Пошук

Хранителі вогнища знань

 З нагоди Всеукраїнського дня бібліотек, що відзначається в останній день вересня, першого жовтня у Кагарлику в концертній залі Школи мистецтв відбулися урочистості. Працівників книгозбірень Кагарличчини із професійним святом привітали голова районної ради Іван Семцов, керівник апарату райдержадміністрації Людмила Демиденко, міський голова Олександр Панюта, начальник відділу культури і туризму, національностей та релігій РДА Олена Петленко. Кращим представникам трудових колективів було вручено відзнаки.
Так, спільні подяки Кагарлицьких районної ради та райдержадміністрації отримали завідувачки сільських бібліотек: Ставівської - Ольга Васильчук, Горохівської - Надія Реміханова, Липовецької - Валентина Тесленко.
Почесна грамота управління культури, національностей та релігій Київської ОДА була вручена Тетяні Папенко, завідуючій Буртівською бібліотекою. Подяка Київської обласної організації профспілки працівників культури України - Наталії Крутько, завідуючій Антонівською бібліотекою. Грамотами відділу культури і туризму, національностей та релігій Кагарлицької РДА відзначено: бібліотекарів Анастасію Іванюту (міська бібліотека для дорослих) та Аллу Лазоренко (міська бібліотека для дітей); завідуючих сільськими бібліотеками Шпендівки та Черняхова Тетяну Петренко і Оксану Шаршову.
Олександр Панюта вручив завідуючим міських книгозбірень сертифікати на 2000 грн кожен для потреб закладів.
Концертною програмою привітали винуватців свята викладачі та вихованці Школи мистецтв. А Віталій Полозов, працівник відділу культури, продемонстрував слайдшоу, де на світлинах різних років було відображено будні та свята бібліотечного загалу району.

Анна Скороход провела перший прийом громадян у Кагарлику після прийняття присяги народного депутата

 26 вересня на першому поверсі адмінбудівлі районної ради народний депутат України по нашому виборчому окрузі Анна Скороход провела прийом громадян.
У короткому коментарі нашому виданню народний депутат зазначила, що працює в комітеті енергетики та ЖКП Верховної Ради України.
- Прийом громадян у Кагарлику я проводитиму щомісяця, - наголосила Анна Скороход, - згідно із затвердженим Верховною Радою графіком роботи народного депутата.
Також з наступного тижня у Кагарлику буде відкрито громадську приймальню, де перебуватиме мій помічник.
Тож, окрім того, що кагарличани і жителі району зможуть записатися на прийом до мене, вони матимуть можливість звертатися і безпосередньо до мого помічника, а також надсилати свої звернення поштою та на електронну адресу, про яку я повідомлю дещо пізніше.
Багато питань, які сьогодні порушували жителі Кагарличчини, можна вирішити на місцевому рівні. Усі звернення будуть розглянуті. Для їх вирішення я підготую необхідні депутатські звернення.

«Освіторія» чекає на продовження

У середу, 2 жовтня, у районному Центрі дитячої та юнацької творчості відбувся захід по вшануванню ветеранів педагогічної ниви, тих, хто впродовж багатьох років працював вчителем, а точніше керівником закладу освіти або цілої галузі в районі під назвою «Освіторія», присвячений Дню вчителя. Пояснюючи назву дійства, його ведуча, директор ЦДЮТ Тетяна Васильчук зазначила, що «Освіта» та «Історія» є нероздільними частинами життєвого процесу, а кожен із запрошених працівників освіти сам увійшов у історію.
Організаторами свята виступили відділ освіти райдержадміністрації і ЦДЮТ, за що заслужили від учасників заходу відмінної оцінки.
оригінальні запрошення на «Освіторію» були заздалегідь розвезені і вручені 29 екскерівникам освіти. А у середу біля ЦДЮТ їх зустрічали прекрасними мелодіями учасники духового оркестру під керівництвом Ігоря Ільченка, а на вході в приміщення - букет живих квітів та вітальна листівка кожному від організаторів дійства.
На другому поверсі для освітян-ветеранів вже були накриті столики із солодощами та напоями, святково декорований зал, музична апаратура. На згадку про дійство можна було сфотографуватися у віконці стенду, присвяченому Дню вчителя.
Під мелодію «Пісні про вчителя» та гучні оплески присутніх в залі, ведучі представляють тих, хто прибув на свято.
Свої вітання і глибоку вдячність екскерівникам закладів освіти адресують начальник відділу освіти РДА Надія Омельченко та голова профкому працівників освіти Валерій Невдобенко, пісні - вокалісти ЦДЮТ Сніжана Хоходра, Валерія Дробот, Олександра Осадча.
А щоб поважні гості відчували себе не гостями заходу, а його найголовнішими учасниками, для них пропонуються різноманітні вікторини, тести, опитування.
Зокрема, кожний із педагогів-керівників мав написати своє побажання молодим колегам і закріпити його на «Дереві побажань».
«Хто краще» - цей конкурс полягав у тому, що учасники кожного із столів вибирали із переліку запропонованих пісень улюблену і виконували її під фонограму. Цікаво, що при виконанні пісні «А мій милий вареничків хоче» ексдиректор ЦДЮТ Лідія Семенівна Коваль пригостила всіх цією смачною національною стравою.
Затамувавши подих, учасники дійства слухали розповіді окремих учителів про своїх колишніх учнів, які стали визначними державними чи науковими постатями або ж просто хорошими людьми.
Як ви стали вчителем? Хто допоміг вам у виборі професії? - і ця тема була розкрита у яскравих розповідях, вартих окремого написання.
А ще, розділившись на дві команди, керівники навчальних закладів продемонстрували свою ерудицію і почуття гумору у кронкурсах «Продовжіть фразу», «Відгадай-но» - по вгадуванню предметів на дотик із зав’язаними очима, «Професійна пам’ять», «Блефкуб».
Однією із найактивніших учасників всіх вікторин і конкурсів була ексдиректор Стайківської ЗОШ Інесса Степанівна лавріненко, яка, за її словами, вже 58(!) рік буде святкувати День вчителя. Секретами свого довголіття вона назвала такі постулати, як іти в школу тільки з радістю, не рахувати своїх років, дякувати Богу, що будить вранці, та відчувати в серці завжди весну. Вона ж подякувала організаторам за увагу, за зустріч з колегами, за можливість повернутися у минуле.
Тільки 15 із 29 запрошених колишніх керівників навчальних закладів відгукнулися на запрошення і прибули на свято. Дехто не зміг цього зробити за станом здоров’я, через сімейні обставини, з інших причин. Але ті, хто відвідали ЦДЮТ, були одностайні у оцінці заходу: «Освіторія» - прекрасне свято і воно, за словами Лідії Семенівни Коваль, потребує продовження і в наступному та послідуючих роках.

Розквітни у щасті, роде наш красний

Упродовж двох з половиною годин тривав святковий концерт у Шпендівському будинку культури з нагоди Дня села. За цей час жителі населеного пункту та гості, які прийшли відпочити, могли вдосталь насолодитися співом місцевих артистів, а згодом ще й пригоститися гарячим капусняком, якого організатори приготували у достатній для всіх бажаючих кількості, а дітей безкоштовно пригощали ще й морозивом.
Розпочалися урочистості з традиційного виконанння гімну України та привітання сільського голови Миколи Петренка. У своєму вітальному зверненні до громади, голова села побажав односельцям гарно провести цей вечір та нагадав, що Шпендівка - одне з найдревніших населених пунктів району та має славну історію, якою небезпідставно гордяться жителі села. Також Микола Петренко подякував всім, хто не байдужий до проблем громади та бере активну участь у житті села.
Привітали того дня шпендівчан зі святом і почесні гості: заступник голови районної ради Олег Волошин, міський голова Олександр Панюта, заступник директора ПрАТ “Агрофорт” Зіновій Лялюк, настоятель парафії Івана Богослова священник Василь Суп.
Серед подарунків були сертифікати на три тисячі гривень для ФАПу (від міської ради), на три тисячі гривень для придбання велосипеда для фельдшера та на п’ятдесят тисяч гривень для виготовлення кошторисної документації на будівництво сільського храму (від “Агрофорту”).
Цінні подарунки сільський голова вручив новонародженим, першокласникам, молодим подружжям. Вшановано на святі було і ліквідаторів аварії на ЧАЕС, і воїнів АТО, “афганців” - їм були вручені букети квітів.
Піснями радували жителів села вокальний колектив “Народне джерело” (художній керівник Петро Ткаченко), а також юні та дорослі співаки Максим Слухай, Аліна Дєткіна, Наталія Миколаєнко, Аміна Шафаренко, Толя Дєткін, Артем Дишлевий, Женя Слухай, Вероніка Шандренко, Оксана Дишлева, Любов Макарова, вокальний ансамбль «Мальви» Горохуватського сільського клубу.
По закінченні концерту найменші жителі села мали змогу вдосталь пострибати на батуті, поласувати солодкою ватою, морозивом, а дорослі - скуштувати капусняка та потанцювати на дискотеці.
Особлива вдячність від організаторів свята - спонсорам, а саме: ПрАТ “Агрофорт” (керівник - Андрій Воробчак), приватним підприємцям Олександру Миколаєнку та Олегу Сучку, фермерському господарству «МАКС» (керівник - Володимир Мазур).

Хай квітне край, співає хай пісень

Хоч назва села Стави асоціюється із великою кількістю водойм з аналогічною назвою, переконаний, що атрибутом Ставів могла б бути й пісня. «Завжди на Україні так було після закінчення, та й під час роботи піснями наповнялося село, бо пісня проганяла всі турботи. Давайте ж заспіваєм у цю мить, ми - українці, ми - народ співучий. Ніщо не може пісню зупинить про щастя, волю, рідний край співучий». Ці слова із вуст ведучих і визначили характер святкування Дня села у Ставах. На ньому господарювала пісня, а в ній - прояви патріотизму і любові до України, до рідного краю.
Два народні художні колективи «Берегиня» і «Став’яночка», вокальний дует у складі Тамари Шкляр і Катерини Киричок, тріо Анатолія Загороднього, Катерини Киричок і Світлани Шевченко, солістка Інна Корнійчук подарували учасникам дійства такий букет українських пісень, від якого хотілося плакати і сміятися, гордитися і захоплюватися, любити і по-справжньому цінувати свій рідний край і його таланти.
Відрадно відмітити, що саме цього дня відбувся дебют пісні «Моє рідне село», написаної Людмилою Фундамент, у виконанні «Берегині», яка одержала схвальні відгуки селян.
Та якщо дорослі аматори сцени тішили серця став’ян, то виступи дітей зігрівали їх душі, викликали радість і посмішки. Саме тому найбільше оплесків було адресовано на адресу вихованців дитсадка, школярів, ансамблю шумових інструментів «Веселі ложкарі».
Традиційно із Днем села громаду привітав її голова Володимир Михайленко, настоятель української церкви Святої Покрови отець Валерій, керівник фермерського господарства Геннадій Тутик, гості свята - голова міста Кагарлик Олександр Панюта та начальник відділу освіти і науки рай-
держадміністрації Надія Омельченко. Останні троє передали селу подарунки і грошові сертифікати.
Від імені громади вітання із 95-річчям одержала найстарша жителька села, вдова інваліда Великої Вітчизняної війни Віра Іванівна Вітрогон. Вона одержала букети розкішних хризантем та музичне вітання - пісню «Рідна мати моя» у виконанні Інни Корнійчук на українській і французькій мовах.
День села - це свято його жителів, завдяки старанням яких воно процвітає. З нагоди 369-ї річниці заснування Ставів Володимир Михайленко вручив подяки великій групі селян за особистий внесок у розвиток різних сфер життя громади. Серед таких - вчителька місцевої школи, історик-краєзнавець Тамара Шепелявенко, і підприємець, який нещодавно балотувався у депутати Верховної Ради, Олег Дишлевий.
Уже п’ять років наша держава перебуває у стані неоголошеної війни. Кожного дня на сході країни гинуть юнаки і чоловіки. Пам’ять героїв було вшановано хвилиною мовчання.
Щоб життя кожного було багате на хліб та солодке, як мед, учасникам свята було розділено кілька запашних короваїв.
«Гуляй, село, щоб в нім весело було», - проголошували ведучі у переповненій залі Будинку культури. І село гуляло. Після урочистостей на сцені, свято перенеслося у фоє закладу культури та на його подвір’я. З традиційним пригощанням, танцями, музиками і, звичайно ж, піснею.

Перемогу наближали, як могли

У понеділок, 23 вересня, у великій залі адмінприміщення РДА відбувся мітинг, присвячений Дню партизанської слави та 76-й річниці з дня початку форсування Дніпра під час Другої світової війни за участю голів сіл, керівників міста, підприємств, організацій і установ району, засобів масової інформації.
Про зародження партизанського руху, його розвиток і дії підпільних обкому та райкому партії на території Кагарличчини присутнім нагадала керівник районного історико-краєзнавчого музею Валентина Віценко.
Викладач районної Школи мистецтв Лейла Джабієва прочитала хвилюючу поезію «Давно це було» про трьох сестер-партизанок, які уособлювали в собі непереможну і нездоланну Україну.
Своїми спогадами про воєнне лихоліття, героїзм і мужність побратимів, масовість партизанського та підпільного рухів поділилася учасниця партизанського загону кагарличанка Зінаїда Василівна Перекотій.
У боротьбі з німецькими окупантами брала участь майже вся її сім’я, свідченням чому є 12 прізвищ Костенко на обеліску загиблим героям у міському парку.
Ветерану війни було вручено живі квіти. Їх же до меморіалу Слави в Кагарлицькому парку поклала делегація у складі голови організації ветеранів району Юрія Сідєльнікова, спеціаліста оргвідділу міської ради Аліни Онищенко, секретаря координаційного центру допомоги учасникам АТО району Катерини Стайловської, оператора комп’ютерного набору міської ради Олександра Прокопенка.
Учасники мітингу вшанували пам’ять загиблих хвилиною мовчання.
- Нехай День партизанської слави передається із покоління в покоління і надалі, нехай зберігає в наших серцях такі людські цінності, як Батьківщина, честь, обов’язок і пам’ять, - зазначила ведуча заходу Олена Петленко.
У мітингу взяли участь голова районної ради Іван Семцов та керівник апарату райдержадміністрації Людмила Демиденко.
Крім того, делегація Кагарлицького району взяла участь в покладанні квітів на Букринському плацдармі в селі Балико-Щучинка.

Зі святом, фармацевти!

У третю суботу вересня фармацевти країни відзначили своє професійне свято - День фармацевтичного працівника.
20 вересня працівників КП «Кагарлицька центральна районна аптека №9» вітали в.о. голови Кагарлицької райдержадміністрації Світлана Синюк та голова районної ради Іван Семцов.
Звертаючись до фармацевтів, керівники району подякували їм за щоденну працю та зазначили, що професіоналізм, відповідальність, глибокі знання і фаховий досвід здатні додати впевненості та віри в краще хворим, які звертаються за ліками.
За добросовісну працю та з нагоди професійного свята подяками райдержадміністрації і районної ради, подарунками й квітами нагороджено Катерину Заярну, Ганну Сьомку, Віру Тимошенко.

Напутнє слово ветерана

Багатьох, хто народився після війни, вже немає у живих, а тих, хто воював в той час, залишилося дуже мало. У Кагарлицькому районі нині проживає лише 8 солдатів Перемоги. І 92-річний кагарличанин Іван Литвин - один із них.
Сьогодні він живе з дружиною. У його будинку - дуже просто, але затишно. У такому солідному віці Іван Петрович зберігає дивовижну ясність розуму, пам’ять, мужність і почуття гумору. Незважаючи на хвороби, він не дозволяє собі ні в чому допомагати. Весь час примовляє «я сам», і змушує всіх рахуватися зі своєю самостійністю.
Іван Петрович народився у лютому в Кагарлику у 1927 році. Зовсім юним його застала страшна звістка про початок війни. Чотирнадцятирічному хлопчику доводилося допомагати матері по господарству, а після окупації німців цілими днями трудитися до безтями на косовиці, а взимку розвозити полями гній.
У Збройні сили його призвали у 1944 році. Спочатку разом із однолітками проходив військову підготовку під Москвою, а згодом був направлений у військову частину в Румунію. Там і зустрів Перемогу.
Після війни служив водієм у військовій частині на Житомирщині. І лише 1951 року повернувся додому - у рідний Кагарлик.
Майже все своє життя пропрацював слюсарем у Кагарлицькому цукровому заводі.
- У армію я пішов у 44-му, - розповідає ветеран, - коли війна вже завершувалася. Втім, я йшов служити з гордо піднятою головою і з завзяттям, аби помститися. Нині ж нікому не бажаю відчути той гіркий присмак війни. Навпаки, молодому поколінню бажаю, перш за все, поважати батьків, працювати, жити по закону: чуже не брати, своє берегти. Своє ж - це не тільки матеріальне багатство, а й душевне, людське.
Молода людина повинна визначити для себе, що їй подобається: чи музика, чи вірші, чи, можливо, спорт...
Головне, будьте такими, якими ви є, але зберігайте честь і гідність. Будьте порядними. Гроші - це не найголовніше в житті. Якщо так житимете, тоді буде спокій у вашій душі і радість. І знаходьте завжди точки дотику з ворогами. Чому? Тому що можна посваритися на все життя і воювати, вбиваючи одне одного. А треба знаходити шляхи мирного співіснування.
Ми йшли на війну зовсім молодими, багато наших родичів і друзів полягли на полях жорстоких битв. Важко описати всіх тих нещасть, яких зазнав наш народ за ті роки.
Я хочу, щоб наша молодь росла героями, але не героями війни. Країні потрібні мирні герої, які зроблять її процвітаючою. Працюйте на благо Вітчизни чесно і самовіддано!

Знову - перші!

Команда вихованців Кагарлицької районної дитячо-юнацької спортивної школи (ДЮСШ) на змаганнях з футболу “Кубок пам’яті Володимира Мельника”*, що проходили в місті Обухів, розгромила суперників та виборола перше місце.

У змаганнях брали участь 6 команд (2008-2009 року народження): професійний футбольний клуб (ПФК) “Рось” м. Біла Церква, ФК “Вертикаль” м. Обухів, футбольний клуб (ФК) “Рух Молоді” м. Біла Церква, ДЮСШ Обухів, ФК “Олімпік” м. Українка та ДЮСШ Кагарлик.
Команди були розділені на 2 групи. Кагарличани “в суху” перемогли ФК “Рось” з рахунком 5:0 і ДЮСШ Обухів - 4:0.
У фіналі наші земляки обіграли футболістів ФК «Вертикаль» із рахунком 2:1.
Кращим гравцем турніру визнано кагарличанина Назара Цебенка.
Тренував наших земляків Роман Свиридченко, а поїздка на змагання була організована коштом батьків юних спортсменів.

* Мельник Володимир Олександрович. Народився 12 вересня 1959 року в с. Поромівка Житомирської області. На виборах 1998, 2002 та 2006 років обирався обухівським міським головою. Трагічно загинув 20 жовтня 2011 року.

Де ясні зорі вечорові...

Цього року День народження свого села жителі Стайок відзначали 14 вересня. Урочистості традиційно проходили в сільському Будинку культури - в затишному залі, облаштованому зручними м’якими кріслами та сучасною музичною апаратурою.
Все в залі налаштовувало на святковий лад - від декорацій і до сценічних костюмів, які своєю красою та вишуканістю, ніби промовляли: сьогодні в Стайках - особливе свято.
Традиційно урочистості розпочалися із виконання Державного гімну та вручення короваю головному спонсору свята - директору ПОСП “Дніпро” Анатолію Вороні.
Неподалік сцени важко було не помітити два столи, вщерть закладені подарунками для односельців. Як з’ясувалося, у Стайках, на відміну від інших сіл, збережено добру традицію вшановувати на День села подарунками найстарших жителів громади, ювілярів, новонароджених, подружні пари, працівників закладів освіти, медицини, лісового господарства тощо.
Вели святкове дійство Тамара Гладка й Ірина Малоока. Під оплески присутніх у залі ведучі представили шанованих гостей: в.о. голови районної держадміністрації Світлану Синюк, Кагарлицького міського голову Олександра Панюту, голів сіл Ольгу Бевзу (Зелений Яр), Олега Колосовського (Стрітівка), Юлію Фесенко (Расавка), а також представників Ржищівської міської об’єднаної територіальної громади.
Земляків привітали Стайківський сільський голова Наталія Галкіна та директор
ПОСП “Дніпро” Анатолій Ворона. У своїх вітаннях вони подякували односельчанам за підтримку та висловили сподівання, що всі без винятку стайківчани в цей день гарно відпочинуть, і згодом День села всі згадуватимуть лише теплими та вдячними словами.
Олександр Панюта та Світлана Синюк побажали стайківчанам мирного неба, добробуту й статків та вручили голові села подарунки.
Концертна програма була побудована таким чином, що дві години концерту пролетіли, немов одна мить. Земляків радували піснями народний аматорський колектив “Берегиня”, гурти “Лада” та “Лілея”, вокально-інструментальний ансамбль “Компроміс”, дует “Калинонька”, танцювальний колектив “Мрія”, хореографічний колектив “Віночок”, солісти Будинку культури Еліна Ясюк, Тарас Козуб, Ілона Деркач, Аліна Баняс, Марія Босенко. Їм, а також художнім керівникам Наталії Щетініній, Миколі Нещерету, Анатолію Гаврильцю, хореографам Олені Деркач та Наталії Ромашовій ведучі свята від усієї громади висловили особливу вдячність.
Втім, на цьому концертна програма того дня не завершилася. Естафету від стайківчан перейняли заслужені артистки з вокального гурту “Червоні маки”.
Тим часом на вулиці діти каталися з гірок, стрибали на батуті, грали в “Дартс”, ласували солодкою ватою й морозивом.
По завершенні концерту на всіх чекали смачні пригощання. Стайківчани та гості мали змогу посмакувати смачного кулешу, запашної юшки, гарячих вареників та пригоститися шашликами.
І, звісно, - потанцювати на дискотеці, яка тривала дотемна.

Проти форсування ринку землі

12 вересня відбулася сорок шоста сесія Кагарлицької районної ради VІІ скликання, у роботі якої взяли участь в. о. голови РДА Світлана Синюк, голова міста Олександр Панюта, окремі голови сіл, ряд депутатів міської ради, представники ЗМІ району.
Перед початком її роботи голова районної ради Іван Семцов зачитав відповідь від департаменту регіонального розвитку облдержадміністрації на звернення депутата райради Світлани Муковоз про обмеження руху транспорту в
с. Мирівка перед місцевою школою. На жаль, вона не задовольнила сесію і не дала відповідь на підняту депутатом проблему. Тому голова райради Іван Семцов запропонував дочекатися відповіді від ще однієї інстанції, куди адресувалося звернення, - підрозділу Національної поліції України, яка, за інформацією департаменту регіонального розвитку, може реально вирішити дане питання.
Традиційно перед початком сесії було озвучено нові запити депутатів райради.
Так, Олег Вітенко вніс пропозицію підготувати та надіслати до Верховної Ради, Кабінету Міністрів, офісу президента України звернення районної ради проти форсування запровадження ринку землі у тому вигляді, який нині пропонується законодавцями.
Його підтримали голова райради Іван Семцов та директор ПОСП «Дніпро» Анатолій Ворона. Тому сесія одностайно підтримала пропозицію Олега Вітенка.
Депутат Петро Бурий зазначив, що район тривалий час перебуває без голови районної держадміністрації. Нині проводяться конкурсні відбори на цю посаду. Тому важливо, щоб при виборі кандидата на посаду керівника району їх кандидатури заздалегідь були представлені громаді, її виборчому органу. Іван Семцов, у свою чергу, проінформував загал, що на посади 25 голів РДА претендують 830 осіб в області. Тому дійсно важливим є необхідність враховувати позицію жителів району при призначенні керівника РДА.
Сесія проголосувала за пропозицію депутата Петра Бурого.
Після цього депутати приступили до обговорення порядку денного сесії.
Про внесення змін у рішення 39-ї сесії районної ради від 21. 12. 2018 № 347-39 (ІІ)-VІІ «Про районний бюджет Кагарлицького району на 2019 рік» та додатків до нього доповідала заступник начальника управління фінансів РДА Людмила Сушко.
Депутати прийняли рішення про затвердження змін у бюджет.
Людмила Сушко доповідала і по питанню «Про затвердження звіту про виконання районного бюджету за І півріччя 2019 року», який також було затверджено сесією.
У обговоренні даних питань взяв участь голова міста Олександр Панюта. Він, зокрема, зазначив, що виділені з Держ-
бюджету близько 11 млн грн у міський бюджет ще не надходили. А в разі їх одержання, використання даних коштів вже розплановано з урахуванням інтересів у районі об’єднаної громади, створення якої планується із нового року.
Депутат Олександр Широкоступ висловив зауваження щодо роботи апарату районної ради з приводу відвідування сесій депутатами. Адже і нинішня розпочалася із запізненням через відсутність кворуму в залі.
Його підтримав депутат Олег Вітенко. «Неявка на сесії для окремих обранців стала нормою роботи, - зауважив він. - А декого ми взагалі бачимо тільки на першій сесії нового складу». За поданням депутата, було вирішено постійно інформувати виборців про участь депутатів райради у сесіях через районну газету «Вісник Кагарличчини».

Хто з депутатів Кагарлицької районної ради найчастіше прогулює сесії?

З метою підвищення ефективності роботи районної ради та її органів, на останньому засіданні сесії було вирішено постійно інформувати виборців про участь депутатів райради у сесіях через місцеві засоби масової інформації.
Прокоментувати це рішення ми попросили голову районної ради Івана Семцова.
- Аналіз відвідувань депутатами сьомого скликання пленарних засідань сесій районної ради свідчить, що 5 депутатів з різних причин пропустили більше половини пленарних засідань ради, ще 11 пропустили понад 15 засідань. Причому, такі депутати, як Р. Козуб, В. Коробенко, І. Мінєєв переважну більшість засідань пропустили без поважних причин.
Варто відмітити наступну закономірність – ті депутати, які мають високий показник відвідуваності постійних комісій, регулярно відвідують і пленарні засідання сесій.
Нагадаю, що відповідно до Закону України “Про статус депутатів місцевих рад”, у разі пропуску депутатом протягом року більше половини пленарних засідань ради або засідань постійної комісії, членом якої він є, невиконання ним без поважних причин рішень і доручень ради та її органів відповідна рада може звернутися до виборців з пропозицією про відкликання такого депутата у встановленому законом порядку.

Щодень - нове випробування

Цього тижня своє професійне свято відзначили рятівники. Наша бесіда – з людиною героїчної професії, начальником Кагарлицького районного сектору ГУ ДСНС України у Київській області майором служби цивільного захисту Олегом КУДРИКОМ.
Легкий і приємний у спілкуванні, Олег Васильович розповів, ким гордиться у своєму колективі, чому на викликах працює разом зі своїми підлеглими, чому рвуться «рукави», яка найбільша мрія керівника, про найстрашніше у роботі рятувальника, що відчуває людина сам на сам із снарядом у 2-метровій ямі, і які гріхи дитинства спокутує по сьогодні.

СВОЇМ КОЛЕКТИВОМ Я, БЕЗУМОВНО, ГОРДЖУСЯ. Це – чудові люди, професіонали своєї справи. Із старших особливо хочу виділити Станіслава Вашеку, Юрія Івченка, Володимира Ільєнка, Віктора Сапігу; серед молоді – Олександра Дерев’янка, Віталія Шпичку, Євгена Савченка.
А також диспетчерів: Людмилу Кравчук, Валентину Сапігу, Світлану П’ятенко, Аллу Сікан. Наш диспетчерський склад працює на своїх місцях більше 20 років. Це вони першими приймають сповіщення про пожежу і скеровують пожежний підрозділ. На жаль, саме їм доводиться вислуховувати неабиякий лексикон нашого населення, часто ненормованої лексики людей на емоціях, адже саме диспетчери – «перші вуха», які сприймають інформацію. Незаслужено у їх бік ллється негатив і нецензурщина від людей, і це дуже важко сприймається. У нас стоять реєстратори мовлення, і ми маємо записи, то я вам скажу, що не кожен таке і витримає…
Часто людині диспетчер пояснює, що за викликом машина вже виїхала, просять розбірливо сказати адресу, номер телефону, щоб зв’язатися у разі потреби, а у відповідь невдоволення. А ще, наприклад, викликають із віддаленого села. Машина їде. Але у неї також свої технічні обмеження до якоїсь швидкості, вона не може їхати, як іномарка, особливо, коли важкі погодні умови. І до диспетчера кожні 2 хвилини дзвінки: «Де машина??? І я тобі те, і ти така, і ти сяка…»
Роботи підрозділ виконує дуже багато з попередження та ліквідації надзвичайних ситуацій (пожеж, аварій тощо) й уникнення їх наслідків. Основну роботу із запобігання виникнення надзвичайних ситуацій (пожеж) на об’єктах району виконує Кагарлицький районний сектор, а саме інспекція державного пожежного нагляду. Очолює її головний інспектор Максим Гапоненко, також є провідний інспектор Сергій Онищенко і провідний фахівець цивільного захисту Олександр Раснюк.
Якщо інспектори в нас займаються перевіркою і дотриманням протипожежної техногенної безпеки на об’єктах різних форм власності, які знаходяться на території району, то на провідного фахівця цивільного захисту покладені задачі з перевірки стану та готовності найпростіших укриттів, сховищ, протирадіаційних укриттів, які є на території району, для того, щоб їх підтримувати у належному стані, він дає інформацію керівникам району для того, щоб вчасно вживати заходів для виправлення якихось недоліків, також проводить комплексні тренування (на об’єктах, де створені добровільні пожежні дружини, працює персонал, з яким проходять заняття по діях при виникненні загорання, пожежі та ін.).
Багато уваги приділяємо роботі з підростаючим поколінням: проводимо заняття в школах, екскурсії у нас в підрозділі, роз’яснювальні бесіди з тими, хто любить лазити по недобудовах. Постійно проводимо відпрацювання населених пунктів. Там у першу чергу звертаємо увагу на людей, які опинилися у важких життєвих умовах, багатодітних сім’ях, одиноких престарілих, людей, які ведуть нездоровий спосіб життя. Ця робота проводиться у тісній співпраці із головами сільрад. Зазвичай, це бесіди про дотримання правил пожежної безпеки з безпечної експлуатації пічного опалення, газового обладнання і т.д.

НАВЧАЛЬНИЙ РІК, ЯК І В ШКОЛЯРІВ, У НАС РОЗПОЧИНАЄТЬСЯ 1 ВЕРЕСНЯ. Дядьки у нас приходять не тільки на пожежу їздити, а й на навчальний процес. Є розклад, ведуться журнали, кожен веде свій конспект, постійно з людьми проводяться заняття із спеціальної підготовки, фізичної, спеціальної фізичної. Усе це для того, щоб люди не втрачали своїх професійних навичок, а навпаки, щоб удосконалювались.
Зауважу, що не тільки 19 державна пожежно-рятувальна частина м.Кагарлик здійснює охорону населених пунктів Кагарлицького району, а й 20 пожежно-рятувальна частина, яка знаходиться в м.Ржищів. У зв’язку з утворенням громад це нічого не змінило, ця частина підпорядковується Кагарлицькому районному сектору, вона входить у Кагарлицький районний гарнізон служби цивільного захисту. З Ржищева підрозділ також виїжджає на пожежі в Кагарлицький район, Кагарлик відповідно їде на допомогу до ржищівської громади. Ми часто надаємо допомогу й іншим районам, це називається «плани взаємодії». Далеко ходити не будемо: сьогодні 4 чоловіки працює на гасінні торфяників у Обухівському районі, вчора виїжджали на пожежному автомобілі на гасіння, паралельно в цей час «20-та частина Ржищева» виїхала на гасіння лісової пожежі в село Плюти Обухівського району. Їздили в Миронівку, коли горіла меблева фабрика, кілька разів залучалися в Рокитнянський район. План взаємодії працює – ми «перекриваємо» і виручаємо один одного.
СПАЛЮВАННЯ ТРАВИ сьогодні – ВКРАЙ НЕГАТИВНЕ ЯВИЩЕ, яке ми не можемо подолати у головах людей. І ніяк не можна переконати громадян, що такі явища – і загроза пожежею, і отруєне повітря. Не раз я спілкувався з людьми на цю тему. А мені закидають: «А Ви спалюєте сміття з городу?!» Кажу: «Ні, я його закопую». А мені знову ж: « А Ви уявіть, бабуся одинока, старенька викопала картоплю, і куди їй сміття дівати?» Тоді розмову повертаю так: «Давайте повернемо ситуацію по-іншому. Ця одинока престаріла бабуся – Ваша сусідка. Ви поїхали у відпустку на море, приїжджаєте додому – нема сарая чи хати, згоріли. Тому що бабуся бур’ян спалювала. Був вітерець і старенька не розрахувала власні сили». Був випадок, коли бабуся палила траву. Вітер піддав своєї участі в цьому і в одному з господарств згоріло 650 м2 соломи в тюках. Керівник господарства усвідомив усю небезпеку, надав нам на допомогу ще машину з цистерною води, щоб ми могли не їздити заправлятись, а використовувати ту воду. Уявіть, поряд – тюки соломи і будівля, в якій зберігається зерно. Тож люди палять, але не розраховують свої сили, не думають, до чого це може призвести. І чому ми не задумуємося над тим, чого хворіють наші діти? Я колись спеціально возив із собою в машині роздруковану інформацію про те, скільки всього викидається в атмосферу при спалюванні. Роздавав людям для ознайомлення, щоб задумалися. Але навіть інформацію для ознайомлення деякі люди сприймають негативно і агресивно до цього ставляться. Їжджу часто через Шубівку, Землянку. Їду, дивлюся – людина палить сміття. Зупиняюся. Кажу: «Почитайте, будь ласка, от Ви палите, скільки всього викидається в атмосферу…» Одна людина візьме, подивиться: «Так, але ж все життя палимо, батьки наші палили, та й я палю…» А було й таке: «На тобі 100 гривень, не компосуй мені мізки, їдь звідси». Ще є такі, що ледь не накидаються, мовляв, що ти тут прийшов, твоя машина більше викидає, ніж те, що я спалюю. Багато такого агресивного ставлення від людей. На пожежах також люди в емоціях: є такі, що адекватно реагують, а є дуже багато агресії.

У СПЕКТР НАШИХ ЗАДАЧ СЬОГОДНІ ВХОДИТЬ ідентифікація вибухонебезпечних предметів. Якщо людина знаходить якийсь підозрілий предмет, телефонують до нас або в поліцію, яка дублює той дзвінок. Наш фахівець виїжджає туди виявити чи то дійсно вибухонебезпечний предмет, чи якийсь шматок заліза. У Білій Церкві є піротехнічні підрозділи, які виконують задачі саме з підняття, транспортування, знешкодження цих предметів. Але частину роботи, скажімо, ідентифікацію, проводимо ми на місці. Їздимо на виїзди – буває, людина в колодязь впала, тварини провалюються в ями, це і гасіння пожеж, і ДТП тощо.

БАГАТО ЗАПИТАНЬ МИ ЧУЄМО ВІД ЛЮДЕЙ «ЧОМУ РУКАВИ РВУТЬСЯ»? Поясню: «рукав» постійно працює у важких умовах, його не тримають в руках, ним тягають по асфальту, по камінню, десь на смітниках, де буває скло, арматура. І це нормально, коли він перетирається. Тож, прорвав «рукав» - це явище звичайне, бо «рукав» - робочий матеріал. Протерся – одягли на нього бандаж, перев’язали і він далі працює. Я б хотів нову техніку нам для міста, звичайно. А для сіл залишив би старі добрі ЗІЛи. Нам не вистачає пожежних рукавів, щоб ми були забезпечені згідно з нормами, та мали резерв, як того вимагають керівні документи. Техніку ми завжди намагаємося утримувати у справному стані, я завжди кажу підлеглим, особливо начальникам частин: «Не буде техніки – і нас тут не треба». У 2017 році ми отримали не новий, але все ж КамАЗ, який возить уже не 2,5 тонни води, як звичайний ЗІЛ, а 4 тонни. Тож ми впевненіше працюємо на пожежі. Витримуємо усі норми: 2 машини у нас знаходяться на чергуванні і 2 - у резерві. Хотілося б, звичайно, щоб було достатньо пального, якого, на жаль, не вистачає. Щоб зберегти його на виїзд, якісь заняття ми проводимо не за запланованим місцем, а на місці чи теоретично. Тож, щоб не виїжджати на об’єкт по навчанню і цим самим зекономити пальне, ми можемо відтворити те чи інше заняття на місці.

МОЯ НАЙБІЛЬША МРІЯ – щоб ми перестали кожного року заготовляти дрова. Нам на опалювальний сезон потрібно 450 кубів, щоб перезимувати. Хочу подякувати за співпрацю і розуміння міському голові Олександру Панюті, у дровах він нам дуже допомагає. А також директору Ржищівського держлісгоспу. З нашим мером співпраця дуже добра, з адміністрацією та райрадою також. Знаю, у деяких районах не знаходять спільної мови, сваряться, у нас – навпаки, люди влади адекватно реагують і ставляться з розумінням. У нас весною був повний завал – по 20 виїздів на тиждень. Адміністрація тоді дуже допомогла нам пальним, який виділила з резервного фонду. Багато вони допомагають нам і в ремонті техніки. Звертались і до Миколи Ломаки: якщо треба терміново якась запчастина, і вона у нього є, він завжди допоможе. Тож розуміння в районі є. Нас не ігнорують, є багато потреб – звертаємось, отримуємо допомогу. Хотілося б, звичайно, щоб ми були структурою самодостатньою, ні від кого не залежали – автономними. Маючи нагоду, хочу подякувати і «Лагоді», і «Пантек-виробництву», і «Новопак СВ», ФГ «Лорак», «Широкоступ», СК «Агробізнес», ПрАТ «Агрофорт» та приватним підприємцям, які допомагають.

ЩО НАЙСТРАШНІШЕ В РОБОТІ? Колись генерал-лейтенант, начальник штабу інженерних військ Іван Язовських, покійний вже, проводив збори з молодими лейтенантами-випускниками. Він запитував: «Що найважче в армії?» Всі вигукують: «Наряди, не спати…» А він: « Найважче в армії – навчитися підпорядковуватися, щоб ти міг усвідомити, що це – підлеглий, а це – начальник. Це дуже важко». А тоді питав: «А що найстрашніше?» Хтось каже: «Війна…» А він: «Найстрашніше – це везти свого підлеглого його матері, неживого». До цих пір я з цим погоджуюсь. Що б не було, яка б машина не зламалася, буває, машини й згорають на тих самих торфах, все можна відремонтувати, відновити, а людину втратити – це вже все.

ОДИН ПЕРІОД, коли я працював начальником відділення групи розмінування, для мене було найважче подати команду на підрив «Вогонь!» Мова про боєприпаси, які люди виявляють під час земельних робіт. Прогулянок в лісі, які вивозяться в спеціальне місце і знищуються знову ж таки вибухом. Тобто закладається вибухова речовина, плюс ще вибух з боєприпаса – і виходить такий красивий «бабах!» з усіма осколками, як і має бути. І от проводиш ти «закладку», оглянув свій сектор, щоб ніде не було нікого стороннього, виставляєш пости з радіо-
станціями, щоб кожен подивився у своєму секторі і сказав, що нема нікого, тобто, щоб все убезпечить. Але все одно велика доля сумніву лишається: хтось може за кущем сидіти, дивитися, особливо діти. Команда на підрив мені завжди давалася важко, через силу. Розумієш, що ти вже заклав ту вибухову речовину, і ти повинен це зробити. І от коли тобі вже доповідають, що все нормально, і коли доповів останній – вантаж з плеч. Це було постійно. А от в зоні АТО до цього ставилися простіше. У 2015 році ми виконували там задачі з розмінування лінії оборони (нас там було 4 чоловіки і ось, до речі, наш прапор звідти). Чому там було простіше, тому що у бойовій обстановці люди не будуть іти на таке з цікавістю, а навпаки, подалі ховатися.

У СВОЇЙ ПРОФЕСІЇ СПОКУТУЮ ГРІХИ ДИТИНСТВА. Народився я і жив у Кам’янець-Подільському. Батьки працювали у військовій частині, хоч і цивільними (жили у військовому містечку). У мене з дитинства була величезна тяга до вогню. Щось підпалювати, утворювати вогнища, робити усілякі стрількобахи – це було моє. В дворі, в підвалі у мене, малого, кругом були нички сірників. Я не боявся, що хтось знайде, бо резерва в мене було – йолки-палки! Вогнища розводити, пекти картоплю – це було моєю сутністю. Я приходив додому з вулиці, а батько казав: «О! Копчений прийшов!» Батько мене виховував строго, получав я дебело, але ніхто ні на кого зла не тримав. Луплений був не раз. Бувало, коли знав, що отримаю на горіхи, 2-3 штанів натягую, щоб не так боліло і пом’якшити дію батькового виховання. У дитинстві я немало військових пожежних потренував своїми витівками – то там підпалю, то там. А військові їздять і гасять. Згодом прийняв рішення стати військовим. Але в мене була умова: вчитимусь я не вдома, в рідному місці, а кудись поїду подалі. В Києві, в Інституті управління і зв’язку повчився 2 роки, перевівся до Кам’янець-Подільського військового інженерного інституту. По його закінченні потрапив за розподілом служити в Ольшаницю. А там командир пожежного підрозділу пішов у відпустку і мене покликали туди. Я побув там місяць, виїхав на пару пожеж з тими солдатами, і вертатися я вже нікуди не захотів. І там влучно сказали: «Кудрик ось спокутує гріхи дитинства: в дитинстві палив, а зараз їздить тушить».

ВИПАДКИ, ЯКІ ПАМ’ЯТАЮ ВСЕ ЖИТТЯ? Більше я пам’ятаю моментів з розмінування – там ти спокійний, розмірений та сконцентрований. Снаряд кілограмів 100 з лишнім, німецький. Ти там його починаєш діставати, і розумієш: у нього, крім головного підривача, який попереду, є ще один – в донній частині. І ти сидиш там, в цій ямі діаметром 2 метри, з цим снарядом, і розумієш: як він рвоне – можна буде щось зрозуміти тільки по шматках одягу. Там кілограмів з 80 тротилу, в такому об’ємі тебе просто розмаже по цій землі. Ось такі моменти були. А пожежна робота – вона вся у швидкому темпі, нема коли задумуватися, рішення приймаємо на інтуїтивному рівні. Мої колеги з інших районів закидали мені: «Ти що, пацан, що бігаєш по пожежах?» Але я все одно з підрозділом виїжджаю на них і вимагаю цього і в начальників частин. Бо якщо начальник частини не буде їздити на пожежі, як і я, ми будемо тупіти у своїй спеціальності. От що я тут в кабінеті? Я втрачатиму уміння й навички, запах диму і той будеш забувати!
Сьогодні в частині по штату налічується 64 чоловіка: 40 – у Кагарлику, 20 – у Ржищеві і 4 – районний сектор. Ось такий гарнізон. Щиро бажаємо усім військовим частини хорошого технічного оснащення, міцного здоров’я, достатку та злагоди в родинах, а персонально їх керівникові, окрім цих побажань, ще й поповнювати власну колекцію відтворених своїми руками моделей військової техніки.
Наталія КРАВЕЦЬ

Зі святом, рятівники!

17 вересня в.о. голови Кагарлицької райдержадміністрації Світлана Синюк, голова районної ради Іван Семцов та міський голова Олександр Панюта привітали колектив районного сектору ГУ ДСНС з професійним святом – Днем рятівника.
Керівники району та міста подякували рятівникам за нелегку щоденну працю, побажали міцного здоров’я, життєвих благ і якомога менше тривожних викликів, а також нагородили кращих працівників сектору подяками, подарунками та квітами.
Зокрема, спільні подяки райдержадміністрації та районної ради були вручені Станіславу Вашеці, Андрію Гребеневичу, Юрію Петренку та Богдану Потері, а Подяки міського голови - Олександру Онищенку, Олександру Раснюку та Віктору Сапізі.
Також до привітань приєдналися керівник ФГ «Широкоступ» Олександр Широкоступ та директор Кагарлицького НВК «ЗОШ І-ІІ ступенів – ліцей» Василь Мамій.

ДТП з трьома загиблими

11 вересня поблизу Кагарлика сталась ДТП за участю автомобілів «Шевроле» та «Фольксваген», в результаті якої є загиблі.
Як нам повідомили у Кагарлицькому відділенні поліції, на автотрасі «Київ-Знам`янка» поблизу с. Слобода 76-річний житель м. Києва, керуючи автомобілем «Шевролет Авео», виїхав на зустрічну смугу та зіткнувся з автомобілем «Фольксваген Каді», за кермом якого був 59-річний кагарличанин.
Від отриманих тілесних ушкоджень водій автомобіля «Шевролет Авео», його 75-річна дружина та водій «Фольксваген Каді» померли на місці події.

Про те, що болить

У період становлення держави, політичного протистояння, зміни влади проблем вистачає на всіх рівнях, в тому числі і на районному. Однак серед їх маси виділяються найголовніші, які, як кажуть, хвилюють кожного - від керівництва району до пересічного громадянина.
Про те, як вирішуються найактуальніші питання сьогодення в районі, наш кореспондент веде розмову з головою Кагарлицької районної ради Іваном Семцовим.

- Іване Михайловичу, одне із найболючіших питань, яке хвилює жителів району, це придбання в Центральну районну лікарню рентгенапарата. Мова про це ведеться давно і на всіх рівнях, а що фактично зроблено в цьому плані?
- У березні 2019 року з робочим візитом в місто Кагарлик прибув голова Київської обласної державної адміністрації. Одним з питань, яке було підняте на нараді керівництвом району, стосувалося придбання рентгенапарата для Кагарлицької центральної районної лікарні. Вартість якого, нагадаю, становить 3 млн грн.
На початку вересня до районного бюджету надійшла державна субвенція в сумі 2,5 млн грн на придбання рентгенапарата. На 45-й сесії депутатами районної ради було прийняте рішення про співфінансування, згідно з яким кошти в сумі 500 тис. грн було виділено для передачі до Київської обласної ради. Після проходження всіх необхідних процедур у Кагарлицької центральної районної лікарні буде новий рентгенапарат.
Крім того, на численні прохання жителів району на колегії районної державної адміністрації було підняте питання про ремонт системи опалення у рентгенвідділенні. На даний час вже розпочалися ремонтні роботи.
- Не припиняються чутки про закриття Центральної районної лікарні, скорочення медпрацівників. Чи мають вони підставу?
- Закриття лікарні не буде. Засновником Кагарлицької центральної районної лікарні є районна рада, яка не допустить її закриття, а навпаки, буде сприяти подальшому функціонуванню закладу. Свідченням цього є постійне виділення коштів для покращення умов лікування. Це і придбання рентгенапарата, і ремонт лівого крила, аналізатора крові тощо.
Хочу заспокоїти жителів району, що районна рада не планує проводити і скорочення лікарів, а навпаки, підтримує та заохочує молодих спеціалістів до роботи в нашій районній лікарні. Щодо молодшого медичного персоналу, то тут Міністерство охорони здоров’я вимагає від головного лікаря провести незначне його скорочення, оскільки так передбачає законодавство.
- У районі - проблема з нестачею лікарів, в тому числі й у ЦРЛ. Вирішити її реально за умови надання молодим фахівцям житла. Для цього заплановано реконструкцію у хірургічному відділенні. Що робиться в цьому напрямку?
- Розроблений проект на реконструкцію лівого крила в хірургічному відділенні Центральної районної лікарні на суму
4 млн 180 тис. грн. Хочу подякувати депутатам міської та сільських рад за виділені кошти на співфінансування у розмірі 836 тис. грн. І насамперед, громадам Кагарлика, Леонівки, Переселення, Ставів, Буртів, Горохуватки, Шпендівки, Ліщинки; ще 175 тис. грн виділено районною радою. Незабаром розпочнуться ремонтні роботи.
- На порозі - холодна пора року і початок опалювального сезону. Чи готові до нього соціальні заклади району?
- Влітку відбулися ремонтні роботи котелень навчальних закладів, де існувала така необхідність. Знову ж таки, за підтримки керівництва району та депутатів районної ради на 45-й сесії райради було прийняте рішення про виділення коштів на переобладнання власних котелень дитячих садочків у селах Зелений Яр та Новосілки.
Тому, незважаючи на фінансові труднощі, до опалювального сезону 2019/2020 року готові всі заклади соціальної сфери Кагарличчини.

5 пожеж за три дні

Незважаючи на усі застереження та прохання рятувальників, люди відверто нехтують усіма попередженнями, внаслідок чого виникають пожежі трав’яного настилу, які переростають у масштабні пожежі скирт соломи, господарчих будівель, житлових будинків, лісів тощо.
6 вересня рятувальники виїжджали на гасіння пожежі трав’яного настилу в с. Півці. По дорозі надійшло повідомлення про пожежу трав’яного настилу в с. Уляники. На гасіння направлено рятувальні підрозділи з Кагарлика та Ржищева. Завдяки оперативним діям рятувальників вдалося уникнути перекидання вогню на лісові масиви в обох випадках.
8 вересня знову о 12 годині рятувальний підрозділ м.Кагарлика виїжджав на гасіння пожежі трав’яного настилу в с. Гребені. Ліквідувавши пожежу о 15 годині і запобігши перекиданню вогню на житлові будинки, при поверненні техніки до підрозділу надійшло ще одне повідомлення про пожежу трав’яного настилу в с. Переселення. Рятувальники, які прибули на гасіння пожежі, констатували, що вогонь встиг розповсюдитись та перекинувся на скирти соломи сільськогосподарського підприємства. На допомогу було викликано 2 відділення м. Кагарлик та рятувальний підрозділ м. Ржищів. До ліквідації також були залучені місцеві фермери, які безперервно підвозили воду у 10-тонних ємностях, та цього виявилося замало. На допомогу прийшов “Камаз” з 35-тонною бочкою. Гасіння пожежі ускладнював сильний вітер та високовольтна лінія електропередач, яка проходить над скиртою.
О 23 годині 50 хвилин до пожежного підрозділу надійшло ще одне повідомлення про загорання господарчої будівлі в с. Новосілки. Рятувальникам довелося направити два автомобілі з однієї пожежі на іншу через загрозу займання житлового будинку. Пожежа в Новосілках була ліквідована. Виникла вона знову ж таки через спалювання трав’яного настилу на сусідній присадибній ділянці. У с. Переселення ліквідувати пожежу вдалося о 12 годині 9 вересня.
Кагарлицький РС ГУ ДСНС України у Київській області вкотре закликає людей дотримуватись правил пожежної безпеки та не спалювати трав’яний настил і залишки сухої рослинності!

«... Збірку ні першу, ні другу при бажанні уже не спалю»

Зелені кручі, на яких розкинувся Кагарлицький район, його спокій та велич, - все це знайшло відображення у творах наших славетних земляків. Кагарличчина породила і благословила на високий подвиг людей, імена яких навіки вписані в історію нашої Батьківщини. Історики стверджують, що колись невеличке містечко Кагарлик дуже сподобалося і письменникові Миколі Гоголю. Та й чи можна перерахувати всіх тих, кого надихали на творчість та виколихували сивий Дніпро й безкраї лани Кагарличчини?
У вересні свій поважний ювілей - 85-річчя - відзначатиме уродженець Зікрачів Борис Степанович Дегтярьов. Ще до Другої світової війни він закінчив у рідному йому селі початкову школу. Після війни навчався у середній школі села Великі Пріцьки. З дитинства проявляв неабиякий хист до живопису, поезії. Ще школярем друкував свої вірші у районці. Якби ж тоді читачі газети знали, що ці невеличкі поезії стануть лише першоцвітами на його довгій поетичній ниві!
Борис Степанович у повсякденному житті - уважний до людей і всього, що його оточує, скромний та пунктуальний. На Кагарличчині Дегтярьова знають не лише як художника-живописця, чиї картини прикрашають оселі багатьох поціновувачів мистецтва, а й як талановитого поета.
Своє самовираження, радість і біль про рідну Вітчизну, власну творчу натуру та талант він виразив у численних поезіях, що в різний час друкувалися як у районних, так і у все-
українських виданнях.Власне поетичне кредо Борис Дегтярьов лаконічно виклав у вірші “Здається”:
Не ремствую. Доля у мене бджолина -
Пізнать непізнанне, трудитись до скону,
Збирати у Слово нектару краплини,
Допоки над віршем рука захолоне.
Поетичний труд поет порівнює з працею невтомної комахи — бджоли. Нектар життя, що так потрібен людям, автор зобов’язується збирати до останнього подиху.
Великий життєвий досвід дає змогу Борису Степановичу робити висновки про наш час, про долю народу та про ті вади, які заважають людині бути гідною цього високого звання.
У його поезіях простежується думка про те, як важко прожити, аби не мучили докори, “що ось повівся там не так”.
У вірші “Бенефіс” сказано:
О, треба мать дарунок долі,
Щоб кожен день зіграть на “біс”.
На його думку, сумління — найголовніший фактор людського спокою.
Ліричний герой вірша “Постаріли надії зелені” у відчаї, тому, що до нього несправедливо віднеслися, проте ці переживання лише утверджують його в своїй правоті:
... Збірку ні першу, ні другу
При бажанні уже не спалю.
Як істинно художня натура, поет черпає натхнення з історичних джерел. З великою любов’ю написані вірші про видатних людей України: Соломію Крушельницьку, Тараса Шевченка, Катерину Білокур, Івана Миколайчука, В’ячеслава Чорновола:
Ми всі сини тії країни,
Де кущуватий верболіз
Навісив віти на стежину
І диким хмелем став заріс.
Автор з великим болем згадує про минуле України: війни, голодомор. Аналізуючи атеїстичне минуле, поет приходить до висновку, що є святиня, без якої людина не може стати людиною у найвищому розумінні цього слова:
Заради нашого спасіння
Зійшов з небес і вічну плоть прийняв.
Святого Духа й Матері Марії
Святиться хай безсмертне це ім’я.
Борис Дегтярьов вірить у найвищу справедливість:
Неправди й зла довкола нас багато,
Проте Син Божий знов до нас прийде.
Інтимна лірика поета сповнена високим пафосом. Ніжність почуттів, їх чистота пронизують його поезії, перегукуючись з творами класиків. Смуток навівають вірші “Їх — двоє”, “Де нас нема”, “Той цілунок”.
Почуття любові до матері оспіване у поезіях “Мати”, “Материнське слово”.
Хоча й вкрай нелегко нині, в час технологічного прогресу, нести своє мистецтво в люди, Борису Дегтярьову на поміч завжди приходить великий досвід, а ще - життєстверджуюча поезія, яка допомагає долати труднощі та закликає всіх бути українцями, захищати рідну мову, залишатись гідними своїх великих предків:
Оплакувати досить Україну,
Вона сьогодні дійсно у біді,
Рятуймо наше завтра від загину,
Єднаймо наші сили молоді.

Кредо переможця

Сьогодні кафетерій “Райдуга”, що працює в адмінбудинку, відомий не тільки в Кагарлику, а й за його межами.
- Багато приїжджих, в тому числі й з інших районів, яким щось потрібно у райдержадміністрації чи райраді, як правило, не оминають наш заклад. А серед постійних клієнтів - працівники поліції, прокуратури, торгівлі, управління соцзахисту, - розповідає його власник Людмила Рубіженко. - Бувають у нас і відомі персони. Наприклад, нещодавній кандидат у депутати Верховної Ради Геннадій Кривошея. Меню на кожний день складаємо з розрахунку на 100 чоловік. Хоча, буває і більше. Тому у планах - щось масштабніше за кафетерій. Хоча багато сьогоднішніх відвідувачів просять, щоб ми залишалися тут і надалі.
Не скаржиться, на відміну від багатьох своїх колег, господарка закладу і на фінансове становище. Хоча так було не завжди...
У юності більшість з нас мріє про престижну і високооплачувану професію. Людмила - не виняток. Спочатку у Таращанському агротехнічному коледжі, а згодом і в академії праці та соціальних відносин, вона навчалася на юриста, одержавши диплом бакалавра. Але влаштуватися на роботу за фахом виявилося не так і просто. Юристів у державі, і в Кагарлику тим більше, виявилося занадто. Тому доводилося задовольнятися роботою, далекою від фахової. А ще... народжувати і ростити діток.
Під час декретної відпустки з другим дитям і прийшло рішення про зміну професії, а точніше - про пошук нового місця в житті.
- Я стала випікати торти на замовлення. Свого часу закінчила курси кондитерів, мені подобалося це заняття. А вдячність замовників додавала сил і бажання, - згадує Людмила Рубіженко.
Торти в неї виходили смачні і оригінальні, відгуки про її майстерність поширювалися містом і за його межами. Але смаколики - не повсякденна їжа. Їх замовляли, як правило, тільки на свято, а Людмилі хотілося стабільності.
- Моя менша сестра Вікторія за фахом - кухар, - розповідає підприємець. - у партнерстві з нею і вирішили відкрити щось на зразок кав’ярні, бістро, фастфуда. Одного разу я зайшла в райраду, щоб дізнатися, чи немає у них даних, де можна орендувати приміщення. І мені запропонували орендувати дві кімнати на першому поверсі...
Офіційне відкриття кафетерію Людмили Рубіженко відбулося у листопаді 2017-го. У закладі встановили кофемашину, напекли смаколиків, в тому числі і печива з побажаннями. Його одержував кожен з відвідувачів, розламував, читав записочки, і посміхався. Від уваги до себе і від смаку домашнього печива. А на завтра приходив сюди знову у компанії з товаришем чи подругою.
Так тривало кілька тижнів. А потім Людмила, за її словами, зрозуміла, що чимало людей хочують не тільки перекусити у закладі, а й по-справжньому поїсти. Так у кафетерії з’явилися гарячі обіди.
Розпочинали із 50 порцій супу і десятка котлет. На сьогодні у кафетерії кожен день нове меню з вибором 80 страв. У день моїх відвідин кафетерію, тут пропонували відвідувачам супи гороховий з грінками та тельбухами, гуляш з телятини, котлети з кількома гарнірами і вареники з різними начинками. По цілком прийнятній для пересічного громадянина ціні.
Всі м’ясні продукти для приготування страв у “Райдузі” щодня закуповують на ринку. Інші - завозяться постачальниками. Заморозка не використовується, тому всі страви у кафетерії - свіжі і по-домашньому смачні. Для відвідувачів передбачена можливість замовляти по пів порції, готуються страви для вегетаріанців, а також для клієнтів, які постяться.
- Перший рік був тяжким, - згадує моя співбесідниця, - все, що заробляла, ішло на виплату податків і орендну плату за приміщення. Тому шукала шляхи до нарощування виробництва, залучення нових відвідувачів.
Серед таких варто назвати кухню на виїзд. На замовлення у кафетерії вам можуть приготувати і доставити гарячі і холодні страви домашньої кухні у офіс під час проведення корпоративів, свят, гулянь тощо.
Допомагає у бізнесі спілкування і взаєморозуміння з колегами на харчовому ринку міста.
А ще у нинішньому році Людмила орендує майданчик з кіоском у сквері перед банком Креді Агріколь. Там продаються виготовлені саморуч піца, чебуреки, морозиво. Коронна страва - чебуреки.
Як сучасна бізнесвумен не цурається вона і реклами. На своїй сторінці у Фейсбуці у групі оголошень “Тонечка”.
- Як ви встигаєте господарювати на всіх ділянках? - запитую у співрозмовниці.
- Допомагає мама, тьотя, сестра, а ще життєве кредо, - посміхається Люда. Вона дістає свій смартфон і знаходить лаконічні рядки: “Якщо у вас є мрія, бажання і наполегливість, то ви проростете, навіть із-під асфальту”.
Ми розмовляємо з Людмилою Рубіженко у залі кафетерію за пів години до його закриття о 16-й. Але й у цей час до закладу постійно заходять відвідувачі, і господарка, вибачаючись за перерваний діалог, поспішає їх обслуговувати.
- Я сама з Миронівки, але, коли буваю у Кагарлику, обов’язково заходжу в цей кафетерій, - розповідає мені літня жінка за сусіднім столиком. - І не тільки, щоб смачно поїсти. Поспілкуватися з Людмилою - розумницею, красунею, доброю душею і серцем - це теж задоволення.
Із 9-ї до 16-ї відкриті двері у кафетерій. І протягом всього цього часу його хазяйка на ногах. А тому, навіть, на усміхненому обличчі Люди проступає втома. Втім, щастя, напевне, і не буває легким.

День міста поєднав театр, музику, спорт і... цирк

Святкування у Кагарлику Дня міста розпочалося з самого ранку зі спортивних змагань. Футболісти, тенісисти, баскетболісти, волейболісти та шахісти, серед яких були і дорослі, і діти, із задоволенням скористалися змогою провести ранок серед друзів-спортсменів на смарагдовому полі, тенісному корті та спортивному майданчику міського ФОКу. А вже ближче до опівдня на вулиці Парковій можна було помітити переодягнених у героїв мультфільмів підлітків, які запрошували на атракціони наймолодших жителів міста.
Однією з родзинок цьогорічного святкування Дня міста стало проведення кінної вистави.
Сценічним майданчиком було обрано стадіон міського ліцею, де вершники продемонстрували публіці свою майстерність, ознайомили відвідувачів з особливостями верхової їзди і відповіли на безліч запитань, які цікавили кагарличан.
Чотириногі артисти помітно хвилювалися ще до виступів: напевно, їх бентежили присутність глядачів та музика, що лунала з різних куточків. Втім, з часом їм все ж вдалося впоратися з хвилюванням, щоправда, не без допомоги вершників.
А розпочалася кінна вистава з подолання перешкод. Приємно було бачити простодушну старанність коней. Далі за програмою - їзда стадіоном. Тут у коней вже було більше свободи, і покрасувалися вони на славу.
По цьому школярі могли сфотографуватися з кіньми, погодувати їх улюбленими ласощами, а ще - безкоштовно покататися.
Ця видовищна подія, яка вперше пройшла в Кагарлику, зацікавила понад трьохсот дітлахів. Черга, щоб покататися на конях, розтяглася у кілька десятків метрів.
Одночасно з цим дійством у центрі міста проходив яскравий танцювальний флешмоб для дітей, у Будинку культури - театральний конкурс, а неподалік - пленер “Відчуй себе художником”, конкурс малюнка на асфальті, презентація навчальних закладів міста, майстер-класи з аплікації паперу, гончарства та ліплення, виготовлення виробів з круп; грала інструментальна музика. Багато дітей скористалося можливістю спробувати відкрити свої таланти під час цих заходів. Хто бажав, мав змогу залишити власні “автографи” на Будиночку для розфарбовування.
Одночасно з цим місцеві майстри презентували власні роботи на виставці-продажу, а гармоністи (біля фонтану) своєю запальною грою припрошували земляків до танцю.
Неподалік міського Будинку культури гостям і жителям міста роздавали інформаційні бюлетені та календарики, а працівники міських книгозбірень запрошували всіх до своїх павільйонів. Так, під час святкування Дня міста біля локації бібліотеки для дорослих було чимало відвіду-
вачів. Тут відбувалася презентація формату роботи працівників книго-
збірні під назвою «Буккросинг», яка припала до душі багатьом шанувальникам літературної творчості. Бібліотекарі проводять його вже котрий раз. Зацікавили кагарличан й інші форми роботи бібліотекарів, зокрема, майстер-клас «Розпис екоторбинок». І дорослий, і малий на спеціальній торбинці відтворювали у живописі свою любов до рідного міста, залишивши пам’ять про річницю народження Кагарлика. І цей захід був наймасовішим. Активно і цікаво проходив флешмоб «Дерево побажань місту». Тут відвідувачі мали завдання словом відтворити свої палкі побажання Кагарлику.
Поряд з павільйоном книгозбірні для дорослих працівники міської бібліотеки для дітей презентували творчу майстерню та “Місто моєї мрії”, де школярі мали змогу залишити свої побажання міській владі.
Із захопленням зустріли діти появу на великій сцені артистів цирку. Разом з ними юні кагарличани дресирували собак та змій, споглядали за численними фокусами. По цьому неподалік ліцею пройшло шоу мильних бульбашок та безпрограшна лотерея. А ближче до шостої вечора - основні урочистості.
Кагарличан зі святом привітав мер міста Олександр Панюта, численні гості, в тому числі очільники району, депутати рад різних рівнів. Традиційно було вручено відзнаки жителям міста.
На великій сцені спочатку демонстрували свої таланти юні кагарличани. Згодом естафету від них перейняли бандуристи, які співали та виконували мелодії на різноманітних народних струнних інструментах. Народний хоровий колектив міського Будинку культури (керівник Олег Даниленко) виконав гімн Кагарлика. А їхні колеги із гурту “Заграва” та танцювального колективу здійняли справжній фурор серед глядачів. Дотепним був виступ вихованців дошкільних закладів міста. Прикували увагу до сцени зразковий дитячий духовий оркестр районного Центру дитячої та юнацької творчості під керівництвом Ігоря Ільченка та солістка Євгенія Хміль, гурт студентів Білоцерківського національного аграрного університету, артисти Київського обласного музично-драматичного театру ім. П. К. Саксаганського.
Усі виступи кагарличани щедро вітали оплесками. А юні артистки-дошкільнята отримали у подарунок ще й ляльки від міської ради.