№№ 15-17 від 19-26 лютого 2010
року
Читайте у номері:
ВЕСНЯНІ КЛОПОТИ: ЗАПОБІГТИ ПАВОДКАМ, ПІДГОТУВАТИСЬ
ДО ПОЛЬОВИХ РОБІТ
ЖИВІТЬ ДО СТА ЛІТ У ЗДОРОВ’Ї Й ДОБРІ!
ЗАПОБІГТИ ПАВОДКАМ, ПІДГОТУВАТИСЬ ДО ПОЛЬОВИХ РОБІТ
24
січня голова районної держадміністрації Тамара Телеш провела нараду із
керівниками сільськогосподарських формувань, головами міста та сіл району. В нараді взяв участь голова
районної ради Роман
Коваленко, перший заступник голови райдержадміністрації Зіновій Лялюк. Питання,
що були винесені на засідання, стосувались проведення протипаводкових заходів у
населених пунктах району; підготовки до проведення
весняно - польових робіт; стану виробництва тваринницької продукції в
сільськогосподарських підприємствах району та перспективи розвитку
тваринництва; виконання договорів оренди земельних та майнових паїв за 2009
рік; укладання договорів оренди землі,
що використовується під господарськими дворами с/г
підприємств; своєчасності виплати заробітної плати; виконання умов колективних
договорів; проведення медоглядів; забезпечення необхідних умов праці та
побутових умов для працівників тощо; виконання розпорядження голови
райдержадміністрації від 03 лютого 2010 р. № 75 «Про
паспортизацію господарств на право отримання та використання пестицидів і
агрохімікатів» тощо.
– Цьогорічна зима принесла нам велику
кількість опадів у вигляді снігу, й хоча
останнім часом масових підтоплень на території району
не спостерігалось, та, якщо температура підніметься різко вгору, ми повинні
бути готовими й до можливих паводків та підтоплень, - зазначив у своєму виступі
Зіновій Лялюк. - Стосується це, в першу чергу, голів
громад. Вони повинні провести обстеження “ тонких місць” водойм, що знаходяться
на їх території. В разі потреби вжити заходів по розчищенню русел річок та струмків, які могли захаращитись гілками та й
стовбурами дерев, що були зламані під
час буревіїв, організувати скид зайвої води із ставків.
Дорожні
служби мають контролювати стан шляхових переходів, містків, щоб запобігти їх
руйнації в разі підняття рівня води. Також головам сіл,
орендарям водойм потрібно докласти зусиль, щоб запо-бігти мору риби. Адже це
явище, зазвичай, спостерігається ближче до весни. Районна санепідемстанція
готова надати послуги з визначення рівня кисню у
ставках, на основі чого й можна вирішити, які заходи проводити.
Питання
можливого паводку турбує й жителів ряду вулиць Кагарлика: зокрема, Ковпака,
Шевченка, Любченка. Іхня делегація, очолювана Віктором
Васильченком, звернула увагу на проблеми цього мікрорайону учасників наради. “В
1980-му ми постраждали від різкого підйому води, -
зазначали вони.- Тож просимо вжити заходів, щоб ситуація не повторилась”. У відповідь на прохання кагарличан Зіновій
Лялюк запропонував створити комісію за участю представників відповідних
районних служб, міськради та жителів вулиць. Безвідкладно вивчити ситуацію, що
складається, та при
потребі вжити запо-біжних заходів.
З
підготовкою до проведення весняних польових робіт
ознайомив присутніх начальник управління агропромислового розвитку РДА Олексій
Харченко. Він зазначив, що під урожай 2010 року посіяно 10423 гектари
озимих.
Щодо
весняних польових робіт, то заплановано засіяти
Насінням,
загалом, район забезпечений із надлишком. Стосовно мінеральних добрив, - то в
достатній кількості ними запаслись (відповідно до поданих господарствами даних)
СВК “АФ “Перемога”, ЗАТ “Агрофорт”, ФГ “Широкоступ”. “Агрофорт” і “Перемога” в достатній кількості забезпечені й хімічними
засобами захисту рослин. А от дизельним
пальним більшість господарств будуть
забезпечувати себе “з коліс”.
Що
стосується розрахунків за оренду земельних і майнових паїв, то вони проведені на 95,5%. Керівникам господарств потрібно
повністю розрахуватись із орендодавцями. А в тих господарствах, де орендна
плата складає менше 3% від вартості паю підняти її до
цього рівня.
Заступник
начальника управління агропромислового розвитку РДА Микола Голованчук
охарактеризував стан тваринництва в господарствах району. Так, зазначив він, за
минулий рік стадо корів склало 2,9 тис. голів,
кількість свиней -33,2 тис. Молока вироблено 12,4 тис тонн. Надій молока на
корову склав
Основним
завдянням, що сьогодні стоїть перед галуззю тваринництва, є максимальне
збільшення виробництва продукціїї для забезпечення потреб населення, нарощення
поголів‘я та продуктивності тварин, раціональне використання наявних кормів.
Племінну базу по ВРХ в районі представляють АФ “Перемога”, ПОСП “Дніпро”, СТОВ
“Колос”; м‘ясне скотарство -ЗАТ “Агрофорт”; племінне
свинарство - АФ “Перемога”.
Було
проведено й аналіз навантаження поголів‘я
на
Щодо
виробництва молока, то тут передові позиції утримують АФ “Перемога” - 3150 тонн
(26% районного), ПОСП “Дніпро” - 2374 (19%), ВАТ “Кагарлицький бурякорадгосп” -
1202 (10%), ЗАТ “Агрофорт”- 1119 (9%). Більше 5 тис. кг від
корови надоєно в СТОВ “Колос”, АФ “Перемога”, ЗАТ “Агрофорт”, ФГ “Широкоступ”,
ПОСП “Дніпро”; надої близько 4 тис. кг отримали в АФ “Переселенська” та ФГ
“Дар”.
Начальник
управління Держкомзему у Кагарлицькому районі Андрій Баскевич поінформував
присутність про необхідність оформлення договірних відносин із орендаторами
землі під господарськими дворами, на якій розміщено
орендоване чи викуплене у власників майно. А начальник районної станції захисту
рослин Валерій Назаренко - про виконання
розпорядження голови райдержадміністрації від 03
лютого 2010 р. № 75 « Про паспортизацію господарств на право отримання та
використання пестицидів і агрохімікатів».
У
своєму виступі голова райкому профспілки працівників агропромислового комплексу
Петро Цибульський зазначив, що заборгованостей по заробітній платі в
сільськогосподарських підприємствах району на даний
час немає. Її середній рівень у сільському господарстві складає 1150 грн. Наголосив Петро Казимирович і на необхідності
укладання колективних договорів в господарствах, де
вже минув строк їх дії. Звернув він увагу керівників на створенні належних умов праці та
відпочинку в підрозділах, дотримання
норм охорони праці, проведення медичних оглядів працівників, атестації робочих
місць тощо.
У
заключному виступі голова РДАТамара
Телеш акцентувала увагу присутніх на ключових питаннях, що піднімались
під час наради, та зазначила, що розпочинається проведення традиційних звітів
голів сіл та представників орендаторів землі й майна в населених пунктах
району.
ЖИВІТЬ ДО СТА ЛІТ У ЗДОРОВ’Ї Й
ДОБРІ!
День
захисника Вітчизни, зазвичай, відзначають цілими сім’ями, бо в кожній з них
зберігається па-м’ять про тих, хто пройшов вогняними дорогами Великої
Вітчизняної війни, служив у Збройних силах. Та й у
традиціях українського народу - завжди відстоювати честь та незалежність своєї
Батьківщини. У роки великих воєн мільйони людей брали участь у партизанському
русі, а ще більше українців, незважаючи на нестатки, працювали в тилу під девізом: “Все для фронту, все для Перемоги!”
У Кагарлику урочистості до Дня захисника
Вітчизни проходили у концертному залі Школи мистецтв. На свято були
запрошені ветерани Великої Вітчизняної війни та воїни-інтернаціоналісти.
Заступник
голови Кагарлицької РДА Людмила Кононенко, відкриваючи святковий захід, передала вітання від голови райдержадміністрації Тамари
Телеш, а також привітала усіх присутніх від себе особисто. “Ми схиляємо голови
перед бойовими подвигами ветеранів, перед пам’яттю
полеглих на полях битв. Адже найвищою цінністю для кожного з нас, для всього
народу України є мирне небо над головою. І цьому ми завдячуємо вам, дорогі наші
захисники Вітчизни!” - наголосила Людмила Кононенко.
Ветеран
Збройних сил України Сергій Владіміров, а також військовий комісар
Кагарлицького району підполковник Володимир Швець побажали ветеранам, 
щоб їхні рани не давали про себе знати, щоб очі не бачили
лихоліть війни, і щоб діти та онуки були гідними продовжувачами подвигів своїх
батьків і дідів.
Почесними
грамотами голови Кагарлицької райдержадміністрації за активну участь у військово-патріотичному
вихованні молоді було нагороджено активістів
ветеранського руху: Євгенія Кондакова, Федора Мушту, Миколу Підгорецького,
Івана Плигуна, Василя Чередника, Григорія Шульгу, а також військового комісара
Володимира Швеця.
Завершилися
урочистості концертною програмою (ведучі Тетяна Голдобіна та Людмила
Ігнатенко), яку підготували й провели викладачі та
вихованці Школи мистецтв, а також працівники відділу культури. Музичні та
пісенні композиції у виконанні Бориса Янченка, Василя Кравчука, Володимира
Миколюка, Наталії Сінгаєвської, Олександри Цимбал,
Наталії Колисан, Аліси П’ятенко, Ілони Радченко, Євгенії Хміль, Віталія
Тропініна, інших співаків і музикантів супроводжувалися гучними оплесками.
Прощальним акордом, який переніс колишніх воїнів у
далекі фронтові роки, стали пісні воєнної тематики у виконанні Анатолія Климака
і Володимира Копильного.
На знімках: Людмила Кононенко
вручає Почесну грамоту голови РДА Володимиру Швецю;
захисників Вітчизни вітає юна співачка Аліса П’ятенко.
Олексій АДАМЕНКО.
Як «Вісник Кагарличчини»
і служба у справах дітей з Центром соціальних служб
для сім’ї, дітей та молоді знайшли дітям батьків
Нарешті!
Виповнився рік, як покинуті малюки Андрійко й Артем
знову живуть у сім’ї. Але на цей раз з тими, хто не просто замінив їм
біологічних батьків, а й подарував головне -
турботу, дитинство і свою любов. Мама і тато хлопчиків 33-річна Тетяна Володимирівна і 38-річний
Василь Андрійович Германенки, жителі одного з сіл ра-йону.
ПОКИНУТІ МАЛЮКИ ЧЕКАЛИ НА БАТЬКІВ
Все
починалося з газетної публікації від 7 листопада 2008
року, в якій ми розповіли читачам, що маленького Артемчика (1 рік 7 міс.) і
його братика Андрійка (2 роки 10 місяців) залишила мама. Вона просто зникла на півроку. Малечі знайшлося місце у сестри зниклої жінки, у
якої своїх п’ятеро дітей.
Вистачило б її материнського серця і на племінників, та цього замало: матеріальна скрута й умови проживання не залишали прав на
існування. На сполох забили служби у справах дітей,
Центр соціальних служб для дітей та молоді Кагарлицької РДА та редакція
районної газети «Вісник Кагарличчини».
Дітей лікували у дитячому відділенні Кагарлицької ЦРЛ (простудні захворювання та
прояви анемії). Працівники відділення й
інші люди приносили для дітей одяг й іграшки. А голови
сіл навіть зібрали гроші на памперси, ліки й вітаміни. Малята ж, ласуючи печивом, яким їх пригощали,
не випускали з рук … хліб.
Горе-матір віднайти не вдалося. Участь медиків у долі хлопчиків
обмежилася з видужанням дітей. Чи закарбувала їх
дитяча пам’ять лагідних завідуючу
дитячим відділенням Валентину Ляшевич та сестру-господарку Ніну Заїку, для яких вони були просто «мамами»?
ПЕРШЕ ЗНАЙОМСТВО ІЗ …СИНАМИ
- Прожили ми з
чоловіком 10 років, дітей у нас не було. У чоловіка
собі така ідея була взяти дітей на виховання, у мене
собі… Але один одному не зізнавалися. Чоловік сказав, що боявся мене образити,
- ділиться з нами молода миловидна жінка, люба дружина
і турботлива мама Тетяна Германенко. - Запропонувала взяти дітей я, чоловік же мене підтримав: «Я вже давно
хотів, та боявся тобі казати». Так і вирішили. Ми
взагалі хотіли одну дитину, незалежно від того хлопчик це чи дівчинка. А тоді нам
зателефонували і сповістили, що є двоє хлопчиків і їх
бажано не розлучати. Ми пішли до лікарні, щоб побачити діток. Коли ж побачили - не було вже ніякої мови, щоб їх розлучати.
Немалу роль зіграла й стаття у ра-йонній
газеті, яку ми прочитали. Серце,
звісно, защеміло.
Ми прийшли до лікарні з начальником служби у
справах дітей Лідією Прохоренко познайомитися з
дітьми. Вони гралися з іншими малюками в сусідніх палатах.
Їх погукали. Коли вони прийшли, відразу пішли до нас на
руки. Ось так ми вперше й поспілкувалися. Андрюша
майже не говорив, хоча йому було вже 3 роки. Артемчик
взагалі маленький був… Тож, один раз ми сходили до дітей і рішення наше з чоловіком було остаточне. По-тім ходили провідувати. Артема нам віддали
зразу, а в Андрюші трималася температура, тому його ми забрали, коли він
остаточно одужав.
- Як же діти перенесли
розлучення один з одним? - запитую.
- Дуже важко, - розповідає молода мама. - Андрюша плакав, переживав, що від нього забрали
братика. Але ми до нього ходили
провідувати. Мабуть, він зрозумів, що його не
залишають…
- Коли Вас хлопчики назвали мамою й татом?
- Ви
знаєте, відразу. Чоловіка татом,
мене мамою. Усі свої сили ми направили
на заняття з Андрійком - він у нас майже не говорив.
Ми і читали, і рахували (хоча він нічого і не розумів),
і писали, і малювали - робили все! Як кажуть, рот не закривався, бо дуже хотіли
у дитини розвинути мову. Зараз, слава Богу, обоє і говорять, і пишуть, і
рахують, і одягаються. Андрюша в нас до 10 вже і додає,
і віднімає. Молодець. У нього до математики більша схильність, як до читання.
- А Ви вже
хочете, щоб Вам у 4 і 2 роки вже і книжки читали!
- Та ні. Андрій може сказати по малюнку яка
де буква. Але йому це не цікаво. А от рахувати - навпаки. Ми і на паличках, і на пальцях
рахуємо - йому це дуже подобається!
- Хто в основному займається «наукою»?
- Я. А тато щодня обов’язково з ними гра-ється. Він як прийшов з роботи, як зайшов у будинок і
сказав: «Я в хаті!», то діти вже його «обліпили» і
практично вечір з нього не злазять. Зрозуміло: тато прийшов додому, наука
закінчилася, починаються ігри… За ним діти справді скучають…
- Хто більше до мами прихильний, а хто до тата?
- У нас такого нема.
Не виділяють вони. Мама і тато у нас поняття су-цільне.
- Ви корінні
жителі села?
- Ні, ми обоє приїжд-жі. Чоловік з Халчі, а я із
Стайок. Познайомилися ми на «Лагоді». Тут, де проживаємо нині, залишився
будинок моєї бабусі (вона вже померла).
- Чи не злякало
Вас те, що Ви взяли відразу двоє дітей і обоє хлопці?
- Ні, абсолютно. Це бажані діти. Ми хотіли дітей і нас це не
лякало. Дарма, що двоє зразу і двоє маленьких.
«Я ТУТА!»
- А як поводили
себе діти, коли були вже вдвох і тут, у Вас у будинку?
- Спочатку з лікарні ми забрали одного Артемчика. Гадаю, йому було
легше, як Андрюші. Згодом, коли Андрійко видужав, забрали і його. Своїх
ліжечок у них поки не було. Щоб вони спали, ми
розкладали їм крісла. Вночі вони бігали, плакали.
Мабуть, до них у сні поверталося їх минуле. Артем у нас і зараз так спить: може
встати серед ночі, знайти свою іграшку, сісти і
гратися. Питаю: «Чого ти не спиш?» - «Не хочу!» - «То
завтра ж в садочок!» Розвертається і йде спати. Потроху привчаються до порядку,
до режиму.
- Як гадаєте, дитяча адаптація у Вас дома пройшла швидко?
- Думаю, так. Діти звикли, що це «наші мама і тато»,
це - «наш будинок», це - «наші іграшки», це - «наш телевізор», це - «наші ліжечка», це - «наш собака»…
- Люблять собак?
- Здорового не люблять, а маленького так. Наш
здоровий пес не міг довго «прийняти» дітей.
Діти ж люблять і граються з маленьким.
- Які закони для дітей панують у
Вашому домі?
- Якщо я кажу, що ми ідемо спати, то у нас
закон, що діти після себе повинні прибрати іграшки й
книжки. Цей закон у нас із першого дня, з першої хвилини. І ніхто його не
порушує. Якщо я
куховарю - ніколи не скажу: «Йдіть звідси!» Мені Андрюша, наприклад, завжди
допомагає.
- І що ж саме?
- Він заходить на кухню і питає: «Що тобі допомогти?» Артемчик таких бажань не проявляє.
А ось Андрюша може зі мною навіть тісто місити.
І нехай те борошно у нього на обличчі чи на голові - все одно він
намагається це робити! Андрійко молодчинка… Перу - він і тут
запропонує допомогу. І я хвалю його за це. Коли ріжу
картоплю, він стоїть і дивиться як я це
роблю. Ви його у 4 роки запитайте як готувати суп - він
вам розкаже, що туди кладуть!
- Яку роботу по
господарству робить тато, куди діти теж
проявляють інтерес і можуть у нього
чомусь вчитися?
- У нашого тата робота в
основному біля сарая з молотком. Дітям це дуже цікаво.
Як було тепло, то тільки з татком у гаражі
й сиділи. Він
другий раз кинеться, де той чи
інший інструмент, а я йому: «Звідки я знаю, де твої молотки? Питай у хлопців».
Кролів діти тільки з татом годують, і свиней порають
(у нас господарство). Свиням траву
рвуть. Разом косити ходили. Тато тільки скаже, що треба йти косити, то один уже
ряднину тягне, другий граблі… Вони вже в курсі
справи. Їх ніхто ні до чого не примушує. Вони
самі проявляють цікавість. Ось я, наприклад, йду на город, і кажу їм, куди я пішла. Вони граються у дворі, їм набридло - вони приходять до
мене на город. У нас у дворі
загороджено і ми не переживаємо, на дорогу вони ніде не вийдуть.
- А в які ігри ви
усі разом граєте?
- У піжмурки. Я, як
жмурюся, а вони всі ховаються, виходжу і кажу: «Де це наші діти ділися?» Артем хоч і заховався, кричить: «Я тута!» Отак
він ховається і себе не видає (сміється). Мульт-фільми
наші діти просто обожнюють. Разом усі ми читаємо. Тато
у нас як актор може показувати як і
зайчик стрибає… Тобто я читаю, тато
демонструє. А як
сніг випав, то ми всі разом були
надворі: тато сніг відкидав, а ми у сніжки гралися. Потім і тато до нас приєднався - кинув лопату і давай
з нами гуляти! Ліпили снігову бабу: Андрюша
очі їй робив, Артем одягав на голову відро, щоб не змерзла.
- А як Ви
вчиняєте, якщо діти роблять шкоду?
- Говоримо. До будь-якої
дитини можна достукатися.
- Що найбільше
люблять хлопчики - напевне, те, що готує мама?
- Найбільше мамину солодку випічку. У
процесі приготування обов’язково бере
участь Андрюша. Тоді він з більшим апетитом споживає
разом приготовану страву.
УСЮ ПРАВДУ РОЗПОВІСТЬ МАМА
- Ці діти, мабуть, внесли нове життя у Ваш дім?..
-
Так. У нас кардинально все змінилося.
- Чи Ви засуджуєте біологічних бать-ків? Втратили вони чи не втратили?
-
Ні, не засуджую. Але вони, звичайно, втратили. Причому
дуже багато втратили. Та якщо вони так вирішили… Бог їм
суддя…
- Чи не боїтеся Ви непередбачуваних гостей, а саме біологічних батьків?
-
Ні, не боюся. А взагалі, як відомо, світ не без добрих
людей. І обов’язково рано чи піз-но діти дізнаються, що ми їм не рідні по крові. Нехай тією
людиною, яка їм розповість усю правду,
буду я. До речі, у планах в нас всиновити наших дітей.
- Не боїтеся
втратити гроші, допомогу від держави, змінивши статус
прийомної сім’ї на усиновлення? Адже не тільки матеріальну підтримку
втратите, а й пільги на дітей…
- Ми так вирішили. Хочемо, щоб по всьому
наші діти були нам рідними, своїми.
- Побачивши Вас
із дітьми на святі, я
впізнала малюків. Мені приємно було спостерігати за цими нині спокійними, хорошими дітьми, які колись
зазнали лиха на початку свого ангельського життя. Скажу відверто: не тільки себе Ви ощасливили. Ви
зробили щасливими і цих дітей. Добре діло Вам зарахується.
Я дуже рада, що з Вами познайомилася. І веду щиру бесіду зараз. Бог Вам у поміч…
*
* *
Нині Тетяна Володимирівна
перебуває у декретній відпустці.
Її чоловік - голова сімейства - Василь Андрійович
трудиться у Кагарлику на кондитерській фабриці «Лагода» тістомісом. Подружжя
пройшло відповідне навчання при Київському обласному Центрі соціальних служб для
сім’ї, дітей та молоді, де кваліфіковані
спеціалісти їм, крім юридичних та законодавчих питань, дали поради стосовно
підходу до дітей, поведінки, як з ними
розмовляти тощо. Андрійко з Артемчиком відвідують місцевий садочок ДНЗ «Журавонька». Вихователь Юлія Тараненко
відгукнулася про братиків як про активних дітей. Вони
із задоволенням беруть участь на заняттях з математики, розвитку мовлення,
малювання, аплікації, ліплення, фізкультури. Діти
самостійно їдять, роздягаються,
розстеляють ліжечка. «З ними проблем немає, -
резюмувала Юлія Петрівна. - Вони дуже радо зустрічають своїх маму й тата».
Нагадаємо
читачам: прийомна сім’я - це сім’я, яка взяла на виховання та спільне
проживання від
однієї до чотирьох дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.
Якщо вас зацікавив цей матеріал, ви бажаєте створити прийомну сім’ю або
усиновити дітей, хочете знати як держава підтримує
прийомні сім’ї, телефонуйте 6-12-03,
6-11-65, 5-14-40 або звертайтеся до Кагарлицької РДА (каб. 317).
На знімках: дружна
сім’я подружжя Германенків: Василь Андрійович, Тетяна Володимирівна, Андрійко й
Артемчик; у ДНЗ «Журавонька» у Андрія й
Артема багато друзів; добрими порадниками у молодої мами Тетяни Германенко є
головні спеціалісти у справах дітей Людмила Дегтяренко та Центру соціальних
служб для сім’ї, дітей та молоді Кагарлицької РДА Ніна Трипуз.
Наталія КРАВЕЦЬ.
Фото автора.
Біля входу в контору
сільськогосподарського кооперативу “Агрофірма “Перемога” на зовнішній
стіні поруч зі скромною вивіскою про назву сільгосппідприємства
закріплено масивну пам’ятну дошку. “Вона була такою важкою, що для закріплення
довелося виготовляти спеціальні цвяхи - майже на товщину стіни”, - згадує
нинішній керівник кооперативу Григорій Павлюк. На дошці викабувано витяг із
Указу Президії Верховної Ради СРСР про нагородження буртівського колгоспу
“Перемога” Кагарлицького району Київської області найвищою нагородою країни -
орденом Леніна. За високі результати господарювання та перевиконання
показників Всесоюзної виставки досягнень сільського господарства протягом 1937-1938 років. У кінці тексту - підпис М. Калініна і дата прийняття документа - 20 лютого
1940 року. Тобто, 70 років назад.
На
жаль, сьогодні в господарстві майже не залишилося живих творців і свідків тієї події. Торік, зокрема, у 100-річному віці пішла
за вічну межу Лукерія Колесник, колишня ланкова і учасниця делегації, яка
їздила по нагороду у далеку Москву. Тим приємніше, що і за таких обставин у
сільгосппідприємстві не забули про одну із яскравих сторінок своєї історії.
Власне, цей матеріал підготовлено безпосередньо на прохання вже згадуваного
Григорія Павлюка. “Не для мене це потрібно, - пояснив
він, - для всієї громади. Щоб не забували своєї історії. Залишалися вдячні старшому поколінню, яке засновувало
господарство, щоб не рвалися зв’язки поколінь на славному трудовому
шляху “Перемоги”.
Нинішнє
орденоносне підприємство бере свій початок з 1929
року. Тоді тільки 87 сімей одноосібників квітневої пори стали засновниками колективного
господарства. Однак, виступаючи на зборах,
тодішній голова Буртівської сільради Гаврило Костьович Сисуненко
оптимістично заявив: “А все ж перемога
за нами!” Його слова й визначили назву новоствореного колгоспу. За спільною
згодою селян його вирішено було назвати “Перемога”.
Як
у воду дивився Гаврило Сисуненко, пророкуючи майбутнє буртівській артілі. Перша
перемога прийшла вже через рік, коли
Грицько Глуша з Опанасом Андрущенком в’їхали у село на тракторі.
Бурти святкували. Через центральну
вулицю було перетягнуто червоне полотнище. Його трі-пало
вітром і важко було розібрати написані
на ньому слова. Та й хто дивився на те, що там
написано, коли по вулиці сама собою йшла машина, впиваючись гострими шипами в
землю.
Перший трактор. Перший корівник на 5 голів. Перший урожай... У той спекотний
липневий ранок на току вже стояли підводи. Молодиці уквітчували коней, вплітали їм в гриви
яскраві стрічки. Уже завантажили мішками підводи. На кожному
лантусі гордий напис: “Колгосп “Перемога”. Нарешті голова громади ще раз перерахував мішки з
хлібом. Поїхали!
Бурти
святкували перші обжинки. Колгоспні! Є хліб! І ця вервечка з підвід
була якнайкращим свідченням того, що
колгосп вижив, що він існує, що ці веселі люди, які натовпом супроводжували
обоз, і справді щасливі однією сім’єю.
Уже в 1930 році у господарство вступило 400 сімей... Десяту річницю свого
існування буртів-ські колгоспники відзначили рекордним врожаєм. По сто пудів добірного
зерна виростили і зібрали вони на
кожному гектарі, по 315 центнерів цукрових
буряків, по 150 - картоплі. Такого результату на той час могло добитися
не кожне колективне господарство. Пізніше стало відомо, що буртівчани разом з Кагарлицькою МТС затверджені
учасниками Всесоюзної сільськогосподарської виставки, на якій одержали першу
премію, золоту медаль і легковий автомобіль.
Ще
кращі результати мала рільнича бригада, очолювана
Андрієм Івановичем Андрущенком. Його рільники зібрали з площі у 28 гектарів по 342 цнт
цукрових буряків, на 60 гектарах - по 28 цнт пшениці, на 30 - по 32 цнт ячменю.
Сам ланковий у 1939 році був нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора.
А
потім прийшла черга й всього колективу, очолюваного
Сергієм Івановичем Перекотієм: господарство стало орденоносним. Та головне було в іншому. Колективне
господарювання позначилося на рівні життя людей. У довоєнний період було
повністю ліквідовано
неписьменність. Із села вийшло 18 вчителів,
14 агрономів, 16 інженерів, 12 лікарів, 11 офіцерів Радянської армії.
Збудоване нове приміщення клубу,
відкрилася 7-річна школа, дитсадок і ясла. Бурти були повністю
радіофіковані. Уже в 1938 році прибутки артілі перевищили один мільйон карбованців.
Цікава
історія й самого ордена. З початком війни і наступом фашистів селяни робили все
можливе, щоб ворогу не дісталося народне добро. Під проводом свого голови буртяни також переганяли худобу аж
за Дніпро, ховали матеріальні цінності. Сам же голова Сергій Перекотій у
цій метушні не забувся й про колективну
нагороду. Орден Лені-на, за словами завідуючої
районним історико-краєзнавчим музеєм Любові Ткаченко, він вмонтував у
каблук своїх чобіт і ось так зберігав його протягом воєнного лихоліття, Як
символ не тільки свого господарства, а й майбутньої Перемоги над фашистами у кривавій різні та трудових
перемог у мирному житті.
Уже
в післявоєнні часи нагорода все ж таки згубилася.
Однак керівництво тодішнього господарства
звернулося у вищі ешелони державної влади з проханням видати дублікат
ордена. Що і було зроблено. У Грамоті
Президії Верховної Ради СРСР за 1956 рік визнано,
що колгосп “Перемога” дійсно Указом
Президії від 20 лютого 1940 року нагороджений орденом Леніна. Даний документ і
сам ор-ден і нині зберігаються у конторі кооперативу.
Більше
того, уже молодше покоління буртівських керівників, зокрема, той же Григорій
Павлюк, подбали і про згадану вище пам’ятну дошку на стіні
контори господарства, і про те, щоб зображення ордена було встановлено у центрі села і на стелі при в’їзді в Бурти з
боку Кагарлика.
* * *
У
актовій залі нинішньої контори агрофірми обладнано майже на півстіни
стенд, де під склом зберігається частина трудових нагород господарства, одержаних за останні 40-50 років. Ціла
експозиція присвячена цій темі і в сільському музеї. “Найсвіжіші” з них, за
часів незалежності України, виставлені в
ка-бінеті голови правління. Серед них - прапори, дипломи, грамоти, па-м’ятні знаки найвищого рівня.
Один їх перелік удвічі б збільшив обсяг
цієї публікації. Бо з початком свого утворення і до нинішніх днів
буртівчани не тільки не здавали досягнутих позицій, а й постійно
їх зміцнювали, перетворивши Бурти і навколишні села в школу хліборобського досвіду, кузню керівних
кадрів, оазис соціального благополуччя навіть серед
сьогоднішніх проблем.
За 80 з лишком років своєї історії колгосп зазнавав різних реформацій і
змін. Укрупнювався і навпаки (відійшли у певний час Кадомка і Зорівка),
змінював свою організаційно-господарську структуру (з колгоспу на агрофірму, а
згодом і сільгоспкооператив), але при цьому так і залишається “Перемогою” і
орденоносцем, під-тверджуючи ці звання високими показниками в праці і
соціальними досягненнями. За будь-яких соціально-політичних,
економічних і кліматично-погодних умов.
Яскравий
приклад цьому - торішні показники господарювання, одержані, нагадаю, за світової економічно-фінансової кризи. Якщо далекі прадіди
буртян були нагороджені найвищою відзнакою держави за стопудовий врожай збіжжя (16 цнт/га) у 1940 році, то нинішні господарі
“Перемоги” торік намолотили на кожному гектарі по 81,5 центнера хлібів, в тому числі по 92,7 та 92,3 - пшениці і кукурудзи.
Валовий збір зернових склав понад 5,5 тисячі тонн.
Від кожної із 600 корів торік надоєно по 5250 кілограмів
молока, що дало змогу виробити його 3150 тонн. А ще ж в кооперативі мають понад
1100 голів великої рогатої худоби, більше тисячі свиней, 580 курей. І не вина нинішніх господарів, що
за свою самовіддану працю і звитягу, за рекордні врожаї і надої вони мають
значно менші прибутки, ніж було це в 1940-му, і далеко не рекордні заробітки.
Головне,
що і керівництво агрофірми, і її ко-лектив (242 працюючих) розуміють ситуацію і
причини її виникнення, а ще вірять у краще і наближають його своєю
працею. Адже тим, хто розпочинав у 1929-му і
трудився у 1937-1940-х, було ще
складніше...
На знімках: орден
Леніна, яким було нагороджено колгосп “Перемога” “за видатні успіхи та за
пере-виконання показників Всесоюзної сільськогоспо-дарської виставки впродовж
двох років 1937 та 1938 рр.”; голова правління СК “АФ “Перемога” Григорій ПАВЛЮК
демонструє численні дипломи та державні нагороди, які отримали за свою працю
буртівчани; сучасні технології
на службі агрофірми.
Станіслав МИХАЙЛОВСЬКИЙ.
Фото Олексія АДАМЕНКА.