№№ 85-86 від 20-23 жовтня 2009 року
ОБЕРИ МАЙБУТНЮ ПРОФЕСІЮ ВЖЕ СЬОГОДНІ!
Партнерські
стосунки залежать від ВЗАЄМОРОЗУМІННЯ сторін
Три роки поспіль пошукова
група “Дніпро-Україна” разом з історичним клубом “Пошук” проводила розкопки в
Луганській, Волинській та Київській областях. Розшукували юнаки та дівчата
останки загиблих радянських воїнів. І небезрезультатно. Лише в цьому році
пошуковці здійснили шість перепоховань, останнє – наймасштабніше – 19 жовтня у
с. Балико-Щучинка. На території Меморіального комплексу “Букринський плацдарм”
було віддано землі останки 98 радянських солдатів та офіцерів, котрі загинули в
листопаді 1943 року, визволяючи Батьківщину від німецьких окупантів. Воїни
40-ї, 47-ї та 27-ї армії відволікли значні німецькі сили, викликали вогонь на
себе, що й допомогло радянським військам здійснити успішний наступ на ворога із
Лютізького плацдарму.
У церемонії перепоховання взяли участь ветерани
Великої Вітчизняної війни з різних районів області, народні депутати України
від Партії Регіонів Олександр Кузьмук, Юрій Бойко, Тетяна Засуха, перший Герой
України Олександр Галуненко, голова Кагарлицької райдержадміністрації Тамара
Телеш, голова районної ради Роман Коваленко, заступники голови РДА Іван
Шевченко, Надія Черничко, заступник голови райради Петро Бурий, сільські та
міські голови, керівники ветеранських організації області, України.
Члени Партії
Регіонів, котрі взяли на себе організаційні турботи, провели цей захід на
високому рівні. По всьому периметру Меморіального комплексу було розставлено
понад десять сучасних обігрівачів, що працювали від зрідженого газу.
Пластикових стільців було більш ніж достатньо, щоб ветерани війни та всі, хто
прийшов на Букринську гору віддати шану визволителям, у разі потреби могли
перепочити. Перепоховання воїнів транслювалося у прямому ефірі на телеканалі “Україна”.
Розпочався траурний мітинг хвилиною
мовчання та покладанням квітів до Братської могили. У своїх промовах Олександр
Кузьмук та Юрій Бойко, зокрема, зазначили, що радянські воїни, штурмуючи
плацдарм, чудово усвідомлювали, що це - останній день їхнього життя. Але всі
вони розуміли й інше: “Якщо не буде боїв під Букрином - не буде і визволення Києва,
України”.
Голова Кагарлицької
райдержадміністрації Тамара Телеш наголосила: “Ці солдати – справжні герої.
Вони не лише визволителі нашої з вами держави, вони – визволителі Європи. На
жаль, неможливо сьогодні озвучити прізвища усіх тих, хто захищав Букринський
плацдарм. Але, вважаю, що обов`язок усіх поколінь – берегти вічно пам’ять про
подвиг героїв Великої Вітчизняної війни”. Тамара Сергіївна подякувала Партії
Регіонів та членам пошукових груп за організацію перепоховання радянських
солдатів і офіцерів на території
Меморіального комплексу. “Сучасне покоління, - сказала вона, - виконує свій
патріотичний і моральний обов’язок перед людьми, які загинули, захищаючи
Батьківщину. Тому особливо важливою і неоціненною є робота пошукових груп, які
відновлюють пам’ять про загиблих. Адже сьогодні ще мільйони людей не мають
можливості вклонитися могилам своїх батьків, дідів, прадідів”.
Під час 
розкопок у
Балико-Щучинці пошуковій групі вдалося встановити особу лише одного з 98-ми
воїнів – Петра Богдашкіна. Поряд з його останками було віднайдено особисті речі
та капсулу з ім’ям і прізвищем. На церемонію перепоховання приїхала правнучка
солдата – Марія Звєркова з Москви. Інформацію про те, де загинув її дідусь,
Марія шукала впродовж багатьох років.
“Наша родина вже й не сподівалася, що
будуть віднайдені останки дідуся, - сказала вона журналістам. – Адже шанси
фактично дорівнювали нулю. Ми дізналися, що дідусь загинув під час форсування
Дніпра. Знали також, що дуже багато воїнів загинуло, так і не допливши до берега. Тож сьогоднішня подія для нас
особлива і незабутня”.
Чин поховання здійснив преосвященний
Пантелеймон, єпископ Васильківський, вікарій Київської єпархії Української
Православної Церкви у співслужінні зі священиками Білоцерківської єпархії.
Останки воїнів віддали землі. Прогриміли автоматні залпи, і в цей час у
небо злетіло більше півсотні голубів, символізуючи собою мир та безкорисливу
жертовність загиблих.
На
знімках: гірлянда слави – від військовослужбовців Збройних сил України; квіти
до Юратської могили покладають Олександр Кузьмук, Тетяна Засуха, Тамара Телеш,
Юрій Бойко; до ветеранів Великої Вітчизняної війни звертається голова
Кагарлицької райдержадміністрації Тамара Телеш; чин поховання проводить єпископ
Васильківський Патнелеймон.
Олексій АДАМЕНКО.
Воїн-афганець Анатолій Германенко з Халчі свою медаль “За
боевые заслуги” отримав 20 років потому
15 жовтня нинішнього року в Посольстві
Російської Федерації в Україні відбулося вручення медалей ветеранам Великої
Вітчизняної війни та учасникам бойових дій в Афганістані.
Церемонію нагородження провів
Тимчасовий Повірений у справах Росії в
Україні Всеволод Лоскутов, з рук якого отримав довгоочікувану нагороду і наш
земляк - житель с. Халча Анатолій Германенко. На святковий захід було запрошено
голову Кагарлицької районної ради ветеранів, заступника голови районної ради ветеранів Афганістану Івана Дідовича.
ОБІЦЯНОГО ЧЕКАЮТЬ НЕ 3 РОКИ, А 20(!)
Анатолій Германенко,
як і інші представлені до нагороди, чекав цієї хвилини довгих 20 років. Колишні
воїни-інтерна-ціоналісти нарешті
побачили свої відзнаки, які загубилися під час розпаду Радянського Союзу, і не
дійшли до своїх адресатів.
Сьогодні Анатолій Григорович займається
сільськогосподарською діяльністю, а точніше рослинництвом. Вирощує цукрові
буряки, пшеницю, горох, ячмінь тощо. Має прекрасну сім’ю - люблячу дружину
Ірину Іванівну і двох доньок-красунь Вікторію і Світлану. А в далекому 1987-ому
- зв’язківець артрозвідки в Афганістані. В Джабалюсі в провінції Баглан
(застава Гульбахар) його артилерійська дивізія відбила у душманів радянську
прикордонну заставу. За це солдата представили до нагороди. Йому повинні були
вручити медаль “За боевые заслуги”.
- Мене повинні були нагородити у травні
1989 року. А сталося це лише сьогодні, - схвильовано ділиться своєю радістю
Анатолій Германенко.
Тоді військових нагороджував Президіум
Верховної Ради СРСР, а зараз - президент Російської Федерації.
- Ці нагороди для афганців дуже дорогі,
поскільки пов’язані вони з молодістю
солдат, з їх подвигом, - резюмував Всеволод
Лоскутов. - На черзі ще кілька тисяч українців, які воювали в Афганістані,
були нагороджені, але нагород так і не отримали.
СИВІЮТЬ НЕ ТІЛЬКИ В СТАРОСТІ
У свої 19 юних років халчанин Анатолій
Германенко призвався до лав Радянської Армії. Півроку провів в “учебці” в Ташкенті, які й послужили
юнакові великою життєвою школою. Готували хлопців до служби в Афганістані. Саме
там, на війні, пройшла для молодого солдата переоцінка життєвих цінностей.
Найбільше цінити Толя став справжню
чоловічу дружбу, чесність, справедливість, саме життя. Взагалі воно у
нього поділилося на 2 частини - до і після війни. Був поранений у ліве коліно.
У госпіталі провів 28 днів. Нервова перенапруга служби в гарячій точці
також позначилася на здоров’ї хлопця. А
ще - зміна клімату: дуже крутило ноги. “Бувало, вранці, на зарядку треба бігти
- а бігти не можу”, - згадує мій співбесідник. З армії Толік прийшов додому
сивий.
- Як все ж таки сприймав вас афганський
народ - як миротворців чи як загарбників? - запитую.
- Гадаю, по-різному, - згадує Анатолій.
- Але я чесно виконував свій обов’язок, завдання, яке поставила переді
мною держава.
Щодо художніх фільмів про Афганістан,
то Анатолій Григорович назвав їх картинами з перебільшеннями. Та й не дивно:
режисери, щоб підняти рейтинг, вдавалися
до емоційного навантаження глядача, змінюючи та коректуючи сценарії фільмів.
Що відчував юнак по поверненні додому?
“Ми як перейшли кордон, пройшли таможню, побачили жінку (швидше за все матір
солдата), яка зустрічала сина і тримала табличку “Лейтенант Гончаров”, ми
просто... плакали”, - згадує Анатолій Григорович.
Найбільше чекали додому сина мама Любов
Федорівна і батько (нині покійний) Григорій Прохорович. Мамі Толік привіз у
подарунок косинки, батьку - пам’ятний брелок для ключів, сестрам - парфуми.
Які враження залишилися від афганської
землі і її народу? “Бідність, - вдумливо згадує Анатолій. - Жаль було дітей.
Дивишся - іде дитина на милицях, одна нога відірвана... Або несе одне менше
дитя на собі, інше тягне за руку. Ми часто їм давали тушонку, жир, сухарі...
Шкода дітей...” Щодо наркотиків, то наші хлопці, за словами Германенка, часто
ними “підігрівалися” - курили гашиш, чарлз, вимінюючи дурман на продукти
харчування.
ДОРОГУ СЕРЦЮ “ЗАЛІЗЯКУ” ДОПОМІГ ПОВЕРНУТИ ДЕПУТАТ
Щороку колишні воїни-афганці збираються, щоб зустрітись, поспілкуватись, 
пом’янути загиблих
товаришів, поговорити про нинішнє життя. Для Анатолія Григоровича цей день святий: що б не робив - все відкладе, а з
побратимами зустрінеться. Згадує воїн-інтернаціоналіст
своїх бойових друзів - двох Микол - з Полтави і Черкащини.
У багатьох українських організаціях
Анатолію Германенку відмовляли в нагороді. Траплялися й такі “кабінетники”, від
яких доводилося чути: “Чого ти добиваєшся? Навіщо воно тобі треба? Навіщо тобі
та залізяка?..” Сьогодні Анатолій Григорович охайно прикріпив медаль до
військової форми, яку свято береже у сімейній шафі. Крім родини, Анатолія
Григоровича прийшли привітати куми, друзі,
односельчани. За щедрим столом линули поздоровлення, настанови, вірші
від усього серця. Настанову для юнаків дав і сам винуватець свята: “Хлопцям не
потрібно боятися армії і обов’язково йти
служити. Армія робить з хлопця справжнього чоловіка. Цього ніколи не зроблять
бари, пивнушки й інші сумнівні заклади.
А тим більше, що служать нині наші хлопці не десь на Далекому Сході, а в
Україні”.
Два роки тому Анатолій Германенко
звернувся до народного депутата України (фракція БЮТ) Олега Білоруса щодо
сприяння в отриманні присвоєної
нагороди. До кропіткої роботи додав немало сил і його помічник - академік
Української академії політичних наук,
доктор філософських наук, професор Іван Кучерявий. Щасливий і хвилюючий день в
житті Анатолія Григоровича настав.
На
знімках: Хвилююча мить поздоровлень: колишнього
воїна-інтернаціоналіста Анатолія ГЕРМАНЕНКА
вітає Тимчасовий Повірений у
справах Росії в Україні Всеволод ЛОСКУТОВ (справа), помічник народного депутата
України, академік Української академії
політичних наук, доктор філософських
наук, професор Іван КУЧЕРЯВИЙ (другий справа) та голова Кагарлицької районної ради ветеранів Іван ДІДОВИЧ; у колі родини та
друзів.
Наталія КРАВЕЦЬ.
Фото автора.
ОБЕРИ МАЙБУТНЮ ПРОФЕСІЮ ВЖЕ
СЬОГОДНІ!
21 жовтня
Кагарлицький районний центр зайнятості провів ярмарок професій, на який були
запрошені учні 9-11 класів загальноосвітніх шкіл міста. Викладачі
Богуславського гуманітарного коледжу, Таращанського агротехнічного коледжу,
Ржищівського професійного ліцею, промислово-економічного коледжу Національного
авіаційного університету презентували школярам свої навчальні заклади:
розповідали про умови навчання та проживання, знайомили з інфраструктурою тощо.
Після презентацій школярі мали змогу
поспілкуватися віч-на-віч із викладачами, отримати інформаційні буклети про
вузи. Дехто з майбутніх випускників пообіцяв уже най-ближчим часом відвідати
навчальні заклади, щоб на власні очі переконатися у правильності свого вибору.
На знімку: викладачі Богуславського гуманітарного коледжу
роздають юним кагарличанам запрошення на День відкритих дверей.
Фото Олексія
АДАМЕНКА.
Партнерські стосунки залежать від ВЗАЄМОРОЗУМІННЯ сторін
Так вважає начальник Кагарлицької
ОДПІ Людмила Циганок. «Причому, - як
сказала Людмила Миколаївна, - з 2689 суб’єктами
господарювання, які перебувають на обліку нашої інспекції, ми прагнемо жити дружно. Тим, хто чесно виконує свій
конституційний обов’язок, допомагаємо, приймаємо компромісні рішення. Бо маємо
одну мету – якнайбільше наповнити коштами державний та місцевий бюджети».
Працювати з податком на додану вартість найскладніше. Тому цю роботу довірили двом
найдосвідченішим працівникам відділу оподаткування 
юридичних осіб
Таїсії Цюкало та Світлані Черниш. Більше року вони займаються лише
адмініструванням цього податку. І їм вдається знаходити спільну мову з платниками ПДВ, яких у районі та Ржищеві
налічується близько 200. Від них керівництво ніколи не чуло нарікань на
співпрацю зі своїми фахівцями. Мати
справу з грамотними податківцями, на думку підпри-ємців району, приємно. Таїсія Анатоліївна й Світлана
Володимирівна завжди допоможуть кваліфікованою консультацією щодо змін у
законодавстві, нових розпоряджень Кабінету Міністрів України, інших нормативних
документів. Крім того, вони можуть особисто швидко вирішити будь-яке спірне
питання з платниками. Особливу увагу Таїсія Цюкало і Світлана Черниш приділяють
великим платникам ПДВ, серед яких ВАТ «Кагарлицький цукрозавод», ЗАТ «Росава»,
ЗАТ «Кагма».
Щодня до податкової інспекції приходить
немало громадян з різноманітних питань. Тут їм надають кваліфіковану допомогу
уважні й неупереджені податківці. Були б
усі такими принциповими й відповідальними, якими є більшість з них.
На знімках:
начальник Кагарлицької ОДПІ Людмила ЦИГАНОК - професіонал і просто красуня;
працівники відділу оподаткування юридичних осіб Світлана ЧЕРНИШ та Таїсія
ЦЮКАЛО.
Наталія КРАВЕЦЬ.