№№ 30-32 від 13-20 квітня 2010
року
Читайте у номері:
НА СТОРІНКАХ ГАЗЕТИ ЗАЛИШИЛИ СЛІДИ….
РАННІ ЯРІ ЗЕРНОВІ ВЖЕ В
ГРУНТІ
І ТРАКТОРИСТИ, І
КОНДИТЕРИ, І НАВІТЬ… БДЖОЛЯРІ
День народження газети, а саме 80-річчя районки,
відсвяткував нинішній колектив “Вісника Кагарличчини” разом зі своїми наставниками
- журналістами, які нині перебувають на заслуженому відпочинку.
З
цієї нагоди газетярів прийшли привітати заступники голови Кагарлицької РДА
Людмила Кононенко і Надія Черничко, а також заступник голови районної ради
Петро Бурий.
Грамотами
Кагарлицької РДА за багаторічну сумлінну працю, високий професіоналізм та з
нагоди 80-річчя від дня заснування
районної газети “Вісник Кагарличчини” та грошовими преміями представники влади
відзначили колишніх редакторів -
письменника Павла Малєєва та завідуючого
відділом промисловості та сільського господарства Станіслава 
Михайловського. Грамоту та іменний годинник від Київської
обласної ради отримав нинішній редактор
районки Валентин Владіміров.
Концертну
програму для винуватців заходу підготували викладачі та учні Кагарлицької
районної школи мистецтв.
На знімках: хвилююча мить нагородження - заступник голови районної ради Петро БУРИЙ
(справа) вручає Почесну грамоту Київської облради редактору газети
Валентину ВЛАДІМІРОВУ (зліва); того дня
у залі районної Школи мистецтв панувала святкова атмосфера - журналісти
дякували оплесками юним співакам та музикантам.
Наталія КРАВЕЦЬ.
Фото Олексія АДАМЕНКА.
НА СТОРІНКАХ ГАЗЕТИ ЗАЛИШИЛИ СЛІДИ….
Теплим
ласкавим ранком, на які не вельми щедра
нинішня весна, я зустрів свого товариша в невеличкому садочку, де він займався
обрізуванням дерев. Мало-помалу зайшла розмова про сад і про весну, Павло
Терентійович охоче розповідав про кожне деревце, посаджене ним, і ми непомітно згадали інший сад і іншого
садівника-любителя - незабутнього
Олексія Олексійовича Шестопала (на знімку). Гай-гай, скільки літ промайнуло, - а він стоїть перед
нами високий, красивий, з добрими очима і лише йому притаманною особливою шестопалівською
усмішкою. «Ну що, хлопчики, - говорив він при кожній зустрічі, - підемо в мій
сад. Там легше дишеться і бесіда виходить щирішою». У саду стояли лавочки, до
них звисали зеленим чубом яблуньки і груші, їх оточували розкішні кущі порічок
та смородини і ми годинами могли розмовляти з цією щедрою
душею людиною, та й не тільки розповідати, а й слухати його пісні, які він
сам писав і сам виконував.
Олексія
Олексійовича у селі Стайки знали, як кажуть, і старе, і мале. Вчитель,
композитор, поет - природа обдарувала
його не лише талантами, а й широкою та
доброю вдачею, друзів у нього було - не перерахувати та й прихильників талантів
- теж. Все, про що він розповідав, про нову пісню, яку написав, про новий сорт яблуні, яку
посадив, про сільський хор, яким керував, про риболовлю (а рибалкою він був
затятим!) - було цікаво. І все це умів подати жваво, до-хідливо й переконливо.
Так
він і до газети писав. Сількором, членом літературного об’єднання «Зорі Придніпров’я» при редакції районної
газети Олексій Олексійович був впродовж кількох десятиріч. Болючою для нього
темою була незалежність України. У дописах до газети, у віршах та піснях
пронизливо звучала тема духовності, пам’яті про своє коріння, славної козацької
минувшини нашого народу. У газеті одна за
одною з’являються пісні про це, вони
незабаром займають гідне місце в репертуарі самодіяльних митців району.
У
мене по сей день зберігається кілька
листів Олексія Олексійовича. Ось один з
них, написаний 12 березня 1993 року. На той час після складної операції Олексій Олексійович
перебував за межами району у своєї дочки. Та все ж зв’язків з газетою не
поривав - надіслав з листом і свою
статтю-роздум про україн-ську пісню як супутницю, виразника душі народу
і в горі, і в радості.
«У
наші дні куди не глянь, куди не
обернись, - всюди криза, всюди чогось не вистачає, навіть сонце не так
гріє, - писав він. - А ось пісня живе,
дзвенить, здіймається аж до хмар і хоч
трохи звеселяє, обнадіює душу. Якщо говорити про духовність, то, мабуть,
пісня в ній посідає центральне місце, бо діє і через слово, і
через музику. Отож я й торкнувся пером
своєї любимої теми. Може, в якогось читача й
забринить у душі заснувша
національна струна…»
Так
він пояснював свій задум написати статтю
до газети про українську пісню.
Читав
я статтю Олексія Олексійовича, кожне слово і буква якої дихали любов’ю великою до народу, що
вистраждав Незалежність, до його творчості, настояної на мудрості й глибокій
духовності, - і пригадалась мені ще одна зустріч із ним на початку дев’яностих
років. Це було весною, йшли саме
Шевченківські дні, Олексій Олексійович
зрадів, побачивши мене (я тоді
був у творчому відрядженні в Стайках). «Заїдьмо до мене додому, - казав
він. - Я вам покажу свою нову картину». Слід зазначити, що Олексій Олексійович
ще й добре малював - в його хаті на
біленьких стінах висіли картини, на яких були зображені Дніпровські краєвиди.
Цього
разу він показав мені незакінчений портрет Тараса Шевченка. Я висловив своє
щире захоплення - від образу Тараса віяло могутнім бунтарським духом, але
автор картини не поділяв моє захоплення.
«Уже вкотре пишу очі Тараса, вкотре мучусь, та не виходить». І потім додав тихо
з хвилюванням: «Знаєте, які очі в Тараса,
який погляд!..»
На
жаль, не відомо мені достоту, чи
закінчив портрет Олексій Олексійович, адже невдовзі він захворів, переніс складну операцію і перебував деякий
час за межами району.
Проте
хвороба не зламала його - великого життєлюба. Наведу ще й такі рядки із його
листа до мене (нагадаю, що лист писався 12 березня 1993 року): «На Теплого
Олексу мені виповниться 80 років… Буду збиратись, щоб разом із журавлями летіти
до Стайок. Може, якась добра душа прийде привітати, то треба бути вдома. Там
якась чарчина знайдеться…»
Через
рік - у квітні дев’яносто четвертого року Олексій Олексі-йович пішов із життя.
* * *
Отже,
такий спогад навіяла мені недавня зустріч теплим весняним ранком із Павлом
Терентійовичем Малєєвим, колегою-журналістом. Перебрали ми в пам’яті дати і
імена, а було що згадати, адже за моїми плечима і мого товариша понад чотири десятки років журналістської
роботи. Більшість їх припадає на
редакцію нашої рідної кагарлицької
газети, яка учора відзначила свій вісімдесятий
ювілей.
- А давай згадаємо і інших сількорів, які
вже пішли за вічну межу, - запропонував мій колега. - Адже й вони доклали рук і серця до
творення газети, будучи очима і вухами в
гущі, як кажуть, життя, в найвіддаленіших куточках району.
Їх,
добровільних кореспондентів газети, було багато. Як не згадати ржищівчанина Івана
Оксентійовича Гончаренка, ветерана війни, який
акуратно й регулярно у сімдесяті-вісімдесяті роки інформував про всі
більш-менш важливі події в місті; Дениса Федоровича Руденка, гостре сатиричне перо якого висміювало і
таврувало всі негативні явища у житті; ліщинця
Василя Івановича Сьомку - його активність вражала, адже він
оперативно відгукувався на всі актуальні
сільські проблеми.
Помітні
сліди на сторінках газети полишили такі громадські кореспонденти, як Іван Іванович Базяк, Олександр Якович
Коляда, Олексій Герасимович Волошин, Микола
Гаврилович Близнюк (м. Кагарлик),
Микола Федорович Поночовний, Михайло Антонович Мелах (с. Стайки), Яків Євдокимович Кукоба і Марфа Майоренко (с.
Стави), Лідія Олександрівна Матьора (с.
Переселення), Петро Степанович Папенко
(с. В. Пріцьки) (на основі газетних публікацій пізніше вийшла друком його
книжка “Життя прожити”), Василь Іванович Калиновський (с. Гребені) та інші.
Вісімдесят років газеті! За цей час вийшло понад десять тисяч номерів
її. А це понад сорок тисяч сторінок. І на кожній - гаряче дихання часу. І на
кожній «запеклася кров» подій. І на кожній - часточка «я» громадських
кореспондентів, яких уже немає з нами.
Цей
спогад - у вінок подяки їм і пам’яті про них.
Олексій ШУЛЬГА,
колишній заступник редактора газети «Вісник Кагарличчини».
Рівно двадцять років тому доля привела мене в
районну газету, і я стала кореспондентом “Будівника комунізму”. Зустрічі,
відрядження, вичитування матеріалів... Інтерв’ю з Назарієм Яремчуком, Аллою
Кудлай, Василем Зінкевичем чергувалися з інформаціями про надої і посіви, про
пленуми райкому партії і успіхи вишивальниць з фабрики ім. Шевченка. І люди,
люди: доброзичливі сільські жінки і
компетентні фахівці, безпосередні дітлахи і поважні леді, а вже начальники!..
Зверхні й уважні, запобіг-ливі й самовпевнені. І що найцікавіше: зазвичай після
публікацій гострих або хоча б із критичними думками матеріалів, об’єкти критики
починали сердечно вітатися!
З
теплотою згадую тодішній колектив районки: Миколу Андрійовича Горбача, Олексія
Миколайовича Шульгу, Павла Терентійовича
Малєєва, Володимира Леонтійовича Присяжнюка, Ніну Федорівну Шульгу, Людмилу Матвіївну Олефір, Катерину Петрівну
Вовк, Станіслава Михайловича Михайловського, Марію Олексіївну Загорулько. Крім
Л. М. Олефір, всі, хвалити Бога, ще радіють життю, а двоє останніх і сьогодні
трудяться в районній газеті, тепер - “Віснику Кагарличчини”. У кожного з моїх
колег-газетярів я чогось навчилася, за що їм і вдячна. Як і тодішньому
лінотипісту друкарні, а нині - верстальнику-дизайнеру газети Олександрі
Сергіївні Авуєвій. Пильне око Шурочки знаходило помилки чи описки і в
матеріалах метрів від журналістики.
Ми,
студійці районного радіо і телебачення, працюємо з газетярами на одному
інформаційному полі, але різними засобами. Головне для справжньої журналістики
- голос за правду і плюралізм.
Не перші журналісти
й не четверті:
Ділить місця - не дійдем
до пуття.
Ми там, де всі: і смертні,
і
безсмертні,
Ми - на передній лінії життя.
Згадавши
ці рядки І. Чумака, бажаємо нинішньому енергійному колективу редакції районки
залишатися на отій передній лінії, відточувати перо на матеріалах святкових і
буденних, мати вірних друзів, надійний
фінансовий тил і, звісно ж, хай шириться коло читачів газети!
Від імені колективу телестудії “ТБ Кагарлик” - редактор
Людмила ДОБРОВОЛЬСЬКА.
Після
закінчення Сквирського сільськогосподарського технікуму я влаштувався на роботу
в Кагарлицьку райгазету “Будівник кому-нізму”, редактором якої тоді був Петро
Трифонович Романіка. Протягом 10 років мені довелося з ним працювати, за що я
вдячний долі і редактору, як людині, котра була обдарованим журналістом,
справжнім інтелігентом, вихователем і наставником. Колектив газети налічував
тоді 12 осіб, а тираж був 10-11 тисяч екземплярів.
З
6 червня 1962 року газета виходила на 4 райони - Ржищівський, Миронівський,
Обухівський і Кагарлицький, так що доводилося їздити і багато, і часто. Спочатку
на кузові грузовиків, а вже потім - мотоциклом (після 1972 року) круглий рік.
Петро
Романіка до приїзду в Кагарлик очолював Обухівську райгазету. Він чимало
друкувався в республіканських газетах: “Сіль-ські вісті”, “Радянська Україна”,
“Вечірній Київ”, обласній - “Київська
правда”; журналах “Радянська жінка”, “Україна”. Його матеріали часто передавали
по радіо.
Петро
Трифонович підтримував дружні стосунки з київськими журналістами Маркіяном
Винокуровим, Павлом Пашинським, іншими.
Коли
в редакції з’явився свій автомобіль, я
часто їздив з редактором та іншими співробітниками у відрядження і разом з
Романікою друкувався в газетах та журналах,
а з часом став і сам надсилати фото в Київ, Москву, за кордон, які
друкували.
Як
член Спілки журналістів, був направлений на семінар, який відбувався в Москві
протягом тижня, де прослухав лекції відомих у колишньому Союзі і за рубежем
фотокореспондентів - Всеволода Тарасевича (блокада Ле-нінграда), Євгенія Халдея
(Нюрнберзький процес і Потсдамська конференція), Якова Давидзона (партизанська
війна Сидора Ковпака) та багатьох інших “зубрів” фотожурналістики.
У
1972 році Петра Романіку запросили працювати референтом у Верховну Раду УРСР, а
редактором призначили Миколу Горбача, з яким я пропрацював ще 17 років. Були
редакторами Станіслав Михайловський, Павло Малєєв. Нині колектив редакції
очолює Валентин Владіміров. Всього в газеті я пропрацював понад 40 років. За
цей час районка 9 разів міняла свою назву.
За
час моєї роботи з 1962 року і по 2006 рік в редакції змінилися понад 120
працівників з різних причин: відсутність житла, низька зарплата,
відсутність умов для роботи,
транспорту і т. д.
Володимир ПРИСЯЖНЮК.
РАННІ ЯРІ ЗЕРНОВІ ВЖЕ В ГРУНТІ
Весняна
посівна кампанія досягла свого піку. Вже майже повністю засіяно площі, відведені під ранні ярі зернові. Так, якщо згідно з виробничими
планами яру пшеницю мають посіяти на
Триває
сівба цукрових буряків. У сільгосп-підприємствах району ними вже засіяно площу у
Повністю
із ранньою групою зернових на вищевказану дату справились у ВСП “АФ
“Переселенська”, ДП АФ “Слобідська”, ЗАТ “Агрофорт”, ВСП “АФ “Мир”, СВК “АФ ”Перемога”, СТОВ “Колос”,
ТОВ “Компанія Еталон
Вже
завершили сівбу цукристих в СФГ “Широкоступ” (
Загалом же цієї весни посівна кампанія в
сільгоспформуваннях буде проведена на
Стосовно
посівів цукрових буряків, то вони займуть в нинішньому році
Інф. “ВК”.
Людині,
яка не була в Кагарлику біля десятка років, сьогодні важко буде зорієнтуватися
навіть в центрі міста. Нелогічно, але факт: в умовах постійної фінансово-
економічної кризи в нашій державі воно розбудовується,
росте і, без сумніву, красивішає. Якщо не так давно обов’язковим негативним
атрибутом майже кожної з центральних вулиць Кагарлика були, м’яко кажучи, напіврозвалені халупи, то нині на їх місці
стоять або розбудовуються справжні
палаци. Це стосується, зокрема, вулиць Пушкіна, Якіра, Карла Маркса, Свердлова.
Хто
ж живе чи що розміститься в таких «теремках»?-
таке запитання цікавить як багатьох кагарличан, так і читачів районки.
Саме з нього і ропочалася розмова нашого кореспондента із заступником голови
міської ради Вадимом Візьонком.
- Вадиме
Валерійовичу, почнемо з найцікавішого і найголовнішого об’єкта, який
користується найбільшим інтересом наших читачів - колишнього кінотеатру
«Дружба». Судячи з розмаху затіяного там будівництва, це буде щось набагато 
масштабніше у порівнянні з «Дружбою»?
-
Рішенням сесії міської ради у 2006 році
приміщення кінотеатру було приватизовано і на його продаж оголошено аукціон. Переможцем
торгів став міський підприємець Анатолій Тесленко. Згідно з умовами договору
купівлі-продажу було визначено, що даний об’єкт повинен відповідати
передбаченому профілю з частковою зміною
діяльності. За вказаний період
підприємець виготовив проектно-кошторисну документацію на реконструкцію
існуючої будівлі кінотеатру під торговельно-розважальний комплекс та розпочав
будівельно-монтажні роботи. Проектом передбачено, що це буде 3-поверхове
приміщення, в якому розмістяться об’єкти торговельного призначення,
відеокінозал та різні розважальні об’єкти. На жаль, через фінансову кризу
спорудження комплексу дещо загальмувалося.
- А тепер про будівлі на вулиці Московській, початок якої ще донедавна «прикрашала» така
собі «хатинка на курячих ніжках»…
- Справді, та
«хатинка» псувала не тільки загальний вигляд вулиці, а й завдавала немало
клопотів міській владі, особливо при візитах в місто високопоставлених чиновників. Зрештою, все
вдалося владнати. Навпроти критого ринку побудоване приватним підприємцем
Віталієм Карлюком офісне приміщення, а навпроти житлового будинку по
Московській, 3, споруджує магазин з продажу товарів промислової групи також
підприємець з Кагарлика Олег Колесан.
- Набуває упорядкованого вигляду вулиця Якіра, на якій
знаходиться приміщення мерії. Останнім
часом тут виросла новобудова, що вражає і розміром, і архітектурою…
- Згідно з відповідним дозволом та
виготовленого приватною особою проекту там ведеться спорудження житлового
будинку.
- - А що буде у
двоповерховій будівлі біля Торгової площі, навпроти відділення банку «Аваль»?
-
Це будівництво ведеться на приватній земельній ділянці громадянки міста Оксани
Лемешко. Згідно з проектом, це буде магазин. Але… Справа в тому, що із 2008 
року функції здійснення контролю за будівництвом з боку
міських органів влади перекладено на інспекції державного
архітектурно-будівельного контролю. Ми робили запити щодо даного будівництва у
відповідну службу району, але відповіді не одержали.
- Вадиме
Валерійовичу, той добрий факт, що новобудови ростуть на місці старих і
непривабливих об’єктів, є випадковістю
чи закономірністю, пов’язаною з генеральним планом забудови міста?
- На
жаль, генеральний план розбудови Кагарлика розроблявся ще в радянські часи, а тому
втратив період дії. Для того, щоб виготовити новий, потрібні великі кошти, близько 200 тисяч гривень. Таких
грошей у бюджеті немає. Тому будівництво
проводиться без плану. Натомість, кожен
інвестор тепер індивідуально розробляє документи по обгрунтуванню будівництва своїх об’єктів в
місті.
- Це додало
проблем міській владі у розбудові райцентру?
- Без сумніву. Якщо ра-ніше міська рада
могла безпосередньо впливати на процес
розбудови на своїй території, адже земля була державною власністю, то з приватизацією земельних ділянок ситуація
значно ускладнилася. Подекуди вони разом з нерухомістю стали об’єктами багаторазового перепродажу, причому в обхід
міської влади, безпосередньо через
нотаріуса. Через це у окремих випадках неможливо навіть встановити реальних
власників таких угідь і об’єктів.
- І все-таки
розбудова міста не носить хаотичного характеру, вона все-таки якось
сплановується і контролюється. Чи не так?
- Звичайно, що ми не сидимо, склавши руки, а
щороку, наприклад, розробляємо плани соціально-економічного розвитку міста і в
залежності від надходження коштів намагаємося їх виконувати. Не буде винятком і поточний 2010-й. Навіть за відсутності затверджених бюджетів,
починаючи з державного, а відповідно і планів соціально-економічного розвитку,
міська рада спільно з активом,
підприємцями міста визначилася з подальшою розбудовою і упорядкуванням Кагарлика.
Це,
насамперед, облаштування «міні-ринку»
біля нижнього входу до центральної
ринкової площі. За баром за рахунок підприємців плануємо розмістити 10
торговельних об’єктів, покласти плитку, провести зовнішнє освітлення та
упорядкування території в сучасному стилі.
При
нормальному формуванні бюджету хочемо зробити зону відпочинку для жителів міста
і дітей в районі будинку по Комунарській, 2 (біля криниці в центрі міста). Територію, яка до цього заростала бур’янами,
буде освітлено, закладено тротуарною плиткою, на ній буде споруджено дитячі
ігрові та інші малі архітектурні форми для відпочинку.
До
речі, користуючись нагодою, хочу
проінформувати ваших читачів ще про одну
новобудову в місті. По вулиці Червоноармійській
(біля парку) завершується спорудження 2-поверхового приміщення станції
технічного обслуговування (згідно з проектом).
На знімках: житловий
будинок на вулиці Якіра; за проектом -
магазин, а що буде насправді - побачимо
(навпроти банку «Аваль»); колишній кінотеатр «Дружба» набирає нових обрисів; новий магазин Олега
Колесана, де будуть торгувати канцтоварами та побутовою технікою.
Станіслав
МИХАЙЛОВСЬКИЙ.
На
території Кагарличчини триває двомісячник благоустрою.
15
квітня працівники СТОВ “Колос” та ФГ “Вікторія” проводили побілку дерев та
розчистку узбіччя дороги від с.Великі Пріцьки у напрямку Кагарлика (на фото
внизу).
16-17
квітня жителі сіл району та 
міста - працівники органів місцевого самоврядування,
навчальних закладів, усі небайдужі до проблем довкілля - долучилися до справи створення
нових зелених зон, парків і скверів у своїх населених пунктах. У рамках акції
“Посади своє дерево” вони висадили 3929 саджанців дерев і 975 кущів. Працівники
структурних підрозділів Кагарлицької районної державної адміністрації у минулу
п’ятницю виїхали у с.Балико-Щучинка, де впорядкували територію Букринського
плацдарму (на фото вгорі).
Усього
ж в акції “Посади своє дерево” взяли участь близько однієї тисячі жителів
Кагарличчини.
Інф. “ВК”.
І ТРАКТОРИСТИ, І КОНДИТЕРИ, І НАВІТЬ… БДЖОЛЯРІ
Упродовж
усього дня 15 квітня Ржищівський професійний ліцей зустрічав гостей. До
нав-чального закладу на День відкритих дверей один за одним під’їжджали
автобуси із випускниками шкіл Кагарличчини та міста Ржищева.
Ще на вулиці потен-ційних абітурієнтів зустрічали викладачі
спецдисциплін і в неформальній обстановці докладно розповідали їм про професії,
якими можна оволодіти, навчаючись у ліцеї. Викладачі-екскурсоводи
показували школярам кабінети, оснащені сучасним обладнанням майстерні,
спортзал, їдальню, і, звичайно ж, лабораторії -
гордість Ржищівського професійного ліцею.
У
вестибюлі головного корпусу на старшокласників чекали декоративна і харчова
виставки. Усі вироби (в тому числі і триярусні торти, і аплікації з елементами
флористики), були виготовлені руками ліцеїстів. Майбутні кухарі та кондитери
ділилися зі школярами секретами випічки пирогів, тортів та приготування
шоколадних десертів.
Ті
ж, кого більше цікавила техніка, мали змогу ознайомитися із оснащенням кабінету
автосправи, а також із автопарком ліцею.
Завершувався
День відкритих дверей відвіданням школярами краєзнавчого музею та майстерні
гончарних 
виробів. Гості мали змогу спробувати власноруч виготовити
горщики чи вази. І декому це вдавалося зробити вже з першої спроби!
Директор
ліцею Віктор Гордієнко, прощаючись із випускниками шкіл, відповів на усі
запитання, які ставили йому учні. Він наголосив на тому, що, навіть в умовах
фінансово-економічної кризи, попит на кваліфіковані робочі кадри не знижується,
тож проблем з працевлаштуванням випускники навчального закладу практично не
мають. Голова профспілки працівників АПК Кагарлицького району Петро Цибульський
підтвердив слова директора, навівши цілу низку прикладів успішної роботи
випускників ліцею у сільгосппідприємствах району.
Роз’їжджалися
гості по домівках під звуки гімну Ржищівського професійного ліцею, який
виконували солісти вокальної студії цього навчального закладу.
На знімках: зліпити горщик власноруч не так вже і легко; усі ці солодощі - творіння рук ліцеїстів.
Олексій АДАМЕНКО.
Минулої суботи відбулися
огляди-конкурси дитячої творчості загальноосвітніх навчальних закладів
“Калиновий віночок” та “Таланти твої, Кагарличчино!”.
“Калиновий віночок”, що пройшов у
міському Будинку культури, налічував 6 номінацій: солісти-вокалісти, дуети,
вокальні ансамблі, ін-струментальна музика, танцювальні колективи та
драматургія.
Показали свої роботи школярі району і в “Таланти твої,
Кагарличчино!”, які демонструвалися в Кагарлицькому районному центрі дитячої та
юнацької творчості за номінацями: народна вишивка, робота з деревом та
технічна творчість, робота з природним матеріалом, образотворче мистецтво, крій
та шиття, в’язання гачком та спицями, бісероплетіння.
У
конкурсах взяли участь учні 27 загальноосвітніх закладів району.
Наталія КРАВЕЦЬ.
Фото автора.