№№ 22-23 від 16-19 березня
2010 року
Читайте у номері:
ШКОЛА МАЄ БУТИ
ВІДКРИТОЮ ДЛЯ ВСІХ
КОЖНА ПРОБЛЕМА МАЄ ШЛЯХИ ВИРІШЕННЯ
ЧИ ЗАГРОЖУЮТЬ НАМ
ПІДТОПЛЕННЯ?
ШКОЛА МАЄ БУТИ ВІДКРИТОЮ ДЛЯ ВСІХ
Італійська благодійна
організація «Поліваленте» досить давно відома жителям нашого району своєю
діяльністю на його теренах, зокрема, в закладах освіти. За їх сприяння
налагоджувалось водопостачання, облаштовувались харчоблоки, внутрішні туалети в освітніх закладах району тощо.
Продовжується ця співпраця й нині. Так,12 березня голова районної
держадміністрації Тамара Телеш та її заступник Людмила Кононенко зустрілися з
представниками цієї організації та обговорили питання продовження співпраці в
районі (на знімку).
14
березня у Кагарлицькій ЗОШ І-ІІІ ступенів №3 відбулося відкриття проекту
«Соціалізація дітей-інвалідів». У заході взяли участь професор Болонського
університету Дімітріс Аджеропулус, президент італійської благодійної
організації «Поліваленте» Лупі Рено та представник організації Катя Орлетті,
заступник голови районної державної адміністрації Людмила Кононенко.
Вітаючи
італійських гостей, Людмила Кононенко подякувала їм за багаторічну співпрацю,
небайдужість до наших проблем та допомогу в їх подоланні.
Звернувся
з вітаннями до представників
“Поліваленте” й директор закладу Микола Семенюк, а учні 4-Б класу школи вручили
їм власноруч виготовлені обереги.
Італійська сторона ознайомила представників
загальноосвітніх навчальних закладів району, батьківських комітетів із загальною метою програми, питаннями
результативності та визначення пріоритетних напрямків співпраці.
Зокрема програма передбачає курси за двома
напрямками: соціалізації дітей-інвалідів та здоровому способу життя дітей.
Микола Семенюк наголосив на важливості
проекту, адже він дасть змогу дітям із фізичними вадами навчатись в учнівському
колективі, вони зможуть відчути себе рівноправними членами суспільства.
З
цією метою вчителям закладу будуть прочитані спеціальні курси. У самій школі
для таких дітей підготують на першому поверсі клас, бібліотеку теж перенесуть
із 4 на 1 поверх. Окрім того, в бібліотечний заклад придбають спеціальну
літературу, методичні посібники з впроваджуваної програми тощо. “Поліваленте “
для цього виділено певну суму коштів.
“Наша діяльність в напрямку соціалізації дітей
з вадами та з де-віантною поведінкою має бути взаємно доповнюючою,
двосторонньою, - зазначив професор Дімітріс. - Адже певні напрацювання є і у
вас, і в нас. Тож маємо об’єднати досвід й спрямувати наші зусилля в спільне
русло. Школа має бути відкритою для всіх дітей, незалежно від їх фізичних
можливостей, соці-ального стану”, - наголосив він. Професор
також ознайомив присутніх із загальними напрямками роботи
освітньо-виховної системи із вищезазначеними дітьми та їх батьками в Італії.
Відповів на питання присутніх на зустрічі.
На знімку внизу: обереги
італійським гостям від учнів 4-Б класу.
Валентин
ВЛАДІМІРОВ.
11 березня у Шубівському будинку культури пройшли загальні
збори жителів села, на яких було заслухано звіти сільського голови Миколи
Черкая та голови фермерського господарства (основного орендаря земельних та
майнових паїв місцевих жителів) Олександра Широкоступа про роботу за минулий
рік, обговорено стан криміногенної ситуації в населеному пункті та інші
питання, які хвилюють шубівчан. У зборах взяв участь заступник голови
райдержадміністрації Іван Шевченко.
ВСЕ ПОЧИНАЄТЬСЯ З
БЮДЖЕТУ,
А ЗАКІНЧУЄТЬСЯ…
СПОНСОРСЬКОЮ ДОПОМОГОЮ
За
минулий рік бюджет сільської ради виконано на 92%. Про це повідомив громаді у
своєму звіті голова Шубівської сільради Микола Черкай.
-
Проте цих коштів ледь вистачило на виплату заробітної плати працівникам закладів
соціальної сфери, не кажучи вже про розвиток інфраструктури сіл Шубівка й
Землянка, вирішення нагальних проблем, у тому числі тер-мінового капітального
ремонту Будинку культури.
Сільській
раді доводилося навіть брати кредити, щоб не допустити виникнення
заборгованості з виплат заробітних плат. Якби не допомога керівника місцевого
фермерського господарства Олександра Широкоступа, то селу було б вкрай тяжко.
Саме Олександр Васильович допоміг громаді у найскрутніші дні, виділивши кошти
на часткову оплату послуг за електроенергію (коли заклади соцсфери були під
загрозою відімкнення), забезпечивши медамбулаторію вугіллям і дровами (у
найхолодніші зимові дні). ФГ “Широкоступ” впродовж року не забувало надавати
спонсорську допомогу і одиноким жителям села (до пасхальних свят), інвалідам та
учасникам Великої Вітчизняної війни (до Дня Перемоги), а також літнім людям до
Дня інваліда та Дня людей похилого віку.
Лише
на потреби школи надійшло спонсорської допомоги на суму понад 7 тисяч гривень.
Окрім цього, господарством у минулому
році встановлено паркан на Шубівському кладовищі, на цей рік заплановано
допомогти громаді встановити паркан на Землянському цвинтарі.
-
Якби не допомога Олександра Широкоступа, - підсумував сільський голова, -
самотужки ми не змогли б вирішити багатьох невідкладних проблем. Адже держава
виділяє нам гроші пропорційно до кількості населення, що проживають на
території сільради. Чим менше людей,
тим менше й одержуємо коштів на утримання закладів соціальної сфери.
“СПЕКОТНІ” ОСІННІ МІСЯЦІ
Упродовж
року до сільської ради надійшло 331 звернення, дві третини з яких (215)
стосувалися земельних питань. “Найспекотнішим” у цьому плані видався вересень.
Люди вишиковувалися навіть у черги біля сільради. Пояснення цьому просте. Саме
в цей час Кабінет Міністрів України ухвалив постанову стосовно безкоштовної
приватизації земельних ділянок. Подавши документи на приватизацію, вже через
місяць люди знову оббивали пороги сільради - вимагали від голови села Державні акти.
-
На жаль, - зазначив Микола Черкай, - ми нічим не могли зарадити шубівчанам у
цьому питанні. Те, що у нашій
компетенції, було зроблено. Усе ж інше
залежало не від нас. Поступово емоції вгамувалися. Після отримання роз’яснень
фахівців, ажіотаж спав - шубівчани більш
тверезо стали оцінювати ситуацію, що склалася.
Заступник
голови райдержадміністрації Іван Шевченко додав, що урядова постанова не могла
бути виконана в зазначені урядом терміни з багатьох причин. І основна - це
нестача відповідної кількості фахівців, які б забезпечили виконання постанови у
задекларовані урядом терміни.
-
Оперативність робіт впиралася не в паперовий потік, - нагадав Іван
Олександрович, - не в збір заяв, їх
реєстрацію, а виключно в недостатню кількість фахівців - тих, які повинні
безпосередньо на місцях виконувати геодезичні роботи. А робити це, згідно з
законодавством, мають право виключно ліцензовані спеціалісти з відповідною
фаховою підготовкою. До того ж від колишнього уряду і копійки не надійшло
жодній організації, яка виконувала ці роботи. Тож і робіть висновки.
ФЕРМЕРСЬКЕ ГОСПОДАРСТВО
ПРАЦЮЄ УСПІШНО
Керівник
ФГ Олександр Широкоступ, звітуючись перед громадою, наголосив на тому, що
станом на 11 березня усі поля виорані, підготовлені до весняно-польових робіт.
Триває підготовка до роботи тракторів і грунтообробного знаряддя.
-
Господарство працює стабільно, - зазначив Олександр Васильович. - Хочу
подякувати всім трудівникам за роботу впродовж минулого року. Що-правда, є проблеми
з дисципліною у деяких працівників. З цим ми будемо жорстоко боротися,
вживатимемо необхідних заходів.
Олександр
Широкоступ відзвітував про урожайність окремих видів культур, ознайомив з
планами на 2010 рік.
-
У цьому році плануємо засіяти 400 гектарів цукровими буряками (майже удвічі
більше ніж у минулому році), кукурудзою -
Олександр
Широкоступ запевнив присутніх, що господарство не буде зупинятися на
досягнутому, продовжуватиме впроваджувати сучасні технології, щоб і надалі
отримувати високі врожаї.
ПРО ШКОЛУ, ОСВІТЛЕННЯ ТА КРАДІЖКИ
Аналізуючи
роботу закладів соці-альної сфери, Микола Черкай повідомив, що Шубівська школа,
в основному, забезпечена педагогічними кадрами. Діти регулярно отримують гаряче
харчуванням. У минулому році зроблено ремонт їдальні. Щоправда, є й проблеми.
Найголовніша з них стосується наповненості класів. Нині до школи ходить 95
учнів. У наступному навчальному році їх кількість зменшиться до 70. Як бути
далі? Як зберегти навчальний заклад, і чи варто його зберігати, якщо дітей в
селі з року в рік буде все менше? За інформацією, яку оприлюднив на зборах
сільський голова, у перший клас в 2010/11 навчальному році піде лише 6 дітей…
У
селі за минулий рік збільшилася кількість магазинів. Нині їх вже чотири. Люди
задоволені роботою працівників торгівлі.
Микола
Черкай зазначив, що шубівчани часто нарікають на роботу радіоточок, та й з
телефонами є певні проблеми. А от зауважень до автоперевізників у населення
немає. Транспортне сполучення з райцентром і підвезення дітей до школи
налагоджено. Серед негативів погіршення криміногенної ситуації. За словами
голови села, у Шубівці за рік значно збільшилася кількість кра-діжок. Дійшло до
того, що заїжджі злодії навіть вдень проникають у будинки людей, викрадають з
дворів кіз.
Є
в селі проблеми з освітленням. Не вуличним (що-правда, й воно не завадило б,
кажуть деякі жителі), а звичайним електричним освітленням індивідуальних
житлових будинків. Мешканці осель по вулиці Щорса вже втомилися скаржитися на
роботу працівників РЕМу. У їхніх будинках світло ледь жевріє. Тож звернулися
цього разу за допомогою вже до районної влади.
АКЦЕНТИ РОЗСТАВЛЕНО
Заступник
голови РДА Іван Шевченко відповів на поставлені громадою питання, проаналізував
ситуацію, в якій нині знаходиться соціальна сфера району, детально зупинився на
земельних питаннях. Він також закликав голову села вживати більш рішучих дій
стосовно громадян, які створюють у межах населених пунтів стихійні смітники.
Таких людей потрібно притягати до відповідальності, штрафувати. А щоб так і
було, - повинна ефективно працювати адмінкомісія.
Що
ж стосується питання грошової оцінки землі, то заступник голови РДА
проінформував шубівчан, що районна влада звернулася в Держкомзем з проханням
передбачити кошти в Держбюджеті-2010 на оплату робіт з розробки нормативно-грошових
оцінок населених пунктів.
Іван
Шевченко обговорив з жителями села також питання щодо майна колишнього
колгоспу, організації вивозу сміття з вулиць тощо.
Насамкінець
заступник голови райдержадміністрації побажав Олександру Широкоступу працювати
над розширенням свого фермерського господарства, наголосивши на тому, що ФГ
“Широкоступ” на сьогоднішній день одне з
кращих господарств у районі.
На знімку: (зліва направо):
Олександр Широкоступ, Іван
Шевченко, Микола Черкай.
Олексій АДАМЕНКО.
КОЖНА ПРОБЛЕМА МАЄ ШЛЯХИ ВИРІШЕННЯ
Зазвичай
малі села мають більше проблем, ніж великі . Пояснюється це тим, що на їх території,
немає “рідного” господарства, або ж те, що є, недостатньо потужне. Й не
те, що не може належним чином підтримувати соцсферу села, а й із своєчасністю в
розрахунках до бюджету та фондів має проблеми. Проте така ситуація часто-густо обумовлюється ще й низькою
активністю, “відбувальництвом” сільського голови. Бо ж навряд чи сам орендар
прийде з пропозицією відремонтувати
якийсь заклад в селі, придбати майно чи
обладнання для потреби громади. В нього
й своїх виробничих клопотів вистачає. А
от якщо є ініціатива з боку керівника громади, обгрунтування потреби, - то вже
інша справа. Про це свідчать результати
сходів, що тривають в селах Кагарличчини.
Жовтневе,
в якому зібрання жителів та звіт перед ними голови громади Ольги Бевзи й орендаря земельних та майнових паїв селян
директора ПОСП “Дніпро” Анатолія Ворони відбулося у вівторок 16 березня,
відноситься саме до таких малих сіл. Не стоїть осторонь таких сходів і районна
влада: щоб вирішення місцевих проблем було більш ефективним, на них завжди
присутні представники районної держад-міністрації.
Тож участь у зібранні в Жовтневому цього року
взяла голова РДА Тамара Телеш та її заступник Іван Шевченко.
Як
же жило село протягом останнього року, які здобутки та проблеми мала місцева
влада; як складались стосунки з керівництвом ПОСП “Дніпро”; які питання
турбують селян, - все це й обговорювалось того дня в приміщенні сільської школи.
Доповідаючи перед зібранням, голова села,
зокрема, зазначила, що 2009 рік для
громади був роком надій і сподівань, насичений проблемами різного
характеру, серед яких найболючіші - це соціальні, у вирішенні яких бере участь
сільська рада як представницький орган
місцевого самоврядування і її виконавчий комітет. Бюджет Жовтневої сільської ради за 2009 рік
хоча і був виконаний, але практично ні копійки не було використано на вирішення
соціально-економічного розвитку села, бо бюджетних коштів вистачало тільки на
заробітну плату та розрахунки за енергоносії.
“У
діяльності сільської ради велику вагу має допомога єдиного підприємства - орендаря земельних та
майнових паїв на території села - це ПОСП „Дніпро”. В проблемних питаннях, що виникали у нас, а
це, в основному, питання фінансового характеру, сільська рада завжди знаходила
розуміння з боку Анатолія Ворони”, - констатувала керівник громади.
У
минулолму році пільговим категоріям жителів села ПОСП „Дніпро” виділялася
неодноразово грошова допомога: до Дня людей похилого віку, до Дня інваліда, до
Міжнародного жіночого дня, надавалася
грошова допомога одиноким та преста-рілим пенсіонерам, кому виповнилося 80 і більше років . До Дня
Перемоги був організований святковий вогник в с. Стайки для ветеранів, вдів та
учасників бойових дій. Вдові та учасникам бо-йових дій було вручено набір
продуктів та грошова допомога.
Діє в Жовтневому й дитячий садок „Яблунька”,
який налічує 13 вихованців.
Влітку
минулого року власними зусиллями працівників
за батьків-ські кошти було зроблено косметичний ремонт закладу, а за
рахунок ПОСП „Дніпро” переобладнано та встановлений новий газовий котел на суму
20 тис. грн.
Восени
минулому року за кошти ПОСП „Дніпро “ придбано та встановлено водонагрівач
для шкільної їдальні, до Новорічного свята для школярів
та дошкільників надавались новорічні подарунки та виділялась грошова допомога
для проведення новорічних свят для дітей. До свята святого Миколая учням школи
підприємець Валентина Сукач вручила
солодощі.
Великою
проблемою для села залишається
організація дозвілля молоді. Будівля сільського клубу знаходиться в аварійному
приміщенні. Хоча заклад перенесено в інше приміщення, та воно мале.
У минулому році так і не було проведено ремонт дороги. Техніка ПОСП “Дніпро” цієї
зими розчищала дороги, надавало підприємство й кошти на щебінь, але на
перевезення в бюджеті сільської ради грошей не було, фінансувати перевезення за власний рахунок жителі
села відмовились.
Коментуючи стосунки підприємства-орендаря із
своїми орендодавцями, директор ПОСП „Дніпро” Анатолій Ворона поінформував, що
орендна плата сплачується вчасно і заборгованості немає. Разом з тим він
зазначив, що складна погодна ситуація взимку цього року однозначно вплине на
урожай зернових у гірший бік. А це суттєво позначиться на прибутках
господарства. Проте надалі орендна плата поетапно буде підвищена, зокрема, у
2010 році становитиме 1880 грн. за один пай.
Стосовно
ж дороги, то кошти будуть переказані, а громаді вже потрібно буде потурбуватись
про організацію перевезення.
Разом
з тим жителів Жовтневого цікавили питання, що їх не було піднято доповідачами.
“У
зв’язку із відсут-ністю в селі ферми виникла проблема з осіменінням корів”. “У
нас немає чим молотити, немає комбайна”,
- висувались претензії до
Анатолія Ворони. “Ці проблеми я можу
вирішити, - відразу ж відгукнувся той. - Можу дати племінного бика комусь із
громадян і забезпечити кормами, або направити на курси по осіме-нінню тварин
когось із бажаючих і забезпечити відповідним
обладнанням. Стосовно обмолоту, то комбайн в селі є, будуть надані й
запчастини до нього. Знайдіть лише механізатора”.
Цікавило людей й те, чи буде працювати в подальшому Кагарлицький цукрозавод. Відпо-відаючи
на нього, голова райдержадміністрації Тамара Телеш зазначила, що для цього була
проведена велика робота. Ще до кризи керівництво заводу взяло кредит в банку на
оновлення підприємства. Кредит був в доларовому еквіваленті. Тепер треба його
віддавати, а завод не в змозі повертати таку суму. До вирішення цієї
проблеми підключилися народні депутати.
Вони разом з директором цукрового заводу Василем Федорякою, заступником голови
РДА Іваном Шевченком побували на прийомі
у Голови Національного Банку. Тож сподіваємось, що все буде добре. Вже
укладено договори на поставку на цукрозавод 160 тисяч тонн цукрового буряка,
але планується довести цю цифру до 200 тисяч тонн.
Звернула
Тамара Сергіївна увагу присутніх і на
те, що два роки влада на місцях працює в такій ситуації, що бюджетних коштів
місцевих бюджетів вистачає лише на проплату за енергоносії та виплату
заробітної плати. Акцентувала керівник ра-йону увагу присутніх ще на одному
питанні. “Стосується воно молодого покоління, - зазначила Тамара Сергіївна.-
Адже це - наше майбутнє, майбутнє нашої країни і ми, в першу чергу,
відповідальні за наших дітей. У лютому ввійшов у дію закон про заборону
розпивання спиртних напоїв у громадських місцях і, можливо, він буде
застереженням для молоді та й усіх громадян, зокрема, і тих, хто незаконно продає спиртні напої
вдома. Я ж закликаю вас всіх звернути увагу на цю проблему, бо, думаю, що вам не байдуже майбутнє наших
дітей”.
“Мені
подобається, що ви так активно прийшли на зібрання , - зазначила, резюмуючи хід зібрання, Тамара
Сергіївна. - Це вияв вашої небайдужості до проблем громади, знак того, що ви
готові вирішувати їх спільними зусиллями”.
Валентин ВЛАДІМІРОВ.
Слобода
- одне із найбільших сіл району. На сьогодні тут нараховується 880
домогосподарств і 1674 жителі. Правда, із них біля половини (629) - пенсіонери. Засмучує й демографічна
ситуація: торік народилося 13 дітей, а пішло з життя 37 громадян.
Втім,
це був чи не єдиний негативний факт в доповіді голови села Миколи Литвина на
сході громади. В цілому ж, незважаючи на фінансово-економічну кризу, слобідчани
благополучно прожили минулий рік. Діяли всі
заклади соціальної сфери, в тому
числі школа, дитсадок, ФАП, будинок культури з бібліотекою і музеєм. Майже на
міському рівні забезпечено торговельне обслуговування людей. В селі цим
займаються 7 приватних підприємців і 1
споживче товариство. Причому торік
сільська рада надала земельну ділянку для будівництва ще одного магазину
місцевому бізнесмену.
Практично
справилися у Слободі із виконанням місцевого
бюджету (99,7%). Одним із чинників цього стало запровадження нового джерела надходжень - адмінштрафів. Торік їх сума, зокрема, склала
9,5 тис. грн. Все це дозволило сільській раді не тільки вчасно
виплачувати заробітну плату і розраховуватися за енергоносії, а й профінансувати надходження газу і електроструму у соціальні заклади майже на
два місяці нинішнього року. А ще 4,5 тис.
грн. бюджетних коштів використати на благоустрій населеного пункту, як от
ліквідація стихійних сміттєзвалищ, грейдерування та ямочний ремонт окремих
доріг тощо.
Зважаючи
на те, що в домашніх господарствах слобідчан утримується 104 голови ВРХ (86
корів) приватним підприємцем Демиденком у селі відкрито ветеринарну аптеку з відповідним асортиментом
послуг.
Широко
залучалися сільською радою до вирішення громадських проблем місцеві підприємці
і сільгосппід-приємства. Так, зокрема,
на очищення вулиць від снігу, протяжність
яких складає 30 кілометрів, АФ
«Слобідська» виділяла бульдозер, а СК «Агробізнес» - техніку й дизпаливо. За
рахунок спонсорів надавалася допомога інвалідам війни, вдовам, дітям до державних та релігійних свят.
Не
підвели жителів села й основні орендарі їх
земельних і майнових паїв. Як проінформував присутніх директор АФ
«Слобідська» Леонід Васильчук,
сільгосппідприємство виплачує власникам паїв біля 3,4 відсотка від їх
вартості, а в нинішніх цінах реалізації продукції й усі 5 відсотків. За майно
розрахунок проводиться олією. Хоча, зауважив керівник агрофірми, на майбутнє планується переходити
на грошові відносини.
Щодо
відсутності при розрахунках традиційного цукру, то торік у Слободі буряки не
вирощували. Під питанням їх сівба і в
нинішньому році. Адже, щоб засіяти
Вчасно
і з перевершенням доведеного законодавством показника у 3 відсотки до вартості
паю розрахувався зі своїми пайовиками із Слободи і керівник СК «Агробізнес» Григорій Кулініченко.
Торік вони одержали по 1 тонні зерна і
по центнеру цукру. За майно з людьми кооператив розрахувався шляхом його
викупу. Як проінформував керівник
«Агробізнесу», у поточному році, якщо працюватиме цукрозавод, у
господарстві планують вирощувати цукрові
буряки для орендної плати за землю.
Він
же відзначив, що сільгоспкооператив готовий
укласти угоди на оренду землі і майна з усіма бажаючими.
У
свою чергу, Леонід Васильчук зазначив, що в агрофірмі головну мету
господарювання вбачають у збереженні робочих місць для людей. Те ж
тваринництво, яке надто дорого обходиться «Слобідській», дає роботу і відповідно зарплату 50-70
жителям села. «Знищити галузь - значить
залишити цих людей без засобів існування», - підкреслив він.
-
Це добре, що у Слободі є два потужних
інвестори, - зазначив у своєму виступі начальник управління агропромислового
розвитку РДА Олексій Харченко. - Здорова
конкуренція між ними йде тільки на
користь і їм самим, і всім пайовикам. І право останніх - зробити свій вибір
господаря.
У
той же час він розповів присутнім, що головою райдержадміністрації прийнято
розпорядження про те, щоб у нинішньому році довести поголів’я корів у районі до 3 тисяч голів
(нині маємо 2600). Тваринництвом мають займатися не тільки великі
сільгоспвиробники, а й фермерські господарства. Адже воно дає не тільки гроші,
а й забезпечує родючість землі.
Наступною
проблемою для вирішення є соціально-економічний розвиток населених
пунктів. Прикро, але за останні роки у
тій же Слободі практично нічого не
зроблено для громади, хоча земля, яка
орендується, родить і в кризу. Тому, зауважив
доповідач, ті, хто орендує землю в селі, мають укладати угоду із
сільською радою на відрахування їй певних
коштів з кожного гектара для соціально-економічного розвитку. Село не
повинне злидарювати.
Оптимістичний прогноз зробив Олексій Харченко і щодо
цукрозаводу. Хоча на сьогодні
дійсно йде справжня війна за його
існування, але підприємством уже
укладено угоди із сільгоспвиробниками на нинішній рік на поставку продукції із 5,5
тисячі гектарів цукрових буряків, тоді як торік
ця цифра складала 2 тисячі.
Станіслав МИХАЙЛОВСЬКИЙ.
На минулому тижні відбулася нарада директорів
загальноосвітніх шкіл Кагарличчини, на
якій обговорювався стан підготовки навчальних закладів району до реалізації
профільної освіти. У нараді взяли участь також заступник голови
райдержадміністрації Людмила Кононенко, начальник районного відділу освіти РДА
Юрій Плюта, методисти райметодкабінету.
Відомо,
що з 1 вересня 2010 року учні старшої школи загальноосвітніх навчальних
закладів повинні перейти на профільне навчання.
Що
ж передбачає така система? Насамперед, можливість дитини обирати після 9 класу
напрям підготовки для вивчення фаху, звичайно, в разі продовження навчання у
старших класах.
Залежно
від потреб старшокласників навчання проводитиметься за такими напрямами
диференціації: природничо-математичним, філологічним, суспільно-гуманітарним,
художньо-естетичним, технологічним і спортивним. Кожен з профілів передбачає
вивчення конкретних предметів. Так, наприклад, мови та літератури у
філологічному профілі, історія у суспільно-гуманітарному тощо. У своїх виступах
директори шкіл району проаналізували переваги та особливості роботи
однопрофільних та багатопро-фільних шкіл, а також досвід педагогів районного
міжшкільного навчально-виробничого комбінату.
З
виступів стало відомо, що школи вже зараз враховують побажання майбутніх
старшокласників та їхніх батьків. З цією метою вже проведено відповідне
анкетування. Тож станом на сьогоднішній день кожна із шкіл визначилася з тим,
якому профілю віддати перевагу наступного навчального року.
Педагоги
району дійшли згоди в тому, що для Кагарличчини оптимальною моделлю організації
профільного навчання був би освітній округ, тобто добровільне об’єднання ЗОШ на
основі опорної школи. Профільне навчання в освітніх округах дало б можливість
старшокласникам здобути більш якісну освіту, зважаючи на особливості
територіального розміщення навчальних закладів району.
Окремо
були розглянуті питання про забезпечення шкіл Кагарличчини педагогічними кадрами та деякі проблеми з
матеріально-технічними базами (зокрема, належним оснащенням кабінетів хімії, фізики, біології тощо).
Заступник
голови райдержадміністрації Людмила Кононенко, підбиваючи підсумки, подякувала
усім за проведення презентацій навчальних закладів, а також наголосила на тому,
що з цими презентаціями вже найближчим часом повинні ознайомитися учні дев’ятих
класів усіх шкіл району.
Олексій АДАМЕНКО.
ЧИ ЗАГРОЖУЮТЬ НАМ ПІДТОПЛЕННЯ?
Б’ЄМО
НА СПОЛОХ, ЩОБ ПАВОДКИ НЕ ЗРУЙНУВАЛИ БУДІВЕЛЬ
Неминучим підтопленням
під час можливого весняного паводку частин вулиць Шевченка, Любченка і
Ковпака у Кагарлику надто стурбовані їх жителі. Свою активність проявили кагарличани Віктор Васильченко та Володимир
Рижов, які взяли участь у засіданні
комісії міської ради. Вони і нагадали присутнім про весняний паводок 1980-го.
Саме тоді під час різкого підйому води немало будівель зазнали збитків.
Микола Стеценко, керівник КП “Міськрембудсервіс”, на
основі обстежень відповідної комісії доповів: “Ми провели огляд дамб та містків по вулицях Титова,
Папаніна, Воровського, Б. Хмельницького, Шевченка і Любченка. Причому виявлено,
що усі містки тут знаходяться у задовільному стані. Тріщин та розломів не
виявлено, окрім містків по вул. Папаніна та Любченка - тут зафіксовано тріщини у бетонних їх покриттях.
Рівень води у водоймищах - у межах
норми”. Тривожних сигналів Микола 
Іванович не подає, бо вважає споруди міцними. Тобто
весняний паводок, на думку пана Стеценка, вони витримають.
Володимир
Черемис, керівник КП
“Кагарликводоканал”, доповів про стан каналізаційно-очисних споруд і
біоставків, а з тим запевнив присутніх, що в підприємстві на випадок паводку
усе підготовлено: артезіанські свердловини захищено від підтоплень, є
необ-хідний запас дезін-фікуючих засобів.
Думка
Людмили Миколенко - інженера-гідротехніка Обухівської МУВГ, заслуговувала особливої уваги. Людмила
Йосипівна впевнена, що у випадку різкого 
потепління загроза підйому рівня води у водоймах є. На її
переконання, необхідно провести сколювання льоду біля механізмів спуску води.
Важливою загрозою, на думку пані
Миколенко, є відсутність біля водойм
прибережної зони. Сталось це внаслідок розораної території під городи. А деякі
жителі, чиї паркани закінчуються біля ставків, викидають сміття у самі водойми.
Це - своєрідні “затори”, які створюватимуть загрозу під час паводку. “Тому,
закликаючи людей прибрати сміття біля водойм,
завжди треба починати з себе”, - наголосила Людмила Йосипівна. До речі,
спуск води до пониження її рівня у водоймах до
Вадим
Візьонок - голова комісії й заступник міського голови - висловив застереження
стосовно неконтрольованого спуску води. Це, на його думку, може створити загрозу для водойм,
розташованих нижче, за межами міста. Вадим Валерійович зазначив, що для
подібних рішень і дій потрібно мати чіткий план.
За
результатами роботи комісії голові
Кагарлицької РДА Тамарі Телеш було направлено відповідний лист. Міська рада
просить дати вказівку відповідним службам провести технічне обстеження
стану водних об’єктів та гідротехнічних
споруд з метою запобігання виникнення повені. Тому на підставі узагальнених
даних розробити та надати органам місцевого самоврядування району чітку схему
взаємодії районних служб, сільських та міської рад щодо попередження виникнення
підтоплень та ліквідації наслідків
повені.
На знімках:
Людмила МИКОЛЕНКО: "Завжди починати потрібно з себе"; Віктор
ВАСИЛЬЧЕНКО демонструє стан містка на одній з вулиць Кагарлика; один з містків
міста.
Наталія КРАВЕЦЬ.
Кохана,
знай: я повернусь,
Коли
трубач відбій заграє,
Коли
трубу до губ притисне
І
гострий лікоть відведе.
Кохана,
я залишусь жить -
Не
по мені земля сирая,
А
- всі турботи, і надія
Та
повен світ її щедрот…
Булат
Окуджава.
Навесні 1941 року мене, робітника Київського кабельного
заводу, викликали до військкомату і запропонували службу в Червоній Армії.
- Я вже відбув строкову два роки тому, -
відповідаю. - Мама чекає на невістку, бо стомилася… Батько наш загинув ще на
громадянській…
- А хіба
не можна одружитися будучи в армії? - твердо запитує військком. - Ми ж
вам пропонуємо надстрокову, станете командиром… Словом, маєте добу на роздуми.
Завтра, о такій же порі, з’я-віться з конкретним рішенням. Заодно принесіть і
автобіографію.
Пишучи
вночі автобіографію, прокрутив уявно все попереднє життя.
Народився
у 1916-му в Кагарлику. У два з половиною роки позбувся батька. Тож дванадцятилітнім підлітком уже
працював на місцевому цукрозаводі, а вечорами
вчився при заводському клубі грати в духовому оркестрі, на есному басу. Тяжко
пережили голодний тридцять третій, а в 1937-му призвався до армії. Служив
на Далекому Сході в залізничних
військах. Там потоваришував із земляком-киянином Федором Янанісом, який удавав
із себе ворожбита. От і «наворожив» мені одного разу по руці: мовляв, показує
лінія, що твоя мати з меншим твоїм
братом бідують, мерзнуть, бо їм не завезли палива, як це належить сім’ям
військовослужбовців… І я повірив, тому настирливо просив командування допомогти моїй бідолашній матусі. А згодом
з’ясувалося, що все те було правдою, і тільки лист з армії запобіг холодному
поневірянню рідних.
Залізничні
війська - це тяжка праця. Досить
сказати, що наш підрозділ проклав рейкову дорогу від кордону Маньчжурії
(станція Борза) до міста Улан-Уде, протяжністю близько 350 кілометрів…
І
ось я знову в армії. Моя нова частина дислокувалася у місті
Новоград-Волинському. Тут я зустрів дівчину-сироту Олену, побрався з нею
п’ятого травня, і, проживши два з лишком місяці, ми вирішили нарешті, зібравши
трохи грошей, влаштувати замість весілля невеличку вечірку, яку призначили на наступну неділю. То було 22
червня, і вечірки не вийшло, бо мене терміново викликали до штабу, вручили
наказ: навантажити снарядами машину і разом з відділенням відбути в район
Рівного - там артилеристи вже тримали
оборону… Я ще встиг на якусь хвилину заскочити на свою квартиру, сказав Оленці,
щоб вона, якщо війна затягнеться, добиралася до Кагарлика і жила там біля моєї
мами. Груди мені стискувало, що я навіть не зміг поцілувати молоду дружину, про
що шкодував усі 65 років спільного життя, і тепер шкодую, хоч моя кохана - мати
моїх дітей, добра бабуся для внуків - відійшла вже у вічність…
Війна принесла багато горя. Що лише значать дні, тижні, місяці відступу армії,
про яку писалося і співалося, що вона - непереможна, що ніякого ворога вона не допустить на свою
землю, відіб’є всі атаки і громитиме
нападника на його території… Що значив той сором, через який нам, солдатам,
доводилося відводити очі від поглядів людей,
яких ми мусили залишати напризволяще на поталу чужинців… А що значило,
коли тебе, контуженого, не з твоєї волі тягли в полон… Це сталося під час жорстоких боїв за Київ, і
лише жадоба до свободи допомогла позбавитись того ганебного ярма.
Тепер
мені випало служити вже у 337-й дивізії у музвзводі. Але під час наступу грати доводилося мало: наші
інструменти лежали без хазяїв, а ми, музиканти, виконували завдання разом з
царицею полів - матінкою піхотою. А яка
гордість охоплювала, коли наступали,
звільняючи близькі села - Сидорівку, Шендерівку, Маньківку, міста
Корсунь-Шевченківський, Умань… Наші музиканти не тільки хоробро воювали, а й
гідно падали на полі бою смертю героїв. Важко згадати, як гірко було ховати у
чужій землі нашого улюбленця трубача
Миколу Норченка. У селі Пробота під
Яссами, інших побратимів…
Диктую
ці спогади вже на порозі свого дев’яностоп’ятиріччя, через майже 65 років після
Перемоги, а все минуле на тій війні бачиться, як сьогодні: так уже влаштована
людська пам’ять: забудеться чим займався
нинішнього ранку, а далеке пропливає, мов на кіноекрані. Наприклад, згадується, як одержав перший свій орден.
Стояв, пам’ятається, на посту під селом Селище в Корсунському районі, оберігав
сон відпочиваючих бійців. Попереду -
переярок, за ним інше село.
Раптом помічаю, що з того села в’їхала у логовину легкова німецька автомашина і
вже показалася по цей бік ярка. Підпустивши її трохи ближче, я і дав чергу з
автомата, і таки вцілив, бо застопорило спочатку те круппівське залізо,
потім потягло його за законом земного
тяжіння донизу, щоб попасти в глибоченький кювет. Мої однополчани
прокинулися, вже, бачу, особісти пробігли мимо ме-не, постового, в бік тієї
машини з німецьким начальством… Ось і
наздогнав мене після цього орден «Вітчизняної війни» другого ступеня. З
медалей «За мужність», «За участь в
героїчному штурмі і взятті Будапешта», «За перемогу над Німеччиною», ряд
ювілейних нагород. Зберігаю і
листи-подяки Верховного Головнокомандуючого. Про що в них писав Сталін?
Ось, наприклад, такий документ від третього грудня 1944 року: «Молодшому
сержанту Ткачу Федору Федосійовичу -
учаснику боїв за оволодіння містом Мішколець - важливого центра військового
виробництва Угорщини… Тепер за Червоною Армією залишається її остання
завершальна місія: довершити разом з арміями наших союзників справу розгрому
німецько-фашистського звіра в його власній берлозі і підняти над Берліном
прапор перемоги».
Завершив
війну у Альпах. Ось тепер і взяли ми до рук свої музичні інструменти, почали
розучувати бравурні військові марші. Тут хочу
проінформувати, що в духовій оркестровій музиці баси, разом з
альтами, виконують роль «секунди», тобто
супроводу, а ось у маршах третє коліно, як правило, це соло басів. Дуже мені подобалася ця частина,
грав її з особ-ливим пафосом, а грати
тепер доводилося щодня. Річ у то-му, що
наша дивізія поверталася з війни до постійного місця дислокації
(Вінниця) понад три місяці. Це був показовий, можна сказати, тріумфальний піший
похід армії-переможниці країнами Європи із зупинками у великих містах,
мітингами, шанобливим ставленням
місцевого населення до визволителів.
Якщо
похід тривав добу, то добу дивізія відпочивала, якщо дві доби були на марші, то
стільки ж тривав і привал. Вирушали в дорогу по-різному: це могло статися і
вдень, і вночі. Труби в нас були начищені до сонячного блиску, амуніція
підігнана, підкомірці - біло-сніжні: справжні тобі герої. І зустрічали і
проводжали нас з радістю, веселими посмішками дівчат, захоплюючими поглядами всюдисущих
хлоп’ят, що намагалися марширувати поруч з нами. Найвищої гармонії досягала
наша гра, так би мовити, кульмінаційної
висоти, коли ми виконували соло басів. У цей
час прапороносці вище піднімали бойові знамена, мужні батьки-командири
бадьоріше підводили горді голови, бійці, видзвонюючи нагородами, чіткіше
відбивали крок, а в наші ряди летіли квіти й цілі букети, люди підходили майже
впритул до наших шеренг, щоб доторкнутися до одежі, стиснути плече, а то й
поцілувати на ходу того чи іншого бійця. Після мітингів, чи то в парку, чи
прямо на площі влаштовувалися імпровізовані танці під наші мелодії. Як ото в
пісні: «У саду міському грає духовий
оркестр…»
Після
Перемоги ми, переможці, неви-правдано гірко працювали на державу, віддавали їй
здоров’я й сили наші діти, тепер ось внуки насторожено зазирають у майбутнє.
Яким воно буде для правнуків наших? Чи таким, як у переможених - Німеччині, Япо-нії, Італії?.. Не знаю, на
жаль, як не зазнали, очікуваного під час
визвольних боїв, щасливого майбутнього (яке пророкувала радянська пропаганда, і
якого ми заслужили й ратною, і мирною
працею) мої побратими, що в терпеливому очікуванні так і відійшли у віч-ність,
як не знають того вже одиниці колишніх воїнів, що залишилися ще в кожному
поселенні… Та все ж хочеться вірити, що майбутнє України таки буде світлим,
багатим і щасливим, і за це не треба буде проливати кров.
Федір ТКАЧ,
фронтовик-орденоносець, ветеран війни і праці.
(Літературний
запис Павла МАЛЄЄВА, фото Олексія АДАМЕНКА).