Майже півтораста населених пунктів у восьми областях України! Такий маршрут добровільно обрав для себе Олександр КАНІВЕЦЬ – в минулому офіцер МВС України, а нині – історик-аматор, активний дослідник і … місіонер. Саме так, адже місія його – здійснити поштово-історичну естафету, присвячену 250-річчю Коліївщини. Кагарлик – один із пунктів призначення. Ми бесідували з активістом на пошті, а потім біля адмінбудинку 20 серпня ц.р.
ВІД ХОЛОДНОГО ЯРУ ДО КАГАРЛИКА
Про козацьке повстання, яке почалося 26 травня 1768 року і мало на меті визволення українських земель від гніту Речі Посполитої, вперше написав Тарас Шевченко у своїх «Гайдамаках». В ході поштово-історичної естафети наш співрозмовник відвідує села, містечка й міста, пов’язані з Коліївщиною, і скрізь документально засвідчує свої візити насамперед в поштових відділеннях, а також в органах влади, музеях, історичних пам’ятках чи відділах культури, як от в Кагарлику.
Олександр Канівець почав свою місію якраз 26 травня ц.р. із Холодного Яру, Мотронинського монастиря, сіл Мельники і Буда – осередків визвольних змагань українців і в ХVІІІ, і – що цікаво – у ХХ століттях.
- Поштова історична естафета передбачає насамперед безперервність, – розповідає Олександр Канівець. – Не має бути зупинок ні на день, щодня – прибуття в нові населені пункти. Тож я й налаштувався на те, що в дорозі перебуватиму близько трьох місяців. Я об’їхав десятки й десятки сіл і міст, які були охоплені повстанням чи визволені гайдамаками, і тоді близько 4-х місяців таки існувала українська держава. Складено спеціальну карту пересувань козаків.
ФІНАЛ – НА ГОЛОВПОШТАМТІ
Повстання гайдамаків охопило тоді території Київської, Черкаської, Полтавської, Кіровоградської, Вінницької, Хмельницької, Одеської, Миколаївської та Житомирської областей у їхніх нинішніх межах, а тоді це були Брацлавське і Київське воєводства Речі Посполитої. Тож нелегку місію обрав для себе Олександр Канівець!
Після Кагарлика рушив у Ржищів, а в Гребенях побував у музеї-садибі й на могилі відомого письменника й дисидента Олеся Бердника. Поблизу Гребенів є могильний курган, з якого, за переказами, козаки спостерігали пересування загонів як своїх, так і ворожих.
Поштова історична естафета ініційована черкаським земляцтвом «Шевченків край», що в Києві. А готувався мандрівник до подорожі ґрунтовно, зокрема, запасся поліграфічною продукцією, тематика якої відповідає географії подорожі. Так, в Кагарлику поштові штампи поставлено на конвертах із зображенням нашої Свято-Троїцької церкви. У конвертах вміщено інформацію про естафету, і Олександр надсилає їх в архів Міноборони та управління культури, в окремі періодичні видання та історичні заповідники.
Олександр Канівець завершив свою багатоденну подорож якраз 24 серпня на Майдані Незалежності, поставивши на чергових конвертах «фінальні» печатки Головпоштамту.
А що ж у фіналі? Влаштування пересувної виставки матеріалів по Коліївщині, в т.ч. й зібраних і створених під час естафети, і написання книги «Коліївщині – 250 років». Тож праця місіонера ще далеко не завершена.
У планах ініціаторів та виконавця поштово-історичної естафети ще й фіксація своєрідного естафетного рекорду – може, навіть не тільки України, а й Книги рекордів Гіннеса.
ГОНТІВСЬКА КРОВ
Принагідно згадаємо одного з провідників Коліївщини – Івана Гонту. Історичні відомості скупі, тому його постать загорнута в численні легенди і домисли, не завжди правдиві. Народився на Уманщині близько 1721 року в сім’ї нащадків козаків, здобув ґрунтовну освіту, був кмітливим, розумним, а ще – фізично сильним і красивим.
Гонта задовго до повстання зробив успішну військову кар’єру, став сотником загону надвірних козаків Умані. Мав гарні перспективи на службі, але не спокусився на матеріальні статки і звабливі обіцянки польських окупантів українських земель. Навпаки! Був патріотом України, дбав не про особисте, а про громадське, збудував церкву Святої Параскеви в рідному селі.
А за саму Коліївщину покарання Іванові Гонті польський уряд вигадав надзвичайно жорстоке. Після 300 ударів різками суд інквізиції присудив страту завдовжки 2 тижні! У перші 10 днів кат мав здирати пасма шкіри, на 11-й день відрубати ноги, на 12-й – руки, на 13-й вирвати серце, потім відрубати голову.
На публічну страту вийшов спокійний і веселий, тримався дуже мужньо. Коли кат здер пасмугу шкіри, кров бризнула, проте обличчя гайдамаки не здригнулося. Кат здер нову смугу, і Гонта сказав: «От казали, що буде боляче, насправді ані крихти не болить!» Боячись, що приклад героїзму підбурить селян до посилення повстання, поляки відрубали Гонті голову на третій день. Точна дата його смерті все ж невідома, ймовірно, не пізніше 24 липня 1768 року.