потім другого, - згадує Володимир Віталійович.
- Хлопчину, який невдовзі помер, забрала “швидка”. Другому чоловікові Юрій Галабурда робив штучне
дихання. Хвалити Бога, живий і сьогодні”. У витягуванні людей з каналізаційного
колодязя брали участь Володимир Мусієнко, Юрій Галабурда та Олександр
Терещенко.
Якщо ви думаєте, що це повний перелік справ рятувальників, ви глибоко помиляєтесь. “Ще машини
розбиті розтягуємо, - продовжує Володимир Віталійович.
- Хоч в нас, правда, немає практично й чим. Все ж, щоб врятувати людину, використовуємо
ломи, сокири. Таке теж часто буває... На
дорогах після ДТП бачимо шматки людського тіла, а
після пожежі - що залишається від
людини, яка згоріла”. Важко уявити те, що описуєш. Зрозуміло одне - не кожен би
витримав таке навантаження і фізичне, і моральне. І
звикнути, на мою думку, до такого просто неможливо.
- З водойм ми витягуємо людей, -
приєднується до розмови заступник начальника районного відділу ГУ МНС
України в Київській області Сергій Філоненко. - Виїжджаємо на розмінування. Якщо люди
знаходять боєприпаси часів Великої Вітчизняної, ми
виїжджаємо, дивимося чи є небезпечним
той предмет, що знайшли, для населення. Якщо бачимо, що така загроза є,
викликаємо з Києва піротехнічну групу.
Вони або знешкоджують його на місці, що буває дуже рідко,
або підривають у спеціально відведеному місці. Такі випадки стосувались в основному ржищівської
зони.
БОЯГУЗИ У НАС НЕ ПРАЦЮЮТЬ
- Нещодавно команда кагарлицьких
рятувальників прибула із обласних змагань на краще пожежно-рятувальне
відділення, що проходили у місті Вишневому, -
продовжує Сергій Іванович. - Серед команд, яких було більше 30, наша посіла 7 місце. Серед вправ, які виконувалися на швидкість -
одягання костюма Л1, тепловідбиваючого костюма, виконувалися вправи із
застосуванням пристрою “соломинка”, за допомогою якого ми рятуємо людей на
воді. Також був комбінований підйом (ставиться
триколінна драбина, подається штурмова драбина для підняття на 4-й поверх). А
ще - одягання бойового одягу і спорядження на час і підйом
по висувній драбині у вікно 4-го поверху. В команді було 6 чоловік: Сергій П’ятенко (командир
команди), Володимир Дзененко, Володимир Ільєнко, Роман Пархоменко, Олександр
Цапенко, Олександр Свірідченков. Тож, наші люди показали непогані результати в області.
- Які
ж риси характеру повинен мати рятувальник?
- Холодний розум, щоб зуміти правильно
оцінити ситуацію і миттєво визначитися з діями, -
вважає Володимир Мусієнко. - А ще - не гидувати, тримати себе в руках і долати
страх, притаманний кожній нормальній людині.
За словами Сергія Філоненка,
мови про паніку взагалі бути не може.
Адже є чітко прописані
інструкції, за якими вони й повинні виконувати і виконують свою роботу.
- У нас боягузів немає,
- чітко відрекомендовує Сергій Іванович.
- Якщо люди виходять на пожежу і бачать,
що це “не їхня справа” - вони залишають цю
роботу. Тим більше,
що будь-який виїзд на пожежу чи стихійне
лихо - це вже ризик. Крім того, їдемо на пожежу і ніколи не знаємо, що там нас чекає - чи то
газовий балон, чи треба буде йти в задимлене
приміщення когось рятувати...
До речі, а з
найкращих працівників частини Сергій Іванович відзначив Володимира Мусієнка,
Юрія Галабурду, Сергія Кириленка. А ще старшого
майстра бази газо-димо-захисної служби Володимира Мельниченка.
ВТРАЧЕНИЙ БЕНЗИН,
ЗМАРНОВАНИЙ ЧАС
- Щоб почати гасити пожежу, найперше
потрібно знеструмити будинок, що горить, - ділиться
правилами роботи Володимир Мусієнко. - Не дай, Боже, льопнути води! Якщо вода попадає на
незнеструмлений електро-прилад - виникає коротке замикання. Так що першим ділом в будь-якій ситуації потрібно знеструмити провід.
Пам’ятаю, приїхали на пожежу, а люди кричать: “Чого ви воду не подаєте? Замість
того, щоб вогонь у хаті гасити, вони на стовпи полізли!” А до хати йде в одній жилі 3 фази!
І мені треба його відрізати. Хоча, це повинні робити
працівники РЕМу. Та все ж на свій страх і ризик це робимо ми. Поки їх дочекаємось, то не
буде вже чого гасити. Тож люди повинні
зрозуміти: поки я не відключу напругу до
хати, рятувальники не приступлять до гасіння. Другою
задачею після знеструмлення є рятування людей. Якщо
кажуть, що в приміщенні немає людей, все одно ми перевіряємо. Буває,
що не знають про те, що людина знаходиться в хаті. А були такі випадки, коли
ховаються. Колись, пам’ятаю, у Черняхові
гасили будинок. Дорослих вдома не було, а дітвора 5-6 років,
злякавшись вогню, заховалася... в кладовку. Добре, що
знайшли та винесли з палаючого будинку.
- Чи бувають хибні
виклики?
- Буває й таке, - зізнається Володимир Віталійович. - Раніше телефонували, щоб просто посміятися -
мовляв, на такій-то вулиці, такий-то номер будинку - пожежа. Ми приїжджаємо - а
ніякої пожежі там нема.
- Нікого не
покарали?
- Нікого не піймали,
- відповідає Мусієнко. - Радує те, що хибні виклики бувають не так часто - з
періодичністю 1 раз на 2-3 місяці, - додає Сергій Філоненко. - Все ж
вони мають місце у практиці наших рятувальників.
На жаль, ніхто не думає про затрати
матеріальних ресурсів. Адже це і витрачений бензин, і час. Прикро, що деякі
люди не розуміють: виїзд команди пожежно-рятувальної служби - не просто
забавки. Робочий день працівників проходить за
розписаним планом і строгим розкладом занять. Це і прийом чергування, і
навчання, які конспектуються,
відпрацьовуються нормативи. Причому щодня!
Уявіть собі: пожежний автомобіль їде
15-
- Чи допомагають
дощі у вашій роботі?
- Звичайно, - відповідає Сергій
Іванович. - Якщо ідуть дощі - немає загорання сухої
трави, лісу. Часто цим грішать любителі пікніків.
Сергій Філоненко
обрав професію пожежника після служби в армії в пожежній охороні в Москві.
Тож по закінченні служби, не вагаючись,
пішов працювати у нашу частину. Спочатку юнакові робота, пов’язана з
ризиком, була цікавою. Нині просто звик до неї. Службу в Москві згадав
одним випадком - загоранням у лікарні. “Ми евакуювали людей, - згадує Сергій Іванович. - Люди, які могли ходити, виходили з приміщення самостійно.
Лежачих же людей ми виносили. Було сильне задимлення. Коли я виносив людину і
проходив через це задимлення, одягав їй свою захисну маску. Бо розумів: ця
людина і так хвора. Я не хотів, щоб вона надихалася диму і їй було ще гірше”.
* * *
Начальник
Кагарлицького районного відділу ГУ МНС України в Київській області Павло Бабич
щиро вітає ввірений йому колектив з професійним
святом. Зичить миру, добра, успіхів у роботі і злагоди
в родинах.
Наталія КРАВЕЦЬ.
Фото автора.
ФІЗКУЛЬТУРА
Й СПОРТ – ПОЄДНАЙТЕ
ПРИЄМНЕ З КОРИСНИМ
Фізкультура і спорт у
нашому районі розвиваються хоч і не стрімко, зате по-спортивному впевнено і
наполегливо. І займаються цим справжні ентузіасти своєї справи. Сподвижники
нинішнього спор-тивного руху Кагарличчини переважно молодого віку, а головне –
живуть і віддаються своїй роботі сповна. Їхні погляди
у майбутнє – оптимістичні. З деякими їх
представниками ми й ведемо бесіду.
ЯКЩО ВІДПОЧИНОК – ТО АКТИВНИЙ
- У нашому районі працює три спортивні
заклади – ФОЦ (фізкультурно-оздоровчий центр),
директор Наталія Лисенко, ДЮСШ (дитяча юнацька спортивна школа), директор
Анто-ніна Таран та ФСТ «Колос» (голова Роман Свиридченко), - розповідає начальник
відділу фізичної культури та спорту Кагарлицької РДА Роман Дячук. – При
ФОЦі працюють секції з таеквон-до (тренер Сергій Гриценко), легкої атлетики
(Анатолій Шух), баскетболу (Антон Кононенко), шейпінгу ( Світлана
Марієнко). Також на громадських засадах
проходять заняття із великого тенісу, міні-футболу для
дорослих, рукопашного бою. При ДЮСШ – з легкої атлетики (Антоніна Таран),
вільної та греко-римської боротьби (Анатолій Коноваленко, Павло Федюк), футболу
(Руслан Діденко), великого тенісу (Сергій Яковенко). При
«Колосі» - футболу (Віталій Мушта).
Звичайно, цього недостатньо для такого
великого району, як наш. За лаштунками залишаються спортивна
гімнастика й спортивні танці (хіп-хоп, брейк-данс), настільний теніс, лижі
тощо. Не залучені, на жаль, до занять фізкультурою і
спортом інваліди Кагарличчини – ця ланка обділена. Спорт упирається в спеціалістів. В інститутах юнаки і дівчата хоч і навчаються
(ма-ється на увазі фізкультури і спорту), а працювати у спортзали не
поспішають, шукають кращої зарплати. А питання спортивних майданчиків, за словами головного спортсмена
району, взагалі болюча тема.
- Якщо у Богуславі є два
спортмайданчики зі спеціальним покриттям, то у нас в Кагарлику – жодного, - ділиться наболілим Роман Васильович. – На цих майданчиках у
сусідньому містечку грають у спортивні ігри і дорослі, і діти.
А от
у ЗНО (зовнішнє незалежнє оцінювання) є
тест з фізкультури. У ньому два питання з
теорії і одне практичне. А ті школярі,
які намагаються різними способами ухилитися від занять
фізкультурою, і їхні батьки, які сприяють їм в цьому, повинні знати: людина
повинна розвиватися гармонійно – і у розумовому плані, і у фізичному. Мої, до прикладу, уроки фізкультури
проходили переважно на свіжому повітрі. Напевне, усі мої однокласники
пам’ятають заняття з лижної підготовки у нашому міському парку і вчителя Сергія
Гончара з секундоміром у руках, яким педагог фіксував наші результати. Нині ж
лижника в парку побачиш рідко. А біг на довгі
дистанції відмінили через останні події в Україні на уроках фізкультури.
Щодо лиж, Роман Васильович констатує, що у школах
немає відповідної бази, тобто самих лиж, та й погода
взимку останнім часом не дуже радує нас снігом. На даний час школа сама визначає, які види спорту вона розвиватиме. За наявності інвентаря,
звичайно. За власними спостереженнями, у Демівщинській школі, наприклад, діти кожну перерву проводять у руховій активності – футбол,
піонербол, інші ігри з м’ячем. У зимовий період школярі на перервах грають у
шашки. Причому, з однокласниками, вчителями. Після гри
охайно складають дошки й фігури до них. Вони привчені
до порядку. А поганяти м’яча на перерві – миле діло,
адже після школи і уроки треба зробити, і по господарству батькам допомогти.
- Там сам директор (авт. – Віктор
Лисенко) такий активний, - розповідає Роман Васильович, - тому й дітей привчають до здорового способу життя. А в якій школі
на перервах грають в настільний теніс? Звичайно, такі школи
є, але в основній кількості тенісні столи або закриті, або просто
складені.
Все ж таки, що не кажи, а спорт у районі розвивається. Про це свідчать
усілякі змагання і їх результати, які періодично висвітлюються у районній
газеті та на районному телебаченні. Відрадно, що Стави нарощують м’язи з
волейболу, Шубівка–із футбо-лу, інші команди – з інших видів спорту. Добре, що в нас є
ентузіасти!
ПЕРЛИНА МІСТА – ПАРК, А ПАРКУ – СТАДІОН
- Протягом останніх
декількох місяців виникло питання про стадіон, -
долучається до розмови тренер з футболу ДЮСШ Руслан Діденко. – Тому ми
вирішили довести його до ладу. В нинішньому році після танення снігу на газон нашого футбольного поля на
стадіон заїхав коток, який його укатав. Цим самим розрівняв ґрунт. Потім поле добре залили водою. Крім того, усе поле будо «підірване» кротовинням. Тож
довелося ще й за допомогою хімічних засобів знищити гризунів. Нині сам
газон знаходиться в доброму стані. На жаль, немає систематичного поливу і поле підсихає. Але все-таки основна робота була зроблена. Також
ми підрівняли бігові доріжки, винищили з них бур’ян. І все це було зроблено
завдяки підтримці нашої молоді – Владислава Петленка, Олександра
Задорожнього, Максима Богатова, тренера Віталія Мушти.
В реа-лізації поставлених завдань допомагали всі члени
футбольних команд «Арсенал», «Колос» та «Придніпров’я», які і косили поле, і
допомагали в поливі, коли це було можливо, і, звичайно, допомогли зробити
розмітку. Кожну неділю, хто мав бажання прийти на стадіон і
побачити чем-піонат району з футболу,
дивилися на газон покошений і розмічений. Це великий плюс,-
резюмує Руслан Вікторович,- в реалізації тих завдань,
які ми безпосередньо поставили перед собою, а саме: щось зробити, щоб на
стадіон було приємно прийти усім бажаючим. Також до Дня незалежності на цьому
стадіоні була проведена спартакіада серед сільських рад. І до цього свята ми
готувалися найкращим чином – викосили всі занедбані території, привели до
порядку… Тож День фізкультури і спорту також
зустрічали на непоганому, придатного вигляду стадіоні, куди приходять займатися
не тільки спортсмени, а й батьки з дітьми на відпочинок. Результати нашої
роботи – заслуга всього спортивного руху Кагарличчини.
Адже стадіон – одна з небагатьох наших спортивних святинь, яка знаходиться в
прекрасному місці – парковій зоні. Багато батьків з дітьми
приходить саме на стадіон для того, щоб малеча погралася на газоні. Весь газон
ми вичистили від скла й від іншого непотребу та сміття. Думаю, всі розуміють,
що в майбутньому нам потрібно замінити пластикові сидіння, в яких за-кінчився
термін придатності. Крім того, потрібно звернути увагу на ті спортмайданчики,
що розташовані поблизу футбольного поля, де знаходяться тенісні столи, які
непридатні до занять.
Майданчика для дітей
біля церкви недостатньо для населення нашого міста. Він
постійно завантажений. Тому місце біля стадіону – просто прекрасне для дитячого
майданчика на свіжому повітрі! Залишилась проблема і з
тенісним кортом. Він перебуває у дуже непривабливому і
неестетичному вигляді.
Але ми повинні не відвертатися, не
зачиня-тися від людей, а запрошувати їх на стадіон. І
сподвижниками такої справи повинні бути тренери.
На жаль, після самих
відвідувачів залишається багато сміття – напевне, такий менталітет у наших
громадян. Але ми все робимо для того, щоб кожен, хто зайшов на територію
стадіону, мав можливість відпочити й отримати задоволення. Якщо стадіон,
звичайно, буде насичений 
цікавим життям, а
саме змаганнями.
- Чому спорт, який
раніше був богом для юнаків, займає нині не пріоритетне
місце? А молоді люди, в свою чергу, надають перевагу комп’ютерним іграм і відвідуванню дискотек, барів тощо?
- Велика проблема в тому, що молодь
практично неможливо зацікавити до фізкультури та
спорту, до відвідування спортивних секцій. Вона відвернулася від спортивної діяльності, засіла за комп’ютери, внаслідок
чого діти стали погано фізично розвинутими. Засилля телевізійної реклами і
реклами у пресі – ще одна з причин. Погодьтеся, рекламують усілякі види
горілки, пиво, цигарки і аж ніяк не спорт! Насамперед,
потрібно усвідомити батькам, що їхні діти повинні бути
здоровими. А для того, щоб менше хворіти або не хворіти взагалі, потрібно
загартовуватися і займатися фізкультурою, спортом.
Важко відвернути дітей від барів, які ростуть, як
гриби. Погано те, що їх відвідувачами стають хлопці та дівчата,
які легко потрапляють під поганий вплив.
Фізкультурний рух завжди тримався на ентузіазмі, на
розумінні того, що активний, рухливий
спосіб проведення вільного часу не лише
зміцнює м’язи, а й сприяє поліпшенню здоров‘я, загального тонусу людини, дисциплінує. Згадайте класичне: « В здоровому
тілі – здоровий дух!». Тож, все в наших
руках!
* * *
Користуючись нагодою, начальник відділу
з питань фізичної культури і спорту Роман Дячук щиро
вітає усіх представників спортивного руху Кагарличчини - тренерів, вчителів
фізкультури, молодь, ветеранів спорту - зі святом. Зичить міцного здоров’я,
оптимізму, успіхів і спортивних звершень. А відтак просить не забувати, що
здоровим модно бути завжди.
Наталія КРАВЕЦЬ.
ЯК
БОРОТИСЯ З ГОРОДНИМИ КРАДІЯМИ –
звернутися
до міліції чи влаштувати самосуд?
У Оксани Степанівни з
Кагарлика, город якої знаходиться за житловим масивом на полі, невідомі люди
вирвали усю цибулю. Старенька розвела руками і тільки
заплакала. Час і сили на те, щоб посадити і полоти городню культуру, витрачені
марно. Розповіла сусідці. Погомоніли про лихо та нечистих на руку людей,
поплакали. На цьому все й закінчи-лося.
- А в мене теж хтось на городі
порається, - ді-литься наболілим житель масиву Петро
Іванович, город якого знаходиться на тому ж таки полі. – Насадили з дружиною
помідорів, немаленьку суму за розсаду на базарі віддали. Працювали на землі.
Йдемо за урожаєм – а його нема! Всі люди помідори з власного городу їдять, а ми
– з базару. Розповіли про це й сусідам по городу. А ось одного разу нам
подзвонили й кажуть, що, мовляв, зараз на вашій грядці
пораються. Я схватив палку, яка попала мені на очі у
дворі, і побіг туди розбиратися. На моєму городі справді хазяйнувала жінка з
нашого масиву. Їй дістались непереливки від мене, але,
гадаю, вона все ж таки й не усвідомила, що робить погано. Літо, як та стрекоза
з байки Крилова, прогуляла, а їсти ж то хочеться… І на-віщо їй іти на базар, якщо
нарве усього, на що очі дивляться, безкоштовно?
Подібні ситуації трапляються й з іншими
жителями міста. Причому, скаржаться люди, крадії не
брезгують ні цибулею, ні кабачками, ні картоплею, ні огірками
та помідорами. А ще – кавунами, динями, перцем, баклажанами, які цього року
непогано вродили. «А в мене буряки вирвали! От
сволота!» - знову таки чути на городі. «А в мене великі гарбузи забрали!..»
Все ж, враховуючи те, що місто у нас
маленьке і люди один одного знають, розпізнати крадія
не складає труднощів. Прикро, що такими є жінки поважного віку, молоді люди
тощо. І для них людський осуд повинен бути найвищим покаранням. Ображені
господарі після «прочищення» їхнього городу частіше
розчаровуються, рідше вчиняють власні засідки і самосуд.
- У нинішньому році надійшло два
звернення від громадян про крадіжки з городу, - розпові-дає
начальник міліції громадської безпеки Кагарлицького райвідділу міліції
підполковник Василь Іщенко. – У
минулому році такі заяви також мали місце.
Як же повинен діяти
громадянин, якщо він самотужки затримав у себе на городі крадія?
- Ситуації, звичайно, можуть бути різними, - продовжує Василь Валентинович. – Якщо крадій не
чинить опору і на місці ви не знаходите з ним порозуміння, тоді телефонуйте
черговому райвідділу міліції і викликайте слідчо-оперативну
групу. Вона фіксує даний епізод, оформляє протокол
(оглядає місце події, бере пояснення від вас, крадія, свідків). Ви пишете
заяву, яка реєструється і передається на виконання дільничному
інспектору міліції. Він, у свою чергу, за допомогою спеціалістів оцінює, на яку
суму спричинено вам збиток. І в залежності від того, яка сума збитку, карають
винного. Якщо ця сума складає до 60 грн. – це адмі-ністративний
матеріал, більше 60 грн. – кримінальна справа.
Якщо ж зловмисник чинить опір, потрібно кликати на допомогу – мілі-ціонера, сусіда,
знайомого – для того, щоб затримати крадія
і встановити його особу.
(Авт.) Якщо раніше порушувалася
кримінальна справа при збитках заявника у 960 грн., то нині (зміни пройшли
нещодавно) ця сума складає 60 грн.
- За посягання на власність
законодавством України визначено адміністративну та кримінальну відповідальність,
- коментує начальник Кагарлицького
районного управління юстиції Оксана Денисенко. - В нашій молодій
державі законодавство постійно змінюється та удосконалюється. У червні 2009
року депутатами Верховної Ради було ухвалено
законопроект «Про внесення змін у Кодекс України про адміністративні
правопорушення», яким знижено мінімальну вартість майна, за крадіжку якого
настає кримінальна відповідальність. До внесення змін у законодавство крадіжка
вважалася дрібною, якщо вартість украденого майна не перевищувала
трьох неоподатковуваних міні-мумів доходів громадян. Верховною Радою було
встановлено, що крадіжка майна вважається дрібною,
якщо вартість такого майна не перевищує 0,2 неоподаткованих мінімумів доходів
громадян. Відповідно, за таку крадіжку передбачена адміністративна
відповідальність, а за крадіжку майна, вартість якого перевищує зазначену суму,
настає кри-мінальна відповідальність. Адміністративній відповідальності підлягають особи, які на момент вчинення адмі-ністративного
правопорушення досягли 16-річ-ного віку, а кримінальна відповідальність за
крадіжку настає з 14 років.
Конституцією України передбачено,
зауважила Оксана Анатоліївна, що кожна людина має право на свободу та особисту
недоторканність, невід’ємне право на життя; ніхто не може бути підданий катуванню,
жорстокому, нелюдському поводженню чи покаранню, навіть якщо ця людина злочинець. Самосуд над крадієм є
правопорушенням і не є безкарним. Відповідно від
тяжкості вчиненого настає відповідальність. Тому треба пам’ятати, що запобігання
злочинові, його припинення, покарання винних осіб
здійс-нюється уповноваженими на те законом органами.
Не допускайте, щоб на плодах вашої
праці – городньої продукції – збагачувалися зловмисники, охайно зв’язуючи її у
клунки і відвозячи електричкою до столичних покупців.
Наталія КРАВЕЦЬ.
СОРОК РОКІВ ПО ЖИТТЮ ІЗ ШАШКАМИ
Історики свідчили, що в давнину серед семи чеснот лицарського
виховання була й гра в шашки. На сьогодні шашки залишаються достатньо
ефективним засобом інтелектуального, морального та естетичного розвитку. Є
багато прикладів, коли захоплення шашковою грою позитивно впливало на поведінку
й навчання дітей, сприяло розвитку їх інтересів. Тож,
шашки, як і шахи, - це вид спорту, який допомагає розвивати логіку, інтуїцію,
відчуття ризиків. Вони покращують пам’ять, увагу, уміння мислити, виробляти
цілеспрямованість, здатність самостійно складати плани та втілювати
їх у життя. Шашки – це гра, у яку грають всі. Причому змагатися між собою
можуть чоловіки і жінки, підлітки і пенсіонери,
спортсмени із значними досягненнями тощо.
Захоплення шашками у 48-річного Василя Сіроштана з Шубівки почалося ще в 9-річному віці. Захопив
даною справою малого Василька його дядько з Іваново – майстер спорту по шашках.
Відтоді з дошкою і цими нехитрими фігурами Василь
Михайлович не розлучається майже 40 років. Ось і 13-річного сина Славіка
долучив до цього виду спорту – рівних хлопчині серед школярів просто немає. Сам
же Василь Михайлович куди б не йшов чи не їхав – шашки роками з ним як
найголовніший атрибут. Не є винятком й місце роботи, де партію-другу герой
матеріалу зіграє з односельчанами. Трудиться Василь Михайлович охоронником у
господарстві «Широкоступ», має дружну сім’ю – дружину
й сина. Керівник фермерського господарства Олександр Широкоступ характеризує
Василя Сіроштана як добросовісного працівника, а
його захоплення вважає гідним наслідування.
А ось достойним суперником Василь
Михайлович назвав кагарличанина – чемпіона Кагарлицького району з шахів та шашок, кандидата в майстри
спорту з шашок Михайла Сокола. Сам же Михайло Васильович відгукнувся про Василя Сіроштана як про людину унікальну, з феноменальною
пам’яттю, яка вражає демонстрацією найрізноманітніших комбінацій. «Справжній
фанат шашок!» - резюмував Михайло Васильович.
Тож
варто не забувати, що шашки – це розумовий вид спорту,
який, крім того, що розвиває, ще й дисциплінує. У
холодну пору року, до прикладу, учні Демівщинської школи зайняті на перервах
саме шашками. Тож було б добре, якби до шашок та шахів залучали дітей у всіх школах. А ще – створили гурток, лідер якого зібрав би тих, хто хоче навчатися розвивати
стратегії і тренувати пам’ять.
І напевне, не варто забувати, що «Гра в
шашки – це випробування розуму», як сказав Й.Гете.
Наталія КРАВЕЦЬ, фото
автора.