№№ 20-21 від 9-12 березня 2010
року
Читайте у номері:
ДІАГНОСТУВАТИ ХВОРОБИ СТАНЕ ЛЕГШЕ
БЕЗХАТЧЕНКО ЗІ
СТАЖЕМ У 8 РОКІВ
Проблеми
сущанців у значній мірі аналогічні проблемам багатьох
сіл району. Далеко не ідеальна демографічна ситуація (торік народилося 8, а померло 11 чоловік),
відсутність роботи безпосередньо в селі (із 259
працездатних осіб тільки 93 трудяться за місцем проживання), дефіцит бюджетних коштів (хоч
виконання доходної частини склало 99 відсотків, практично ні копійки не
було використано на вирішення соціально-економічного розвитку населеного пункту). Тому, власне, й сам цей розвиток обмежився
поточними ремонтами в дитсадку, школі,
сільській раді за рахунок добровільних внесків
підприємців, фермерських господарств і у
значній мірі ЗАТ “Агрофорт”.
Тим
відрадніше, що і за цих умов протягом минулого і в поточному році нормально
функціонують всі заклади соціальної сфери, під увагою
і опікою знаходяться престарілі люди, діє художня самодіяльність і т. д. Через
це, напевне, й не було особливих запитань від громадян до голови села Любові
Терещенко після її звіту на сході села.
Без
проблем “відстрілявся” перед громадою представник найбільшого орендаря
земельних і майнових паїв в селі головний агроном ЗАТ “Агрофорт” Віктор
Чайковський. Підприємство найефективніше серед інших
попрацювало на сущанських землях, вчасно розрахувалося з пайовиками, виплативши
при цьому одні з найвищих в районі
“дивіденди” селянам - по 1400 грн. на
пай. Причому, як запевнив Віктор Чайковський, в
цьому році дана сума зросте ще на 82 грн. Вирішуватиметься питання і щодо
розрахунків за
майно.
Натомість,
чимало питань учасники сходу адресували
представникам районних служб і організацій, яких представляли в Сущанах
заступник головного лікаря ЦРЛ Борис Горбань і
представник цеху електрозв’язку № 13
“Укртелекому” Валерій Бусленко.
Зокрема,
сущанці скаржилися, що не мають “прямого доступу” до ЦРЛ (терапевтів) у зв’язку
з тим, що територіально належать до
Мирівської амбулаторії. З Центральної лікарні їх
“відфутболюють” до Мирівки, а звідти - знову направляють у Кагарлик. На це
доводиться затрачати по два дні. Заступник головного лікаря проінформував, що
сесія сільської ради може прийняти рішення про вихід села із зони обслуговування Мирівської
медамбулаторії і тоді сущанців обслуговуватимуть кагарлицькі терапевти. А поки
що існує порядок, згідно з яким жителів села, в першу чергу, має прийняти мирівський лікар, хоча, зауважив Борис Горбань, немає правил без
винятків: у окремих випадках цю проблему можна вирішити безпосередньо через
завідуючу поліклінікою.
Повідомив
заступник головного лікаря і приємну новину. Наказом № 32 по ЦРЛ на базі
Мирівської медамбулаторії створено виїзний пункт “швидкої допомоги”, який
обслуговуватиме як Мирівку, так і навколишні села, в
тому числі й Сущани. Це підвищить як оперативність,
так і якість надання першої необхідної допомоги.
А
ось скарги до зв’язківців, як
і завжди, звелися до незадовільної
роботи радіоточок. “Всі лінії старі, зношені, через що й трапляються їх часті
пориви. Замінити їх новими у цеху немає матеріальних
можливостей, тому доводиться латати старим. Робіть вчасно заявки, за майстрами
затримки не буде”, - пояснив ситуацію Валерій Бусленко.
Серед
інших питань, піднятих на сході, можна назвати скарги
на низькі закупівельні ціни на молоко з боку “Кагми” та прохання про додатковий
рейс автотранспорту у вечірній час. На
обидва відповідав заступник голови РДА Іван Шевченко.
-
Ні районні органи влади, ні, тим більше, сільські, не вправі встановлювати ціни
на закупівельну продукцію. Це - прерогатива
переробного підприємства. На сьогодні “Кагма”
закуповує молоко у населення за ціною
2,12 грн. за літр, подібна ситуація і в сусідніх
районах. Тому власникам продукції треба або погоджуватися з пропозицією
“Кагми”, або ж шукати кращі ринки збуту, - зазначив він.
Щодо
додаткового рейсу, то Іван Шевченко пообіцяв обговорити дане питання з перевізниками.
Найбільше
ж часу і емоцій на сході було віддано обговоренню майнового питання. Колективне
майно в Сущанах було розпа-йоване ще у 1996 році. Саме тоді власникам паїв треба було передати його своєму орендарю цілісним майновим
комплексом. Але цього ніхто не зробив. За цей час у селі змінилося кілька
орендарів, майно розтяглося, розкомплектувалося, понівечилося і знайти винних у
цьому - нереально. Спроба ж окремих з селян віддати в оренду весь хлам сьогоднішньому орендарю землі і майна ЗАТ “Агрофорт”,
зрозуміло, не знаходить підтримки у представників
останнього. Тому вирішення даної проблеми відкладено на найближчий час.
Станіслав МИХАЙЛОВСЬКИЙ.
ДІАГНОСТУВАТИ ХВОРОБИ СТАНЕ ЛЕГШЕ
10 березня Кагарлик відвідала народний депутат України
Уляна Мостіпан. Член фракції БЮТ провела
робочу зустріч із медичним персоналом Центральної районної лікарні, під час
якої привітала всіх жінок медзакладу з весняними святами, а також вручила
головному лікареві району Віктору Кулініченку
сертифікати на медичне обладнання.
-
Я привезла сьогодні для вас приємну звістку. Згідно з
Програмою удосконалення медобслуговування сільського населення, яку розробив і
затвердив Кабінет Міністрів Юлії Тимошенко, я маю
нагоду вручити вам сертифікати на нове медичне обладнання - не стільки
лікувальне, скільки профілактичне. Це, передусім, два триканальних
електрокар-діографи, один дефібрилятор (призначений для використання у
реанімаційному відділенні) та дванадцять апаратів для визначення цукру в крові.
Сподіваюся, що це обладнання допоможе зберегти здоров’я жителям вашого чудового
району, вчасно діагностувати хвороби, запобігти
розвитку ускладнень. Впевнена, що воно обов’язково стане в пригоді не тільки підростаючому поколінню, а й людям старшого віку, які своєю
працею заслуговують на увагу з боку держави.
Уляна
Мостіпан висловила також сподівання, що новий уряд продовжить ту добру
традицію, яку започаткувала Юлія Тимошенко, і Програма
удосконалення медичного обслуговування сільського населення й надалі
виконуватиметься.
Віктор
Кулініченко від імені медпрацівників Кагарличчини
подякував народному депутатові за увагу й допомогу.
-
Для нас, - зазначив головний лікар, - ваша турбота життєво необхідна, адже за
нинішніх умов самостійно придбати сучасне та високоякісне обладнання, на жаль,
ми не в змозі. Тож знайте, що і медперсонал, і хворі
вам безмежно вдячні.
На
зустрічі були присутні голова районної ради Роман Коваленко, заступник голови районної ради Петро Бурий,
заступник голови районної державної адміністрації Людмила Кононенко.
На знімку: Віктор Кулініченко
дякує Уляні Мостіпан за приїзд до Кагарлицької ЦРЛ.
Олексій АДАМЕНКО.
9 березня у м.Кагарлику відбулися
урочисті заходи з нагоди 196-річчя від дня народження Тараса Шевченка. У церемонії вшанування великого українського
поета взяли участь керівники району та міста, лідери
громадських організацій, мешканці райцентру.
Після покладання
вінків та квітів до погруддя Тараса Шевченка голова райдержадміністрації Тамара
Телеш наголосила на унікальн
ості літературної спадщини письменника, творчість якого
стала невід’ємною частиною духовної єдності українського народу. Перед
присутніми також виступили переможці районного конкурсу читців, котрі
декламували твори Тараса Шевченка.
Учасники
святкового заходу згадували не лише творчість великого українського поета, а й його настанови, говорили про актуальність у нинішній час
генія Кобзаря, його думок.
На знімках:
під час мітингу; поезії Тараса Шевченка декламують учениці Кагарлицької ЗОШ
№3 Анастасія ЛИСЕНКО (вгорі) та Баликощучинської ЗОШ Роксолана ЛИТВИНЕНКО (внизу).
Фото Олексія АДАМЕНКА.
БЕЗХАТЧЕНКО ЗІ СТАЖЕМ У 8 РОКІВ
Кажуть,
що місто, в якому немає бомжів - неорганічне. Бо
частина людей майже генетично є бродячими псами і відмовляється від привілеїв організованості, гарантій, стимулів, першостей та інших соціально-побутових
невідворотностей. Тому якщо ми всі в якійсь мірі
ляльки в театрі життя, то вони - ляльки з обрізаними мотузочками. Їхня свобода
неконвертована, але вони з доброї волі
(чи недоброї?) стали позаду, замкнули чергу, подарували всім іншим можливість без будь-яких зусиль, апріорі бути не
останніми. І тут треба належне віддати державі, яка цю соціальну верству
оберігає від щезання значно ретельніше, ніж інші.
Змінити
життя можна за різних обставин. Частіше воно іде шкереберть,
коли опускаються руки, коли втрачається надія на краще
і поповнити внутрішнє тепло немає чим.
Чому доля набуває неочікуваних поворотів? Чому, маючи освіту, сім’ю,
будинок, автомобіль, не останню посаду і місце
в суспільстві, людина в короткий термін позбувається усього того,
що надбала роками? Що стає причиною
круто зміненої долі? Чому люди стають непотрібними ні рідним,
ні суспільству? Чому вони належать самі собі?
Тож,
як живуть вони -
сучасні безхатченки? Про що мріють і про що
жалкують? Що їх може порадувати? Яке харчування собі дозволяють, де одягаються і чим
заробляють на життя? До вашої уваги, наш любий читачу, - інтерв’ю з нашим головним героєм
Андрієм (ім’я, зрозуміло, з
етичних причин змінено).
Андрій
народився та виріс у сусідньому містечку, нині
проживає у Кагарлику. За словами цього молодого
чоловіка, «на квартирі». Має за плечима 35 років - можна сказати, півжиття.
- Згадайте своє
життя поетапно - яким воно було?
- Закінчив 9 класів середньої школи, згодом
Ржищівський будівельний технікум. Маю спеціальність техніка-будівельника, -
починає свою розповідь Андрій. - В сім’ї ріс однією
дитиною. Мати померла, коли мені було 8
років, батько - коли мені виповнився 21 рік. Я
оженився. Працював заступником головного
лікаря з адміністративно-господарчої частини 3 роки.
Дружина моя з Кагарлика, тому роботу пізніше знайшов
саме тут. У нас народилися діти. Життя дало тріщину і все кардинально змінилося.
Сподіваюсь помиритися і повернутися в сім’ю. Поки що
бачимося, зустрічаємося, ходжу в гості, провідую дітей.
Надія моя на те, що ми знову
зійдемося з дружиною і будемо жити.
- Що стало
переломним у Вашому житті, те, що дало збій?
- На той час посварилися з батьками дружини,
був сильний скандал. Ми розійшлися. Я поїхав жити у своє місто. Почалося нове
життя - компанії, горілка. Я розумів:
щоб жити - треба працювати. Тому згодом влаштувався на одну з київських фірм. Потім сталося так, що вкрали ми з хлопцями бак від літака на аеродромі в Узині. Мене хотіли посадити за
грати. Тому мені довелося продати хату
(батьківщину) і заплатити ряду осіб, щоб залишитися на
волі. Мені «дали» 2 роки умовно. Термін вийшов. Жив я і працював 2 роки в Києві, потім 3 у Білій Церкві. До
Кагарлика приїхав, щоб повернути сім’ю.
- Скільки Ви вже
в статусі безхатченка? Адже Ви особа без певного місця проживання…
- 8 років. Але я не скитався по підвалах. Не бродяжив. Я жив «на квартирі» у товариша, платив йому за газ й
електроенергію…
- Друзі у Вас є? Ви відчували себе одинокою
людиною? Не було відчуття, що від Вас всі
відвернулися?
- Друзі є.
- По випивці?
- Ні. Справжні. Причому багато. Хороших. Таких, що розуміють мене. Відчуження не відчув.
- Тож,
розраховуєте на зміни в житті… На те, що Ваша дружина
Вас зрозуміє…
- Так. Помиримось і будемо жити далі. Нині
ми всі спілкуємось - я, дружина, діти, теща, тесть.
- Не запрошують
Вас жити до себе?
- Новий рік
святкували разом.
- Як там не було
в житті, але ж про сім’ю свою не забували?
- Ні. І дружина, і діти для мене святе. Я ніколи
не «вдарявся» в гульки. Розумієте, дружина є дружина…
Я її люблю…
- Золоті слова…
Ви могли б сказати щось для тих, хто, можливо, на
грані переходу в бомжі? Для тих, хто може втратити сім’ю, роботу, дім… Можливо, Ваші слова й застережуть когось від необачних
вчинків.
- Важливо
взяти себе в руки. Обов’язково ходити на роботу
- а як без неї? Не йти десь красти, а трудитися і заробляти. Бути відповідальним за сім’ю свою, за дітей.
Не вживати надміру оковитої (для цього є
свята). А як пити і не працювати - то за що тоді жити? Потрібно і самому жити, і сім’ї допомагати.
- Зараз живете у
свого друга?
- На квартирі, -
уточнює Андрій. - На проживання, продукти харчування і одяг я собі заробляю.
Бомжем себе не вважаю, просто приписки не маю… І нема хати, бо я її
продав. Зате я заробляю…
- Тобто, Ваші руки завжди можуть Вас прогодувати?
- Так. Влітку я
постійно на будівництві - будуємо хати, магазини.
- На роботу Вас
беруть безперешкодно, якщо нема в паспорті відмітки
про приписку?
- У нас чітка бригада з 5 чоловік. Ми затребувані. Це
взимку я знайшов тимчасово інше місце роботи - тут також потрібно змурувати,
прибудувати… Та й не просто влітку ми працюємо на
будівництві: сніг зійшов - і на роботу! І до нового снігу!
- Загалом гроші
заробляєте і на харчування, і на проживання, і на усе необхідне…
- Так. А бомж, я вважаю, це той, що в
каналізації, в теплотрасах. Я ж собі можу дозволити посидіти і в барі, і в
ресторані за кровно зароблені.
- Скитатися по підвалах не доводилося?
- Та ні. Я до такого не дійшов,
слава Богу.
- Міліція Вас не
«дістає»?
- Не порушуєш правопорядку -то чого вони будуть «діставати»?
- Все ж таки
«навідують» час від часу?
- Був період, коли я полаявся з жінкою і запив. Просто
боліла душа. Тому я пив місяць. Була й машина -
я розбив машину. Коли був п’яний і дебоширив, відправляли «на сутки» - 2 рази
сидів по 15 діб.
- По молодості?
-
Років 22 було (сміється). А так після того все!
- Руку допомоги
Вам простягують, коли є потреба? Не очерствіли ще
люди, на Вашу думку?
- Ні, не очерствіли. В крайньому разі, у
моєму випадку. Перед Новим роком робота моя по
будівництву закінчилася. І що дома без роботи си-діти? Мене зустрів знайомий і
запропонував заробіток. Працюю. Платить. А ось розтане сніг - у нас уже є 2
замовлення: треба побудувати 2 будинки. У будівельному
технікумі нас як вчилося 4 роки в одній групі 5 друзів, так ми в такому складі
працюємо в бригаді й сьогодні. Будуємо.
Причому гарно будуємо. Люди не скаржаться, а навпаки,
радять нашу бригаду своїм знайомим. У Кагарлику є не тільки будинки, а й магазини, які побудовано нашими руками. В житті може
статися все. Але щоб опуститися надто низько… щоб жити в підвалі… Та ні! Ніколи в житті…
- Як Ви проводите
доз-вілля?
- Приходжу «на квартиру». Дивлюсь телевізор.
Відпочиваю.
- Тобто, новинами
останніми цікавитеся? Голосували?
- Так. Як записували, то вказали, що я
тимчасово проживаю у Кагарлику. Тому я тут і голосував.
- Який урок Ви
засвоїли для себе на «відмінно» за роки такого життя?
- Кожна людина, яка не хоче опуститися, буде
працювати. І якщо бажає,
щоб до неї ставилися по-людськи, то буде відповідно і ставитися до людей. Я не
зневажаю тих, хто збирає пляшки - це їхня робота. Чого не скажеш про нероб.
- Все правильно.
Кожен вільний у своєму виборі…
- Я часто бачив, що сміються з тих, хто
збирає пляшки. А чого сміятися? Якщо
людина ХОЧЕ - вона про себе дбає. І не так важливо,
який це вид діяльності, аби не кримінал. У мене є
такий товариш (точніше, був), що посварився із дружиною і запив. Цигарка.
Згорів. І хата згоріла. То до такого не дай, Боже, теж дійти…
До такого я не доживу ніколи. Поки є здоров’я, то потрібно працювати.
- Голова і золоті руки у Вас є,
голодних днів не буває?
- Та ні. Збій у сімейному житті стався, і так повернулося в житті… Але ж усе
в наших руках… Все хороше може повернутися. Але для
цього його потрібно повернути. Цими надіями й живу.
- Щастя людське -
в чому воно?
- З роками мені дійшло,
що це - дружина, сім’я, діти. Вони до тебе тягнуться, а ти до
них… Важливе взаєморозуміння. А хороша сім’я
ніколи не дасть людині впасти.
Досить
часто наш будній день закінчується без усіляких думок про наступний. І ми
живемо, як радить Карнегі, «в отсеке сегодняшнего дня». Інколи (а може, й
часто) ми наносимо образи рідним і дорогим нам людям,
забуваючи про те, що такі рани гояться довго.
Своєму
ж героєві я щиро бажаю вибудувати собі
справжнє людське щастя - любов
дружини, дітей, дім, затишок і злагоду. І пам’ятати
слова легендарної Коко Шанель: «Все в наших руках. Тому їх не можна опускати».
На знімку: Андрій у розмові з кореспондентом “ВК” був лаконічним і
щирим.
Наталія
КРАВЕЦЬ.
Р.S. Автор висловлює вдячність заступнику начальника
Кагарлицького райвідділу міліції Олександру Міщенку за сприяння в написанні
матеріалу.