Зараз уже, напевне, ніхто не скаже, скільки років цьому ткацькому верстату. Останні 40 років і більше він стоїть у нашому Буртівському сільському краєзнавчому музеї – тут знайшов своє останнє пристанище.
А до цього більше віку служив господиням, ткав полотно... Були часи... Непрості часи! Не кожна господиня могла дозволити собі ткацький верстат: дорогий був, та й, кажуть, майстрів, які б могли виготовити його, не в кожному селі знайдеш. А от прядки та веретена були чи не в кожній хаті, бо ж прядінням і ткацтвом споконвіку займалися жінки та дівчата. Упродовж століть вважалося, що жінка зобов’язана вміти виконувати ткацькі роботи, інакше вона не вважалася повноцінним членом громади. Повна скриня полотен, рушників і сорочок – це не тільки ознака достатку, але й працьовитості.
Історія нашого ткацького верстата цікава, адже, за однією із версій, він, ймовірно, примандрував у Бурти з Великих Пріцьок, і був весільним подарунком Єфросинії Василівні, 1880 р.н. від жениха Миколи Машуренка, 1875 р.н., прадіда Катерини та Володимира Побочіїв, які нині проживають у Буртах. І яким великим для мене було здивування, що даний музейний експонат - наша сімейна реліквія!
Не кожен жених міг похизуватися таким подарунком своїй нареченій. Микола Карпович був заможним женихом, мав багатих родичів, що проживали у Пріцьках. Одні мали суконну фабрику, інші - працювали на цукровому заводі. Мали статки, тож могли собі дозволити таку розкіш, як-от ткацький верстат. Кажуть, що їх родове коріння десь від поляків чи євреїв. І сталося це, ймовірно, на початку ХХ століття...
Відтоді верстат вірно служив своїм господарям. Надійно працювали усі його деталі, адже був виготовлений добрим майстром. Нитку до нитки, рядок до рядка – і народжувалося справжнє диво, яке в руках справжніх майстринь перетворювалося на вишукані рушники чи сорочки. На цьому ж верстаті ткали і рядна, якими застеляли піч, лави, піл чи долівку. Ткала сама Єфросинія Карпівна, а далі передала це мистецтво своїм донькам. А їх було у неї аж десять (єдиний син Шура помер у юному віці). Євдокія, Горпина і Парасковія, які проживали в селі, добре були обізнані з ткацьким ремеслом. До речі, хатні килимки, домоткані рушники, рядна, зіткані цими господинями, збереглися й до сьогодні. І вже з обійстя Загородської Горпини цей ткацький верстат, який міг би ще багато наткати полотна чи хатніх килимів, перевезли в музей, де він і став його чудовим історичним експонатом.