№№ 40-42 від 18-21 травня 2010
року
Читайте у номері:
РОБОЧА ПОЇЗДКА НА
ПРОМИСЛОВІ ОБ‘ЄКТИ
ПРЯМИЙ ТЕЛЕФОННИЙ ЗВ’ЯЗОК:
ЖОДНЕ З ПИТАНЬ НЕ ЗАЛИШИЛОСЬ БЕЗ УВАГИ
ПРОБЛЕМИ «ЧОРНОБИЛЬЦІВ»
БУДУТЬ ВИРІШУВАТИСЬ
Народний депутат України Віктор
СІНЧЕНКО: СВЯТА СПРАВА ГРОМАДИ
14 травня відбулась двадцять дев’ята сесія районної ради V скликання. Ключовим питанням, що розглядалось на засіданні, було затвердження районного бюджету Кагарлицького району на 2010 рік. Доповідаючи по цьому питанню, начальник фінансового управління РДА Наталія Перевера повідомила, що в основу розрахунків доходів загального фонду бюджету Кагарлицького району на 2010 рік покладено основні прогнозні показники соці-ально-економічного розвитку району та вимоги Бюджетного кодексу України, при визначенні доходів загального фонду бюджету враховані динаміка та тенденція виконання показників надходжень податків, зборів, обов’язкових платежів за три останні бюджетні періоди.
Так, обсяг податку з доходів фізичних осіб для районного бюджету на 2010 рік обраховано в сумі 13 499,5 тис. грн. Другим вагомим джерелом формування доходів загального фонду бюджету є плата за землю, яку обраховано в сумі 625,5 тис. грн. З врахуванням інших статей прибутку, районний бюджет по власних та закріплених доходах на 2010 рік обраховано в сумі 14242,5 тис. грн. Офіційних трансфертів передбачається в сумі 43 855,8 тис. грн.
Таким чином районний бюджет по доходах загального фонду передбачається в сумі 72330,4 тис. гривень, по доходах спеціального фонду - в сумі 5127,8 тис. гривень.
Видаткова частина районного бюджету обрахована виходячи з прогнозних показників плану соціально-економічного розвитку та діючої мережі.
Виступаючи по даному питанню, голова ра-йонної державної адміністрації Іван Шевченко зазначив, що даний бюджет важко назвати бюджетом розвитку. Тож для його наповнення і забезпечення нормальної життєдіяльності району необхідно переглянути існуючі та створити нові джерела, з яких ідуть надходження. Назвав голова райдержадміністрації й основні резерви бюджетоутворення. Це: перегляд орендної плати за землю, яка в деяких випадках не проводилась досить давно; боротьба з підприємствами-мінімізаторами; робота із власниками підприємств, що працюють на території району, але не зареєстровані в ньому, і відповідно, не сплачують тут податків по перереєстрації їх в районі. Важливим пунктом назвав Іван Олександрович і підтримку бюджетоутворюючих підприємств Кагарличчини шляхом розширення виробництва підпри-ємств-постачальників сировини, сприяння активізації роботи приватних підприємств тощо.
Буде активізовано й роботу із залучення інвесторів у район та діяльності вже існуючих.
Зокрема, цього пункту стосувалась і доповідь начальника управління економіки РДА Юлії Мацібури про виконання районної програми залучення інвестицій та . по-ліпшення інвестиційного клімату в Кагарлицькому районі на 2007-2009 роки.
Вона зазначила, що протягом 2009 року загальний обсяг капітальних інвестицій в цілому у районі становив 48,7 млн. грн., в тому числі інвестиції в основний капітал склали 32,6 млн. грн., що становить 12,4% до рівня минулого року. За наростаючим підсумком, загальний обсяг іноземних інвестицій, вкладений у економіку району станом на 1.01. 2009 року, становить 3191,5 тис. дол. США. Обсяг прямих іноземних інвестицій станом на 1.01. 2010 року склав 3,24 млн. грн., що більше рівня минулого року на 1,7 %.
Щороку готується інвестиційний паспорт району, де розміщуються пропозиції щодо вкладення інвестицій в економіку району, дана інформація розміщується на веб-сайті Київської обласної державної адміністрації та включається до інвестиційного паспорта Київської області. В ході реалі-зації програми за 2007-2009 роки до адміністрації надійшло 14 звернень інвесторів, усім були надані роз’яснення та пропозиції щодо розміщення в ра-йоні нових виробництв, найбільше звернень було у 2007 році - 9 (ТОВ «Ві-тодар», «Альфа-Фенікс», ТОВ «Інваєр», ЗАТ «Ат-ма», ТОВ «Арт-сайд», ТОВ «Будкластер», «Геламко Україна», придбання земельної ділянки для бу-дівництва підприємства з виробництва рибопродуктів і кондвиробів, ООО «НЕГРО 2000», ТОВ «Ботаніка»).
В цілому за 3 роки реалізовано проекти ТОВ «Дан-Фарм-Україна» - свинокомплекс у с. Халча, де утримується майже 14 тис. голів свиней, відновлено хлібозавод ТОВ «ГК «Агротехпроект», збудовано першу чергу Кузминецького заводу з виробництва цегли за сучасною технологією ТОВ «Кузьминецький цегляний завод».
У стадії реалізації знаходиться 3 проекти, це ТОВ «Профісор», ТОВ «НВК«Вітодар», ТОВ «Мойдодир».
Опрацьовуються інші інвестиційні пропозиції. Реалізуються проекти у соціальній сфері. Зокрема, загальноосвітні заклади району та сільські ради співпрацюють з італійською благодійною організацією Спілка «Поліваленте-87» .
Кагарлицькою місь-кою радою підписано угоду з Програмою розвитку ООН про спільне фінансування проектів, розроблених органами самоорганізації населення в рамках проекту «Муніципальна програма врядування та сталого розвитку в Україні”.
Як ви знаєте, у минулому році у районі проведено конкурс з реалізації проекту ЄС/ програми розвитку ООН «Місцевий розвиток, орієнтований на громаду» (МРГ), у якому перемогли 5 виконкомів сільських рад. Деякими з них уже проведена значна робота.
На стадії переговорів знаходяться такі інвестиційні проекти, як ТОВ «НВК «Вітодар» - плану-ється створити підприємство з виробництва пектину та пектинової продукції у с. Мирівка, інвестором якого є під-приємці з Нідерландів. У даний час підготовлено інвестиційний проект та містобудівне обґрунтування, очікується відкриття фінансування. ТОВ «ОЛВЕН ТРЕЙД» м. Київ, планується розміщення торгового комплексу по вул. Молодіжна, 13, в м. Кагарлику в приміщенні колишнього клубу цукрозаводу.
Також депутати розглянули та затвердили районну програму «Охорони, захисту, використання та відтворення лісів у 2010 році та на період до 2012 року»; Порядок відрахування господарськими організаціями до районного бюджету частини чистого прибутку (доходу) у 2010 році та кошторис витрат на утримання виконавчого апарату райради; внесли зміни до статуту КП «Кагарлицька районна центральна аптека № 9»; погодили проект землеустрою щодо встановлення і зміни меж сіл Гребені і Юшки на території Гребенівської сільської ради.
Більшість питань, розглянутих на засідан-ні, стосувались затвердження технічних документацій з нормативної грошової оцінки земельних ділянок, що надаються в оренду для ведення сільськогосподарського виробництва, для визначення держмита при успадкуванні.
Валентин
ВЛАДІМІРОВ.
РОБОЧА ПОЇЗДКА НА ПРОМИСЛОВІ ОБ‘ЄКТИ
18
травня голова ра-йонної державної адмі-ністрації Іван
Шевченко, голова районної ради Роман Коваленко та перший заступник голови РДА
Зіновій Лялюк відвідали ряд промислових підприємств Кагарличчини. Зокрема , меблеву фабрику ТОВ «Мойдодир» (на знімку), філії фірми
«Арт-Пак Лтд» та компанії «Зюдпак Україна», що займаються постачанням, нарізкою
багатошарової плівки для вакуумного пакування харчових продуктів та постачанням
відповідного обладнання для пакування, ТОВ «Імпульс-агро», яка займається
складанням доїльних апаратів для особистих господарств та мініферм.
Тут вони оглянули виробничі потужності вищеназваних підпри-ємств, побутові умови, що створені для відпочинку персоналу. Озна-йомились із виробничим циклом, продукцією підприємств, перспективами нарощування виробничих потужностей, розширенням асортименту тощо.
Об’єднує ці підпри-ємства те, що свого часу вони були створені за програмою залучення інвестицій у район, деякі з них за участю іноземного капіталу. Тож керівників райдержадміністрації та райради цікавив стан із сплатою цими підприємствами платежів та податків до бюджету району, соціальне навантаження підпри-ємств. Адже за зарубіжною практикою, це цілком нормальне явище, коли підприємства, розташовані на тій чи іншій території, допомагають її соцсфері.
Й хоча кризові явища не обійшли стороною й ці підприємства, виявилось, що «Арт-Пак» та «Зюдпак» надавали допомогу міській школі №3 та допомагають у будівництві храму ставівській громаді. А це є достойним прикладом для наслідування.
у перспективі всі підприємства планують розширити виробництво, що дасть можливість створити нові робочі міс-ця та збільшити відрахування до бюджету.
Валентин ВЛАДІМІРОВ.
ЖОДНЕ З
ПИТАНЬ НЕ ЗАЛИШИЛОСЬ БЕЗ УВАГИ
19 травня відбувся прямий телефонний зв‘язок із головою районної держадміністрації Іваном Шевченком.
Загалом того дня протягом години пролунало п‘ять дзвінків. Так, жительку Ставів Тамару Сокол цікавило, в якому стані знаходиться процес відведення території пасовища поблизу села для випасання населенням худоби. «Чи не припинено роботи в цьому напрямі?»,- цікавилась вона. За інформацією голови села, який був присутній у залі під час прямого зв’язку, роботи ведуться, проте в даний час виникла затримка технічного характеру.
Також Тамару Андріївну хвилювало питання стосунків орендаря однієї з водойм, що знаходиться в селі, із жителями. Вона зазначала, що, за її інформацією, той виставив досить високу ціну за вилов риби вудочкою і забороняє навіть напувати худобу в ставку.
Іван Шевченко заспокоїв жінку, зазначивши, що нинішній орендар - не єдиний претендент на водойму, тож, судячи з усього, його конкуренти й розпускають подібні слухи, що не відповідають дійсності. Адже умови оренди визначені договором із сільською радою, де такого б не допустили.
Цікавило ставівчанку й питання зниження закупівельних цін на молоко, що його закуповує в селян фірма «Кагма», та зростання вартості ветеринарних послуг. Іван Олександрович зазначив, що ціни на сировину знижуватися вже не будуть. Стосовної другої частини питання, то він дав доручення вияснити, наскільки обгрунтованими є існуючі тарифи та опублікувати їх в місцевих ЗМІ.
Ще один ставівчанин, Олексій Щепкін, цікавився, чи є якісь зрушення стосовно розслідуваня діяльності сумнозвісної землевпорядної організації «Абрис-Альфа», а також висловлював своє невдоволення діяльністю Ставівської сільської ради.
Відповідаючи на ці питання, голова райдержадміністрації зазначив, що по справі, пов’язаній з «Абрис-Альфа», зібрано значну доказову базу, яку передано до прокуратури, а звідти – до міліції. Нині триває слідство. Стосовно ж діяльності органу місцевого самоврядуання, то в сільській раді намічено проведення перевірки, під час якої буде звернуто увагу й на претензії, які висуває той, хто телефонував.
Цікавили питання, пов’язані зі станом виготовлення державних актів на земельні паї соцсфери, мирівчанина Володимира Пендюра. Як виявилось, за інформацією голови села, процедура оформлення вже фактично завершена й проходить свій останній етап.
А от кагарличанка Ніна Юрченко телефонувала на прямий зв‘язок не вирішувати проблеми, а подякувати начальнику Кагарлицького ЖКГ Вадиму Зеленьку за “...чуйність, доброту й добру роботу”, які він виявив при обслуговуванні будинку, в якому проживає Ніна Володимирівна.
Останній дзвінок протягом часу, що був відведений на прямий телефонний зв’язок, був від жительки міста Галини Литвин. Вона скаржилась на несвоєчасну доставку кореспонденції листоношею. Паралельно, за інформацією голів сіл, виявилось, що ця проблема стосується не лише Кагарлика, а й Демів-щини, Яблунівки і Стрітівки. Також з‘ясувалось, що в Зікрачах листоноша відмовляється розносити пенсію по домівках, тоді як окремі пенсіонери не в змозі прийти у визначене місце. І що в деяких селах є проблеми з своєчасним отриманням квитанцій на оплату комунальних послуг населенням, які доставляє районне відділення ВАТ «Ощадбанк»
Іван Шевченко дав
доручення відповідним посадовим особам розібратись у даних питаннях й виправити ситуацію.
Валентин ВЛАДІМІРОВ.
ПРОБЛЕМИ «ЧОРНОБИЛЬЦІВ» БУДУТЬ ВИРІШУВАТИСЬ
У середу, 19 травня, відбулась зустріч голови районної державної адміністрації Івана Шевченка з учасниками ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС, які проживають на території району. В зустрічі взяли участь голова районної ради Роман Коваленко, заступники голови райдержадміністрації, керівники та представники районних управлінь праці та соціального захисту населення, юстиції, виконавчої служби, відділення Пенсійного фонду, районної лікарні.
Спонукало до цієї зустрічі звернення, що надійшло до райдержадміністрації від районної орга-нізації «Спілка інвалідів Чорнобиля».
Питання, що хвилюють присутніх на зібранні ліквідаторів та інших осіб, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, озвучив голова спілки Іван Тузенко. Це ситуація із виплатою щорічної компенсації , яку ліквідатори добиваються через суди; забезпечення медикаментами через «чорнобильську» аптеку; перевезення пільгових категорій населення на внутрішніх маршрутах; визначення вартості пасажирських перевезень. Було обговорено й ще ряд питань, які виникли в присутніх у залі під час зустрічі.
При обговоренні вищеназваних питань, роз’яснень, що давали стосовно них керівники підрозділів, виявилось, що частину з них не можна вирішити на місцевому рівні. Про це зазначали в своїх виступах практично всі виступаючі. Адже й виплата компенсацій, і наповнення ліками «чорнобильської» аптеки, й порядок компенсації проїзду перевізниками проводиться за рахунок коштів державного бюджету. Тобто знаходиться поза сферою прямого впливу місцевої влади та відповідних служб.
«Ми не можемо виплатити більше, ніж нам надійшло на рахунок”,- констатувала начальник УПСЗН Марія Гребельник. Відповідно нічого не може вдіяти й виконавча служба, наклавши арешт на порожній рахунок. Хоча дії саме в цьому спрямуванні має право проводити лише обласна ДВС.
Головний лікар ЦРЛ Віктор Кулініченко зазначив, що коштів на придбання медикаментів у аптеку виділяється мало. Останні з них надійшли ще в жовтні минулого року і їх було трохи більше 200 тисяч гривень. Нині виділена нова сума і подана заявка на придбання медикаментів. На жаль, їх кількість теж не задовольнить наших потреб, констатував він.
Цікавило «чорнобильців» і питання формування тарифів на внутрішньорайонних маршрутах. Адже, судячи із наведених фактів, ті, хто їде до ближчих, але крупніших населених пунктів, опосередковано оплачують проїзд тих, хто їде до дальніх сіл, до яких автобус везе кілька пасажирів. «Чому ми (та й не тільки ми) повинні платити за когось?», - резонно дивувались присутні. Наголошували вони й на потребі роботи із окремими водіями «маршруток» в плані ставлення до пасажирів, особливо пільговиків. Адже трапляються такі, що хамлять тим, хто пред’являє посвідчення, що дає право на пільговий проїзд, відмовляються їх везти. А також на тому, щоб кожному пасажиру видавався квиток, який одночасно є й страховим полісом для пасажира.
«На жаль, у нас ще з минулого року тягнеться заборгованість перед перевізниками,- зазначила Марія Гребельник. - Одначе частину її вже погашено. Хоча, до прикладу, ні борги, ні що інше не дає права грубити людині, якій за 70 чи навіть і молодшого віку, але якій держава дала право на пільги”.
У присутніх також виникали питання стосовно роботи пенсійного фонду, зокрема, в частині виконання судових рішень; поліпшення матеріальної бази районної лікарні; виділення окремого лікаря-терапевта для обслуговування ліквідаторів тощо.
«Хоча виникнення ряду проблем й залежить від недосконалості законодавства, недофінансування, проте,- зазначив Іван Шевченко, - ми зробимо все можливе у вирішенні піднятих вами питань».
Так, Іван Олександрович пообіцяв ініціювати перед Кабміном та Верховною Радою питання упорядкування надання пільг на проїзд в пасажирському транспорті. «Ми можемо вплинути на нерадивих водіїв, які не виконують законодавства, неналежним чином ставляться до пасажирів-пільговиків. Разом з тим склалася ситуація, коли хтось взагалі не використовує своє право на безкоштовний проїзд, а хтось навпаки - зловживає цим. Адже згідно із чинним законодавством в місті пільговик має право на 8 безкоштовних поїздок протягом місяця, а в селі – на 6. Тож потрібно якимось чином відновити справедливість» . В ході обговорення присутні дійшли думки, що оптимальним виходом з ситуації може стати адресна допомога пільговикам. Ця пропозиція і ляже в основу вищезгаданого подання.
По усуненню проблем, що піднімались на зустрічі, та роз’ясненню законодавчої бази широким верствам населення Іван Шевченко дав доручення керівникам відповідних служб, підприємств, установ та організацій: головному лікарю ЦРЛ Віктору Кулініченку проаналізувати стан із надходженням, видачею ліків через «чорнобильську» аптеку; закріплення лікаря-терапевта; начальникам управління економіки РДА та відділення Пенсійного фонду поінформувати через районну газету населення про порядок нарахування пенсії пільговим категоріям громадян, які постраждали внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, та діючі тарифи на перевезення пасажирів і багажу автобусами на приміському та міжміському сполученні; начальнику УПСЗН Марії Гребельник розробити механізм з використання пільг на перевезення пасажирів; приватним перевізникам Галині Григоренко та Михайлу Лобуренку дотримуватись безпеки перевезень, видавати квиток кожному пасажиру; першому заступнику голови РДА Зіновію Лялюку та начальнику економіки РДА Юлії Мацібурі підготувати звернення до Державної адміністрації автомобільного транспорту з питання можливості участі Спілки інвалідів Чорнобиля під час проведення конкурсу на перевезення пасажирів на міжміських внутрішньообласних автобусних маршрутах. На завершення зустрічі Іван Шевченко ще раз зазначив, що те, що залежить від районної державної адміністрації чи районної ради, вони разом із Романом Коваленком будуть робити.
«Я розумію ваш біль, - зазначив він, – держава протягом значного часу несправедливо поводилась із своїми громадянами, приймаючи закони й не виконуючи їх. Тож всіляко допомагатимемо вам».
У свою чергу, Іван Тузенко подякува керівництву району за те, що відгукнулись на проблеми ліквідаторів, й висловив сподівання на подальшу плідну співпрацю.
Валентин ВЛАДІМІРОВ.
Немає
сумніву, що для багатьох жителів міста було боляче спостерігати, як 
знищується
одне з найбільших підприємств району - автопідприємство 13255. На це були як
об’єктивні, так і суб’єктивні причини, результатом яких стала ліквідація АТП. Натомість, виникло питання: що ж буде з
матеріально-технічною базою транспортників, виробничими потужностями, які
залишилися після розпаду підприємства?
Побувавши місяць тому у колишньому АТП, з впевненістю можу сказати: у АТП з’явився гідний послідовник. Це знана в Україні і за її межами фабрика «Мойдодир». Її спеціалізація- виробництво меблів для ванних кімнат, а саме різноманітних шкафчиків, тумбочок і т. д. Виготовляються меблі і під індивідуальні замовлення.
Вразили не тільки обсяги виробництва, а й його сучасне оснащення. Наприклад, на дільниці механічної обробки деревини всі операції здійснюються за допомогою комп’ютера. Автоматизовані і комп’ютеризовані й інші цехи, через які проходять деталі майбутніх меблів.
Готова
продукція практично бездоганна як по якості, так і по естетичному вигляду. Не
випадково вона експортується у сусідню Росію, а також
Казахстан.
Раніше фабрика базувалася у Чабанах. І тільки у вересні минулого року почала завозити обладнання у Кагарлик. А вже в листопаді поча-ла виготовляти продукцію.
Разом з обладнанням до нас перебралася й частина фахівців, які безпосередньо на місці навчають професій жителів міста і району. Уже в березні штат підприєм-ства складав понад 160 осіб, більшу частину яких складали кагарличани.
У планах власників і керівників «Мойдодира» - розширення і збільшення обсягів виробництва, а значить - і нові робочі місця для району.
У колишньому адмінприміщенні АТП обладнується гуртожиток для приїжджих, а також їдальня для робітників.
На знімках: на дільниці механічної обробки
деревини (фото вгорі зліва) не побачиш теслів з пилками і сокирами. Оператор
через комп’ютер задає необхідні
параметри майбутньої деталі, а всі операції здійснюють “розумні”
механізми; перш ніж стати готовою продукцією, всі
складові меблів проходять через кілька виробничих цехів, у яких шляхом шліфування, покриття лаком і т.
ін. набувають ідеального вигляду (фото внизу); меблі для ванних кімнат, виготовлені
на “Мойдодирі”, вражають своєю оригінальністю і
естетичністю (фото вгорі справа). Не випадково й мають значний попит у країнах
ближ-нього зарубіжжя.
Станіслав МИХАЙЛОВСЬКИЙ.
Народний депутат України Віктор
СІНЧЕНКО:
СВЯТА СПРАВА ГРОМАДИ
Орден Димитрія (Туптала), митрополита Ростовського - вже третя моя церковна нагорода. Вручена, як і попередні, за «вагомий внесок у розвиток Української Православної Церкви». Маючи і державні нагороди, релігійні відзнаки ціную нарівні з ними. Бо одержані вони за святу справу - відродження нашої духовності, моралі. Один із літераторів вірно відзначив: «Погано, коли людина в болоті, але значно гірше, коли болото в людині». На жаль, можна констатувати, що сьогодні багатьом нашим співвітчизникам, надто ж молоді, загрожує таке «болото» - духовна деградація, відсутність моральних цінностей, ігнорування такими воістину святими почуттями, як патріотизм, любов до ближнього, забуття своєї історії і народних традицій. Запобігти цьому лиху, вивести людину на істинний, богоугодний шлях із-за відсутності державної ідеології і покликана церква. Саме через це, а ще, зважаючи на прохання громад, я всіляко сприяв будівництву величних храмів як у Буртах, так і в Кагарлику.
Відразу відзначу, що спорудження духовних святинь - затратна і складна справа. Залучення бюджетних коштів на неї не передбачено, а тому все фінансування в основному здійснюється тими, «хто має Бога в серці». В Буртах, наприклад, всі затрати за рішенням колективу взяв на себе сільськогосподарський кооператив «Агрофірма «Перемога», в Кагарлику - вся громада міста, всі, за незначним винятком, трудові колективи району, а ще добрі люди з усієї Київщини та інших регіонів нашої держави. Власне, саме ця обставина й змусила мене взятися за ручку і разом зі своїми найближчими соратниками письмово відтворити історію будівництва Кагарлицького храму, щиро подякувати всім тим, хто в різній мірі брав участь у цій святій справі, залишити їх прізвища в пам’яті нащадків, а ще розділити з ними одержану мною нагороду. Вона, я щиро в цьому впевнений, - заслуга, насамперед, всієї громади району.
З 2 квітня 1995 року настоятелем Свято-Троїцької кагарлицької громади був призначений протоієрей отець Василій (в миру Василь Ярославович Синюк). Людина, яка, по суті, й стала ініціатором будівництва в райцентрі величного храму. Вже з перших днів своєї діяльності він розпочав епопею з відвідування кабінетів районного і обласного начальства про надання дозволу і виділення земельної ділянки під спорудження церкви. Відмови і відверте ігнорування тодішніх керівників району і області його запитів не зупинили настирливість і бажання досягти поставленої мети. Після мого призначення головою ра-йонної державної адміністрації (жовтень 1996-го) його благородний натиск, прес, якщо хочете, довелося у повній мірі відчути й мені. Дострокова, до офіційного підписання Указу Президента України, посада «виконуючого обов’язки голови райдержадміністрації» вимагала від мене, насамперед, вчасного закінчення осіннього комплексу польових робіт, підготовки до зими, відродження соціально-економічного потенціалу району. Було, як кажуть, не до церкви. Але треба віддати належне Кагарлицькому настоятелю громади. «Вода камінь точить», - кажуть у народі. Це стосується і його. Де не допомагали слова, він брав своєю настирливістю, натиском, щирим вболіванням за справу.
Забігаючи наперед, маю відзначити, що й надалі він був і залишається в епіцентрі всіх подій, пов’язаних із будівництвом Свято-Троїцького храму. Добивався видачі і їздив у різні інстанції за необхідними документами, організовував і збирав кошти, не цурався чорнової роботи. Домовлялися про лісоматеріали і він особисто їздив у інші райони і області за ними, потрібна була робоча сила - він знаходив буді-вельні бригади, тих же кухарів, сторожів і т. ін. Його можна було побачити біля бетономішалки, з лопатою і молотком у руках, а ще він проявляв себе в ролі проектанта і архітектора, теслі й муляра, успішного менеджера і економіста, здібного організатора і мобілізатора мас. Без нього, переконаний, важко було б сподіватися на успіхи у спорудженні святині. Не випадково, а цілком закономірно, що Благочинного району нагороджено, як і мене, орденом Святого Димитрія.
Згідно з Генеральним планом будівництва міста місце для бу-дівництва храму було передбачено в районі нинішньої філії ВАТ «Київоблгаз» або ж навпроти міського лісництва, де нині знаходиться готель з рестораном. Але ж, як відомо, споконвіків під храм виділялося найвище і найкраще місце в населеному пункті, щоб церква знаходилася в центрі поселення, була на видноті. Таким настоятелю Кагарлицької громади і бачилося нинішнє місцерозташування храму.
Крига скресла у 1997-му. У Кагарлику помер Федір Демиденко, батько тодішнього, на жаль, теж покійного Прем’єр-міністра Автономної Республіки Крим Аркадія Демиденка. На похорони, в організації яких взяла участь й районна влада, зрозуміло, що прибув і керівник Кримського уряду. Уже на поминках, подякувавши райдержадміністрації і міській владі за допомогу і підтримку, він звернувся до мене із зустрічною пропозицією: «Чим я можу допомогти місту, району?» Ось тоді я і розповів йому про бажання громади мати свій храм у Кагарлику, проблеми з виділенням місця під його будівництво. Присутній на похоронах губернатор Київської області Анатолій Засуха випередив Аркадія Федоровича: «Вікторе Миколайовичу, цю проблему ми вирішимо самі». І дійсно, вже через кілька днів за його дорученням головним архітектором облдержадміністрації, а згодом заступником голови ОДА Литовченком було підготовлене і надіслане в райдержадміністрацію відповідне розпорядження.
На засідання містобудівної ради РДА, яку очолював мій перший заступник Микола Левченко, були запрошені представники Україн-ського науково-дослідного інституту проектування сільського господарства із кількома проектами майбутнього храму. На цьому зібранні й було визначено місце та вигляд нинішньої церкви. Зокрема, інститут підтримав наше бажання будувати не середній за розмірами, як планувалося, а величний храм на 500 колінопреклонних місць, допоміг визначитися із проектом (головний архітектор проекту Олександр Галетко) та відстояти нинішнє місцерозташування культової споруди, де мав розміститися кінотеатр. Храм було спроектовано трикупольним, висота - 40 метрів, довжина - 30, ширина -23. Храмовий ансамбль включав в себе дзвіницю, адмінкорпус, приміщення недільної школи.
Справа постала за коштами. Для виготовлення тільки ескізного проекту потрібно було 40 тисяч гривень. Настоятель храму отець Василій разом із головою міськради Миколою Бойченком підготували звернення до жителів міста і району про пожертвування на будівництво храму. Активісти серед прихожан розпочали обхід дворів. Протягом двох акцій вони зібрали 12 тисяч гривень. Початок було зроблено.
Після успішного захисту на засіданні обласної містобудівної ради (голова Іван Шпилевський) ескізного проекту ми одержали дозвіл на виготовлення робочого та дозвіл на початок робіт.
Першими свій внесок у будівництво нового храму зробили трудові колективи райШРБУ (керівник Олександр Панюта), «Агрошляхбудсервіс» (Віктор Друченко), АТП-13255 (Анатолій Яренко) та «Райагрохіму» (Віктор Заярний). Саме з цих організацій були виділені екскаватори, люди і транспорт для риття котловану. Обсяг робіт був великим. Досить сказати, що в ході робіт було вивезено 2 тисячі кубометрів землі.
Паралельно забивалися сваї. Генеральним підрядником виступило ПМК-3 (Василь Гринюк), а безпосередньо забивали опори працівники субпідрядника з ПМК-6 із Рокитного. І треба віддати належне останнім. Вони не тільки своєчасно і якісно виконали свою роботу, а й «простили» нам деяку заборгованість по кінцевих розрахунках.
Хоча спочатку були й інші приклади. Дехто з керівників, користуючись слушною нагодою, прагнув «заробити» на цьому будівництві, практикуючи приписки. З такими я проводив індивідуальні бесіди. «Будемо оплачувати заро-біток людям і забезпечувати заправку транспорту пальним, - гово-рив я при зустрічах. - Все інше - на основі благодійництва, попрацюйте на благо міста і його людей».
Для посилення контролю за ходом будівництва та витрачанням коштів на підмогу настоятелю храму відповідальним з РДА був призначений тодішній виконроб ПМК-3, а нині начальник інспекції державного архітектурно-будівельного контролю Валерій Яренко. Відзначу, що він виправдав мої сподівання і немало зробив і в подальшому для ефективного використання кожної копійки, практичної реалізації багатьох задумів.
27 червня 1998 року стало подією для Кагарлика. «Хто на камені дім будує, у того він протистоятиме життєвим незгодам, а хто на піску - пізнає марноту творіння рук своїх». Зміст цієї євангельської притчі, саме життя і багаторічні сподівання кагарличан підвели до того, що, зрештою, в цей день було закладено перший камінь фундаменту майбутнього Свято-Троїцького храму. Подія ця відбулася у суботу, безпосередньо на будівельному майданчику (на знімку). Освятити наріжні камені цоколю прибув єпископ Білоцерківський і Богуславський, керуючий Білоцерківською єпархією владика Серафим.
Саме він і окропив священним єлеєм основу майбутнього храму, в тому числі і «головного» каменю з написом: «Во ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа заснована ця церква в честь і славу живоначальної Троїці в м. Кагарлику року Божого 1998, місяця червня 27 дня». Владика Серафим зачитав присутнім грамоту - звернення до нащадків, у якому згадав імена засновників святої справи, а я з мером міста Миколою Бойченком вставили згорток грамоти в отвір у «головному» камені.
Тоді ж, виступаючи на церемонії, я запевнив кагарличан, що райдержадміністрація при підтримці підприємств і організацій, всієї міської громади зробить все для того, щоб і в райцентрі церква стала його окрасою, затишним прихистком для зранених життям душ.
Свято закінчилося, натомість розпочалися трудові будні. Настала черга влаштовувати ростверки- залізобетонні каркаси для фундаменту. Виконувало цю роботу ПМК-3, дотримуючись моїх на- станов: гроші брати тільки для за-робітної плати робітникам і на придбання пального. Допомагали будівельникам всі, хто чим міг.
Хочу нагадати, що будівництво ростверків проводилося взимку, в окремі дні температура повітря сягала 15 градусів морозу. Для того, щоб заливати бетон, його доводилося розігрівати. В основному за допомогою електричних тенів. Коштів на таку кількість електроенергії, звичайно ж, не вистачало. Благо, що розумів ситуацію тодішній начальник району електричних мереж (РЕМ) Микола Ярмишко, який відчутно допомагав у вирішенні проблеми. Не можна не згадати з цього приводу і тодішнього керівника Кагарлицької нафтобази, на жаль, уже покійного Василя Дубровського. Тільки відомими йому способами він забезпечував заправкою транспорт, задіяний на будівництві, одержуючи при цьому лише часткову проплату. Як результат, 30 грудня влаштування ростверків було закінчено.
Наступний, 1999 рік став роком затишшя на будівельному майданчику. Натомість увага райдержадміністрації була зосереджена на придбанні і заготівлі бу-дівельних матеріалів. Вишукувалися всі можливості і резерви, щоб зробити це відповідно до наших фінансових ресурсів, тобто при мінімальних цінах, а то й безкоштовно.
І вони знаходилися. Свого часу при будівництві міської загальноосвітньої школи № 3 проектом було передбачено спорудження при ній закритого басейну. Вирили котлован, виклали його блоками, вклали велику кількість коштів та інших будівельних матеріалів і, як це часто у нас буває, не завершили справу до кінця. Якщо школа торік відзначила своє 20-річчя, то басейну так і судилося б, напевне, залишатися довгобудом або сміттєзвалищем. На нього ми і звернули увагу. Вирішили відразу «убити двох зайців»: демонтувати незавершене будівництво і використати наявні матеріали на міський храм, а, по-друге, засипати котлован і на його місці обладнати спортивний майданчик для учнів школи.
Без зайвої скромності зазначу, що це був у рамках міста грандіозний план. Для його реа-лізації потрібні були великі людські і матеріальні ресурси, багато часу і коштів, об’єднання зусиль трудових колективів підприємств і орга-нізацій району. Останній фактор і став вирішальним.
Ось як описувався хід демонтажу басейну у районній газеті «Вісник Кагарличчини» за 25 травня 2001 року.
«Для того, щоб здійснити задумане (будівництво спортивного майданчика), необхідно було демонтувати каркас плавального басейну та ліквідувати автодром, завезти грунт і засипати котлован. Більшу частину цих робіт на сьогодні вже виконано силами підприємств і організацій міста.
Так, МП «Факел» (керівник Р. В. Чорний) із застосуванням зварювальних апаратів, компресора та екскаватора достроково виконало обсяги робіт по демонтажу свай і колон. Зварювальники брали участь у різці каркасу басейну, екскаватор працював на відкопуванні каналізаційних колодязів. Кагарлицька дільниця АТ «Київ-вторчормет» (Я. О. Березовий) надала три бригади зварювальників, які зрізали металевий каркас вагою 12,5 тонни. КП ПМК-3 (В. І. Гринюк) надало автокран, компресор та автомобіль КамАЗ, за допомогою якого перевезли блоки і кільця, які в подальшому будуть використані на будівництві церкви. Район теплових мереж (О. К. Харченко) виконав перенесення огорожі довжиною 115 метрів. Нафтобазою (В. М. Дубровський) було надано бензин та дизельне паливо для заправки техніки, задіяної на цих роботах. Автомобілі для виконання транспортних перевезень надали УВТК та ПМК-3. Крім того, УВТК (Л. М. Павленко) виділило кран та стропальників для вивозу металу. КП «Агрошляхбудсервіс» (В. Г. Друченко) надало бульдозер, який працює на загортанні завезеного грунту в котлован. РайШРБУ (О. О. Панюта) було надано автотранспорт, яким перевезено 2280 тонн землі та завантажувальний засіб: бульдозер. ВАТ «Агрохім» (В. Я. Заярний) задіяв екскаватор та автомобіль, ШЕД № 686 (Н. Г. Ткаченко) - трактор з причепом.
Учні та вчителі школи теж не стоять осторонь… Власними силами демонтували старі спортивні знаряддя, доріжки автодрому; виносять будівельне сміття тощо”.
Результат спільної
самовідданої праці виправдав наші сподівання. Школа одержала один із найкращих
в районі спортивних майданчиків, майбутня церква- будівельні матеріали. Досить сказати, що
тільки за рахунок демонтажу басейну було заготовлено 500 фундаментних блоків,
які були використані на спорудження цоколя храму. Чимало будматеріалів,
зокрема, залізобетонних перемичок, посходових маршів, плит тощо були вивезені
для святої справи й з інших безперспективних об’єктів. Зокрема, варто
відзначити заступника голови районної ради І. О. Шевченка, за сприяння якого
церква одержала чимало залізобетонних блоків від
громади с. Мирівка.
Власні ресурси застосовувалися і на заготівлі лісоматеріалів. Зокрема, працівниками райШРБУ (Олександр Панюта) було зроблено санітарну вирізку дерев по трасі Кагарлик - Мирівка, а пізніше Кагарлик - Бурти та Слобода - Халча, Кагарлик - Пиї. Частина лісу для кагарлицької церкви надійшла із Зікрачів, із виправної колонії -115 (Іван Тищенко). Для заготівлі лісоматеріалів використовувалися особисті зв’язки, знайомства, просто людські стосунки з керівниками інших районів та областей. Так, наприклад, чимало деревини за символічну плату або ж безкоштовно ми одержали із Макарівського району (голова РДА Анатолій Гербут, лісничий Сергій Рижук) та з Козинського держлісгоспу Обу-хівського району (голова РДА Іван Янківський).
Паралельно до місця спорудження храму завозився пісок, щебінь, жужелиця. Пісок, зокрема, з дозволу громад брали у Великих Пріцьках, Липовці. Тільки із Пріцьок його було заскладовано понад 600 тонн. А ще він надходив із Ржищева від Київського річного порту.
Не забували ми і про гроші, які вкрай необхідні були для придбання тих же будівельних мате-ріалів, оплату праці будівельників, інших потреб. Наполегливо трудився в цьому напрямку зі своїми активістами настоятель Кагарлицької громади отець Василій. Але ми прекрасно розуміли, що пожертвувань від населення буде недостатньо, щоб храм став реальністю за короткий час. І на початку жовтня 2000 року на нараді з керівниками підприємств, організацій та установ міста за участю голови районної ради Федора Шестопала, міського голови Миколи Бойченка та настоятеля кагарлицької Свято-Троїцької церкви Василя Синюка було прийнято доленосне для майбутнього храму рішення відмовитися від генпідрядника і проводити будівництво господарським способом, тобто, методом народної толоки. Кожному суб’єкту господарювання було доведено завдання по допомозі церкві. Вона могла бути у вигляді і коштів, і будматеріалів, і надання різних робіт та послуг. Ставилася програма-мінімум вийти цієї ж осені «на нуль», тобто спорудити фундамент і підвальне приміщення.
А 24 жовтня 2000 року у ра-йонній газеті за підписами Віктора Сінченка, Федора Шестопала і Миколи Бойченка було опубліковано звернення до жителів Кагарлика.
«За дорученням керівників підприємств, організацій та установ Кагарлика і району, - говорилося у ньому, - ми звертаємося до вас з таким проханням. Кагарлицька Свято-Троїцька православна церква при безпосередній підтримці органів виконавчої влади та місцевого самоврядування і рішення віруючих громадян міста в 1997 році розпочала роботи по відродженню колись зруйнованого в м. Кагарлику храму, загальна кошторисна вартість бу-дівництва якого становить понад три мільйони гривень.
За цей період двічі проводився збір пожертвувань серед жителів міста, що склав 12 тис. грн., 3 тис. грн. зібрано церквою за рахунок власної діяльності, 15 тис. грн. пожертвувань виділив єпископ Білоцерківський і Богуславський Серафим.
…Таким чином, на сьогодні завдяки зусиллям районної державної адміністрації, районної ради, матеріальної підтримки підприємств і організацій міста ….. виконано робіт на суму майже 60 тис. грн. Для введення в дію нижнього храму (що дасть змогу проводити в ньому богослужіння) потрібно 95 тис. грн. Половину цієї суми буде внесено підприємствами та організаціями м. Кагарлика.
Ми глибоко розуміємо всю складність економічної ситуації, в якій знаходиться як в цілому наше суспільство, так і мешканці нашого міста, в повній мірі усвідомлюємо матеріальні проблеми кожної сім’ї, але при всьому цьому беремо на себе сміливість і відповідальність просити Вашої допомоги в збиранні решти коштів для побудови нижнього храму….»
Доречно зазначити, що своє звернення до громади, трудових колективів ми підкріпили особистим прикладом. І я особисто, і мої заступники внесли свою долю коштів у спорудження святині. І це було неодноразово.
Випереджаючи події, зазначу, що вищеприйняті заходи дали свій ефект. Починаючи з 2000 року і по 2004 включно, коли я був на посаді голови РДА, щорічно ми освоювали, нагадаю, господарським способом, на будівництві храму по 250 тисяч гривень капітало-вкладень. Завдяки чіткому обліку, який здійснював отець Василій, маємо повну картину, хто і в якому розмірі сприяв спорудженню міської святині. Зрозуміло, що за браком газетної площі немає можливості назвати всіх благодійників (зробимо це пізніше), але тільки протягом 2000-2001 років у наданні допомоги підприємствами, організа-ціями, установами та населенням району на будівництво церкви взяло участь 126 трудових колективів та 54 фізичні особи. Будівництво набуло справді масового характеру, стало справді народною толокою.
Але то було пізніше. А 1 червня 2001-го у Кагарлик прибула найнята бригада будівельників з Чернівецької області у складі 20 ро-бітників. Очолював її досвідчений зодчий, вмілий організатор Іван Йорданович Логин. Загалом на рахунку бригадира це вже був п’ятнадцятий і, на жаль, останній збудований храм. У Київській області його бригада споруджувала церкви у Богуславському районі і в Буртах. При зустрічі зі мною він пообіцяв, що затримки за ними не буде, а високий темп робіт ніяким чином не вплине на їх якість. І, треба сказати, що слова свого дотримав. Працювали на совість, за тривалий час роботи на будівництві стали практично своїми і в місті, і в районі.
Розпочався монтаж залізобетонних блоків. Враховуючи наявність будівельних матеріалів, довелося вносити зміни в проект, благо, що його проектанти пішли нам назустріч. Якщо в першому варіанті будівництво цоколя передбачалося проводити бутовою кладкою, то після змін в проекті - фундаментними блоками з необхідним арматурним укріпленням (арматурні пояси).
Це була тяжка, виснажлива, кропітка і дороговартісна праця. Внутрішні колони і укріплення доводилося заливати вручну. Бетон завозили тачками, подавали відрами. Крім цього, для підвезення будівельних матеріалів вимагалося багато транспорту, навантажувально-розвантажувальної техніки, самих матеріалів. Але героїчний порив людей не могли зупинити ніякі труднощі. Практично кожне підприємство чи орга-нізація не шкодували ні коштів, ні власних ресурсів у розбудову святині.
ВАТ «Кагарлицький
цукрозавод» (Василь Федоряка) протягом 2001 року на будівництво церкви на 4 дні
виділяв транспорт, задіював свій бульдозер, передав 8
тонн вапна. ТОВ «Кагма» (Олексій Мірошник) - арматура.
ТОВ КФ «Лагода»
- 2 тонни цементу і 1 тонна арматури. ВАТ «Автомеханічний завод»
(Олексій Олексієнко) - КамАЗ на 6 днів. «Райагробуд» (Василь Дубровський) -
автокран на 10 днів і бетономішалка. АШБС (Віктор
Друченко) - 50 тонн щебеню, транспорт, екскаватор, автокран, бульдозер. РайШРБД
(Олександр Панюта) - 60 тонн щебеню, 2,4 т бітуму, пісок,
ліс, екскаватор. МП «Факел» (Роман Чорний) - екскаватор, монтаж водопроводу для
забезпечення будівництва, матеріали, бітумоплавилка.
ВАТ «АТП-13255» (Яренко, Півторидядько) -
Перелік подібної допомоги можна було б продовжувати. Адже, крім цього, багато підприємств і установ, підприємців і фермерів перераховували на спорудження храму свої кошти, а практично всі сільгосппідприємства району виділяли ще й продукти для харчування бригади будівельників.
Окреме слово хочу сказати про жіночок, які годували майстрів. З дня в день протягом 4-х років вони позмінно несли складну вахту на кухні. Надто ж це стосується шеф-кухарів Галини Пилипівни Полив’яної та Наталії Онопріївни Шевчук, які не тільки вкладали душу і серце у приготовлені страви, а нерідко несли з дому щось смачненьке чи необхідне, щоб сприяти праці будівельників. У свою чергу, на «храмову кухню» Кагарлицька філія ВАТ «Київоблгаз» (Анатолій Шибкой) безоплатно передала газову плиту і постійно виділяла балони з газом.
Як результат, 2001 рік ознаменувався завершенням будівництва цокольного поверху
(нижнього храму), включаючи панельне покриття і тимчасову покрівлю по ньому.
Чотириметровий у висоту і метровий у товщину стін
цоколь з арматурними поясами через кожні
У цьому ж році розпочалася кладка стін. Це стало можливим завдяки стайківському підприємству ВАТ «Стайки-Керамік» (директор Ігор Мацкевичус), яке надіслало на будівництво церкви першу партію своєї продукції 130 тисяч штук цегли. Всього ж воно майже повністю і практично безкоштовно забезпечило спорудження храму даним будівельним матеріалом (500 тис. штук цегли). Ще частинку виділив для цього і Кузьминецький цегельний завод (директор Ігор Журило).
У 2002-2004 роках інтенсивність будівництва не спадала. Всі трудові колективи, вся громада міста і району робили святу справу для себе і своїх нащадків. І, як кажуть, свято прийшло і на нашу вулицю. На початку лютого 2004 року над Кагарликом залунав урочистий передзвін, благословляючи жителів міста. Звучали дзвони вперше після їх освячення єпископом Білоцерківським та Богуславським Серафимом та проведення ним богослужіння в нижньому храмі Свято-Троїцької церкви, відкритому у 2003-ому.
Крім цього, владика виконав ще одну місію - «за богоугодну діяльність, старанні труди во славу святої церкви» він від імені блаженнішого митрополита Київського і всія України, предстоятеля УПЦ Володимира вручив орден Преподобного Нестора Літописця ІІІ ступеня першому заступнику голови Кагарлицької райдержадміністрації Богдану Пугарському. Грамоти УПЦ - меценатам Григорію Кулініченку (керівнику СВК «Агробізнес»), за ініціативи та кошти якого та фірми «Нафком» було закуплено дзвони, та Олексію Мірошнику - директору фірми «Кагма», і керівнику ТОВ УТПК «Дисконт» Ігорю Мацкевичусу. Трохи раніше орден Преподобного Нестора Літописця ІІІ ступеня був вручений мені і голові районної ради Федору Шестопалу.
На діяльності Богдана Пугарського і Федора Шестопала хочу зупинитися детальніше. Будівельники за фахом, вони знали практично всі нюанси виробництва. А тому не тільки контролювали хід спорудження храму, а координували діяльність підприємств і організацій по наданню допомоги, забезпечували ритмічність будівництва і високі темпи робіт.
Зрозуміло, що не все проходило так гладко, як я розповідаю. Були окремі непорозуміння, різні нюанси, різні підходи і методи в роботі з керівниками. В тому числі й не зовсім приємні. Тому просимо вибачення у тих, кого в свій час скривдили чи образили.
На
кінець 2004 року кагарлицький Свято-Троїцький храм
набув сучасних обрисів. За чотири роки методом народної будови з бетону, каменю
і цегли постав грандіозний двоповерховий храм, в нижньому, теплому приміщенні
якого вже два роки відправлялися богослужіння. Сорокаметрова споруда церкви
занурюється в глиб землі 160-ма десятиметровими залізобетонними палями і опирається
на фундамент із 200 кубічних метрів залізобетону та понад 500 фундаментних
блоків при товщині стін більше метра. На кладку стін витрачено близько 700 тис. штук цегли, на монтування
риштувань і опалубок-2,4 кілометра жердин і 120 кубічних метрів дошки. На
зведення склепінь (сферичних стель будівлі), а це
понад
Продовження будівництва передбачало монтування куполів і влаштування даху, оштукатурювання стін всередині та зовні, встановлення столярних виробів та вимощування підлоги, а також влаштування ганків і благоустрій території. Затрати на ці роботи потребували біля половини вже понесених. І, гадаю, при тих темпах будівництва, які були в 2000-2004 роках, у Кагарлику через рік-два уже б діяв справжній величний храм. На жаль, не судилося…
Прихід у 2005 році до влади нового Президента України змінив районне керівництво, що позбавило мене подальшого контролю за будівництвом, по суті загальмувало спорудження в райцентрі церкви. Дякувати Богові і настоятелю Кагарлицької громади Василю Синюку, а ще керівникам багатьох підприємств і орга-нізацій, підприємцям і окремим громадянам, що воно зовсім не «заморозилося». Певні обсяги робіт проводилися протягом і цих років. Тривають вони й нині. Хоча при таких їх темпах, кінця будівництву, чесно кажучи, не видно.
5 вересня 2008 року я склав присягу народного депутата України і увійшов у фракцію Блоку Литвина. Як патріот району, як його житель, намагаюсь по мірі можливостей вирішувати проблеми як окремих громадян, так і району, його населених пунктів. Не залишає думка і про незавершене будівництво Свято-Троїцького храму. Хочеться довести справу до кінця. Зрозуміло, що за нинішньої фінансово-економічної ситуації як в державі, так і в ра-йоні, навіть народному депутату України не під силу самостійно вирішити це завдання. Потрібні, як і раніше, спільне бажання і спільні зусилля всієї громади як міста, так і району. На це й споді-ваюсь, над цим і працюватиму.
Що ми плануємо зробити на перспективу? Насамперед, красиву, ковану металеву огорожу. По-друге, дзвіницю. Теж красиву і величну, яка б гармонійно доповнювала споруду самого храму. По-третє, встановити пам’ятний хрест на відзнаку благодійників-фундаторів Свято-Троїцької церкви. І, зрештою, видати брошуру-книгу про історію будівництва кагарлицької святині, в якій поіменно згадати всіх, хто зробив певний внесок у святу справу. Гадаю, вони того заслужили.
А поки що, користуючись нагодою, хочу висловити глибоку вдячність за розуміння, підтримку, виручку, практичну допомогу усім уже названим мною керівникам підприємств, організацій та установ району і їх трудовим колективам, а також керівникам Міжнародної агропромислової корпорації В. Ф. Бортнику та А. М. Павлюку, фірмі «Агротекс» (В. І. Карлюк), СТ «Світанок» (Р. П. Ткач), бюро технічної інвентаризації (В. В. Гензер), районному відділу міліції (В. В. Макаренко), «Кагарлицький райпостач» (С. Г. Ткаченко), МП ПЗТ (М. В. Терновий), ТОВ «БРСМ-Агро» (А. Біба), ВАТ «Автомеханічний завод» (О. І. Олексієнко), АШБС (В. І. Візьонок, В. Г. Друченко), райвузол зв’язку (О. О. Гриценко), міського ринку (М. С. Цапенко), Райагробуду (О. Г. Косяк), РайСТ (В. С. М’ясніков), приватним споживчим товариствам, всім керівникам сільськогосподарських підприємств. Спасибі, друзі!
І на закінчення ще про одне. Газетний формат не дозволяє мені детальніше зупинитися на історії будівництва кагарлицького храму, назвати всіх учасників його спорудження. Саме тому і планується випустити в світ книгу-брошуру про цю, без сумніву, помітну подію в житті району. Однак, як кажуть, «одна голова добре, а дві - ще краще». Буду тільки радий, коли після публікації цієї статті, учасники будівництва, просто жителі району доповнять мою розповідь новими фактами, можливо, й новими прізвищами в книгу для майбутніх поколінь. Це можна зробити, зателефонувавши по номеру 6-12-12 (дом.), 067-290-42-00 (моб.) - Василь Ярославович Синюк або 5-16-72 (Станіслав Михайлович Михайловський).