№№ 10-12 від 5 – 9 лютого 2010
року
Читайте у номері:
УКРАЇНА ЧЕКАЄ ОФІЦІЙНИХ
РЕЗУЛЬТАТІВ ВИБОРІВ ПРЕЗИДЕНТА
ДЕСЯТЬ РОКІВ І КРОКІВ ПОСТУПУ СК «АГРОБІЗНЕС»
УКРАЇНА ЧЕКАЄ ОФІЦІЙНИХ РЕЗУЛЬТАТІВ ВИБОРІВ ПРЕЗИДЕНТА
Згідно з даними, оприлюдненими на офіційному сайті ЦВК,
участь у повторному голосуванні з виборів Президента України взяли 69,14%
виборців. Порівняно з першим туром, кількість громадян, які скористалися своїм
конституційним правом обрати Президента країни, збільшилася на 2,38%. У
Миронівському ТВО № 94, до якого належить і наш район, теж було зафіксовано
зростання активності виборців: якщо у першому турі Президента країни обирало 81
тис. 483 жителів Богуславського, Кагарлицького, Миронівського, Рокитнянського
районів та м.Ржищева (65,76%), то у другому турі - 83 тис. 350 осіб (67,57%).
Симпатії
виборців Миронівського ТВО № 94 розподілилися таким чином: за Ю.Тимошенко -
71,41%, за В.Януковича - 23,24%, не підтримали жодного кандидата - 3,83%. У
Кагарлицькому районі теж відчутну перевагу отримала діючий прем’єр: за неї
проголосувало 72,6% виборців, за лідера опозиції В.Януковича - 22%, проти всіх - 3,56%.
Станом
на 13-ту годину ЦВК обробила 97,03% протоколів
по Україні: Віктору Януковичу віддали свої голоси 48,4% виборців, Юлії
Тимошенко - 45,99%, не підтримали жодного кандидата 4,4%.
Як
повідомив голова ЦВК Володимир Шаповал,
остаточні результати виборів будуть
оприлюднені не пізніше 17 лютого цього року.
Прикро, але факт: у сучасний вік масової комп’ютеризації у багатьох громадян нашої,
колись однієї з найкращих по кількості читачів держави, катастрофічно падає
інтерес до книги. Хоча, як відомо, книга
- це і джерело знань, і школа духовності, і кладова різноманітних форм виховання.
Поліпшити
подібний стан з книжковою освіченістю, надто ж шкільної молоді, покликаний всеукраїнський конкурс “Найкращий
читач України”, який щорічно охоплює величезну кількість школярів.
Днями
ІІ етап даного конкурсу на районному рівні відбувся і в Кагарлику. У міську ЗОШ
№ 3 зібралися учні 6-7 класів із навчальних закладів району - переможці першого
етапу, які одержали почесні звання “Найкращий
читач своєї школи”.
Приємно,
що господарі місця проведення заходу зробили все належне, щоб він мав не тільки
змагальний, а й святковий характер. Для
учасників конкурсу у виконанні юних вихованців ЗОШ № 3 прозвучали цікаві
літературні композиції, історичні
довідки про бібліотеки світу, пісенні номери.
А
потім відбулося і саме змагання.
Претенденти на перемогу розповідали про свій улюблений твір, а компетентне журі
оцінювало виступ кожного. Причому
враховувало не тільки кількість 
прочитаних книжок (із читацьких щоденників конкурсантів), а й їх вміння висловлювати
власну думку про прочитане, артистизм
при виступі і т. д.
В
результаті перемогу і звання “Кращий
читач району” одержали серед
шестикласників Олена Дейнеко (міська ЗОШ № 1) (на знімку) та серед
семикласників- Вікторія Коваль (ліцей). Обидві майстерно розповіли про
свої улюблені твори, відповідно
оповідання “Соняшники” Олеся Гончара та “Морозко” Панаса Мирного. Відтак,
дівчатка представлятимуть район на
ІІІ обласному етапі Всеукраїнського
конкурсу.
У
нагороду за любов до книги, за її пропаганду на місцях всі учасники заходу
одержали книги із серії “Шкільний детектив”, диски з навчально-пізнавальними програмами та
шоколадки. Спонсорували читацьке свято
відділ освіти райдержадміністрації та Кагарлицька філія ЗАТ “Комплекс
“Агромарс” (керівник Віктор Бевз).
На знімках: фрагменти проведення конкурсу.
Станіслав
МИХАЙЛОВСЬКИЙ.
ДЕСЯТЬ РОКІВ
І КРОКІВ ПОСТУПУ СК
«АГРОБІЗНЕС»
Чесно кажучи, про сільськогосподарський кооператив
«Агробізнес» до сьогоднішнього дня практично не згадувалося на сторінках
районки, хоча 
певний час
доводилося працювати пліч-о-пліч з працівниками його офісу (кооператив
орендував, а згодом і викупив приміщення
друкарні). Надто вже тихо і скромно вів він своє господарювання. Під час
підбиття підсумків хліборобського року не згадувався серед кращих, але й не був
у відстаючих, ніхто толком не знав, чим він
займається і якими ресурсами
володіє, скільки працівників нараховує у своєму штаті і т. д. Одним словом,
темна конячка серед багатьох сільгоспвиробників району.
Але коли маловідомий
широкому загалу кооператив «забрав» у одного з найпотужніших інвесторів Горохове з усіма
селянськими земельними і майновими паями, а згодом побудував там насіннєвий
завод, інтерес до нього напрошувався сам
собою. Тим більше, що 11 лютого СК
«Агробізнес» відзначає свій перший значний ювілей - 10-річчя своєї діяльності. І
кожен з цих років, як виявилося пізніше, ставав черговим кроком поступу
невеличкого колективу і його беззмінного лідера
Григорія Кулініченка.
Отже, знайомтеся: сільськогосподарський кооператив
«Агробізнес».
ОДИН
У ПОЛІ НЕ ВОЇН
Хто
знає, що стало тому причиною - чи незадовільні на той час результати
господарювання місцевого сільгосппід-приємства чи щось інше - але найпоширенішого розвитку фермерство в районі набуло у Слободі. Уже на
початку 90-х тут налічувалося біля десятка фермерських господарств. Як правило,
їх засновниками ставали ті, кого не
задовольняла праця за принципом «один з сошкою, а семеро з ложкою», хто
хотів достойної віддачі за свій труд, а
не колгоспної «зрівнялівки», хто, зрештою, мав вміння і бажання, підкріплені
певною матеріально-технічною базою, ефективно працювати на землі. Серед таких у
далекому 1993 був і Григорій Володимирович Кулініченко.
Втім,
працювати самостійно на 20-25 гектарах виявилося для багатьох 
справою нелегкою. Навіть
для вирощування однієї культури з дотриманням агротехнічних вимог не
вистачало елементарних знарядь і механізмів, добрив, засобів боротьби із шкідниками та бур’янами. А ще
ж, щоб мати сівозміну, потрібно було
сіяти не одну пшеницю чи гречку. Одне слово, як відзначив сам Григорій
Кулініченко, «за таких умов можна було існувати, але без розвитку, без поступу
вперед».
Тому
самі обставини заставили фермерів
звертатися один до одного за допомогою. Хтось когось виручав посівним матеріалом, а «відробляв» оранкою, у
декого були проблеми з паливом, то звертався до сусіда, та й щоб зібрати урожай
багатьом доводилося наймати техніку, втрачаючи і час, і хліб. Ось чому уже в
1994 році четверо слобідських фермерів неофіційно, за доброї згоди почали спільно
обробляти орендовану землю. До вже
згадуваного Григорія Кулініченка приєдналися його тезка Григорій
Тодосович Кулініченко, а ще Олексій
Питель і Микола Попов. Саме їм і
судилося напрацьовувати досвід колективного господарювання за нових умов і обставин.
Процес
цей не був простим і розтягнувся на 7
років. За цей час одні виходили із добровільного об’єднання, інші вступали. Це був рух, пошук, який врешті-решт
призвів до закономірного результату:
створення у 2000 році сільськогосподарського кооперативу «Агробізнес».
ХОЧЕШ ЖИТЬ - УМІЙ КРУТИТИСЬ
Біда колишніх колгоспів, а згодом колективних
сільгосппід-приємств була в тому, що вони
ніколи не розпоряджалися своєю продукцією. Вирощувать вирощували, а ось
за готовий хліб, молоко, м’ясо не вони виставляли ціну, а її їм нав’язував хтось інший. У радянські часи це робила держава, а нині всі, хто не ліниться. І, як правило, сільгоспвиробника ставлять в такі умови,
що продавати продукцію часто доводиться
за безцінь. Звідси і незавидне фінансове
становище сільгоспвиробників. Натомість, практично задарма на ньому
наживається ціла армія посередників,
завдання яких полягає в тому, щоб за мінімальною ціною скупити збіжжя у селян, а потім з вигодою його перепродати.
Ще
один негатив господарювання в колективних сільгосппідприємствах полягав в
тому, що їм зверху нав’язували, як треба хазяйнувати. Починаючи із строків сівби і закінчуючи величиною площ під ту чи іншу культуру, кількістю поголів’я.
Григорій
Кулініченко чи не першим в районі
вирішив відійти від цих стереотипів. Власне, й сама назва кооперативу «Агробізнес»
промовисто свідчила про це. Бо бізнес,
як відомо, це «економічна, комерційна, біржова або підприємницька діяльність,
спрямована на отримання прибутку». А
прибутки молодому сільгосппід-приємству були потрібні позаріз. Для зміцнення
матеріально-технічної бази, для розвитку, для майбутнього.
«Хочеш
жить - умій крутитись», - це прислів’я набуло своєї актуальності в умовах
переходу до ринкової економіки. І в «Агробізнесі» почали крутитися. Не цуралися
діяльності за принципом «купи-продай», на якому, по суті, сьогодні побудоване
вітчизняне підприємництво. Закупляли безпосередньо у виробника, обходячись без посередників,
мінеральні добрива, паливно-мастильні матеріали і перепродували їх з вигодою
для себе. Для цього у кооперативі вперше
в районі було створено службу менеджменту, яка вивчала ринки збуту і вміло цим
користувалася. В тому числі й щодо реалізації власної продукції. Задарма ніхто
не збирався її віддавати.
Ось
таким чином було підготовлено відповідну базу до нового етапу в розвитку СК
«Агробізнес».
СЛОВО, ЯК КРЕМІНЬ, ТВЕРДЕ
Розпаювання
землі між селянами поставило хрест на окремих колективних
сільгосппідпри-ємствах. Натомість в ра-йон прийшли потужні інвестори, такі, як Міжнародна агропромислова корпорація (МАК),
ЗАТ «Комплекс «Агромарс». З великими
грошима, високопродуктивною тех-нікою і
щедрими обіцянками власникам земельних ділянок. Здавалося, що
конкурувати з ними справа безнадійна.
Але, як відомо, «слово ділом красне».
Дехто
з селян відразу віддав перевагу своїм, а не столичним орендарям землі і майна.
У тій же Слободі, у Кагарлику,
наприклад, де замість колишніх сільгоспформувань були створені дочірні
підприємства МАКу (відповідно «Агрофірма
«Слобідська» і ПСП «Росава») і які
вийшли в лідери сільськогосподарського виробництва району, знайшлися люди, які більше довірилися скромному СК «Агробізнес». Бо на власні очі
побачили, що там вміють господарювати на землі. Таким чином кооператив одержав
у оренду 300 гектарів ріллі в Кагарлику
і 600 
безпосередньо у Слободі.
А
згодом настала черга Горохового, де збанкрутіле місцеве сільгосп-підприємство
«розривалося» між двома орендарями. А у семи няньок, як відомо, дитя
невмиване. Не заладилися справи і в самих інвесторів, скривдженими
залишалися люди. Тому, коли свої умови оренди
землі і майна запропонував слобідський кооператив, відразу півсела переуклало договір саме з
«Агробізнесом». А вже через рік, переконавшись, що «свій»орендатор тримає
слово, Горохове повністю відійшло до «Агробізнесу». Сам же кооператив
завдяки оренді земельних паїв розширив свої угіддя із 150 до 2500
гектарів, ставши солідною фігурою в районі.
У
СК дорожать дові-р’ям людей і не тільки виконують, а й перевиконують
власні зобов’язання перед пайовиками.
Якщо цілий ряд підприємств-сільгоспвиробників тільки з 2008 року після
відповідного указу Президента Укра-їни
збільшили орендну плату за землю з 1,5
до 3 відсотків від вартості паю, то
в «Агробізнесі» це роблять уже п’ять
років поспіль. І це далеко не межа. «Ми платили і будемо платити своїм
орендодавцям більше за інших», - переконаний Григорій Кулініченко.
Не
забувають тут, як дехто, і про майно селян. За нього кооператив повністю
розрахувався з людьми шляхом його викупу по всіх своїх населених пунктах.
ЕКОНОМІКА З ФІЛОСОФІЄЮ
Випускник
Київського інституту народного господарства,
економіст за освітою, Григорій
Кулініченко звик усе прораховувати, вивіряти, прогнозувати перспективу і аж
тоді приступати до виконання задуманого. До посади керівника кооперативу йшов через роки роботи в обласному управлінні
сільського господарства, а потім у фонді
підтримки фермерських господарств. З часом усе більше відчував, що «керівництво зверху» перестає його
влаштовувати. Власне, через це й «пішов у низи», організувавши спочатку власне фермерське господарство, а
згодом й сільськогосподарський
кооператив. І в нього непогано виходило. Як уже відзначалося вище, «Агробізнес»
значно розширив свої земельні «володіння», зміцнів фінансово, набув авторитету
в районі і серед своїх па-йовиків. Здавалося б, можна було б і перепочити, спокійно господарюючи по
налагодженій і відпрацьованій системі, займаючись товарним виробництвом. Але ке-рівнику
кооперативу цього було замало, хотілося
чогось серйознішого. Вибір впав на насінни-цтво.
- Насінництво - це моє, - так афористично
пояснює він своє рішення. - Насіння
- основа життя і я завжди ставився до нього, як до святині. Тому наш вибір не був випадковим.
Займатися насінництвом - це, якщо хочете,
найвища ступінь хліборобської майстерності. Адже передбачає не тільки наявність належної
матеріально-технічної бази, а, насамперед, значно вищий рівень культури
землеробства, а ще високу відповідальність за кінцеві результати праці.
Люди, які купляють у нас посівний
матеріал, вірять, що ми реалізовуємо їм найкраще насіння, і ми маємо не розчарувати
їх у зворотньому. А для цього потрібно було, щоб таким почуттям
відповідальності прониклися всі члени сільгосппідприємства, починаючи від сівачів до працівників току. На
щастя, нам це вдалося. Сьогодні я повністю задоволений роботою всього колективу, його ставленням до нової справи.
- Високоякісне насіння на відміну від
товарного зерна має й значно вищу ціну на ринках збуту. Це теж вплинуло на
подальшу спе-ціалізацію
кооперативу? запитую у Григорія Ку-лініченка.
-
Я не заперечую фінансову вигоду від насінництва. Ця робота звичайно ж дає
прибутки, а, отже, й можливість
своєчасно розраховуватися з податками, іншими платежами, орендодавцями,
удосконалювати виробництво і розширювати його обсяги, - відповідає керівник
сільгоспкооперативу. - Але для мене це не головне. Насінництво - це моя
філософія, моє покликання і займатися ним ми будемо за будь-яких економічних і
фінансових обставин.
ЕЛІТА З ГОРОХОВОГО
На
насінництві СК «Агробізнес» спеціалізується вже п’ятий рік. Вирощують
найрізноманітніші культури. Зокрема, озимі пшеницю і ячмінь, ярий ячмінь, а ще горох, гречку, сою. У 2009-ому
вперше посіяли і зібрали насіння кукурудзи
вітчизняних селекцій.
Тісні
стосунки з науковцями з Києва, Миронівки, Одеси дали змогу отримувати
елітний посівний матеріал, поставити справу на міцну основу. Про
надійність тієї основи свідчить присвоєння
кооперативу статусу елітного господарства з виробництва насіння зернових культур.
Та
Григорій Кулініченко зі своїм колективом вкотре не зупинився на досягнутому.
Виникла ідея мати свій насіннєвий завод.
Потреба у такому підприємстві
напрошувалася сама собою. Адже добре поставлене насінництво, відмінна підготовка посівного матеріалу є вагомими чинниками
підвищення врожайності. Щоб збирати по
60-70 центнерів збіжжя, без доброго насіння не обійтися. Завозити ж його із-за
кордону дуже накладно. Треба мати велику кишеню, щоб, наприклад, купувати
насіння кукурудзи по 900 гривень за посівну одиницю. Так що потреба в якісному
насінні завжди є актуальною. Після ж вступу України в Світову організацію
торгівлі (СОТ) з’явилася реальна можливість вийти на міжнародні ринки.
- Взявши в
оренду, а потім і викупивши в орендарів
майно, ми, на відміну від багатьох
інвесторів, не вивезли із населених пунктів жодного центнера метало-брухту, -
говорить керівник СК «Агробізнес». -
Всі ресурси були спрямовані на будівництво насіннєво-очисного заводу.
Уже
навесні 2008 року вступила в дію перша черга майбутнього підприємства. У
кооперативі ретельно готувалися до цього. І сам Григорій Кулініченко, і
спе-ціалісти «Агробізнесу» вивчали різні системи машин для підготовки насіння.
Зупинилися на тому обладнанні, котре, на їх переконання, най-більше відповідало
вимогам насінництва - не травмує зерно, досить високопродуктивне. Його виробляло одне з підприємств Запоріжжя.
З урожаю 2007-го року підготували першу
тисячу тонн посівного мате-ріалу. Реалізували його в різні області і отримали добрі відгуки. Набувши досвіду,
продовжили розширювати виробни-цтво. У
тому ж таки Запоріжжі придбали нові
машини, спроможні обробляти за добу до 150 тонн насіння.
Пізніше
було побудовано зерноочисний комплекс
добовою потужністю 500 тонн збіжжя. Змонтовано дві лінії по виробництву високоякісного насіння з тим, щоб готувати його обсягом до 7
тисяч тонн за сезон. Встановлено сушарку, виготовлену в США, на якій можна
просушувати як фуражне зерно, так і посівний матеріал, обладнали лабораторії з
визначення якості насіння. А ще подбали
про те, де зберігати сировину і готову
продукцію.
- За три роки будівництва заводу ми освоїли 3,5 мільйона
гривень, - розповідає Григорій Кулініченко.
- За цей же час побудували 11 тисяч квадратних метрів складських
приміщень. Крім спорудження ангарів безпосередньо біля підприємства,
реконструювали під склади всі придатні 
тваринницькі приміщення. Тепер можемо зберігати у себе біля
15 тисяч тонн зерна. Це - своєрідний
міні-елеватор.
У
планах «Агробізнесу» уже в цьому році одержати державну сертифікацію своїх
лабораторій і складських приміщень, щоб офіційно мати статус державного елеватора.
А
поки що сільський завод у Гороховому
справно виготовляє елітне насіння для потреб усієї держави. Про високу
ефективність і якість його продукції
засвідчує, зокрема, те, що СК «Агробізнес» тісно співпрацює з Державним резервним насіннєвим фондом України. Уже торік Фонд закупив у кооперативі і заклав на
зберігання близько 2 тисяч тонн посівного матеріалу. А це значить, що еліта з
Горохового розі-йдеться по всій Україні.
-
Насіння ж яких культур можна готувати на
заводському обладнанні? - звертаюся до працівників підприємства.
-
Всіх - від кукурудзи до маку, - чую
лаконічну відповідь.
Від
себе додам, що насіння «Агробізнес» виробляє не тільки для великих, а для всіх
сільгоспвиробників. Зокрема, тут планується налагодити фасування у дрібну тару для індивідуальних
господарів посівного матеріалу, передусім овочевих культур.
СЕЛО, А В НЬОМУ ЛЮДИ
Якщо
раніше найпереконливішим аргументом у ефективності господарювання називалися
рентабельність виробництва і одержаний прибуток, то сьогодні про це практично не говорять. Одні мотивують
свою відмову комерційною таємницею, інші
ще чимось, чисто з етичних міркувань (негоже заглядати в чужу кишеню) не
зробив цього і я у розмові з керівником СК «Агробізнес».
Втім,
Григорій Кулініченко і не приховує, що його сільськогосподарське підприємство рентабельне і прибуткове.
Підтвердженням цьому можна назвати хоча б
такий факт: тільки торік, в умовах фінансово-економічної кризи,
«Агробізнес» придбав різноманітної техніки і механізмів на суму 2,5 мільйона
гривень. А ще ж не має заборгованостей ні по сплаті податків, ні по виплаті
заробітної плати, розрахунках з орендарями. І при цьому не шкодує коштів на вирішення соціальних питань у населених пунктах, де
орендує землю селян.
- Колишні колгоспи, незважаючи на різні
негативні аспекти, залишили у багатьох людей
ностальгію по собі, насамперед, своєю
соціальною діяльністю, - розмір-ковує
Григорій Володимирович. - Кожен селянин при виникненні якоїсь проблеми направлявся до
контори колгоспу, де міг виписати продукти, транспорт, одержати допомогу у
випадку тяжкого горя тощо. Та й сільські голови були частими гостями у
керівника господарства. Адже як і тоді, так
і зараз не мали і не мають ні відповідної матеріально-технічної бази, ні
коштів, щоб вирішити якусь серйозну проблему громади. Тому рішення нашого
колективу було одностайним: взявши в оренду землю і майно селян, берем
відповідальність і за соціальне благополуччя людей та соціальний розвиток
населених пунктів. Надто ж Горохового, де, нагадаю, всі жителі виявили довір’я
саме нам. Хоча тісно співпрацюємо і знаходимо спільну мову й з міським та
слобідським головами.
Зрозуміло,
що навіть в такому обширному матеріалі
важко перелічити добрі справи СК «Агробізнес» для громад. Це і завезення палива та розчищення
до-ріг у селі. Це продуктові набори і
новорічні подарунки відповідно людям похилого віку і школярам до державних та
релігійних свят, допомога у проведенні
ремонту школи, ФАПу, будинку культури і
т. д. Достатньо сказати, що тільки торік кооператив виділив на розвиток населених пунктів
близько 50 тисяч гривень. Це більше, ніж
четверта частина всього сільського бюджету Горохового.
А
ще ж в «Агробізнесі» не цураються й
благодійництва. Виділяли кошти на завершення будівництва храму в
Кагарлику, спонсорують міські освітні заклади, зокрема, районний ліцей і ЗОШ № 2.
БЕЗ ТВАРИННИЦТВА НЕ ОБІЙТИСЬ
У
планах Григорія Кулініченка і його
команди дальше нарощування обсягів
виробництва насіння і поліпшення його якості. За рахунок удосконалення механізмів заводу, приростання
господарства новими орендованими
землями. Але ж для збільшення
виробництва зерна необ-хідно постійно дбати про підвищення родючості грунтів, додержання
науково обгрунтованих сівозмін. Тож треба думати і про тваринництво.
Тоді й посівам трав (відмінним попередникам під зернові) буде місце, і
органічні добрива надходитимуть, бо сподіватися тільки на мінеральні затратно і неефективно.
-
Для відродження тваринницької галузі потрібні великі кошти, - пояснює керівник
СК «Агробізнес». - Треба ремонтувати,
модернізувати приміщення. Необхідно закупити молодняк високопродуктивних
тварин, фермське обладнання, щоб виробляти високоякісну, конкурентно здатну
продукцію. А все це досить дороге. Тому ми хочемо на основі насінницької справи
зміцнитися фінансово і вже тоді братися за тваринництво. Займатися відразу
двома складними проблемами, значить не
досягти успіху в жодній.
* * *
Колектив
редакції «Вісника Кагарличчини» щиро вітає працівників СК «Агробізнес» з першим
світлим ювілеєм. Бажаємо багато нових років і широких успішних кроків у житті і
роботі.
Станіслав МИХАЙЛОВСЬКИЙ.
Фото Олексія АДАМЕНКА та з архіву СК "Агробізнес".
Швидкоплинно
минає час. Злетить незабаром останній січневий лист календаря і засвідчить
прихід наступного зимового місяця - лютого. Тож в першу ж суботу цього місяця
на усіх випускників нашої школи, за традицією, чекатиме зустріч із дитинством,
зі шкільними роками. Залунає золотою симфонією мелодія шкільного дзвінка як
відгомін золотої пори, в яку неможливо повернутися, але яка збереглася у
пам’яті кожного приємними спогадами.
Минають
роки, мов осінні хмари, але в серці лишають пам’яті слід.
Доля
вносить свої зміни в людське життя, даруючи часто приємні сюрпризи, зустрічі,
зна-йомства...
Напередодні свята зустрічі з випускниками хочеться
поділитися радістю і незабутніми враженнями від зустрічі, що сталася в нашій
Стайківській школі ще теплими вересневими днями. До шкільної оселі завітав
«несподіваний гість» як сам себе назвав Кирило Миколайович Ніколаєв. Він назвав
себе так, тому що завітав до нас аж через вісімдесят років. Самому ж Кирилу
Миколайовичу зараз дев’яносто п’ять років, та він бадьоро тримається і має
добру пам‘ять. Наш гість розповів, що родом сам із села Рудякова, неподалік від
Стайок, яке затонуло за часів створення Київської ГЕС. Стайки стали для нашого
Кирила Миколайовича теж рідним селом, бо саме тут промайнули його шкільні роки
— навчання з 5 по 7 класи. Далекі 1927-1930-ті роки, оповиті багатими
спогадами. Для нього Стайки — це сині-сині гори в літньому серпанку, а зимою -
білі схили, огорнуті сріблясто-сніжним маревом. Сюди Кирило Миколайович
приїздить щороку та з Дніпрових круч дивиться на острівки рідного села, яке він
добре пам’ятає і так чудово передає на своїх полотнах.
Збереглися
в пам’яті дні, нехай не довгі, але зігріті шкільною дружбою, неповторними
почуттями. Довелося в цей час відчути Кирилові Миколайовичу у, здається, чужому
селі скільки теплоти, любові і навіть материнської ласки!
Яскраво
зблискують спогади про ті нелегкі роки, коли ніжна, чуйна вчителька усмішкою
підбадьорювала, а щирий, вимогливий, по-батьківськи добрий вчитель навчав
розуміти прекрасне і палко любити Батьківщину.
Історія
життя цієї людини-легенди дуже цікава та захоплююча. З його вуст ми дізналися,
що після закінчення 7 класу, він три роки навчався в Дніпропетровському
машинно-будівельному технікумі та отримав спе-ціальність конструктора хімічного
машинобудування. Після закінчення технікуму два роки працював на заводах
Донбасу за фахом. Далі була дворічна служба в лавах Радянської армії, де був
механіком, водив танк, займався картографуванням і топографією. По службі в
армії Кирило Миколайович, за велінням долі, опинився в Миколаєві на
суднобуді-вельному заводі, де теж працював за фахом. Перед Великою Вітчизняною
війною в 1940-1941 рр. працював конструктором на на машинобу-дівельному заводі
ім. Артема в Дніпропетровську. На час війни 1941 року був направлений на
Північно-Кавказький фронт у 317 стрілкову дивізію і став там картографом та
топографом.
Багато
цікавого Кирило Миколайович розповів нам про воєнні події 1942-1943 рр.,
учасником яких він був, коли палахкотіли в полум’ї війни небосхили України.
Довгоочікуване закінчення війни нарешті настало для Кирила Миколайовича 9
вересня 1945 року, і він, безмежно щасливий, повернувся до свого рідного дому.
Через півроку, в березні 1946 р., вже працював у Києві на заводі «Більшовик»,
де отримав відрядження до Китаю. Роки йшли, збігали, мов весняні струмочки.
Кожен день приносив нове пізнання світу, нову радість, мудрість і змужніння.
Зустріч
із незабутньою людиною - це завжди свято, бо дарує кожному радість і приємність
спілкування, а ще незабутність. Та, крім хвилюючих до щему хвилин, наш дорогий
гість подарував учням школи цікаві подарунки на згадку про себе: бінокль.
Першими тримали дарунок в руках допитливі і нестримні семикласники і не могли
натішитися цим чудовим подарунком, роздивляючись місцеві краєвиди повіддаль
себе. А наймолодшому учню школи Кирило Миколайович подарував іграшку, як
майбутньому захисникові, - зразок військової техніки - танк. Навзаєм директор
школи Любов Ясюк презентувала йому прекрасну цінну книгу «Зустрічі на землі
Кагарлицькій».
Нещодавно
ми отримали листа від Кирила Миколайовича, він щиро згадував зустріч, подякував за книгу, за тепле до
нього ставлення у стінах школи, а також надіслав чимало фотокарток нашої з ним
зустрічі та своїх картин про минуле дитинство, рідну природу свого села в різні
пори року, про Мавку та Лукаша з «Лісової пісні»...
Ось
такою була ця несподівана зустріч з талановитою і водночас неординарною
людиною.
Наталія МАЛООКА,
учениця 9-Б класу
Стайківської ЗОШ
І-ІІІ ст.