Пошук

День Перемоги у Кагарлику

Урочистий мітинг з нагоди 76-ї річниці Перемоги розпочався у Кагарлицькому парку біля меморіального комплексу з покладання квітів до пам’ятників.
З вітальним словом до кагарличан та гостей міста звернулися Кагарлицький міський голова Олександр Панюта, голова Обухівської райдержадміністрації Олександр Гомон, голова Обухівської районної ради Антон Карманов, директор Кагарлицького історико-краєзнавчого музею Валентина Віценко.
У ветеранських рядах був лише один ветеран Другої світової війни – Микола Павлик.
Пам’ять загиблих, за традицією, вшанували хвилиною мовчання. Поминальну літію за загиблими в роки Другої світової війни відслужили священники Василь Синюк, Ігор Ковровський, диякон Валерій Погребний.
У парку біля фонтана відбулася літературно-музична композиція «Пам’ять жива!»
Для кагарличан та гостей міста виступали народний хоровий колектив міського Будинку культури (керівник Олексій Михайлов, концертмейстер Валентин Дробязко), вокальний ансамбль «Заграва» (керівник Анастасія Мацібура), вокальні ансамблі «Зорецвіт» та «Вишиванка» (керівник Леся Чоповська), народний ансамбль української пісні (керівник Анатолій Климак), народний оркестр духових інструментів (керівник Ігор Ільченко), викладачі та учні Кагарлицької дитячої районної школи мистецтв, учасники драматичного колективу «Стороннім В» (керівник Лейла Джабієва) та учасники народного драматичного колективу «Колохорт» (керівник Володимир Чоповський).

На COVID-19 хворіє 131 житель Кагарличчини

Кількість хворих на коронавірус у Кагарлицькій громаді за останній тиждень дещо зменшилася. Станом на 6 травня, на COVID-19  хворіє 131 житель Кагарлицької МТГ (29 квітня - 142).

За зведеними даними Центру первинної медико-санітарної допомоги та Кагарлицької багатопрофільної лікарні, станом на 6 травня, всього з початку пандемії обстежено на COVID-19 шляхом ПЛР-тестів 5604 жителів Кагарличчини, одужали від коронавірусу – 1595, хворіє – 131, померли – 54.

Хворіють на COVID-19 жителі: Кагарлика (86), Слободи (6), Зеленого Яру (1), Новосілок (3), Липовця (1), Шубівки (1), Шпендівки (2), Демівщини (2), Горохового (4), Мирівки (4), Зорівки (1), Ставів (2), Переселення (1), Черняхова (5), Ліщинки (2), Сущан (1), Халчі (3), Антонівки (1), Леонівки (3), Буртів (1), Расавки (1).
У Кагарлику на стаціонарному лікуванні перебуває 21 житель нашої громади та 5 з інших ОТГ.

Не гасне зоря пам’яті

Два Миколи...
Дует двох Микол - Орленка і Бурого знали у нашому місті всі.
Впродовж десятків років їхні голоси звучали зі сцени міського Будинку культури. І їхній репертуар переважно з українських пісень гарячими оплесками вітали глядачі. Вони не просто виконували пісні - вони співали серцем. Про рідну матір і Батьківщину, про все чисте, сокровенне, вічне. Що можна висловити ось такими рядками пісні: «Поки ниву свою доорю, буду в серці носити зорю...» Зорю чистої, як роса, любові і вірності батькам, народу, Україні...
Один із Микол - Орленко проніс цю любов і вірність через горнило війни.
Його, студента-першокурсника індустріального інституту, затягнула війна у свій жорстокий вир уже з перших місяців. Бойове хрещення одержав у Прибалтиці. Воюючи в складі Першого Прибалтійського, а потім Третього Білоруського фронтів, пройшов шлях від заступника командира взводу до начальника полкової радіостанції. Що не день війни - то випробування на міцність і патріотизм. І це випробування молодий воїн з Кагарлика проходив успішно. Правда, розповідати про це він не любив. На запитання у нього була готова відповідь:
- Воював, як усі. Особливих подвигів не здійснив...
А як йому нагадають про бойові нагороди, про те, що даремно їх не видають, а в Миколи Володимировича - чотири ордени і медаль «За відвагу», він відкривав завісу спогадів. І погоджувався, що кожна бойова нагорода має свою історію.
...Білорусь. Воював за її визволення і 248 гвардійський полк, в якому служив Микола Орленко. Бої, марші, знову бої... Болота, ліси... Відступаючі фашисти розрізненими групами ховалися в лісах, несподівані зустрічі з ними були особливо небезпечними.
248 полк рухався з боями на захід. За день доводилось долати 20-25 кілометрів. На одному з маршрутів орленко відстав від полку. Причина була поважна: від перевтоми почав втрачати свідомість бойовий друг Вася Шинкеєв. Орленко не залишив друга, ніс його на плечах. Вася прийшов до тями, коли вже накрила ніч. І тоді друзі збагнули: заблудились. Якраз у цей час і натрапили на групу німців. Затаїлись, прислухались. Установили: ворогів було з десяток, чисельна перевага очевидна. Бойовий досвід підказував: треба діяти раптово. Зблизившись з ворогом, вони відкрили вогонь з автоматів. А потім у хід пішли гранати. Нікому з фашистів не вдалось утекти.
Своїх догнали другого дня. Та про нічний бій комбату уже доповіли. Орленку і Шинкеєву довелось лише розповісти про подробиці. За нічну операцію їм було вручено медалі «За відвагу».
...Микола Володимирович Орленко - полковник запасу. Понад двадцять років він очолював районну раду ветеранів, займався численними питаннями, пов’язаними із статусом ветеранів, пропагандою патріотизму і любові до рідної Вітчизни. З подачі Миколи Володимировича в районі знають про бойові шляхи багатьох земляків - авіатехніка Віру Гаврилівну Повницю, розвідника Івана Євменовича Плигуна, льотчика-винищувача Андрія Йосиповича Поліщука, партизана Василя Олексійовича Романовського і інших, хто під час Великої Вітчизняної наближав Перемогу.
Хочеться закінчити цю розповідь про ветерана війни і праці словами пісні: «Як життя мого чиста роса, не згасає зоря, не згаса...»
Хай ще довго не згасає зоря Пам’яті про Миколу Володимировича.

Пригадався великдень 1986-го...

Чомусь цьогорічний Великдень розбудив у моїй пам’яті такі сокровенні й щемкі спогади. Можливо, тому, що саме свято випало на початок травня, як і тоді. А, можливо, що нині погода на Великдень була така ж щедра на прохолоду...
...1986-й. Друге травня. Я, чоловік і син їдемо зі столиці до батьків на Великдень, що випав того року на 4 травня. Молоді і впевнені в собі, на свій транспорт ми ще не розжилися. Тож, щоб не трястися в автобусах, чоловік попросив у свого заводського керівництва “бобика”, який також добряче підкидає нас на кожній найменшій ямці. Дозвіл отримав відразу, бо “бобик” - надійна гарантія, що 4 травня увечері мій чоловік, водій величезної “колхіди”, поївши свяченої пасочки і закусивши її крашанкою, вже буде на своєму заводі імені Лепсе. На моє запитання, чому він там був так потрібен, чоловік відповів, що щось там трапилося в Чорнобилі і завод працює цілодобово без вихідних. І саме в неділю увечері починається його зміна. Та, мовляв, нічого страшного. Он же і Першотравневий парад пройшов з розмахом. Якби щось не так, то його б не було...
Мої мама, Євдокія Луківна, і батько, Микола Гордійович, які жили на мальовничому хуторі Дубровка, зустріли нас радо. Рідна оселя повнилася ванільними пахощами новоспечених пасок, а батьківський сад аж кипів білорожевим цвітом.
У неділю вдосвіта ми вже стояли у великому колі навколо церкви в селі Кадомка. Та страшенна холоднеча таки добряче псувала урочистість події.
А вже увечері того ж дня ми були в столиці. Ми із сином лишилися вдома, а наш батько поїхав на завод. Яким же тривожним здивуванням став для мене знайомий гуркіт його «колхіди», яка через пів години зупинилася під нашими вікнами.
- Ти куди? - запитала, щойно він зайшов до кімнати.
У відповідь - усмішка і простодушне:
- В Чорнобиль...
Тієї миті моя підсвідомість чітко просигналила моїм емоціям про небезпеку...
Не буду переповідати те, скільки протягом 2-3-х хвилин я знайшла аргументів для того, щоб кидати роботу і їхати кудись подалі з Києва. Та зупинив мене його спокійний голос:
- Заспокойся, я пожартував. Їду на металобазу. Потрібен метал для виготовлення контейнерів. Буду возити кілька днів. Тому не хвилюйся, якщо завтра не приїду.
Це дещо стишило бурю моїх емоцій. І він поїхав, навіщось прихопивши змінний одяг і «тормозок». Потім через два дні заскочив на пів годинки додому і знову в рейс. Так він «возив метал на завод» протягом усього травня і початку червня. А вже у липні його «командирують» на будівництво поселення для чорнобильських переселенців у селі Здвижовка. І лише через рік мені випадково потрапить в руки його трудова книжка, де буде зазначено, що 6 травня 1986 року Предченку Миколі Васильовичу висловлено подяку і видано премію за участь у ліквідації аварії. Тільки ось якої аварії, там ніхто не напише. Потім якимось дивом зникнуть дорожні листи. І нам доведеться 15 років доводити його участь у ліквідації Чорнобильської катастрофи.
Той травень був гарячим для багатьох моїх співвіт-
чизників. Лише у селі Великі Пріцьки нині мешкає десять ліквідаторів: Іван Козленко, Петро Зайченко, Василь Хижняк, Микола Предченко, Василь Олексієнко, Степан Матвієнко, Володимир Савченко, Юрій Стародумов, Володимир Короткий, Сергій Гриценко. Про них розповідає стенд, розміщений у світлиці Великопріцьківського сільського історико-краєзнавчого музею.
Ще двоє, Анатолій Іваненко та Олександр Прохоренко, вже відлетіли за вічну межу... Всі вони, як і тисячі інших справжніх рятівників світу, доклали своїх рук, щоб зупинити небезпеку.
Доземний уклін вам, герої-ліквідатори. Щира вдячність за кожен день, за кожен травень, за кожен Великдень.

Вони спинили атомну біду

26 квітня у Кагарлику відбулися заходи, приурочені до 35-ї річниці Чорнобильської катастрофи.
Розпочалися заходи біля пам’ятного знаку ліквідаторам аварії на Чорнобильській АЕС в Кагарлицькому парку. Ліквідатори аварії на ЧАЕС, Кагарлицький міський голова Олександр Панюта, його заступники Іван семцов та Валентина Циганок, представники Кагарлицького РС ДСНС, Кагарлицького відділення поліції, жителі громади поклали квіти до пам’ятного знаку героям-чорнобильцям та низько схилили голови на знак пошани.
По цьому панахиду за загиблими та померлими ліквідаторами відслужив благочинний Кагарлицького благочиння, настоятель Святотроїцького храму митрофорний протоієрей Василь Синюк.
Продовжилися заходи мітингом-реквіємом у Кагарлицькому міському будинку культури.
До ліквідаторів зі словами подяки звернувся Кагарлицький міський голова Олександр Панюта. Він запевнив «чорнобильців» Кагарличчини у своїй підтримці.
Присутні вшанували жертв Чорнобильської катастрофи хвилиною мовчання.
Олександр Панюта вручив ліквідаторам аварії на Чорнобильській АЕС ряд відзнак та квіти.
Так, подяки Обухівської районної державної адміністрації та пам’ятні медалі було вручено Юрію Сідєльнікову, Івану Тузенку, Надії Тузенко, Григорію Шевченку.
Подяками Кагарлицької міської ради та пам’ятними медалями відзначено: Івана Швидкого, Федора Литвина, Петра Поночовного, Володимира Хохлова, Олексія Потеру, Олександра Віценка, Миколу Мазепу, Василя Бему, Петра Дідуха, Володимира Панченка, Віктора Заїку, Ігоря Деменка, Лідію Дзадзамідзе, Івана Тутика, Юрія Литвина, Сергія Кірілова, Анатолія Жураківського, Володимира Солодовникова, Володимира Глушу, Олександра Салія, Надію Наконечну, Ірину Глущенко, Анатолія Колошу, Володимира Рященка, Григорія Лісового, Ігоря Янкевича, Миколу Губенка, Миколу Павлика, Сергія Сачка, Івана Гулого, Петра Кулика, Миколу Лакея, Миколу Дригу, Івана Тарасюка, Олександра Прокопенка, Олексія Лисенка, Василя Роговця.
Подарункові сертифікати Олександр Панюта вручив вдовам ліквідаторів аварії на Чорнобильської АЕС Любові Когут, Ользі Вовк, Надії Витищенко та Валентині Шаповал.
Олександр Панюта зазначив, що він та його заступники особисто відвідають ліквідаторів, які проживають в селах Кагарлицької громади, та вручать їм відзнаки. Адже ситуація із карантином не дозволяє зібрати усіх у цей день в Кагарлику.
До присутніх на заході звернувся ліквідатор аварії на
ЧАЕС Віктор Заїка. Він поділився спогадами про ті часи та наголосив, що потрібно робити усе, щоб подібні катастрофи не повторилися.
Зі сцени прозвучали вірші у виконанні Олександра Вашеки та Лейли Джабієвої. Пісню виконав ансамбль «Зорецвіт» Кагарлицького міського будинку культури у складі Катерини Кучеренко, Тетяни Дмитренко і Лесі Чоповської.

Кількість хворих на COVID-19 зменшується

Кількість хворих на коронавірус у Кагарлицькій громаді продовжує зменшуватися. Якщо, станом на 22 квітня, у населених пунктах Кагарлицької МТГ хворіло на COVID-19 165 осіб, то 29 квітня - 142.
За зведеними даними Центру первинної медико-санітарної допомоги та Кагарлицької багатопрофільної лікарні, станом на 29 квітня, всього з початку пандемії обстежено на COVID-19 шляхом ПЛР-тестів 5575 жителів Кагарличчини, одужали від коронавірусу – 1575, хворіє - 142, померли – 52.
Хворіють на COVID-19 жителі: Кагарлика (94), Слободи (8), Зеленого Яру (2), Новосілок (3), Липовця (1), Шубівки (1), Шпендівки (2), Демівщини (2), Горохового (4), Мирівки (4), Зорівки (1), Ставів (2), Переселення (2), Черняхова (4), Ліщинки (2), Сущан (1), Халчі (3), Антонівки (1), Леонівки (3), Буртів (1), Расавки (1).
У Кагарлику на стаціонарному лікуванні перебуває 29 жителів нашої громади та 8 з інших ОТГ.

Депутати міськради відклали підвищення тарифів з водопостачання

15 квітня відбулася чергова сесія Кагарлицької міської ради, на якій було внесено зміни до міського бюджету, оголошено про утворення депутатської фракції ВО «Свобода», вручено посвідчення новому депутатові Денису Д’ячкову та перенесено розгляд питання про підвищення тарифів на послуги з водопостачання та водовідведення на наступне засідання.
Перше питання порядку денного стосувалося змін у депутатському корпусі.
Голова Кагарлицької міської територіальної виборчої комісії Марія Ковалець поінформувала присутніх, що депутат міської ради від партії «Слуга народу» Ігор Будюк склав депутатські повноваження у зв’язку з його обранням на посаду заступника Кагарлицького міського голови.
Відповідно до чинного законодавства обраним депутатом міськради від партії «Слуга народу» зареєстровано Дениса Д’ячкова, 1990 року народження, директора ТОВ «Транс Агро Торг».
Марія Ковалець зачитала відповідний протокол ТВК, привітала Дениса Д’ячкова з набуттям повноважень, а також вручила йому посвідчення і депутатський значок.
По цьому на сесії було внесено зміни до персонального складу та положення про постійні комісії міської ради. Зокрема, було виведено зі складу постійної комісії з питань бюджету та фінансів Ігоря Будюка та введено до складу комісії з питань соціально-економічного розвитку, комунальної власності, житлово-комунального господарства, промисловості, транспорту, зв’язку, будівництва торгівлі й побуту Дениса Д’ячкова.
Також Ігоря Будюка було включено до складу виконавчого комітету Кагарлицької міської ради, а Дениса Д’ячкова виключено зі складу міськвиконкому.
Одне з питань порядку денного стосувалося встановлення нових тарифів на послуги з водопостачання та водовідведення, що надаються комунальним підприємством Кагарлицької міської ради «Кагарликводоканал».
Начальник підприємства Володимир Черемис поінформував депутатів, що фінансовий стан «Кагарликводоканалу» нині тяжкий, і підтвердженням цьому є існуюча заборгованість на підприємстві по заробітній платі (з другої половини лютого).
- Із 1 січня зріс розмір мінімальної заробітної плати, ціни на комплектуючі теж підвищилися. Тож, щоб зберегти підприємство «на плаву», ми й пропонуємо депутатам затвердити нові тарифи на наші послуги, - наголосив Володимир Черемис.
Втім, голосування з цього питання 15 квітня не відбулося. За пропозицією Олександра Широкоступа та підтримки його ініціативи іншими депутатами розгляд питання щодо затвердження нових тарифів було перенесено на наступне засідання, яке відбудеться приблизно за місяць.
У зв’язку з цим було вирішено не закривати сесію, а оголосити перерву в її роботі. За цей період депутати мають більш ретельно вивчити це питання, аби нові тарифи не стали непосильним тягарем для абонентів «Кагарликводоканалу».
Також на сесії було внесено зміни до бюджету Кагарлицької міської територіальної громади на 2021 рік, затверджено рішення про перелік основних платних послуг, що надаються Кагарлицькою багатопрофільною лікарнею, розглянуто низку земельних питань та тих, що стосуються управління об’єктами комунальної власності Кагарлицької міської територіальної громади.

Родом із Залісся

Валентина Навальна знає про Чорнобильську трагедію не з чиїхось розповідей. Чорнобиль перейшов через її долю, розділивши життя цієї простої і працьовитої жінки на «до» і «після».
Адже вона народилася і більшу частину свого, «дочорнобильського» життя провела в мальовничому селі Залісся. Підперезане прозорою річкою Уж, воно, розташоване за півтора кілометри від Чорнобиля і за п’ятнадцять від Прип’яті, мирно гомоніло собі у вирі буденності. Там все було рідне, своє, святе... І, навіть сьогодні, через десятиліття, той день 26 квітня 1986-го
чорніє на її життєвому шляху тяжкою, незабутньою віхою. Можливо, тому, коли розмова торкається спогадів 35-річної давнини, Валентина якусь хвильку мовчить, а потім, зітхнувши, ніби болісно видихає:
- Та що вже там згадувати? Час назад не повернеш... А як подумаєш, то ніби переживаєш все заново.
Валя була найстаршою дитиною в сім’ї. Крім неї, Ольга Семенівна та Олексій Кузьмович Савенок виховували ще двох менших - Надію і Сергія. Працювали батьки у місцевому господарстві «Дружба». А поряд з ними не гаяли часу і діти. Валі, як найстаршій, завжди діставався найбільший і найвідповідальніший шмат роботи. І то було гідне виховання. Бо, допомагаючи в усьому батькам, діти розуміли ціну заробленої копійки і тому поважали працю дорослих. Можливо, саме від того рано ставали дорослими і самостійними.
Ось і Валентина, закінчивши дев’ять класів, вирішила спробувати смак власного хліба. Спочатку вирішила вступити до гірничого технікуму. Саме це бажання і занесло її аж у Заполяр’я, у місто Воркуту, де жила недалека родичка. Вона і вмовила Валю їхати у чужий край. Мовляв, що тобі тут у селі чекати? А в нас і технікум є, і робота знайдеться.
Це була разюча переміна в житті дівчини. Адже Валя звикла до розкішних лісів, повних ягодами і грибами, до чистої і дзвінкоголосої річки Уж, де риба сама чіплялася на гачок. А там, в Заполяр’ї, було холодно і не росло нічого, крім лози. Та, мріючи про освіту, вона прийняла цей виклик долі. Але двері омріяного навчального закладу не відчинилися перед несміливою тендітною дівчинкою. Лише на кілька днів Валентина запізнилася з документами. І, хоч було дуже прикро, та вона не розгубилася. Пішла освоювати професію маляра-штукатура.
За два роки навчання дівчина звикла на новому місці. А потім ще два роки довелось їй тут відпрацьовувати за навчання. Такі тоді були вимоги. Тож залишила вона воркутянам кілька новеньких багатоповерхівок, які старанно зводила, працюючи у складі будівельної бригади. Та цей період вніс і свої корективи у Валину долю. Бо в рідне Залісся повернулася вона вже разом з чоловіком. А невдовзі у них з’явився син Євгеній. Та, як це іноді буває, щось у молодій родині не склалося...
Розуміючи, що відповідальність за сім’ю лягла на її маленькі плечі, Валя, не засиджуючись у декретній відпустці, пішла працювати в будівельну бригаду місцевого господарства «Дружба». Для неї, невеличкої і працьовитої, відра з важким розчином були суворим випробуванням, що добряче втрутилося в стан здоров’я. Та жінка не скаржилася, а мовчки тягла свого воза. Вродлива і весела, Валя завжди була душею колективу. Тут і помітив її молодий бригадир Олександр Навальний. Оточив обраницю увагою і турботою, а невдовзі й заміж покликав.
Одружилися. Біля зеленої діброви над річкою Уж збудували своє сімейне гніздечко. Народили донечку Іринку. Життя поступово увійшло в своє русло, обіцяючи щасливій родині достаток і благополуччя. Можливо, так би воно й було, якби тієї квітневої ночі не спалахнуло небо загрозливим заревом... Батько Валентини, Олексій Кузьмович не дожив до цієї страшної трагедії два роки.
Той Великдень Валентина Олексіївна запам’ятала на все життя. Адже саме на Пасху, 4 травня, спеціальні автобуси вивозили жителів Залісся у невідомість. Крізь біль прощаючись з рідними місцями, ніхто не знав, де його чекає кінцева зупинка. Для Валентини ситуація ускладнювалася ще й тим, що під серцем вже наполегливо заявляла про своє право на життя ще ненароджена дитина.
У дорозі кілька разів автобуси зупиняли і брали кров на перевірку радіаційного впливу, виводили митися під спеціальні душі. А коли переселенці дісталися Немішаєвого, всіх розселили по хатах. Сім’ї Навальних довелося поселитися в літній кухні одного з немішаєвських обійсть. Було дуже холодно, тісно і незручно. Усім переселеним обіцяли невдовзі надати житло в поселенні Нове Залісся, що вже будувалося в Бородянському районі. Такі села тоді терміново почали зводити по всій Україні. Але Валентині й Олександру було ніколи чекати. Адже не сьогодні-завтра і без того немала сім’я мала поповнитися малюком.
Хвалити Бога, маленька Юля благополучно з’явилася на світ у Київському НДІ педіатрії, акушерства і гінекології. А вже у вересні 1986-го сім’я Навальних поселилася в щойно збудованому будинку села Нове Залісся. Валя дбала про діток. А Олександр, як і раніше, їздив на роботу в Чорнобиль...
Молодша Валентинина сестра Надія, яка разом зі своєю сім’єю, матір’ю і братом проживала на той час у селі Великі Пріцьки, кликала рідних ближче до себе. Так, у 1988-му Навальні стали великопріцьківчанами.
...Пролетіли відтоді роки, забравши в 1989-му матір, Ольгу Семенівну, яка так і не відійшла від потрясінь. Віддавши Чорнобилю молодість і здоров’я, у 2008-му пішов за вічну межу Олександр, залишивши Валентину сам на сам з трьома дітьми. Підняла всіх трьох, благословила на добро та й випустила у світ із затишного сімейного гніздечка. Дочекалася внуків і правнуків. Кожному з них радіє, для кожного знаходить потрібне слово поради й підтримки. А вони відчувають її материнську любов. Линуть до батьківської хати, яка за роки вже стала рідною, несуть матері свою вдячність і ніжність. І тоді Валентинина оселя наповнюється пахощами різних пригощань, які вона уміло готує для своїх найдорожчих дітей і внучат.
А коли трапляється вільний час, Валентина в’яже дивовижні килимки. І байдуже, що використовує для цього старі речі, бо вироби у неї виходять привабливі й веселі. А вона роздаровує їх добрим людям. І отримує від цього неабияке задоволення.
- Таке рукоділля любили мої бабуся і мати. А від них і я перейняла це старовинне ремесло, - каже Валентина Олексіївна. — В’яжу килимок і ніби з ними розмовляю про рідне Залісся, про затишні вечори за нашою річкою, про пташине щебетання отчої землі. Ось у такій безсловесній розмові виготовлю свій килимок і ніби полегшає трішки на серці. А як подарую комусь, - людині радість і мені приємно.
Живе у Великих Пріцьках звичайна жінка, працьовита і майстровита, мудра і добродушна, розважлива і сильна. Жінка, яка зуміла свою чорнобильську тугу перетворити в дивовижну красу, що несе між люди доброту і радість. Нехай дарує Господь Вам, Валентино Олексіївно, здоров’я, щастя і довголіття.

На COVID-19 хворіє 165 жителів Кагарличчини

Кількість хворих на коронавірус у Кагарлицькій громаді зменшується.

Станом на 22 квітня, за зведеними даними Центру первинної медико-санітарної допомоги та Кагарлицької багатопрофільної лікарні, хворіє на коронавірус 165 жителів Кагарлицької МТГ (15 квітня ця цифра складала 218 хворих).

За останню добу не виявлено жодного нового випадку захворювання на COVID-19.

Всього з початку пандемії обстежено на COVID-19 шляхом ПЛР-тестів 5469 жителів Кагарличчини, одужали від коронавірусу – 1508, хворіє - 165, померли – 49 (у т.ч. 3 – за останній тиждень).

Хворіють на COVID-19 жителі: Кагарлика (110), Слободи (12), Зеленого Яру (2), Новосілок (2), Липовця (6), Шубівки (2), Шпендівки (2), Демівщини (3), Горохового (2), Мирівки (3), Зорівки (1), Ставів (2), Переселення (4), Черняхова (3), Ліщинки (2), Халчі (3), Антонівки (1), Леонівки (1), Буртів (2), Расавки (1), Бендюгівки (1).
У Кагарлику на стаціонарному лікуванні перебуває 30 жителів нашої громади та 15 з інших ОТГ.

ДТП поблизу Новосілок

Близько 23.00 20 квітня біля села Новосілки на автодорозі Київ - Знам’янка сталася ДТП зі смертельними наслідками. Зіткнулися автомобілі “Сканія» та «Део Ланос”. Про це “Віснику Кагарличчини” повідомили у відділенні поліції №1 (м. Кагарлик).

Фурою, яка рухалася в бік Києва, керував 33-річний житель Сумської області. За кермом легковика був 46-річний житель міста Кривий Ріг.
За свідченнями водія “Сканії”, “Ланос” виїхав на смугу зустрічного руху та зіткнувся із його автомобілем. Удар прийшовся на задню частину причепа. “Сканія” перекинулася на бік. Водій легковика загинув.

Зіткнення було такої сили, що від “передка” легковика залишився лише мотлох. А загиблого із салону довелося діставати за допомогою спецзасобів рятувальниками чергового караулу 19-ї Державної пожежно-рятувальної частини м. Кагарлик.

Хліборобська весна на Кагарличчині

На Кагарличчині у розпалі весняні польові роботи. Аграрії громади, завершивши підживлення озимих, посів ранніх зернових та бобових, приступили до посіву технічних культур.
Про стан із весняно-польовими роботами у Кагарлицькій громаді ми попросили розповісти заступника міського голови Івана Семцова.

- В першу чергу зазначу, що після проведення адміністративно-територіальної реформи у Кагарлицькій міській територіальній громаді залишилося 43300 гектарів ріллі.
Озимі зернові культури займають площу в 6683 гектари. Найбільше відведено під озиму пшеницю - 6363 гектари. Під озимим ячменем - 185 гектарів ріллі. А жито висіяне на 135 гектарах.
Посіви озимого ріпаку займають 950 гектарів.
Цьогорічна зима була досить м’якою та сприятливою для озимих культур. Тож практично усі вони нині перебувають у доброму та дуже доброму стані.
Як буде далі - залежатиме від погодних умов. Аграрії ж з свого боку роблять все, щоб отримати високі врожаї.
Фактично (станом на 14 квітня) 95% посівів підживлено. Багато господарств внесли рідкі добрива, рідкий аміак. Під ярину проведено затримання вологи на 36 тисячах гектарів - тобто на всій відведеній площі.
Стосовно ярих культур, то ячмінь вже висіяно на площі 450 гектарів, горох - на 200 гектарах, яра пшениця - на 36 гектарах.
Фермерське господарство “Широкоступ” посіяло цукровий буряк на площі 75 гектарів, ще 10 гектарів ця культура займає у ФГ “Расавське”.
ПСП “Переселенське-К” та ФГ “Широкоступ” приступили до сівби соняшнику. Загалом аграрії Кагарличчини планують висіяти його на площі 13300 гектарів.
Під сою відведено 2800 гектарів ріллі.
А от кукурудза займе понад 17000 гектарів. Під цю культуру багато господарств вносять аміачну воду і безводний аміак. До прикладу, ФГ “Дар” і ПСП “Переселенське-К” це вже зробили.
Хоча польові роботи тривають, все ж можу назвати господарства, які ведуть в цьому перед. Це ФГ “Широкоступ”, СК “Агробізнес”, ПСП “Переселенське-К”, ФГ “Дар”. Втім, добрі темпи показують й інші сільгоспвиробники.

У Кагарлицькому міському парку відбувся суботник

9 квітня жителі Кагарлика за декілька годин очистили від сміття міський парк. У прибиранні його території взяли участь працівники адміністрації парку та кагарличани, які стоять на обліку в Центрі зайнятості й добровільно погодилися взяти участь у благоустрої паркової території. Очолив суботник міський голова Олександр Панюта.
- Ми планували провести суботник масово, із залученням широкого кола громадськості, - повідомив міський голова Олександр Панюта. – Втім, через карантинні заходи, плани довелося змінити. Парк був поділений на сектори. Завдяки цьому прибиранням охоплено всю його територію, у тому числі й нижню частину парку.
Роботи з благоустрою території міста триватимуть й надалі, але вже 9 квітня парк «Кагарлицький» набув більш привабливого вигляду і став ще затишнішим куточком центру громади.
Сподіваємося на бережливе ставлення до елементів інфраструктури парку, адже наше місто – це наш спільний дім, про який нам слід дбати разом!

На COVID-19 хворіє 218 жителів Кагарлицької МТГ

Кількість хворих на коронавірус у Кагарлицькій громаді поступово зменшується.

Станом на 15 квітня, за зведеними даними Центру первинної медико-санітарної допомоги та Кагарлицької багатопрофільної лікарні, хворіє на коронавірус 218 жителів Кагарлицької МТГ.

За останню добу виявлено 3 нові випадки COVID-19.

Всього з початку пандемії обстежено на COVID-19 шляхом ПЛР-тестів 5309 жителів Кагарличчини, одужали від коронавірусу – 1425, хворіє - 218, померли – 46 (у т.ч. 3 – за останній тиждень).

Хворіють на COVID-19 жителі: Кагарлика (139), Слободи (14), Зеленого Яру (2), Новосілок (6), Липовця (7), Шубівки (2), Шпендівки (2), Горохуватки (1), Демівщини (5), Горохового (2), Мирівки (6), Зорівки (2), Ставів (3), Переселення (11), Черняхова (2), Ліщинки (2), Халчі (5), Антонівки (1), Леонівки (1), Буртів (3), Расавки (1), Бендюгівки (1).

У Кагарлику на стаціонарному лікуванні перебуває 49 жителів нашої громади та 13 з інших ОТГ.

ДТП в Стайках: є жертви

12 квітня о 1.10 до чергової частини відділення поліції №1 (м. Кагарлик) надійшло повідомлення, що щойно в селі Стайки Ржищівської територіальної громади по вулиці Київській сталася ДТП.

Кагарлицькі поліціянти встановили, що 23-річний житель Сумської області на заокругленій ділянці дороги в селі Стайки не впорався із керуванням автомобіля «Деу Ланос» та зіткнувся із деревом.

Внаслідок ДТП від отриманих тілесних ушкоджень водій та пасажир (24-річний житель Стайок) загинули на місці події.

На місце аварії також було направлено відділення чергового караулу 19-ї ДПРЧ міста Кагарлик. Рятувальники провели деблокацію загиблих із авто.

Хай не міліють джерела добра!

У Кагарлицькій багатопрофільній лікарні ще одна добра новина: 31 березня медзаклад отримав гуманітарну допомогу від Благодійного фонду Лариси Ільєнко «Київська Русь».У переліку – те, що дуже необхідне: 10 американських інвалідних візків, які вкрай потрібні для транспортування важкохворих; лікарські препарати, зокрема 378 упаковок гранул Грипго Хотмікс, а також продукти харчування – продуктові набори для відділень, 35 коробів харчових сумішей, які знадобляться для харчоблоку лікарні.

«Наш Благодійний фонд, – розповідає Лариса Ільєнко, – засновано 1996 року. Працюємо по всій Україні, допомагаємо багатодітним родинам, дітям-сиротам та напівсиротам, дітям та дорослим із обмеженими можливостями та пенсіонерам, а нині особливо актуальною стала допомога нашим медикам, які стоять на передових рубежах боротьби з коронавірусом».
«Це вже не перша допомога, яку надає Благодійний фонд Лариси Ільєнко, – додає заступник міського голови Іван Семцов. – Ще минулого року, коли пандемія тільки набирала обертів, Лариса Олександрівна серед перших відгукнулася на заклик допомогти медикам, і в Кагарлик надходила дуже доречна допомога і продуктами, і захисними масками, і антисептиками».
«Надана гуманітарна допомога піде пацієнтам наших відділень, – каже директор КНП КМР «Кагарлицька багатопрофільна лікарня» Віктор Кулініченко. – Дуже зручні для транспортування наших пацієнтів коляски: вони легко миються, дезінфікуються, тому що це, зрозуміло, ковідні пацієнти».
Представники керівництва громади і медзакладу щиро подякували Ларисі Ільєнко і всім працівникам заснованого нею благодійного фонду. Під час розмови було висловлено сподівання на подальшу спів- працю, і Лариса Олександрівна запевнила, що вона триватиме й надалі.
Тож хай не міліють джерела добра, нехай продовжуються в рідному краї славні традиції благодійності!

COVID-19 не відступає

Кількість хворих на коронавірус у Кагарлицькій громаді продовжує зростати. Лише за останню добу виявлено 40 нових випадків COVID-19.
Станом на 8 квітня, за зведеними даними Центру первинної медико-санітарної допомоги та Кагарлицької багатопрофільної лікарні, хворіє на коронавірус 299 жителів Кагарлицької МТГ.
Всього з початку пандемії обстежено на COVID-19 шляхом ПЛР-тестів 5169 жителів Кагарличчини, інфікувалися - 1718: одужали від коронавірусу – 1376, хворіє - 299, померли – 43 (у т.ч. 4 – за останній тиждень).
Хворіють на COVID-19 жителі: Кагарлика (201), Слободи (11), Зеленого Яру (2), Новосілок (7), Липовця (9), Шубівки (6), Шпендівки (3), Горохуватки (1), Демівщини (1), Горохового (3), Мирівки (8), Зорівки (2), Ставів (4), Переселення (18), Черняхова (8), Ліщинки (3), Халчі (3), Антонівки (2), Леонівки (2), Буртів (1), Расавки (1), Зікрачів (1), Бендюгівки (2).
У Кагарлику на стаціонарному лікуванні перебуває 49 жителів нашої громади та 13 з інших ОТГ.

Варварство ХХІ століття

Постійно біля Ольжинського кладовища, на території приміщень колишнього господарства «Батьківщина», яке потонуло в дикій порослі, жителі прилеглих вулиць утворюють стихійні сміттєзвалища в різних місцях.
Дивна логіка в тих, хто, вивозячи сміття з двору, квартири, підприємства в не відведені на те місця, вважає це нормальним явищем і пристойною поведінкою.
Побутові відходи зі стихійних звалищ розривають собаки, рештки поліетилену літають по окрузі, а сміття розкладається і потрапляє в ґрунтові води, випаровується в повітря. Жалюгідний вигляд мають нефункціонуючі приміщення колишнього господарства «Батьківщина» не тільки завалені сміттям, а й із повириваними вікнами та дверима…
Що можна сказати про тих, хто таке вчинив? І зробили це не якісь приїжджі варвари, а місцеві мешканці.
Та що говорити про будівлі. На цьому масиві люди постійно глумляться над прахом своїх рідних – під Ольжинським кладовищем постійно утворюють стихійне сміттєзвалище, а потім поліетилен та інше сміття літає по могилах і сам вхід до кладовища та проїжджа дорога, яка виходить на іншу вулицю, мають антисанітарний вигляд.
Складається враження: люди не мають поняття, що в місті є спеціальний полігон твердих побутових відходів. Плата за вивезення сміття символічна (4 грн за мішок), і ця послуга постійно працює. Діє графік вивезення твердих побутових відходів: раз на місяць по суботах вулиці об’їжджає трактор із причепом. За потреби послугу з благоустрою можна індивідуально замовити за телефоном 5-23-81.
Постійно утворювали стихійне сміттєзвалище по вулиці Шевченка навпроти центрального входу Ольжинського кладовища. Після того, як там було встановлено камеру відеоспостереження і кількох порушників Правил благоустрою було виявлено, носії непотребу перейшли на інший бік кладовища.
Для несвідомих мешканців сусідніх вулиць на видних місцях було вивішено пам’ятки про заборону розміщення сміття у невстановлених для цього місцях із зазначенням адмінстягнень за порушення правил благоустрою, розмір яких сягає від 340 до 1700 грн. Від пам’яток лишився лише слід… Лишаються й сліди нехлюйства тих, хто не хоче чути закликів до цивілізованої поведінки з відходами.
Хоч це і здається безнадійним, але звернуся ще раз: люди, схаменіться, не втрачайте людяність! Поважайте роботу працівників комунальної служби! Навчіться жити правильно, вивчіть графік вивезення сміття! Їхати нікуди не треба, до вас приїдуть самі і претензій ніхто пред’являти не буде.
Переконана, що серед місцевих мешканців є багато моїх однодумців, громадських активістів, які люблять свій край, Україну. Часом вони критикують владу за безгосподарність. Чому ж вони мовчать і не реагують на такі кричущі факти? Який приклад ми показуємо своїм дітям і внукам?
Тільки спільними зусиллями, разом ми можемо зробити наше місто чистим! Кожен почни з себе, навчаючи дітей змалку правильної поведінки з фантиками від морозива, цукерок і т.д., робімо один одному зауваження, коли хтось «забув» про цивілізованість – і все у нас вийде з часом.
Шануймо пам’ять предків і думаймо про нащадків!

Скарб Ганни Пономаренко

Вишиту сорочку, якій понад 100 років, носить довгожителька із Сущан. У ній виходила заміж її мати

94-літня Ганна Йосипівна Пономаренко із Сущан, дбайливо одягає свій найкращий одяг - вишиту сорочку, в якій виходила заміж її мати. Так, сорочці понад 100 років, і це рідкісний родинний експонат, який поєднує покоління.

У Ганни Йосипівни, яка народилася у 1927 році, склалося непросте життя - вона пережила війну, голод, і, як ніхто, знає ціну шматку хліба.

- У ті страшні роки була створена комуна. Всіх жителів примушували вступати до неї, - свідчила Ганна Йосипівна. - Хто не йшов, то у них забирали все: зерно, птицю, корів, телят. Навіть якщо одяг який у скрині новіший побачать, і той заберуть. Доводилося платити різні податки, платити позику. Раз заплатив, а через певний час ідуть знов і вимагають платити вже за щось інше, і так не один раз. Ми назмітали на дні борошна, спекли хлібину з того останнього борошна і сховали в скрині. Активісти прийшли, почули, що пахне, зірвали замок зі скрині і забрали ту останню хлібину. Щоб вижити, їли все: і лопухи, і лободу, і подушечки на калачиках... Ой, дитино, не дай Бог, як це тяжко згадувати, - ділилася своїми спогадами Ганна Йосипівна з односельчанкою, директором місцевого Будинку культури Галиною Перевертун. - Була в мене ще сестричка старша 1925 року, померла від скарлатини. На цвинтарі викопували дуже великі і глибокі ями, куди і звозили чорною підводою, яка ніби сама смерть їздила селом та збирала опухлих від голоду людей. Так, було таке, що ще й тих, хто не дихав, викидали. Казали, що як Любка Герлянд із Уляною Удовенковою проходили повз цвинтаря, то з тої ями дядько кричав, просив допомогти вибратись. А вони злякались, утікали. То він наклав трупів і по них вибрався. Кажуть, він вижив і колись приходив на те місце після голодомору. На тому місці зараз насип, а коли трупи прикидані перетрухли, то була долина. Яма для трупів була ще і біля насипу (його тепер і сліду немає). Цей насип був для полотен майбутньої залізниці, яка мала проходити повз нашого села (при в’їзді в село зі сторони Германівки) і аж до Гришиного (Рівненська область). Не судилося бути їй побудованою через першу світову війну, революцію, післяреволюційну розруху, затяту більшовицьку “принциповість”. Батько наш, Йосип, перед війною був головою колгоспу. Роздав людям усю худобу і пішов на фронт. Тяжко згадувати ті страшні роки...

- Наперекір усьому, Ганна Йосипівна не втратила оптимізму: жартує, згадуючи якусь історію, а тоді й заспіває, - розповідає про бабусю Галина Перевертун. - Між іншим, наспівує страродавні колядки та щедрівки, працівники культури записують та виконують їх з дітьми та вокальним колективом у місцевому Будинку культури.

Вишила сорочку, у якій ви бачите Ганну Йосипівну на фото, її мати - Текля Олександрівна Семененко. У ній вона виходила заміж у 1920 році. Вишивати її навчила мати Лукерія Арсененко.

Сорочку у бабусі зараз беруть на виступи в селі та на районних оглядах української пісні - спочатку онуки, а тепер вже і правнуки. Ганна Йосипівна одягає сорочку на свята у сімейному колі, де шанують і бережуть українські традиції.

Для зручності хворих

30 березня у Кагарлицьку багатопрофільну лікарню було доставлено гуманітарний вантаж з Німеччини за сприяння БФ «МХП-Громаді» та ПрАТ «Агрофорт».

Медичний заклад поповнився п’ятьма медичними багатофункціональними ліжками, п’ятьма матрацами, двома приліжковими тумбами, двома письмовими столами, підйомником для хворих, кушеткою та ковроліном.

Як нам повідомив провідний менеджер із соціальних проєктів БФ «МХП-Громаді» Зіновій Лялюк, Кагарлицька багатопрофільна лікарня отримала гуманітарну допомогу завдяки співпраці благодійного фонду «МХП-Громаді» із міжнародними благодійними фондами. Весь перелік необхідного медичного обладнання було завчасно узгоджено з керівництвом медичного закладу.

За словами головного лікаря Кагарлицької багатопрофільної лікарні Віктора Кулініченка, медичне обладнання, яке прибуло, буде встановлене у хірургічному відділенні закладу.

Поліціянт врятував із води чоловіка

Історія, яка ледве не мала трагічного завершення, сталася 28 березня у селі Слобода. Під загрозою опинилося життя місцевого жителя та улюбленця його сім’ї сибірської лайки Алтая. Але завдяки оперативним та професійним діям поліціянтів, рятувальників та небайдужих жителів села, трагедії вдалося запобігти.

Жителька Слободи Інна Дринь разом із сином Святославом пішли гуляти до ставка, що на в’їзді до Слободи з боку Кагарлика. З собою взяли й собаку. Погода була по-справжньому весняна, тож прогулювалися неквапно, милуючись природою.

“Раптом я побачила, як моя собака провалилася під лід серед ставка. Від паніки не знала, що робити, почала кликати на допомогу, - розповідає Інна. - В першу чергу набрала номер поліціянта відділення поліції №1 міста Кагарлик Віталія Мірошника. Він, не гаючи часу, побіг нам на допомогу”.

Тим часом на крики прибіг і батько Інни - Михайло. Він взяв дошки та, пересуваючи їх по кризі, намагався дістатися сімейного улюбленця, щоб витягти його із води. А Інна продовжувала телефонувати сусідам та на 101 і 102.

Але тут сталося непередбачуване: батько Інни провалився на льоду, так і не добравшись до собаки.

“Мій чоловік, який теж прибіг до ставка, почав шукати будь-що дерев’яне, щоб лізти вже не по собаку, а по нашого батька, - емоційно ділиться спогадами Інна. - І тут поліціянт Віталій Мірошник, який вже прибіг на берег, зі словами «з Богом», роздягнувся до спідньої білизни і, ризикуючи своїм життям, ліг на двері, які слугували за столик біля ставка, і які приніс мій чоловік, кинувся рятувати нашого батька”.

За всім цим спостерігав і Святослав. Вже вдома розповів про пригоду від початку до кінця бабусі. “Баба, а ти знаєш, що в діда був шок і йому робили магнезій. ...Я так за нього хвилювався”, - ділився із нею своїми переживаннями малий.

На щастя, вдалося врятувати і людину, і тварину. Собаку із води витягували вже рятувальники, які прибули за викликом.

“Хочу перерахувати всіх героїв, які не побоялися бігти на порятунок, - говорить Інна. - Це слідча поліції Наталія Віценко, яка за лічені секунди принесла граблі із мотузкою, кум Євгеній Віценко, який витягував з моїм чоловіком за мотузку батька та допомагав поліціянту, який лежав на льоду на дверях, ризикуючи повторити помилки мого батька. Наталія Саранча, яка кликала всіх на допомогу, зустрічала швидку, носила все необхідне для порятунку.

Дуже дякую медичним працівникам швидкої допомоги, які чергували 28 березня і які приїхали до нас практично за 5 хвилин. І, звичайно ж, кагарлицьким рятувальникам Сергію Маслюку, Роману Мартиненку, Євгенію Савченку та Миколі Чалому, які дістали нашу «кляту» собаку. А особливо - Віталію Мірошнику», - перераховує причетних до порятунку її батька та собаки пані Інна.