Для чого Буртам ферми?

Якщо тенденція щодо ставлення до тваринницької галузі в Україні не зміниться, то незабаром велика рогата худоба у нас одержить статус рідкісних тварин. А ферми, що збережуться, стануть не тільки підрозділами по виробництву молока, а й своєрідними зоопарками. Туди будуть возити школярів, щоб ті побачили живих корову чи теля.

Це стосується і нашого району, де кількість сільгосппідприємств, які займаються галуззю, з кожним роком зменшується. Серед тих, хто зберігає діючі ферми, значиться буртівське господарство СВК “Агрофірма “Перемога”, яке очолює ветеран виробництва, людина з величезним досвідом, заслужений працівник сільського господарства України Григорій Павлюк.

- Що змушує не відмовлятися від тваринницької галузі? - Григорій Михайлович на мить задумується, а потім починає уявно перераховувати мотиви своїх дій.

- Найголовніше, напевне, полягає в тому, що потрібно любити свою роботу, тварин, людей, з якими живеш і працюєш. У господарстві я близько 50 років і практично кожен свій трудовий день розпочинав і розпочинаю з ферми. Поле - це сезонна робота, а ферма - щоденна. Рутинна, тяжка, брудна, але необхідна. Тримати корову навіть у своїй господі - це значить свідомо позбавити себе певного комфорту, відмовитися від спокійного життя. Бо тварина потребує щоденного догляду у будні і свята, у спеку чи заметіль. Але згадаймо наше ще недалеке минуле. У більшості сільських дворів тримали корову. У кого її не було, той вважався поганим господарем. І таких були одиниці.

Корова вважалася своєрідним тотемом для кожної сім’ї. Вона була годувальницею, давала матеріальний достаток. А відтак і турбувалися про неї всією родиною, починаючи з дітей, і любили її теж всім гуртом, називаючи тільки добрими і світлими кличками.

На жаль, сьогодні ситуація змінилася. І хоча більшість із змін я сприймаю позитивно, але те, що відбувається з тваринництвом, для мене протиприродне. Маю близько 50 днів щорічної відпустки, але ніколи її не відбуваю повністю. Уже через десяток днів мене магнітом тягне на ферму, у вир трудових буднів. Спокійне життя - не для мене.

Разом із головою райкому профспілки працівників агропромислового комплексу Пет-ром Цибульським ми побували у середині лютого на Буртівському тваринницькому комплексі. І були приємно вражені. Жодних слідів запустіння чи руйнації. Пофарбовані у жовтий колір корівники, утеплені вікна і двері, розчищені від снігу дороги - все, як і колись, у пору розквіту підприємства.

У кабінеті спеціалістів, через вікно якого видно, що діється у доїльному залі, ми застали і керівника СВК, і його заступника по галузі Юрія Колесника.

- На зимовий період по тваринницьких приміщеннях у нас працює 17 міні-котелень, щоб людям було як переодягнутися і погрітися, - розповів Юрій Іванович. - Для економії енергоресурсів використовуємо дрова, які своїми силами заготовляємо на зиму. Розпалюють груби і слідкують за обігрівальними приладами самі тваринники.

Приємно, що в господарстві зберегли не тільки матеріально-технічну базу, а й поголів’я. на сьогодні мають 800 голів ВРХ, з яких 250 корів, а також 300 свиней і 100 овець. Традиційно займаються відтворенням стада, для чого утримується 300 теличок різних вікових і вагових категорій.

- Ще один привід займатися тваринництвом - робочі місця, - говорить Григорій Павлюк. - Це сьогодні - проблема № 1 для села. І якщо в нашому підприємстві нараховується 120 працюючих, то 80 із них трудяться саме на фермах. Гадаю, що люди задоволені, що мають можливість заробити  на місці якусь копійку. Вигідно це і державі. Тільки за рахунок заробітної плати ми перераховуємо щомісяця близько 250 тисяч податку.

Для забезпечення галузі кормами у СВК “Агрофірма “Перемога” використовують 500 гектарів землі. На 150 з них висіяні багаторічні трави. Практикують чисті посіви люцерни. Для годівлі і на сіно. Вирощують кукурудзу. А ще самостійно виробляють концкорми. Адже купувати їх на стороні - не вигідно. Макуха із соняшнику, яку закуповують для дійного стада, коштує понад 6 тис. грн за тонну, майже стільки ж як і саме насіння соняшнику. Крім макухи, у Буртах закуповують ще й спеціальні концкорми для маленьких телят. Весь інший фураж - свій. І якісний. Свідченням цьому нинішні середньодобові надої. Вони складають 16 кілограмів молока від корови.

Складна економічна ситуація змусила підприємство Павлюка укласти угоду на оренду частини земель з інвестором. І з боку останнього йде тиск на те, щоб і в Буртах, як і в багатьох інших селах, відмовилися від ферм. Як нерентабельних і затратних підрозділах. Але...

- Тваринництво - це свіжа і постійна копійка, яка потрібна для нормального функціонування господарства, - повторює стару, як світ, істину Григорій Михайлович. - Торік тільки за реалізацію молока ми одержали 4,5 мільйона гривень, які пішли на своєчасну виплату заробітної плати, сплату податків і платежів, поточні затрати. Було б і більше, якби ціни на сільськогосподарську продукцію були паритетні промисловій. А цього, на жаль, немає. Ми продаємо яловичину, в основному за рахунок вибраковки корів, за ціною 26 грн за 1 кг, тоді як на базарі її ціна перевищує 100 грн.

І ще на одному із мотивів необхідності розвитку тваринництва наголосив керівник-ветеран. Це - якість продуктів харчування тваринного походження. Не секрет, зазначає він, що в ЗМІ сьогодні стверджують про те, що 60-70 відсотків молочної продукції в державі складає фальсифікат. На такому ж рівні і якість м’яса, ковбас, від яких відмовляються навіть домашні коти. І це закономірно. Її просто немає. Через відсутність ферм, через знищення галузі. Тому виробники й вдаються до різних фальсифікацій, випускаючи підробки. А звідси й ріст захворювань, в тому числі й дітей - майбутнього держави.

- Ми ж виробляємо натуральні продукти, - говорить Григорій Павлюк. - І для держави, і для своїх дітей. Сільський дитсадок, наприклад, закуповує м’ясо у господарства.

Уже підбиваючи пудсумок нашої розмови, Григорій Михайлович лаконічно підкреслив, що там, де немає тваринництва - немає й села. Точніше, майбутнього у села. І з ним не можна не погодитися.