...Будьонний спустився з трибуни, підійшов до Андрія, поплескав по плечу. Запитав, звідки такий вправний вершник. «З Кагарлика, товаришу маршал», - відповів Андрій. «І коні ваші?» - «І коні наші, кагарлицькі, товаришу маршал». Будьонний тут же дав вказівку укласти угоду з Кагарлицьким кінним заводом на постачання скакунів до армії.
То було у 1940 році на скачках у Москві. Суперники були серйозні, та Андрію Волошину вдалось стати призером. Його кобила Тарантелла проявила в змаганнях найкращі якості. Власне, із сорокового року і стало відомо по всій країні про кагарлицьких коневодів.
I не один Андрій Волошин прославив наш Кагарлик. У 1941 році 15 червня організовувались чергові скачки у Києві. Від нас там виступав Семен Янішевський на жеребці Трафальгард. І виграв. І одержав грошову премію. І одночасно одержав запрошення взяти участь у наступних змаганнях, які планувалися на 22 червня.
Самі розумієте, що ці змагання не відбулися - війна. Кагарлицький кінний завод готувався до евакуації. Розсортували кінне поголів'я - жеребців передали до армії, конематок погнали за Дніпро.
А вже по війні той же Семен Янішевський з товаришами їздив на розшуки кагарлицького табуна. Та знайдено було коней лише шестеро. Перспективи відродження кінного заводу стали примарними. В серпні 45-го він юридично завершив своє існування.
* * *
Історія конезаводу починається з 1930 року. Колгосп імені Леніна закупив 25 племінних жеребчиків і 6 кобил. Вони й стали базою для майбутнього маточного ядра. Спочатку це була просто конярська товарна ферма, а згодом, у 1935 році, вона перейменувалась у племінну конярську ферму, у 1936 році - у колгоспний кінний завод.
Велику роль в створенні і розвитку заводу відіграв Є. В. Сдобнєв, який спочатку працював тренером, а потім завідуючим конезаводом. Працював він добре, ініціативно, за що неодноразово одержував премії, зокрема, у 1938 році був нагороджений патефоном.
Розведення коней було поставлено на наукову основу. Велика увага приділялась правильній годівлі, догляду і утриманню поголів'я, особливо парувальній кампанії, а потім вирощенню молодняка. Для цього в колгоспі створювалась належна матеріальна база. Так, завод займав площу до 20 гектарів; на чотирьох гектарах — маточна конюшня і варок (загороджений дворик); 0,5 гектара — тренерська конюшня; 15 гектарів — колгоспний іподром.
Ретельно складалися кормові раціони для всіх груп коней. Потреби в них задовольнялися вповні. Так, наприклад, у 1937 році для племінного поголів’я було виділено 1034 цнт вівса, 621 цнт сіна, 1076 цнт ярої соломи, 300 цнт кормової моркви. Всі матки і молодняк протягом цілого сезону перебували на випасах.
Значний поштовх до поліпшення племінної роботи дало запровадження у 1938 році штучного осіменіння. Підготував колгосп і свого спеціаліста - техніка штучного осіменіння. Ним став С. Д. Янішевський, який закінчив спеціальні курси при Київській державній конюшні. Працював він разом із своїм помічником В. С. Васильченком.
Пункт штучного осіменіння колгоспу зробив певний вклад у поліпшення породних якостей поголів’я коней у колгоспах як Кагарлицького, так і сусіднього Миронівського районів.
Конезавод не лише займався осіменінням кобил з інших колгоспів, а й сам реалізовував племінну продукцію. Вона продавалась після апробації на іподромних випробуваннях. Ось факт: за 8 років колгосп імені Леніна тільки племінних жеребців і маток реалізував іншим колгоспам відповідно 52 і 28. А всього із 1931 по 1938 рік було продано півтори сотні голів. Сюди входять і ті коні, які здавалися в армійські кавалерійські частини.
* * *
Як уже розповідалось вище, кагарлицькі коні на змаганнях всесоюзного рівня відзначалися високими швидкісними якостями, витривалістю і грацією, що й помітив маршал Будьонний.
Це - результат добре, на науковому рівні, організованих заїздів, тренінгу та іподромних випробувань коней у Кагарлицькому конезаводі. Вони здійснювалися під керівництвом завідуючого конезаводом Є. В. Сдобнєва. Він же був і тренером. Навчав, як правильно об’їжджати молодняк коней. Об’їздка півторарічного молодняку проводилась по колу біля тренерської конюшні. Привчали лошат до вуздечки і вудил. І вже до кінця другого місяця об’їздки молодняк спокійно ходив під сідлом, слухався керування. Метод Сдобнєва, коли лошат спочатку привчали до вершника, а потім до сідла, давав добрі результати. Коні, які були в тренінгу, не перевтомлювались і не виконували надмірної роботи. На конезаводі не зафіксовано жодного випадку захворювання чи відхилення від норми молодняку під час об’їздки.
Щopoкy через тренінг-пункт конезаводу пропускалися 20-25 голів племінного молодняку також інших колгоспів району. При цьому їх конюхи набували практичних навичок і теоретичних знань.
Іподромні випробування молодняк конезаводу почав проходити із 1931 року. Кагарлицькі коні побували на іподромах Харкова, Одеси, Кіровограда, Білої Церкви. І, як правило, завойовували призові місця. Наприклад, С.Д. Янішевський за вісім років 91 раз займав призові місця
* * *
Отож цілком закономірно, що на скачках у Москві в 1940 році кагарлицькі коні були високо оцінені маршалом Будьонним. Хто-хто, а він добре знався на конях...