Нещодавно Кагарлицьку дитячу школу мистецтв було перейменовано у мистецьку школу. Що змінилося в роботі цього закладу, як проходить навчальний процес в умовах воєнного стану розповідає її директор Микола Громико.

- Миколо Вікторовичу, після того, як ваш заклад було перейменовано, що змінилося у його роботі?

- Зміни суттєві, і пов’язані вони вже з остаточним переходом на нові освітні програми (цей процес розпочався ще у 2018 році). Серед педагогів мистецьких шкіл зі всієї України реформа була сприйнята неоднозначно. Лунало багато пропозицій щодо її вдосконалення. Особливо спірним стало питання скорочення до одного разу на тиждень занять за спеціальністю, змінилася також і сітка годин. Втім, мистецька реформа завершена. І з цього навчального року ми вже працюємо по-новому.
З позитивних змін я б виділив впровадження двох підрівнів навчання: відтепер наші учні спочатку здобувають знання на елементарному підрівні упродовж чотирьох років. Після успішного його закінчення учні отримують відповідні свідоцтва. Ті ж, хто бажає продовжити навчання на середньому (базовому) підрівні, складають іспити. По цьому ще 5 років відвідують заняття.
Також відтепер у нашому закладі можуть здобувати музичну освіту і дорослі, чого раніше не дозволялося.
Окрім цього, кожна мистецька школа після реформування має право складати власну освітню програму на основі затвердженої Міністерством культури України, що теж є позитивним моментом.

- Коли Ви очолили навчальний заклад?

- Моє призначення на посаду директора відбулося у 2000 році. До цього часу я впродовж 26 років працював у тоді ще Кагарлицькій музичній школі викладачем (закінчив оркестрове відділення народних інструментів Київського інституту культури за спеціалізацією «Баян»).
Пам’ятаю, як ми працювали у будівлі, що поряд зі школою №1, потім переїхали у нове приміщення, де нині й працюємо. Довелося повністю перебудувати кабінети з огляду на вимоги, які перед нами ставить навчальний процес. Поступово збільшували кількість відділень школи мистецтв, адже на той час були тільки музичне, хореографічне та художнє. Зокрема, згодом відкрили відділення сольного співу (естрадного й академічного), те­атральне.
Паралельно з цим працювали і над покращенням матеріальної бази, закуповували необхідні музичні інструменти, підсилювальну апаратуру тощо. На сьогодні маємо практично все необхідне для проведення успішного навчального процесу. Якщо виникають поточні питання по матеріальній базі, то звертаємося за допомогою до міської ради, де нас завжди підтримують.

- Починаючи з 2020 року, усі навчальні заклади в Україні зіштовхнулися з новими проблемами: спочатку карантинні обмеження, згодом - воєнний стан. Як нині проходить навчальний процес у Кагарлицькій мистецькій школі?

- Дійсно, ситуація і була, і є непроста. Адже під час дистанційного навчання дітям набагато складніше оволодівати мистецтвом, аніж очно. Тож нині ми робимо все від нас залежне, або викладачі передавали свої знання учням під час традиційних занять. Для цього облаштовано укриття для дітей і викладачів (з біотуалетом, освітленням, обігрівачем, вогнегасником тощо). Відповідно, згідно з рекомендаціями Департаменту освіти і науки Київської облдержадміністрації, було поновлено очну форму навчання. Сподіваємося, що й надалі передаватимемо свої знання нашим учням саме очно.

- Миколо Вікторовичу, скільки нині учнів здобуває мистецьку освіту у вашому закладі?

- Сьогодні у мистецькій школі вчаться 272 учні. Це дещо менше, аніж минулого навчального року. Але й об’єктивних причин для цього більш, ніж достатньо, про що ми з Вами щойно й говорили. Окрім особливостей роботи у воєнний час, додалися і ті, що пов’язані з реформуванням мистецької освіти - зменшилося педагогічне навантаження. Втім, у цьому році ми всіх без винятку зарахували в заклад, нікому не відмовили в бажанні вчитися. Адже для нас дуже важливо, щоб якомога максимальна кількість наших і юних, і дорослих земляків могла себе творчо реалізувати у мистецькій школі.

- А який вік учнів?

- Наймолодшим – 5 років. Це, переважно, вихованці хореографічного відділення. А серед найстарших вже є і дорослі, які мають власну сім’ю, дехто навіть вчиться у нас зі своїми дітками. Люди старшого віку обирають переважно відділення сольного співу. Сподіваємося, що з кожним роком їх ставатиме все більше.
Багато наших випуск­ників продовжують професійно займатися музикою, здобуваючи музичну освіту у вищих мистецьких навчальних закладах. Дехто з них повертається до нас вже як викладачі, аби вчити наступне покоління мистецтву. Тож і не дивно, що більшість наших педагогів закінчили саме Кагарлицьку школу мистецтв.

- Чи є “складні” учні, яких примушують відвідувати заняття?

- Спробую дати відповідь на це запитання, опираючись на свій практичний досвід. Я працюю з кожним учнем на рівних, як зі своїми колегами, щоб у дітей паралельно з новими знаннями розвивався й інтелект. Не виділяю нікого. Втім, щоб у дитини розвивався талант, окрім праці викладача дуже багато залежить від працелюбства учня, його бажання здобувати щось нове, не зупинятися на досягнутому.
Я твердо переконаний, що у мистецтві не повинно бути насилля, тільки – бажання. Тоді будуть і результат, і мотивація, і нові здобутки.
Загалом атмосфера у нас сімейна. Із 272-х наших учнів ми знаємо всіх по імені. Зараз діти взагалі фантастично цікаві! Безпосередні, творчі, без жодних обмежень! І як результат цьому – їхні численні перемоги на фестивалях та конкурсах різних рівнів.

- Який сьогодні найпопулярніший музичний інструмент серед дітей, які у вас вчаться?

- Кожен учень обирає вид мистецтва самостійно. Хтось бажає стати художником, а хтось прагне опанувати тим чи іншим музичним інструментом, навчитися театральному мистецтву, танцювати або ж співати. Тож виділити щось одне дуже важко.

- Які нереалізовані плани у вас ще є?

- Ті плани, які ми мали і до війни. Адже зараз щось конкретно планувати дуже важко, тому що по всій країні військовий стан. Тож після завершення війни, налагодження ситуації в економіці, ми обов’язково повернемося і до реалізації наших планів. Упевнений: відновляться і концерти, будуть проводитися, як і раніше, різні культурно-мистецькі заходи. Ми в це щиро віримо. Як і в нашу перемогу.