Шукати центр землі не треба –
Він тут, поміж полів широких,
У цих струмочках синьооких,
Під Дубровським прозорим небом.
Його вартують осокори,
Що кронами спиняють хмари
В затишку батьківського яру.
Він звідси й не рушав ніколи.
Ось такими трепетними, сповненими любові словами вірша талановитої землячки, письменниці Ніни Вернигори розпочався літературно-музичний захід, приурочений зустрічі з нею у затишній світлиці Великопріцьківського сільського історико-краєзнавчого музею. Переповнена зала ледве вміщала всіх бажаючих поспілкуватися з видатною гостею. Прибули на мистецьке свято також начальник Кагарлицького районного відділу культури і туризму, національностей та релігій Кагарлицької РДА Любов Карпів, провідний методист по бібліотечній роботі Антоніна Коршунова, талановитий композитор, наставник, керівник вокальної студії «Октава» Борис Родина зі своєю дзвінкоголосою вихованкою Олександрою Осадчою, духовна наставниця української школи батьків-матерів, відома поетеса Антоніна Литвин, директор Ржищівського музею образотворчого мистецтва ім. Івана-Валентина Задорожного Наталія Кордак, учителі та учні Великопріцьківської школи, жителі села та всі, чиє гаряче серце чутливою струною озивається на неповторність рідної землі, на красу душі людської, яка здатна переливати святу любов до прабатьківських джерел у щемкі рядочки своїх віршів.
Варто зауважити, що благодатна Великопріцьківська земля щедра не лише дорідними нивами. Певно, саме за Божим благословенням з її мальовничих просторів вийшло у світ чимало талановитих людей. Це винахідники й лікарі, інженери і науковці, учителі й наставники. Варто наголосити, що ця визначна сторінка історії села нині достойно популяризується в серії буклетів та виставкових матеріалів «Гордість нашого краю», створенням та розповсюдженням якого опікуються працівники Великопріцьківського сільського історико-краєзнавчого музею та сільської бібліотеки. Вже вийшли в люди п’ять таких буклетів, які розповідають про життя і діяльність Олексія Булиги, Василя Ковтуна, Ніни Вернигори, Миколи Ілляша та про саме село Великі Пріцьки.
Доволі яскравим сузір’ям на видноколі славного земляцтва виділяється творча когорта літераторів: Микола Ілляш, Олексій Булига, Борис Дегтярьов, Петро Папенко, Надія Вегера-Предченко, а також чимало юних аматорів пера. Але того дня учасники заходу тепло вітали доцента кафедри видавничої справи інституту журналістики Київського університету імені Бориса Грінченка, кандидата наук із соціальних комунікацій, члена національної спілки письменників та Спілки журналістів України Ніну Вернигору, як почесну гостю і дорогу землячку, творчість якої, власне, і зібрала їх усіх у тій затишній світлиці.
А я упала в зелен-трави
Обличчям до святих небес.
О Боже святий, Боже правий,
За мить і біль правічний щез!..
Дзвонило небо жайворово,
І пахла прим’ята трава,
І праслов’янська Лада знову
Постала з вічності жива.
Певно, сам Всевишній аж по вінця наповнив благодатним талантом чисте джерело душі простої ясноокої дівчинки, яку світла колиска дитинства виколихувала під «дубровським прозорим небом». Бо Ніна Вернигора народилася і виросла неподалік села Великі Пріцьки у великій селянській родині саме на мальовничому хуторі Дубровка під таємничим шепотом височенних осокорів, які й сьогодні своїми могутніми «кронами спиняють хмари».
Батьки, Микола Гордійович і Євдокія Луківна Вегери, були простими сільськими трудівниками. Та, крім шести дітей, мали ще й незвичайну, щиру душу, тепла якої вистачало на всіх. Саме вони і прищепили своїм синам і донькам оті золоті пагінчики невичерпної, чистої й безкорисливої любові до життя, до великого світу, до рідної землі, до свого народу. Ці золоті цінності сповна увібрала в свою ніжну, чутливу душу і їхня п’ята дитина, донечка Ніна.
Про все це йшлося під час зустрічі з уже відомою письменницею. Ніна Миколаївна відповіла на численні запитання учасників заходу, розповіла про свій життєвий та творчий шлях, що почався колись «в затишку батьківського яру». Там вузенька стежечка майбутньої поетеси заплелася в мальовничу магію рідного дивосвіту, десять років водила русокосу дівчинку до Великопріцьківської середньої школи та й переросла у широку дорогу, відкривши їй цілий світ. Про свої перші літературні спроби дівчина заявила ще в школі: писала сценарії до шкільних свят, вірші, мріяла про філологічну освіту. Та шлях до омріяної мети був повен нелегких випробувань. Закінчивши десятирічку, подала документи до Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка. Та перша спроба стати його студенткою виявилася невдалою. Тож здобувати ключі до літературної брами довелося працюючи на різних, не завжди жіночих, роботах, зокрема, на Київському мотоциклетному заводі. Та все ж при першій можливості стала відвідувати літстудію. А невдовзі з’явилися і перші публікації в заводській газеті «Трибуна робітника».
Тоді це була ще досить несмілива спроба донести суть своєї поетичної творчості до читача. Але яким подарунком долі для юної поетеси стали схвальні відгуки на прочитане її колег по роботі та знайомих! Це додавало впевненості й сил. Відтоді – де б не працювала, не розлучалася з Музою. Все частіше й частіше бралася за перо. Поезії Ніни Вернигори одна за одною з’являлися в газетах, журналах, часописах. Зі своїми щирими віршами ділила радість і смуток, плекала мрію й долала крутосхили життя. А одного разу зрозуміла, що творче слово – це її доля. Тож, коли в 1996 році отримала запрошення на редакторську роботу від керівництва дитячого журналу «Пізнайко», не вагалася ні хвилиночки. Як згодом покаже час, це був рішучий крок і початок нового творчого життя за покликанням.
Потім було чимало знакових подій: вступ до омріяного вишу, паралельна робота в журналі «ARTLINE», вихід друком перших книжечок «Відлуння маминої пісні» та «Чому корови не літають», співпраця з «Українським радіо» та видавництвом «Літера», робота редактора у видавництві «Бібліотека українця» та головного редактора дитячої газети «Веселка», викладацька діяльність, вступ до Національної спілки письменників України та багато іншого. Від Інституту журналістики Ніна Вернигора отримує пропозицію відкрити та очолити видавничий відділ, з чим вона блискуче справляється та опиняється там, де завжди мріяла бути, - у видавничій стихії. Стає відповідальним секретарем семи наукових періодичних видань та трьох студентських редакційних колективів. І паралельно з цим ні на мить не полишає творчу діяльність. Солідний письменницький багаж поповнюється новими напрацюваннями.
Творчий здобуток Ніни Вернигори, крім згаданих вище, налічує ще чимало поетичних та прозових друкованих видань: «Василь Дурдинець – міністр, політик, людина», «Полиновий дзвін», «Обличчям до святих небес», навчальний посібник «Загальна і спеціальна бібліографія», чимало інших праць. Особливе місце у своїй творчості Ніна Вернигора відводить написанню творів для дітей. Так одна за одною виходять книжечки «Веселі загадки», «Веселые загадки», «Лети, лети, джмелику», «Стрибав цапок», «Джерельце», «Мавпочка Моллі» та інші.
Тож, не дивно, що під час зустрічі свої щонайтепліші вітання шановній землячці принесли найменші великопріцьківчани разом зі своїми наставниками. Маленькі чомучки з дитсадочка «Яблунька» читали вірші поетеси, казали їй привітальні слова та вручили власноруч виготовлену святкову листівку.
Будучи очільником творчого об’єднання «Нове слово», яке, діючи під патронатом Національної спілки письменників України збирало під своє крило обдаровану молодь, Ніна Вернигора опікується також діяльністю літературної студії в стінах рідної Великопріцьківської школи. Результатом цієї роботи стали кілька збірочок учнів школи. Про це розповіла керівник шкільної літстудії, учитель української мови та літератури Світлана Коробенко. Вона та завуч школи Інна Довгопола прочитали кілька віршів Ніни Вернигори. Учні школи також читали вірші письменниці та дарували їй пісенні вітання, дякуючи за плідну співпрацю. А колишня літстудійка Ніна Сірик із хвилюванням розповіла про роботу літстудії та подякувала наставниці за допомогу у виданні поетичної збірочки «Живу тобою».
Тепло вітали шановну гостю на рідній землі також начальник Кагарлицького районного відділу культури і туризму, національностей та релігій Кагарлицької РДА Любов Карпів, великопріцьківський сільський голова Олександр Микитянський, письменниця Антоніна Литвин. А композитор Борис Родина разом зі своєю вихованкою Олександрою Осадчою подарував письменниці три пісні на її вірші.
Творчість Ніни Вернигори можна назвати щемкою сповіддю чутливого серця, яке відгукується навіть на найменший біль свого народу. Саме звідси народжуються рядки віршів, що, немов молитва, очищають людство і простір від скверни. Патріотичний зміст віршів Ніни Вернигори вимальовує чітку хронологію історичних подій України та її народу. Трепетна душа поетеси пропускає через духовний фільтр свого єства всі події, що відбуваються на її благословенній землі.
О, Україно! Ти зросла в мені
Правічним древом чистої любові.
Я у твоєму праведнім соборі
Свічею розквітаю день при дні.
Багато місця у своїй творчій праці вона приділяє також темі материнства, патріотизму, любові до рідної землі. Мелодійна рима і щемкий зміст віршів спонукали не одного композитора покласти їх на музику. Це визначило причетність письменниці до цеху поетів-піснярів. До речі, з творчістю письменниці можна познайомитися, завітавши до Великопріцьківської сільської бібліотеки чи до сільського музею.
Нині Ніна Вернигора плідно трудиться в Київському університеті імені Бориса Грінченка. Як і завжди, вона натхненний наставник талановитої молоді, невтомний пошуковець та креативний генератор нових ідей, авторитетний викладач, талановита письменниця і просто дбайлива дружина та господиня, хороша мама та мудра бабуся двох внучат.
Усі учасники заходу щиро дякували дорогій землячці Ніні Вернигорі та всім присутнім за приємне, тепле спілкування. А вона обдаровувала всіх своїми книгами та дякувала за увагу. І із затишної світлиці сільського музею кожен поніс у своєму серці краплинку світла і тепла.