Пошук

Стоп насильству

У рамках щорічної Всеукраїнської акції «16 днів проти насильства» службою у справах дітей та сім’ї Кагарлицької районної державної адміністрації було оголошено конкурс малюнків на тему «Стоп насильству», який проходив з 26 по 28 листопада 2018 року. 29 листопада журі у складі заступника голови райдержадміністрації Світлани Синюк, начальника відділу освіти Надії Омельченко, в. о. начальника відділу культури та туризму, національностей та релігій Оксани Литвин, методиста відділу освіти Наталії Візьонок, начальника служби у справах дітей та сім’ї Лідії Прохоренко визначили переможців конкурсу. Тож кращими в конкурсі малюнків стали: Олександра Козачук – учениця 2 класу Кагарлицької дитячої школи мистецтв; Альона Губенко – учениця 9 класу Переселенської ЗОШ; Вікторія Павленко – учениця 10 класу ОЗНЗ Мирівська ЗОШ; Руслана Мазур - учениця 11 класу ОЗНЗ Мирівська ЗОШ; Богдан Волошин – учень 6-Б класу Кагарлицької ЗОШ № 1; Дарина Яценко – учасниця гуртка образотворчого мистецтва «Берегиня» Кагарлицького районного центру дитячої та юнацької творчості».

Справа, що стала долею

Багато років свого трудового життя я присвятила збереженню безцінних надбань старших поколінь. Бо саме в них закодовано ключ від вічної таємниці сили і міцності нашого народу. А тоді, на самому початку, навіть і подумати не могла, що музейна справа стане для мене смислом усього життя. З чого ж усе починалося?

Думаю, що почалася моя дослідницька стежка з написання дипломної роботи. То був для мене досить напружений період, що потребував зібраності, енергійності, уважності. Щоправда, тему для написання дипломної роботи я вибрала для себе дуже цікаву - «Говори Кагарличчини». Адже в середній Наддніпрянщині, до якої входить Київська область, а отже і Кагарличчина, українська мова збереглася у найчистішому вигляді. Під час мого навчання в інституті мене частенько запитували, як те чи інше слово вимовляється у нас, на Кагарличчині, куди ставиться наголос.

Робити справу «аби як» я не звикла. Тож для висвітлення теми довелося особисто побувати у 52 селах району. До людей завжди відчувала любов і повагу. Певно, це і було запорукою їхньої довіри. Люди ділилися зі мною чарівними таємницями рідної мови, співали старовинні пісні, розповідали приказки, прислів’я, легенди, звичаї, обряди та дарували багато-багато інших духовних перлин жителів Наддніпрянського краю. А ще розповідали про нелегкий період Кагарличчини у вирі подій революційного перевороту 1917-го року, про страшні роки Голодомору, про Велику Вітчизняну війну.

А потім нерідко застережливо додавали : «Нікому не розповідай, бо потрапиш на Соловки». Усе це й лягло в основу моєї дипломної роботи. Крім того, використала й матеріали з газет, що зберігалися в районному архіві. Завідуючою архівом була учасниця бойових дій Марія Іванівна Коробова. Як надзвичайно цікава співбесідниця, вона багато мені розповідала про людей району, їх досягнення й подвиги, про свої фронтові дороги.

Копітка праця дала свої результати - дипломну роботу я захистила на «відмінно».

У 1967 році, коли я стала працювати завідуючою загальним відділом райвиконкому, саме розглядалося питання створення районного музею трудової та бойової слави. Тоді відповідальним за цю справу було призначено Андрія Ананійовича Хуторного. Понад рік у районці розміщувалися статті й повідомлення про збір експонатів, але справа не хотіла зрушуватися з місця. І тоді Марія Іванівна Коробова запропонувала довірити створення музею мені. І, хоч я дуже вагалася, чи вийде з мене музеїст, та в душі чомусь раділа, бо відчувала, що це мені до душі. Тож і погодилася бути збирачем експонатів, адже знала вже де і що можна знайти. І почалося - поїздки, пошуки, зустрічі...

У районному Будинку культури визначили кімнату для збереження експонатів, які я намагалася упорядковувати в невеличкі виставки. Але й сюди вже приходили відвідувачі, бо було на що подивитися. Згодом під музей було виділено приміщення по вул. Кооперативній, 2.

Складно навіть уявити скільки всього було зібрано, записано, зроблено. Поїздки і походи за експонатами, записи історій, свідчень, звичаїв, обрядів, спілкування з людьми, підготовка приміщення, облаштування стендів, виставок, інтер’єрів музейних кімнат... Усього не перелічиш. Звичайно, дуже пригодилися і знання, добуті під час написання дипломної роботи. Своїми ногами, у прямому значенні цього слова, я обходила всі села Кагарлицького району. Була і бажаним, і непроханим гостем у багатьох оселях. Кожен експонат давався, як кажуть, кров’ю і потом. Щоб заповітний раритет нарешті став власністю районного музею, іноді мені з моєю старшою сестрою Лідою Петрівною Косенко, яка на той час також працювала зі мною, доводилося людям допомагати по господарству, обробляти город, копати картоплю.

Та все ж робота йшла, створювалися експозиції, виставки. У цій справі велику допомогу надав художник-оформлювач Михайло Семенович Петрик. Також підтримували й допомагали вчителі-пенсіонери Лука Терентійович Грайченко, Яків Євдокимович Кукоба та інші. Дуже велику підтримку надавали й керівники установ та організацій міста, зокрема, Михайло Трохимович Михайлов, Григорій Дмитрович Трепетьон, Микола Дорофійович Макаренко, Іван Петрович Бугаєць, Галина Іванівна Віценко та багато інших небайдужих людей. А сам музей на тривалий час став моєю другою домівкою. Знайомі і чужі стали називати мене «Люба музейна». Та я й не ображалася, а навпаки, мені це навіть подобалося. Бо ця справа мене захопила і я поринула в неї з головою. Вважаю, що з родиною мені дуже пощастило. Бо і чоловік, і діти мене розуміли і в усьому допомагали, як могли.

І ось нарешті 5 грудня 1973 року відбулося відкриття Кагарлицького районного історико-краєзнавчого музею. Першим його директором на громадських засадах був директор Кагарлицької школи № 1 Василь Пилипович Яценко. Після нього справу взяла у свої руки завідуюча районною бібліотекою Галина Петрівна Балацька. А згодом на цю посаду було призначено Кузьму Гордійовича Орла. Він і передав мені кермо правління Кагарлицьким районним музеєм, директором якого я й пропрацювала 43 роки.

Не перелічити всього, що вміщувала у собі діяльність музею: екскурсії, вогники, зустрічі, прийом у піонери та комсомольці, вшанування ветеранів та людей праці, робота гуртків та любительських клубів, а також багато іншого. Особливо активно діяв гурток «Пошук», до якого входили учні 5-го класу Кагарлицької школи № 1, де класним керівником на той час була Людмила Петрівна Корж. Збирав у своє коло небайдужих людей і «Клуб цікавих зустрічей», який діє і сьогодні. Музейна робота велася в масштабах усього району.

До чого я все це розповідаю? Та до того, що пропрацювавши багато років директором Кагарлицького районного історико-краєзнавчого музею, разом з колективом ми відкрили не одну його філію в селах Кагарличчини. Кагарлицькі музеїсти перші в області кинули клич: «Кожній колгоспній садибі - по музею!» Тоді в селах району було відкрито 22 музеї. Це було у 80-х роках минулого століття. На жаль, сьогодні багато з сільських музеїв припинили своє існування. Не знаю, чи то час такий, чи ентузіастів поменшало... Мені вдалося підготувати надійну, небайдужу зміну, яка підхопила і продовжила музейну справу після того, як прийшов час мені йти на заслужений відпочинок. І хоч нині районний музей і переживає не найкращі часи, та я вірю в його достойне майбутнє. Бо і донині мій музей живе в мені, хвилює, не дає спокою. За мою працю Всеукраїнська громадська організація «Спілка ветеранів та працівників силових структур України «Звитяга» нагородила мене медаллю «За збереження історії».

Зі сторінок місцевої преси я з великою радістю дізналася про відкриття нових філій музею у Великих Пріцьках та Кадомці. Неодноразово читала про їх діяльність у районці. Тож захотілося власними очима подивитися на новостворені скарбниці людської духовності. Разом з чоловіком викроїли час серед вируючої буденності та й майнули у Великі Пріцьки.

 На порозі Великопріцьківського сільського історико-краєзнавчого музею нас привітно зустріла молодший науковий співробітник Надія Предченко. Цікавою розповіддю, переплетеною легендами і повір’ями, вона ввела нас у святий храм історії села, провела захоплюючу екскурсію історичною залою, ознайомила з експозиціями світлиці музею, розповіла про людей та події села, висвітлені у стендовій залі, відкрила дивовижні таємниці літературно-мистецької вітальні. Приємне спілкування, затишок, порядок, потужна енергетика витворів людських рук зробили свою благородну справу - понад три години пролетіли, як одна мить. І я щиро раділа, адже збулася давня мрія багатьох великопріцьківчан. Особисто я неодноразово вела мову про створення музею у селі Великі Пріцьки з колишнім директором школи Петром Степановичем Папенком, головою села Василем Савовичем Малооким, учителькою Галиною Павлівною Проценко. Звичайно, як музеїст із досвідом, я висловила свої рекомендації, підказки і побажання, за що Надія Миколаївна мені щиро подякувала. І вже прощаючись, я раптом відчула непереборне бажання ще колись сюди повернутися. Впевнена, що наступний похід до Великопріцьківського сільського музею стане добрим відпочинком для всієї моєї родини.

A ще маємо намір відвідати також музей у селі Кадомка, який власними руками створила самовіддана ентузіастка Катерина Григорівна Скуб.

Сторінками книг Чінгіза Айтматова

12 грудня виповнюється 90 років з дня народження киргизького письменника-прозаїка Чінгіза Айтматова, лауреата Державної премії (1968, 1977, 1983), Героя Соціалістичної праці (1978), автора відомих прозових творів «Плаха», «Джаміля», «Ранні журавлі», «Материнське поле», «Топольок мій у червоній косинці», «прощавай, Гульсари!» та ін.

За підтримки Посольства Киргизької Республіки в Україні Національна бібліотека України для дітей проводить Всеукраїнський конкурс-виставку дитячого малюнка «Сторінками книг Чінгіза Айтматова».

На районний етап конкурсу, який проводив РОМЦНТ відділу культури і туризму, національностей та релігій Кагарлицької РДА, 6 сільськими бібліотеками району було подано 6 робіт користувачів - дітей віком від 6 до 17 років.

У першій категорії (автори від 6 до 9 років) 1 місце зайняла робота Карини Черниш (Халчанська сільська бібліотека) «Перед обличчям безмежного простору людина в човні ніщо» за твором «Рябий пес, що біжить краєм моря».

У другій категорії (автори від 10 до 13 років) 1 місце посіла робота Насті Голянди (Горохівська сільська бібліотека) «Акбаре» за твором «Плаха». 2 місце - робота Яни Юшко (Черняхівська сільська бібліотека) «Мати Олениха» за твором «Мати Олениха».

У третій категорії (автори від 14 до 17 років) 1 місце  отримала робота Володимира Хемія (Ліщинська сільська бібліотека) «Плаха» за твором «Плаха». 2 місце - робота Андрія Островського (Б.-Щучинська сільська бібліотека) «Найпотаємніше» за твором «Ранні журавлі».

Переможців районного туру відзначено грамотами відділу культури та подарунками.

Вітаємо переможців обласного туру – гордість нашого району Карину Черниш (1 місце) та Володимира Хемія (2 місце). Вони посіли призові місця у своїх вікових категоріях та отримали грамоти й подарунки (книги) від дирекції Київської обласної бібліотеки для дітей (генеральний директор М.П. Зніщенко).

Тут ми отримали свій старт у світ

Минають роки, швидко плине час, та людині властиво ніколи не забувати найкращі періоди свого життя. Й чи не найвагомішим із таких є час навчання в школі. Не одне покоління вже переступило поріг Переселенського закладу освіти, пішовши в широкий світ. Два роки тому наша школа святкувала своє 110-річчя. А нині виповнюється 50 років, як було зведено нове приміщення Переселенської ЗОШ та розпочалося там навчання.  

Тож проведемо невеличкий екскурс в історію шкільництва в Переселенні.  Переселенська трикласна школа була побудована в 1906 році в центрі села, в якому на той час налічувалося всього 250 дворів. Школа мала одну класну кімнату, де навчалося три групи учнів - загалом 50 чоловік.  Переважно до школи ходили хлопчики, дівчат навчалося мало. А вивчали тоді в школі лише чотири предмети: арифметику, чистописання, Закон Божий, музику. Викладання предметів велося російською мовою. Навчання проводив один учитель - М. С. Шамрай. Два рази на тиждень приїжджав із Кагарлика священик для викладання Закону Божого.

У 1918 році почалося навчання за новою програмою, було створено 4 групу. Навчалися вже у двох класних кімнатах у дві зміни. Введено українську мову, замінено чимало підручників.

Декретом від 19 грудня 1919 року було проголошено обов’язкове навчання грамоти для осіб віком від 8 до 50 років. 1925 року в Переселенні почала свою роботу школа-лікнеп, де навчалося 120 осіб. Першими її вчителями були: Тетяна Василівна Костенко, Дмитро Олександрович Кикоть, Ніна Миколаївна Кикоть.

У період з 1919 по 1928 рік учителями школи запроваджено багато нововведень у селі. Почали працювати гуртки. Д. О. Кикоть організував хоргурток, а Н. М. Кикоть - драмгурток. З кращими п’єсами й піснями гуртки виїжджали в інші села району. Силами учнів було посаджено в селі фруктовий сад. Частина його збереглася й досі.

З 1924 року при школі була створена піонерська організація, яка налічувала у своїх рядах 50 піонерів. Старшою піонервожатою була Г. Левченко.

У 1928 році було побудоване нове приміщення школи, де тоді навчалося близько 180 дітей.  У 1931 році відкрито п’ятий клас. Школа в Переселенні в той час називалась неповною середньою. У 1933 році відбувся випуск сьомого класу.

У 1935 році у школі була створена комсомольська організація, яка налічувала у своєму складі 12 осіб.  Директором школи на той час був Тиміш Давидович Базяк. У 1940-41 роках у школі навчалося 285 учнів. Та з початком Великої Вітчизняної війни навчання припинилося. Шкільне приміщення зайняли окупанти. Меблі, підручники, бібліотека були знищені. 6 січня 1944 року село Переселення звільняють від фашистських загарбників. Відразу ж почала працювати школа. Першим директором після окупації був Антон Данилович Головатий. Учні користувалися саморобними підручниками, які виготовили вчителі.  Писали на різному папері, полінованому від руки. Одночасно з навчанням відбувався ремонт школи, виготовлення меблів та наочних посібників.

У 1946 році були затверджені “Правила для учнів”, запроваджені 5-бальна система оцінок, перевідні та випускні екзамени. Переселенська семирічна школа вийшла в число передових шкіл району.

З 1948 року по 1956 рік керівництво школою здійснював Іван Олексійович Васильченко. Він зумів налагодити роботу на пришкільних ділянках, при школі тоді були голуб’ятник, кролятник, пасіка, фруктовий сад.

У 1953 році кількість учнів збільшується до 308, не вистачало класних кімнат. При підтримці жителів села будується приміщення № 3 і підсобне приміщення.

На високому рівні було організовано роботу гуртка юннатів, яким керувала вчителька О. І. Костюченко. Гурток став учасником Всесоюзної сільськогосподарської виставки і був нагороджений бронзовою медаллю та похвальним листом. Такі ж нагороди його члени отримали й у 1956 році.

У 1955-1956 навчальному році директором школи призначено Григорія Ярошовича Сарапина. У цьому ж році добудоване приміщення школи № 1, обладнано майстерню.

З 1958 року школа повністю перейшла на однозмінне навчання. Добудовується приміщення № 4.

З 1960 року став стрімко підніматися колгосп “Комунар” (голова - І. П. Мусієнко). З року в рік зростала і матеріальна база школи, яка на той час уже була восьмирічною. Колгосп передав школі перший телевізор.

У 1965-1966 рр. навчальному році директором школи був призначений Іван Васильович Зікранець. В цьому році було відкрито групи продовженого дня.

У 1967-1968 навчальному році відкрито дев’ятий клас денної школи. Закінчувалося будівництво нового приміщення, яке споруджувалось за кошти місцевого колгоспу. Першого вересня відбулося урочисте відкриття нової школи. На її обладнання колгосп виділив 5 тисяч карбованців.

У цей період багато вчителів Переселенської школи отримують високі звання і нагороди.  Н. П. Галай нагороджена значком “Відмінник народної освіти”, за сумлінну і багаторічну працю нагороджено значком “Відмінник народної освіти” завуча школи Ф. І. Губенко.

В 1979-1980 навчальному році заступником директора школи по навчальній частині був призначений Володимир Іванович Чорнобай, а в 1980-1981 він став її директором.

У 1999 році на посаду директора школи призначено Олександра Миколайовича Касяненка.

А у 2013 році заклад очолила Зінаїда Петрівна Балацька. Вона керує школою й донині.

На сьогодні у Переселенській  загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів навчається 80 учнів,  предметів різного спрямування їм викладають 19 учителів.  Учні також мають змогу відвідувати гуртки залежно від своїх уподобань. Зміцнюється і матеріально-технічна база.

Святкування вікового ювілею  переходу в нове приміщення своєї школи в Переселенні вирішили приурочити до початку зимових свят й провести всі урочистості 15 грудня. Тож друга домівка чекає в цей день в гості всіх своїх вихованців: і сивочолих ветеранів війни і праці, й учорашніх випускників, й, звичайно, всіх жителів села Переселення. Адже недарма кажуть: живе школа - живе й село. Тож із святом, храме науки! Зі святом вітають тебе всі, хто будь-коли переступав твій поріг.

Підліток і право

Нещодавно на базі нашої школи відбувся брейн-ринг із правознавства - інтелектуальна гра для учнів 9-11 класів шкіл району під назвою «Підліток і право».

11 команд Кагарличчини продемонстрували свої знання у сфері правознавства.

Перемогу виборола команда «Дашенцівці-правознавці» Кагарлицької школи № 2; ІІ місце - команда «Адвокатська контора» міської школи № 1; ІІІ - команда «Правові совенята» опорного загальноосвітнього навчального закладу Кагарлицької школи № 3.

У конкурсі капітанів перемогу здобула капітан команди «Адвокатська контора» Дарина Ковальчук. Усі переможці отримали подарунки.

Захід підготували працівники служби у справах дітей та сім’ї Кагарлицької РДА.

А оцінювали  дитячі виступи та знання журі у складі: заступника голови Кагарлицької РДА Світлани Синюк, начальника Кагарлицького районного відділу ДРАЦС Павліни  Косяк, заступника голови районної ради Олега Волошина, директора районного Центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді Алли Невдобенко, прокурора Кагарлицької місцевої прокуратури Наталії Хахлюк.

У негоду є де обігрітися

21 листопада відбулося засідання комісії з питань ТЕБ та надзвичайних ситуацій райдержадміністрації. Вів його перший заступник голови Кагарлицької  РДА Віталій Таран. Було розглянуто питання затвердження місцезнаходження стаціонарних пунктів обігріву та місць відстою великовагової техніки.

Зокрема місцями відстою визначено майданчики на в’їзді в Кагарлик з боку Миронівки та Києва, а ще - з боку Білої Церкви, біля повороту на с. Запруддя Рокитнянського району.

Було розглянуто звернення щодо стану приміщення колишнього клубу цукрового заводу. Свого часу на вимогу активістів власнику будівлі було відмовлено у спорудженні там супермаркету. Тож будівля нині знаходиться в занедбаному аварійному стані. Туди зносять різний непотріб та сміття. Її частково розібрано на будматеріали самими жителями міста. А от знайти місцезнаходження власника, щоб визначитися з подальшими діями, не вдається. Тож були обговорені варіанти його пошуку.

Також було розглянуто стан протипожежного водопостачання в населених пунктах та на об’єктах району; заходи щодо попередження захворювань на грип та ГРВІ.

Адреси та телефони стаціонарних пунктів обігріву:

Кагарлицький міський будинок культури - м. Кагарлик, вул. Незалежності, 16.

Кагарлицька районна центральна лікарня (відділення хірургії) -

м. Кагарлик, вул. Паркова, 10, тел. 5-14-33.

Балико-Щучинська сільська рада - с. Балико-Щучинка, вул. Героїв Дніпра, 15а, тел.: 4-12-47.

Бендюгівська сільська рада - с. Бендюгівка, вул. Бащенка, тел.: 7-35-40.

Буртівська сільська рада - с. Бурти, вул. Центральна, 1, тел.: 3-23-31.

Великопріцьківська сільська рада - с. Великі Пріцьки, вул. Центральна, 33, тел.: 7-07-80, 7-06-79.

Горохівська сільська рада - с. Горохове, вул. Загоруйка, 14, тел.: 3-16-47, 3-16-14.

Горохуватська сільська рада - с. Горохуватка, вул. Дмитрівська, 1, тел.: 7-21-69.

Гребенівська сільська рада - с. Гребені, вул. Київська, 22в, тел.: 3-01-83.

Демівщинська сільська рада - с. Демівщина, вул. Центральна, 15а, тел.: 3-82-45.

Зікрачівська сільська рада - с. Зікрачі, вул. Незалежності, 2, тел. : 3-06-71.

Зеленоярська сільська рада - с. Зелений Яр, вул. Центральна, тел.: 7-52-32.

Кадомська сільська рада - с. Кадомка, вул. Олексієнка, 1, тел.: 7-41-12.

Кузьминецька сільська рада - с. Кузьминці, вул. Ю. Гладченка, 1, тел.: 4-06-41.

Леонівська сільська рада - с. Леонівка, вул. Центральна, 1, тел. : 4-12-47.

Липовецька сільська рада - с. Липовець, вул. Миру, 7, тел.:  3-21-38.

Ліщинська сільська рада - с. Ліщинка, вул. Миру, 9, тел.: 3-53-90.

Мирівська сільська рада - с. Мирівка, вул. Гагаріна, 28, тел.: 3-62-14, 3-62-54.

Новосілківська сільська рада - с. Новосілки, пр. Шевченка, 1, тел.: 7-62-29.

Переселенська сільська рада - с. Переселення, площа Миру, 5, тел.: 3-32-54.

Півецька сільська рада - с. Півці, вул. Центральна, 9, тел.: 4-13-42.

Расавська сільська рада - с. Расавка, вул. Гончара, 1, тел.: 3-25-83.

Слобідська сільська рада - с. Слобода, пл. Слави, 67, тел.: 3-26-84.

Ставівська сільська рада - с. Стави, вул. Центральна, 106, тел.: 3-14-14.

Стайківська сільська рада - с. Стайки, вул. Шкільна, 1а, тел.: 3-03-44.

Стрітівська сільська рада - с. Стрітівка, вул. Шевченка, 21, тел.: 7-12-16.

Сущанська сільська рада - с. Сущани, вул. Трохименка, 1а, тел.: 3-72-14, 3-72-54.

Халчанська сільська рада - с. Халча, вул. Р.Н. Куща, 2, тел.: 3-05-14.

Черняхівська сільська рада - с. Черняхів, вул. Валерія Чухрая, 1, тел.:  3-93-35.

Шпендівська сільська рада - с. Шпендівка, вул. Центральна, 7а, тел.: 3-04-42.

Шубівська сільська рада - с. Шубівка, вул. Фалкова, 1а, тел.: 3-12-16.

Яблунівська сільська рада - с. Яблунівка, вул. Миру, 10а, тел.: 4-15-10.

Запрошуємо на ювілей випускників Переселенської школи

15 грудня в приміщенні Переселенської ЗОШ І-ІІІ ступенів відбудеться святкування 50-річчя відкриття нового приміщення школи. Початок о 12.00.

Запрошуємо  випускників школи всіх років.

 З повагою, директор школи Зінаїда Балацька  

Нарешті у нас тепло

Знаєте, що таке «церковний дух»? Це коли в церкві взимку така ж мінусова температура, як і на вулиці. Або ж іще нижча.

Прихожани Хресто-Воздвиженського храму с. Півці знають про це не з розмов, а з власного досвіду. І нарешті про холод під час щонедільного богослужіння можна забути. Адже нещодавно, завдяки матеріальній підтримці Юрія Аллазарова, у Півецькому храмі було встановлено кондиціонер, який дає можливість опалювати приміщення під час служби.

Тож ми щиро дякуємо за те, що тепер не лише молитва зігріватиме наші душі, але  тепле повітря грітиме наші тіла.

Нехай Господь повертає Вам із сторицею, шановний Юрію Єгамовичу, за Ваше добре серце і розуміння наших проблем.

У дорогу - до шоколадної майстерні

Поїздка до Києва дітей наших захисників виявилася веселою, змістовною, емоційно насиченою.

На запрошення учнів Печерської Міжнародної Школи наші діти відвідали майстер-клас у Львівській шоколадній майстерні, взяли участь у квесті на Золотих Воротах, посмакували в «Останній барикаді», де із задоволенням проглянули експонати із Революції Гідності. А ще - відвідали батутне містечко і Містечко професій.

Поверталися додому щасливими.

Тому ми щиро вдячні учням 12 класу школи - Христині, Максу, Агаті, Джесему та Шону, а також вчителю математики пані Тетяні за запрошення, шоколадний майстер-клас, цікаві заняття і призи, смачний обід і гостинці, за теплі обійми і щиросердний прийом, за спільну прогулянку Андріївським узвозом.

Щиро дякую нашому благодійнику - молодому адвокату із Києва Денису Шкаровському, з яким у добрих справах доля зводить далеко не вперше, - за оплату транспорту. Безмежна вдячність моїм друзям-однодумцям із Києва, Броварів, Дніпра та Кропивницького, які допомогли втілити в життя дитячі бажання у Батутному містечку та Містечку професій.

Дякую за допомогу вчителю Кагарлицької школи № 2 імені Василя Дашенка Людмилі Мартиненко за розділене навантаження, високу відповідальність і прекрасний настрій дітей.

Маємо надію ще організувати не одну цікаву поїздку і відвідати чудові місця України  разом з дітьми героїв, які відстоюють Україну на сході та борються за її територіальну цілісність.

Передплата триває!

Шановні читачі!

Нашу газету можна передплатити у будь-якому населеному пункті Київщини. Просто зайдіть до найближчого поштового відділення і заповніть передплатний абонемент, вказавши: у графі “назва видання” – "Вісник Кагарличчини".

Вартість "Вісника Кагарличчини":

індекс 41345 (пільговий):
1 місяць – 32,67 грн.
3 місяці – 98,04 грн.
6 місяців – 196,02 грн.
12 місяців – 392,04 грн.

Індекс 61970:
1 місяць – 37,67 грн.
3 місяці – 113,01 грн.
6 місяців – 226,02 грн.
12 місяців – 452,04 грн.

З пропозиціями щодо передплати і розповсюдження газети “Вісник Кагарличчини” звертайтеся за телефоном (04573) 5-13-44, або за електронною адресою: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

“Швидку допомогу” буде збережено

Ще у вересні Міністерство охорони здоров’я передало Кабміну нові правила виклику бригад швидкої допомоги. Згідно з ними медпрацівники приїжджатимуть до пацієнта, коли є реальна загроза його життю та здоров’ю. В інших випадках хворих перенаправлятимуть до сімейних лікарів. Як працюватиме в нашому районі “швидка”? Чи виїжджатиме вона на виклики хворих, як і раніше? З цими запитаннями ми звернулися до головного лікаря районного Центру первинної медико-санітарної допомоги Інни КАРАПІРИ.

- Як вже неодноразово наголошувалося, в т.ч. і на сторінках Вашої газети, під час реформування медичної галузі відбувся поділ швидкої медичної допомоги на екстрену і невідкладну. Принципова відмінність між ними полягає у тому, що екстрена медична допомога виїжджатиме лише на виклики пацієнтів, життя яких опинилося під загрозою, невідкладна ж приїздить тоді, коли у людини загострилась хронічна хвороба, піднялася температура, тиск тощо.

Нині на території нашого району є два пункти екстреної медичної допомоги, звідки, в разі потреби, й відправляється автомобіль - у Кагарлику та Стайках. Тож, коли хворий телефонує за номером 103, його зв’язують з єдиним диспетчерським центром екстреної медичної допомоги, який розташований у Білій Церкві. Після отримання такого виклику диспетчер, в разі потреби, негайно направляє лікарів до пацієнта, або ж відправляє вільну бригаду невідкладної допомоги чи перенаправляє звернення до відповідного закладу охорони здоров’я первинної медико-санітарної допомоги.

Паралельно з децентралізацією та реформуванням медичної галузі, коли держава передає утримання невідкладної медичної допомоги на місцеві ради, передбачено, що в разі виникнення у пацієнта невідкладних станів допомогу йому має надавати, перш за все, сімейний лікар або під час прийому в амбулаторії, або за місцем перебування хворого (за викликом). Це обумовлюється тим, що до гарантованого пакету медичних послуг, які надаються на первинному рівні, входить і невідкладна медична допомога. Тому нині кожне місто, район чи об’єднана територіальна громада постають перед питанням: чи брати на своє утримання невідкладну допомогу, чи ні.

У деяких районах, в тому числі й сусідніх з нашим, окремої служби, як невідкладна медична допомога, вже не існує. Її функції покладені саме на сімейних лікарів, які вирішують, чи потрібно виїжджати до хворого, чи ні. Як правило, в таких випадках сімейні лікарі чергують цілодобово, проводячи прийом пацієнтів. Виїзди до хворих (якщо ті не потребують екстреної допомоги) - лише поодинокі (приміром, якщо це інвалід 1 групи тощо).

Втім, у Кагарлицькому районі завдяки підтримки районної влади вирішено зберегти існуючу структуру невідкладної допомоги, виділивши необхідні кошти на наступний рік.

Тож сьогодні можна з усією впевненістю сказати: пункт невідкладної медичної допомоги на Кагарличчині збережеться. У ньому, як і раніше, працюватимуть 4 фельдшери та автомобіль з відповідним медичним обладнанням.

- Чи можна напряму хворим зв’язатися з пунктом невідкладної медичної допомоги у Кагарлику, не набираючи 103?

- Так. У разі потреби телефонуйте на мобільний номер чергового фельдшера: 050-238-62-84 або ж стаціонарний:  5-14-33.

- Останнім часом в районі поширюються чутки, що невдовзі можливе закриття фапів. Чи є підстави нині про це говорити?

- Загрози закриттю фапів у Кагарлицькому районі немає. Ці чутки могли виникнути тому, що згідно з новими державними нормами, фельдшер фапу чи пункту здоров’я повинен обслуговувати 750 осіб. Втім, ми усвідомлюємо, що в селах проживає багато літніх людей, яким досить часто необхідна допомога кваліфікованого фельдшера. Одночасно з цим в районі дуже мало сіл, де проживає понад 750 осіб (якщо не помиляюся, таких лише три). У зв’язку з цим було досягнуто домовленостей з сільськими радами, на території яких діють фапи, але мешкає мало людей, про співфінансування. Тобто, заробітну плату фельдшери отримуватимуть від районного Центру первинної медико-санітарної допомоги та сільської ради (по півставки). Відповідно  запевняю всіх жителів району: та мережа фапів, яка існує в цьому році, буде збережена і в наступному.

Олексій АДАМЕНКО

“Вісник Кагарличчини” був, є і буде зі своїми читачами!

Шановні читачі районки! Наші передплатники і дописувачі! З перших рядків цього звернення до вас запевняю: “Вісник Кагарличчини” був, є і надалі залишається із вами. Нині хтось (чи то не дочувши, чи з “доброти сердечної”) розпускає плітки, ніби наша з вами районка - газета “Вісник Кагарличчини” - припиняє своє існування. Це - повна нісенітниця і побрехенька. Газета буде виходити і в 2019 році, і в наступні роки.

Швидше за все, чутки про її нібито закриття породило реформування комунальних та державних друкованих засобів масової інформації. Відповідно до норм Закону про реформування, усі комунальні видання мають перетвортися на бізес-структури, або стати бюлетенями, або бути ліквідованими. Останнім шляхом пішла редакція газети “Рідне місто” - саме це видання вже не буде виходити в наступному році.

Що ж стосуєтья редакції газети “ВІсник Кагарличчини”, то вона успішно пройшла процес реформування і відтепер називається “Інформаційно-рекламне бюро “Відкриті комунікації”. Власне, ІРБ “ВК” тепер і буде видавати газету “Вісник Кагарличчини”, адже є повним і прямим правонаступником редакції газети “Вісник Кагарличчини”.

Тож районна газета не просто виходитеме, як і раніше (звичайно, за вашої підтримки, шановні передплатники), а й з початком 2019 року отримає нове обличчя та наповнення. Сподіваюся, що наше оновлене видання стане для вас цікавішим та змістовнішим.

Чекаємо від вас, шановні наші передплатники та читачі, листів із розповідями, повідомленнями про проблеми та шляхами їх вирішення. Та й просто - із рецептами смачної випічки чи консервації, смачних настоянок та домашніх порад. Із тим, чим ви хочете поділитися із громадою Кагарличчини. Принагідно нагадаю й наші телефони: 5-13-44, 5-16-72, електронна адреса Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її., сайт kagavisti.com, сторінка в фейсбук - https://www.facebook.com/kagavisti/, Telegram-канал - https://telegram.me/kagavisti.

Тож ще раз запевняю вас - “Вісник Кагарличчини” залишається з вами й надалі.

Передплачуйте нашу газету. Пишіть нам листи. Будьте з рідною районкою і в наступному 2019 році.

Щиро ваш -
головний редактор газети “Вісник Кагарличчини” Валентин Владіміров

Як отримати субсидію і у кого мають право її забрати?

Консультує Міністр юстиції

Що таке субсидія?
Житлова субсидія надається: на оплату внесків за встановлення, обслуговування та заміну вузлів комерційного обліку, за абонентське обслуговування для споживачів комунальних послуг, що надаються у багатоквартирних будинках за індивідуальними договорами, житлово-комунальних послуг, а також витрат на управління багатоквартирним будинком, в якому створено об’єднання співвласників багатоквартирного будинку, житлово-будівельний (житловий) кооператив; на придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива один раз на рік.
Житлова субсидія є безповоротною адресною державною соціальною допомогою громадянам - мешканцям домогосподарств, що проживають в житлових приміщеннях (будинках) і не можуть самотужки платити за житлово-комунальні послуги, оплачувати витрати на управління багатоквартирним будинком. 
Житлова субсидія на придбання твердого та рідкого пічного побутового палива призначається у разі, коли домогосподарство не отримує комунальну послугу з постачання теплової енергії для централізованого опалення (теплопостачання) та не використовує природний газ або електричну енергію для індивідуального опалення.
Якщо для опалення житлового приміщення (будинку) одночасно використовується теплова енергія та/або природний газ, та/або електрична енергія, соціальні нормативи для опалення (теплопостачання) приміщення (будинку) під час розрахунку житлової субсидії застосовуються тільки на одну комунальну послугу.

Хто має право на субсидію?
Право на отримання житлової субсидії мають громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які на законних підставах перебувають на території України, що проживають у житлових приміщеннях (будинках):
• Один із членів домогосподарства, які зареєстровані в житловому приміщенні (будинку).
• Один із членів домогосподарства, які не зареєстровані в житловому приміщенні (будинку), але фактично проживають у ньому на підставі договору найму (оренди) житла у разі, коли їм нараховується плата за житлово-комунальні послуги.
• Індивідуальні забудовники, будинки яких не прийняті в експлуатацію у разі, коли їм нараховується плата за житлово-комунальні послуги.
• Неповнолітні, які залишились без батьківської опіки за заявою опікуна (піклувальника).

Куди звернутися, щоб отримати субсидію?
Призначення субсидій та контроль за їх цільовим використанням здійснюється структурними підрозділами з питань соціального захисту населення.
У сільській місцевості приймання заяв з необхідними документами здійснюють уповноважені особи, які визначаються виконавчими органами сільських і селищних рад.

 
Які умови призначення субсидії?
Житлова субсидія розраховується на всіх членів домогосподарства. До складу домогосподарства включаються всі особи, що зареєстровані в житловому приміщенні (будинку), на яких розраховуються соціальні норми житла та соціальні нормативи житлово-комунального обслуговування і доходи яких враховуються під час призначення житлової субсидії. 
Під час призначення житлової субсидії враховуються також доходи членів сім’ї особи із складу домогосподарства у разі, коли їх зареєстроване (фактичне) місце проживання відмінне від адреси домогосподарства (крім доходів батьків у разі призначення субсидії студентам, які зареєстровані у гуртожитку за місцем навчання, та доходів одного з батьків дитини у разі призначення субсидії другому з батьків з дитиною у разі, коли батьки розлучені). 
У разі коли у складі домогосподарства кількість фактично проживаючих зареєстрованих членів домогосподарства є меншою за кількість членів домогосподарства, зареєстрованих у житловому приміщенні (будинку), за рішенням комісії соціальні норми житла та соціальні нормативи житлово-комунального обслуговування розраховуються на фактично проживаючих зареєстрованих за даною адресою членів домогосподарства.
За рішенням комісії доходи членів домогосподарства, які зареєстровані в житловому приміщенні (будинку), але фактично за даною адресою не проживають, в сукупний дохід домогосподарства не враховуються.
Рішення комісії приймаються на підставі актів обстеження матеріально-побутових умов домогосподарства.

Які документи потрібні для отримання субсидії?
• Заява про призначення житлової субсидії та декларація про доходи і витрати осіб, які звернулися за призначенням житлової субсидії.
• Довідки про доходи (у разі зазначення в декларації інших отриманих доходів, інформація про які відсутня у Державній фіскальній службі, Пенсійному фонді України, фондах соціального страхування, і відповідно до законодавства не може бути отримана за запитом структурного підрозділу з питань соціального захисту населення. У разі неможливості підтвердити такі доходи довідкою до декларації додається письмове пояснення із зазначенням їх розміру).
• Договір найму (оренди) житла (за наявності).
Документи можуть бути надані поштою, у електронній формі через сайт Мінсоцполітики (https://subsidii.mlsp.gov.ua/), особисто.

Чи довго чекати відповіді, і як довго діє субсидія?
Рішення про призначення субсидії, відмову або подання документів на розгляд комісії приймається протягом 10 днів після подання заяви та отримання відомостей щодо доходів заявника, складу зареєстрованих у житлових приміщеннях осіб, забезпеченості громадян житловою площею та комунальними послугами тощо.
Субсидія призначається з місяця звернення за її призначенням до дати закінчення опалювального сезону, і розраховується:
• на неопалювальний сезон – з 1 травня по 30 вересня;
• на опалювальний сезон – з 1 жовтня по 30 квітня.

В яких випадках надання субсидії можуть припинити?
• За поданням структурного підрозділу з питань соціального захисту населення, управителів, об’єднання, виконавців комунальних послуг у разі, коли:
домогосподарству припинено надання житлово-комунальної послуги (послуг) внаслідок того, що громадянин має заборгованість із сплати обов’язкової частки платежу за житлово-комунальні послуги, встановлену йому під час призначення житлової субсидії і загальна сума якої перевищує 20 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян на день припинення надання такої послуги (послуг);
громадянин має заборгованість із сплати обов'язкової частки платежу за внесками за встановлення, обслуговування та заміну вузлів комерційного обліку, за абонентське обслуговування для споживачів комунальних послуг, що надаються у багатоквартирних будинках за індивідуальними договорами, а також за житлово-комунальні послуги, обов'язкової частки внеску/платежу на оплату витрат на управління багатоквартирним будинком, встановлену йому під час призначення житлової субсидії і загальна сума якої перевищує 20 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян на день внесення подання об'єднанням;
у заяві та/або декларації громадянин зазначив недостовірні дані, що вплинуло на встановлення права на житлову субсидію або визначення її розміру на суму, яка перевищує 10 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян на день призначення житлової субсидії;
громадянин не повідомив структурному підрозділу з питань соціального захисту населення про обставини, зазначені у пункті 16 цього Положення, протягом 30 календарних днів з дня їх виникнення;
під час вибіркового обстеження матеріально-побутових умов домогосподарства державним соціальним інспектором виявлено ознаки порушення норм законодавства щодо призначення житлової субсидії, які вплинули на право призначення житлової субсидії або визначення її розміру на суму, яка перевищує 10 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян на день призначення житлової субсидії.
• За рішенням структурного підрозділу з питань соціального захисту населення у разі, коли: 
виникли обставини, що унеможливлюють надання житлової субсидії, зокрема у разі переїзду домогосподарства в інше житлове приміщення (будинок), іншу місцевість, у разі смерті одинокої особи;
громадянин, якому призначено житлову субсидію, звернувся із заявою про припинення її надання.
Поновлення надання житлової субсидії протягом сезону її призначення можливе з місяця, наступного за місяцем, в якому надійшло повідомлення про відновлення надання житлово-комунальної послуги (послуг), сплату заборгованості за житлово-комунальну послугу (послуги), оплату витрат на управління багатоквартирним будинком.

Куди звертатися, щоб отримати детальну консультацію?
Центральним органом виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері соціального захисту, є Міністерство соціальної політики України.
Міністерство соціальної політики України знаходиться за адресою: вул. Еспланадна, 8/10, м. Київ, 01601.
Окрім того, необхідну консультацію Ви можете отримати за телефоном гарячої лінії системи безоплатної правової допомоги 0 800 213 103. 

Художні свідчення минувшини

Осінь - пора романтиків і творців. Кажуть, що переважна кількість митців святкує свій день народження саме восени. І, як підтвердження цьому, - День художника України, що відзначається другої неділі жовтня. А 8 грудня людство святкує Міжнародний день художника.

Цій темі було приурочено і ряд подій, що відбулися у Великопріцьківському історико-краєзнавчому музеї. Адже в історичну палітру села в різні часи вписали свої етюди такі майстри пензля, як Микола Витищенко, Павло Семченко, Борис Дегтярьов, Анатолій Василенко, Дмитро Кудрявцев, а також Андрій Настенко, виставка робіт якого і стала своєрідним подарунком землякам до Дня села.

Андрій Карпович Настенко народився 1904 року в заможній сім’ї сільського господарника. Змалку виявив хист до науки, тож рано навчився читати і писати. Зарекомендувавши себе людиною досить відповідальною і порядною, хлопець отримав дозвіл користуватися панською бібліотекою. І це дуже позитивно вплинуло на формування його світогляду. Маючи здібності до малювання, Андрій Настенко ще в юні роки зробив замальовки сільських пейзажів, серед яких зокрема були і такі, як Великопріцьківський цукрозавод, панська садиба, церква та господарчий двір в період їх діяльності - кінець XIX - початок XX століття. Саме цим роботам пощастило дожити до нинішнього часу. Бо, на превеликий жаль, чимало робіт самобутнього сільського художника загубилися у вирі історичних подій.

Фарб не було. І замальовки на певний час було відкладено. Уже в дорослому віці Андрій Карпович знайшов можливість завершити свою юнацьку мрію. Фотокопії трьох його робіт і увійшли до виставки «Історія села, написана пензлем». Виставку також доповнила фотокопія картини столичного художника Андрія Минки, на якій зображено територію села в районі колишнього цукрозаводу в період 60-х років минулого століття. Цю картину для виготовлення фотокопії надав директор Великопріцьківської школи Максим Стешенко.

Роботи ж Андрія Настенка для створення фотокопій надав його внук Сергій Мельник. А за допомогу у їх виготовленні Великопріцьківський музей висловлює щиру вдячність керівництву ТОВ «Віскар Агро» та особисто Юрію Падальченку, також сільським господарникам Олегу Вітенку та Віктору Ружанському.

Чимало відвідувачів музею оглянули виставку, як своєрідні документальні свідчення з історії села. Вони також ознайомилися з роботами інших сільських митців, які надали музею для виставки їх автори та жителі села. Серед яких, зокрема, і картини ржищівського художника Бориса Дегтярьова, доля якого також тісно пов’язана з Великими Пріцьками, де у свій час він навчався у школі та деякий час проживав із сім’єю. А нещодавно, як знак добрих спогадів про село, Борис Степанович передав музею дві свої роботи.

РІЧНИЦЯ  МИТЦЯ

На запрошення керівництва Ржищівського музею Івана-Валентина Задорожного молодший науковий співробітник Великопріцьківського сільського історико-краєзнавчого музею Надія  Предченко взяла участь у заході, приуроченому дев’яносто сьомій річниці народження відомого українського художника Івана-Валентина Задорожного, що відбувся нещодавно у музеї митця. Під час заходу всі його учасники переглянули фільм про художника та тепло поспілкувалися з його донькою Наталією Валентинівною Задорожною, яка розповіла про цікаві сторінки життя свого батька та представила фотоальбом його робіт, виготовлений родиною Задорожних. Один з таких альбомів Наталя Валентинівна добродушно подарувала Великопріцьківському музею.

У заході також взяли участь: художник-поет Борис Дегтярьов, жителі Ржищева, викладачі та учні навчальних закладів міста.

Свято тих, хто знає ціну хлібу

16 листопада Кагарличчина вшановувала працівників сільського господарства. Урочистості, на які були запрошені трудівники полів і ферм з усіх сільгосппідприємств району, розпочалися о тринадцятій годині в святково прикрашеному міському будинку культури. Задовго до початку концерту з фойє закладу лунали милозвучні мелодії - так вітав аграріїв району духовий оркестр Центру дитячої та юнацької творчості під керівництвом Ігоря Ільченка.

З побажанням добра, миру, благополуччя та рясних урожаїв до всіх присутніх в залі звернулися голова Кагарлицької районної ради Іван Семцов, секретар міської ради Любов Коваль, начальник управління агропромислового розвитку райдержадміністрації Валентина Голованчук та голова фермерського господарства «Широкоступ» Олександр Широкоступ.

- Щоб стати аграрієм, в першу чергу, потрібно любити землю. Сьогодні час диктує нам нові умови і від нас залежить наше завтра. Ви, попри всі негаразди, чесно і сумлінно робите свою справу. Для кожного з вас важка селянська праця була і залишається сенсом життя, – наголосив у своєму виступі Іван Семцов.

Ветеранів праці, хліборобів, механізаторів, тваринників, фермерів, всіх, хто своєю невтомною працею забезпечують розвиток сільського господарства району, на знак пошани та поваги пригостили караваєм. А далі розпочалася найприємніша частина свята – вшанування і вручення почесних грамот і подяк тим, хто доклав значних зусиль, аби отримати вагомі результати.

Так, Подякою Київської облдержадміністрації відзначено тракториста-машиніста Дмитра Ємця (ПрАТ “Агрофорт”), почесною грамотою облдержадміністрації - головного бухгалтера ФГ “Широкоступ” Олену Сальникову, грамотою Департаменту агропромислового розвитку ОДА - голову ФГ “Володимир” Володимира Вітенка, тракториста-машиніста СВК “Агрофірма “Перемога” Юрія Шпака, менеджера-аудитора СК “Агробізнес” Наталію Гребельник.

Посвідчення та нагрудний знак «Почесний громадянин Кагарлицького району» того дня отримали керівник СК «Агробізнес» Григорій Кулініченко та голова ФГ «Широкоступ» Олександр Широкоступ.

Спільні подяки Кагарлицької райради та райдержадміністрації вручено ветерану сільськогосподарського виробництва Олексію Батуревичу, різноробочому

ПОСП «Дніпро» Юрію Благовісному, трактористу-машиністу ПрАТ «Агрофорт» Юрію Богіну, трактористу ФГ «Расавське» Миколі Бондарю, трактористу-машиністу ПрАТ «Агрофорт» Ярославу Буцу, трактористу СК «Агробізнес» Ігорю Гайсову, механізатору СТОВ «Переможець» Юрію Гаркавенку, механізатору ФГ «Широкоступ» Володимиру Глуховському,  начальнику управління агропромислового розвитку Кагарлицької районної державної адміністрації Валентині Голованчук, трактористу-машиністу СВК «Агрофірма «Перемога» Анатолію Горбачу, бухгалтеру СФГ «Люцерна» Катерині Доброріз, комірнику ПСП «Переселенське К» Миколі Довгополу, головному економісту ПП «Слобода-Агро» Віталію Дризі, механізатору СТОВ «Переможець» Євгенію Дубінецькому, водію та механізатору ФГ «Широкоступ» Миколі Жураковському, трактористу-машиністу ПрАТ «Агрофорт» Віктору Зайченку, трактористу-механізатору ФГ «Аллазаров» Василю Ігнатьєву,  економісту ТОВ «Вікторія-Агро» Тетяні Ільєнко, трактористу-машиністу філії «Кагарлицький елеватор» ТОВ «Комплекс Агромарс» Віталію Кажукалу, свинарці ПОСП «Дніпро» Валентині Капустенко, майстру дільниці екструдованої філії «Кагарлицький елеватор» ТОВ «Комплекс Агромарс» Анатолію Лихошерсту, трактористу ПОСП «Дніпро» Олегу Лісовому, різноробочому ТОВ «Віскар Агро» Павлу Матвієнку, економісту ТОВ «Віскар Агро» Ользі Михайленко, трактористу СК «Агробізнес» Сергію Нагорному, обліковцю ФГ «Лорак» Тамарі Оленіч, газоелектрозварнику ПрАТ «Агрофорт» Василю Павленку, заступнику директора ТОВ «Віскар Агро» Юрію Падальченку, інженеру-механіку ТОВ «Дан-Фарм Україна» Віктору Перетятьку, водію СВК “Агрофірма «Перемога» Миколі Петрусенку, механіку зерноочисного комплексу ФГ «Широкоступ» Миколі Сачку, водію, комбайнеру ФГ «Широкоступ» Сергію Сачку, трактористу ПОСП «Дніпро» Миколі Сірику, водію ТОВ «Віскар Агро» Василю Стодільному, водію ПСП «Переселенське К» Олександру Тіхомірову, водію СТОВ «Переможець» Олександру Трохману, свинарці СВК «Агрофірма «Перемога» Людмилі Федоренко, водію ПСП «Мирівське» Олександру Шевченку, різноробочому ПП «Слобода-Агро» Олександру Юрашу, механізатору ФГ «Матійчук І.В.» Анатолію Юрченку, обліковцю ТОВ «Компанія Еталон 2007» Вікторії Ярмоленко. Значній частині аграріїв було вручено відзнаки Кагарлицької міської ради.

По завершенні урочистої частини на всіх чекав яскравий концерт, який підготували викладачі та вихованці дитячої школи мистецтв, центру дитячої та юнацької творчості та вокальний гурт «Млада».

І знову - радіопроблеми

У минулий вівторок голова районної державної адміністрації Роман Коваленко за участю керівників структурних підрозділів РДА та служб району провів прямий телефонний зв’язок з жителями району. Протягом години було одержано 5 дзвінків.

Перший із них був із Новосілок: жителька села запитувала, чи відповідають дійсності чутки про закриття в селі поштового відділення.

Кагарличанку із вулиці Зеленського турбувало питання одержання субсидії на сина - учасника АТО.

З даних питань надані відповідні роз’яснення.

Як завжди, не обійшлося без дзвінків про необхідність ремонту радіоточок. На цей раз у Халчі (2 дзвінки) по вулицях Бригадна та Шевченка і в Переселенні. Видано доручення начальнику станційно-лінійної дільниці № 2 міста вирішити дані питання.

Житель с. Переселення висловив вдячність керівникам району за вирішення питання по ремонту однієї із доріг до села, яке піднімалося ним під час проведення попередніх прямих зв’язків.

Яка довга ця ніч...

Ярина спробувала відкрити очі. Важкі повіки не піддавалися кволим порухам вкрай виснаженого тіла. І, щойно прийшовши до тями, жінка знову провалилася в страхітливе марево. «...Господи, яка ж довга ця ніч...» - подумала. І раптом опинилася в батьковій хаті. Сидить собі Ярина за столом, а мати ставить перед нею борщ, картоплю, м’ясо, кладе рум’яного, як сонце, півбуханця... Аж бачить Ярина, лізуть через вікна її Олесик і Дмитрик. І так жалібно: «Мамо, їсти, їсти...» Схопила зі столу хліб, хотіла розламати, щоб дати синочкам по шматочку, а той хліб раптом перетворився в пісок і тече, тече на долівку поміж пальцями. Від цього жаху Ярина приходить до тями і знову намагається відкрити очі. Та все марно.

А вже за мить - нове марево. Іде Ярина полем. Довкола пшениця колосиста. І так їй закортіло вим’яти з колоска зернят та й кинути до рота. Тільки руку простягла, аж дивиться, - а то вже не пшеничні стебла, а змійки тонкі та холодні обплутують її, жалять, п’ють кров. І знову Олесик з Дмитриком біжать до неї. А за ними - сусідка Вучиха з сокирою. Ярина хоче вивільнитись, щоб захистити дітей, та знавіснілі змійки не дають їй зрушити з місця і сильніше холодять її тіло. Від цього холоду Ярина нарешті приходить до тями і через силу відкриває очі.

- Боже, коли ж це все скінчиться? - ледь чутно простогнала у пустоту.

Через силу звелася на ноги. Холодна хата здавалася пасткою, з якої не було виходу. Маленькі замерзлі вікна зазирали в оселю сірими кудлатими баранами. Вони немов чатували на людський порух, щоб кинутися на нього і білими морозяними рогами вичавити з кволого тіла останню силу.

Ярина боязко повернула голову до припічка, де майже нечутно сопли Дмитрик і Олесик. Два всохлих личка визирали з-під латаної рядюжки. Дмитрик старший - вже 9 рочків. Пригадала, як ще восени він з татком порався по господі, хазяйновито брався до всякої справи і весело казав: «Я ж дорослий!» Як раділи тоді Ярина з Тимофієм: «Вже є помічник...» А Олесику лише 5 літ виповнилося перед Новим роком. Такого жвавого пустуна світ не бачив. Все було він навбіжки та навбіжки. Скрізь встигав. Було... Ярина глибоко і безслізно схлипнула сухими грудьми.

В кінці листопада налетіли, немов круки, у двір активісти. Перевернули все, винесли з погрібця картопельку, діжку з капустою, вигребли з комірчини зерно. Забрали навіть торбинку з квасолею і яблука сушені.

Як не плакала, як не благала залишити хоч щось на їжу для дітей - не помогло. Тимофій став на воротях, не пускав, то побили, що ледь за місяць відійшов. Тоді пробрались вночі на старі колгоспні каґати, надовбали з мерзлої землі кормових буряків. А в сусіди виміняли за нове пальто відро дерті.

А це з місяць тому поїхав Тимофій у місто міняти останню одіж на харчі, та так і не вернувся. А тут ще й вона, Ярина, захворіла. Кашель не дає вільно дихнути. Ходила в берег по хмиз, поки сили вистачало. Прокурить в печі, якусь баланду з буряків зварить - і тепло, і їжа сяка-така є, а зараз... Нема сили навіть крок ступнути. Хоч би діти поспали, поки щось їстівне знайдеться. Бо ще звечора просили... Ледве вмовила лягти спати, пообіцявши вранці зварити юшку. Олесик став пальчики смоктати. Сидить чи спить, а пальчик - в роті. Вже аж посиніли пучечки.

Нахилившись, Ярина заглянула під лаву. Там зіщулилася четвертинка замерзлого буряка. Озирнулася довкола. Он в запічку ще є жменька просяних одвійок, змішаних з ложкою дерті. «Треба якось зварити кандьор», - подумала. Ступила крок і заточилася. Обіперлася на стіну, якусь мить стояла непорушно, а потім зазирнула під піч - ні хмизинки. Потрібно було йти в берег до річки. Але як? «А що, коли не вернусь назад?» - подумала з жахом. Пригадала недавню розмову, що десь діти стали зникати. Варто залишити самих, як - шукай вітра в полі. Шепочуться люди, що це їх сусідка - Вучиха діток підбирає. Бо весь час в місто їздить, там якесь варево продає. І діти в неї рум’янощокі. Та й сама - нівроку. Ось лише погляд змінився. Колись веселі і солодкі очі сьогодні ховають під нахмуреними бровами якесь божевілля. А погляд з-під лоба наводить жах.

Кашель, який стримувала Ярина, щоб не розбудити малюків, вирвався з грудей сухим, хриплим громом. Вдарився об німі стіни, розлігся по хаті і виступив на пересохлих жіночих вустах кров’янистою вологою. І рядюжка відразу ж ворухнулась:

- Мамо, юшка вже є? - це Дмитрик. А за ним Олесик: - їсти хоцу... Юски дай...

- Зараз, діточки, зараз, соколятка, - Яринині очі заблищали якимось відчаєм і рішучістю водночас. - Іди до мене, Олесику, - закутала малого в рядно. - А ти, Дмитрику, накидай батькову дранку і чоботи надягни. Ходімо, діточки.

- Куди? Надворі ж холодно... - Дмитрик дивився на матір глибоко запалими очима.

- Нічого, дитинко, підемо за річку до тітки Мар’яни. Вона нагодує... Двері скрипнули, відчинилися, випустивши з хати три живі тіні. Та вже й не зачинялися...

Ярина несла Олеся на руках, спотикаючись і заточуючись на кожному кроці. Здавалося, той берег був так далеко. Дмитрик тримався за мамину кофтину:

- Мамо, ви роздягнені і босі. Вам холодно...

- Ні, дитинко, не холодно...

- А мені холодно.

- Нічого, синку, то спочатку, а потім тепло буде. Нарешті - річка. Ступили на лід. Прозорий і слизький, він різав Ярині босі ноги, та вона знала: там, де біліє сніг - течія. Ще трішечки. Ще крок, ще один...

- Прости мене, Господи, і ти, Пречиста Діво, за гріх цей великий, - прошепотіла і випустила з рук дорогий згорточок просто у проталину.

- Мамо! - закричав Дмитрик, - це ж Олесик, він потоне! - і Дмитрик відбіг від Ярини.

Впала коліньми просто на лід:

- Господи... - вирвалося в Ярини і розлетілося в новому нападі кашлю. Відкашлявшись, озвалася:

- Ходи, Дмитрику, до мене, підемо на той берег...

- Не піду, - плакав хлопчик, - бо ви і мене, як Олесика...

- Що ти, синку? Що ти, любий? Хіба ж мама так може? Тож я не втримала Олесика, сили не вистачило... Що ж тепер вдієш? Ходи до мене, допоможи встати.

Боязно підійшов.

- Холодно, синку... Пригорнися до мене тісніше, може зігріюся.

Обняв за шию, обгорнув плечі татовою дранкою, притулився до холодної щоки і заплющив оченята.

- Ось так, дитинко, нам добре буде. З мамою скрізь легше. Ніхто не насмілиться юшки з тебе зварити, чи образити. Тримайся міцненько... Прийми, Господи, душі грішних рабів твоїх...

Річка хлюпнула приталими сльозами на всі боки і протяжно застогнала глухим згустком болю, що прокотився попід льодом.

Вітали працівників ефіру

Шістнадцятого листопада голова Кагарлицької районної ради Іван Семцов та заступник голови Кагарлицької РДА Світлана Синюк привітали колектив телестудії “ТБ Кагарлик” із професійним святом - Днем працівників радіо, телебачення та зв`язку. На адресу районних телевізійників і радійників лунали найкращі побажання та запевнення у підтримці й сприянні у їхній діяльності.

Також Іван Семцов вручив керівнику телестудії Григорію Лавриненку спільну Подяку Кагарлицьких районної ради та райдержадміністрації і цінний подарунок.

Від щирого серця колектив районки вітає колег зі святом та бажає їм усіляких гараздів.

100-літній ювілей зустріла Софія Грушова із Черняхова

У  вівторок, 13 листопада, в будинку  Софії Наумівни Грушової із Черняхова було людно і гамірно. Усі йдуть із квітами й подарунками, гарним настроєм, найкращими побажаннями. Ще б пак - іменинниці 100 років!

Софія Наумівна приємна і доглянута, сидячи на ліжку, приймає вітання різних представників влади із району, сільради, орендаторів, колишніх колег та сусідів. Море квітів, усіляких грамот та подяк, пакунків із подарунками.

Народилася Софія Наумівна у далекому 1918-му в Черняхові і за свій нелегкий вік пережила і голодомори, і війни, і всілякі життєві труднощі. Вчителювала в молодших класах, крім рідного села, і на Волині, і на Франківщині.

До 95 років гарно бачила і самостійно себе обслуговувала, тримала город і курей. Потім почала втрачати зір і її донька Галина переїхала зі столиці ближче до матері, щоб її обслуговувати. Добріших і приємніших за вдачею людей, як Галина, годі й шукати.

Софія Наумівна народила 3 дітей, двоє з яких вже за вічною межею, має 4 внуків і 5 правнуків! Зараз вона ходить по хаті, виходить на вулицю і разом із зятем Петром співає українських народних пісень (на фото із тим самим зятем і дочкою Галиною).

Іменинниця «завжди була спокійною і врівноваженою, ніколи не скандалила ні з сім’єю, ні з людьми» - так охарактеризувала мені 100-річну бабусю секретар сільради Анна Маруня. Хто знає, може, це і є секретом довголіття нашої довгожительки.

Привітати ювілярку приїхали заступник голови Кагарлицької РДА Людмила Демиденко, заступник голови райради Олег Волошин, начальник відділу освіти Надія Омельченко, представник «Агрофорту» Зіновій Лялюк, голова сільради Володимир Безвербний і секретар Анна Маруня.

Відпочивати півроку не дозволяє совість

Разом з головою райкому профспілки працівників агропромислового комплексу Петром Цибульським наш кореспондент напередодні свята хліборобів, 13 листопада, побував у стайківському ПОСП «Дніпро».

Про те, з чим зустрічають свято трудівники підприємства, про здобутки і втрати в господарюванні, соціальний напрямок у використанні зароблених коштів, проблеми аграрників - його розмова із директором ПОСП Анатолієм Вороною.

- Анатолію Петровичу, День працівників сільського господарства відзначається під завісу осені. У період, коли справитися із всім обсягом польових робіт реально навіть, як кажуть, лінивому. Із технічними і кадровими можливостями вашого підприємства про завершення робіт станом на 13 листопада можна й не говорити. Чи не так?

- У попередні роки так і було. Але на сьогодні в полі ще залишається незібраною частина посівів кукурудзи не через нашу вину.

Причина банальна. Урожай нікуди дівати і де складувати. Всі складські приміщення завантажені зерном, покупців немає. Тому ми свідомо гальмуємо темпи збирання. Три дні проводимо обмолот збіжжя, два дні його сушимо, частину продаємо і знову запускаємо в роботу комбайни. Не пам’ятаю такого року, щоб восени наші комбайнери мали 10 вихідних в місяць. Але на сьогодні - це факт. І не тільки в «Дніпрі» та в нашому районі.

Втім, навіть за таких умов, якщо не буде опадів, в четвер (15 листопада) обмолот буде завершено.

- Чому ж виникла проблема із реалізацією зерна?

- Вона пов’язана із здорожчанням транспортних послуг. Сьогодні, щоб відвезти тонну зерна в Одеські порти, треба заплатити 950 грн. Зрозуміло, що виробники на такі затрати не підуть. Тому закуповують збіжжя, як правило, трейдери. І роблять вони це, в першу чергу, з ближчих до портів регіонів. Ми ж маємо чекати  своєї черги або самостійно шукати ринки збуту.

Звичайно, що це можна  зробити. Але при цьому не влаштовуватиме ціна на зерно. Яка й так в державі вдвічі нижча від європейської.

- Хоч земля віддячила належною віддачею?

- Гріх скаржитися. Рік видався непоганим для хліборобів. Головні культури в структурі наших посівних площ це - кукурудза, соняшник і пшениця. На круг їх зібрано відповідно до 100, 35 і за 60 центнерів.

Як завжди вирощували цукрові буряки. На 150 гектарах одержано урожай близько 500 центнерів на круг. Могло бути й більше, але посіви одного із гіб-

ридів з невідомих причин випали. Хоча торік цей гібрид дав  рекордну врожайність - понад 800 цнт/га.

Втім, рекорди - не самоціль. Буряк ми вирощуємо в основному для розрахунків з пайовиками цукром. А ще - щоб зберегти комплекс дороговартісної техніки, закупленої у свій час для вирощування цієї культури.

- При вирощуванні зернових культур перевагу, як і раніше, віддаєте насінництву?

- Ні, ми займаємося нині виробництвом фуражного зерна. Адже різниця у вартості тонни фуражного і продовольчого зерна складає лише 200-300  гривень і компенсується за рахунок вищої врожайності першого. При цьому нижчою є і його собівартість.

До того ж на ринку сьогодні практично немає високопродуктивних сортів продовольчого зерна, селекцією яких займаються наші науковці. За кордоном же ставку роблять на фураж і саме такі сорти дають найбільшу віддачу.

- З рослинництвом ми розібралися, а як справи у тваринництві?

- Із тваринництва маємо свиноферму, в основному для своїх потреб, а ще  закупили вівці - двох порід. Романовської й іноземної. Барани першої досягають ваги у 170 кілограмів. Але це так, для екзотики.

А ось поголів’я ВРХ довелося вивезти ще весною. Через захворювання лейкозом позбулися 300 високопродуктивних корів і 200 нетелей. Збитки склали 30 мільйонів гривень.

Чому так сталося? Є кілька причин. Як об’єктивних, так і суб’єктивних. Найголовнішою вважаю помилки у реформуванні ветеринарної служби в державі. Під час реорганізації було не  тільки зменшено кількість фахівців, а й закрито ряд ветеринарних установ, лабораторій. Саме тому минулої осені нам не було куди здати кров корів на аналіз з виявлення захворювання, що практикувалося у попередні роки. Як результат, не були виявлені хворі тварини, а безприв’язне утримання та інші фактори сприяли поширенню захворювання.

Це була трагедія і для підприємства, і для мене особисто, адже високопродуктивне стадо, сучасна ферма були моїм дітищем.

Втім, втраченого уже не повернеш. На черзі - відновлення поголів’я ВРХ...

- У більшості сільгосппідприємств, здається, з радістю позбавляються проблемної галузі, а ви, відчувши на собі ризиків у її веденні, боретеся за її відновлення... Що змушує вас це робити?

- Є море причин для цього. Але назву найголовніші. Це - люди, які хочуть працювати, а тваринництво - якраз і є важливим резервом робочих місць на селі. По-друге, молоко - це повсякденна валюта для сільгоспвиробників. Бувають періоди, коли грошей у касі немає, а вони потрібні позаріз. Коли ж маєш молочну ферму, таких ситуацій не виникає.

І, по-третє, на мій погляд, найголованіше. Як я вже говорив, 15 листопада ми завершуємо польові роботи, техніку поставимо на зберігання. Не буде ферми - не буде й роботи. До наступного квітня-травня. Тобто, майже півроку доведеться гуляти. Та за цей час сільська людина з розуму може зійти без роботи.  Та й хліборобська совість не дозволить байдикувати стільки. Тому відновлення дійного стада - це питання номер один для підприємства. Уже укладено угоду з іноземною фірмою на закупівлю нетелей, повністю збережено штат  тваринників. Маємо достатню кормову базу, а також необхідні умови для тримання худоби і високопродуктивної праці людей. Невизначеним залишається лише кількість поголів’я, на яке вистачить коштів.

- ПОСП «Дніпро» уже давно є взірцем для інших у придбанні найсучаснішої техніки і обладнання. Робиться це практично щороку. Що нового купили за останній період для зміцнення матеріально-технічної бази?

- Від механізаторів була заявка на придбання ще одного КамАЗа з причепом і навантажувача, що буде зроблено. Потреби в інших машинах і механізмах немає.

Основні кошти акумулюються для закупівлі ВРХ. Зауважу, що ціна одного нетеля складає 70 тисяч грн.

- Значну частину заробленого у Стайківському підприємстві традиційно витрачають на соціальні проекти. Серед останніх можна згадати будівництво храмів, придбання найсучаснішої медичної апаратури. Чим порадували селян у 2018-му?

- На прохання громади ведеться будівництво церкви у Юшках, вартістю 2 млн грн, яке, гадаю, завершимо у наступному році. Натомість, розпочнеться у Гребенях.

Виготовлено генеральний план Стайок вартістю 1,5 млн грн.

У найближчих планах - придбання для Стайківської ЗОШ сучасного фізичного кабінету з обладнанням за 500 тис. грн. Стримує цей процес необхідність у ремонті покрівлі навчального закладу, який заплановано зробити за кошти районного бюджету.

Серед завдань також - співфінансування будівництва у Стайках стадіону з штучним покриттям. Ініціативу і відповідну допомогу у реалізації цього проекту надав депутат обласної ради Сергій Будюк. Завезено необхідне обладнання.

Підприємство продовжує утримувати за свій кошт дільничну лікарню в Стайках, а також допомагати у вирішенні нагальних питань у всіх населених пунктах, де орендує землю.

- Як з орендною платою за використання земельних паїв селян?

- Вона проводиться вчасно і в повному обсязі. Гадаю, що у селян не може бути претензій з цього приводу.  

Не скривдженими  в цьому плані є і працівники ПОСП. Сьогодні на обмолоті кукурудзи наші механізатори заробляють по 2-2,5 тис. грн в день, а річна зарплата  кращих з них складає 300 тис. грн.

- Анатолію Петровичу, знаю, що День працівників сільського господарства для вас  в пріоритеті серед багатьох інших, а вшанування хліборобів не зводиться до формальності. Яким воно буде цього року і ваші побажання іменинникам цього дня?

- Готуємо подарунки як для нинішніх працівників ПОСП, так і колишніх колгоспників. Буде святковий концерт і святкове застілля.

Щождо побажань, то найголовніше з них - всім миру на рідній землі. Щедрої ниви і достатків у оселях, міцного здоров’я і сил, світлого майбуття дітям і внукам.