Інтернет-магазин "Євроколесо" виводить на ринок якісну гуму бу з Європи

Відомий інтернет-магазин "Євроколесо" радить власникам автомобілів долучитися до нового етапу в автомобільній експлуатації, пропонуючи великий вибір якісної гуми бу з Європи.

Спеціалізуючись на автомобільних аксесуарах та комплектуючих, "Євроколесо" доповнює свій асортимент високоякісними гумовими виробами, які були у вжитку в Європі. Це стає можливим завдяки унікальній програмі постачання та строгому відбору шин від провідних виробників.

Основні переваги гуми бу від "Євроколесо":

1. Якість та Надійність: Гума обирається із заходу Європи, де строгі норми безпеки та високі стандарти якості гарантують високий рівень продукції.
2. Безпека та Протизанос: Всі шини пройшли тщательну перевірку на витривалість та залишок протектора, забезпечуючи безпеку та довговічність.
3. Доступність та Широкий Вибір: "Євроколесо" пропонує широкий асортимент розмірів та марок гуми, що відповідає різним потребам автовласників.
4. Економія для Клієнтів: Придбання якісної гуми бу відомих брендів за доступними цінами дозволяє клієнтам зекономити гроші, не компромітуючи на якості.

Про "Євроколесо":

"Євроколесо" – це інтернет-магазин, який вже довгий час завоював довіру клієнтів, пропонуючи широкий вибір автомобільних товарів високої якості. Гума бу з Європи – це новий етап в їхній діяльності, спрямований на забезпечення клієнтів якісними та економічно вигідними рішеннями для своїх автомобілів.

Пресслужба "Євроколесо"

м.Київ, вул. Саперно-Слобідська, 8

з 8:00 до 21:00 без вихідних

Веб-сайт: https://eurokoleso.com.ua/

Вбивство у Кагарлику

У Кагарлику 39-річний чоловік завдав своєму знайомому удар ножем – той не вижив.

Трагедія сталася 10 січня близько 18:00 в одному із приватних домогосподарств Кагарлика.

Між власником будинку та його квартирантом виникла суперечка. Словесний конфлікт переріс у бійку. Під час сутички квартирант схопив ніж та штрикнув ним у груди своєму опоненту.

Удар виявився смертельним.

Кагарлицькі правоохоронці затримали підозрюваного та помістили до ізолятора тимчасового тримання.

Слідчі повідомили чоловіку про підозру за фактом умисного вбивства (ч. 1 ст. 115 Кримінального кодексу України).

Аграрії Кагарличчини - захисникам

Фермери із Кагарлицької громади оперативно придбали на прохання наших земляків-захисників дизельний генератор та планшети.

11 січня до Асоціації фермерів Кагарлицької МТГ звернувся за підтримкою кагарличанин Михайло Лисенко. Він разом з іншими нашими земляками захищає Україну від окупантів на Лиманському напрямку. Захисникам із військової частини 2107 23-ї ОСБ, де служить Михайло, був потрібний генератор.

Фермери відгукнулися на заклик Асоціації та терміново зібрали кошти. Підприємець Микола Гриценко оперативно привіз генератор із Києва, взявши на себе витрати на транспортування та частину вартості силового агрегату.

Тож 12 січня дизельний генератор та 10 літрів оливи до нього уже відправили Новою Поштою воїнам.

«Вартість генератора склала понад 40 000 гривень. Ще 3 000 коштувала моторна олива та послуги доставки. Ми підтримували й підтримуватимемо наших захисників та будемо надавати їм всебічну допомогу», - зазначають в Асоціації фермерів Кагарлицької громади.

До виконання прохання захисників долучилися 18 фермерів Кагарличчини: Руслан Бабенко, Петро Бездітний, Анатолій Білека, Ніна Голінка, Микола Заїка, Володимир Ільєнко, Павло Коваленко, Григорій Кулініченко, Павло Кушнір, Володимир Мазур, Володимир Мартиненко, Ігор Матійчук, Іван Палій, Олексій Плюта, Павло Савченко, Олена Семцова, Олександр Тригуб, Олександр Широкоступ.

Також нещодавно 251-й окремий батальйон ТРО «Київська Січ» отримав від сільгоспвиробників Кагарлицької громади планшети.

Сучасна війна вимагає застосування сучасних технологій. Щоб підтримати бійців 251 окремого батальйону ТРО «Київська Січ», аграрії Кагарличчини Григорій Кулініченко, Олександр Широкоступ та Олександр Васелюк придбали для підрозділу два планшети. Адже в батальйоні служать багато представників нашої громади.
Гаджети допоможуть захисникам ще якісніше виконувати бойові завдання. Адже звичайний планшет у руках військових перетворюється на зброю.

Погоджено перейменування назв вулиць

Кагарлицький міський голова Олександр Панюта 15 січня провів чергове 63 засідання виконавчого комітету.

Виконком погодив для подальшого сесійного розгляду пропозиції щодо перейменування назв вулиць у населених пунктах Кагарличчини, напрацьовані перед тим на засіданні комісії щодо здійснення заходів із питань дотримання Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки».

Отже, пропонується перейменування без зміни поштових номерів будинків та споруд:
вулиці Маяковського  в місті Кагарлик на вулицю Героїв України;
провулку Маяковського в місті Кагарлик на провулок Героїв України;
вулиці Щорса в місті Кагарлик на вулицю Лебедина;
вулиці Матая Баїсова  в селі Черняхів на вулицю Єдності;
вулиці 8 Березня в селі Черняхів на вулицю Березнева;
вулиці 1 Травня в селі Черняхів на вулицю Барвінкова;
вулиці Першотравнева в селі Халча на вулицю Шовковична;
вулиці Масленнікова в селі Мирівка на вулицю Героїв України;
вулиці Ватутіна в селі Стави на вулицю Вишнева;
вулиці Першотравнева в селі Стави на вулицю Сонячна.

Окрім того, виконком затвердив висновок про доцільність позбавлення батьківських прав, ухвалив рішення про надання дозволу на реєстрацію місця проживання малолітніх дітей, уповноважив Відділ (Службу) у справах дітей та сім’ї Кагарлицької міської ради на подання заяви про внесення змін до актового запису про народження малолітньої дитини. За рішенням виконкому встановлено доплати викладачам Комунальному закладуКагарлицької міської ради «Кагарлицька мистецька школа». Прийнято також рішення про взяття на баланс та передачу з балансу комунального майна, про видачу дубліката свідоцтва про право власності на житловий будинок; два рішення стосувалися питань квартобліку; надано дозвіл фізичній особі-підприємцю на розміщення зовнішньої реклами; упорядковано ряд поштових адрес.

Відповідно до діючого Положення надано необхідну матеріальну допомогу жителям громади, зокрема фронтовикам та членам їхніх родин. Прийнято рішення про надання статусу дитини, позбавленої батьківського піклування. Надано дозвіл на харчування дітей пільгових категорій за рахунок коштів міського бюджету, а також дозвіл на видалення аварійно небезпечних зелених насаджень.

Вдячні всім, хто дарує нам книги

Поки живе бібліотека, живе народ. Адже вона – скарбниця всіх багатств духу людського. Книга здатна змінити життя, бути кращим другом і наставником. У гарній книзі можна знайти однодумців, з нею можна гарно провести вечір, не почуватися одиноким.

У нашому місті багато добрих і чуйних людей. Протягом багатьох років наші користувачі та мешканці міста безкоштовно приносять у бібліотеку свої особисті книги. Дарують цілі зібрання творів, книги класиків і сучасних авторів. Завдяки їх безкорисливості фонд постійно поповнюється різноманітною і потрібною літературою. Так книги знаходять нову оселю і нових читачів.

Дарування – це рух душі, безкорисна щедрість та добра воля дарувальника. Надходження дарів у бібліотеку – показник престижу бібліотеки, її місця в суспільному житті, яскраве свідчення опікування її долею.

Останнім часом значно зросла кількість людей, бажаючих поділитися з бібліотекою своїми книгами. Ті, хто безоплатно передають книги у фонд бібліотеки, - люди з високою громадською позицією, які прекрасно розуміють, як це важливо зараз, під час війни.

Ми завжди щиро і безмежно вдячні за подаровані книги, бо впевнені – вони стануть важливою частинкою фонду нашої бібліотеки, допоможуть у забезпеченні освітнього процесу, відродженні культури та духовному зростанні і обов’язково знайдуть свого читача.

Дякуємо усім, хто долучився до акції: «Подаруй бібліотеці книжку». Всім бажаємо міцного здоров’я, миру, добробуту і затишку у ваших родинах!

Завітайте до нашої дитячої бібліотеки разом зі своїми друзями та близькими. Будемо читати разом!

Пішли із життя воїни Ігор Шкребтієнко та Дмитро Загородній

Захищаючи Батьківщину, 25 грудня на Донеччині неподалік села Кліщіївка Бахмутського району загинув житель Кадомки сержант Ігор Шкребтієнко. Герою було 40 років.

Ігор Шкребтієнко із 2015 року брав участь в АТО. До лав ЗСУ пішов добровольцем 26 лютого 2022 року. Служив у званні сержанта на посаді командира відділення ударних безпілотних авіаційних комплексів взводу ударних безпілотних авіаційних комплексів роти ударних безпілотних авіаційних комплексів управління військової частини А 7040.

У Героя залишилися мама, вітчим, батько, брат. Поховали Ігоря Шкребтієнка 30 грудня у Кадомці.

25 грудня поблизу села Федорівка Бахмутського району Донецької області загинув киянин, життя якого тісно переплетено із нашою громадою, Дмитро Загородній.Герою було 54 роки.

Дмитро Загородній із початку повномасштабного пішов у територіальну оборону. Під час мобілізації Подільським РТЦК та СП у м. Києві 14 березня 2022 року був призваний до військової частини А4017, де служив навідником кулеметного взводу.

У Героя залишилися брат та племінниця з родинами. Поховали Дмитра Загороднього 31 грудня біля могил його батьків у селі Іванівка.

Кіберполіція та слідчі Нацполу викрили хакера

 Мешканець Миколаєва інфікував сервера відомої американської компанії вірусом-майнером. У ході міжнародної поліцейської операції правоохоронці провели обшуки та припинили діяльність хакера. Про це повідомляє Департамент кіберполіції Національної поліції України.

Оперативники Департаменту кіберполіції та слідчі Головного слідчого управління Нацполіції під процесуальним керівництвом Офісу Генерального прокурора спільно з колегами з Європолу (установа правопорядку ЄС з протидії міжнародній організованій злочинності) викрили 29-річного хакера.

Починаючи з 2021 року, чоловік заражав сервера однієї з найбільших світових компаній у сфері електронної комерції. Спочатку хакер «зламав» 1500 облікових записів дочірньої компанії. Для цього зловмисник застосовував власноруч розроблене програмне забезпечення автоматичного підбору паролів – так званий «брутфорс».

Використовуючи скомпрометовані аккаунти, хакер отримав доступ до управління сервісом. У подальшому фігурант створив комп’ютерний вірус-майнер для видобутку криптовалюти, яким таємно інфікував серверне обладнання компанії. Для забезпечення роботи шкідливого програмного забезпечення хакер створив понад один мільйон віртуальних комп’ютерів.

Встановлено, що за понад два роки злочинної діяльності чоловік вивів на підконтрольні електронні гаманці майже два мільйони доларів США у криптовалюті, що в еквіваленті становить понад 75 мільйонів гривень.

За силової підтримки спецпідрозділу ТОР правоохоронці провели санкціоновані обшуки у приміщеннях фігуранта на території Миколаєва.

Вилучено комп’ютерну техніку, банківські та сім-картки, електронні носії інформації та інші докази протиправної діяльності.

На території Нідерландів Європолом було створено спеціальну робочу групу та VCP (Віртуальний командний пункт) для невідкладного аналізу інформації, отриманої в ході проведення слідчих дій на території України. Європолом надано допомогу у блокуванні електронних гаманців фігуранта з наявними на них активами.

Слідчі Головного слідчого управління Нацполіції відкрили кримінальне провадження за ч. 5 ст. 361 (Несанкціоноване втручання в роботу інформаційних (автоматизованих), електронних комунікаційних, інформаційно-комунікаційних систем, електронних комунікаційних мереж) Кримінального кодексу України.

Тривають слідчі дії з метою встановлення можливих спільників фігуранта та його причетності до хакерських угруповань проросійського характеру. За результатами можлива додаткова кваліфікація.

Дві пожежі у Кагарлику

Протягом 3 днів – із 6 по 8 січня – у Кагарлику сталося дві пожежі. Горіли господарчі споруди.

6 січня о 23:45 до оперативно-диспетчерської служби м. Кагарлик надійшло повідомлення про пожежу по вулиці Залізничників.

За викликом виїхали 2 відділення чергового караулу 19-ї ДПРЧ м. Кагарлика. Прибувши на місце події, рятувальники виявили, що горить гараж. Пожежу загасили о 1:05 7 січня.

Вогонь повністю знищив покрівлю гаража та приміщення ізсередини.

8 січня о 14:45 до оперативно-диспетчерської служби повідомили про пожежу по вулиці Став’янка. Горіли літня кухня та прибудова до неї.

На ліквідації пожежі було задіяно черговий караул 19-ї Державної пожежно-рятувальної частини м. Кагарлика. Прибувши за викликом, рятувальники виявили, що горить покрівля та всередині господарчої будівлі.

Пожежу локалізували о 15:12, а повністю ліквідовано о 16:08. Вогонь знищив прибудову, пошкодив покрівлю літньої кухні та інвентар, який знаходився там.

«Центр підтримки Атлант» працюватиме у Кагарлику

26 грудня Громадська організація «Центр підтримки Атлант» відкрила свій офіс у Кагарлику. Тут волонтери надаватимуть морально-психологічну та реабілітаційну підтримку нашим захисникам, їх родинам, внутрішньо переміщеним особам та усім, хто потребує її в результаті впливу війни.

ЗНАЙОМТЕСЯ: «ЦЕНТР ПІДТРИМКИ АТЛАНТ»

«Атлант» - це: мережа мобільних груп психологічної підтримки по всій Україні; гаряча лінія підтримки для військових та їх родин: https://t.me/Atlant_SC_bot; допомога військовим та їх родинам, внутрішньо-переміщеним особам та постраждалим від війни;тренінги та терапевтичні групи з широкого кола питань, які виникли у воєнний час; підготовка фахівців та координація їх роботи, гуманітарна допомога військовим, ветеранам, особам, які постраждали від збройної агресії.

ОСЕРЕДОК У КАГАРЛИКУ

26 грудня урочисто відкрили осередок «Атланту» в Кагарлику. На відкриття прийшли власне ті, хто долучився до його облаштування: волонтери на чолі із координатором осередку Оксаною Дрозденко, засновник «Атланту» Андрій Омельченко, Кагарлицький міський голова Олександр Панюта, депутатка Кагарлицької міськради й підприємиця Людмила Онука, менеджер благодійного фонду «МХП – Громаді» Зіновій Лялюк.
Кожен із присутніх доклав зусиль для облаштування офісу осередку: волонтери зголосилися працювати на громадських засадах, міська рада надала приміщення, Людмила Онука зробила благодійний внесок у розмірі 10 000 гривень на ремонт. Отримав «Атлант» і підтримку від БФ «МХП – Громаді» - грант у 100 000 гривень за програмою соціальних ініціатив «Час діяти, Україно!». До цього долучилися ще 5 000 гривень від Кагарлицької міської ради, сертифікат на які вручив координаторці осередку пані Оксані Олександр Панюта.

Наповну осередок «Атланта» в Кагарлику запрацює із 14 січня. Знаходиться він за адресою: вулиця Незалежності, 1, 3 поверх.

Як зазначила Оксана Дрозденко, на дверях офісу буде вивішено телефони, за якими можна буде звертатися, графік роботи. Працюватимуть психологи не лише в офісі – відвідуватимуть сім’ї. «Тож якщо не застанете нас на місці, поставтеся до цього з розумінням – зателефонуйте і ми обов’язково домовимося про зустріч», - додала пані Оксана.

ДО «АТЛАНТУ» МОЖНА ЗВЕРТАТИСЯ З БУДЬ-ЯКИМИ ПИТАННЯМИ

До ГО «Центр підтримки Атлант» можна звертатися через чат-бот. Для цього потрібно відсканувати QR-код або перейти за посиланянм https://t.me/Atlant_SC_bot та заповнити анкету. Далі з вами зв’яжуться волонтери Центру.

Звертайтеся, якщо: вам потрібно просто поговорити, важко емоційно; вас спіткали травматичні події, трапляються панічні атаки, тривога; ви пережили втрату близької людини; маєте поганий сон, погане самопочуття; є інші моменти та питання, що викликають у вас занепокоєння.

POS-система (Point of Sale)

POS-система (Point of Sale) це комплексне програмне та апаратне обладнання, яке використовується для обробки та ведення транзакцій на місці продажу, такому як магазин, ресторан, кафе чи інший підприємницький об'єкт. POS-системи використовуються для здійснення продажів, ведення обліку товарів, обробки платежів та інших операцій, пов'язаних з обслуговуванням клієнтів.

Функції POS-систем:

1. Реєстрація продажів: Фіксація товарів або послуг та їхніх цін для проведення транзакцій.
2. Облік товарів: Ведення інвентарного обліку залишків товарів на складі.
3. Прийом платежів: Обробка різних видів платежів, включаючи готівку, кредитні та дебетові картки.
4. Друкування чеків: Автоматичний друк чеків або квитанцій для покупців.
5. Управління персоналом: Ведення обліку робочого часу, надання прав доступу до функцій системи.
6. Звітність: Генерація звітів щодо продажів, обліку товарів, фінансової звітності тощо.

Тенденції розвитку POS-систем в Україні:

1. Електронні платежі та мобільні додатки: Зростання популярності безготівкових оплат через картки та мобільні додатки.
2. Інтеграція з обліковими системами: Посилення інтеграції POS-систем з різноманітними обліковими та ERP-системами для оптимізації бізнес-процесів.
3. Контактнілес оплати: Зростання використання технологій, які дозволяють здійснювати оплату без фізичного контакту, таких як NFC-карти та мобільні гаманці.
4. Аналітика та штучний інтелект: Застосування аналітики та штучного інтелекту для більш точного аналізу даних, прогнозування попиту та оптимізації стратегій продажу.
5. Cloud POS: Збільшення популярності хмарних POS-систем, які дозволяють зберігати та обробляти дані в хмарі, забезпечуючи доступ до них з будь-якого місця.
6. Забезпечення кібербезпеки: Зростання уваги до кібербезпеки POS-систем для захисту від можливих кібератак та витоків даних.
7. Гнучкість та мобільність: Використання мобільних POS-рішень та збільшення гнучкості систем для використання їх на різних платформах та пристроях.

Розвиток POS-технологій в Україні спрямований на полегшення бізнес-процесів, забезпечення зручності для клієнтів та підвищення ефективності обслуговуван

В сучасному бізнес-середовищі існує багато популярних моделей POS-обладнення, які відрізняються за функціональністю, надійністю та можливостями.

Нижче наведено кілька популярних моделей POS-систем:

1. Square Point of Sale:

Характеристики: Проста та зручна POS-система, ідеальна для малих підприємств.

Особливості: Інтеграція з мобільними пристроями, можливість приймати безготівкові платежі, аналітика продажів.

2. Clover POS:

Характеристики: Високофункціональна POS-система для ресторанів та роздрібних магазинів.

Особливості: Замовлення за столиками, інтеграція зі звітністю та аналітикою, прийом безконтактних платежів.

3. Toast POS:

Характеристики: Спеціалізована POS-система для ресторанного бізнесу.

Особливості: Управління меню, замовлення для доставки, інтеграція з кухонним обладнанням.

4. Shopify POS:

Характеристики: Інтегрована POS-система для онлайн та офлайн продажів.

Особливості: Синхронізація інтернет-магазину з реальним магазином, звітність та аналітика.

5. Lightspeed POS:

Характеристики: POS-система для роздрібного та гуртового бізнесу.

Особливості: Управління запасами, інтеграція з електронними комерційними платформами, аналітика продажів.

6. Vend POS:

Характеристики: Гнучка POS-система для різних видів бізнесу.

Особливості: Мобільна та хмарна архітектура, інтеграція з різними платіжними системами.

7. NCR Silver:

Характеристики: POS-система для малих підприємств та ресторанів.

Особливості: Аналітика продажів, управління клієнтськими програмами, інтеграція з обліковими системами.

8. ERPLY:

Характеристики: POS-система з елементами ERP.

Особливості: Управління запасами, замовлення та постачання, звітність.

9. QuickBooks POS:

Характеристики: POS-система від Intuit для малих бізнесів.

Особливості: Облік продажів та фінансів, інтеграція з обліковою системою QuickBooks.

10. WooPOS:

Характеристики: POS-система для торгівельних підприємств.

Особливості: Інтеграція з WooCommerce, звітність та аналітика.

Ці POS-системи відомі своєю функціональністю, надійністю та зручністю використання, і вони можуть бути вибрані відповідно до конкретних потреб бізнесу.

Різдвяний фестиваль у ліцеї №3

20 грудня у Кагарлицькому ліцеї №3 було людно, шумно, весело! За відчуттями, ось-ось зірве дах школи від потужної позитивної енергетики, яка панує на першому поверсі найбільшого акладу освіти громади. Від наймолодшого школяра до старшокласника – всі у вишиванках. В атрибутах – гітари, сопілки, шумові інструменти, різдвяні зірки, з якими колядують. Приємно дивитися в українському вбранні і на педагогів ліцею: красиві, квітучі українці!

РІЗДВЯНИЙ ФЕСТИВАЛЬ НА ВІДКРИТОМУ ПРОСТОРІ

- Сьогодні ми проводимо Різдвяний фестиваль, - розповідає директор Кагарлицького ліцею №3 Наталія Коваленко. – Ми з колегами вирішили показати все ж таки нашу роботу, бо протягом ковідного періоду і від початку повномасштабної війни у нас не було можливості зустрітися ось так разом – ні діти не виступають, ні батьки не бачать що в школі відбувається.
Завдяки нашим активностям і тому, що ми постійно беремо участь у всіляких проєктах, наша шкільна родина завжди рухається вперед.
У нас з’явився відкритий простір для реалізації задумів, планів і заходів. І можна побачити цей простір на місці колишнього гардероба. Гардероб, звісно, ми прибрали, стіни також – тож ми ще в процесі роботи.
Невимовно завдячуємо міській владі за підтримку – Кагарлицькому міському голові Олександру Панюті, який був на презентації проєктів, та депутатам. Коли батьки запитали, де ж будуть дитячі речі (а була ідея, щоб закупити шафи), Олександр Панюта відповів: «Добре, давайте я буду звертатися до депутатів із таким проханням». Дякуємо, що відгукнулися, і на засіданні сесії міської ради було прийнято рішення виділити нам кошти на шафи. Насправді аби не шафи, усе це не мало б значення. До речі, ці шафи вчора вже й привезли і вони будуть розміщені на поверхах, де у нас достатньо місця. Усе це ми підсилимо камерами спостереження, у кожної дитини буде свій ключик. Увесь цей механізм ще в процесі розробки.

НАШІ ЦІННОСТІ - ТРАДИЦІЇ

«У нас виникла ідея – поспівати. Ми так давно не співали, так давно не бачили, як діти виступають! Дітям треба створювати приємні радісні моменти, щоб вони надихалися, і це їх мотивує, - переконана Наталія Коваленко. - Ми розуміємо: у нас одні-єдині цінності у нашій Україні – це наша спадщина, наші традиції. Діти надзвичайно гарно сьогодні виступають, до сліз!»

ВОЛОНТЕРСТВО ЛІЦЕЮ – РОБОТА БЕЗПЕРЕРВНА

Разом Із тим школа потужно працює у волонтерському напрямку. «Для нас волонтерство – це таке природне, воно таке наше і завжди з нами. Це одна зі сторін нашої роботи. Зараз йде велика війна, і кожному потрібно долучатися до допомоги військовим. Щодо нас, це не тільки вчителі і діти, це величезна когорта батьків», - ділиться пані Наталя.
Із закладу постійно передають допомогу нашим воїнам, заливають окопні свічки, збирають на дрони, автівки, прожектори для ППО – процес іде безперервно.

ЯРМАРОК – НА ПОТРЕБИ ЗСУ

Протягом дня у школі лунали колядки. Разом із тим працював благодійний ярмарок, зібрані кошти з якого буде направлено для ЗСУ. Освітній процес здійснювався згідно із графіком.
Ярмарок готували учні 6 та 9 класів. Решта – співали, колядували.
У закладі потужно працюють і намагаються створювати мотивуючі моменти для дітей. «Щоб діти розуміли, що тут їх завжди підтримають і відкриють нові можливості», - уточнює Наталія Коваленко.
Для подальших заходів на відкритому просторі тут планують придбати розбірну сцену.
«Маємо багато місця, багато поміщається людей. Відрадно, коли приходять батьки – наші випускники – і відмічають нове, приємно вражені перемінами в ліцеї. Ми завжди з колегами намагаємося запозичити краще, де буваємо, і докладаємо неабияких зусиль. Тож якби не підтримка колег, один у полі, як кажуть, - не воїн», - додає директорка закладу.
Є приказка: Не виховуй дітей, виховуй себе. Діти будуть схожі на тебе. У своїй роботі керівника ліцею Наталія Коваленко саме так і робить – власним прикладом показує, як має бути.

ОЧІЛЬНИК ГРОМАДИ ПООБІЦЯВ НОВЕ ОЗВУЧЕННЯ

У своєму виступі перед дітьми та педагогами Кагарлицький міський голова Олександр Панюта найперше щиро подякував нашим військовим за захист та можливість вчитися.
А за тим пообіцяв усіляко сприяти разом із депутатами та відділом освіти хорошим починанням. І ці кроки вже впевнено відбуваються. Очільник громади публічно пообіцяв, що наступний захід на відкритому просторі буде з новим хорошим озвученням.
Надія Омельченко, начальник відділу освіти Кагарлицької міськради, привітала школярів та їх наставників із новорічно-різдвяними святами і побажала здоров’я та Перемоги.

Нагороджено лауреатів Премії імені В.Дашенка

У Кагарлику відзначили лауреатів Премії в галузі культури та мистецтва імені народного артиста України Василя Дашенка у 2023 році.

21 грудня перед початком засідання сесії Кагарлицької міськради міський голова Олександр Панюта вручив нагороди 5 лауреатам Премії імені Василя Дашенка у трьох номінаціях.

Лауреатами Премії стали:

Яна Семенюк, номінація «декоративно-прикладне мистецтво», категорія від 17 років, жителька Кагарлика;
Дар’я Шевченко, номінація «декоративно-прикладне мистецтво», категорія до 17 років, вихованка Кагарлицької мистецької школи;
Вікторія Матюшенкова, номінація «виконавська майстерність» (музичне мистецтво), категорія до 17 років, вихованка Кагарлицької мистецької школи;
Лейла Джабієва, номінація «за значний внесок у розвиток культури і мистецтва», категорія від 17 років, викладач Кагарлицької мистецької школи;
Театральний колектив Кагарлицької мистецької школи, номінація «виконавська майстерність» (театральне мистецтво), категорія до 17 років.

Олександр Панюта привітав лауреатів та побажав їм подальшого творчого росту.

Лауреати Премії імені Василя Дашенка отримали грошові винагороди у розмірі 5000 та 2500 гривень.

Нагадаємо, що Премія імені Василя Дашенка встановлюється Кагарлицькою міською радою та є найвищою в Кагарлицькій громаді відзнакою в галузі культури та мистецтва.

Присуджується вона щорічно до дня народження (до 31 грудня) народного артиста України Василя Дашенка, який народився та довгий час жив у Кагарлику.

Розмір однієї премії - 5000 гривень.

Премія присуджується у чотирьох номінаціях та двох вікових категоріях (до 17 років та від 17 років) у кожній номінації окремо. Якщо ж у номінації та категорії кілька лауреатів, то сума премії ділиться пропорційно між ними всіма.

«Ми були потрібні людям»

Як на Київщині попри окупацію та відключення світла продовжували пекти хліб

24 лютого чимало українців не вийшли на роботу. Але не вони. В Іванкові, що на Київщині, експедитори хлібзаводу у день початку повномасштабної війни виїхали розвозити гарячу випічку. І навіть згодом, коли селище опинилося під окупацією, працівники пекарні знайшли в собі сміливість і далі не залишати людей голодними. Директорка Іванківського хлібзаводу Ірина Черненко розповідає ШоТам про дні та ночі в пекарні, як переправляли хліб човнами та 36 днів окупації.

Годували громаду свіжоспеченим хлібом

Я за освітою технологиня хлібопекарного виробництва – закінчила Чернігівський кооперативний технікум. Перші роки працювала за профілем. У 1985 році приїхала на роботу на хлібзавод в Іванків. Це було «за розподілом», як тоді казали. А у 2015 році вже стала директоркою.

Іванківський хлібзавод збудували ще у 1969 році. Коли я прийшла працювати, тут була понад сотня працівників. Бо на той час це був не просто хлібозавод – а велике підприємство, яке також містило рибокоптильний і ковбасний цехи, пекарню.

Та починаючи з 90-х ринок наситився, адже всі бачили, що на хлібі можна заробляти хороші гроші. І скрізь набудували нових заводів. Ніби й добре, що є вибір, конкуренція. Але, на жаль, не кожен відповідає за якість своєї продукції.

Перед повномасштабним вторгненням росії у нас залишилося до 20 працівників. Пекарі виходили тільки у нічний час, аби зранку в магазини потрапляла свіжоспечена продукція. Це повʼязано з тим, що термін реалізації хліба – 24 години. Я не сприймаю серйозно те, що продають у супермаркетах з етикетками про «термін придатності – 5-7 днів», бо, мовляв, «хліб бездріжджовий». Аби хліб піднявся, потрібна або закваска, або опара. «Бездріжджового» не існує в природі.

Люди на хлібзаводі працювали вночі, аби зранку в магазини потрапляла свіжоспечена продукція. Фото: ШоТам.

Ми опинилися в окупації

24 лютого почалося з «вересків» людей на вулицях. Було тривожно. Стало зрозуміло, що почалася повномасштабна війна… Куди відкриватися? Але що робити: треба ж годувати людей. У нас уже був напечений хліб для шкіл і магазинів. О шостій ранку експедитори таки виїхали на маршрути його розвозити. Та магазини ще були зачинені, а школи вже не приймали. Весь хліб вони повезли на ринок в Іванкові.

Там було порожньо. На ринку торгували тільки ми своїм хлібом. Було видно величезну чергу в аптеку, ще одну – в банкомат. Скрізь усе зачинено – ніде купити базові харчі. А ми стояли й продавали той хліб.

Інформації було нуль. Ніхто зовсім нічого не казав й додзвонитися кудись було нереально. Так ми опинилися в окупації. Хто з працівників міг, підтягувалися до заводу. З пекарні я не виходила з 24 лютого – й аж до 1 квітня. Добре, що пічки працювали, і коли на вулиці був «мінус», у нас – +6°C чи +8°C. Там ми й жили.

24 лютого в Іванкові на ринку торгували тільки хлібом. Фото: ШоТам.

Мене рятував… щоденник

Хоч разом і було трохи спокійніше, але загалом страшно. Громаду обстрілювали росіяни. Я не знала, що відбувається у мами, де мої діти. До рідних було не додзвонитися. У деяких районах люди не могли вийти у двір – сиділи кожен у своєму підвалі чи погребі.

День у день все відбувалося однаково. У голові все зливалося. Втриматися на плаву мені допоміг щоденник. Я багато нотувала, хто де був, що бачила чи чула, що сталося: «сьогодні нема світла», «сьогодні зник зв’язок».

На щастя, окупанти поводилися, я б сказала, «адекватно». Вони гнули свою пропагандистську лінію, що «вам буде добре», «з нами жити прекрасно» і що «ваша влада – не така, а наша – шикарна». Я називаю це «розмовами ні про що». Їх цікавило, де керівництво заводу. А ми що? Казали, не знаємо: «Ми всі звіти здаємо через інтернет. Можемо керівників навіть в обличчя не знати».

В окупації продовжили випікати 

Щоб не зійти з розуму, ми працювали. Та і людям ми були потрібні. У Facebook наша бухгалтерка виклала оголошення, аби люди приходили та купляли хліб. «Сарафанне радіо» працювало: місцеві передавали одне одному, що ми печемо. І народ потроху приходив.

Ми самі не розвозили хліб. Пʼять людей не могли й пекти, й організовувати все, й розносити. Але от наша працівниця з чоловіком і друзями вночі таки возили хліб тими місцями, звідки люди самі до нас дійти не могли. Потім вони організували доставку у села Шпилі, Рокитна Слобода та Білий Берег. Хлопці переправляли туди хліб човнами.

Нам із самого початку допомагав чоловік, у якого в минулому, до реабілітації, була наркотична залежність. Так от, саме він з нами пік хліб, коли працівників було неможливо зібрати до купи. Інші хлопці з Макарівського центру реабілітації теж їздили нам допомагати – на велосипедах, під обстрілами, поруч із машинами окупантів. Для місцевих ці чоловіки розкрилися зовсім з іншого боку. Бо у суспільстві заведено вважати, що такі люди «неблагонадійні». Але це не так.

Складно і так, а тут ще й відключення

Відключення електроенергії дещо підкосили нашу роботу. Коли це вперше сталося, 9 березня, ми законсервували наше тісто, а вже наступного дня продали його. Ніхто не міг точно сказати, коли буде світло. Власного генератора у нас не було. Хоча був там один, але його контролювали росіяни.

14 березня нам таки допомогли з генератором, і ми почали працювати знову. Але ми були прив’язані до часу, адже діє комендантська година. Нам могли привезти генератор тільки о 6 ранку, й о 5 вечора його вже забирали. Чайниками гріли воду, щоб замісити тісто. Так і планували роботу.

Вперше світло відключили 9 березня. Фото: ШоТам.

Вільне Іванкове знову пахне хлібом

Ми були під окупацією 36 днів. 1 квітня о сьомій годині ранку (памʼятаю, було хмарно, і лився дощ) у нас під вікнами почалися крики: «Наші прийшли!». Чи хтось міг у це повірити, у День сміху? Я – ні. Та потім прибігла наша працівниця і каже: «Це правда. Хлопці – на площі, підняли прапор. Я з усіма перецілувалася». Ми плакали. Емоції були неймовірні.

Нині ми працюємо стабільно. Якщо порахувати водіїв, слюсарів і продавців, нас – 16 людей. Хліб випікають за зміну пʼятеро. Знову, як і до вторгнення рф, ми працюємо у нічну зміну, з 24:00 і до 6:00, щоб зранку свіжоспечений хліб опинився на прилавках.

За цей рік ми відновили опалення, придбали новий котел. Відновили те, що було зламане – приміром, бойлер, печі, датчики. 

Все, що ми печемо, реалізовуємо власними силами. Забезпечуємо хлібом районні лікарні та садочки. Продаємо також на ринках в Іванкові та Макарові, в місцевих магазинах. Покупців, звісно, менше, бо з місцевих хтось виїхав, когось убили. Район спорожнів. Але як є.

Я дуже люблю свою роботу, мені подобається пекти. Мрію, щоб усі повернулися додому, і війна закінчилася. Це моя велика, але, мабуть, як і у всіх, мрія.

Про сина казали: «Святік – дурний, не гуляй з ним»

Історія матері дітей з інвалідністю, яка відкрила центр раннього розвитку

Ольга – мати двох діток з аутизмом. Такий діагноз міг би деморалізувати її, та натомість – змотивував робити світ кращим. Жителька Київщини, учителька за професією, зізнається: про інклюзію лише чула, і з такими дітьми не працювала. Тому вирішила набратися досвіду, аби потім віддати всю себе вихованню синочків. А щоб соціалізувати їх, Ольга навіть створила власний центр раннього розвитку. Там – усі на рівні, без «нормальних» і «таких» дітей.

Відкрила дитячий центр заради сина

За фахом я вчителька початкових класів. У школі працювала 12 років, доки не пішла у декрет. Так сталося, що у мене народився хлопчик з інвалідністю. Вперше я почула це страшне слово «аутизм», коли Святославу було два роки. Для мене цей діагноз був дуже болючим. Тоді про нього ще дуже мало знали, ніхто про це в голос не говорив. 

Я відчувала, що мені бракує досвіду виховання особливої дитини. Тому  вирішила трішки змінити фах і спробувати себе у ролі виховательки.

Найперше, що мені порадили лікарі – соціалізація дитини. Потрібен був дитячий садок. Але його, такого маленького, ще ніхто не хотів туди брати. Значить що, треба шукати інший вихід. Тому я вирішила відкрити власний простір у нашому Василькові – Центр раннього розвитку дітей. Зараз у мене вже двоє діток з інвалідністю і багато вихованців. 

Ольга вирішила відкрити власний простір у Василькові. Фото: ШоТам.

Дітей з інвалідністю не завжди приймає соціум

Взагалі з інклюзією важко, особливо у невеликих містах, як от наше. Люди, коли чули слово «інвалідність», вжахалися, ніби це якийсь вірус. Доки Святік рік ходив у садок, і ніхто не знав про його особливість, було все добре. А коли нам дали «інклюзію», мені в соцмережі батьки почали писати скільки бруду. Ви уявіть: вимагали, щоб я забрала свою дитину, бо ще «повітряно-крапельним шляхом хвороба передасться» їхнім діткам. Я мовчки це «ковтала», бо розуміла, що нічого не доведу.

Бувало, на Святіка пісок дітки кидали, пхали його, ображали. З синяками приходив додому, з розбитою губою. Але він мені нічого не міг сказати. А ось інші дітки розказували, мовляв, Святослав упав зі стільця, і на нього сварилася вихователька. Хіба можна так?

Коли у садку зʼявляється дитина з інвалідністю, її багато хто (особливо батьки інших дітей) розглядають ніби під мікроскопом. Чи чисті та обрізані в неї нігтики, чи гарненько вона одягнена, чи вимите і причесане в неї волосся. А скільки я чула від батьків, які казали своїм дітям, що «Святік – дурний, не гуляй з ним».

Думаю, це головна причина, чому батьки ведуть дітей у садки, школи та класи без інклюзії та замовчують їхню особливість. Мовляв, «Не хочемо ставити ярмо на дитині». Але ж кому від того краще? Дитині точно ні, бо вона не встигає за однолітками, й останнім не пояснюють, чому поведінка цієї дитини може відрізнятися.

За час «ходіння» старшого сина у садок я дійсно багато наслухалася і натерпілася. А тепер Всеволод йде туди ж, і я трохи хвилююся.

Добре, що зараз вже інклюзія більш популярна, ніж раніше. Про це говорять батькам, працювати з такими дітками навчають вихователів і вчителів. Може, і далі будемо рухатися вперед – до усвідомлення того факту, що немає «таких» і «звичайних» дітей, адже всі однакові та рівні.

Перш ніж запускатися, вчилася підприємництва

Відкрити власну справу я змогла за підтримки «СОС Дитячі Містечка», а перед цим проходила навчання. Нам розповідали, як правильно починати бізнес, ділилися власним досвідом. Потім у межах гранту я придбала для студії наповнення: килимок, проєктор, принтер, матеріали для рукоділля.

Центр, який я відкрила, став особливо актуальним для дітей, на зростання яких спершу припав локдаун, а потім і повномасштабне вторгнення. Через закриття садків їм бракує соціалізації, і ми надаємо її повною мірою.

Центр для дітей став особливо актуальним у період локдауну та повномасштабної війни. Фото: ШоТам.

Вчимо дітей, що помилятися – це нормально

До нас приходять дітки 4-5 років. Тут вони спілкуються, вчаться ділитися смаколиками, які їм батьки кладуть у тари, обмінюватися іграшками. Бо спершу, коли діти приходять, вони знають тільки слова «хочу» і «дай». А ми вчимо, як правильно попросити, як бути чемним і самому ділитися.

Також дітки вчаться вирізати ножицями, бо для багатьох це проблема: вони не вміють їх тримати. Навчаємо малюків й правильно тримали олівці, ручки, пензлики, щось обводити та розмалювати.

«Я зробив помилку», – буває, скаржаться. «Нічого страшного, – відповідаю, – Ми зараз виправимо». Деякі діти лякаються, коли у них щось не виходить. Тут, у студії, на них ніхто не кричить, але, можливо, вдома… Словом, ми вчимо дітей, що помилятися – це нормально.

Вони такі щирі, відверті. Розказують, де вони були, що робили. Я б сказала, що у нас «студія добра» чи «студія спілкування».

Тут навчають малюків правильно тримали олівці. Фото: ШоТам.

Даруємо діткам свята

Програму для студії я розробляю, аналізуючи, яка вона у дитсадків і шкіл. Приміром, переглядаю, що, згідно з нормою, дитина повинна вміти, коли приходить до першого класу. Звісно, у нас не стоїть завдання пройти шкільну програму наперед, тому що дитині буде нецікаво потім ходити на уроки. Але базу ми намагаємося освоїти. Менших діток ми знайомимо з цифрами, друкованими літерами, зі складом, реченням, а старших – з навичками письма, підрахунками, розвʼязуванням задач.

Для дітей ми організували секції з хореографії, художньої творчості, футболу. Вже навіть готуємося до турніру. Там дітки спілкуються між собою, взаємодіють, виявляють емоції. Ми ж намагаємося приділяти увагу кожній дитині. 

У нас цікаво. Ми не  просто вирізаємо трикутники як у садках, а створюємо візуальні шедеври. Всі заняття такі насичені та унікальні, що дітям хочеться сюди приходити знову і знову.

А ще ми регулярно проводимо свята – на відміну від більшості шкіл і дитсадків, які зупинили такі активності на тлі війни. Навіть батьків залучаємо, щоб проводили з дітками більше часу. От було у нас Стрітення, і дітки з дорослими прийшли у вишиванках і мали спільні активності. Всі чудово провели час.

У центрі не тільки навчаються, а й разом проводять свята. Фото: ШоТам.

Звуки вибухів? Та ні, це щось інше

Повномасштабна війна для нас почалася одразу з потужних обстрілів. Ми живемо за три кілометри від місця, де тоді почалися бої. Я просто бачила у небі, як одне за одним щось летить. У мене була паніка. Я зібрала дітей, але ми лишилися в будинку – боялася, що просто не дійдемо до укриття. Війна і на дітях, і на нас залишила «гарний» відбиток. Я їх намагалася трішки відволікти від того.

З батьками ми все проговорили наперед: якщо тривога – дітей потрібно швидко забрати. Але був випадок, коли мама дитини була на роботі в момент початку обстрілів і не встигала швидко прийти. І дитина мені каже: «Щось бахкає». «Це, – кажу, – з СТО звуки, там ремонтують машину». Їй було страшно, але і мені не менше. Я відволікала увагу дівчинки як могла, доки не прийшла її мама.

Ми застали й відключення електрики. Памʼятаю, світло вмикали на дві-чотири години. Я приходила у студію зазвичай о 8:45, а заняття починалися з 9:30. Оскільки вирахувала, що світло буде орієнтовно до 11-ї, то вмикала на повну обігрівач, зачиняла двері. Заняття ми проводили під ліхтариками. 

Свята в центрі ми підлаштовували під графіки відключень. Вечірка до Нового року була взагалі «цікава». Ми запланували її на 29 грудня, але були сильні обстріли Києва, тому перенесли на наступний день. Основну частину з дітьми ми встигли провести, а як тільки почали працювали аніматори світло згасло. Добре, що в них була колонка. Так і продовжили у напівтемряві.

Вся справа – заради дітей

Мій Святослав відвідував студію два роки. Заради нього я, власне, її тоді й відкрила. Мій син навчався у середовищі здорових діток, і вони всі гралися та навчалися разом. Це було чудове місце для соціалізації Святіка та виховання поваги й гідності в інших діток.

Це дійсно допомогло. Святослав почав розповідати віршики, співати, танцювати. Якщо так глянути, він не відрізняється від інших дітей. Можливо, він не може пояснити щось детально, але дуже намагається. Святослав дуже добрий – заступається за інших діток, якщо бачить, що когось ображають. Такий же борець за справедливість, як і його мама.

Центр дійсно допоміг Святославу. Фото: ШоТам.

Створюю добріший світ

Мені б хотілося, аби українці стали більш освіченими у питаннях інклюзії. Щоб нарешті перестати тикати пальцем на дитину з інвалідністю та виганяти її з приміщення (як було у нас). Щоб суспільство дійсно сприймало всіх на рівні.

Зараз триває війна, і, на жаль, стає все більше військових, які також отримують інвалідність внаслідок поранень. І є дуже багато дітей, які постраждали від війни. Ми мусимо почати розуміти, що є такі люди, і вони потребують більше уваги та турботи. Я хочу, щоб світ став добрішим. Це моя мрія.

“Магічна пошта Святого Миколая”

Гурт Kalush Orchestra та БФ PEREMOGA здійснили мрії дітей, які постраждали від війни

КИЛИММЕН став Святим Миколаєм: гурт Kalush Orchestra та БФ PEREMOGA здійснили мрії дітей, які постраждали від війни

Зірковим чарівником став КИЛИММЕН, учасник гуртів KALUSH та Kalush Orchestra. Артист власноруч обрав та відправив подарунки 50-ти діткам, загальною сумою близько 150 тис грн.

Ідея проєкту: Діти вимушено переміщених осіб, загиблих захисників і діти, чиї батьки знаходяться в полоні, писали листи Святому Миколаю, які згодом були опубліковані на сайті благодійного фонду. Протягом грудня кожен міг поміряти на себе роль Святого Миколая й зробити подарунок до свят, втіливши дитячі бажання в реальність.

«Дізнавшись про ініціативу “Магічна пошта Святого Миколая”, ми одразу вирішили долучитися, адже це найменше, що ми можемо зробити для дітей, які вже щось втратили. Я перечитав багато листів, але особливо мені запам’яталося звернення Поліни, яка попрохала у Святого Миколая, щоби закінчилася війна. Я відправив їй нашу фірмову рожеву панаму, срібну патріотичну підвіску та підписану мною листівку. Разом з командою ми звернули увагу на мрії творчих діток: багатьом з них купували гітари, барабани, набори для малювання та гончарства. Музичні інструменти та спортивний інвентар я обирав з особливим захопленням. Думаю, всі ви знаєте про мою любов до танців і музики. Якщо подарунки, які ми з Kalush Orchestra обрали, хоча б на мить подарують позитивні емоції дітям і нагадають, що дива трапляються, значить, ми зробили щось хороше. Діти — наше майбутнє, тож якщо ви маєте змогу робити добрі справи – обов’язково робіть їх», — коментує свою участь у проєкті КИЛИММЕН.

Завдяки колаборації Kalush Orchestra та БФ PEREMOGA вдалось реалізувати мрії 50-ти дітей віком до 14 років з 23 областей України. (крім Луганської та Автономної республіки Крим). За підсумками усього проєкту подарунки від таємних Святих Миколаїв отримали: 478 дітей вимушено переміщених осіб, 406 дітей загиблих захисників, 109 дітей, чиї батьки знаходяться в полоні.

Думками про реалізований проєкт поділилася і представниця фонду PEREMOGA, Анастасія Єрак: «Часто люди навіть не замислюються, наскільки легко робити добрі справи та допомагати тим, хто цього потребує. У рамках проєкту «Магічна пошта Святого Миколая» всі охочі могли відчути себе справжніми чарівниками: почитати бажання та думки малечі, дізнатися мрії, обрати та відправити подарунки. Дякуємо Kalush Orchestra за те, що долучилися. Вважаю, ми реалізували дуже крутий і важливий соціальний проєкт».

Станом на 19.12.2023 з 993 дітей подарунки від таємних святих Миколаїв
отримали 716 дітей. Детальніше зі статистикою можна буде ознайомитися у соціальних мережах благодійного фонду PEREMOGA на початку 2024 року.
Kalush Orchestra регулярно підтримують благодійні ініціативи, збирають кошти на своїх концертах, влаштовують аукціони. Так, завдяки своїй благодійній діяльності гурту вдалось зібрати вже понад 60 мільйонів грн для України.
Фото та відео діток: https://drive.google.com/drive/folders/1QJx4nxXPMplfVDhVubZPX1Uu-z_xzJLE

Долучитися до акції: https://www.peremoga-ukraine.org/ua/magic-mail

Контакти фонду:

Сайт: https://www.peremoga-ukraine.org/
Instagram: https://www.instagram.com/prmg.ukraine/
Telegram: https://t.me/peremogadp
FB: https://www.facebook.com/prmg.ukraine
E-mail: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

Вифлеємський вогонь миру - у Кагарлику

18 грудня в Кагарлик прибув Вифлеємський вогонь миру – його урочисто передали громаді представники місцевого осередку Національної скаутської організації України «Пласт». Запалити свічку від цього вогню зможе кожен житель громади.

Вифлеємський вогонь миру — це міжнародний скаутський захід, що відбувається щороку напередодні Різдва. Основна мета — поширити символічний вогонь із місця народження Ісуса Христа до всіх, хто його потребує. Вогонь є символом доброї справи й підтримки.

Під час засідання виконавчого комітету Кагарлицької міської ради 18 грудня пластуни Кагарличчини й передали Вифлеємський вогонь миру громаді в особі міського голови Олександра Панюти.

«Цей вогонь прибув в Україну з Австрії, - розповіла одна із пластунів Анна Кириленко. – Він символізує мир та те, що ми маємо об’єднуватися. Зараз це як ніколи актуально. Адже нам потрібно триматися разом, бути пліч-о-пліч. І ми дуже дякуємо, що ви підтримуєте нас, підтримуєте наш рух».

Керівниця осередку пласта в Кагарлицькій громаді Марина Мацюк зазначила, що разом із пластунами вони до цієї акції Вифлеємський вогонь миру роблять добрі справи.

Пластуни допомогли робити окопні свічки волонтерам організації «Міцні вузлики». Вони плетуть маскувальні сітки, роблять окопні свічки та ще багато для підтримки наших захисників. Тож Марина запропонувала й присутнім долучитися та задонатити на підтримку «Міцних вузликів».

Олександр Панюта подякував пластунам за те, що доставили на Кагарличчину Вифлеємський вогонь миру, за їхню діяльність, вклад у виховання молоді та вручив кожному новорічно-різдвяні подарунки.
Також міський голова зазначив, що із 19 грудня Вифлеємський вогонь миру встановлять у приміщенні Пункту незламності в Кагарлицькому міському центрі культури та дозвілля. А вже там від нього запалити собі свічку зможе кожен, хто побажає: чи то житель, чи гість Кагарличчини.

Усе життя – за кермом

Бути шофером багатотонних вантажівок непросто. Адже за кермом такий водій має бути не просто уважним і зібраним, а й всебічно технічно обізнаним, а ще мати чудову реакцію, щоб миттєво зреагувати на будь-які нештатні ситуації.

Сьогодні наша розповідь про Йосипа Михайловича Ігнатовича – водія-пенсіонера, який пам’ятає ще бездоріжжя, і те, як будувалася перша дорога до Чорнобильської АЕС.

Йосип Михайлович переконаний, що робота водія самоскида хоч і здається неважкою, насправді – вкрай відповідальна, тому шоферам-початківцям рекомендує не байдикувати, а запасатися терпінням і серйозно ставитися до своєї роботи.

- У нашій справі не стільки фізична сила потрібна, скільки бути уважним і відчувати машину, - розповідає досвідчений водій. - Інший раз їдеш - душа співає! Але якщо взимку в ожеледь поквапишся - самоскид несе за інерцією, він стає некерованим. І треба зуміти втримати машину, впоравшись із собою.

Йосип Михайлович вперше сів за кермо ще до армії – у п’ятдесятих роках минулого сторіччя. У рідному Обертині, що на Івано-Франківщині, закінчив тримісячні курси водіїв, і відразу ж почав вдосконалювати свої уміння на сільгосптехніці. Виріс у багатодітній родині з двома старшими братами та двома молодшими сестрами.

Там же, в Обертині, познайомився зі своєю майбутньою дружиною Валентиною, яка була родом із Кагарлика. А працювала вона у сільській ветлікарні, приїхавши за направленням після закінчення навчання в Тернополі, де і здобула спеціальність ветеринарного фельдшера.

У 1964 році у молодого подружжя народився син, а через два роки і донька. А ще за два роки у дружини Йосипа Михайловича помер тато, який мешкав у Кагарлику, після чого молода сім’я вирішила переїхати на Київщину, добудувати батьківську хату і в ній поселитися.

У Кагарлику Йосип Михайлович відразу ж влаштувався на роботу в автоколону. Люди, згадує водій, там працювали прості і доброзичливі.

- У перший же день відчув, що я вдома, - розповідає Йосип Михайлович. – Адже, як приходиш на нову роботу, ти ще нікого не знаєш, і від того, як тебе зустрінуть, багато що залежить. А мене прийняли дуже добре і приязно. Мені працювалося комфортно з перших хвилин роботи в автоколоні, колектив - одна велика сім’я, та й робота чудова, хоч і важка.

З перших днів знайшов із усіма спільну мову, влився в колектив і активне життя підприємства. Як результат - пропрацював в автоколоні водієм самоскида аж до її розформування - понад 24 роки.

- Мене без вагань взяли водієм у загін вантажівок-самоскидів, адже на той час я вже був водієм другого класу. Тоді як головна база Кагарлицької автоколони знаходилася поблизу цукрозаводу, наш загін базувався неподалік Переселення.

Непроста була робота, але водій ніколи не опускав рук, намагався завжди бути оптимістом. Як розповідали його колеги, вантажівку Йосип Михайлович відчував так, як і власний настрій. На підприємстві цінували його професіоналізм і відгукувалися з повагою.

За 24 роки роботи в Кагарлицькій автоколоні водій об’їздив ледь не всю Україну. Не одну сотню кілометрів доріг збудовано з асфальту, що він перевозив.

- Пригадую, - розповідає Йосип Михайлович, – як у далеких 70-х мені довелося працювати на будівництві дороги до Чорнобильської АЕС (а сам Чорнобиль від атомної станції десь кілометрів за 18-20). Дорога туди була прокладена. Але яка? «Триметровка» з каменю, а з обох боків - ліс.

Наше завдання було розширити її до шести метрів – по півтора кожного боку. Спочатку засипали щебенем. А вже із Тетерева ми привозили камінь. Дорога будувалася для покращання підвозу людей із прилеглих сіл та Полісся на будівництво АЕС. Пам’ятаю і станцію Янів, де довелося побувати і попрацювати, адже там був асфальтовий завод.

Тоді, беручи участь у будівництві дороги до Чорнобильської АЕС, важко було й припустити, що вся ця територія стане вже невдовзі пусткою.

І вже у травні 1986 року ми з колегами-водіями із Янова і Полісся возили чистий асфальт на дорогу, з якої знімали старе, радіаційне покриття.

На власні очі Йосип Михайлович бачив весь жах радіаційної трагедії, людей, яким довелося полишати свої домівки та нажите роками.

І хоча він не працював безпосередньо біля реактора, все ж бачив, як гвинтокрил піднімав мішки з піском і скидав у трубу реактора, бачив і могильник різної техніки.

Йосип Михайлович Ігнатович вже давно на заслуженому відпочинку. Має статус ліквідатора аварії на ЧАЕС. Він постійно згадує Кагарлицьке АТП, тривалі відрядження, друзів-колег, зокрема, Анатолія Іващука, Андрія Пазюка, Павла Дроб’язка, Василя Пазюка...

Досвідченому водієві вже пішов 85-й рік. Понад десять років тому його дружина пішла в інші світи. Втім, незважаючи на вік і хвороби, він сповнений оптимізму, як і багато років тому. І цей оптимізм передає своїм нащадкам, які проживають неподалік і часто його відвідують не лише, щоб допомогти, а й просто, щоб поговорити…

Подарунок для «хірургії»

Завдяки благодійним організаціям Кагарлицька багатопрофільна лікарня знову поповнилася новим сучасним обладнанням. Цього разу допомога надійшла до хірургічного відділення Кагарлицької БПЛ.

Благодійний фонд «Океан надій», за підтримки зарубіжного партнера «Operation Sunflower», передав до «хірургії» Кагарлицької лікарні спеціальну лампу для перев’язочної та хірургічні інструменти.

Загалом вартість подарунка складає близько 100 тисяч гривень.

«Зараз у нас проходить всеукраїнська благодійна акція «Краплина тепла», - розповів заступник голови БФ «Океан надій» Олексій Шевченко. - Ми допомагаємо і окремим людям – переселенцям, тим, що були в окупації, військовим, а ще – таким установам, як медзаклади. Нещодавно до нас звернулися із Кагарлицької лікарні із проханням надати медобладнання. От ми й привезли сьогодні лампу та хірургічні інструменти».

Як зауважили завідувач хірургічного відділення Григорій Заїка та хірург Дмитро Комлик, тепер медперсоналу буде набагато легше працювати із ранами пацієнтів, робити перев’язки. Адже якісне освітлення – дуже важливий елемент роботи хірурга.

Кагарлицький міський голова Олександр Панюта, який був присутній під час передачі обладнання лікарям, подякував благодійникам за допомогу. Разом із тим він зазначив, що міська рада теж не стоїть осторонь потреб лікарні – зокрема, нещодавно в хірургічне відділення придбали лампу для операційної вартістю 300 тисяч гривень.

Директор Кагарлицької БПЛ Вікторія Костенко вручила благодійникам, в особі заступника голови Олексія Шевченка, Подяку від адміністрації закладу.

Дарувати дітям радість

На Кагарличчині тривають святкові заходи для дітлахів. 6 грудня у Кагарлицькому центрі дитячої та юнацької творчості знову було гамірно – тут в День Святого Миколая, провели дійство для дітей-сиріт та позбавлених батьківського піклування.

У передпокої Центру дитячої та юнацької творчості в Кагарлику було гамірно. Тут діти, що прибули на свято, допоки не розпочався концерт, брали участь у майстеркласі із виготовлення символу прийдешнього року – Дракона.

А далі, на другому поверсі на майданчику біля входу до концертної зали зустрічав гостей мелодіями зразковий оркестр ЦДЮТ під керівництвом Ігоря Ільченка та Олексія Авраменка. Мелодії, що лунали з мідних інструментів, зібрали біля оркестру вдячних  слухачів.

Для гостей свята вихованці Кагарлицького ЦДЮТ разом зі своїми наставниками, підготували чудову розважальну програму.

Ведуча заходу Анастасія Демиденко розповіла дітям у глядацькій залі, що на них чекають казкові сюрпризи, цікаві зустрічі, щирі привітання, і, звичайно, подарунки.

Першими свої таланти продемонстрували учасники квартету студії «Октава» (керівник Борис Родина) піснею «Святкова».

Вихованці театрального гуртка «Шарм» (керівник Тетяна Андріївська) показали виставу «Як маленький Гриць Україну визволяв». У ній, як і ведеться, дружба та добро перемогли зло та лихо.

Захопливі вигуки та щирі оплески викликав у глядачів танок «Бродвейський джаз», у виконанні вихованок хореографічної студії «Мрія» (керівник Анна Гордон).

Веселий Журналіст (Сергій Марчук) разом із ведучою свята Анастасією Демиденко провели із дітлахами вікторини: присутні у залі вгадували загадки про зиму, ліс, його мешканців, героїв українських казок. А ще – проявили знання, вгадуючи, до якої пісні належить та чи інша мелодія.

Продовженням концертної програми стали виступи вихованців «Октави» Ведани Качур та Івана Загороднього із піснями «Любіть Україну» та «Хай буде воля».

А святковим флешмобом усіх привітали вихованки хореографічної студії «Оберіг» (керівник Ольга Кравченко).

Яке ж то свято Миколая без чудес? Їх учасникам дійства принесла Фея (Софія Федчук). Вона налагодила онлайн-зв’язок із самим Миколаєм. Святий привітав учасників заходу та побажав їм усіляких гараздів.

Гості заходу - голова Кагарлицької міської ради Олександр Панюта та начальник відділу освіти міськради Надія Омельченко - теж вітали дітей зі святом. Вони вручили діткам солодкі подарунки, придбані коштом міського бюджету.

Завершилося ж дійство виступом вихованки студії «Октава» Антоніни Сандул із піснею «Ходить по землі Святий Миколай».

«Читаю улюблене»

Публічні читання «Читаю улюблене…» зібрали у залі Центральної бібліотеки у Кагарлику коло творчих людей, які працюють зі словом.

Поети та композитори Кагарличчини, що прийшли на зустріч в Центральну бібліотеку, декламували та виконували власні твори, чим неабияк розчулили аудиторію. Ще б пак – основна тематика творів, які звучали, патріотична! Тому й зрозуміло, чому у багатьох під час зустрічі мокріли очі: тема війни, помножена на досконалі твори земляків, змушувала задумуватися, щось усвідомлювати і продовжувати вірити у незламні Збройні Сили й Україну.

Ведуча заходу Антоніна Коршунова, провідний методист ОМЦНТКОР, із радістю представляла загалу відомих багатьом жителям Кагарлицької громади поетів-земляків Миколу Семенюка, Віру Янголь, Людмилу Добровольську, самодіяльного композитора Бориса Родину. Вони радо ділилися своїми творчими здобутками – поетичним словом та піснею під гітару.

Книжкову виставку «Талант, що прагнув до зірок» до 130-річчя з дня народження українського поета Миколи Хвильового презентувала присутнім бібліотекар Центральної бібліотеки Ніна Осмалена.

Вікторину «Микола Хвильовий: життя та творчість» провела провідний методист Антоніна Коршунова.

Захід відбувся у рамках Національного тижня читання, присвяченого 130-й річниці із дня народження українського прозаїка Миколи Хвильового.