Пошук

Зі святом, соцпрацівники!

2 листопада у великому залі районної ради відбувся урочистий захід з нагоди Дня працівників соціальної сфери. Керівники району та міста вшановували працівників районного територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг), управління соціального захисту населення РДА, об’єднаного управління Пенсійного фонду України, районного центру зайнятості, відділення управління виконавчої дирекції фонду соціального страхування України, районного та міського центрів соціальних служб сім’ї, дітей та молоді, служби у справах дітей та сім’ї райдержадміністрації.

Перший заступник голови Кагарлицької РДА Віталій Таран, голова Кагарлицької районної ради Іван Семцов та Кагарлицький міський голова Олександр Панюта побажали присутнім в залі добра, професійних успіхів та родинного благополуччя, а також вручили кращим працівникам соціальної сфери Кагарличчини відзнаки. Зокрема, Почесною грамою Київської обласної державної адміністрації було нагороджено головного спеціаліста управління соцзахисту населення Катерину Кучеренко, Грамотою Департаменту соціального захисту населення Київської ОДА - соціального працівника Оксану Тищенко. Спільні подяки Кагарлицької райдержадміністрації та Кагарлицької районної ради того дня було вручено: Марині Богатовій - головному спеціалісту Обухівського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Київській області, Олені Дядченко - юрисконсульту Кагарлицького районного центру соціальних служб сім’ї, дітей та молоді Кагарлицької РДА, Віті Заїці - начальнику Кагарлицького відділу обслуговування громадян Кагарлицького об’єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області, Тетяні Капітоненко - соціальному інспектору сектору соціальних інспекторів УСЗН, Тетяні Кеденко - головному спеціалісту управління ПФУ, Інні Корнєвій - головному спеціалісту УСЗН, Катерині Лебедович - соціальному працівнику села Слобода, Аллі Осадчій - провідному фахівцю з питань зайнятості відділу надання соціальних послуг Кагарлицької районної філії Київського обласного центру зайнятості, Олені Петленко - директору міського центру соціальних служб сім’ї, дітей та молоді, Ользі Пустовіт - соціальному працівнику села Мирівка, Олені Салій - головному спеціалісту управління ПФУ, Аллі Самойленко - заступнику директора – начальнику відділу соціальної роботи Кагарлицького районного центру соціальних служб сім’ї, дітей та молоді, Тетяні Сачок - соціальному працівнику села Шубівка.

Подякою міського голови відзначено: Ларису Пустову – головного спеціаліста управління ПФУ, Галину Побіровську – головного спеціаліста управління ПФУ, Олену Тонковид – заступника начальника відділу надання соціальних послуг Кагарлицької районної філії Київського обласного центру зайнятості, Руслану Горобець – головного спеціаліста УСЗН, Ірину Павлик – соціального інспектора УСЗН, Лесю Десятник – головного спеціаліста сектору з організації медичної реабілітації Обухівського відділення УВД Фонду соцстрахування України у Київській області,   Нілу Багрій – соціального працівника, Тетяну Махиню – психолога Кагарлицького районного центру соціальних служб сім’ї, дітей та молоді, Надію Стеценко – фахівця із соціальної роботи міського Центру соціальних служб сім’ї, дітей та молоді.

Музичні вітання для соцпрацівників дарували того дня викладачі та учні дитячої школи мистецтв.

Як жителів Кагарличчини захищатимуть від нової ціни на газ

Кабінет міністрів України досяг компромісу у переговорах з Міжнародним валютним фондом та не допустив дефолту. Замість запланованих 60% ціна на газ зросла лише на 23,5%. Окрім цього, наголосив Прем’єр-міністр Володимир Гройсман, спрощено отримання субсидій та посилено фінансування утеплення будинків і заміни котлів.

Отже, з 1 листопада вартість блакитного палива становить – 8 грн 55 коп. за 1 м3. На ці умови Україна змушена була пристати, аби отримати черговий транш МВФ.

Звісно, кожен з нас вважав би за краще, щоб газ якщо не подешевшав, то хоча б його вартість залишилась на тому ж рівні, що й до опалювального сезону. Однак насправді арифметика така: при збільшенні ціни на газ до 8 550 тис. грн за тисячу кубометрів середня сума у платіжках кожної родини зросте на 300-500 грн. Багато? Так. Але якщо за блакитне паливо платитимемо, як зараз, по 7 тисяч, то наші кишені навряд чи стануть повнішими – є навіть ризик, що, окрім вітру, там навряд чи що затримається. Адже не підвищимо ціну на газ – не отримаємо черговий транш від МВФ. Не отримаємо черговий транш – не буде чим розрахуватися з боргами, яких набрали попередні уряди. А вони суттєві: протягом 2006-2013 років було позичено 50 млрд дол.! Аби розрахуватися з накопиченими за роки боргами, Україна уже наступного (2019) року має залучити 18 млрд дол. Якби цього не сталося, Україна б отримала дефолт і опинилася в стані кризи, порівняно з якою кризи 2008 та 2014 років здавалися б лише невеличкими негараздами: фінансово опинилися б у сумнозвісних 90-х минулого століття. Пам’ятаєте: стрімка інфляція, негайне подорожчання всіх товарів, заморожування зарплат і пенсій, зростання безробіття? За цих обставин навіть гривня за куб газу була б для нас непідйомною!

Що ж маємо нині? Спеціаліст відділу продажів боргових цінних паперів Dragon Capital Сергій Фурса вважає, що втрачати було що: «У 2005-2008 в борг жили український бізнес, за рахунок кредитів купляли машини і квартири пересічні українці. У 2011-2013 роках в борг уже жила Україна як держава – за рахунок зовнішніх кредитів, а не відповідно до коштів. Це колись мало закінчитись. За часів Януковича за кілька років державний борг стрімко зріс, а резерви НБУ навпаки – знизилися вдвічі. Результат – падіння ВВП, стрімке падіння гривні. Ми маємо занадто великі борги, які треба віддавати. Це процес болісний, але іншого виходу у нас немає. Наше боргове навантаження і співвідношення боргу до ВВП в останні роки знижується. Якщо ми почали 2017 року на рівні 80% (відношення боргу країни до ВВП), то в 2018-й увійшли на рівні 73%, а до літа – взагалі дісталися рівня в 66%».

Таким чином Уряд ухвалив далекоглядне рішення. Судіть самі: ціну на газ маємо нижчу, ніж того вимагав МВФ. І той же таки МВФ не відмовився від співпраці з нами, що зміцнить економічне зростання України, яке спостерігається останні 2,5 роки.

А от припинення програми МВФ загрожує ударом по економіці України. Від траншу залежать макрофінансова допомога ЄС, програми Світового банку і Європейського банку реконструкції і розвитку (ЄБРР), зрештою, рейтинг країни на міжнародному кредитному ринку. Загалом, співпраця з фондом – це фінансова підтримка, доступ до ресурсів, через які можна перекредитуватися, зменшити кошти на обслуговування боргів, залишити гроші в українському бюджеті.

А будуть гроші у бюджеті – будуть і у кожного з нас. Принаймні, за таких умов можна розраховувати на субсидію. До речі, до порядку призначення субсидій Уряд вніс низку змін: отримають її навіть ті, за яких роботодавець не сплачує ЄСВ, чи безробітні за умови, що зареєструються у Центрі зайнятості. Пенсіонери, інваліди, особи, які втратили годувальника, зможуть отримати субсидію на понаднормову площу (до 30%). А також субсидії зможуть отримати родини сотень тисяч заробітчан, якщо людина сплачує ЄСВ у тій країні, де працює, і надасть відповідне підтвердження.

Крім того, відтепер субсидії будуть нараховуватися родинам, що опинилися у скруті через важку хворобу або важку залежність одного з членів сім’ї, а до сукупного доходу не враховуватимуться сплачені аліменти та, скажімо, спеціальна бюджетна дотація на вирощування телят.

Також Уряд ухвалив рішення — 90% прибутків «Нафтогазу» забирати до бюджету держави. «Ми прийняли рішення про те, що 90% прибутку НАК «Нафтогаз» буде повернуто в бюджет, а з бюджету – на потреби українських громадян. Думаю, це буде справедливо. Замість надмірних зарплат і премій це все повинно бути у державній скарбниці», – наголосив Володимир Гройсман. А вже з державної скарбниці – на наші з вами потреби: підвищення зарплат та пенсій, ті ж таки дотації та субсидії».

Начальник Управління соціального захисту населення Кагарлицької РДА Оксана Дячок розповідає: «На Кагарличчині субсидіантами вже стали понад 20% населення, тобто 6759 сімей. Минулоріч допомога кожній сім’ї в середньому становила 2333 грн щомісяця.

Влітку в Кагарлицькому районі субсидію отримували 1463 сімей. З початком опалювального періоду субсидії надані близько 4494 сімей. Загалом упродовж 2018 року по району людям нараховано субсидій на загальну суму 36324,93 тис. гривень. Також державну підтримку в оплаті комунальних послуг отримали 6649 пільговиків разом з членами їх родин (наразі надано пільг на суму 4936,54 тис. гривень)».

Цього року охочих отримати субсидію безсумнівно побільшає. Адже нещодавно уряд ще й спростив умови для отримання субсидії. Відтепер її можуть отримати люди, які мають борги по єдиному страховому внеску  з вини роботодавця. Не буде проблем у безробітних, які стоять на обліку в службах зайнятості. А пенсіонери, інваліди та особи, які втратили годувальника, можуть отримувати субсидії і при понаднормових площах помешкання.

Починаючи з цього опалювального періоду, право на субсидію мають також ті родини, опалювальна, а не загальна (як було раніше), площа житла яких не перевищує 120 кв. метрів для квартири та 200 кв. метрів для індивідуального будинку. А пенсіонери, інваліди та особи, які втратили годувальника, можуть отримувати субсидії і при понаднормових площах помешкання. До речі, якщо субсидію на опалювальний сезон 2018-2019 років уже призначено, то її розмір  управління соцзахисту розрахує автоматично, без повторного звернення.

Молодь обирає майбутнє

З метою формування особистості молодої людини, її соціальної зрілості, мотивації праці, а також інформування молоді про стан та тенденції розвитку ринку праці, популяризації актуальних професій і спеціальностей 2 листопада відбувся районний змагально-мотиваційний захід КВК «Обери майбутнє» для старшокласників району. В ньому взяли участь 9 команд навчальних закладів першого-третього ступенів. Захід організовували працівники відділу освіти, Центру дитячої та юнацької творчості, міського центру культури та дозвілля, районного центру зайнятості.

Усі команди представили професії, актуальні на ринку праці, та гостро жартували з приводу найпоширенішої проблеми молоді – обрання професії модної, яка не принесе задоволення та не приведе до особистого успіху. Найпопулярнішими серед старшокласників були професії лікаря, поліцейського, учителя та зварника. Гумор, драйвова музика, артистизм усіх учасників створили атмосферу свята та показали небайдужість молоді до свого майбутнього вибору. Команди гаряче підтримували вболівальники в залі – діти, учителі, батьки.

Журі визначили переможцями команду Кагарлицької ЗОШ № 1 «Ексклюзив». Друге місце посіла команда Кагарлицького НВК “The best”, третє місце розділили команди Кагарлицької ЗОШ № 2 «Оба-на» та Переселенської ЗОШ “220 V”. Проте слід зауважити, що всі команди виступили яскраво та показали високу сценічну майстерність. Залишається лише побажати, щоб усі діти обрали майбутні професії, які приведуть їх до успіху.

Антонівка святкувала з концертом, кулешем та дискотекою

Фойє Антонівського клубу зустріло у свято своїх місцевих жителів і гостей села виставкою творів образотворчого мистецтва  і виробів. Люди з цікавістю оглядали усе, чим у День села прикрасили заклад, любувалися малюнками дітей, а особливо - виробами із овочів. Віддати належне потрібно антонівській місцевій жінці-майстрині Тамарі Гмирі-Демиденко, яка із особливою фантазією вирізає вироби із пекінської капусти, кабачка, гарбуза тощо.

Хореографічний колектив «Мармелади», учасниками якого є 4 діток дачників-киян віком від 5 до 10 років, виконав танок «Перлина України».

Одна за одною лунали пісні від Олени Кузьменко, Марійки Стадник; гості з Мирівки Маргарити Голюк, яку в Антонівці люблять і запрошують не перший рік; Віти Миколенко, Софійки Якімової та Марини Бринзюк з Леонівки; Світлани Бєлих; аматорського колективу «Рідні наспіви» Леонівського сільського клубу. А якого задоволення людям принесли виступи новоствореного місцевого тріо «Мережка»! Пісні «Грай-вигравай», «Три поради», «Чарочка» додали особливого настрою усім тим, хто у День села прийшов до клубу святкувати і побачитися з односельчанами. І це завдяки учасницям колективу Наталії Крутько, Валентині Владимировій та учаснику й організатору тріо Олені Кузьменко.

Приємними вітаннями були слова від голови сільради Івана Владимирова, а також гостей - голови села Черняхів Володимира Безвербного.

Хвилиною мовчання пам’ять померлих під час голодоморів та загиблих у війнах - минулих та теперішній - вшанували учасники заходу. А квіти до пам’ятника загиблим воїнам поклали діти села Олександр Галашевський та Ліза Борисова.

Ніхто б не міг подумати, що у ХХІ столітті в Україну знову прийде війна. Знову гинуть найкращі сини, обороняючи рідну землю від загарбників. Із Антонівки території України обороняв Андрій Кузьменко.

Того дня привітали найстаршу жительку села - Тетяну Тиху, якій виповнилося 92 роки, 80-річних Галину Рибак та Галину Клепу, 70-річного Анатолія Юру, а ще тих, кому за 70.

Добрим словом тут згадали тих, хто вніс вагомий вклад у розвиток села - це фельдшер Тамара Василевська; працівник відділення зв’язку Тамара Демиденко; активісти Галина Таргоній й Тамара Гмиря-Демиденко. У селі завершуються роботи біля каплички. Там трудяться жителі Антонівки Леонід Охріменко та Володимир Усиченко. Затишно й охайно в приміщенні клубу та на його території. Усе це завдяки завідуючій клубом Олені Кузьменко, завідуючій бібліотекою Наталії Крутько, техпрацівнику Валентині Владимировій, які доклали немало зусиль, щоб жителям та гостям було приємно переступати поріг закладу. Але без підтримки громади на чолі з головою сільради Іваном Владимировим, працівників сільради Наталії Яковенко та Лідії Король цього могло б і не бути. А який ремонт проведено у клубі! Яка сцена! Любо глянути!

У селі є господарі, які до ладу впорядковують свої садиби і цим дарують естетичну насолоду оточуючим. Кращі з них - Надія Соломченко, Галина Таргоній, Галина Мельник.

Запашний коровай поділили між усіма гостями заходу.

Цього року до 1 класу пішла 1 дитина - Марійка Стадник. Нехай же у антонівської першокласниці складається у шкільному житті усе якнайкраще.

Крім концерту усіх чекали смачний куліш, навариста рибна юшка, шашлики та святкова дискотека. А громада щиро дякує спонсорам свята: СК «Агробізнес», товариству «Олімп», ФГ «Колос», «Бобр», «Куркуль», «Соломченко», «Припіяло», ПП «Литвин».   

Що робити, якщо вам не дають бачитися з дитиною?

Чи впливає на можливість спілкування з дитиною те, з ким вона проживає?

Мати і батько мають рівні права та обов’язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.

Розірвання шлюбу між батьками та проживання їх окремо від дитини жодним чином не впливає на обсяг їхніх прав. Так само, як і не звільняє від обов’язків щодо дитини.

Чи є порушником той з батьків, хто обмежує можливість для спілкування з дитиною другого з батьків?

Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Чи є випадки, коли право на спілкування може бути обмежене?

Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом та здійснюється всупереч інтересам дитини.

Куди звернутися, якщо вам не дають спілкуватися з дитиною?

Якщо все ж таки склалася така ситуація, коли один із батьків забороняє іншому бачитися з дитиною, особа має право на попереднє звернення за захистом своїх сімейних прав та інтересів до органу опіки та піклування. 

За відповідною заявою орган опіки та піклування визначає способи участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею того з батьків, хто проживає окремо від неї. 

Рішення про це орган опіки та піклування постановляє на підставі вивчення умов життя батьків, їхнього ставлення до дитини, інших обставин, що мають істотне значення. Таке рішення є обов’язковим до виконання.

У свою чергу, якщо той із батьків, з ким проживає дитина, й надалі чинить перешкоди та ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод.

Суд визначає періодичність чи систематичність побачень з дитиною, можливість спільного відпочинку, можливість дитини залишатися у другого з батьків на певний строк, місце та час їхнього спілкування. 

Під час вирішення спору щодо участі одного з батьків у вихованні дитини береться до уваги ставлення батьків до виконання своїх обов’язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров’я та інші обставини, що мають істотне значення, в тому числі стан психічного здоров’я одного з батьків, зловживання ним алкогольними напоями або наркотичними засобами.

Що буде у разі невиконання судового рішення?

У разі ухилення від виконання рішення суду особою, з якою проживає дитина, суд за заявою того з батьків, хто проживає окремо, може передати дитину для проживання з ним.

Особа, яка ухиляється від виконання рішення суду, зобов’язана відшкодувати матеріальну та моральну шкоду, завдану тому з батьків, хто проживає окремо від дитини.

За безоплатною правовою допомогою, юридичними консультаціями та роз’ясненнями законодавства звертайтесь до Кагарлицького бюро правової допомоги за адресою:  м.Кагарлик, вул. Кооперативна,19, тел.: 5-60-15.

Бог дав мені пожити за всіх моїх...

Кожне, навіть найменше, українське село є отим одвічним джерельцем, із якого духовним потічком струменіє чиста вода національної пам’яті. Попри всі негоди і суховії, жебонять собі крізь віки ці життєдайні струмочки, щоб, злившись воєдино, перетворитися у могутню ріку і понести у світи світлу і гірку правду про багатостраждальну українську землю, про національну волю, про нескорений народ, його мужність і традиції. Бо найвища цінність української землі - це її люди, які по нелегких етапах тисячолітньої історії, немов найцінніший скарб, несуть у своєму серці неміліючий дитинець джерела пам’яті. Саме до таких людей належить і великопріцьківчанка Степанида Микитівна Юхименко.

Степанида народилася 11 листопада 1920 року на тому кутку села, що звався Маркелівщина. Всього у її батьків Микити Михайловича та Олени Іванівни Івасенків було 12 дітей. А якщо взяти до уваги, що в сім’ї господарювала ще й бабуся, материна мати, то вся родина поєднувала у собі аж 14 осіб. Бо найменше тоді ще не народилося.

Микита Івасенко був одним з кращих господарів у селі. Ні до кого ні по що з простягнутою рукою не ходив. Усе мав своє, - і худобину, і земельку, і реманент. Післяреволюційний час колективізації забрав майже все. Довелося здати в колгосп, щоб врятувати від поневірянь сім’ю. Тому чимало сільської праці лягло на натруджені селянські руки. Змалечку привчалися до роботи й діти. Було нелегко. Але всі працювали, дбали у господу. Тож і не сиділи ні в голоді, ні в холоді. Та, як розповідала баба Степанида, найголовніше було те, що всі діти слухали батька і матір, поважали старших, були дружними. Так у мирі та згоді й жила собі велика сім’я аж до зловісного тридцять третього року.

Восени 32-го лиха «мітла» вимела із господи Івасенків усі припаси, які надбала собі на зиму працьовита родина. А невдовзі у мами знайшлася і найменша дитинка. Ой, який короткий випав їй вік... Баба Степанида ніяк не могла пригадати як і звалося те дитятко. Бо, коли у голодної мами не стало молока, воно представилося Богу найпершим. А за ним холодної і голодної зими 33-го року одне за одним пішли за вічну межу бабуся, мати з батьком, братики і сестрички. Майже щодня біля їхнього подвір’я зупинявся віз із високими бортами, а в хату заходили якісь страшні люди. Мовчки брали чергову жертву голоду і кидали її на купу покійників, що вже височіла на возі. Так і перебралася майже вся родини Івасенків до великої спільної ями на ближнє кладовище.

Сьогодні марно намагатися зрозуміти стан і відчуття двох малолітніх і виснажених голодом дівчаток, тринадцятирічної Степаниди та трішечки старшої Мотрі, яким дивом вдалося дожити до весни.

- Степко, - казала Мотя, - треба ще трішечки потерпіти. Скоро розпустяться листочки на деревах і тоді ми наїмося. Терпи, Степко, - і ділила навпіл із сестрою все їстівне, що вдавалося добути.

По-сусідськи з Івасенками жили бездітні дід і баба, яких називали Бали. Весну 33-го вони також зустріли живими. Якось, шукаючи хоч якоїсь поживи, сестрички побачили в городі у діда Бали якусь першу зелень. Добре пам’ятали, що мама і тато забороняли брати чуже. Та нестерпний голод зробив свою справу. Скочила Мотря через тинок, щоб зірвати ту їстівну зеленину, аж тут, де не візьмись, нагодилися і дід з бабою. Там, на городі, просто на очах у переляканої Степаниди вони і вбили Мотю...

Залишившись сам на сам з великим і жорстоким світом, мала Степанида вже чекала своєї черги. Хтось із сільської контори вирішив відправити її до сільського дитбудинку, що стояв на околиці села. Туди доставляли всіх сільських сиріт. А було ж їх тоді... І вже навіть когось послали по неї. Голодна і пухла сиділа мала Степка під хатою. їй вже було зовсім байдуже, що буде далі. Просто, так хотілося їсти, що аж нудило. Вона і не почула, як скрипнула перекошена хвірточка. А коли підвела оченята, то побачила перед собою діда Івана і бабу Палажку Возних, які жили неподалік.

- Степко, ходімо до нас жити. Ми тебе нагодуємо. Будеш нам за дочку, - і підвели дівчинку на ноги. Своїх дітей їм Бог не дав.

Степанида не пручалася, - не мала сил та й їсти хотілося. А тут якраз і посильний зайшов на подвір’я по сироту. Та дід Іван і баба Палажка заступили її собою:

- Не віддамо. Хай у нас росте, - і повели додому.

Тільки через роки зрозуміє Степанида, як їй тоді поталанило.

Бо менш ніж за місяць від голодної смерті пішли на той світ усі мешканці сільського сиротинця. А з ними й ті, хто їх доглядав. Сьогодні над спільною могилою, де покояться вони та ще багато сельчан, стоїть великий поминальний хрест, а на високу могилу люди кладуть квіти й солодощі...

Весна 33-го поволі вкривала листям дерева, зеленіла молоденькою лободою, розпускалася акацієвим цвітом. Вже якимось дивом уцілілими залишками зерна засівалася земля, а в печі на сковорідці шкварчали лип’яники та булькотіла лободяна юшка. Спроквола оживав людський дух. І голодна мана відступала.

Подружжя Возних піклувалося про Степку, як про рідну дитину. Виходили, підняли на ноги, добротою, любов’ю і ласкою залікували душевні рани. Ось тільки спогади ті страшні так і не змогли стерти з дитячої пам’яті. Так і пройшли вони чорною хмарою через усе Степанидине життя. Але тепер вона мала хоч і названих, але хороших і турботливих батьків, які дбали про неї, захищали, доглядали, навчали життєвих премудростей.

Жили з того, що приробили. Щось залишалося для себе, а щось продавалося на базарі. І Степанида охоче допомагала в усьому своїм батькам. Пригадує, бувало, як пішки аж у Київ носили щось з городини, щоб вторгувати якусь копійчину. І частенько за той нелегкий виторг купувалося щось найкраще найперше для Степаниди. Тож і виросла вона роботящою, гарною та чепурною дівчиною. Багатенько парубків задивлялося, а вона вибрала Павла Юхименка. Якось пішла з подругою Марфою на вечорниці, а там зустрілася поглядом із вродливим сільським парубком. Тієї миті вони обоє зрозуміли, що потрібні одне одному. Павла позаочі називали «куркульським сином». Це тому, що під час колективізації його батька Кіндрата Юхименка «розкуркулили», відібравши воли і млина, якого він змайстрував власними руками.

У селі Павло був видним парубком. За нього Іван та Палажка Возні й віддали свою Степку. Щоправда, молода сім’я залишилася жити з ними. А в 1940-му

році Степанида подарувала їм першого внука Івана. Не було меж радості, та тривала вона недовго. Бо навесні 1941 року Павла Юхименка призвали на службу в армію. А в червні почалася війна. Як відмінний водій, пройшов її Павло Кіндратович на полуторці. А тим часом дід Іван і баба Палажка ховали Степаниду від окупантів, щоб не загнали у фашистське рабство, допомагали їй доглядати дитину.

Аж до Відня доїхав Павло Юхименко на своїй полуторці. З численними орденами та медалями повернувся додому аж під кінець 1945-го року. І то було дуже велике щастя для всієї родини.

У грудні 1946 року сім’я поповнилася донечкою Катериною. А невдовзі після війни Степанида і Павло провели за вічну межу діда Івана та бабу Палажку. Як жили у любові та злагоді, так одне за одним і пішли вони у вічність. Далися взнаки роки поневірянь і переживань, якими так густо був засіяний лан їхньої долі. Світла їм пам’ять. А затишна й добра хатина Возних щедро засіялася щебетливими внуками. До старшеньких додалися ще й Ліда, Петро, Ганна. А в 1965 році велика сім’я переселилася у нову хату, яку Павло та Степанида збудували на власному подвір’ї.

Все своє трудове життя подружжя Юхименків пропрацювало у місцевому господарстві. Степанида Микитівна - в ланці. А Павло Кіндратович - механізатором. Аж до 70 років орав, сіяв, косив, молотив на комбайні. Бувало, частенько брав із собою і внуків, яким усе було цікаво. І тоді радості в малечі не було меж.

- Хороший він був і батько, і чоловік, - розповідала баба Степанида. - Бувало, хто б що не попросив - усім допомагав. Та у 83 склав руки, - тяжко зітхала. - А мені, напевно, Бог дав пожити за всіх моїх, кому віку біда вкоротила...То ж і добра потрібно зробити теж за всіх.

Щоправда, доглянули материну старість донька Ганна з чоловіком Віктором, з якими проживала Степанида Микитівна останнім часом. То невістка Галя забіжить щось допоможе. Та вона й сама не сиділа без роботи. То бурячки прощипає, то подвір’я підмете, то ще якесь діло знайде. А коли зійдуться до хати діти, внуки та ще й правнуки, то для неї не було більшої радості.

Лише місяць не дожила Степанида Микитівна Юхименко до свого 98-річчя. У жовтні цього року попрощалися великопріцьківчани зі своєю мудрою старійшиною села, з великою шаною провели її за вічну межу. І навічно залишиться жити у пам’яті односельчан теплий спогад про мудру матір-героїню, мужню довгожительку села, яка, пройшовши через усі випробування, не розгубила душевного тепла і доброти щирого серця.

Наші «ромашата» - друзі осені

Свято осені відзначили у дитсадку «Ромашка».

Вихованці старших груп «Чебурашка» та «Гномик» разом зі своїми вихователями Світланою Суховірською та Любов’ю Тутик поставилися до підготовки, як завжди, дуже відповідально.

«Чебурашка» продемонструвала дійство в імітованому кафе під назвою «Осінні смаколики», а «Гномики» - як на справжнісіньському осінньому ярмарку.

І пісні, і танці, і віршики з загадками, і театральні постановки - усе до ладу - із гарним настроєм, артистичністю і дитячою безпосередністю. Дивишся на дітей і таки згоджуєшся з відомим висловом: «Дорослі - це зіпсовані діти». У дітей - щирі посмішки, щирі засмучення, щирий сміх і щирі сльози. У дорослих часто - фальшиві.

Відрадно, що «Чебурашка» зробила відвідувачами свого кафе і дітей, і дорослих, тому їх імітований заклад на час свята набув статусу «сімейний». А директором кафе обрали ділову і досвідчену людину - завідуючу дитсадком Світлану Волкову.

Батьки вихованців «Гномика» переодяглися у сценічні костюми, співали та продавали на базарі чоловіка. Над підготовкою цього номера вони справді гарно потрудилися. А чого вартують конкурси для батьків! Діти по-особливому раділи за своїх мам і тат, і, здавалося, це їх ще більше зближувало.

Достойна високої похвали робота музичних керівників - Валентини Дідиченко і Марії Кучер. Музична частина свят - доволі креативна і змістовна, усі пісні та фонограми - українською мовою, номери, як кажуть, «з родзинкою», що особливо радує.

Тож осінь для того, хто побував на святах у дітей, завжди пройде без хандри і поганого настрою, зате з ароматною кавою і гарними спогадами про малих артистів.

У веселу і сумну годину пригощають піснею Півці…

368-му річницю від дня заснування свого села відзначали півчани напередодні Дня захисника України. Вже традиційно цей захід відбувався в сільському будинку культури при повному аншлазі. Цього року організатори свята підготували програму, насичену різножанровими номерами за участю півчан різного віку - від наймолодших до найстарших.

Після вітальних слів в.о. старости Ігоря Авраменка, громаду благословив настоятель Хрестовоздвиженского храму ієрей Юрій. Зі щирими словами до півчан звернулися також виконуюча обов’язки Ржищівського міського голови Крістіна Чорненька, директор TOB «Компанія «Еталон-2007» Анатолій Булига, виконуюча обов’язки старости села Яблунівка Любов Нековаль. Вручивши подарунки, вони побажали, щоб громада залишалася завжди дружною та успішною, адже це надзвичайно важливо особливо в часи реформування. А жителі сусідніх сіл - Яблунівки та Уляників - подарували своїм сусідам ще й музичні вітання.

З великим успіхом упродовж усього свята півчан та гостей села звеселяли піснями місцеві жителі. Це, передусім, учасники ансамблю “Півчаночка”, які з року в рік радують своїм співом земляків. У їхньому виконанні звучали численні пісні, сповнені любові до рідного краю, а ще - народні, патріотичні та жартівливі. Високий рівень артистизму, продемонстрованого “Півчаночкою”, підтримали і представники підростаючого покоління - сільський ансамбль «Юність». Глядачі щиро дякували співакам та танцюристам, гучно аплодуючи та вигукуючи: “Браво”.

Хвилиною мовчання вшанував зал жертв голодомору та загиблих під час страшних воєнних лихоліть. Право покласти квіти до пам’ятника загиблим воїнам було надано голові ради ветеранів Тетяні Мисюк та воїну АТО Павлу Москаленку.

Того дня зі сцени лунали вітальні слова захисникам Вітчизни, ювілярам, представникам старшого покоління. Зокрема, було вшановано Галину Федотівну Удовенко, якій виповнився 81 рік, Галину Миронівну Василяку та Марію Матвіївну Глобенко (по 82 роки), Катерину Трохимівну Тронець, Марію Іванівну Корецьку (83 р.), Наталію Овсіївну Нечипоренко (84 р.), Галину Дмитрівну Євлах (85 р.), Євгенію Петрівну Вовкотруб (88 р.), Катерину Григорівну Глобенко, Євдокію Михайлівну Дубогрій (89 р.), Ольгу Кирилівну Гірник, Ганну Саківну Черевко (93 р.), Марію Петрівну Перехрест (95 р.).

Слова вдячності пролунали і матерям-героїням: Катерині Іванівні Плотник, Катерині Микитівні Жмак, Євдокії Гаврилівні Шкурді, Тамарі Миколаївні Федотовій, Любові Юхимівні Цюцюрі, Марії Степанівні Лисенко, а ще Борису Васильовичу та Галині Микитівні Глобенкам, які у цьому році відзначають золотий ювілей подружнього життя, Івану Пантелійовичу та Марії Іванівні Корецьким (59 років спільного життя), Анатолію Левковичу і Тетяні Григорівні Мисюкам (53 роки).

По закінченні концерту ведучі заходу запросили всіх на вулицю - продовжувати відзначати свято танцями та пригощанням.

Подбали ж про те, аби День села в Півцях відбувся на високому рівні, місцеві підприємці та господарники, а саме: директор ТОВ “Компанія “Еталон-2007” Анатолій Булига, Юрій Аллазаров (ФГ “Аллазаров”), Ігор Костюк (“Агро­юніт”), Василь Лисенко (товариство рибалок “Хвиля”), Юрій Бобко (ФГ “Колос”). За що їм від земляків - особлива вдячність.

Олексій АДАМЕНКО

Одним ударом

Слідчими Кагарлицького відділення поліції за погодженням із прокурором Кагарлицької місцевої прокуратури повідомлено про підозру 51-річній жінці у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 Кримінального кодексу України (умисне вбивство).

Встановлено, що підозрювана разом зі співмешканцем розпивали алкогольні напої за місцем свого проживання в одному із сіл Кагарлицького району. Між ними виникла сварка, в ході якої жінка взяла кухонний ніж та завдала ним співмешканцю один удар в груди зліва – у серце.

Від отриманих ушкоджень чоловік помер у автомобілі швидкої допомоги на шляху до лікарні.

Того ж дня зловмисницю затримано в порядку ст.208 Кримінального процесуального кодексу України та в подальшому обрано запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту.

Наразі триває досудове розслідування.

Визначили пріоритети розвитку

У минулу п’ятницю у приміщенні сільської ради відбулися збори громадян Сущан, у яких взяли участь заступник голови районної ради олег Волошин, керівники і фахівці ПрАТ «Агрофорт», районних служб та поліції. Із звітом про свою роботу перед присутніми виступив голова села Василь Трохименко.

Бюджет сільської ради за 2017 рік склав близько 100 тисяч гривень. По власних наджодженнях його виконано на 123 відсотки, понад 265 тис. грн надійшло із районного бюджету у вигляді дотацій.

Кошти витрачалися на фінансування установ соціальної сфери - дитячого садка та сільської ради. З бюджету сільської ради проводиться оплата вуличного освітлення (торік це понад 23 тис. грн). Понад 128 тис. грн витрачено на проведення вуличного освітлення, 50 тис. грн виділено на виготовлення технічної документації на капітальний ремонт дороги по вул. Шевченка.

На території сільської ради працюють такі землекористувачі, як прАТ «Агрофорт» (748 га), ПСП «Герлянд» (260), ТОВ «Агроміно Трейдінг Груп» (138) та ряд фермерських  господарств. Всього обробляється 1398,8 га земельних площ. На всі землі запасу та резерву укладено договори оренди з попереднім погодженням на сесії.

За рахунок спонсорських коштів, що сплачуються згідно із соціальними угодами (100 грн за 1 га), 30 тисяч грн використано на вивезення сміття, 50 тисяч - на переобладнання системи опалення в дитячому садку, 5,5 тисячі - на святкування Дня села, придбання подарунків воїнам АТО тощо.

Проблемними питаннями для села залишаються дороги. Потребують капітального ремонту покриття на вул. Шевченка, Садова, Шкільна, Дружби. Одночасно відремонтувати їх всі нереально, тому розроблена та здана документація на капремонт доріг по вул. Трохименка і Шевченка.

На повістці денній залишається ремонт покрівлі в Будинку культури. І найнагальнішим завданням залишається переобладнання системи опалення в дитячому садку. На це 50 тис. грн виділив ПрАТ «Агрофорт», 100 тисяч у вигляді субвенції буде виділено з районного бюд-

жету.

Названі проблемні питання і складуть основу соціально-економічного розвитку села на 2019 рік, зазначив доповідач.

Та якщо до голови села у громадян не було запитань, то чимало їх було адресовано начальнику управління соціального захисту населення Оксані Дячок з приводу змін у призначенні субсидій на осінньо-зимовий період 2018-2019 років. Відповіла вона і на ряд інших запитів селян.

Були запитання із залу і до представників головного землекористувача села - ПрАТ «Агрофорт». Зокрема, людей цікавило, чому підприємство в рахунок орендної плати видає цукор по ціні одній за мішок, тоді як на базарі ціна дешевша.

Роз’яснення щодо цього зробив заступник директора підприємства Зіновій Лялюк. Він зазначив, що «Агрофорт» дотримується всіх зобов’язань по сплаті орендної плати  в натуральному вигляді незалежно від ціни продукції. До того ж, кожен з орендодавців може взяти оплату грошима, в тому числі й за цукор, який потім купити з вигодою для себе.

Зіновій Лялюк інформував присутніх також про вклад підприємства у розвиток району, перспективи діяльності та подальшу співпрацю у вирішенні соціально-економічних питань села.

На запитання, що стосувалися пенсійного забезпечення, селянам дала відповідь працівник районного управління Пенсійного фонду України Валентина Хоменко.

«Карамельки» продовжують перемагати

Хореографічна студія «Карамельки» Кагарлицького районного центру дитячої та юнацької творчості під сумлінним керівництвом хореографа  Вікторії Німенко широко відома у Кагарлику та за його межами яскравими постановками танцювальних номерів, різнобарвністю образів та цікавою передачею почуттів у рухах. Все частіше, беручи участь у конкурсах різних рівнів, цей талановитий хореографічний колектив завойовує симпатії журі та отримує призові місця.

Так, 21 жовтня колектив взяв участь у двох конкурсах різного статусу - Всеукраїнський вокально-хореографічний конкурс «Україна – це ми!» та Міжнародний вокально-хореографічний конкурс «Planet stars», де серед великої кількості учасників здобув два І місця, одне ІІ місце та одне ІІІ місце!

Вітаємо талановитих діток та креативного керівника хореографічної студії «Карамельки» Вікторію Німенко з численними перемогами у конкурсах і щиро бажаємо подальших успіхів, творчого натхнення!

Кубок їде в Стайки

27 жовтня на стадіоні Комунального закладу Кагарлицької районної ради «Фізкультурно-оздоровчий комплекс  Кагарличчини» відбувся фінал розіграшу Кубка Кагарлицького району з футболу. У фінальній зустрічі зустрілися два найсильніших та непримиренні суперники  - ФК «Дніпро» (с.Стайки) та  ФК «Піраміда» (м.Ржищів).

Фінал видався цікавим, суперники були непоступливі, а в деяких епізодах грали навіть жорстко, на що миттєво реагував головний суддя, видаливши з поля по одному гравцю з кожної команди, після чого гра перейшла у чисто спортивне русло. Втім, досвід та майстерність сказали своє слово. Стайківчани не змарнували свої шанси біля чужих воріт та забили 7 “сухих” м’ячів. Отже, з рахунком 7:0 перемогу здобула команда «Дніпро», ставши володарем розіграшу Кубка Кагарлицького району з футболу 2018 року.

Кращим гравцем матчу  визнано Олександра  Панічева з ФК «Дніпро.

Подорож Карпатським краєм

Осінь - прекрасна пора для подорожей! То ж і ми, як справжні туристи, не змогли всидіти на місці і вирушили в дорогу. Цього разу ми, учні та вчителі Переселенської ЗОШ, обрали казковий і мальовничий куточок нашої Батьківщини – Карпати. Потягом прибули до Івано-Франківська, а вже звідти автобусом до Яремчі. Чудові краєвиди відривались перед нами: бурхливі річки, залиті сонячним світлом лісисті пагорби, а вдалині виднілися Карпатські вершини, найвищі з яких вже були вдягнені у снігові шапки.

Спочатку ми побували на гірськолижному курорті - Буковелі. Витягом піднялися вгору, і там, на висоті 920 метрів над рівнем моря, з оглядового майданчика відкрилася панорама на найвищу вершину українських Карпат – Говерлу. Не передати словами всю велич і красу цього дивовижного краю!

Після обіду на нас чекав наступний підйом: нетривалий маршрут лісистими гірськими схилами – «Стежка Довбуша». Величезні буки, стародавні смереки і ялини ростуть тут вже більше сотні років серед гігантських каменів. Ми вкотре переконалися, що природа – найкращий скульптор. Тільки вона могла створити такі могутні форми, як скелі Довбуша!

Цього ж дня ми побачили ще одне диво природи – повноводний каскадний водоспад Пробій, який знаходиться у місті Яремча. Висота його становить 8 метрів. Кажуть, раніше висота падіння води тут сягала 25 метрів, проте для сплаву лісу по річці Прут водоспад підірвали, значно зменшивши його висоту. Водоспад можна роздивитися з усіх можливих ракурсів, навіть згори: над самим Пробієм височіє пішохідний міст.

Наступного дня ми здійснили оглядову пішохідну екскурсію Івано-Франківськом. Це комфортне, затишне місто-прогулянка із великою кількістю алей та парків. Ми відвідали фортечну галерею «Бастіон», картинну галерею, піднялися на ратушу і оглянули місто з висоти пташиного польоту. Також відвідали першу сімейну ресторацію Мулярових - справжній музей галицького побуту і кулінарії ХХ століття.

Сповнені вражень, ми повернулися додому. Надовго у нашій пам’яті залишаться спогади про Карпатський край з його казковою природою та доброзичливими людьми.

Спочивайте з миром, невиннії душі...

У 2007 році, в 75-ті роковини Голодомору 1932-1933 років, в пам’ять за його жертвами в Мирівці при вході на нове кладовище, якраз навпроти того місця, де на старому хоронили загиблих від голоду, було встановлено козацький хрест. І от 19 жовтня, вже на 85-й рік з тих старшних часів, у Мирівці з’явився новий пам’ятний знак землякам і всім українцям, що полягли в ті часи страшною мученицькою смертю. Тепер чорний гранітний хрест зіпнувся в небо на околиці села обабіч старого цвинтаря. Тут теж хоронили невинно убієнних.

Масове захоронення жертв Голодомору було досліджене КП ЛОР «Доля» на замовлення Українського інституту національної пам’яті ще у листопаді 2016 року. У 2017 році Інститутом було ініційовано зведення пам’ятного знаку.

Депутатом Кагарлицької районної ради  Іваном Лисим, мирівськими активістами, благодійниками цю ідею було підтримано. І хто своєю працею, а хто коштами, матеріальними ресурсами допомогли звести символ нашої пам’яті та жалоби за земляками.

У відкритті знаку взяли участь голова Кагарлицької районної державної адміністрації Роман Коваленко, перший заступник Кагарлицького міського голови Олег Пурій, представники Всеукраїнської правозахисної організації «Меморіал» імені Василя Стуса» Богдан Моркляник (перший заступник голови) та Юрій Баланюк (заступник голови), генеральний директор Національного музею «Меморіал жертв Голодомору» Олеся Стасюк, депутати Київської обласної ради Сергій Будюк та Ігор Сабій, заслужений артист України, бандурист, лідер гурту «Хорея Козацька» Тарас Компаніченко, депутати Кагарлицької районної ради, керівник ПСП «Мирівське» Віктор Верголяс, голова громадської ради одного з районів Києва Дмитро Оніщенко, громадськість та школярі з Мирівки і Ставів.

Вела захід вчитель-пенсіонер Віра Лимар. Від молоді до присутніх звернулася учениця Ставівської ЗОШ Влада Косяченко. Із скорботними промовами виступили гості заходу.

Роман Коваленко за благодійництво вручив спільну Подяку райдержадміністрації та районної ради Віктору Верголясу, котрий зробив найбільший внесок в зведення монумента.

Дмитро Оніщенко передав до місцевого храму старовинну ікону. А Тарас Компаніченко виконав ряд пісень.

Учасники заходу на знак скорботи і пам’яті про мільйони загублених життів українців та своїх земляків, жертв голодоморів й політичних репресій поклали квіти та колоски до пам’ятного знаку, запалили поминальні лампадки, вшанували їх хвилиною мовчання.

Панахиду за померлими від голоду та освячення пам’ятного знаку жертвам Голодомору провели священнослужителі на чолі з благочинним Кагарлицького району УПЦ КП Юрієм Королем.

Пам’яті Івана Швидкого

15 жовтня у Кагарлику відбувся шаховий турнір пам’яті неодноразового чемпіона з шахів Кагарлицького району і призера обласних змагань Івана Швидкого. Участь у змаганнях взяли 24 шахісти з Кагарлика, Богуслава, Миронівки, Рокитного і Києво-Святошинського району. Перемогу в турнірі здобув представник Богуславського району Ярослав Погарський, друге місце у Олега Баляса з Кагарлика, третє виборов Віктор Бочок (Миронівка).

Переможець та призери змагань отримали грошові призи від Федерації шахів м.Кагарлика.

Найстарший учасник змагань Григорій Шульга теж отримав винагороду.

Пам’ять Івана Швидкого було вшановано хвилиною мовчання та покладанням квітів до його могили.

Моє село – моя родина

Назвати 13 жовтня осіннім днем було б справедливо лише на різнобарв’я дерев. А от погода скидалась швидше на літню: яскраво світило сонце, на вулиці було навіть спекотно. Тож ніщо не завадило жителям Стрітівки зібратися до сільського Будинку культури, де того дня відбувалося святкування Дня села.

Концертна зала швидко заповнилася вщерть стрітівчанами та гостями села. Тож і початку дійства довго чекати не довелося.

Стрітівка - давнє село із славними козацькими традиціями. Недарма саме тут розташовано коледж кобзарського мистецтва, куди приїжджають вчитися грі на бандурі та інших народних інструментах діти зі всієї України.

А тому жодне сільське свято не обходиться без участі вихованців коледжу. Їхні виступи організатори свята вміло вплітають в канву програми разом із номерами учнів місцевої школи та аматорів сцени.

Цього разу тішили присутніх в залі своїм співом, грою на бандурах, сопілці, віршами Валерія Єрмолаєва, Роман Макаров, Олександр Кузьменко, Святослав Грицак, Марина Негреба, Богдана Сірик, Володимир Білик, Іван Гирич, Маргарита Тіхонова, Каріна Жало, Ігор Садовський, Анна Чередниченко, Богдана Корінь, Тетяна Воропай, Софія Борозенець, Ігор Нефьодов, Анна Герасименко, Валентин Терещенко, Марія Косован, Катерина Кісіленко.

Власне ж, свято розпочалося із відео, яке було підготовлене учнями та студентами Стрітівки до Міжнародного дня миру, та в соціальній мережі Facebook охопило 1800 осіб. А по цьому прозвучав Гімн України у виконанні студентів-кобзарів.

Голова громади Олег Колосовський привітав усіх із Днем села та Днем захисника України. З благословінням звернувся до односельців настоятель місцевого храму отець Тимофій.

Щиро вітав присутніх у залі керівник ПОСП «Дніпро» Анатолій Ворона. Вітання від себе та керівництва району стрітівчанам, а також подарунок передав перший заступник голови районної держадміністрації Віталій Таран. До вітань долучився і заступник Кагарлицького міського голови Володимир Бойко, вручивши в подарунок сертифікат на 2 тисячі гривень.

Як символ родючості, благополуччя і трудових звершень стрітівчан до зали внесли запашний коровай, який розділили серед присутніх.

Ведучі дійства Ніна Громадська, Віта Сірик, Назарій Лаганович та Карина Колосовська віншували зі сцени сільських трудівників, старожилів села, захисників нашої держави, багатодітні сім’ї, тих, хто в цьому році ступив на весільний рушник, першокласників. А сільський очільник Валерій Колосовський вручав їм подарунки.

Полеглих за свободу та незалежність України вшанували хвилиною мовчання та піснею “Пливе кача”.

Валерій Колосовський щиро подякував і спонсорам свята - директору ПОСП “Дніпро” Анатолію Вороні, ТОВ “Дан-Фарм Україна”, ПП ”Жало” та ПП “Куценко”.

По цьому на винуватців свята чекав сюрприз від Анатолія Ворони: виступ артистів Київського обласного театру імені Панаса Саксаганського. Їхнє яскраве шоу невпинно зривало овації в глядацкому залі та надовго запам’ятається всім присутнім.

А по завершенні дійства, відповідальною за проведення якого була Ніна Громадська, бажаючі могли почастуватися смачною юшкою, яку зварили Ірина Нижник та Світлана Щека.

...Селянського щастя не втратити суть

Сущани, з погляду історії, - село зовсім молоде. За даними латинської сповіді, засноване поміщиком Сущанським на початку 17 століття, воно належало до Київського повіту Германівської волості. Жителів в селі нараховувалося 687 осіб, дворів - 263, землі - 1532 десятини.

Потім Сущани належали відставному колежському секретарю Октавію Баневському. І в цей період в ньому вже проживало 1408 осіб. Пізніше власником села став Іван Севрук.

На перше січня 1900 року у населеному пункті були православна церква, церковно-приходська школа, 7 вітряних млинів, кузня, пожежна частина і хлібний магазин.

На сьогодні село має 302 двори та 509 мешканців.

Дані факти і цифри прозвучали із вуст ведучих на іменинах Сущан, які відзначалися громадою 14 жовтня. Конферансьє ж відзначили, що Сущани не вирізняються своєю надзвичайною оригінальністю. Історія села дуже схожа на історію дуже багатьох інших сіл нашої держави.

За традиційним сценарієм пройшло і відзначення Дня села. Учасників заходу привітали голова громади Василь Трохименко, заступник голови районної ради Олег Волошин, перший заступник голови міста Кагарлик Олег Пурій, представник ПрАТ «Агрофорт» Микола Тарасевич, депутат районної ради Володимир Мартиненко, настоятель православного храму Олександра Невського отець Павло, юні таланти та дорослі учасники художньої самодіяльності села, а також гості - ансамбль української пісні «Берегиня» із села Стави та фольклорний ансамбль «Барвінок» Германівського будинку культури, що на Обухівщині.

Пісенні вітання були адресовані і окремим категоріям селян. Зокрема, найстаршим людям села - Марії Миронівні Онищенко (95 років) та Марії Омелянівні Семененко (93), цьогорічним ювілярам Панасу Левковичу Мудрому (90), Валентині Петрівні Циганцовій (80) та Надії Олексіївні Панасенко і Ользі Петрівні Пономаренко (70).

Гордістю Сущан по праву вважаються жінки, які носять високе звання «Мати-героїня України». Тож пісня «Соколята» у виконанні Миколи Матвієнка прозвучала для Варвари Мишак, Ганни Мудрої, Ганни Олійник, Людмили Мишак, Ганни Герлянд, Тетяни Глушко, Наталії Трохименко та Ірини Малодід.

Гарні пісні були адресовані також наймолодшій жительці Сущан Саші Семененко та 4 красуням села - Мар’яні і Альоні Трохименкам, Інні Коваленко, Ользі Глушко, які цього року стали на весільний рушник.

Шани від громади були удостоєні подружжя, які прожили у парі до глибокої старості. Це - Мудрі - Панас Левкович і Ганна Корніївна, Молодіди - Анатолій Трохимович і Ганна Антонівна, Кравці - Петро Самсонович і Ольга Іванівна, Терещенки - Степан Давидович та Галина Марківна.

З нагоди Дня захисника України цінними подарунками були відзначені воїни АТО та солдат строкової служби села, а також вшановано пам’ять загиблих у роки Другої світової війни. Теплі і щирі вітання під час свята були адресовані також трудівникам полів і ферм, працівникам соціальної сфери, художньому колективу сільського Будинку культури «Червона калина», прихожанам православної церкви та християнської церкви «Відродження», народним умільцям, рукодільницям та майстриням кухонної справи.

Смачними стравами від останніх мали змогу пригоститися всі бажаючі по завершенні урочистої частини. За все це сущанці мають завдячувати спонсорам свята - колективам ПрАТ «Агрофорт», ПСП «Герлянд» та всім небайдужим людям, які готували захід.

Лідери галузі

Напередодні Дня працівників харчової промисловості, яке в Україні відзначається щорічно у третю неділю жовтня, голова Кагарлицької районної державної адміністрації Роман Коваленко та голова районної ради Іван Семцов привітали колектив ПрАТ «Кагма».

Роман Володимирович висловив слова вдячності директору підприємства Олексію Мірошнику та усім працівникам за сумлінну працю та вагомий вклад у розвиток промисловості Кагарличчини. А також подяками та подарунками за багаторічну сумлінну працю, високий професіоналізм, зразкове виконання посадових обов’язків та особистий вагомий внесок у виробництво харчової продукції відзначив кращих працівників підприємства: Олену Омельченко - бухгалтера з обліку товарно-матеріальних цінностей приватного акціонерного товариства «Кагма», Віктора Сірика - водія- експедитора готової продукції та Владислава Юдіна - слюсаря з контрольно-вимірювальних приладів і автоматики.

Директор «Кагми» Олексій Мірошник, вітаючи колектив підприємства, зазначив, що вони вибороли почесне звання “Лідер галузі харчової промисловості Київської області-2018” та нагородив своїх підлеглих.

Зауважимо, що і сам Олексій Мірошник отримав нагороду від Торгово-промислової палати України.

Подарунок від депутата

Минулого четверга зелені насадження Кагарлика поповнилися ще понад тридцятьма туями. Ці деревцята з‘явилися в місті завдяки депутату Київської обласної ради Вікторії Киреєвої. А висадили їх біля своєї альма-матер учні та вчителі міської школи №2 імені Василя Дашенка разом із помічниками обласного депутата і волонтерами. Працювали всі дружно та злагоджено. А ще дякували Вікторії Станіславівні за втілення на Кагарличчині різноманітних проектів.

“Оріяна” - серед лідерів

20 жовтня у Києві відбувся Міжнародний конкурс-фестиваль творчості ProFest autumn, в якому взяли участь учні хореографічного колективу «Оріяна» і Кагарлицької дитячої школи мистецтв Олександра Вовкодав, Вікторія Ільченко, Надія Карапіра, Вікторія Катрюк, Катерина Мироненко, Анна Лопанчук, Валерія Фесенеко, Дар’я Юрченко.

Нашими артистами на конкурсі були виконані 2 хореографічні номери «Мазури» та «Дуба танець» (хореограф-постановник Наталія Кукош). Гідно представивши Кагарличчину та Школу мистецтв, колектив «Оріяна» став лауреатом І премії у номінації народна хореографія.

Нагороджував юних артистів голова журі народний артист України Григорій Чапкіс.

Завдяки участі у конкурсі-фестивалі діти мали можливість показати свої таланти, підвищити свій творчий і професійний рівень. Атмосфера конкурсу була вражаючою, а особливо запам’ятався вислів Григорія Чапкіса: «Найважливіше, що могли зробити батьки для своїх дітей після їх народження – це віддати їх займатися хореографією».

Задоволені, щасливі та натхненні, з автографами та фото з метром народної хореографії Григорієм Чапкісом учні Школи мистецтв приїхали у рідне місто.

Тож, вітаємо переможців!